Реферат на тему: Суб’єкти цивільних права - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Суб’єкти цивільних права. ВСТУП................................................................................................ 2; 1. Громадяни, як суб’єкти цивільних права.................................. 3; 2. Поняття та ознаки юридичних осіб........................................... 8; 3. Правоздатність юридичних осіб............................................... 10; 4. Створення та припинення юридичних осіб............................ 13; 5. Види юридичних осіб................................................................ 18; Література........................................................................................ 26. Вступ Учасниками майнових та особистих немайнових відносин, що регулюються цивільним правом, виступа-ють у першу чергу громадяни. Громадянин бере участь у ци-вільних правовідносинах під певним ім'ям і лише в деяких випадках (наприклад, в авторських відносинах) - під псевдо-німом (вигаданим ім'ям) або анонімно (без імені). Щоб мати : можливість брати участь у цих відносинах, закон наділяє гро-мадян цивільною правосуб'єктністю, елементами якої є ци-вільна правоздатність та цивільна дієздатність. Суб'єктами цивільних правовідносин і від-повідно носіями майнових та особистих немайнових прав та обов'язків можуть бути не лише індивіди - фізичні особи, а й різні колективні утворення: підприємства та організації, господарські товариства, виробничі та споживчі кооперативи та ін. Однак для того, щоб мати можливість вступати у ци-вільні правовідносини і бути їх суб'єктами, ці колективні-утворення наділяються за наявності певних ознак статусом юридичної особи. На відміну від фізичних осіб, юридичні особи не є живими істотами і тому не мають природної волі, однак у них діє об'єднана людська воля і об'єднана людська сила в певному напрямі, зумовленому метою створення юри-дичної особи. Внаслідок цього за юридичною особою і визна-ється можливість бути суб'єктом права. Слід зазначити, що юридична особа є самостійним суб'єктом правовідносин і існує незалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоч це колективне утворення і визнається суб'єктом правовідносин, однак як юридична особа воно може бути носієм лише таких прав та обов'язків, які не пов'язані з природними властивос-тями людей. Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві зу-мовлений становленням товарне-грошових відносин у рин-ковій економіці, суспільним розподілом праці, необхідністю включення до цивільного обороту майна держави, кооперативів, громадських та інших організацій. З метою найбільш ефективного і раціонального використання державного май-на воно, за загальним правилом, розподіляється і закріплю-ється за окремими державними підприємствами, установами та організаціями. Наділення підприємств та об'єднань май-ном, надання їм господарської самостійності є неодмінною передумовою здійснення господарського розрахунку, вчинен-ня правових актів з реалізації продукції, розпорядження гро-шовими коштами, тобто виступу в обороті як самостійного суб'єкта цивільних прав та обов'язків. 1. Громадяни, як суб’єкти цивільного права Правоздатність громадян: це здатність мати цивільні права та обов'язки (згідно зі ст. 9 ЦК України). Така здатність ви-знається за всіма громадянами України. Вона виникає в мо-мент народження громадянина і припиняється його смертю. Таким чином, правоздатність - це невід'ємна властивість кожного громадянина. Він є правоздатним протягом всього свого життя незалежно від віку та стану здоров'я. У юридичній літературі радянських часів домінуючою була думка про те, що, хоч правоздатність і виникає з моменту на-родження, вона набувається не від природи, а внаслідок закону, тобто є суспільною властивістю, певною юридичною можливістю. Все більше сучасних українських учених схиля-ються до думки, яка панує в західній цивілістиці про те, що правоздатність - це природна властивість кожної людини. Але не можна не звернути увагу на той факт, що історії ві-домі часи, коли великі групи людей за законами, що діяли на той час, були повністю або майже повністю позбавлені пра-воздатності (наприклад, раби за рабовласницького ладу). Правоздатність не можна змішувати із суб'єктивними пра-вами, якими володіє громадянин. Правоздатність - основа для правоволодіння. За кожним громадянином закон визнає здатність мати безліч майнових та особистих немайнових прав, але конкретний громадянин, як правило, має лише час-тину цих прав. Співвідношення між правоздатністю і суб'єк-тивним цивільним правом таке, як між можливістю і дійсніс-тю. Можливість перетворюється на дійсність за певних умов, так і правоздатність перетворюється на суб'єктивне право че-рез юридичний факт. Наприклад, кожен громадянин може мати майно на праві приватної власності, але для виникнення у конкретного громадянина права власності на певну річ потрібні певні умови (створення речі, придбання речі шля-хом цивільно-правових угод тощо). Таким чином, набуття конкретних суб'єктивних прав означає реалізацію право-здатності. Зміст правоздатності громадянина визначено в ст.10 ЦК України. При цьому слід зазначити, що зміст правоздатнос-ті - це якісна, а не кількісна категорія, оскільки зміст ци-вільної правоздатності полягає в можливості набуття прав, а не в їх сукупності. У зазначеній статті наведено приблизний перелік майнових та особистих немайнових прав, які можуть мати громадяни: громадяни відповідно до закону можуть ма-ти майно в приватній власності, право користування жилими приміщеннями та іншим майном, успадковувати та заповіда-ти майно, обирати рід занять та місце проживання, мати пра-ва автора твору науки, літератури і мистецтва, винаходу, ра-ціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а також інші майнові та особисті немайнові права. Тобто в ЦК Украї-ни передбачено можливість набуття й інших немайнових та майнових прав. Рівність правоздатності громадян. Для характеристики цивільної правоздатності принципове значення має закріпле-на чинним законодавством рівність прав громадян. Саме то-му і правоздатність громадян закріплюється як рівна для всіх і однакова для кожного незалежно від походження, соціаль-ного і майнового становища, расової та національної належ-ності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характе-ру занять, місця проживання та інших обставин. Відхилення від принципу рівної правоздатності не можна вбачати в тому, що деякі громадяни фактично або за прямою вказівкою закону не можуть (не здатні) мати окремі права та обов'язки (неповнолітні, психічно хворі). Наприклад, мало-літній не може мати такі елементи змісту правоздатності, як право заповідати майно або бути членом кооперативу. У таких випадках йдеться про неможливість мати деякі права, яка поширюється однаковою мірою на усіх громадян (на-приклад, на усіх неповнолітніх), і, таким чином, принцип рівності правоздатності не порушується, не має винятків. Невідчужуваність правоздатності та неможливість її обмеження. Правоздатність визнається за кожним громадя-нином. При цьому відповідно до закону громадянин не має права відмовитися від правоздатності або обмежити її. Отже, правоздатність є невідчужуваною. Частина 2 ст. 12 ЦК Украї-ни встановлює, що угода, спрямована на обмеження право-здатності, є недійсною. Громадянин має право, додержую-чись встановлених законом вимог, розпоряджатися суб'єк-тивними правами (продати або подарувати належну йому річ тощо), але не може розпорядитися своєю правоздатністю. Проте слід зазначити, що допускається обмеження право-здатності "у випадках і в порядку, передбачених законом" (ч. 1 ст. 12 ЦК України). За чинним законодавством обме-ження правоздатності можливо, зокрема, як покарання за вчинений злочин, причому громадянин за вироком суду може бути позбавлений правоздатності не в цілому, а лише здат-ності мати деякі права - обіймати певні посади, займатися певною діяльністю. Дієздатність громадян. Щоб право-здатний громадянин міг своїми власними діями використати, реалізувати свої права та обов'язки, він повинен розуміти значення своїх дій. Розуміти значення своїх дій люди можуть лише з досягненням певного віку і за відсутності хвороб, які позбавляють їх можливості діяти розсудливо. Внаслідок цього закон встановлює ще одну властивість громадянина. Ця властивість називається дієздатністю. Це є здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (ст. 11 ЦК України). Мати дієздатність означає ма-ти здатність особисто здійснювати різні юридичні дії: уклада-ти договори, видавати довіреності тощо, а також відповідати за заподіяну майнову шкоду (пошкодження або знищення чу-жого майна, ушкодження здоров'я), за невиконання договір-них та інших обов'язків. У визначенні дієздатності громадя-нина, наведеного в ч. І ст. 11 ЦК України, не йдеться про здатність громадянина самостійно здійснювати належні йому права та обов'язки. Однак, це положення випливає з закону. Якщо громадянин може самостійно набувати право, то за ним необхідно визнати і здатність здійснювати його. Виходячи з усього сказаного, змістом дієздатності треба визнати .здатність громадянина своїми діями набувати цивіль-них прав і створювати цивільні обов'язки (правонабувальна здатність); здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки (правоздійснювальна або правовиконавча здатність); здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами (праворозпорядча здатність); здат-ність нести відповідальність за протиправну поведінку (деліктоздатність). Можна сказати, що дієздатність є надана грома-дянину можливість реалізації своєї правоздатності власними діями. Категорії праводієздатності, маючи спільні риси, водночас є різними правовими категоріями. Якщо одна з них окреслює коло того, що можна мати, то інша - перш за все що може створити для себе своїми діями суб'єкт права. Зміст дієздатності громадян тісно пов'язаний зі змістом їхньої правоздатності. Якщо зміст правоздатності становлять права та обов'язки, які громадянин може мати, то зміст діє-здатності характеризується здатністю особи набувати цих прав та обов'язків і здійснювати їх власними діями. Узагаль-нюючи сказане, можна зробити висновок, що дієздатність - це можливість реалізації своєї правоздатності власними діями. Дієздатність, як і правоздатність - юридична категорія. Щодо дієздатності закон встановлює її невідчужуваність і не-можливість обмеження за волею громадянина. Що стосується примусового обмеження дієздатності, то згідно з ч. 1 ст. 12 ЦК України ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше, як у випадках і в порядку, передбаче-них законом. Прикладом може, слугувати норма ст. 15 ЦК України, що передбачає обмеження дієздатності громадян, які зловживають спиртними напоями або наркотичними за-собами. Різновиди дієздатності. На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма громадянами, дієздат-ність не може бути для всіх однаковою. Для того, щоб набу-вати прав і здійснювати їх власними діями, брати на себе і ви-конувати обов'язки, треба розумно мислити, розуміти зміст норм права, усвідомлювати наслідки своїх дій, мати життєвий досвід. Ці якості істотно різняться залежно від віку громадян, стану психічного здоров'я. Враховуючи згадані фактори, закон розрізняє кілька різ-новидів дієздатності: - повна; - часткова; - мінімальна; - обмежена; - визнання громадянина недієздатним. Повна дієздатність - це здатність громадянина власни-ми діями набувати і здійснювати будь-які майнові та особисті немайнові права, брати на себе й виконувати будь-які обов'язки, тобто реалізовувати належну йому правоздатність у повному обсязі. Така дієздатність виникає з віком, причому межу цього ві-ку визначає закон. Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України ци-вільна дієздатність виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку. Законо-давство знає один виняток з цього правила: у випадках коли законом дозволяється одружуватися до досягнення 18-річно-го віку, громадянин, який не досяг 18-річного віку, набуває дієздатності в повному обсязі з моменту одруження (ч. 2 ст. 11 ЦК України). Ця норма спрямована на забезпечення рівноправності подружжя і сприяє охороні батьківських прав та інших прав осіб, що вступають у шлюб до досягнення 18 років. Часткова дієздатність неповнолітніх. Такою дієздатніс-тю наділені неповнолітні у віці від 15 до 18 років. Часткова дієздатність характеризується тим, що за громадянином ви-знається право вчиняти не всі, а лише деякі дії, передбачені законом. Стаття 13 ЦК України регламентує обсяг дієздатності не-повнолітніх віком від 15 до 18 років. Враховуючи стан їх ро-зумового і психічного розвитку та деякий життєвий досвід, законодавець надає їм можливість вчиняти певні дії, які по-роджують правові наслідки. Для цього виду дієздатності ха-рактерні такі елементи: - право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди. - право розпоряджатися своєю заробітною платою (заро-бітком) або стипендією. - самостійне здійснення всього комплексу авторських або винахідницьких прав, прав на відкриття, починаючи від оформлення винаходу, раціоналізаторської пропозиції, відкриття, укладення авторських договорів і закінчуючи одер-жанням авторської винагороди і розпорядженням нею; - право самостійно вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. - обов'язок нести цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну ними іншим особам (ст. 447 ЦК України), тобто неповнолітні віком від 15 до 18 років є деліктоздатними. - права з володіння, користування і розпорядження май-ном трудового або селянського господарства, якщо неповно-літні є членами зазначених господарств (статті 17 і 18 Закону України "Про власність"); - право бути засновниками і членами громадських об'єд-нань - молодіжних організацій (ст. 12 Закону України "Про об'єднання громадян"). Мінімальна дієздатність. Такою дієздатністю відповідно до ст.14 ЦК України наділені неповнолітні, які не досягли 15 років, вони мають дуже невеликий обсяг дієздатності. Мінімальна дієздатність складається з таких елементів: - права вчиняти дрібні побутові угоди. Інші угоди уклада-ють батьки (усиновителі) або опікуни від імені неповнолітніх. - права самостійно вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. Обмежена дієздатність. Обмеження дієздатності можли-ве лише у випадках і в порядку, передбачених законом (ч. 1 ст. 12 ЦК України). Воно полягає в тому, що громадянин по-збавляється здатності своїми діями набувати певні цивільні права і створювати певні цивільні обов'язки, які він міг набу-вати і створювати. Таким чином, йдеться про зменшення об-сягу дієздатності, який мала особа. Обмеженою у дієздатності може бути як особа, що має часткову дієздатність, так і особа, що має повну дієздатність. Стаття 15 ЦК України визначає умови обмеження дієздат-ності громадян: 1) зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами; 2) як наслідок цього - тяжке матеріальне становище са-мого громадянина та його сім'ї. Визнання громадянина недієздатним. Цивільне законо-давство України передбачає можливість визнання громадяни-на недієздатним, якщо він внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними (ст. 16 ЦК України). Вказане правило свідчить про те, що громадянин може бути позбавлений цивільної дієздатнос-ті з урахуванням його психічного стану і неможливості роз-судливо вести свої справи. Інші обставини, зокрема сліпоглухонімота, параліч тощо, не спричинюють настання такого на-слідку. Визнання громадянина недієздатним можливе в судовому порядку. Сам по собі факт душевної хвороби або недоумства, хоч і очевидний для оточення чи навіть підтверджений довід-кою лікувального закладу, ще не означає, що даний громадя-нин є недієздатним. Лише наявність судового рішення дає підставу вважати громадянина недієздатним. Повнолітній громадянин визнається недієздатним, якщо він не має пов-ноцінної психіки, а тому не здатний розсудливо вести свої справи. Справи про визнання громадянина недієздатним можуть бути порушені лише за заявою осіб, передбачених у ст. 256 ЦПК України. Оскільки визнання громадянина недієздатним у першу чергу має на меті захистити його інтереси, то уявляється, що немає підстав обмежено тлумачити коло членів сім'ї, уповноважених на звернення із заявою про визнання громадянина недієздатним, тобто заявником може бути його дружина (чоловік) чи інша особа, пов'язана з ним родинними або прирівняними до них відносинами, хоч і така, що прожи-ває окремо від хворого. Підготовка справи до судового розгляду здійснюється від-повідно до ст. 143 ЦПК України. Пленум Верховного Суду України щодо цього питання вказує, що від заявника мають бути витребувані дані про психічну хворобу, недоумство гро-мадянина. Даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров'я, виписка з історії хвороби та інші докумен-ти, видані лікувально-профілактичними закладами (п. З ви-щезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 р. № 3). 101 2. Поняття та ознаки юридичної особи В ст.23 ЦК України розкриваються поняття та ознаки юридичної особи. Юридичними особами визнаються організації, які мають: відокремлене майно, можуть від Організаційна єдність. Юридична особа - це не окремий громадянин (фізична особа), а колективне утворен-ня, певним чином організований колектив людей (організа-ція). Принципи формування цього колективу можуть бути різними: укладення трудових договорів (контрактів) робітни-ками і службовцями з адміністрацією державного підприєм-ства, добровільне об'єднання громадян на основі членства в кооперативі тощо. Але кожна організація характеризується наявністю певної системи істотних соціальних взаємозв'язків її членів, внутрішньою структурною і функціональною дифе-ренціацією. Наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене, по-перше, від майна членів трудового колективу даної організації; по-друге, від майна держави чи автономного утворення, територіальної громади; по-третє, від майна інших організацій, у тому числі вище-стоящих органів. Майно кооперативних, інших громадських організацій і колективних утворень належить їм на праві власності. Право-вою формою майнового відокремлення державних підпри-ємств є право повного господарського відання належним їм майном, а державних установ і казенних підприємств - пра-во оперативного управління (статті 37 і 39 Закону України "Про власність"). Виступ у цивільному обороті від свого імені. Кожна юри-дична особа має своє найменування (ім'я). Від свого імені во-на набуває майнових та особистих немайнових прав і несе обов'язки, вступаючи в різні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Інші особи можуть діяти від імені юридичної особи тільки за її згодою (наприк-лад, на основі довіреності). Так, спілка (об'єднання) кооперативів може представляти інтереси кооперативу і діяти від його імені у відповідних державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях. Здатність нести самостійну майнову відповідальність. Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки зумовлює і самостійну майнову відповідальність юридичної особи за своїми зобов'я-заннями. Відповідно до ст. 203 ЦК України у разі невиконан-ня або неналежного виконання зобов'язання боржником він повинен відшкодувати кредиторові завдані збитки. Формою цивільно-правової відповідальності юридичних осіб є також неустойка - визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невико-нання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у разі прострочення виконання (ч. 1 ст. 179 ЦК України). Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй (закріпленим за нею) майном, на яке за ст.7 Зако-ну України "Про власність", ст. 32 ЦК України та іншими ак-тами законодавства може бути звернено стягнення. Держава не відповідає за зобов'язаннями державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають за зо-бов'язаннями держави. Здатність бути позивачем або відповідачем у суді, арбіт-ражному чи третейському суді. Широка участь господарських організацій у майнових та особистих немайнових відносинах, можливість покладення на них цивільно-правової відпові-дальності за порушення зобов'язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричинюють потребу в захисті пору-шених цивільних прав, а у зв'язку з цим і необхідність звер-нення з позовом до суду, арбітражного чи третейського суду. Іншими словами, юридична особа стає стороною-позивачем або відповідачем у цивільному, арбітражному процесі або тре-тейському розгляді цивільного спору. Згідно зі ст. 102 ЦПК України сторонами у цивільному процесі можуть бути державні підприємства, установи, орга-нізації, колгоспи, інші кооперативні організації, їхні об'єд-нання, інші громадські організації, що користуються правами юридичної особи. Сторонами в арбітражному процесі - позивачами і відпо-відачами - можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юри-дичної особи та у встановленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а у випадках, передба-чених законодавчими актами, - державні та інші органи, громадяни, які не є суб'єктами підприємницької діяльності (статті 1 і 21 Арбітражного процесуального кодексу України). Оскільки у третейському суді розглядаються спори, віднесені до компетенції арбітражного суду, то сторонами в них також можуть бути організації, наділені правами юридичної, особи. Всі зазначені ознаки (риси) юридичної особи взаємозумовлені і мають розглядатися в єдності, сукупності, бо лише разом вони розкривають суть юридичної особи. До ознак юридичної особи іноді відносять право організації мати раху-нок у банку, круглу печатку тощо. Але, ці ознаки не є істотни-ми, вони другорядні, похідні. Адже коли організація створена і вже існує як юридична особа, то вона за законом повинна звернутися до установи банку із заявою про відкриття рахун-ку для зберігання своїх коштів і проведення безготівкових розрахунків з іншими організаціями. Цей обов'язок стає вже елементом цивільної правосуб'єктності організації як юридичної особи. 109 3. Правоздатність юридичної особи Юридична особа, як суб'єкт майнових та особистих немайнових відносин наділяється цивільною праводієздатністю. На відміну від громадян, у яких спочатку (в момент народження) виникає правоздатність, а дієздатність у повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку, у юридичних осіб цивільні праводієздатність виникають водночас, тому в законі (ст. 26 ЦК України) йдеться лише про цивільну правоздатність юридич-ної особи, якій за змістом тотожна цивільна дієздатність. Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її: державної реєстрації (статті 5 і 6 Закону України "Про підприємства в Україні"), а у випадках, передбачених законодав-чими актами (наприклад, ст. 13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"), - з моменту реєстрації ста-і тугу. В цей самий момент виникає й цивільна дієздатність юридичної особи, тобто здатність своїми діями набувати ци-вільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Якщо цивільна правоздатність громадян є загальною (ст. 10 ЦК України), то правоздатність юридичної особи є спеціальною: вона має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності (ч. 1 ст. 26 ЦК України). В сучасних умовах значно розширено господарську само-стійність, а отже, й цивільну правоздатність підприємств, гос-подарських товариств, кооперативів як основної виробничої ланки народного, господарства. Так, відповідно до ст. 1 Зако-ну України "Про підприємства в Україні" незалежно від форм власності на засоби виробництва та інше майно підпри-ємство може здійснювати будь-які види діяльності, якщо во-ни не заборонені законодавчими актами України і відповіда-ють цілям, передбаченим у статуті підприємства. Деякими ви-дами діяльності, перелік яких визначає Закон України "Про підприємництво", підприємство може займатися лише на ос-нові спеціального дозволу (ліцензії). Слід відзначити, що тенденції розвитку сучасного цивіль-ного права України зумовили необхідність відмовитися від конструкції спеціальної правоздатності юридичної особи. Так, у проекті нового ЦК України, на відміну від ЦК Росій-ської Федерації та ЦК Республіки Казахстан, закріплений принцип загальної або універсальної правоздатності юридич-них осіб, тобто юридична особа може мати такі самі права та обов'язки, як і особа фізична, за винятком тих прав та обов'язків, необхідною передумовою яких є природні власти-вості людини. Цивільні права та обов'язки юридичних осіб виникають з різних підстав, насамперед з угод (договорів). Так, у п. 1 ст. 21 Закону України "Про підприємства в Україні" зазнача-ється, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями та громадянами в усіх сферах господарської ді-яльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні змісту зобов'я-зань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству. Майнові права та обов'язки юридичної особи можуть вини-кати з односторонніх угод (заповіту, оголошення конкурсу тощо), а також із неправомірних дій (заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав тощо). У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також здатність її мати особисті немайнові права та обов'язки. До них належать права на найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на честь, гідність і ділову ре-путацію та ін. Юридична особа має своє найменування (ч. 1 ст. 27 ЦК Ук-раїни). Воно присвоюється організації в момент її створення і виступає засобом індивідуалізації цього утворення в цивіль-ному обороті, бо має містити реквізити, які дають змогу від-різняти її від інших юридичних осіб. Найменування юридич-ної особи визначається в установчих та інших її документах. Юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяль-ність, повинні мати фірмове найменування (фірму) з вказів-кою на її вид та організаційно-правову форму, місцезнаход-ження і спеціальну назву. Місцезнаходженням юридичної осо-би є місцезнаходження її постійно діючого органу (ст. ЗО ЦК України). Господарська організація має право виключного користування фірмовим найменуванням в угодах, на вивіс-ках, в оголошеннях, рекламах, рахунках, на, товарах, їх упа-ковці тощо. Виробнича марка як засіб індивідуалізації юридичної особи та продукції, що нею виготовляється, включає в себе найме-нування організації, вказівки на сорт виробу, номер стандар-ту, ціну та інші відомості. Зокрема, при поставці товарів вони підлягають маркуванню відповідно до вимог стандартів, тех-нічних умов або договору. Знаки для товарів і послуг - це зареєстроване у встановле-ному порядку позначення, яке служить для розрізнення това-рів (послуг) одних фізичних чи юридичних осіб від однорід-них товарів інших осіб. Як знаки для товарів і послуг можуть бути зареєстровані словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення та їх комбінації. На зареєстрований знак па-тентне відомство України видає свідоцтво. Організації - юридичні особи - мають право на честь, гідність і ділову репутацію та їх захист у судовому порядку (ст. 7 ЦК України), а також можуть набувати інших немайнових прав та обов'язків. Відповідно до ст. 29 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом (поло-женням). Органи юридичних осіб залежно від їх видів можуть бути єдиноначальними або колегіальними. Так, відповідно до ст. 14 Закону України "Про підприємства в Україні" управ-ління підприємством здійснюється згідно з його статутом, на основі поєднання прав власника з господарського викорис-тання свого майна і принципів самоврядування трудового ко-лективу. Підприємство самостійно визначає структуру управ-ління, встановлює штати. Власник здійснює свої права з управління підприємством безпосередньо або через уповно-важені ним органи. Ці права можуть делегуватися раді під-приємства (правлінню) або іншому органові, який передбаче-ний статутом підприємства і представляє інтереси власника і трудового колективу. Керівник підприємства наймається (призначається) влас-ником або уповноваженим ним органом, з ним укладається контракт (договір). Керівник підприємства самостійно роз-в'язує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції інших органів управління цього підприємства. Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства. Вищим органом таких видів господарських товариств, як акціонерне, з обмеженою або додатковою відповідальністю, є загальні збори акціонерів (учасників). Виконавчими органа-ми є правління або дирекція, які діють як колегіальні органи юридичної особи. Правління (дирекція) обирається загальни-ми зборами. Повноваження правління (дирекції) визначають-ся Законом України "Про господарські товариства" та стату-том відповідного товариства. У кооперативних організаціях вищим органом управління є загальні збори, які обирають голову, а у великих кооперати-вах - також правління. Правління (голова) кооперативу здійснює керівництво поточними справами і приймає рішен-ня з питань, що не віднесені до виключної компетенції за-гальних зборів чи зборів уповноважених. Виступаючи від імені юридичної особи, орган виражає її волю, волю всього колективу, тому дії органу - це дії самої юридичної особи. Проте дії органів, які не пов'язані з цілями юридичної особи, не слід визнавати діями самої юридичної особи. Відповідальність за ці дії має нести особа (орган), що їх вчинила. Вчинення ж органами юридичної особи дій від імені юридичної особи, але з перевищенням своїх повнова-жень, тягне за собою відповідальність юридичної особи від-повідно до чинного законодавства. Цивільні права та обов'яз-ки юридичної особи можуть виникати і внаслідок дії її представників, належним чином уповноважених (наприклад, шляхом видачі довіреності). Але виробничо-господарська, со-ціально-культурна, управлінська та інша діяльність юридич-ної особи виявляється не лише в діях її органу і представни-ків, а й у діях та рішеннях усього трудового колективу в ціло-му і кожного працівника зокрема. 4. Створення та припинення юридичних осіб Згідно ст. 28 ЦК України юридичні особи утворю-ються в порядку, встановленому законодавством. Громадські організації, порядок виникнення яких законодавством не пе-редбачений, утворюються в порядку, встановленому їхнім статутом. Виникнення юридичної особи неможливе без певних установчих документів, якими можуть бути: розпорядчий акт або статут (положення), або установчий договір і статут, або протокол зборів тощо. В установчих документах мають зазна-чатися найменування юридичної особи, її місцезнаходження, цілі і предмет діяльності, склад і компетенція її органів, а та-кож інші відомості, що їх передбачають законодавчі акти про юридичні особи відповідного виду. Установчі документи можуть містити й інші реквізити, які не суперечать законо-давству. Законодавством передбачається кілька способів виник-нення юридичних осіб. Прийнято виділяти такі основні способи утворення юридичних осіб: розпорядчий; нормативно-явочний; дозвільний; договірний. Суть розпорядчого порядку полягає в тому, що власник майна або уповноважений ним орган приймає рішення (розпо-рядження) про створення організації та затверджує її статут або положення про неї. В такому порядку виникають, зокре-ма, підприємства (ст. 5 Закону України "Про підприємства в Україні"). У разі якщо для створення і діяльності підприємства потрібні природні ресурси, дозвіл на їх використання видає відповідна рада народних депутатів, а в передбачених за-конодавчими актами випадках - Верховна Рада України за поданням первинного природокористувача при позитивному висновку екологічної експертизи або відповідної ради народ-них депутатів. Нормативно-явочний порядок полягає у тому, що умови створення юридичної особи зафіксовано у законі (норматив-ному акті) у вигляді загального дозволу держави, але для ви-никнення конкретної організації потрібні вияв ініціативи (явка) її організаторів і реєстрація у відповідному органі. У та-кому порядку виникають кооперативи та громадські об'єд-нання. Так, кооператив організується за бажанням громадян на добровільних засадах. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж 3 особи. Статут кооперативу прийма-ють загальні збори громадян, які бажають його створити. З протоколом загальних зборів і статутом орган кооперативу звертається до районної державної адміністрації з письмовою заявою про державну реєстрацію кооперативу. Відповідно до статей 11 і 14 Закону України "Про об'єд-нання громадян" політичні партії створюються за ініціативою громадян України, які досягли 18 років, не обмежені судом у дієздатності і не тримаються у місцях позбавлення волі. Зас-новниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних і дитячих організацій - 15-річного віку. Рішення про заснування об'єднань громадян приймають установчий з'їзд (конференція) або загальні збо-ри. Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян здій-снюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про засну-вання. У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статусу юридичної особи Юридичні особи можуть утворюватися на договірній основі, тобто шляхом укладення установчого договору громадяна-ми чи організаціями, що добровільно об'єднуються для до-сягнення певних цілей. В нинішніх умовах у такому порядку виникають різні господарські товариства, асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств з метою координації їхньої діяльності, забезпечення захисту їхніх прав, представлення спільних інтересів у відповідних державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях. Установчий договір укладається між засновниками юридичної особи. У ньому засновники зобов'язуються створити юридичну особу, визначають порядок сумісної діяльності з її утворення, умови передачі в її володіння, користування і роз-порядження свого майна та участі в її діяльності. Договір ви-значає також умови і порядок розподілу між засновниками прибутків і збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу. Установчі договори про створення спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів підлягають нотаріальному посвідченню. Дозвільний порядок утворення юридичної, особи означає, що однією з необхідних умов її виникнення є дозвіл (згода) відповідного органу чи підприємства. Так, підприємство мо-же бути створено у результаті виділення зі складу діючого під-приємства чи організації одного чи кількох структурних під-розділів за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника майна або уповноваженого ним органу і при цьому забезпечується виконання раніше прийнятих підпри-ємством договірних зобов'язань (п. 2 ст. 5 Закону України "Про підприємства в Україні"). Для створення юридичних осіб, діяльність яких відповідно до установчих документів пов'язана з громадською безпекою, забезпеченням правопорядку, грошово-кредитним обігом, охороною здоров'я громадян, здобуттям освіти, необхідним є одержання дозволу від відповідних державних органів. Іноді створення юридичної особи відбувається складні-шим шляхом, коли поєднуються одразу кілька вищеназваних способів: розпорядчий, дозвільний, нормативно-явочний або договірний. Неодмінною умовою виникнення юридичної особи є або її державна реєстрація, або реєстрація її статуту. Відповідно до Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого поста-новою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р., дер-жавну реєстрацію суб'єктів підприємництва незалежно від їх організаційних форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності (банки, фондова біржа тощо), проводять виконкоми міських, районних у міс-тах рад або в районних, міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за місцезнаходженням суб'єкта. Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи - власник (власники) або уповноважена ним особа (заявник) подає до органу державної реєстрації: 1) установчі документи: а) рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення суб'єкта підприємництва (якщо власників кілька, таким рішенням є засновницький договір); б) статут, якщо це необхідно для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта підприємництва; 2) реєстраційну картку; 3) документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору; 4) документ, що засвідчує сплату власником (власни-ками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законодавчими актами; 5) рішення Антимонопольного комітету про згоду на створен-ня, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів підприєм-ницької діяльності, якщо законодавчими актами України пе-редбачена необхідність такої згоди. При настанні передбачених у законі обставин юридична особа припиняє свою діяльність. Такими обставинами можуть бути: а) досягнення поставлених перед нею цілей (наприклад, після завершення будівництва об'єкта ліквідується будівельна організація, створена спеціально для його спорудження); б) закінчення певного строку, на який було розраховано діяльність юридичної особи (наприклад, на час дії надзвичай-них обставин тощо). Припинення діяльності юридичних осіб відбувається, як правило, у тому самому порядку, в якому вони були створені. Так, припинення державних організацій, що є юридичними особами, здійснює орган, за рішенням якого вони утворю-ються (ст. 38 ЦК України). Відповідно до ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні" ліквідація і реорганізація підприємства здійснюють-ся за рішенням власника його майна або органу, уповноваже-ного створювати такі підприємства, або за рішенням суду чи арбітражного суду. Підприємство ліквідується також у випад-ках: а) визнання його банкрутом; б) якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства внаслідок невиконання умов, встановлених законодавством, і у передбачений рішен-ням строк не забезпечено додержання цих умов або не зміне-но вид діяльності; в) якщо рішенням суду визнані недійсними установчі акти про створення підприємства; г) з інших під-став, передбачених законодавчими актами України. Громадські організації, що є юридичними особами, припиняють свою діяльність на підставах, зазначених у їх стату-тах (ч. 2 ст. 39 ЦК України). Формами припинення юридичних осіб є: а) ліквідація; б) реорганізація (ч. 1 ст. 37 ЦК України). При ліквідації юри-дична особа припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто переходу прав та обов'язків до ін-ших осіб. Для здійснення рішення про ліквідацію юридичної особи створюється, як правило, ліквідаційна комісія. Відповідно до ст. 35 Закону України "Про підприємства в Україні" ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, що її створює власник або уповноважений ним ор-ган, а у разі банкрутства - арбітражний суд. За їхнім рішен-ням ліквідація може здійснюватись самим підприємством в особі його органу управління. При цьому встановлюються порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для за-явлення претензій кредиторів, який не може бути меншим двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію. Ліквіда-ційна комісія або інший орган, що здійснює ліквідацію, вмі-щує в офіційній пресі за місцезнаходженням підприємства публікацію про його ліквідацію та про порядок і строки заявлення кредиторами претензій. Водночас вживаються заходи зі стягнення дебіторської заборгованості підприємству і вияв-лення претензій кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію підприємства. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно підприємства, розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його власникові чи органу, який призначив ліквідаційну комісію. Претензії кредиторів до підприємства, що ліквідується, за-довольняються з майна цього підприємства. При цьому у пер-шу чергу погашаються борги перед бюджетом і компенсують-ся затрати з рекультивації земель, що перебували у користу-ванні підприємства. Претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку, встановленого для заявлення їх, задовольняються з майна підприємства, що залишилося після першочергових вимог та інших претензій, виявлених або заявлених у встановлений строк. Претензії, не задоволені внаслідок недостачі майна, вва-жаються погашеними. Так само погашеними вважаються претензії, не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредито-ри протягом місячного строку з дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не пред'являть позову до суду чи арбітражного суду про задоволення їхніх вимог. При ліквідації підприємства внесок члена трудового колективу видається йому у грошовій формі або цінними па-перами після задоволення вимог кредиторів. Майно, що залишилося після задоволення претензій кре-диторів та членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника (ст. 36 Закону України "Про підприєм-ства в Україні"). При ліквідації кооперативу майно, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу. Майно ліквідованої громадської організації передається її вищестоящій організа-ції, а у разі відсутності такої - відповідному органові на гро-мадські потреби. Майно, що залишається після задоволення вимог усіх кредиторів ліквідованої міжколгоспної, державно-колгоспної або іншої державно-кооперативної організації, розподіляється між її учасниками пропорційно до їхніх внес-ків (ст. 40 ЦК України). Законом України "Про об'єднання громадян" (ст. 32) пе-редбачено й примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднань гро-мадян. Зокрема, за поданням легалізуючого органу або про-курора на підставі рішення суду об'єднання громадян приму-сово розпускаються (ліквідуються) у випадках: 1) вчинення дій, передбачених ст. 4 закону (пропаганда війни, насильства чи жорстокості, розпалювання національної та релігійної ворожнечі тощо); 2) систематичного або грубого порушення ви-мог ст. 22 цього закону (одержання політичними партіями коштів або іншого майна від державних органів або інозем-них держав тощо); 3) продовження протиправної діяльності після попереднього накладання стягнень; 4) зменшення кіль-кості членів політичної партії до числа, коли вона не визна-ється як партія. Рішення про примусовий розпуск всеукраїн-ських та міжнародних об'єднань громадян на території Украї-ни приймає Конституційний Суд України. Однією з підстав ліквідації юридичних осіб як суб'єктів підприємницької діяльності є банкрутство. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про банкрутство" від 14 травня 1992 р. під банкрутством розуміється пов'язана з недостатністю ак-тивів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності - задовольнити у вста-новлений для цього строк пред'явлені до нього з боку креди-торів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом. Визнання юридичної особи банкрутом здійснюється арбіт-ражним судом. Верховна Рада України ЗО червня 1999 р. прийняла Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про банк-рутство", згідно з яким цей закон викладено у новій редакції, що має назву Закон України "Про відновлення платоспро-можності боржника або визнання його банкрутом". На відміну від Закону України "Про банкрутство" 1992 р. в разі неплатоспроможності боржника до нього можуть засто-совуватися не лише санація або ліквідація, але й процедури з реструктуризації, які включають проведення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства з метою відновити його платоспроможність. Нова редакція закону набирає чинності з 1 січня 2000 р. При реорганізації також відбувається припинення юридич-ної особи, але справи і майно переходять до іншої юридич-ної особи у порядку загального правонаступництва. Сама реорганізація здійснюється в різних формах: шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення або перетворення. Злиття має місце тоді, коли дві або більше юридичні осо-би об'єднуються в одну нову і при цьому припиняють своє іс-нування. Приєднання - це форма реорганізації, за якої одна юри-дична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але вже в більшому масштабі. Приєднувана організація припиняє свою діяльність. Зворотний процес має місце при поділі й виділенні. Поділ означає, що на базі однієї юридичної особи виникає дві або більше нових юридичних осіб, а ця перша припиняється. При виділенні немає припинення юридичної особи. З її складу лише виділяється нове соціальне утворення, яке наділяється правами юридичної особи. Своєрідною формою реорганізації юридичних осіб є їх перетворення. Суть перетворення полягає в тому, що на основі юридичної особи створюється нова організація, яка має ін-ший профіль, цілі діяльності, структуру тощо, але приймає всі активи і пасиви свого попередника. При злитті і поділі юри-дичних осіб майно (права та обов'язки) переходить до ново-утворених юридичних осіб. У разі приєднання однієї юридич-ної особи до іншої її майно переходить до останньої. Майно переходить до правонаступника в день підписання передаточ-ного балансу, якщо інше не передбачено законом або поста-новою про реорганізацію (ч. 2 ст. 37 ЦК України). Правонаступник відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, що припинила своє існування, у повному обсязі, тобто і тоді, коли одержані активи не покривають усіх вимог креди-торів. При поділі і виділенні правонаступники відповідають за боргами попередника пропорційно до часток одержаного ними майна, зазначених у розподільчому балансі. Юридична особа розширює масштаби своєї діяльності не лише при приєднанні до неї інших юридичних осіб, а й шля-хом відкриття філій і представництв. Філія юридичної осо-би - це структурно і територіально відокремлена її частина, яка за своїм місцезнаходженням виконує всі або найголовні-ші функції самої юридичної особи: виробничу, наукову тощо. Представництво - теж частина юридичної особи, але во-но здійснює лише деякі функції від імені юридичної особи поза її місцезнаходженням (укладає договори, дає згоду на оплату рахунків тощо). Філії і представництва не мають прав юридичної особи. Керівник філії або представництва діє на підставі довіреності, одержаної від юридичної особи. Відповідно до ч. 1 ст. 31 ЦК України юридична особа мо-же відкривати філії і представництва в порядку, встановлено-му законодавчими актами. Зокрема, створення філій, пред-ставництв, відділень та інших відокремлених підрозділів під-приємств, об'єднань, організацій та установ здійснюється у тому самому порядку, що його встановлено для створення цих організацій (ст. 7 Закону України "Про підприємства в Україні"). Крім понять "філія" і "представництво", у практиці трап-ляються поняття дочірньої організації, хоч воно в законі не визначене. Дочірньою може визнаватися організація, яка ство-рена як юридична особа іншою організацією шляхом передачі їй частини свого майна у повне господарське відання або оперативне управління для досягнення цілей, визначених засновником. Засновник затверджує статут дочірньої органі-зації, призначає її керівника та здійснює щодо неї інші права власника, передбачені законодавчими актами. Дочірня орга-нізація зазначається у статуті організації, яка її створила. Проте дочірня організація не відповідає за боргами своєї ос-новної організації, а остання - за боргами дочірньої органі-зації. 125 121 123 119 127 5. Види юридичних осіб Юридичні особи можна поділити на окремі види за різними ознаками. Залежно від існуючих форм власнос-ті в Україні юридичні особи поділяються на: а) приватні; б) колективні; в) державні; г) змішані. Відповідно до суб'єкт-ного складу юридичні особи поділяють на: а) українські; б) спільні з участю іноземного інвестора; в) іноземні; г) між-народні організації та об'єднання. У деяких країнах СНД поширений поділ юридичних осіб на комерційні та некомерційні. Комерційними визнаються ор-ганізації, головною метою діяльності яких є одержання при-бутку. Такими юридичними особами є господарські товарист-ва, виробничі кооперативи, підприємства незалежно від форм власності. До некомерційних юридичних осіб належать такі, які не мають на меті одержання прибутку і створюються для інших цілей. Такими некомерційними юридичними особами визнаються різні об'єднання громадян, у тому числі політичні партії, релігійні організації, споживчі кооперативи, фонди та інші. Однак слід зазначити, що такий поділ є певною мірою умовним, оскільки і некомерційні організації досить часто виконують роботи, надають послуги, отримуючи при цьому прибуток. З цих причин при розробці проекту ЦК України відмови-лися від такої класифікації і натомість відновили традиційний поділ на юридичних осіб публічного права і юридичних осіб приватного права. Суть цієї класифікації полягає в тому, що юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення спеціальних функцій, не обумовлених їх участю у цивільному обороті (на-приклад, міністерства і відомства, установи соціальної сфери, культурно-освітянські заклади та інші). І навпаки, юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах саме з метою участі у різних цивільно-правових відносинах. Цивіль-ним правом регулюється порядок створення і діяльності саме юридичних осіб приватного права. Щодо регулювання ци-вільно-правових відносин за участю юридичних осіб публіч-ного права (наприклад, коли у них виникає потреба укласти цивільно-правовий договір оренди, купівлі-продажу, про на-дання різних послуг тощо), то діє загальний принцип: публіч-ні юридичні особи, вступаючи у цивільно-правові відносини, підпадають під режим цивільно-правового регулювання, як і будь-які інші приватні юридичні особи, незалежно від того, що створені вони розпорядчим способом на підставі рішення державних органів та органів місцевого самоврядування і в цілому функціонують для здійснення завдань публічного ха-рактеру. Таким чином, забезпечується єдність регулювання цивільно-правових відносин незалежно від того, хто є їх учас-никами. Водночас порядок утворення юридичних осіб пуб-лічного права регулюється не актами цивільного законодав-ства, а нормами публічного права. Чинне законодавство України також визначає для юри-дичних осіб, що діють у цивільному обороті, організаційно-правову форму: підприємства, господарські товариства, коо-перативи тощо. Цей перелік, на відміну від ЦК Російської Федерації та інших країн СНД, не є в Україні вичерпним. Питання про організаційно-правову форму окремих юридич-них осіб вирішується у різних нормативних актах. Відповідно до Закону України "Про підприємства в Украї-ні" (ст. 1) підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи і здійс-нює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Отже, на відміну від бюджетних установ, які функціонують головним чином за рахунок бюд-жетних асигнувань, підприємства одержують доходи від своєї виробничо-господарської діяльності і покривають цими дохо-дами свої витрати, тобто виступають в обороті як відокремле-ні товаровиробники. Правда, в разі збиткової діяльності під-приємства держава може надати йому дотацію, інші пільги, якщо вона визнає продукцію цього підприємства суспільне необхідною. Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законо-давством України і відповідають цілям, передбаченим стату-том підприємства. Як юридична особа підприємство має своє майно, яке становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостій-ному балансі підприємства. Здійснюючи господарську діяль-ність, вступаючи в різні угоди щодо свого майна з іншими особами, підприємство набуває цивільних прав і виконує обов'язки, несе майнову відповідальність за своїми зобов'я-заннями, тобто діє як суб'єкт цивільних правовідносин - юридична особа. Залежно від форм власності, встановлених Законом Украї-ни "Про власність", можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, основане на власності фізичної особи; колективне підприємство, основане на власності трудо-вого колективу підприємства; господарське товариство; підприємство, основане на власності об'єднань громадян; комунальне підприємство, основане на власності відпо-відної територіальної громади; державне підприємство, основане на державній влас-ності, в тому числі казенне підприємство; спільне підприємство, основане на базі об'єднання май-на різних власників (змішана форма власності). Серед зас-новників спільного підприємства можуть бути юридичні осо-би і громадяни України, інших держав; підприємство, основане на власності юридичних осіб і громадян інших держав. Створення таких підприємств регу-люється окремим законодавством України. Відповідно до обсягів господарського обороту підприєм-ства та чисельності його працівників (незалежно від форм власності), воно може бути віднесено до категорії малих під-приємств. Зокрема, до малих підприємств належить заново створювані і діючі підприємства: у промисловості та будів-ництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік; в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік, у науці та науковому обслуговуванні - до 100 чоло-вік, у галузях невиробничої сфери - до 25 чоловік, у роздріб-ній торгівлі - до 15 чоловік. Перехід до ринкової економіки зумовив появу нових організаційно-правових форм, покликаних забезпечити поєднан-ня майнових та інших інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері підприємницької діяльності. Саме для цього створю-ються численні господарські товариства, до яких належать та-кі юридичні особи, які створені на підставі договору шляхом об'єднання майна (або майна і підприємницької діяльності) фізичних та юридичних осіб з метою одержання прибутку. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про господарські това-риства" можуть створюватися акціонерні товариства, това-риства з обмеженою та додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства. Особи, які утворюють господарські товариства, назива-ються їх засновниками. Підприємства, організації та устано-ви, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юри-дичні особи (ст. З закону). Господарські товариства можна поділити на дві групи: об'-єднання капіталів та об'єднання осіб. До першої групи нале-жать такі товариства, які при їх створенні передбачають об'-єднання майна засновників та учасників і необов'язково - особистої участі (тобто підприємницької діяльності), до дру-гої групи - товариства, в яких їх засновники беруть участь не тільки майновими внесками, а й безпосередньо особистою участю. Засновники й учасники господарських товариств (ст. 10 закону) мають право: брати участь в управлінні справами товариства в поряд-ку, визначеному в установчих документах; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержу-вати його частку (дивіденди); вийти в установленому порядку з товариства;
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (19.05.2014)
Просмотров: 361 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: