Реферат на тему:Сутність об'єктів права інтелектуальної власності - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Сутність об'єктів права інтелектуальної власності. ПЛАН 1. Сутність об'єктів права інтелектуальної власності. 2. Поняття та сутність суміжних прав. 1. Сутність об'єктів права інтелектуальної власності. Об'єкт права інтелектуальної власності - результати твор-чої діяльності як цілеспрямованої інтелектуальної діяльності людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікаль-ністю. Умовно весь перелік об'єктів права інтелектуальної власно-сті прийнято поділяти на чотири групи. Першу трупу - авторське право і суміжні права - склада-ють літературні і художні твори, комп'ютерні програми, компі-ляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі програми, організації мовлення. Другу групу складають об'єкти промислової власності: ви-находи, корисні моделі, промислові зразки, компонування (топо-графії) інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції. До третьої групи відносяться сорти рослин і породи тварин, які прирівняні до об'єктів промислової власності за своїм пра-вовим режимом. Вони, безперечно, є творчими результатами і при відповідності вимогам закону визнаються об'єктами інте-лектуальної власності. Четверту групу складають комерційні (фірмові) наймену-вання, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення. В точному значенні ці об'єкти не є результатами творчої діяльності, але в правовому режимі вони також прирі-внюються до об'єктів промислової власності. В спеціальній літературі прийнято називати право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Об'єктом авторського права є твір науки, літератури чи мистецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі. Твір - це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. У ст. 5 Закону про авторське право вміщено перелік об'єктів авторського права та їх за-гальні ознаки. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, доповіді, виступи, проповіді тощо), письмові (літературні, наукові, технічні), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного пере-ліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму роз-витку може породжувати нові й нові форми об'єктивного ви-раження творчої діяльності людей. Об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні, встановлені законом, ознаки: а) творчий характер; б) вираження в об'єктивній формі. Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом ав-торського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору або навіть його літера-турна обробка - редагування, коректура тощо). Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але обов'язково придатній для відтворення, сприймання. Са-ма об’єктивна форма може бути усною, письмовою (ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фото-графії тощо). Задум письменника чи композитора, який у сві-домості автора вже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом авторського права. Об'єктами авторського права можуть бути хореографічні твори і пантоміми. Збірники творів народних пісень, законів, судових рішень тощо породжують авторське право лише тоді, коли це має творчий характер добору і розміщення, але не поширюється на зміст зібраних творів. Самостійним об'єктом авторського права є переклад твору іншою мовою, оскільки робота перекладача вважається творчою. До об'єктів авторського права належать різні види музич-них творів з текстом або без нього (інструментальні - сим-фонії, сонати, квартети і вокальні - пісні, романси тощо), а також музично-драматичні - опери, оперети, балет. Музичні твори, якщо вони не записані, об'єктом авторського права стають з моменту першого публічного виконання. Авторське право визнається за будь-яким твором у галузі науки, літератури, мистецтва незалежно від його форми, готовності і художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження). Зміст художнього чи наукового твору також може бути ви-ражений у тій чи іншій формі Так, наукові твори можуть бу-ти втілені у словесну науково-літературну або інші форми - карти (географічні, геологічні, креслення, ескізи, моделі, ма-кети тощо. Ще більш розмаїтими є форми художніх творів - література, музика, живопис, архітектура, графіка. Іноді ху-дожній твір як єдине ціле з’являється внаслідок використан-ня не однієї, а двох чи більше форм, наприклад музично-драматичні твори (або музика і танець, або музика і текст). Сучасний рівень науки і техніки дали змогу створювати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад кіно- і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). Об'єктом авторського права виступає фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права в аудіовізуальному творі можуть бути сценарій, музика, пояс-нювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, які увійшли складовою частиною до твору (ст. 21 Закону про авторське право). Отже, твір як об'єкт авторського права втілений у певну матеріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Але авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт автор-ського права) і право власності на річ, у яку він втілений, не залежать одне від одного. Тому не слід плутати твір як об'єкт авторського права і річ - рукопис, картину, примірник кни-ги. На річ, у яку матеріально втілюється твір, може існувати право власності, право користування тощо, але не авторське право. Так, продаж письменником своєї книги не позбавляє його авторських прав (ст.10 Закону про авторське право). Основними об'єктами промислової власності, як уже відзна-чалось, є результати винахідництва та промислові зразки. Винахідництво - один із найбільш поширених і масових видів твор-чості, який практично доступний кожному. Інша справа, що здатність до винахідництва у одних більша, в інших - менша. Країни з високорозвинутою економікою відзначаються високою винахідницькою активністю. Насамперед це варто віднести на рахунок досить досконалої системи правового регулювання відно-син у сфері науково-технічної творчості. Саме тому винахідницт-ву, в тому числі правовому регулюванню відносин, які склада-ються у сфері створення і використання винаходів, у всіх краї-нах приділяється досить велика увага. Як уже зазначалось, вина-хідницька діяльність регулюється Законом України «Про охоро-ну прав на винаходи і корисні моделі», творча діяльність у ство-ренні і використанні промислових зразків - Законом України «Про охорону прав на промислові зразки». При цьому варто зробити таке застереження: названі закони регулюють не творчу діяльність по створенню винаходів, корис-них моделей і промислових зразків, а суспільні відносини, які складаються в процесі створення, виявлення, оформлення, ви-користання і охорони зазначених результатів науково-технічної творчості. Слід пам'ятати, що сама творчість будь-якому регу-люванню не піддається, але право може створювати сприятливі умови для успішної творчості або, навпаки, створювати неспри-ятливі умови, за яких винахідництво буде розвиватись в'яло або не буде розвиватись. Правда, винахідництво - така здатність людини, без якої вона існувати не може. Винахідництво розви-вається за будь-яких умов, але, зрозуміло, за сприятливих умов воно буде розвиватись краще, за несприятливих - повільніше. Наскільки досконалим є законодавство України про промис-лову власність, покаже практика його застосування. Поки що вона не дуже блискуча. Новим у законодавстві про промислову власність є введення до кола результатів технічної творчості такого об'єкта, як корис-на модель. Чинне законодавство встановило вимоги, яким мають відпо-відати винахід, корисна модель і промисловий зразок. На підставі цих вимог та інших норм чинного законодавства можна вивести визначення згаданих об'єктів. Винахід - це технічне рішення в будь-якій галузі суспільно корис-ної діяльності, яке відповідає умовам патентоспроможності, тоб-то є новим, має винахідницький рівень і придатне для використання. Отже, законодавство не обмежує поле винахідницької діяль-ності певної галузі технології. Об'єктом винаходу може бути: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин); спосіб (включаючи біотехнологічні спо-соби, способи лікування і діагностики та профілактики). Прави-ла складання та подання заявки на видачу патенту України на винахід і корисну модель від 17 листопада 1994 р. дають конк-ретні визначення зазначених понять. Згідно з Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (далі - Закон) не можуть одержати правову охорону: відкриття, наукові теорії та математичні методи; мето-ди організації та управління господарством; умовні позначення, розклади, правила; методи виконання розумових операцій; про-грами для обчислювальних машин; результати художнього кон-струювання; топології інтегральних мікросхем; сорти рослин і породи тварин (п.3 ст.5). Крім того, правова охорона не надається винаходу, що супере-чить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та не відповідає умовам патентоспроможності. Винахід відповідає умовам патентоспроможності, якщо він но-вий, має винахідницький рівень і є придатним для користування. Винахід є новим, якщо його сутність невідома з рівня техніки. Останній стосовно заявленої пропозиції визначається за всіма видами інформації, загальнодоступними в Україні та за кордоном до дати пріоритету винаходу. Це означає, що до дати пріоритету заявки сутність цього або тотожного рішення не була розкрита ні в Україні, ні за кордоном для невизначеного кола осіб настільки, що стало можливим його використання. Бувають випадки, коли новатор самостійно знаходить рішення задачі. Між тим виявляєть-ся, що таку задачу вже вирішено, але відомості про неї не дійшли до автора. Винахід повинен давати нове технічне рішення, яке невідоме сучасному рівню техніки. Тому не може бути визнана винаходом пропозиція, описана у вітчизняній чи зарубіжній літе-ратурі або впроваджена у виробництво в Україні чи за її межами. Не визнається винаходом пропозиція, на яку уже подано заяв-ку або видано авторське свідоцтво чи патент. Причому не має значення, де видано авторське свідоцтво чи патент - в Україні чи за кордоном. Новизна пропозиції втрачається й тоді, коли відомості про її сутність розголошені іншим шляхом до її заявки і роблять можливим її використання третіми особами. Тому ав-тор пропозиції, що може бути визнана винаходом, заявники, а також інші особи, які мають відношення до пропозиції, повинні уникати будь-якого розголошення змісту пропозиції до її заяв-ки. Це має значення не тільки для автора, а й для держави. У разі розголошення суті пропозиції до її заявки, хоча б і самим автором, останній втрачає право на одержання правоохоронного документа, оскільки держава не може гарантувати охорону такої пропозиції. У цьому ж випадку втрачається можливість патентування пропозиції за кордоном і остання може бути ви-користана іноземними особами без будь-якого дозволу і без ви-плати винагороди за її використання. Проте з цього загального правила Закон встановив важливий виняток. Якщо сам винахідник чи особа, яка одержала інформа-цію про винахід від винахідника прямо чи опосередковано, роз-кривають цю інформацію, але не раніше як за 12 місяців до дати подання заявки до Держпатенту, то таке розкриття інформації про винахід не впливає на визнання його патентоспроможним. Іншими словами, новизна пропозиції не втрачається. Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця його сутність не випливає з рівня техніки. Винахідницький рівень свідчить пе-редусім про творчий характер пропозиції. Хоча у Законі про це прямо не йдеться, але це випливає з його змісту. Винахід - це винайдення, відшукання рішення, якого фахівець не знає. Це рішення істотно відрізняється від подібних відомих рішень (про-тотипів) такими ознаками чи перевагами, що роблять доцільним його використання. Винахідництво - це творчий пошук, ство-рення нового пристрою, технології, матеріалу тощо. Саме про це йдеться в Законі: право авторства на винахід належить громадя-нину, який створив винахід. Тому не вважається винаходом запо-зичення відомого рішення, перенесення і використання позитив-ного досвіду, хоча ці заходи можуть бути дуже ефективними. У них немає творчого процесу самого винахідництва. Проте одного творчого характеру для визнання її пропозицією винахідницько-го рівня ще недостатньо. Може бути творчість, а її результати визнати винаходом немає підстав. Пропозиція має творчий ха-рактер, але не відповідає вимогам патентоспроможності. Вона визнається такою, що має винахідницький рівень, якщо порівня-но з рішеннями, відомими у науці й техніці на дату пріоритету, пропозиція характеризується новою якістю, перевагами, які по-зитивно відрізняють її від відомих рішень. Винахідницьким рівнем відзначаються, зокрема, пропозиції, які відкривають нові галузі техніки, нові напрями у суспільному виробництві, у медицині, сільському господарстві або створюють нові види цінних матері-алів, машин, виробів, ліків тощо. Винахідницьким рівнем відзна-чаються пропозиції, які істотно поліпшують умови і безпеку праці, а також самої продукції, виробленої на основі пропозиції. Винахід є придатним для використання. В Законі говориться про промислове використання, але з подальшого тексту випли-ває, що використання може мати місце не тільки в промисловості, а й в сільському господарстві, в системі охорони здоров'я, оборони, транспорту та інших галузях народного господар-ства. У цій нормі Закону (п.7 ст.6) йдеться про два аспекти по-няття «промислова придатність»: а) галузі застосування винахо-ду; б) технічна можливість використання винаходу. Інколи над-ходять пропозиції, які за своїми параметрами відповідають ви-могам патентоспроможності, але вони в сучасних умовах, на-приклад, ще не можуть бути використані в суспільному вироб-ництві - немає відповідного устаткування, матеріалів тощо. З Закону випливає, що пропозиція може бути використана у будь-якій галузі практичної діяльності людини, суспільства, дер-жави, не забороненій чинним законодавством. Це може бути наукова і господарська діяльність, культосвітня і лікувальна тощо. Не обмежується використання винаходу формами власності і гос-подарювання. Винахід може бути використаний як державними, кооперативними, акціонерними, так і іншими підприємствами, організаціями й установами. Може використовуватись для влас-них потреб, а також за кордоном шляхом продажу ліцензій тощо. У цій нормі Закону підкреслюється й така ознака винаходу, як технічна можливість його застосування на практиці, тобто про-позиція має бути придатною для відтворення, повторення і ти-ражування як у даний час, так і в майбутньому. Отже, винахо-дом визнається і пропозиція, яка може бути використана лише за умови появи технічної можливості у майбутньому. Ця вимога до винаходу вказує також на те, що розв'язання прак-тичної задачі здійснюється технічними засобами. Такий висновок випливає з двох попередніх вимог, які визначаються рівнем техні-ки. Крім того, ця вимога передбачає ще одну якісну ознаку вина-ходу - його позитивний ефект. Явно некорисні пропозиції в прин-ципі можуть бути визнані винаходами, але розумна людина їх прос-то не використовуватиме. Отже, здатність до промислового вико-ристання означає і корисність винаходу. Правда, цю ознаку інколи буває визначити важко. В сучасних умовах пропозиція може бути визнана некорисною, а в майбутньому ця ж пропозиція може при-носити солідний прибуток. Такі факти в історії техніки відомі. Корисність пропозиції може проявлятись в самих різноманіт-них формах і способах. Вона може приносити певний економіч-ний ефект, поліпшувати умови і безпеку праці, поліпшувати якість продукції, зменшувати витрати енергії і матеріалів, зменшувати негативний вплив на навколишнє середовище тощо. Корисна модель - це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим і про-мислово придатним. Корисна модель визнається новою, якщо вона не є частиною рівня техніки. Рівень техніки включає всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до Держпа-тенту України. На новизну корисної моделі також не впливає розкриття інформації про неї протягом 12 місяців до подання заявки до Держпатенту України. Винаходи і корисні моделі - близькі між собою результати технічної творчості. Вони мають відповідати таким умовам па-тентоспроможності, як умови світової новизни і промислової придатності. Проте до корисної моделі не ставиться умова вина-хідницького рівня. Принципова відмінність між ними полягає в об'єкті - до винаходів відносять продукти і способи, до корис-ної моделі - конструктивне виконання пристрою. Промисловий зразок - це нове конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд і придатне для здійснення про-мисловим способом. Суспільні відносини, що складаються у процесі створення і використання промислового зразка, регулюються Законом Ук-раїни «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. Відповідно до цього Закону об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфабування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Промисловий зразок відповідає умовам патентоспроможності, якщо він новий і промислово придатний. Він визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступ-ною у світі до подання заявки до Держпатенту України. Проте на новизну промислового зразка не впливає розкриття інфор-мації про нього автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію протягом шести місяців до дати подання заявки до Держпатенту України. При встановленні новизни промислового зразка до уваги береть-ся зміст усіх заявок, що раніше надійшли до Держпатенту України. Якщо заявник бажає скористатися конвенційним пріоритетом, то він про це повинен заявити. Промисловий зразок визнається промислово придатним, якщо його може бути використано в промисловості або в будь-якій іншій галузі діяльності. Відповідно до Закону про промислові зразки його дія не по-ширюється на об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друковану продукцію, як таку; об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо. Комерційні (фірмові) наймену-вання, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення. Закон про то-варні знаки не містить визначення підстав чи критеріїв, за яки-ми те чи інше позначення можна визнати товарним знаком. За-кон наводить лише перелік позначень, які не можуть бути ви-знані знаками для товарів і послуг. Звідси можна зробити висно-вок, що усі інші позначення, які не містяться в переліку Закону, можуть бути визнані знаком для товарів і послуг. Проте це не означає, що позначення, яке заявляється для реєстрації в якості знака для товарів і послуг, не повинно відповідати певним ви-могам. Закон встановлює вимоги, яким має відповідати позна-чення, що заявляється для реєстрації в якості знака для товарів і послуг. Передусім, правова охорона надається знаку, що не су-перечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні пра-вової охорони, встановлені Законом. Якщо знак є стилізованим зображенням малого герба України у вигляді усміхненого дракона, а такий знак було подано на ре-єстрацію, то це, безумовно, суперечить суспільним інтересам. Образ дракона у фольклорі майже всіх народів асоціюється із силами зла, і його поєднання з державною символікою не є при-пустимим. Таке позначення порушує іншу норму охороноздатності, яка не допускає надання правової охорони знаку, що зоб-ражує державну символіку. Крім того, норми Паризької кон-венції не допускають використання в знаках навіть стилізації державних символів. Отже, вимоги до знаку для товарів і послуг в згаданому Законі викладені не в позитивній формі, а у вигляді переліку позна-чень, які не можуть одержати правову охорону. Проте певні ви-моги встановлені самим Законом або вироблені практикою. Заявлене позначення має бути новим, тобто невідомим в ме-жах України, тобто новизна позначення обмежується лише те-риторією України. Позначення має бути корисним. Це випливає із ст.5 Закону про товарні знаки, відповідно до якої правова охорона надаєть-ся позначенню, що не суперечить, суспільним інтересам. Воно повинно певним чином індивідуалізувати надійну конкуренто-спроможність і стабільність попиту на товар і послуги. Знак повинен мати об'єктивне вираження, яке дозволяє мар-кувати ним випущені вироби й упаковку, використовувати у технічній і супровідній документації тощо без зниження якості і зовнішнього вигляду товару, тобто бути технологічним. Нарешті, позначення має відповідати вимогам промислової естетики і ер-гономіки, що включає благозвучність, у тому числі бути мило-звучним і легковимовним. Лише сукупність зазначених вимог дає підставу визнати заявлене позначення як знак для товарів і послуг. Відповідно до Закону основні функції знаків для товарів і послуг - це індивідуалізація вироблюваної продукції і надаваних послуг, захист їхньої якості та інших достоїнств від зазіхань, забезпечен-ня стійкості попиту, захист інтересів сумлінних виробників і спо-живачів, реклама виробів та послуг, підвищення конкурентоспро-можності вітчизняних товарів і послуг в умовах ринкової еконо-міки. Закон чітко визначає, які позначення не можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Перелік позначень, наведених в Законі, що не можуть бути визнані в якості знаків для товарів і послуг, поділяється на чотири групи. Першу групу складають символи, позначення, відзнаки, що мають уже офіційно визнане значення для держави чи суспіль-ства. До цієї групи відносяться: герби, прапори, емблеми, офіційні назви держав; скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій. Сюди ж відносяться офіційні конт-рольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; нагороди та інші відзнаки. При згоді компетентних органів або власників позначень вони можуть вноситися до знаку як елементи, що не охороняються. Другу групу позначень, що відповідно до Закону не можуть бути визнані знаками для товарів і послуг, складають позначен-ня, які не відповідають вимогам законодавства. Вони або не ма-ють розрізняльної здатності, або є загальновживаними як по-значення товарів і послуг певного виду, або лише вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товару або надання послуги. Так, не визнаються, наприклад, знаками для товарів і послуг позначення у вигляді чаші, обвитою змією, ос-кільки це позначення є загальновживаним символом для фарма-цевтичних препаратів і взагалі для медицини. До цієї ж другої групи відносяться позначення, які не можуть бути визнані знаками, що можуть ввести в оману споживача щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар чи надає послуги. Не визнаються знаками також позначення, що є загальновжива-ними символами і термінами. До третьої групи позначень Закон відносить такі, що є тотож-ними або схожими настільки, що їх можна сплутати з: - раніше зареєстрованими знаками чи заявленими на реєст-рацію в Україні на ім'я іншої особи щодо однорідних товарів і послуг; - знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Ук-раїна; - фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них, до дати подання до Держпатенту заявки стосовно однорідних товарів і послуг; - найменування місця походження товарів, крім випадків, коли вони включені до знака як елементи, що не охороняються, і зареєстровані на ім'я інших осіб, які мають право користуватися такими найменуваннями; - сертифікаційними знаками, зареєстрованими в установле-ному порядку. Не визнаються знаками для товарів і послуг позначення, які підпадають під чинність інших законів: - промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам; - назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників; - прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди. Отже, знаки для товарів і послуг - це зареєстровані в установ-леному порядку позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Закон передбачає такі види знаків для товарів і послуг: сло-весні (слова й абревіатури, наприклад Таврія, Славутич, КРАЗ); зображувальні (композиція ліній, плям, фігур, форм на площині); об'ємні (композиції фігур у трьох вимірах, тобто у формі самого виробу або його упаковки - флакони, пляшки тощо); комбіно-вані (сполучення зображувальних, словесних і об'ємних еле-ментів). Знаки можуть бути виконані в будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. Закон України про товарні знаки не згадує про звукові знаки, але такі знаки є, наприклад музикальні сиг-нали як позивні тієї чи іншої організації радіомовлення. У зако-нодавстві зарубіжних країн про товарні знаки звукові сигнали можуть визнаватися товарними знаками. Місця походження товарів. Право на найменування місця походження товару - це новий цивільно-правовий інститут, який в Україні тільки формується. Донедавна такого інституту ні радянське цивільне законо-давство, ні українське не знали. В Основах цивільного зако-нодавства Союзу РСР і союзних республік від 31 травня 1991 р. про цей інститут ще не згадується. Але вже в Законі Російської Федерації «Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місця походження товару» від 23 вересня 1992 р. він наявний як сформований цивільно-правовий інститут. Треба сказати, що в країнах із розвинутою ринковою економікою цей інститут відомий уже давно. Він згадується в Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. Конвенція, зокрема, проголошує, що вказівка на походження або найменування місця походження товару відноситься до об'єктів промислової власності і підпадає під дію Паризької конвенції (ст. 1). Стаття 10 Конвенції проголо-шує, що пряме чи публічне використання неправильного за-значення походження виробу або особи виробника, фабри-канта чи комерсанта є правопорушенням, яке тягне відпо-відальність за цивільним законодавством. Якщо при вироб-ленні чи виробництві товару або торгівлі ним буде не-правильно зазначено місце походження чи місцевість, або не-правильно вказано країну, де знаходиться цей пункт, чи країну, де застосовується неправдива вказівка про походжен-ня, то це визнається порушенням прав фізичної чи юридичної особи, які є виробниками чи комерсантами щодо цього товару. Зміст цих статей Паризької конвенції про охорону про-мислової власності наведено для того, щоб підкреслити ваго-мість зазначення найменування місця походження товару в умовах ринкових відносин ще наприкінці минулого століття. Протягом нинішнього століття значення і роль права на на-йменування місця походження товару не тільки не зменшились, а ще більше зросли. Свідченням цього є розробка і прийняття законодавства про місце походження товару в країнах СНД, де до цього часу його ніколи не було. Не було такого законодавства і в Україні. Розробка і прийняття зазначеного законодавства - не данина моді ринкових відносин. Це - гостра потреба сього-дення. Справа в тому, що на якісні характеристики, крім технічного рівня, технології, якості матеріалів, впливають також інші чинники, які часто не залежать навіть від технічного рівня виробництва чи будь-яких інших умов вироблення товару. Такими додатковими чинниками, що зу-мовлюють значною мірою якісні та інші характеристики това-ру, можуть бути певні властивості того чи іншого географіч-ного району (приміром, вода, повітря, ґрунти, кліматичні, гідрологічні та інші умови). Так, певні сорти вина можна виро-бити з винограду, що вирощується тільки в певній місцевості; на виробництво пива впливають ряд властивостей саме даного географічного району - вода, ячмінь, хміль тощо. Тканина певного сорту може бути вироблена тільки із вовни овець певної породи, що вирощується в певній місцевості. Це - природні чинники географічного району, які можуть зумовлювати певні якісні показники виробленого товару, на-приклад, мінеральної води тощо. Але на якісні його харак-теристики можуть впливати також і люди - виробники цього товару. Гуцульські киптарики, мабуть, ніхто краще не зробить, ніж самі гуцули. Можливий ще й третій напрям впливу на конкурентоспро-можність товару - це поєднання географічного чинника з людським. Уміле використання спеціалістами високого класу, фахівцями переваг, властивостей та інших якостей певного району значно підвищує конкурентоспроможність виробів, ефективність виробництва. Наприклад, із винограду, що має особливі властивості, винороби високого класу виробляють вино, яке користується великим попитом на ринку. Зрозуміло, що некваліфікований спеціаліст навіть із хорошого винограду не зможе зробити добре вино. Таке поєднання природного чинника з людським дає значний ефект, підвищує конку-рентоспроможність товару. Тож на ринку складається певна оцінка товару, вироблено-го в певному географічному регіоні та ще й у поєднанні із людським чинником. Зростає значення найменування місця походження товару, виникає необхідність його правового регулювання. В умовах переходу України до ринкових відносин постає потреба впровадження цього інституту і в нашому цивільному законодавстві. Власного досвіду в розробці такого законодавства Україна не має. Але є досвід зарубіжних країн, у тому числі Російської Федерації, який має бути використаний. Тим паче, що в зарубіжній законодавчій практиці виробилися уже певні стереотипи, якими можна скористатися при розробці власного законодавства України. Це має особливе значення саме тепер, коли в Україні провадяться активні кодифікаційні роботи. При цьому слід мати на увазі особливість права на найме-нування місця походження товару. Вона полягає в тому, що право на найменування місця походження товару не має виключного характеру, тобто не є монопольним. Воно може належати кільком користувачам одночасно. Ця своєрідна особливість накладає певний відбиток на інститут в цілому. Безумовно, правова охорона місця походження товару може здійснюватися нормами, викладеними в окремому за-коні, чи у відповідному розділі Цивільного кодексу України, чи в будь-якому іншому законодавчому акті. Це принципового значення не має. У такому акті (далі - закон) має бути дано визначення поняття місця походження товару, його основні правові ознаки. По-перше, найменуванням місця походження товару є назва країни, населеного пункту, місцевості чи будь-якого іншого географічного об'єкта. Це може бути історична назва географічного об'єкта. Законодавство зарубіжних країн, як правило, містить певні обмеження щодо найменування місця походження товару. Так, не визнаються місцем походження товару позначення, які хоча і містять назву географічного об'єкта, проте, увійшли в загальновживаний обіг як позначення товару певного виду, не пов'язаного з місцем його вироблення. По-друге, однією із необхідних ознак такого визначення має бути вимога, що найменування місця походження товару використовується для позначення певного роду товарів, які виробляються в даному географічному об'єкті, тобто в кон-кретно означеній місцевості. По-третє, позначення вказує на особливі властивості това-ру, яких не мають товари такого роду, що виробляються в іншій місцевості, іншому географічному об'єкті. Ноу-хау - з англійської мови перекладається «знаю як». Це секрети виробництва, які мають промислову і комерційну цінність і не захищені міжнародним і національним патентним законодавством. Наприклад, право на виробництво «Кока-коли» фірма представляє безкоштовно. Але виробляти цей напій можна тільки купуючи концентрат. Спроби розгадати секрет концентрату поки що безуспішні. Секрети включають: різного роду технічні знання і досвід, що не має правової охорони за рубежем, включаючи методи, способи і навики, необхідні для проведення проектування, розрахунків, будівництва і виготовлення яких-небудь об'єктів або виробів, науково-дослідних, дослідно-конструкторських, пуско-налагоджувальних і т.п.; розробки і використовування технологічних процесів; склади і рецепти матеріалів, речовин, сплавів і т.п.; методи і способи лікування, пошуку і видобутку корисних копалин; знання і досвід адміністративного, економічного, фінансового або іншого порядку. При продажу ноу-хау покупцю не передається виняткове право на винахід. Види ноу-хау: ноу-хау науково-технічного характеру; ноу-хау управлінського характеру включає ефективні структури і методи управління, прості і надійні структурні зв'язки; чіткий розподіл обов'язків, методи взаємодії кооперуючих підприємств; ноу-хау комерційного характеру включає знання і досвід у області реалізації продукції: дані про кон'юнктуру ринку, про найдосвідченіші і авторитетніші ферми - посередників, збутові фірми: і країнах реалізації продукції, про найдоцільніші форми використовувань грошових коштів, цінних паперів, капіталовкладення і т.д. з урахуванням зміни курсів валют, особливостей національних податкових систем, митних обмежень, відомостей в банківських об'єднаннях, формах кредитування і т.д. Види науково-технічних ноу-хау: - науково-дослідні (у області НДР); - конструкторські (у області ДКР); - розрахункові (у області інженерних розрахунків); - технологічні і виробничі («секрети» виробництва); - проектні (у області проектування промислових і цивільних об'єктів); - будівельні; - монтажні; - експлуатаційні. 2. Поняття та сутність суміжних прав. Починаючи з 1994 р. цивільно-правовому регулюванню підлягають так звані суміжні права. Дані права виникають з відносин, які вже давно існують у творчому жит-ті нашого суспільства. Особливого значення ці відносини набули з розвитком техніки, що зумовило виникнення но-вих можливостей щодо виконання та розповсюдження ав-торських творів, а разом з тим і необхідність їх правового захисту. Охорона суміжних прав здійснюється відповідно до Зако-ну України «Про авторське право і суміжні права». Суб'єктів авторського прана і суміжних прав об'єднує дух творчої діяль-ності. Правовий аспект взаємовідносин полягає в тому, що ґрунтом для виникнення суміжних прав є твір автора, який може бути певним шляхом розповсюджений. Носіями суміж-них прав є диригент та музиканти, які виконують музичний твір композитора, студія звукозапису, яка вперше здійснила запис компактного диску виконавця, телекомпанія, яка транслює свої програми. Розділ III вищезгаданого закону за-безпечує правову охорону суміжних прав виконавців, вироб-ників фонограм та організацій мовлення. Отже, можна дати таке визначення суміжних прав. Суміж-ні права - це права виконавців на результати творчої діяльнос-ті, а також права виробників фонограм та організацій мовлення щодо використання творів науки, літератури і мистецтва, які охороняються авторським правом. Об'єктом суміжних прав є: - будь-які способи виконання творів літератури і мистец-тва, включаючи твори фольклору; - запис будь-якого виконання або інші звуки на фонограмі; - сповіщення програм шляхом трансляції в ефір і по про-водах. Законом передбачені певні критерії для надання охорони суміжних прав, а саме: 1. Права виконавців охороняються відповідно до цього за-кону, якщо: - виконання вперше відбулося на території України; - виконання зафіксовано на фонограмі, що охороняється Законом про авторське право; - виконання не зафіксовано на фонограмі, включено у передачу організації мовлення, що охороняється зазначеним законом. 2. Права виробників фонограм охороняються відповідно до цього закону, якщо: - виробник є громадянином України або юридичною осо-бою з офіційним місцезнаходженням на території України; - фонограму вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом 30 днів від дня її першої публікації в іншій державі; - перша фіксація фонограми мала місце в Україні. 3. Права організацій мовлення охороняються цим зако-ном, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на тери-торії України і ведуть передачі з передавачів, розташованих на території України. 4. Суміжні прана іноземних юридичних і фізичних осіб охороняються відповідно до міжнародних договорів України. Суб'єкти суміжних прав. До суб'єктів суміжних прав за законом належать виконавці, виробники програм та організа-ції мовлення. Виконавцями можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства незалежно від віку. Виконавцем визнається актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, диригент, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору, а також інші особи, які займа-ються такою самою творчою діяльністю у тому числі викону-ють циркові, естрадні, лялькові номери. Суб'єктом суміжних прав є виробники фонограми. Це мо-жуть бути фізичні або юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якою виконання або інших звуків на фонограмі. Фонограмою визнається звуковий запис будь-якого виконан-ня чи звуків. Запис звуку може проводитися на платівці, кіно-плівці, магнітофонній стрічці тощо. Українські та іноземні юридичні особи дістають захист своїх суміжних прав лише за умови, що їх постійне місцезна-ходження - на території України. На підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про охорону інтере-сів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року» від 15 черпни 1999 р. Ук-раїна приєдналася до країн-учасниць Женевської конвенції. Держави-учасниці зобов'язуються охороняти інтереси вироб-ників фонограм, що є громадянами інших держав-учасниць, від виробництва копій фонограм без згоди виробника та від ввезення таких копій, якщо зазначені виробництво та ввезен-ня здійснюються з метою їх розповсюдження серед населен-ня, а також від розповсюдження цих копій серед населення. Організацією мовлення може бути тільки юридична особа. Таким суб'єктом є телерадіоорганізація, яка використовує твори літератури і мистецтва у своїх програмах передач як в ефірі, так і по проводах. Діяльність телерадіоорганізації на те-риторії України здійснюється відповідно до Закону України «Про телебачення та радіомовлення». Суб'єкти суміжних прав можуть доручати управління сво-їми майновими правами на колективній основі організаціям, які не мають права займатися комерційною діяльністю. Такі організації діють на основі і в межах повноважень, добровільно переданих їм автором та іншими особами, які мають авторські права та суміжні права. На їхню діяльність не поширюються обмеження, передбачені антимонопольним законодавством. Суб'єктивні суміжні права. Виконавці здійснюють свої прана за умови додержання ними прав авторів виконуваних творів. Виробники фонограм та організації мовлення повинні додержуватися прав авторів і виконавців. Організації мовлен-ня мають додержуватися прав виробників фонограм, авторів і виконавців. Виникнення і здійснення суміжних прав не потребує ви-конання будь-яких формальностей. Виробники фонограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх при-мірниках фонограм або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери Р у колі, імені (найменування) особи, яка має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми. При-кладом може бути напис на компактному диску: Музич-ний камертон 2006. Права виконавців. Виконавцям належить особисті, (немайнові) і майнові права. До немайнових прав виконавців на-лежать право на ім'я, на охорону своїх виступів від спотво-рення, право згадування свого імені у зв'язку з використан-ням виконання. Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забо-роняти публічне повідомлення їх виконань, фіксацію на ма-теріальному носії раніше незафіксованого виконання та пере-дачу в ефір і по проводах їх виконань, а також відтворювати, розповсюджувати способом першого продажу або іншої пере-дачі у власність чи володіння, або способом оренди чи прока-ту фонограм, на яких зафіксовано їх виконання, незалежно від першого продажу або іншої передачі у власність чи во-лодіння. Виключні права виконавців можуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб ви-користання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору і використання виконань тощо. У тому разі, коли виконання використовується в аудіовізу-альному творі, вважається, що виконавець передає організа-ції, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру всі майнові права на виконання, якщо інше не встановлено договором. У разі коли виконавець при першій фіксації виконання безпосередньо дозволить виробникові фонограми її подальше відтворення, вважається, що виконавець передав виробникові фонограми право на її розповсюдження способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, а також способом здачі в найми, оренду, прокат іншої передачі. При цьому виконавець зберігає право на одержання винаго-роди за зазначені види використання через орга-нізації, що управляють майновими правами на колективній основі. Права виробників фонограм. Законом передбачено ви-ключні права виробників фонограм, а саме: виробники фо-нограм мають право дозволяти чи забороняти їх відтворення, розповсюдження примірників способом першого продажу, іншого відчуження, а також шляхом здачі в найми, оренду, прокат та іншої передачі незалежно від першого продажу, а також на переробку, імпорт фонограм. Вказані права виробники фонограми можуть передавати іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання фонограм, розмір і порядок виплати ви-нагороди, термін дії договору, використання фонограм тощо. Стаття 37 закону передбачає використання фонограм, опублікованих з комерційною метою, але з обов'язковою ви-платою винагороди. Таке використання можливе у випадках: - публічного виконання фонограм; - сповіщення фонограми в ефір; - сповіщення фонограми по проводах. Збір, розподіл і виплата винагороди здійснюються однією з організацій, яка управляє правами виробників фонограм і виконавців на колективній основі, відповідно до угоди між цими організаціями. Якщо цією угодою не передбачено інше, то винагорода розподіляється між виробником фонограми та виконавцем порівну. Розмір винагороди та умови її виплати визначаються уго-дою між користувачем фонограми чи об'єднанням таких ко-ристувачів, з однієї сторони, та організаціями, які управляють правами виробників фонограм і виконавців, з другої. Розмір винагороди встановлюється за кожний вид вико-ристання фонограми. Права організації мовлення. Організації мовлення, до яких належать телерадіоорганізації, мають виключні права щодо використання своїх програм у будь-якій формі. Вони можуть дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворенні своїх передач, сповіщення в ефір і по про-водах, публічного сповіщення передач у місцях з платним входом, а також забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, розповсю-джуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не при-значався. Організаціям мовлення належить право на одержання ви-нагороди за будь-яке використання їх передач. Строк охорони суміжних прав. Особисті (немайнові) права виконавців охороняються безстроково. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років після першої фіксації виконання або постановки. Права виробників фонограм охороняються протягом 50 років після першого опублікування фонограми, а якщо її не було опубліковано то протягом 50 років після першої фікса-ції звукового запису. Організації мовлення користуються на-даними цим законом правами протягом 50 років після першої передачі в ефір або по проводах. Встановлені цією статтею терміни починаються з 1 січня року, наступного за роком, у якому мав місце юридичний факт. До спадкоємців виконавця і правонаступників виробників фонограм і організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання фонограми, передачі в ефір і по проводах. Використана література: Конституція України від 28 червня 1996 року; І.І.Дахно Право інтелектуальної власності, -К:, „ЦНЛ”, 2006; О.А.Підопригора, О.О.Підопригора, Право інтелектуальної власності в Україні, -К:, „Юрінком Інтер”, 1998; Б/а, Основы интеллектуальной собственности, „Ин юре”, -К:, 1999; Б.Ф. Кекух, Интеллектуальная собственность и рынок, Луцк, 1995; О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова Цивільне право України, -К:, „Юрінком Інтер”, 1999.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (16.05.2014)
Просмотров: 257 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: