Реферат на тему: Теорія держави та права у Франції - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Теорія держави та права у Франції. План 1. Політична ситуація у Франції Панівними станами у Франції були дворянство і духовенство. Дворянство одержувало із селян прибутки у вигляді різного роду повинностей, а само було звільнене від податей. Духовенство офіційно вважалось першим станом і також було звільнене від сплати податей, від військового постою та мало багато інших привілеїв. Між тим, нижче дворянство і духовенство існувало за інших умов і ледве зводило кінці з кінцями. Решта населення входила до третього, податного і непривілейованого стану. Складним будо становище і міського населення. Право торгівлі належало відкупникам, які могли торгувати лише певною продукцією у певних місцях. Штучно стримувався розвиток ремесла цеховою регламентацією. Становище селян і більшої частини міського населення породило революційну ситуацію, яка посилювалась під впливом нової ідеології, яку започаткували “енциклопедисти” – Дідро, Д”Аламбер, Гольбах, Гельвецій. Інша течія, яка зародила новий шлях це – фізіократи, які виходили з положення, що в економіці, як і в інших сферах життя, існує “природний порядок”, в основі якого лежить повна свобода економічної діяльності і панування приватної власності.Треба пригадати народження у той же час теорії про “природні права”, які має людина від народження, яка зародилася майже у той час. Ідеї французьких просвітителів суттєво впливали на хід революції і на організацію суспільного життя країни. Французька державна скарбниця була пустою. Половина доходів йшла на виплату державних боргів. Король намагався ввести нові податі, але вищі судово-адміністративні установи (парламент) не реєстрували королівські укази, вказуючи, що тільки Генеральні штати можуть вводити нові податі. Монтеск”є (1689-1755 рр.) у своєму “Дусі законів” висунув теорію про громадянські свободи, яких, на його думку, можна досягти через розподіл влади. Розрізняючи владу троякого виду – законодавчу, виконавчу і судову. Він для забезпечення політичної свободи вимагав, щоб кожен вид влади перебував у руках окремої державної установи. Жан-Жак Руссо (1712-1788 рр.) у міркуванні “Про походження нерівності” стверджує, що у первісному стані люди були рівні і тільки завдяки цивілізації запанувала нерівність. Причиною нерівності, на його думку, є приватна власність. Тому він ідеалізує дрібну власність, закликає знищити товарно-грошовий обіг. У Конституції для о. Корсики Руссо поставив вимогу: 1) знищити приватну торгівлю і передати її до рук держави; 2) замінити податі натуральними внесками і панщиною, видавати жалування чиновникам продуктами; 3) регулювати землеволодіння встановленням максимуму земельної власності і обов”язковим розподілом землі при успадкуванні. Завершальним етапом Установчих зборів було прийняття Конституції 3 листопада 1791р. Першу її частину складала “Декларація прав людини і громадянина”, а друга включала положення про вищі органи влади. У Конституції стверджувалось, що народ здійснює свою владу шляхом “делегування” законодавчої влади Національним зборам, виконавчої – королю, судової – обраним народом суддям. “Закон є вираженням загальної волі. Усі громадяни, особисто або через своїх представників, мають право брати участь у виданні законів”, - говорилося у “Декларації прав людини і громадянина”. Між тим Конституція поділяла всіх громадян на “активних” і “пасивних”. Останні були усунені від участі у політичному житті, і тільки “активні” брали участь у виборах депутатів, а також усіх муніціпальних чиновників. “Активний” громадянин мав відповідати слідуючим вимогам: бути французом, віком не меньше 25 років, мати протягом року постійне місце проживання, платити податок, що дорівнює трьохденному заробітку, не бути слугою, бути внесеним у списки національної гвардії, прийняти присягу. 2. Цивільний кодекс Проголосивши свободу, відкинувши всі форми диктату короля і феодалів над економікою, на практиці, в умовах зростаючої економічної кризи франзуцька революція йшла від одного жорстокого контролю за ринком до іншого. Відповідно ужорсточувались і форми політичної влади. Скоро хвилі інфляції зробили універсальним важелем контролю за цінами гільйотину, за допомогою якої заодно контролювали і думки. Це протиріччя кінцевої економічної мети (вільного ринку) і застосування методів тотального адміністративного регулювання економіки багато у чому визначило трагічну логіку розвитку подій французької революції. Епоха Директорії – це роки спекуляції банкірів, махінацій великих і дрібних казнокрадів, хабарників, з одного боку, і бідування решти населення, з іншого. Наполеон Борнапарт став довічним консулом у 1802 році, а у 1804 р . він ліквідував республіку і коронувався імператором. Наполеон спирався на широкі верстви населення: буржуазію, селянство, а також на армію і бюрократію. Він почав створювати нове дворянство, роздаючи офіцерам і чиновникам титули графів, князів, баронів і герцогів. Разом із титулом багато хто одержував помістя і гроші. Було проведено амністію емігрантам і дозволено їм повернутися до Франції. Селянам Наполеон гарантував володіння набутими землями й у договорі з папою закріпив скасування десятини. Це все сприяло винекненню міцних селянських господарств. Зайве сільське населення (чоловіки) йшло на службу в армію, для якої імператор був кумиром, завдяки військовим успіхам і вмілому обходженню з підлеглими. Наполеон проводив широкі кодифікаційні роботи. Цивільний кодекс закріпив ліквідацію федеральних відносин. В його основу було покладено принципи цивільно-правової рівності всіх перед законом і необмеженої приватної власності. Це призвело до законодавчого закріплення свободи підприємництва, права власності селян на землю. Кодекс виходив із поділу так званого приватного права на цивільне і торгове. Останнє присявчене взаємовідносинам між торгівцями (купцями) і регулюванню торгових угод, якщо б у них брали участь і не торгівці (наприклад, вексель). Торгове право регулювалося не цивільним, а торговим кодексом. 2.1. Власність У цивільному кодексі детально регламентуються права властника, особливо земельного наділу, сервітут, порядок розподілу майна між спадкоємцями, заклад землі і т.ін. З метою охорони інтересів власників рухомого майна у кодексі було вміщене знамените правило: “стосовно рухомих речей володіння визнається юридичною основою (права на річ)” (ст.2279). Мова, звичайно, іде про добросовісне володіння, але “добросовісність завжди мається на увазі, і той, хто вказує на недобросовісність (іншої особи) має цю недобросовісність довести (ст.2268). Кодекс визначав власність, як “право користуватися і розпоряджатися речами найбільш абсолютним чином з тим, щоб користування не було таким, яке заборонене законами і регламентами” (ст.544). Власність на землю включає власність на те, що знаходиться над землею і під землею (ст. 552). Власник може саджати, зводити будівлі на свій розсуд, за винятком того, що встановлено у титулі “Про сервітути і земельні повинності”. Власнику належить необмежене право розпоряджатися річчю, тобто продавати її, дарувати, закладати на свій розсуд. Власність на майно набувається і передається шляхом успадкування, дарування між живими або по заповіту у відповідності із зобов”язаннями ( ст. 711). Власність набувається також шляхом приєднання або включення до складу іншої речі і через давність. Треба зазначити, що майно поділялося на рухоме і нерухоме (ст.516). Майно є нерухомим або за своєю природою, або за його призначенням, або внаслідок предмета, частиною якого воно є. Земельні ділянки і будівлі є нерухомим майном за їх природою (ст.518). Вітряні і водні млини, закріплені на стовпах і тим самим складають частину будівлі, є також нерухомим майном за своєю природою. Не зібраний врожай і фрукти на деревах є нерухомим майном ; з того моменту, як колоски зріжуть, а фрукти зірвуть, хоча б й не було зібрано врожай, вони є рухомим майном. Предмети, які власник землі встановив на своїй ділянці для її обслуговування і експлуатації, є нерухомостями із-за їх призначення. Отже, нерухомостями, у відповідності з їх призначенням, є такі предмети, які власник встановив на своїй ділянці для її обслуговування і експлуатації: тварини, люди для обробітку землі; землеробське знаряддя, насіння, дані фермерам або особам, яким землю здано з покладенням на них обов”язку відавати частину врожаю; голуби у голуб”ятнику; кролики у клітках; вулики; риба в ставках; преси, котли, апарати для перегонки, бочки.. Майно є рухомим за його природою або за законом (ст. 528). За своєю природою є рухомостями предмети, які можуть змінити своє місце знаходження, зокрема, коли вони рухаються самі, як наприклад, тварини, або ж коли вони не можуть змінити свого місця самостійно, а тільки під впливом сторонньої сили, як наприклад, неживі предмети. Є рухомостями за законом зобов”язання і позови, що мають предметом сплату грошових сум або (право на) рухомі речі, акції або частки у фінансових, торговельних або промислових компаніях, навіть якщо компаніям належало б нерухоме майно, зв”язане з цими підприємствами. Приватні особи мають право вільного розпорядження майном, яке їм належить… На майно можна мати або право власності, або просте право користуваня, або тільки право вимагати виконання земельних повинностей (сервітутів). 2.2. “Шлюбне” право За кодексом Наполеона чоловік – глава сім”ї, що концентрує у своїх руках усе сімейне майно. Шлюб реєструється світською владою. Ст. 213 вказує, що “чоловік має захищати свою дружину, а дружина – слухатися чоловіка”. Дружина зобов”язана жити разом з чоловіком і слідувати за ним, якщо він змінить місце проживання. Вона не могла відчужувати і набувати майно та виступати у суді без дозволу чоловіка (ст.ст. 215-216). Причиною розлучення було: подружня зрада, жорстоке ставлення, образа, ув”язнення одного з подружжя за злочин. Правда, дружина могла вимагати розлучення із-за зради, якщо чоловік поселить свою коханку в одному будинку з дружиною. Влада над дітьми належить батькові. Якщо батько “має досить серйозні причини до незадоволення поведінкою дитини”, то коли вона досягне 16 років, він може позбавити її волі строком на 6 місяців. 2.3. Спадкове право Розпоряджатися майном за заповітом, якщо була одна дитина, можна було половиною мана, якщо двоє – четвертою частиною. Якщо не було дітей, а були батьки, то ѕ. Успадкувати майно могли родичі до 12 ступеня. Коло законних спадкоємців було обмежене шостим ступенем родичання. Найближчий ступінь родичання виключає решту, тобто, якщо є діти, то решта родичів не має права на спадщину. 2.4. Договірне право Договір є угода, через яку одна або декілька осіб зобов”язуються один перед іншим аб оперед декількома іншими особами дати що-небудь, зробити що-небудь або не робити чогось (ст. 1101). Чотири умови є суттєвими для дієвості угоди: згода сторони, яка зобов”язується; здатність укладати договір; певний предмет, що становить зміст зобов”язання; дозвволене обгрунтування зобов”язання. Дійсна угода відсутня, якщо вона була дана лише внаслідок помилки або якщо вона була вирвана насильно чи обманом. Договір не може відхилятися з причини насилля, якщо після того, як насилля припинилося, цей договір було схвалено або прямо, або мовчазно, або через пропущення терміну, встановленого законом для надання вимоги про відновлення. Будь-яка особа може укладати договори, якщо вона не оголошена неспроможною у відповідності із законом. Неспроможними для укладення договору є (ст .1124): неповнолітні; особи, позбавлені дієздатності (одружені жінки у випадках, зазначених у законі); узагалі усі ті, кому закон забороняє деякі договори. Предметом договору є те, що одна сторона зобов”язується дати,, або те, що одна сторона зобов”язується зробити, або що вона зобов”язується не робити. Зобов”язання, яке не має основи, або має неправдиву основу, або має недозволену основу, не може бути чинним. Угоди, укладені на основі закону, займають місце закону для тих, хто їх уклав. Вони можуть бути відмінені лише за взаємною згодою сторін або з причин, у відповідності з якими закон дозволяє відміну (зобов”язання). Вони мають бути виконані добросовісно. Угоди зобов”язують не тільки до того, що у них закладено, але й до усіх наслідків, які справедливість, звичай або закон пов”язують з цим зобов”язанням, у відповідності з його природою. Продаж є угода, у відповідності з якою один зобов”язується надати річ, а інший – заплатити за неї… Обіцянка продати рівноцінна продажу, якщо є взамна угода обох сторін про річ і про ціну. Якщо при обіцянці продати було дано завдаток, то кожному із тих, хто домовляється, надається можливість відступити від обіцянки: тому, хто дав завдаток, - втрачаючи його; тому, хто одержав завдаток, - повернувши його у подвійному розмірі. Якщо продавець зазнав збитків у розмірі більше семи двадцятих ціни нерухомості, то він може вимогати визнання угоди не дійсною. Прикінцеві положення Коли Наполеон побачив коментарі до кодексу, то вигукнув: “Пропав мій кодекс”. Він ставив кодекс вище за свої військові перемоги, оскільки кодекс відкрив дорогу новій економіці. Якщо влада і власність при феодалізмі були в одних руках, то кодекс Наполеона їх роз”єднав. Це стало ефективною основою економіки і політичної демократії. Отже , кодекс не просто звід юридични х норм, а основа громадянського суспільства. Література Козлихин И.Ю. Идея правового государства. История и современность. – С-Пб., 1993 год Котюк В.О./ Основи держави і права. – К., 1997р Лазоренко О.В., Лазаренко О.О. / Теорія політології. – К., 1996р Основи держави і права/ За ред.Колодій А.М., Олійник А.Ю. – К., 1997р Політологія / за ред. Бабкіної О.В., Горбатенка В.П. – К, 1998р Правознавство/ за ред.Копейчикова В.В. – К.,1998 рік Рябов С.Г. / Політологічна теорія держави. – К., 1996р.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (15.05.2014)
Просмотров: 183 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: