Реферат на тему:Україна: вітчизняна модель адміністративної юстиції - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Україна: вітчизняна модель адміністративної юстиції. У зв’язку з недосконалим механізмом правового регулювання суспільних відносин у сфері судового захисту прав людини і громадянина, специфікою розгляду справ, що випливають з адміністративно-правових відносин, виникла необхідність у створенні нових організаційно-правових форм і забезпеченні особливої кваліфікації суддів у цій галузі права. Саме тому і з огляду на роль суду в кампанії з виборів Президента України 2004 р. та пов’язані з нею події, а також напередодні виборів народних депутатів і депутатів місцевих рад 2006 р. необхідно якнайшвидше сформувати адміністративну юстицію, однією із цілей якої є здійснення політики стримування і противаг у взаємовідносинах між різними гілками влади, повноцінний захист прав та свобод людини і громадянина в Україні. Із запровадженням такої юстиції остання матиме деякі переваги перед системою загальних і господарських судів у питаннях розгляду адміністративних справ, пов’язаних насамперед із виборами глави держави, депутатів усіх рівнів, проведенням референдумів, оскарженням контрольних функцій держави, а також належним судовим захистом прав, свобод і законних інтересів громадян у сфері державного управління та місцевого самоврядування. Процес законодавчого закріплення національної організаційної моделі адміністративної юстиції розпочався в Україні в 2001 р. у зв’язку з проведенням «малої судової реформи». Складність проблем, що виникають у ході створення адміністративної юстиції на засадах європейської моделі принципів адміністративного права, значною мірою є наслідком того типу організації державної влади, котрий був панівним в Україні протягом тривалого часу до проголошення державної незалежності. У Конституції України закладено підвалини для встановлення нового типу відносин між державою, а особливо органами державної влади, органами самоврядування і громадянами. Адміністративна юстиція в демократичній, правовій державі уособлює собою механізм захисту від незаконного втручання органів державної влади, їх посадових осіб в особисте життя громадян. При цьому кожен громадянин вправі вирішувати спір не лише з будь-якою фізичною чи юридичною особою, а й з державою. Це надзвичайно важлива конституційна норма, яка захищатиме законні права, свободи та інтереси громадян. Правова держава зобов’язана гарантувати суб’єктивні права громадянина у його відносинах з адміністративними органами, що також є підставою для створення адміністративної юстиції в Україні, яка б, з одного боку, захищала суб’єктивні права громадян, а з другого - забезпечувала з допомогою своєї судової практики законність у діяльності органів державної влади і таким чином сприяла б зміцненню правопорядку в державі та розвитку управлінської діяльності, підвищенню її якості. Отже, органи державної влади отримують в особі адміністративної юстиції не структуру, котра їм протистоятиме, а інститут, що сприятиме поліпшенню їх роботи шляхом виправлення правових помилок у процесі їх діяльності. Однак слід підкреслити, що призначення адміністративної юстиції має полягати тільки у здійсненні правового контролю, а не в контролі за доцільністю управлінської діяльності. Адміністративно-правовий захист має бути саме судовим правовим захистом, оскільки суди найбільше відповідають принципам незалежності та неупередженості, дотримуватись яких зобов’язані правозахисні органи. На підставі ст. 55 Основного Закону шляхом створення адміністративної юстиції буде не тільки зміцнено правопорядок у сфері управлінської діяльності, а й надано можливість окремому індивідууму реалізувати свої права у відносинах з органами державної влади шляхом оскарження їхніх неправомірних рішень, дій чи бездіяльності. Більше того, і це дуже важливо, формуючи адміністративну юстицію, необхідно передбачити також механізм захисту законних інтересів і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Що ж таке адміністративна юстиція, чи існує вона зараз в Україні? На законодавчому рівні поняття «адміністративна юстиція» ще не визначено, немає єдиного підходу щодо цього й у фаховій літературі. Різні автори розуміють її як: - особливий порядок вирішення адміністративно-правових спорів судами та іншими уповноваженими на те державними органами (згідно з таким підходом до визначення поняття «адміністративна юстиція», до неї належить розгляд публічно-правових спорів не тільки судами, а й іншими державними органами. У цьому випадку термін justitia розуміється як справедливість, тобто справедливість при вирішенні спорів може бути забезпечена не лише судами, а й адміністративними органами при розгляді скарг громадян у сфері адміністративної діяльності); - самостійна галузь правосуддя, завданням якої є вирішення судами спорів між громадянами та органами управління (адміністрацією) або між самими органами управління, тобто адміністративне судочинство (такий підхід дещо вужчий від попереднього - до поняття «адміністративна юстиція» віднесено тільки судовий порядок вирішення публічно-правових спорів, тобто адміністративна юстиція є діяльністю виключно судовою. Відповідно термін justitia розуміється як правосуддя, що згідно з положеннями сучасної правової доктрини здійснюється виключно судами); - не тільки особливий вид судочинства, а й система спеціалізованих судів або спеціальних судових підрозділів, які здійснюють адміністративне судочинство (відповідно до такого підходу адміністративна юстиція є не будь-яким вирішенням публічно-правових спорів, а тільки таким, що здійснюється спеціально утвореними для цього судовими органами - окремими судами чи спеціалізованими структурними підрозділами загальних судів, тобто обов’язковою ознакою адміністративної юстиції є наявність у судовій системі адміністративних судів або адміністративних палат у системі судів загальної юрисдикції). Якщо взяти до уваги першу і частково другу позицію щодо визначення поняття «адміністративна юстиція», то можна зробити висновок, що адміністративна юстиція в Україні є, але вона перебуває на початковому етапі розвитку. Це підтверджується й тим, що хоча чинним законодавством і передбачено порядок провадження у справах, котрі виникають з адміністративно-правових відносин (глави 29-32 Цивільного процесуального кодексу України; далі - ЦПК, глави 24-27 Господарського процесуального кодексу України; далі - ГПК), в тому числі - оскарження у сфері управлінської діяльності (гл. 31-А ЦПК, Закон від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР «Про звернення громадян»; далі - Закон «Про звернення громадян»), однак розгляд цих справ у судах здійснюється як за принципами цивільного, так і за принципами господарського судочинства. Але якщо у першому з них передбачено деякі процесуальні особливості, притаманні адміністративно-правовим відносинам, то в господарському судочинстві суд керується лише нормами господарського процесу. Тому в судовій практиці трапляються випадки неоднакового застосування загальними та господарськими судами одних і тих самих норм матеріального й процесуального права, різні підходи при вирішенні питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про встановлення або доведеність обставин (фактів), і це при тому, що предметом дослідження в судах можуть бути одні й ті ж правовідносини. Слід також зазначити, що Верховна Рада України 17 липня 1997 р. прийняла Закон № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», і цей нормативний акт є тепер частиною національного законодавства. У статтях 2, 6, 13 зазначеної Конвенції закріплено право громадян на судовий захист своїх прав і свобод від порушень, допущених суб’єктами оскарження у сфері управлінської діяльності. Це право конкретизовано в низці інших законів України. Однак розвиток вітчизняної адміністративної юстиції має відбуватися з урахуванням не тільки міжнародного законодавства і досвіду, а й традицій національної правової системи, на основі вже наявних елементів адміністративної юстиції. Розвиток зазначеної юстиції як складової адміністративної та судової реформ має відбуватися за такими етапами: - реформування системи судів відповідно до Конституції, в тому числі запровадження системи адміністративних судів; - правове забезпечення правосуддя, прийняття законодавства, що комплексно б регулювало питання у сфері адміністративно-юрисдикційної компетенції; - організаційне, матеріально-технічне, кадрове та інше забезпечення діяльності адміністративних судів. Створення системи адміністративних судів з метою повноцінного судового захисту прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади задекларовано ще у 1992 р. з прийняттям Концепції судово-правової реформи в Україні (Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. № 2296-ХІІ «Про Концепцію судово-правової реформи в Україні»). Але реальне запровадження системи адміністративних судів стало можливим лише після прийняття 7 лютого 2002 р. Закону № 3018-ІІІ «Про судоустрій України» (далі - Закон «Про судоустрій України»), в якому визначено правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в державі, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлено загальний порядок забезпечення діяльності судів та врегульовано інші питання судоустрою. Відповідно до вимог цього Закону протягом трьох років, тобто в період з 1 червня 2002 р. по 1 червня 2005 р., необхідно запровадити систему спеціалізованих адміністративних судів, що є новим явищем у судовій системі України. У Законі «Про судоустрій України» передбачено поетапну побудову системи адміністративних судів: на першому етапі - створення Вищого адміністративного суду України та Судової палати у адміністративних справах Верховного Суду України, запровадження спеціалізації суддів з розгляду справ адміністративної юрисдикції, в тому числі утворення судових колегій в місцевих та апеляційних адміністративних судах; на другому і третьому етапах - створення місцевих окружних та апеляційних регіональних адміністративних судів. На реалізацію цих положень Президент України 1 жовтня 2002 р. видав Указ № 889/2002 «Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України», в якому йдеться про створення Вищого адміністративного суду України. У державному бюджеті, затвердженому на 2003 і 2004 рр., були передбачені видатки на здійснення правосуддя зазначеним судом, але ці бюджетні призначення залишилися невикористаними, а фактично створений Вищий адміністративний суд України протягом цих двох років так і не зміг почати роботу. Не пришвидшило цей процес й обрання Верховною Радою України дев’яти суддів цього суду, які не мали можливості приступити до виконання своїх професійних обов’язків протягом всього 2004 р., оскільки без призначення Президентом України Голови цього суду неможливо було реалізувати цілий комплекс заходів організаційного характеру. На жаль, процедура призначення на цю посаду, незважаючи на погодження кандидатури у Раді суддів України і відповідного подання Голови Верховного Суду України, затягнулася на цілий рік, хоча вже спливав трирічний термін, відведений у Законі «Про судоустрій України» для запровадження системи спеціалізованих адміністративних судів в Україні. І лише в грудні 2004 р. було призначено Голову Вищого адміністративного суду України. Таким чином, перший етап - створення і становлення Вищого адміністративного суду України - затягнувся на три роки, протягом яких мали бути створені та функціонувати також місцеві й апеляційні адміністративні суди. Тобто розд. VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про судоустрій України» щодо побудови апеляційних та місцевих судів стосовно перехідного періоду до введення в дію процесуального закону втратив актуальність та нормативне наповнення. Через ці обставини доводиться корегувати нові терміни реалізації другого та третього етапів формування системи адміністративних судів, а саме: створення місцевих та апеляційних регіональних адміністративних судових інстанцій. Згідно з розд. VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» проекту Адміністративного процесуального кодексу України (далі - АПК), який підготував Комітет Верховної Ради України з питань правової політики (далі - Комітет) до третього читання 1, початок роботи Вищого адміністративного суду та апеляційних судів щодо здійснення ними правосуддя планується у ІІ півріччі 2005 р., орієнтовно з 1 вересня, а місцеві окружні адміністративні суди розпочнуть свою діяльність у кінці 2005 р.-на початку 2006 р. після сформування не менше половини їхнього складу і за наявності пристосованих приміщень. Законом передбачено, що місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України від 16 листопада 2004 р. № 1417/2004 «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів» (далі - Указ Президента від 16 листопада 2004 р.). Однак у ньому не визначено, яким чином мають бути утворені ці округи: на рівні областей чи районів (міст), або за принципом екстериторіальності. Тому обговорювалися три варіанти створення місцевих адміністративних судів: на рівні міст і районів, що забезпечило б максимальну наближеність та доступність судів до населення; за зразком господарських - на рівні областей і міст Києва та Севастополя; створення дворівневої системи місцевих адміністративних судів. В останньому варіанті передбачено не створювати на рівні міста і району окремих адміністративних судів, а розгляд найпростіших адміністративних справ покласти на районні, міські та міськрайонні загальні суди. А як другий - вищий рівень у цій системі - пропонується створити спеціалізований окружний адміністративний суд, юрисдикція якого поширювалася б на територію областей або їхніх частин. Ці суди вирішували б справи як суди першої інстанції, в яких стороною є орган державної влади. До речі, така система місцевих адміністративних судів як судів першої інстанції передбачена у проекті № 1331 АПК, прийнятого Верховною Радою України в другому читанні 2. Для перегляду в апеляційному порядку рішень місцевих окружних адміністративних судів діятимуть апеляційні адміністративні суди, які пропонується утворити за зразком апеляційних господарських судів - на рівні територій кількох областей. Предметом апеляційного перегляду мають бути рішення суду першої інстанції, котрі не набрали законної сили, щодо повноти і правильності встановлення обставин справи судом та їх правової оцінки. Указом Президента від 16 листопада 2004 р. мережа місцевих та апеляційних адміністративних судів вже визначена. Касаційною інстанцією в адміністративному судочинстві має бути Вищий адміністративний суд України, до якого зацікавлені сторони могли б оскаржувати рішення в адміністративних спорах судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права. На найвищому рівні гарантувати правосудність рішень адміністративних судів має Верховний Суд України. Водночас цей суд необхідно наділити повноваженнями щодо адміністративних судів лише за винятковими обставинами, наприклад, у разі виявлення неоднакового застосування адміністративним судом або судами різних юрисдикцій касаційної інстанції одного й того ж положення нормативно-правового акта; якщо міжнародна судова установа, юрисдикцію якої визнала Україна, вважає рішення адміністративного суду таким, що порушує міжнародні зобов’язання України. Таке провадження за винятковими обставинами є різновидом касаційного провадження. Нагальним нині є формування відповідної законодавчої бази для запровадження адміністративної юстиції в Україні, оскільки поки що наявна невідповідність між підходами до правового регулювання судового захисту прав людини і громадянина в Україні. ЦПК кодифікує процесуальні норми приватного права, однак адміністративне право - це галузь публічного права. У зв’язку з цим важливим є невідкладне прийняття АПК. Чинний Закон «Про звернення громадян», норми окремих глав ЦПК та ГПК є недостатніми для адміністративно-правового захисту прав громадян, а також законних інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Саме тому робоча група Кабінету Міністрів України під керівництвом тодішнього Першого заступника Голови Верховного Суду України В.С. Стефанюка розробила проект АПК 3. Альтернативний проект Кодексу було розроблено народними депутатами України (І.Б. Коліушко та ін.) 4. А згодом їх об’єднали в один - консолідований проект АПК, який у червні минулого року Верховна Рада України прийняла в другому читанні, і нині її Комітет, в роботі якого беруть участь відомі фахівці в цій галузі, готує до третього читання. Прийнято також рішення про зміну назви проекту АПК на Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС). Безперечно, його прийняття вкрай необхідне, оскільки він має стати правовою основою для діяльності адміністративних судів щодо здійснення правосуддя у публічно-правових спорах у сфері державного управління та місцевого самоврядування. З прийняттям КАС виникне можливість створити належні умови для розбудови демократичної, соціальної, правової держави, утвердження та забезпечення прав людини і громадянина шляхом здійснення судового контролю за діяльністю органів виконавчої влади та їх посадових осіб насамперед щодо забезпечення поваги до особи та утвердження справедливості. Його завданням є захист прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб’єктів, які здійснюють владні управлінські функції на підставі законодавства або на виконання делегованих повноважень. Правосуддя в адміністративних судах здійснюватиметься за принципами верховенства права, законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з’ясування всіх обставин справи, гласності судового процесу та його повного фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного, касаційного оскарження рішень адміністративного суду, обов’язковості їх виконання. Згідно із зазначеним проектом Кодексу передбачається поширення юрисдикції адміністративних судів на: - спори фізичних та юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень, коли у них є підстави вважати, що зазначений суб’єкт своїм рішенням, дією чи бездіяльністю порушив їхні права, свободи чи законні інтереси; - спори з приводу прийняття громадян на державну службу, її проходження, звільнення з державної служби; - спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спорів, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; - спори за зверненнями суб’єкта владних повноважень у передбачених законом випадках; - інші публічно-правові спори, які не віднесені законом до юрисдикції інших судів. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які нормативні чи індивідуальні правові акти суб’єктів владних повноважень з мотивів їх неконституційності, незаконності чи невідповідності правовому акту, котрий має вищу юридичну силу, крім випадків, коли щодо таких актів Конституцією чи законами України передбачено інший порядок судового провадження. Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на: - публічно-правові спори, вирішення яких Конституцією віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України; - справи, які вирішуються в порядку, встановленому КПК; - спори про накладання адміністративних стягнень за зверненням суб’єкта владних повноважень. Спірним є питання про те, чи поширюється юрисдикція адміністративних судів на справи, що виникають з приводу реалізації владних повноважень щодо здійснення контролю і нагляду за господарською діяльністю юридичних осіб. Робоча група, створена Комітетом, запропонувала компромісний варіант, а саме: протягом трьох (як варіант - п’яти) років після набрання чинності КАС адміністративні справи, котрі виникають з приводу реалізації владних повноважень щодо здійснення контролю і нагляду за господарською діяльністю юридичних осіб, вирішуються господарськими судами в порядку адміністративного судочинства. Підсудність таких справ, а також склад суду для їх розгляду визначаються згідно з нормами ГПК. Після закінчення трирічного (п’ятирічного) терміну ці справи переходять під юрисдикцію адміністративних судів, система яких на той час має бути сформована. Невирішеним залишається також питання про предметну підсудність адміністративних справ по першій інстанції щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності Центральної виборчої комісії (далі - ЦВК) або її членів. За однією з пропозицій, ці справи підсудні як суду першої інстанції, так і Вищому адміністративному суду України, але за винятком рішень, дій чи бездіяльності ЦВК щодо встановлення результатів голосування, справи про оскарження яких підсудні Верховному Суду України. Але більш прийнятним є варіант, коли Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції були б підсудні всі вищеназвані справи, і рішення щодо яких є остаточними й оскарженню не підлягають, за винятком рішень Вищого адміністративного суду стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності з приводу встановлення результатів голосування з виборів Президента України, які можуть бути переглянуті Верховним Судом України в апеляційному порядку, рішення якого в цьому випадку також є остаточним. У проекті зазначеного Кодексу передбачено особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ, а саме: - оскарження нормативно-правових актів; - оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій з проведення референдуму; - скасування реєстрації кандидата в Президенти України; - дострокового припинення повноважень народного депутата України у разі невиконання ним вимог щодо недопущення суміщення посад; - за адміністративними позовами щодо обмеження права на мирні зібрання тощо. Робоча група провела копітку роботу з уніфікації норм проекту КАС у зв’язку з прийняттям нового ЦПК, а також щодо його узгодження з проектом нового ГПК. Незважаючи на деякі розбіжності позицій та спірні моменти в проекті КАС, які обов’язково будуть усунуті при його розгляді у профільному Комітеті найвищого законодавчого органу держави та на його пленарному засіданні, прийняття Кодексу є надзвичайно важливим, оскільки без належного процесуального інструментарію робота наведених вищеназваних спеціалізованих судів у кращому випадку матиме мінімальну ефективність, а в гіршому - буде практично паралізована. Таким чином, можна констатувати, що перші практичні кроки з реформування адміністративної юстиції в Україні вже зроблені, а з початком роботи Вищого адміністративного суду України, поступовим запровадженням системи адміністративних судів з’явиться сприятливе підгрунтя для утвердження пріоритету прав і свобод людини в її відносинах з державою, поліпшення стану організації роботи органів державної влади та органів самоврядування. 1 Див.: http: // www.rada.gov.ua. Під час підготовки матеріалів до друку Верховна Рада України прийняла зазначений проект АПК у третьому читанні (в основному). 2 Див. на тому ж сайті. 3 Див.: Адміністративний процесуальний кодекс України (проект) : Додаток до № 5 (27) 2001 журналу "Вісник Верховного Суду України". - К., 2001. - 160 с. 4 Див.: Адміністративна юстиція : Європейський досвід та пропозиції для України / Автори-упорядники: І.Б. Коліушко, Р.О. Куйбіда. - К., 2002. - 186 с.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (16.05.2014)
Просмотров: 335 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: