Реферат на тему: Законність, правопорядок - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Законність, правопорядок. Поняття законності і її значення. Термін “законність” з'явився в період буржуазних революцій і зводився до вимоги підпорядкування громадян, адміністрації, посадових осіб і суду приписам закону і заборони виходити за його межі. Зокрема, в Декларації прав людини і громадянина 1789 р. (Франція) в ст.5 записано, що все те, що не заборонено законом, дозволено, і ніхто не може бути примушений до дій, які не передбачені законом. У нас в одних випадках “законність” розглядали як метод уп-равління державою і суспільством по точному і неухильному виконанню і дотриманню законів і інших підзаконних актів. В другому випадку розглядали як режим діяльності всіх державних органів, громадських об'єднань і громадян по точному і неухиль-ному дотриманню законодавства. В зв'язку з цим часто трапля-лось, що чим точніше виконувались закони, тим більше здійсню-валось беззаконня. В третіх випадках законність ототожнювали з правопорядком. В зв'язку із цим потрібно сказати, що законність починається із досконалості самих законів. Законність — це особливий ре-жим або процес діяльності держави і всіх інших суб'єктів суспіль-них відносин, суть якого зводиться до трьох основних вимог: 1) наявність добре продуманої системи демократичних право-вих законів і підзаконних нормативних актів; 2) точне і повне закріплення правового статусу (прав і обо-в'язків) всіх учасників суспільних відносин, особливо держав-них органів і посадових осіб; 3) точне і неухильне дотримання законів і інших нормативно-правових актів всіма посадовими особами і громадянами. Такий підхід відповідає вимогам ст.8 Конституції України, де проголошується, що в Україні визнається і діє принцип верхо-венства права, на якому ґрунтується ця Конституція. Конститу-ція має найвищу юридичну силу. Норми Конституції є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймають-ся на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Громадяни здійснюють свої права за принципом “дозволено все, що не заборонено законом”. Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи здійснюють повноваження за принципом: “Дозволено лише те, що визначене законом”. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження в установлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ст.6 Конституції). Основні принципи і гарантії законності. Важливе значення для теорії і практики зміцнення законності має питання про розмежування принципів і вимог законності. Принципи законності — це основні ідеї, початки, що виражають зміст законності, а вимоги — те, чого “вимагає” законність, тобто сформульовані в загальному виді правові розпорядження, дотримання, виконання яких робить явище (поводження, акт і т.п.) законним. При такому підході можна виділити чотири принципи законності: верховенство закону, єдність, доцільність і реальність законності. Верховенство закону звичайно трактується як верховенство закону в системі нормативних актів. Однак цей принцип повинний розумітися набагато більш широко — як підпорядкованість закону і всім нормативним актам, і всіх актів реалізації права (застосування, дотримання, виконання і використання), і всіх інших об'єктів. Тільки в цих умовах принцип верховенства закону стає універсальним, пронизуючим усю тканина суспільства. Під єдністю (загальністю) законності розуміється єдина спрямованість правотворчості і правореалізації в територіальному і суб'єктному плані, тобто на всій території дії відповідного нормативного акта, стосовно до діяльності всіх суб'єктів суспільних відносин. Доцільність законності означає необхідність вибору строго в рамках закону оптимальних, що відповідають цілям і задачам суспільства варіантів здійснення правотворчої і правореалізуючої діяльності (поводження), неприпустимість протиставлення законності і доцільності. І, нарешті, реальність законності — це досягнення фактичного виконання правових розпоряджень у всіх видах діяльності і невідворотності відповідальності за будь-яке їхнє порушення. Законність в суспільстві повинна бути гарантована не тільки державою, але й іншими суб'єктами суспільних відносин. Гарантії законності — це система різноманітних, у тому числі юридичних, засобів, за допомогою яких реалізуються права і обов’язки всіх суб'єктів суспільних відносин, охороняються і відновлюються порушені суб'єктивні права громадян, юридичних осіб і держави в цілому. Всі гарантії можна поділити на загальносоціальні і юридичні. До загальносоціальних відносяться політичні, економічні, ідеологічні та інші. Юридичні гарантії — передбачена правовим законодавством система юридичних засобів, включаючи практичну діяльність державних органів, по реалізації, охороні і віднов-ленню порушених суб'єктивних прав і обов'язків. Юридичних гарантій є багато і їх можна класифікувати: за суб'єктами застосування гарантій: парламентські, президентські, судові, прокурорські, самоврядні (муніципальні), адміністративні (управлінські), контрольні, громадські (партійні); За видами правових норм, які забезпечують законність: конституційні, процесуальні, матеріальні (норми матеріального права). За характером юридичної діяльності: правотворчі, правозастосувальні, правореалізаційні, ідеологічні (правова пропаганда, правова просвіта, правовий всеобуч). Можуть існувати й інші юридичні гарантії законності, зокрема міжнародно-правові. Правопорядок і суспільний порядок. Правопорядок — це стан упорядкованості суспільних відносин, заснований на праві і законності. Це кінцевий результат реалізації правових вимог і розпоряджень, результат дотримання, виконання правових норм, тобто законності. Саме правопорядок являє собою ланцюг правового регулювання, саме для його досягнення видаються закони й інші нормативно-правові акти, здійснюється удосконалювання законодавства, приймаються заходи для зміцнення законності. Важливо мати на увазі наступні обставини:— по-перше, не можна домогтися правопорядку іншими способами, крім удосконалювання правового регулювання і забезпечення законності;— по-друге, зміцнення законності закономірно і неминуче приводить до зміцнення правопорядку;— конкретний зміст правопорядку залежить від змісту законності, що, у свою чергу, визначається поруч обставин, розглянутих нижче. Роль правопорядку може бути розглянута з різних позицій, і насамперед з погляду інтересів держави й особистості. Для держави ця роль у першу чергу визначається в залежності від того місця, що займає правопорядок у правовому регулюванні суспільних відносин. Керуючи суспільством, держава використовує різні методи і засоби: економічні, політичні. ідеологічні, організаційні й ін. Серед них особливе місце займає правове регулювання суспільних відносин. Цей метод полягає в тім, що держава видає (чи санкціонує) правові норми і забезпечує їхнє загальне дотримання і виконання, тобто законність, і тим самим домагається правопорядку. Особливе місце цього методу зв'язано, по-перше, з тим, що правові норми регулюють усі самі головні сторони життя суспільства: економіку, політичну діяльність, майнові відносини, питання родини і шлюбу і т.д. Отже, від дотримання і виконання відповідних норм залежить порядок і стабільність найважливіших сфер людської діяльності, саме існування суспільства. По-друге, інші методи державного посібника суспільством часто реалізуються через правове регулювання. Так, планування (метод організаційний) нерідко здійснюється за допомогою твердження плану нормативним актом (наприклад, закон про бюджет); заробітна плата (метод економічний) установлюється через нормативне закріплення її розмірів, порядку нарахування і виплат і т.п. З позицій особистості правопорядок виступає в першу чергу як засіб захисту її прав, воль і законних інтересів. Він забезпечують охорону людини як від сваволі самої держави і його органів, так і від протиправних дій інших осіб. Від стану правопорядку залежать ступінь свободи особи, реальність її прав і воль, рівень і реальність демократії. А оскільки в сучасних умовах інтереси особистості стають пріоритетними для держави, ця сторона правопорядку також є найважливішою метою державної діяльності. Усе це визначає особливу роль правопорядка для суспільства в цілому: він виступає як основа, ядро порядку в суспільстві, як умови і необхідні елементи демократії, як основні загальнолюдські цінності і, отже, істотні частини правової і загальної культури. Основні шляхи посилення законності і правопорядку в Україні. Забезпечення законності не відбувається стихійно. Воно вимагає цілеспрямованого впливу на поводження (діяльність) суб'єктів суспільних відносин, тобто є управлінським процесом. Для успішного впливу на цей процес необхідне знання механізмів реалізації правових норм у діяльності людей; факторів, що впливають на поводження, визначаючи його чи правомірність протиправність, а також засобів, за допомогою яких можна керувати цим поводженням, забезпечуючи його відповідність правовим розпорядженням і вимогам. У юридичній літературі реальність, забезпеченість законності традиційно розглядається як результат впливу гарантій законності: загальних (економічних, політичних, ідеологічних) і спеціальних (нормативних і організаційно-правових). При цьому, однак, не враховуються наступні обставини. По-перше, у рамках теорії гарантій не розглядаються негативні впливи, без знання яких неможлива ефективна діяльність по зміцненню законності. По-друге, реально гарантії діють як сукупність яких-небудь явищ, процесів, що включають як позитивні, так і негативні впливи (так, прокурорський нагляд реалізується в діяльності численних прокурорів, у якій також мають місце недоліки і порушення). Задача забезпечення законності вимагає знання й обліку всього різноманіття факторів, що впливають на поводження людей, — як позитивних, так і негативних, як правових, так і матеріальних, політичних, організаційних, психологічних і т.д. Проблема зміцнення законності є, таким чином, не тільки правовий, вона має комплексний характер. Для здійснення дійових заходів по зміцненню законності важливо знати механізм впливу усіх факторів стосовно до різних соціальних рівнів, до різних видів і напрямків діяльності всіх суб'єктів суспільних відносин. Сукупність зазначених факторів має всі ознаки соціальної системи: утворить єдність нерозривно, зв'язаних між собою елементів, має упорядковану ієрархічну структуру, розвивається по визначених законах суспільного розвитку. Ця система є багаторівневої, у якій протікають інтенсивні процеси керування, існують складні інформаційні потоки. Вплив вхідних у цю систему факторів може бути як позитивним, тобто сприятливим правомірному поводженню і зміцненню законності, так і негативним, що штовхає людей на протиправні вчинки, що порушують режим законності. Можна виділити чотири основних рівні системи цих факторів: загальносоціальний, регіональний (область, район і т.п.), груповий (колектив, родина і т.п.) і індивідуальний. При цьому той самий фактор у різних умовах, у сполученні з іншими факторами, у тому числі з якостями і властивостями конкретної особистості, може робити різне по характері вплив (позитивне чи негативне) чи ж бути стосовно до даного випадку нейтральним. До загальносоціального рівня відносяться фактори, що впливають на реалізацію всіх норм права всіма учасниками суспільних відносин на всій території країни. Чимала частина соціальних процесів і явищ робить на поводження людей (і, отже, на стан законності) в основному позитивний вплив і виступає тим самим як гарантії законності — економічних, політичних, правових і інші (позитивні сторони й елементи економіки, політики, культури, “гарні” закони і т.п.). Але існує чимало загальносоціальних факторів, що роблять на стан законності протилежний вплив (недоліки в економіці, помилки в політичному посібнику країною, недогляду в діяльності різних державних органів і ін.), що визначають загальні причини правопорушенні. На регіональному рівні, так само як і на загальносоціальному, дія багатьох факторів стає “перемінним”: їхній вплив на правове поводження людний може мінятися по характері й інтенсивності (стан виробництва і розподілу матеріальних благ; ступінь відповідності правових норм суспільним відносинам і т.п.). Важливо мати на увазі, що різні фактори (економічні, політичні, правові і т.д.) взаємодіють між собою і кінцевий результат (характер поводження суб'єктів) у кожнім випадку визначається сукупним впливом багатьох факторів, що відносяться до різних соціальних рівнів і зв'язаних між собою складними причинними, функціональними й іншими залежностями. Фактори, що діють на групових рівнях, являють собою конкретні умови життєдіяльності відповідної групи. Так, стосовно до державних органів області, міста, району і т.п. у якості таких виступають рівень їхньої матеріально-технічної оснащеності, діяльність посібника, стан місцевого і відомчого нормативного регулювання, рівень загальної і професійної культури співробітників і т.п. Вплив усіх факторів на конкретний акт правового поводження здійснюється по двох каналах. По-перше, під впливом умов (загальносоціальних, регіональних, групових) здобуваються риси, властивості, якості людини, що визначають характер його поводження в правовій ситуації, тобто формується особистість, що володіє визначеним рівнем правового, політичного і моральної свідомості. По-друге, система зазначених факторів визначає конкретну життєву ситуацію, сприймаючи й оцінюючи яку особа обирає визначений варіант поводження (правомірного чи протиправного). Так, при намірі зробити, наприклад, квартирну крадіжку суб'єкт оцінює можливість і імовірність таких обставин, як наявність і спрацьовування охоронної сигналізація, швидкість реагування міліції, стан розкривання таких злочинів у даному регіоні, можливість безпечного збуту викраденого і т.п. Вплив різних факторів на правове поводження може бути прямим, коли під їх безпосереднім впливом формується особистість або коли вони безпосередньо враховуються людиною при прийнятті їм рішення про визначений варіант поводження (вплив по типі: фактор — свідомість — поводження). Але нерідко такий вплив буває непрямим і виявляється через інші фактори, опосередковано (вплив по типі: фактор 1 —> фактор 2 —> свідомість —> поводження). На формування особистості і конкретне поводження кожної людини одночасно впливають фактори (економічні, політичні й ін.), як позитивні, так і негативні, стосовні до макросоціального і мікросоціального рівнів. При цьому прямий вплив на характер поводження роблять насамперед ідеологічні і психологічні фактори, а також правові, котрі в першу чергу сприймаються й оцінюються особистістю при аналізі конкретної ситуації. Інші ж фактори, у тому числі економічні і соціально-політичні, впливають на законність поводження в більшості випадків побічно — через їхній вплив один на одного, а дорівнює на правові, ідеологічні і психологічні фактори. Слід зазначити, що законність як режим громадського життя складається в кінцевому рахунку з законності актів індивідуального поводження, хоча і не є їхньою простою сумою. Саме співвідношення актів правомірного (законного) і протизаконного (незаконного) поводження і визначає стан законності. І зміст забезпечення законності як управлінського процесу складається саме в тім, щоб домогтися дотримання, виконання норм права кожним суб'єктом суспільних відносин. З факторів, що роблять найбільш істотний вплив на стан законності, варто виділити наступні. А. Фактори, що відносяться до особистості. Насамперед це рівень правової свідомості (правові знання, відношення до правових цінностей, стереотипи правового поводження, правові навички й уміння). При цьому важливо не знання права взагалі (усіх правових норм не знає ніхто), а знання правових принципів і тих (“робітників”) норм, з якими дана особа зіштовхується постійно в житті і роботі. Так само має значення насамперед потрібне відношення саме до зазначених норм, а не до права в цілому (відношення до різних норм аж ніяк не однаково). Найбільш бажаним видом відносини до правових норм є не просто повага до них, а солідарність з ними, внутрішня згода, прийняття “робітників” норм як своїх. Правові звички, навички й уміння також повинні носити спрямований характер. Величезну роль грає моральна свідомість. Саме на його основі формується відношення до правових цінностей і здійснюється вибір відповідного варіанта поводження. Вибір залежить від того, яке місце відповідна правова норма займає в шкалі цінностей тієї чи іншої людини. Чимале значення мають і такі якості особистості, як рівень загальної культури, політичної свідомості (тут особливо важлива свідомість того, що норма права відбиває інтереси Родін, народу), інтелектуальні, психологічні якості особистості — емоційні, вольові. Б. фактори зовнішнього середовища. Серед факторів зовнішнього середовища насамперед треба виділити економіку країни в цілому і даному регіоні. Саме економічні умови визначають, як живе, виховується, формується кожна людина, якими якостями він буде володіти. Від економічних умов залежать і соціально-політична обстановка, і рівень законодавства, і стан організації і діяльності державних, у тому числі правоохоронних, органів і ін., тобто всі інші елементи системи факторів, що визначають стан законності. Помітну роль грає діяльність державних органів по створенню законів і інших нормативних актів, а також їхня організаторська діяльність, спрямована на забезпечення законності і правопорядку в країні, у кожній області, у кожнім чи місті районі. Особливу роль у цьому плані грає робота правоохоронних органів: суду, прокуратури, внутрішніх справ, юстиції й ін., зокрема спрямована на попередження і припинення злочинів, інших правопорушень, залучення винних до законної відповідальності. Найважливіше значення має якість законодавства (законів, підзаконних нормативних актів): їхня відповідність реальним умовам життя; правильність визначення потреби в правовому регулюванні; законність нормативних актів (по змісту, формі, процедурі прийняття), їхня відповідність нормам суспільної моралі; ясність, чіткість, приступність правових норм, їхня систематизованість і т.п. Для досягнення зазначених вимог необхідна належна організація нормотворчого процесу. У справі забезпечення законності дуже велика роль правозастосування, така організація діяльності відповідних органів, що забезпечувала б обґрунтованість, законність, доцільність і справедливість усіх правозастосовчих актів. Оскільки формування індивідуальної свідомості (правової, шляхетної І ін.) відбувається під впливом групової і громадської свідомості, цілком природна необхідність підвищення рівня правовий, моральної, політичної, загальної культури населення. Таким чином, проблема зміцнення законності носить комплексний характер, пов‘язана з багатьма явищами і процесами соціального життя і може бути успішно вирішена тільки в контексті загальної стабілізації в країні.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (16.05.2014)
Просмотров: 334 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: