Реферат на тему: Загальне вчення про право - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Загальне вчення про право. Загальне вчення про право як науку. Функції науки загальної теорії держави і права. Її соціальне призначення. Виникнення і розвиток загальнотеоретичної юридичної науки в Україні. Список використаної літератури. Загальне вчення про право як науку Загальну теорію держави і права можна розглядати як логічне узагальнення державно-правової практики, що від-биває закономірності розвитку держави і права, сукупність положень узагальнюючого характеру, що становлять са-мостійну юридичну науку. Теорію держави і права можна визначити як систему узагальнених знань про основні і загальні закономірності розвитку держави і права, про їх сутність, призначення, функціонування і розвиток. Предмет загальної теорії держави і права складає, прак-тично, вся система юридичних наук. Пояснюється це тим, що галузеві й інші юридичні науки вивчають лише окремі аспекти держави і права або історію державно-правового життя, тому не можуть дати цілісного й повного уявлення про державно-правову організацію суспільства. Держава і право як відносно самостійні складові всього суспільства підпорядковуються дії як загально соціологічних закономірностей, так і специфічних, властивих тільки їм як певній соціальній системі. Без розуміння специфічних закономірностей, властивих державі і праву як єдиній сис-темі, не можна не тільки скласти цілісного уявлення про державно-правові інститути, але й значною мірою глибоко зрозуміти окремі правові й державні явища. Вивчення спе-цифічних закономірностей держави і права є основним завданням загальної теорії держави і права. При цьому під специфічними закономірностями держави і права слід ро-зуміти реальні стійкі зв'язки, котрі виражають сутність даних явищ. Закономірності розвитку і функціонування держави і права розглядаються в нерозривному зв'язку із законами розвитку суспільства. Тому предметом загальної теорії дер-жави і права є також вивчення загальних закономірностей розвитку суспільства в тій мірі, в якій вони впливають на розвиток держави і права. Існують певні державно-правові явища (правовідносини, правопорушення і т. ін.), котрих вивчають галузеві науки лише в певному аспекті, з погляду характеристик, власти-вих даним явищам в конкретних галузях державно-правового життя. Загальні ж закономірності даних явищ в ці-лому — предмет дослідження загальної теорії держави і права. Так, теорія держави і права вивчає не кримінально-правові правопорушення, не цивільно-правові і т. ін., а досліджує правопорушення, враховуючи загальне і спе-ціальне, що їх характеризує. Таким чином, предметом вивчення загальної теорії держави і права є загальні й специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правової організації суспільства, держави і права, що розглядають-ся як цілісні соціальні інститути. Теорія держави і права не ставить перед собою завдання вивчити всі сторони діяльності держави, зміст конкретних юридичних норм, практику їх застосування. Таке завдання виконує вся система наук про державу і право. Предмет науки не залишається незмінним. Навпаки, він перебуває в постійному розвитку. Знання загальних зако-номірностей дозволяє заздалегідь розпізнавати головні тен-денції розвитку державно-правових норм. Тим самим мето-дом здобуття нових знань виступає сама теорія та пізнані нею закономірності. Предмет загальної теорії держави і права вдосконалюється не тільки у зазначених напрямах, його становлення відбувається і на базі спеціальної науки, включення у сферу наукового пізнання нових явищ, руху науки від пізнання менш глибокої до більш глибокої сут-ності явищ, насамперед, держави і права. Предмет загальної теорії держави і права потрібно від-різняти від її об'єкта. Коли поняття "об'єкт пізнання" виражає об'єктивну реальність явищ, що вивчаються (сто-совно теорії держави і права — це сфера державно-право-вого функціонування суспільства, самі держава і право), то поняття "предмет науки" акцентує увагу на закономір-ностях, які характеризують об'єкт наукового знання, ви-значає межі, в яких вивчається об'єкт. Держава і право, як відомо, є об'єктами пізнання різно-манітних гуманітарних наук (філософії, політекономії, соціології, політології і т. ін.). Ці науки вивчають і деякі закономірності виникнення та розвитку держави і права, але вони вивчають їх лише у прикладному плані, у тому обсязі, який потрібен для більш глибокого пізнання саме об'єкта та предмета цієї науки. І лише для юридичної науки, зокрема, для теорії держави і права, держава і право становлять самостійний об'єкт наукового знання, а закономірності, що характеризують державу і право, предмет і юридичної науки в цілому, і загальної теорії держави і права. Отже, як загальний висновок варто відзначити, що загальна теорія держави і права досліджує загальні і спе-цифічні закономірності виникнення, розвитку і функціо-нування держави і права, виробляє свою систему наукових понять, визначень і принципів, внаслідок чого є самостій-ною юридичною наукою в системі юридичних наук, що має для цих наук загальнотеоретичне і методологічне значення. Функції науки загальної теорії держави і права. Її соціальне призначення У функціях загальної теорії держави і права виявляють себе її сутність, зміст, призначення. Вони визначаються особливостями її предмета, місцем і роллю у системі юри-дичних наук. Теорія держави і права виконує, насамперед, онтологіч-ну функцію, призначення якої пізнати і пояснити держав-но-правові явища, що досліджує загальна теорія держави і права. Онтологічна функція властива кожній науці, бо вона у повному обсязі виражає основне призначення кожної науки — здійснення дослідження свого предмета і розкриття, пояснення результатів цього дослідження. Теорія держави і права в системі юридичної науки вико-нує методологічну функцію, оскільки успіх будь-якого пізнавального пошуку юриста здебільшого залежить від його теоретичної культури, глибини оволодіння ним те-орією держави і права, її понятійним апаратом, від того, наскільки теорія використовується юристом як настанова до дії. Теоретичні знання дозволяють правильно інтер-претувати факти, групувати їх за певними зв'язками і відношеннями. Теоретичні знання і культура сприяють безпомилковому відшуканню належної до виконання пра-вової норми і ефективному її здійсненню. Ці знання є необхідною передумовою для правильного вирішення будь-якої правотворчої чи правоохоронної проблеми. З онтологічною і методологічною функціями теорії дер-жави і права тісно пов'язана ідеологічна функція, що ор-ганічно випливає із самої природи теоретичного мислення, кінцевим результатом якого є народження ідей. Спираю-чись на певні засади, теоретичне мислення у системі юри-дичної науки породжує нові духовні цінності, ідеї, що відображають державно-правову дійсність і покликані об-слуговувати правотворчу і правоохоронну практику. Ідеї, як продукт теоретичного мислення, реалізують себе як необхідний матеріал для творчо перетворювальної діяль-ності у сфері державно-правового життя. Вони відобра-жають цілі державно-правової активності і тому стають засобом досягнення цих цілей. Так, ідея "правової держа-ви" є метою розвитку нашого суспільства і засобом його досягнення. З цього випливає висновок, що ідеї, продуко-вані теорією держави і права, — є відображенням і перед-баченням реального буття державно-правової дійсності, спонуканням до дії, що перетворює цю дійсність. Теорія держави і права виконує також евристичну функцію. Будь-яке пізнавальне вирішення юриста-вченого і практика виявляється можливим лише з позицій того чи іншого, а нерідко цілої сукупності теоретичних положень. Теорія держави і права, в цьому розумінні, відкриває нові закономірності, властиві державно-правовим явищам в но-вих соціальних умовах. Її відкриття дозволяє по-новому поглянути не лише на сучасність, не тільки передбачити майбутнє, але й оцінювати минуле. Вони нібито висвіт-люють те, що було здійснено раніше, дозволяють виявити новий зміст у тому, що передувало сучасності і що містить прообраз майбутнього. Теорія держави і права має системотворчу функцію. У системі юридичних наук теорія держави і-права відіграє роль системотворчої науки. Саме вона об'єднує всю юри-дичну науку в злагоджено гармонійну пізнавальну систе-му, визначає її інтегральну єдність. Системотворча функ-ція теорії держави і права виступає як процес, зумовлений властивостями єдності і диференційованості державно-пра-вової надбудови суспільства. Практично-прикладна функція загальної теорії держави і права підвищує рівень її престижності, бо як би глибоко абстрактні знання не відображали сутність державно-пра-вової дійсності, узяті поза практичним їх виявом, вони мають обмежене значення. І тільки застосування теорії держави і права на практиці підвищує професійний рівень останньої. Практичний аналіз будь-яких чинників і явищ державно-правового життя здійснюється не лише на основі галузевих юридичних наук, але і з позицій загальної дер-жавно-правової теорії. Тому, чим вищий рівень теоретич-ної підготовки спеціаліста, тим точнішим і глибшим буде рівень аналізу ним тих фактичних сполучень, з якими він стикається за родом своєї професії, тим меншою буде ймовірність юридичної помилки і більш результативною діяльність правозастосовчих органів. Комунікативна функція загальної теорії держави і права дозволяє вирішувати, зокрема, проблеми піднесення юри-дичної науки до рівня розвитку науки в цілому. Цьому сприяє те, що найновіші досягнення деяких галузей знання загальна теорія держави і права "перекачує" в юридичну науку, пристосовує до її потреб. Теорія держави і права вирішує також проблеми забезпечення найкращих умов для розвитку інших юридичних наук. Загальна теорія держави і права виконує й навчальну функцію. Як навчальна дисципліна, що є першоосновою дисципліною в опануванні юридичних наук, теорія держа-ви і права викладається у більш чи менш популярній формі, спрощеній до рівня можливостей її активного сприйняття особами, що не мають попередньої юридичної підготовки. В такій якості вона стає ключем до оволодіння юридичними знаннями. У той же час загальна теорія дер-жави і права є складовою завершального циклу дисциплін, необхідних для оволодіння професією юриста. І нарешті, загальній теорії держави і права властива прогностична функція. Опановуючи закономірності роз-витку держави і права, загальна теорія держави і права не лише спроможна дати пояснення їх минулому і правильно зорієнтуватися у сучасному, а й передбачати шляхи їх розвитку в майбутньому. Більше того, загальна теорія дер-жави і права є системою знання, що перебуває у стані розвитку й переосмислення на основі і в інтересах сучасної соціальної практики. Із вченням про функції загальної теорії держави і права в тісному взаємозв'язку перебуває питання про її місце і роль у системі юридичних наук. У складі юридичної науки умовно можна виділити кілька груп відносно самостійних наук. Першу групу становлять загальнотеоретичні та історичні науки (теорія держави і права, історія держави і права, історія політичних і правових вчень). Предметом їх дослідження є загальні і специфічні закономірності виник-нення, розвитку і функціонування держави і права, а стосовно історії — історичний процес розвитку держави і права, політичні і правові вчення в конкретно історичній обстановці та хронологічній послідовності. Другу, найбіль-ша групу складають галузеві юридичні науки. Це, зокре-ма, науки адміністративного права, цивільного права, кри-мінального права, цивільно-процесуального права і т. ін. Предмет їх дослідження становлять закономірності право-вого регулювання відповідних галузей суспільних відносин. Третю групу становлять міжгалузеві юридичні науки, що виникли в результаті поєднання тих чи інших якостей галузевих юридичних наук. Так, господарське право поєд-нує якості цивільного і адміністративного права (адміні-стративне регулювання майнових відносин), природоохо-ронне право захищає природу, використовуючи методи різ-них галузей права, і т. ін. Четверту групу складають спе-ціальні юридичні науки (судова медицина, судова психо-логія, криміналістика і т. ін.) Специфіка їх полягає у тому, що вони виникли на стику юридичних (наприклад, кримі-нального процесу) і неюридичних наук. їх завданням є використання досягнень природознавства і техніки для вирішення проблем юриспруденції. П'яту групу складають так звані прикладні юридичні науки, прикладом якої до останнього часу була наука ра-дянського будівництва, яка вивчала питання, пов'язані з організацією роботи Рад народних депутатів усіх рівнів. Така наука потрібна і нині для вивчення роботи представницьких органів державної влади та органів місцевого са-моврядування. Шосту групу становлять науки, що вивча-ють міжнародне і зарубіжне право. У системі юридичних наук загальна теорія держави і права дає найширше за обсягом і глибиною знання дер-жавно-правових явищ. Вони використовуються галузевими й іншими юридичними науками як важливі, з методологічного аспекту, вихідні пункти дослідження, що дозволя-ють уникнути однобокості у вирішенні галузевих наукових проблем. Тим самим загальна теорія держави і права вно-сить методологічну єдність у дослідження галузевих та інших юридичних наук. Тому вона й виступає у системі юридичних наук як наука методологічна за своїм харак-тером. Виникнення і розвиток загальнотеоретичної юридичної науки в Україні Виникнення і розвиток загальнотеоретичної юридичної науки в Україні — надто широка й об'ємна тема, тому, аби сформувати початкове уявлення про неї, необхідно проаналізувати одну з найважливіших її проблем, а саме, розвиток доктрини "правової держави" в юридичній думці України. Історія розвитку правової державності у вітчизняній юридичній думці починається з розвитку ідеї обмеження верховної влади в державі, зафіксованої у перших, що дійшли до нас, пам'ятках давньоруської юридичної літера-тури. Осмислення державно-правових проблем в давньо-руській юридичній думці проводилось на конкретному соціальному матеріалі. Верховна влада в державі з самого початку свого виникнення була обмежена владою боярської думи і народних зборів (віча). На відміну від мислителів Київської Русі, що ставили пи-тання про відповідальність князя тільки перед Богом, в період утворення Російської централізованої держави вер-ховна влада вже обмежується як моральними, так і юри-дичними нормами, шляхом взаємних зобов'язань правителя й підданих, причому останні вважались як вільні індивіди. У середині XVI ст. у сфері юридичного мислення з'яви-лись висловлювання, засновані на ідеях природних прав особи і її відносної незалежності від верховної влади пози-тивним законом. Ідеали природного права в Україні від-стоював наприкінці XVI — на початку XVII століття І. Вишенський. Вільнодумницькі ідеї тут розвивались і зміцнювались завдяки утворенню козацьких поселень, не-залежних, у певному розумінні, від феодальної держави. Сама поява такої воєнізовано-владної структури, як Запо-розька Січ, була викликана, в кінцевому підсумку, не-обхідністю захисту свободи той мірою, як це визначали тодішні політичні і моральні інституції. Відповідно до пи-тань державотворення та встановлення демократичних ін-ститутів велике значення мали ідеї, що проголошувалися Конституцією Пилипа Орлика, повна назва якої була "Пак-ти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозь-кого", від 10 травня 1710 р. В ній визнавалося право українського народу на власну державу, у загальному пла-ні обґрунтовувалася ідея поділу державної влади на зако-нодавчу, виконавчу і судову, особливо підкреслювалася роль представницького органу — Ради, членами якої були полковники зі своєю старшиною, сотники, "генеральні рад-ники від всіх полків" та "посли від Низового Війська Запорозького". Принципи природно-правової теорії розвивали як російські, так і українські просвітителі (С. Десницький, Я. Ковельський, М. Новиков, І. Третьяков, Д. Фонвізін, О. Куніцин та ін.), декабристи, демократи. Саме вони роз-робили два критерії щодо обмеження суб'єктивізму і сва-волі у здійсненні верховної влади: нормативний і орга-нізаційний. Воля правителя обмежена, насамперед, зако-ном, причому в це поняття вкладається найширший зміст (релігійний канон, моральна заборона, юридична настано-ва, звичай). Крім того, одноосібна воля правителя обмеже-на волею колегіального органу. На Русі воля князя чи царя практично завше певною мірою врівноважена волею радника, Думи, Соборів і т. ін. Таким чином, постійне протиборство одноосібного і колегіального начала у функ-ціонуванні верховної влади вочевидь спостерігається і в сучасних державах. У розвитку доктрини "правової держави" велику роль відіграли тогочасні вчення представників різних юридичних шкіл, що існували на той час (юридичного позитивізму — О. Градовського, О. Романовича-Славатинського, М. Рен-ненкампфа, ф. Тарановського та ін., соціологічного пози-тивізму — М. Капустіна, М. Коркунова, М. Ковалев-ського, О. Кістяківського та ін., психологічної школи — Л. Петражицького, синтетичних підходів — О. Алексєєва, С. Котляревського, П. Новгородцем, Б. Кістяківського, М. Палієнка та ін.). Також варто визнати, що процес формування доктрини "правової держави" в Росії і в Україні відзначався великою суперечністю. З одного боку, в них були відсутні правові традиції, що створювало сприятливі умови для збереження самодержавних начал в управлінні країною. З іншого боку, після реформи 60—70-х років XIX ст. набув динамічного, хоч і не завжди послідовного, розвитку процес лібера-лізації у політичному житті країни, що не могло не позна-читися на темпах розробки теоретичних і практичних проблем правової державності, які на рубежі XIX—XX ст. були досить високими і не поступалися зарубіжним. Так, без сумніву може ввійти до золотого фонду історичного політичного досвіду людства позиція вчених, які вважали, що державна влада обмежується конституцією (О. Градовський, В. Гессен, М. Малицький). Дійсно, у самому факті наявності конституції вже закладено визнання народом держави, як можновладцями — своєї більшої чи меншої обмеженості у здійсненні влади. На думку інших учених, державна влада обмежується встановленими законом конкретними напрямами і форма-ми діяльності органів державної влади (О. Алексєєв, М. Палієнко, С. Котляревський, Б. Кістяківський, А. Жилін, ф. Тарановський). Цілком логічна і позиція авторів, які вважали засобом обмеження органів державної влади межі, що визначаються закономірностями соціально-психо-логічного життя людей, а також системою моральних кате-горій (С. Котляревський, Б. Кістяківський, М. Лазарев-ський, П. Новгородцев, Є. Трубецькой, М. Бердяєв). Ви-рішення питання зводилось до обґрунтування юридичного обмеження держави її власними законами, що є виражен-ням волі держави, і насамперед, правової ідеї як незалеж-ної від держави психічної сили, яка є зовнішнім авторите-том для самої держави. На думку інших авторів (М. Коркунов, Ф. Кокошкін та ін.), державна влада має бути обмежена "правами громадянської свободи". Отже, можна резюмувати, що думки російських і ук-раїнських дореволюційних юристів щодо основ і шляхів правової єдності державної влади не були одностайними, хоч ця ідея була присутня. Відмінність підходів можна пояснити, насамперед, відмінністю філософських поглядів учених і методологічних прийомів щодо пояснення суті держави і права. І як результат у різних аспектах, з тією чи іншою мірою конкретності, розроблялась загальна де-мократична ідея правової державності. Конкретно ж можна виділити позитивістський, соціологічний, нормативно-соціо-логічний (як синтез юридичного позитивізму і неокантіантства), психологічні напрями, а також концепцію пра-вової держави, сконструйовану представниками етичного нормативізму. Список використаної літератури: Кельман “Загальна теорія права”. Київ 2002 р. Котюк “Основи держави і права” Київ 1997 р. Бармак “Основи правознавства” Додоров “Основи правознавства” 1997 р.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (14.05.2014)
Просмотров: 436 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: