Реферат на тему: Суть держави - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Суть держави. План Вступ 2 1. Різноманітні підходи до визначення суті держави 3 2. Плюралізм сучасних теорій 8 3. Характеристика основних напрямків державознавчій суті держави 17 Список використаної літератури 26 Вступ В сучасних умовах розбудови правової системи України, що базується на зміцненні гарантій прав людини і громадя-нина, важливим є піднесення на належний рівень правосві-домості і правової культури населення України. Велике зна-чення в реалізації цього процесу належить правовому вихо-ванню і правовій освіті. Без глибоких знань прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, чинного законо-давства стає неможливим входження України в Європейсь-ку і світову спільноту. Підвищення рівня правових знань населення України, його правосвідомості і правової культури можливе лише за умови повсякденного, професійно організованого правового виховання, яке б проводилося з використанням усіх його форм. Однією з таких форм є юридична освіта. Особливої актуальності питання вивчення правових знань набуває в зв'язку з прийняттям Верховною Радою України 28 червня 1996 р. нової Конституції України. Прийняттям нової Конституції завершився багаторічний складний напружений конституційний процес в Україні. Але головне в даний час полягає в тому, щоб Конституція увійшла в наше життя як справжній і дійовий Основний За-кон держави, який забезпечить правовий фундамент для подальшого розвитку нашого суспільства. Тому сьогодні найбільш важливим є питання якомога швидшого запро-вадження в усі сфери життя положень нової Конституції України. 1. Різноманітні підходи до визначення суті держави Поняття держави Держава – це організація політичної влади в суспільстві, яка виражає інтереси і волю пануючої в ньому частини населення (зокрема, певного класу), здійснює управління суспільними процесами за допомогою системи загальнообов`язкових норм (правил) поведінки і механізму їхнього впровадження у життя. Історія суспільного розвитку знає кілька типів держав, кожний з яких ґрунтується на певному типі виробничих відносин, - рабовласницький, феодальний, капіталістичний, соціалістичний. Магістральним шляхом розвитку держави в сучасних умовах є її трансформація в соціально-демократичну правову державу, яка відображає волю переважної більшості населення і стоїть на сторожі прав людини. Організація і здіснення державної влади виявляються у формах державного правління, державного устрою і політичному режимі. Держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка характеризується тим що вона: 1. всеохоплююча організація – об`єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби; 2. територіальна організація – об`єднує членів суспільства (громадян) за територіальним принципом, а територія є матеріальною базою держави; 3. єдина організація – об`єднує все суспільство як ціле, всі інші соціальні організації (політичні партії, професійні та молодіжні спілки, асоціації підприємців тощо), на відміну від держави, охоплюють лише частини, окремі верстви населення; 4. офіційна організація – репрезентує суспільство, виступає від його імені, і в такій якості визнана іншими суспільствами (державами); 5. універсальна організація – об`єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх суспільного життя; 6. верховна організація – є вищим за значенням та силою об`єднанням суспільства, всі інші соціальні організації в сфері загальносуспільних інтересів підпорядковані їй; 7. централізована організація – внутрішня побудова держави здійснюється за ієрархією, тобто підпорядкованості нижчих організаційних структур (регіонів, місцевих органів державної влади і управління, державних підприємств і установ) вищим, в кінцевому результаті, - загальнодержавним (парламенту, президенту, міністерствам тощо). Ознаки держави Держава характеризується як особлива організація суспільства, що відрізняється від суспільства та різних форм державної організації суспільства (недержавних структур) наявністю особливих ознак. Вказані ознаки характеризують особливості держави та поділяються на дві групи: Ё Основні ознаки, що безпосередньо характеризують державу і відсутність хоча б однієї з яких не дає можливості характеризувати суспільне утворення як державне. Ё Факультативні ознаки, що конкретизують зміст основних і не є обов`язковими. Серед основних ознак держави називають: 1. наявність політичної публічної влади. Політичний характер влади визначає рівень обов`язковості владних рішень, а публічний характер визначає рівень поширеності державних рішень на населення; 2. наявність території, тобто частини земної кулі, в рамках якої населення перетворюється в громадян, і на яку поширюється суверенітет держави. Територія є необхідною умовою визнання держави суб`єктом міжнародних відносин; 3. суверенітет, тобто політико-правова характеристика влади, що закріплюється нормативним актом та характеризує державну владу як верховну, незалежну, неподільну та єдину. Існує три різновиди суверенітету: a. національний суверенітет, тобто реальна можливість нації створювати незалежну державу; b. народний суверенітет, тобто реаль участь народу у здісненні влади; c. державний суверенітет, тобто політико-правова властивість державної влади, що виражається в її незалежності від іншої влади в середині країни та в праві держави самостійно вирішувати свої проблеми на основі принципів міжнародного права. Компонентами державного суверенітету, що характеризують його зміст є: ь верховенство влади, тобто можливість існування лише однієї державної влади та можливість визнати незаконними рішення будь-якої іншої соціальної влади; ь незалежність, тобто можливість вирішувати будь-яке питання зовнішнього чи внутрішнього характеру без втручання інших держав на основі принципів національної та міжнародної системи права; ь неподільність, тобто можливість держави самостійно вирішувати питання щодо участі в роботі міжнародних асоціацій, а також визначати статус адміністративно-територіальних одиниць; ь єдність, тобто наявність єдиного змісту влади (державно-політична) та розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову в процесі реалізації владних повноважень; 4. наявність системи органів та організацій, що створюються державою для виконання її функцій та завдань і охоплюється поняттям механізм держави. Частина органів держави, що створюється для реалізації владних повноважень охоплюється поняттям апарат держави; 5. наявність можливості розробляти загальнообов`язкові правила поведінки, що визначаються як правові норми. За допомогою права держава визначає зміст прав та обов`язків суб`єктів суспільних відносин, а також забезпечує обов`язковість своїх рішень; 6. можливість самостійно визначати види і розміри податків. Податки – це загальнообов`язкові платежі, що стягуються у населення у сумі чи процентному відношенні на загально-соціальні проблеми (освіта, охорона здоров`я, культура, соціальні виплати тощо). Серед факультативних ознак держави розрізняють: Ё наявність конституції; Ё наявність державних символів; Ё наявність громадянства; Ё грошової одиниці; Ё збройних сил; Ё участь держави у міжнародних органах і організаціях тощо. 2. Плюралізм сучасних теорій Історична пам’ять береже чимало повчальних і плодотворних ідей про сумісність держави з правом. Правова держава - це продукт нового часу. Ні в давнину, ні в середні сторіччя не знали правової держави. Хоча, як думають декотрі юристи, ідея правової держави іде своїми коренями в античне товариство. У основі сучасних концепцій правової держави лежать ідеї німецького філософа Канта (1724-1804рр.), французького просвітителя і правознавця Монтеск’є (1689-1755рр.) і інших європейські просвітителі ХVШ і ХIХ ст. таких, як Гуго Гроций, Спиноза, Дж. Локк, Дені Дідро, Ж.-Ж.Руссо. Ці вчені думали, що на зміну поліцейській, бюрократичній державі епохи абсолютизму (яку Кант називав державою свавілля), повинна прийти правова держава, в основі якого лежить ідея автономної особистості, що володіє невід’ємними, невідчужуваними правами. Взаємовідносини особистості і державної влади в умовах правової держави принципово інші, ніж в абсолютистській державі, тому що для правової держави характерне обмеження державної власті, зв’язаність її правом і законом. Концепція правової держави в І.Канта зводиться до наступних тезисів: джерелом моральних і правових законів виступає практичний розум, або вільна воля людей; людина стає моральною особистістю, якщо піднявся до розуміння своєї відповідальності перед людством у цілому; у своїй поведінці особистість повинна керуватися вимогами категоричного імперативу, що зводиться до такому: “дій так, щоб ти завжди ставився до людства й у своїй особі; і в особі всякого іншого так само, як до цілі, і ніколи не відносився б до нього тільки як до засобу” і “роби так, щоб максимум твого вчинку міг стати загальним законом”; правом, заснованим на моральному законі, повинні бути визначені границі поводження людей з метою, щоб вільне волевиявлення однієї особи не суперечило свободі інших; право покликане забезпечити зовнішньо благопристойні, цивілізовані відношення між людьми; держава - це з’єднання множини людей, підпорядкованих правовим законам. Або “держава в ідеї, така, якою вона повинна бути” зобов’язана створитися “із чистими принципами права”; держава покликана гарантувати правопорядок і будуватися на засадах суверенітету. Державно-правові погляди Монтеск’є зводяться до того, що форми правління, форми державного устрою визначають собою дух законів і утримання законодавства; основується на тому, що принцип демократії - це любов до загального блага; виходять із того, що до “правильної” форми держави відноситься демократія, при якій верховна влада належить усій масі народу і головні закони тут визначають порядок подачі голосів, за допомогою яких виражається воля народу, склад і спосіб діяльності зборів; проповідують любов до батьківщини, повагу до закону, підтримку порядків, що існують, рівність і помірність станів, охорону сімейного надбання. Теоретична конструкція правової держави, що склалася в політико-правовій доктрині ХVШ-ХХ ст., включає поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, верховенство правового закону, взаємну відповідальність особистості і держави, домінування загально дозволеного типу правового регулювання відповідно з юридичним принципом “дозволено усе, що не заборонено законом”, установлення реальних гарантій прав і свобод особи. Багато ключових понять минулого повторюються на новому витку історичного розвитку. Ще декілька років тому словосполучення “правова держава” звично асоціювалася з тими розділами університетського курсу, де критикувалися різноманітні модифікації західних доктрин з аналогічною назвою і оголошувалась “соціалістична правова держава”. Викликає сумнів наукова осмисленість самого словосполучення “соціалістична правова держава”. Прикметник “соціалістичний” вказує на пануючу форму власності і на визначену ідеологію. Тим часом, ідея правової держави невіддільна від світогляду, що виключає цю ідеологію. Більш того, ідея правової держави вже розуміє антисоціалістичність, тобто приватну власність у якості первинної і вихідної. У нашій державі робиться спроба не тільки відродити ідею правову державу, але і перетворити її в життя. Безумовно, цей шлях буде довгим, складним і суперечливим. Для того, щоб зрозуміти глибинну суть правової держави, недостатньо обмежитися набором хоча і важливих, але усе ж зовнішніх характеристик (зв’язаність держави правом, поділ влади, наявність конституції), визначеною системою принципів, інститутів і норм. Суть правової держави не в законопослушності, так само як і не в великій кількості законодавчих актів, - і те й інше є ознаки не правової, а поліцейської держави. Суть правової держави - саме в характері законів, їхній відповідності правовій природі речей, спрямованості на забезпечення суверенітету особистості. Ще Гегель підкреслював, що гарні закони ведуть до процвітання держави, а вільна власність є головна умова блиску його. У найбільше розвитому буржуазно-демократичному виді концепція правової держави є соціальною цінністю всього людства, вдалим сполученням загальнолюдських і класових інтересів. У основі правової держави, по-перше, повинна лежати правова економіка, а не командно -казармена, приречена на деградацію через відсутність внутрішніх стимулів до праці. А, по-друге, основою правового устрою служить розвите громадське товариство. Цивільне товариство - система економічних, духовних, культурних, моральних, релігійних і інших відношень індивідів, вільно й добровільно об’єднавшись в спілки, корпорації для задоволення своїх духовних і матеріальних потреб і інтересів. Воно будується на принципі самоуправління, захищена традиціями, звичаями, моральними нормами і правом втручання держави. Держава - лише форма цивільного товариства. У анти правовій (тоталітарній, моно власній) державі особистість, товариство і народ протипоставлені державі як політичному апарату влади, відчужені від нього. Там немає громадян, є піддані. Цивільне суспільство припускає наявність численних незалежних спілок, інститутів і організацій, що служать бар’єром проти монополізму і зазіхань державних органів. Розгортання всього комплексу інститутів держави в демократичному товаристві усуває домінування політичної влади, усуває або різко обмежує прояви її негативних сторін. Серед великого комплексу інститутів, характерних для розвинутої держави в умовах демократії, необхідно зазначити, зокрема, на такі: мандат народу на здійснення влади, насамперед шляхом формування представницьких органів, що виконують законодавчі і контрольні функції; наявність муніципального самоврядування; підпорядкованість усіх підрозділів влади закону; незалежне і сильне правосуддя; наявність державної влади в окремих блоках, включи виконавчу владу. У основі правової економіки лежить принцип “від кожного по можливостях - кожному по праці. Це соціально-правовий масштаб міри регулювання праці і споживання. Щоб відновити правові принципи в економіці, варто відродити ряд свобод: 1) відчинити простір усім видам власності; 2) замінити адміністративні накази договорами, заснованими на рівності сторін, 3) зробити чільний принцип “дозволено все, що не заборонено”, 4) забезпечити еквівалентний характер обміну, 5) утвердити рівноправність і сумлінність у виборі партнера, 6) не обмежувати ініціативу і підприємливість Правова економіка і цивільне товариство - перехід від розподільного товариства до ринкового - це глибинні передумови формування правової держави. Правова держава - це держава, що обслуговує потреби цивільного товариства і правової економіки, призначення якої - забезпечити свободу і добробут. Вона підконтрольна цивільному товариству і будується на еквівалентності благ, які міняються, на фактичному співвідношенні суспільного попиту і пропозиції, що гарантує людині свободу і безпеку, тому що духовним фундаментом його є визнання прав людини. Правова держава – це демократична держава, де забезпечується панування права, верховенство закону, рівність всіх перед законом і незалежним судом, де признаються і гарантуються права і свободи людини і де в основу організації державної влади призначений принцип поділів законодавчої, виконавчої і судової влади. Сучасна правова держава - це демократичне держава, у якій забезпечуються права і свобода, участь народу в здійсненні влади (безпосередньо або через представників ). Це припускає високий рівень правової і політичної культури, розвинуте цивільне товариство. У правовій державі забезпечується можливість у рамках закону відстоювати і пропагувати свої погляди і переконання, що знаходить своє вираження, зокрема у формуванні і функціонуванні політичних партій, суспільних об’єднань, у політичному плюралізм, у свободі преси і т.п. Ознаки правової держави: 1. Верховенство закону у всіх сферах життя товариства. 2. Діяльність органів правової держави базується на принципі поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. 3. Взаємна відповідальність особистості і держави. 4. Реальність прав і свобод громадянина, їх правова і раціональна захищеність. 5. Політичний і ідеологічний плюралізм, що полягає у вільному функціонуванні різноманітних партій, організацій, об’єднань, що діють у рамках конституції, наявність різноманітних ідеологічних концепцій, течій, поглядів. 6. Стабільність законності і правопорядку в товаристві. До числа додаткових чинників і умов становлення правової держави, певне, можна віднести такі: Ш подолання правового нігілізму в масовій свідомості; Ш виробітку високої політико-правової письменності; Ш поява діючої спроможності протистояти сваволі; Ш розмежування партійних і державних функцій; Ш установлення парламентської системи керування державою; Ш виробітку нового правового мислення і правових традицій, у тому числі: а) подолання вузько нормативного сприйняття правової дійсності, трактування права як продукту власно-примушуючого нормо творчості; б) відмова від догматичного коментування й апології сформованого законодавства; в) подолання декоративності і декларованості юридичних норм; г) вихід юридичної науки із самоізоляції і використання загальнолюдського досвіду. Суверенна правова влада повинна бути протипоставлена будь-яким проявам одержавлення. Відторгнення правової державності можливо по двох каналах: державно-владному і законодавчому. До політичних важелів можуть рватися різноманітні переродженські анти правові структури, свого роду політичні аномалії (авторитарна, бюрократична олігархія - реакційно-реставраторські сили, а також войовнича охлократія, антигуманна технократія - демагогічної популістські сили). Правова держава - шлях до відродження істотно-історичних прав і свобод, пріоритету громадянина в його відношенні з державою, загальнолюдських початків у праві, самоцінності людини. Поняття “правова держава” - це фундаментальна загальнолюдська цінність, така ж, як демократія, гуманізм, права людини, політичні й економічні свободи, лібералізм і інші. Суть ідеї правової держави - у пануванні права в суспільному і політичному житті, наявності суверенної правової влади. За допомогою поділу влади держава організовується і функціонує правовим способом, це міра, масштаб демократизації політичного життя. Правова держава відкриває юридично рівний доступ до участі в політичному житті всім напрямкам і прямуванням. У чому ж полягає відмінність правової держави від держави як такої? Держава як така характеризується його всевладдям, незв’язаністю правом, свободою держави від товариства, незахищеністю громадян від сваволі і насильства з боку державних органів і посадових осіб. На відміну від нього правова держава пов’язана правом, виходить із верховенства закону, діє строго у визначених межах, установлених товариством, підкоряється товариству, відповідально перед громадянами, забезпечує соціальну і правову захищеність громадян. Водночас правова держава як і всяка держава має загальні межі, що зводяться до наступного: 1. Їй властива державна влада як засіб проведення внутрішньої і зовнішньої політики. 2. Вона являє собою політичну організацію товариства, засновану на відповідному соціально-економічному базисі товариства. 3. Має у своєму розпорядженні спеціальний державний механізм. 4. Має визначену адміністративно-територіальну організацію на своїй території. 5. Існує завдяки податкам і іншим зборам. 6. Має державний суверенітет. Особливості механізму правової держави полягають у такому. Всі її структурні частини й елементи функціонують на основі принципу поділу влади, строго у відповідності зі своїм цільовим призначенням. Наділені владними повноваженнями, структурні частини й елементи правової держави у своїй специфічній формі діяльності реалізують волю товариства. Структурні частини й елементи правової держави всю свою діяльність строго регулюють із чинним законодавством. Посадові особи несуть персональну відповідальність за посягання на права і свободу громадян, гарантовані конституцією і іншими нормативно-правовими актами. Права і свободи громадян забезпечуються органами правової держави. Механізм правової держави є способом його існування. Функції правової держави реалізуються за допомогою його механізму. У такий спосіб у правовій державі його механізм вільний від бюрократизму й адміністративно-командних методів керування. Його демократичний характер обумовлений відповідальністю перед товариством на службі якого він знаходиться. Правова держава є концентроване вираження цивільного товариства. У силу цього його етапи розвитку в цілому і загальному збігаються з етапами розвитку цивільного товариства. Водночас, оскільки всяка держава має відому самостійність стосовно товариства, то етапам розвитку правової держави властиві визначені особливості, що відбивають його політичний характер. Перший етап розвитку правового цивільного товариства - це встановлення ринкової економіки, підприємництва, гласності, свободи засобів масової інформації, соціальної захищеності громадян; другий етап - твердження ринкової економіки різноманітних форм підприємництва, забезпечення соціальної захищеності громадян, наявність гласності, вільної діяльності засобів масової інформації. Таким чином, розглянувши поняття правової держави і його головні ознаки, необхідно безпосередньо перейти до здійснення державної влади в правовій державі. 3. Характеристика основних напрямків державознавчій суті держави Різноманітні теорії виникнення держави У теорії держави і права існують різноманітні концепції виникнення держави. Теологічна теорія. Представником теологічного поход-ження держави був Фома Аквінський (1225—1274). Його вчення побудовано на ієрархії форм — вид бога — чистого розуму — до духовного і матеріального світу. Проголо-шення походження держави від бога обґрунтовує її вічність і непорушність, виправдовує найбільш реакційні держави, підкреслює думку про те, що будь-яке посягання на держа-ву приречене на невдачу, оскільки влада вкладена в руки правителя богом і покликана захищати благо всіх. Патріархальна теорія. Сутність її полягає у твердженні, що держава походить від сім'ї і є результатом історичного розвитку і розростання сім'ї, а отже, абсолютна влада мо-нарха — це продовження батьківської влади. Основними представниками названої теорії є Арістотель, Фільмер, Михайловський та ін. Наприклад, Роберт Фільмер у своєму творі «Патріархія чи природна влада короля» твердить, що абсолютна влада монарха бере свій початок безпосередньо від Адама. Держава виростає із сім'ї, а влада монарха через Адама дана богом і не підвладна ніяким людським законам. Договірна теорія. Вона пояснює виникнення держави внаслідок об'єднання людей на основі добровільної згоди (договору) про те, що одні будуть управляти, а інші — ви-конувати їх управлінські рішення. Представниками цієї те-орії були Гроцій, Спіноза, Гоббс, Руссо, Радищев та ін. Психологічна теорія. За цією теорією держава виникла завдяки особливим властивостям психіки людей. Начебто людській психіці притаманна потреба покори, насліду-вання, усвідомлення залежності від видатної особи. Народ є інертною масою, і не здатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва. Представником цієї теорії був Л. Й. Петражицький (1867—1931). Теорія насильства. За цією теорією, держава виникла як результат завоювання одних племен іншими, поневолення одного народу іншим. На думку прихильників цієї теорії, держава є тією силою, яку утворюють завойовники для утримання в покорі завойованих народів і зміцнення влади переможців. Представниками теорії були Гумплович, Каутський, Дюрінг та ін. Органічна теорія, її обґрунтував англійський філософ Герберт Спенсер (1820—1903). Він проводив аналогію між державою і біологічним організмом. На думку Спенсера, держава, подібно до біологічного організму, народжується, розмножується, старіє і гине. Як і біологічний організм, держава має політичне тіло: руки, ноги, голову, тулуб, що виконують відповідні функції. Серед інших теорій походження держави заслуговує на увагу і космічна. Отже, в теорії держави і права відсутній єдиний погляд на закономірності виникнення держави. Існують численні домарксистські і марксистсько-ленінські доктрини ви-никнення держави, а також історичні, географічні, де-мографічні та інші особливості виникнення держави у різних народів. Відмінність державної організації від організації влади первісного суспільства Держава, як особлива організація політичної влади, від-різняється від родоплемінної організації тим, що: а) замість кровноспоріднених зв'язків, що існували в первісному суспільстві, населення в державі ділиться за те-риторіальною ознакою (селища, села, міста, райони, окру-ги, області та інші територіальні одиниці); б) для держави характерна особлива публічна влада, яка не співпадає з населенням (особливий механізм управління людьми); в) утримання публічної влади, відокремленої від основної маси населення, потребує значних витрат і здійснюється за рахунок коштів, що надходять від збору податків; г) головним знаряддям у руках держави для управління людьми є закон — нормативний акт, установлений чи санкціонований державою. Відмінність права від соціальних норм первісного суспільства У первісному соціальне однорідному суспільстві норми поведінки відображали інтереси і волю всіх членів роду і племені, виникали в свідомості членів цього суспільства і були одночасно правами і обов'язками (тобто право і обов'язок не розмежовувались), забезпечувались внутріш-нім переконанням людей, їх звичаями, схваленням чи осудом. На відміну від соціальних норм поведінки в первісному суспільстві, норми юридичного права виражають волю певних класів, інших верств соціальне неоднорідного суспільства. Вони зовнішньо об'єктивовані, загально-обов'язкові і формально визначені в нормативних актах, правових звичаях, нормативних договорах, судових та адмі-ністративних прецедентах, що встановлюються чи санкціо-нуються державою (її органами). В нормах права чітко розмежовуються права і обов'язки. Це означає, що кожне суб'єктивне право одного суб'єкта забезпечене обов'язком іншого суб'єкта. Норми права забезпечуються всіма засоба-ми переконання і державного примусу. Таким чином, на відміну від соціальних норм первісного суспільства норми юридичного права в умовах державності є засобом, який держава використовує для управління на-селенням. Вони виражають волю економічно і політичне па-нуючих верств населення, встановлюються чи санкціону-ються державою у вигляді суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Реалізацію норм юридичного права забезпечує держава. Роль держави і права в організації суспільства і здійсненні політичної влади З появою держави і права в суспільстві виникли нові види суспільних відносин: політичні і правові. Це спонукало до виникнення політичної і правової систем. Роль держави в організації суспільства і здійсненні політичної влади зумовлена тим, що вона є центром, ядром політичної системи суспільства. Тому тільки держава: а) володіє суверенною владою, що є верховною, само-стійною, повною і неподільною в межах її території, а також незалежною і рівноправною у зовнішніх відносинах; б) виступає офіційним представником усього або більшої частини населення країни; в) уособлює суверенітет народу і нації, а також здатна реалізувати права народу на самовизначення; г) має спеціальний апарат управління і примусу, за до-помогою якого здатна забезпечити реалізацію своїх функ-цій, охорону прав людини і громадянина, задовольнити загально соціальні і загальнолюдські потреби; д) з метою реалізації управління суспільством видає за-гальнообов'язкові для всіх правила поведінки у вигляді юридичних норм, а також індивідуально-правові приписи, необхідні для регулювання прав і обов'язків конкретних осіб щодо конкретних життєвих ситуацій. Політика держави охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства. В її основі лежать потреби народу, нації, со-ціальних верств і груп, особи і держави, інших соціальних суб'єктів. Організація суспільства і здійснення політичної влади державою залежать і від того, який зміст вкла-дається в визначення суспільства. Тут є дві точки зору: ши-рока і вузька. В широкому розумінні суспільство — це частина мате-ріального світу, що відокремилась від природи і є формою життєдіяльності людей, що історично розвивається. У вузь-кому розумінні суспільство — це певний етап історії люд-ства, внутріформаційні чи міжформаційні ступені істо-ричного розвитку чи індивідуальне, окреме суспільство. Прикладами такого розуміння суспільства можуть бути: а) суспільно-економічна формація; б) ранньофеодальне суспільство, докапіталістичне сус-пільство і т. ін.; в) французьке, радянське, американське чи інше сус-пільства. У філософи XVII—XIX ст. розглядалось і договірне суспільство. Критикуючи його, Гегель висунув концепцію громадянського суспільства. В сучасному розумінні це — спільність вільних, незалежних, рівноправних людей, кож-ному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватися економічною свободою і надій-ним соціальним захистом, іншими правами і свободами, брати активну участь у політичному житті та в інших сферах життєдіяльності людини і громадянина. Таким чином, держава, здійснюючи політичну владу в громадянському суспільстві: а) підпорядковує свою діяльність служінню цьому суспільству; б) забезпечує рівні можливості для всіх людей в усіх сферах їх життєдіяльності на засадах соціальної спра-ведливості і милосердя; в) не втручається в особисте життя людини; г) регулює суспільні відносини в межах діючої консти-туції і законів та інших нормативно-правових актів. Важлива роль в організації суспільства і здійсненні політичної влади належить і праву. Право, як і держава,— це надбудова над економічним базисом суспільства і є складовим елементом правової системи даного суспільства. Правова система — це сукупність внутрішньо узгоджених, взаємозв'язаних соціальне однорідних юридичних засобів, за допомогою яких держава здійснює необхідний норма-тивний вплив на суспільні відносини, закріплюючи, регулю-ючи, охороняючи і захищаючи їх. Таким чином, можна розглядати співвідношення еконо-міки, політики і права в суспільстві. Роль права в суспільстві передусім виявляється у співвідношенні його з економікою По-перше, виробничі відносини в економіці об'єктивно визначають, яким повинно бути право. По-друге, економіка визначає право не безпосередньо, а через інші соціальні явища: соціальну структуру суспіль-ства (класи, прошарки, групи), політику, правосвідомість, ідеологію, спосіб виробництва, які відображаються у праві. По-третє, право, в свою чергу, також впливає на еко-номіку. Такий вплив здійснюється як безпосередньо, так і через різні економічні важелі. Держава, як власник засобів виробництва та іншого майна, володіє, користується і розпоряджається своїм майном. Держава також визначав суб'єктів і розміри податків, мінімальної заробітної плати і пенсії, тривалість робочого часу і часу відпочинку, норму-вання праці, правила технічної, екологічної безпеки праці й виробництва, санітарії тощо Усі ці відносини держава ре-гулює за допомогою права. Право співвідноситься і з політикою, а саме: право залежить від політики і насамперед від керівної частини суспільства, що має державну владу; право є формою вияву політики вказаної частини суспільства; в праві відображується тільки та політика керівної ча-стини суспільства, до якої вона прагне, якій може надати загальнообов'язковість за допомогою держави та інших суб'єктів політичної системи суспільства; право є концентрованим виразом політики тієї частини суспільства, що здійснює керівництво; політика в праві формується у вигляді конкретних прав і обов'язків людини і громадянина; політика, з свого боку, залежить від права, оскільки право є засобом декларування, здійснення і гарантування політики, а також пропаганди окремих політичних програм чи їх положень. Роль права в громадянському суспільстві й здійсненні політичної влади залежить від взаємозв'язку держави і пра-ва. Як уже було зазначено, право (як юридичне явище) і держава (як політична організація влади) виникають одно-часно і тісно взаємозв'язані. Право залежить від держави, оскільки: а) виникає як інституйована система джерел, що вста-новлюються чи санкціонуються державними органами і службовими особами, а це означає, що юридичне право по-ходить від держави; б) є більш-менш сталим і недоторканним завдяки державі; в) за допомогою держави та її органів впроваджується в життя; г) його авторитетність і престижність залежать від держави; д) сутність права відображує соціальну сутність та призначення державної організації. Але слід мати на увазі, що право відносно самостійне і впливає на державу (її органи), а отже, і держава зале-жить від права. Право, як явище цивілізації і культури: а) обмежує в демократичному суспільстві державну вдалу; б) упорядковує державну владу через процесуальну і процедурну форму; в) дозволяє державним органам відповідні дії; г) організовує побудову, структуру, вдосконалення і розвиток державних органів, визначає їхнє функціонування; д) надає державним органам престижності і авторитет-ності. У реалізації своїх функцій держава використовує пра-вові й не правові форми та методи. Таким чином, як держа-ва, так і право відіграють певну роль в організації суспіль-ства і здійсненні політичної влади. Підбиваючи підсумки розглянутої теми, можна зроби-ти такі висновки: 1) Держава і право в суспільстві існували не завжди. Основною причиною виникнення держави і права була поя-ва соціальне неоднорідного, класового суспільства, супереч-ностей між класами, які не могли бути подолані суспільною владою первісного ладу. 2) Держава і право відрізняються від суспільної влади, звичаїв, традицій і моралі первісного суспільства. 3) У демократичному суспільстві формуються правова держава і правова система, що захищають інтереси всіх верств населення. Список використаної літератури 1. Теорія держави і права, за заг. ред. В.В. Копєйчикова – дісного члена АПН України, д.ю.н., професора, - Київ, “Юрінформ”, 1995; 2. Основи загальної теорії права та держави, П.М. Рабінович, - Бородянка, 1993; 3. Теория государства и права, под ред. д.ю.н., профессора А.Б. Венгерова, - Москва, “Юристъ”, 1995. 4. Алексеев С.С. Государство и право. М. 1994. 5. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. М.:1995. 6. Основи держави і права: Навч. посібник / С.Д. Гусарєв, Р.А. Калюжний, А.М. Колодій та ін.; За ред. А.М. Колодія і А.Ю. Олійника. – К.: Либідь, 1997. 7. Правознавство / За ред. Михайла Настюка. – 2-ге вид. – Львів: Світ, 1995.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (16.05.2014)
Просмотров: 193 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: