Контрольна з загальної психології - Психологія - Реферати - Каталог статей

Контрольна з загальної психології 1. В одному підрозділі 36 чоловік, в іншому – 41. У ході соціометрії з’ясувалося, що в першому підрозділі зроблено 36 взаємних виборів, а в другому – 20 (число обмежень дорівнювало 3): 1) які коефіцієнти взаємності в колективах двох підрозділів? 2) які психологічні факти варто врахувати, щоб зробити правильний висновок про рівень розвитку міжособистих стосунків у цих підрозділах? Коефіцієнт взаємності (КВ) обчислюється за формулою: В даному випадку загальна кількість виборів дорівнюватиме кількості чоловік у підрозділі (кожен член підрозділу зробив свій вибір); кількість взаємних виборів подана у завданні. Отже, визначаємо КВ для першого підрозділу: КВ для другого підрозділу: Отже, КВ для першого підрозділу дорівнює 1 (100%) – надзвичайно високий; КВ для другого підрозділу = 0,49 (49%) – високий. Однак, для того щоб зробити правильний висновок про рівень розвитку міжособистих відносин у досліджуваних підрозділах слід врахувати такі факти як обґрунтованість вибору питання для соціометрії та обґрунтованість встановлення числа обмежень (соціометричного обмеження). А) Обґрунтованість вибору питання для проведення соціометричного дослідження визначає відповідність питання меті дослідження (тому, який саме бік міжособистих відносин зацікавив дослідника – визначення неформального лідера; міжособисті стосунки під час здійснення професійної діяльності; спільного відпочинку тощо). Так, наприклад, якщо особовому складу танкового підрозділу при проведенні соціометрії запропонувати відповісти на питання на зразок: “З ким би Ви хотіли бути в одному екіпажі?”, то це, вочевидь, спровокує максимальну кількість взаємних виборів (через обізнаність респондентів з професійними якостями колег, що вже створюють спільний з ними екіпаж та з огляду бажання дати щодо них лояльну відповідь). В той же час, якщо поставити інше запитання, наприклад: “З ким би Ви хотіли зустріти Новий рік?” – кількість взаємних виборів буде меншою. Б) Обґрунтованість встановлення числа обмежень (соціометричного обмеження). Згідно з умовами завдання число обмежень дорівнює 3. В той же час необхідно зазначити, що таке соціометричне обмеження не узгоджується з чисельністю групи якщо виходити з формули залежності Морено-Дженінгса: P(A) = d / (N-1), де Р – ймовірність випадкової події (А) соціометричного вибору; d – число обмежень N – число членів групи. Зазвичай Р(А) приймається в межах від 0,20 до 0,30. В даному ж випадку для другого підрозділу: Р(А) = 3 / (41-1) = 0,075 Зменшення числа обмежень зменшує ймовірність випадкового вибору під час соціометрії, але одночасно знижує формальні показники згуртованості групи. Якщо ж визначати число обмежень виходячи з Р(А) = 0,20, його значення істотно збільшиться: d = P(A) · (N-1) = 0,20 · (41-1) = 8 Аналогічно, при Р(А) = 0,30, d = 12. Отже, для того, щоб зробити правильний висновок про рівень розвитку міжособистих стосунків в групі, потрібно визначити, чи правильно обране число обмежень. Так, для попереднього прикладу – комплектування екіпажів танкового підрозділу число обмежень 3 при проведенні соціометрії є обґрунтованим (в танковому екіпажі 3 чоловіка); якщо ж при проведенні соціометрії досліджувалися взаємні вибори при неформальному спілкуванні (спільний відпочинок, зустріч Нового року, відзначення дня народження тощо), число обмежень доцільніше було б встановити на рівні 8-12. 2. У чому полягає відмінність між мовленням людини та звуковою сигналізацією тварин? Мова — головне надбання людства, каталізатор його удосконалювання. Вона робить доступними пізнанню не тільки ті об'єкти, що людина сприймає безпосередньо, тобто з якими відбувається реальна взаємодія. Мова дозволяє оперувати і з об'єктами, що людина взагалі не зустрічала раніше, тобто з об’єктами, які не входили в її індивідуальний досвід, а відомості про них набуті із загальнолюдського досвіду. Тому і говорять, що мова знаменує собою появу особливої форми відображення дійсності. Виникнення усної і письмової мови визначило специфіку розвитку мислення. Як показали спеціальні дослідження, кожне слово в пам'яті закономірно пов'язано з іншими словами більш-менш міцними зв'язками (асоціаціями). Структура, де прослідковуються навіть слабкі зв'язки, називається значеннєвим полем даного слова. Передбачається, що центр поля характеризується більш тісними зв'язками — більш високими імовірностями сполучення даних слів, а периферія містить слова, що утворюють сполучення, які рідко зустрічаються. Елементарна звукова сигналізація у тварин не виконує тих функцій, що реалізуються мовленням людини. Різні звукові сигнали, використовувані тваринами, породжують, як правило, реакції мимовільного типу. Здатність до навчення дозволяє їм реагувати на ці сигнали й у тих випадках, коли ситуації виходять за рамки уроджених. Однак сигнали тварин звичайно спрямовані тільки на дію в найближчому майбутньому і, на відміну від людської мови, не відносяться до минулого. Деякі тварини можуть з разючою точністю імітувати звуки людської мови. Багато ссавців здатні навчитися розуміти значення окремих слів, але не можуть засвоїти мовне повідомлення, оскільки не розрізняють порядку слів, відмінку, тобто не відрізняють предмет від дії. У тварин відсутнє сприйняття фонем, тому що їх власні сигнали нерозчленовані. У розвинутих мовах слова з подібним значенням містять загальну частину, що і визначає членованість слів. Сигнали, що не членуються, як залишкові явища спостерігаються й у деяких архаїчних людських мовах. Тварини не в змозі перебудовувати слова відповідно до граматичних правил, щоб надавати їм нових значень, тобто не можуть змінювати той самий сигнал у залежності від того, що він позначає в даний момент, надавати йому форму іменника, якщо він позначає предмет, дієслова, якщо він позначає дію, і прикметника, якщо позначає властивість. Роблячи загальний висновок можна сказати, що до основних відмінностей між мовленням людини та звуковою сигналізацією тварин належать наступні. Членованість слів. Слова з подібним значенням мають загальну частину, що дозволяє представити світ категоріально упорядкованим. Використовуючи загальну частину слова і змінюючи суфікси, приставки і закінчення, можна надати слову з одним коренем дуже багато різних значень. Спеціальні назви для узагальнених понять. Це дозволяє описати будь-який новий об'єкт і одночасно його класифікувати, використовуючи узагальнене поняття як найближче видове і додаючи до нього відмітні ознаки. Окрім того, можна виділити залежність мови від визначеної спільноти людей - племені, національності, з якою кожна людина повинна погоджувати свою мовну діяльність, що практично відсутнє у тварин. 3. Складіть і проаналізуйте схему розв’язання розумової задачі Задача виникає в тому випадку коли наявна яка-небудь мета і засіб досягнення цієї мети невідомий. Розумовою задача стає тоді, коли перехід від наявного стану до бажаного не можна здійснити шляхом безпосередніх дій, тобто послідовного виконання певних операцій, які можуть привести до розв’язання задачі, але доцільність яких або неусвідомлена, або просто не викликає сумнівів. В процесі розв’язання розумової задачі можна виділити п’ять етапів: Постановка задачі. Визначення функціонального значення розв’язку (відповідь на питання “Що потрібно для розв’язання?”). Перетворення первісної проблеми (визначення конкретного шляху розв’язання задачі). Перевірка шляху розв’язання з точки зору його оптимальності. Підсумкове формулювання розв’язку. Схематично виділені шляхи представлені на мал. 1. Проаналізуємо наведену схему на прикладі розв’язку розумової задачі “Задача на опромінення” (Дункер К. Структура и динамика процессов решения задач // Хрестоматия по общей психологии. Психология мышления / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтера, В. В. Петухова. М., 1981. - С. 258-268.). Експериментатор пропонував піддослідним вирішити розумову задачу, сформульовану в наступний спосіб: Потрібно знайти прийом для знищення неоперабельної пухлини шлунка такими променями, що при достатній інтенсивності руйнують органічні тканини, при цьому оточуючі пухлину здорові частини тіла не повинні бути зруйновані. Зазвичай при формулюванні умов задачі показувалося схематичне креслення (мал. 2). Мал. 2. Схематичне креслення, використовуване при постановці задачі Піддослідним – це були в більшості студенти чи школярі – пропонувалися умови задачі з проханням думати вголос; при цьому – вербалізувати будь-яку думку (навіть мимохідну або й відверто безглузду). Протокол типового процесу розв’язання задачі поданий нижче: Протокол Пустити промені через стравохід. Зробити здорові тканини нечутливими до променів шляхом уведення хімічних речовин. Шляхом операції вивести шлунок назовні. Треба зменшити інтенсивність променів, коли вони проходять через здорові тканини, наприклад (можна так?) цілком включити промені лише тоді, коли вони досягнуть пухлини (Експериментатор: Невірне уявлення, промені – не шприц). Узяти що-небудь неорганічне (через що не проникають промені) і захистити в такий спосіб здорові стінки шлунка (Експ.: Потрібно захистити не тільки стінки шлунка). Що-небудь одне: чи промені повинні пройти усередину, чи шлунок повинен бути зовні. Може можна змінити місце розташування шлунка? Але як? Шляхом тиску? Ні. Увести (у порожнину живота) трубочку? (Експ.: Що, взагалі кажучи, роблять, коли треба викликати яким-небудь агентом на визначеному місці таку дію, якої треба уникнути на шляху, що веде до цього місця). Нейтралізуюча дія на цьому шляху. Я увесь час намагаюся це зробити. Вивести шлунок назовні. Інтенсивність повинна бути така, щоб її можна було змінювати. Загартувати здорові частини попереднім слабким опроміненням (Експ.: Як зробити, щоб промені руйнували тільки область пухлини?). Я бачу тільки дві можливості: чи захистити здорові тканини, чи зробити промені нешкідливими. (Експ.: Як можна було б зменшити інтенсивність променів на шляху до шлунка?). Як-небудь відхилити їхнє дифузійне випромінювання – розсіяти... стривайте.... Широкий і слабкий пучок світла пропустити через лінзу таким чином, щоб пухлина виявилася у фокусі і, отже, під сильною дією променів (Ця пропозиція ближче до "кращого" рішення: перехрещування багатьох слабких пучків променів в області пухлини; таким чином, тільки тут досягається потрібна для руйнування інтенсивність. Той факт, що наявні тут промені не можуть переломлюватися звичайною лінзою, не має з погляду психології мислення значення. (Загальна тривалість близько 30 хв.). Постановка задачі. Постановка задачі здійснювалася у вербальний спосіб (див. стор. ). У найперший момент кожен піддослідний уявляв собі задачу приблизно в такий спосіб (поперечний розріз через тіло, у середині – пухлина, ліворуч – апарат, з якого йдуть промені). Визначення функціонального значення розв’язку (відповідь на питання “Що потрібно для розв’язання?”). Якщо зіставити різні рішення, що містяться в протоколі, то, природно, виділяються деякі групи дуже подібних один з одним рішень. Очевидно, що рішення 1, 3, 5, 6, 7 і 9 подібні між собою у тому, що в них робиться спроба усунути контакт між променями і здоровими тканинами. Це досягається в різний спосіб: у 1-му випадку, за допомогою проведення променів таким шляхом, на якому немає ніяких тканин, у 3-му – за допомогою оперативного усунення здорових тканин зі шляху променів, у 5-му – за допомогою введення захисного екрана (що в невисловленій формі малося на увазі вже в 1-му і 3-му), у 6-му – з допомогою переміщення шлунка до поверхні тіла, нарешті, у 7-му – за допомогою комбінації 3-го і 5-го. Зовсім інакше схоплена проблема в пропозиціях 2 і 11. Тут можливість руйнування здорових тканин повинна бути усунута шляхом зниження їхньої чутливості. У пропозиціях 4 і 8, 10 і 13 реалізується третій підхід зниження інтенсивності променів на шляху, що веде до пухлини. З протоколу видно, що процес обмірковування увесь час коливається між цими трьома підходами. Перетворення первісної проблеми (визначення конкретного шляху розв’язання задачі). Зі сказаного вже ясно, що остаточна форма розв’язку досягається не відразу: зазвичай спочатку виникає принцип, функціональне значення розв’язку і лише за допомогою послідовного конкретизування цього принципу розвивається остаточна форма відповідного рішення. Іншими словами, загальні, "істотні" риси розв’язку генетично передують більш спеціальним. Пошук визначеної загальної властивості розв’язку завжди дорівнює визначеному перетворенню первісної проблеми. Розглянемо, наприклад, четверту пропозицію з приведеного протоколу. Тут зовсім ясно, що спочатку виникає лише дуже загальне функціональне значення розв’язку: "Треба зменшити інтенсивність променів по шляху". Але виникнення цієї думки є не що інше, як рішуче перетворення первісної задачі. Тепер піддослідний шукає не просто "способу опромінення пухлини, не руйнуючи здорових тканин", як це було спочатку, але вже шукає, понад те, спосіб понизити інтенсивність променів по шляху до пухлини. Перевірка шляху розв’язання з точки зору його оптимальності. Поставлена задача, таким чином, загострилася, спеціалізувалося; і саме як розв’язок цієї нової, перетвореної задачі виникає (правда, дуже безглузда) пропозиція: включити промені на повну інтенсивність лише після того, як вони досягнуть пухлини. З того ж самого перетворення проблеми виникає наприкінці всього процесу підсумкове формулювання розв’язку: "Концентрувати на пухлині дифузійні промені". Подібним чином формулюються і всі інші пропозиції, приведені у протоколі: розв’язки завжди є продуктивними перетвореннями первісної проблеми. Можна, отже, розглядати процес розв’язання розумової задачі не лише як розвиток рішення, але і як розвиток проблеми. Кінцева форма визначеного рішення в типовому випадку досягається шляхом, що веде через проміжні фази, з яких кожна набуває у відношенні до попередньої фази характеру рішення, а у відношенні до наступної – характеру проблеми. 4. У поданих прикладах поведінки людей проявляються риси індивіда й особистості. Виберіть ті з них, які характеризують особистість. Обґрунтуйте свій вибір: 1) К. виділяється виразною мімікою, різкими рухами і швидкою ходою; 2) С. вніс пропозицію, здійснення якої підвищить ефективність роботи організації; 3) у В. прекрасна дикція і приємний голос; 4) в Е. спостерігається уповільненість мовлення, ускладнення в переключенні з одного виду діяльності на інший. Особистість характеризує приклад 2. (С. вніс пропозицію, здійснення якої підвищить ефективність роботи організації). Річ у тім, що особистість – це поняття, яке тісно пов’язане з перебуванням суб’єкта у соціальному оточенні, з соціальним буттям людини. Тобто особистість розуміється як суб’єкт соціальних відносин і свідомої діяльності. Саме тому внесення корисної для організації пропозиції характеризує особистість, а конкретніше – ті позитивні якості особистості, що сформувалися в процесі життя в соціальному оточенні – принциповість, бажання бути корисним своїй організації й суспільству загалом. В той же час поняття “індивід” характеризує людину як природну істоту, представника біологічного виду Homo sapiens, продукт філогенетичного та онтогенетичного розвитку. Саме тому приклади 1 та 4 характеризують індивіда – ці приклади виявляють особливості протікання психічних процесів: їхню швидкість (перший приклад) або уповільненість (четвертний приклад). Особливості ж протікання психічних процесів для кожної людини обумовлені конституційно. Вони не є наслідком соціалізації або свідомого вибору. Ці характеристики є стійкими характеристиками індивіду і не змінюються в процесі онтогенетичного розвитку; вони можуть лише доповнюватися певними компенсаторними механізмами; наприклад, для компенсації недостатньої моторності у Е (четвертий приклад) можуть розвинутися такі якості як передбачливість, схильність до завчасного планування своїх дій у можливих незвичайних (“нештатних”) ситуаціях та ін. Індивіда характеризує також і третій приклад. В даному випадку особливості людини (прекрасна дикція і приємний голос) більшою мірою визначені умовами соціального спілкування (бо тільки в спілкуванні можна визначити, що голос саме “приємний” – це залежить від прийнятих в даному суспільстві естетичних стандартів), але все ж таки вони не можуть вважатися ознаками особистості. Так, з великою імовірністю, можна припустити, що приємний голос є наслідком певних особливостей анатомічної будови мовного апарату. Тобто приємний голос і відмінна дикція в даному випадку нічого не можуть нам сказати про В. як про особистість. От якби йшлося, що В. набув досконалої дикції внаслідок цілеспрямованих тривалих тренувань, це б вже характеризувало В. як особистість, визначаючи такі особистісні якості як наполегливість, вміння домагатися поставленої мети, прагнення подобатися співрозмовнику тощо. 5. На підставі характеристики визначте тип темпераменту й особливості роботи соціального психолога з людиною, що має такий тип темпераменту. В., як правило, стриманий, незворушний. На питання відповідає не відразу, але спокійно і по суті. Важко сходиться з людьми. Підтримує постійні контакти з обмеженим колом знайомих. На підставі наведеної характеристики можна зробити висновок, що В. – яскраво виражений флегматик. Флегматик — суб'єкт, що характеризується низьким рівнем психічної активності, повільністю і невиразністю міміки. Флегматик важко переключається з одного виду діяльності на іншій, важко пристосовується до нової обстановки. У флегматика переважає спокійний, рівний настрій, почуття і настрої звичайно відрізняються усталеністю. При несприятливих умовах у флегматика може розвинутися млявість, бідність емоцій, схильність до виконання одноманітних звичних дій. Флегматику притаманний сильний, урівноважений, інертний тип нервової системи. Соціальний психолог повинен насамперед враховувати фактори, що випливають з включення людини в ті чи інші соціальні групи. В цьому контексті слід зазначити, що найкраще уживаються разом люди з різними темпераментами. Так, для флегматика парою є холерик. Це зовсім не означає, що флегматика слід включати в певний колектив, з огляду на наявність в ньому особи (осіб) холеричного темпераменту. Специфіка діяльності такого колективу може вимагати швидкої реакції, пристосування до мінливих умов зовнішнього середовища, що для флегматика є важким завданням; і, отже, включення до такого підрозділу флегматика буде мати наслідком низьку оцінку його професійних здібностей, напруженість у відносинах з іншими членами колективу. В той же час флегматик може найкращим чином проявити себе на роботах, які потребують ретельності, виваженості та чіткого додержання посадових інструкцій. Література Дункер К. Структура и динамика процессов решения задач // Хрестоматия по общей психологии. Психология мышления / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтера, В. В. Петухова. М., 1981. Методики социально-психологической диагностики личности и группы. — М., 1990. Психология. Словарь / под ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. – М., 1990. Роменець В. А. Психологія творчості. – К., 2001.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (17.11.2014)
Просмотров: 436 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: