Реферат на тему: Суб - Право - Реферати - Каталог статей - Рефераты курсовые сочинения аудиокниги

Реферат на тему: Суб. 1. Суб'єкти і об'єкти права природокористування. Права та обов’язки природокористувачів. Реалізація права власності на природні ресурси здійснюється через правовідносини, які виникають між власником та інши-ми особами. Структура будь-якого правовідношення вклю-чає в себе об'єкт, суб'єкт правовідношення і зміст право-відношення. Ці категорії присутні і в правовідносинах з при-воду реалізації права власності на природні ресурси. Об'єкти права власності на природні ресурси. Об'єктом права власності загалом є індивідуалізовані пред-мети та об'єкти матеріального світу. Відповідно об'єктом права власності на природні ресурси є природні чи штучно ство-рені, але невіддільні від природних умов і екологічно взає-мопов'язані об'єкти та екологічні системи, які виконують життєзабезпечувальні екологічні функції і зареєстровані в обліково-кадастрових та інших юридично визнаних документах як об'єкти володіння, користування і розпорядження. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про власність» об'єктами права власності серед інших об'єктів та майна (як то будови, споруди, цінні папери та ін.) можуть бути земля, її надра, ліси, води, тваринний світ, природні багатства континен-тального шельфу, виключна (морська) економічна зона. Практично визнаються об'єктами власності повітряний простір та інші природні об'єкти у натуральному стані (п. 1 ст. 1 Закону України «Про власність»), які знаходяться в ме-жах території України. Саме повітряний простір в межах території України є об'-єктом права власності, а не атмосферне повітря, як його складовий компонент. Останнє в силу його функціонально-го призначення як природного компонента життєдіяльності всіх живих організмів не може бути індивідуалізованим об'єктом будь-чиєї власності - належати будь-якому одному власнику: громадянину чи державі. Отже, встановлення пра-ва власності на природні об'єкти залежить від ступеня їх матеріалізованості та функціонального значення. Саме тому не може бути об'єктом власності сонячна енергія. Всі природні ресурси як об'єкти права власності за загаль-ноприйнятою схемою характеризуються сукупністю прита-манних їм внутрішніх властивостей: а) властивості природного об'єкта - типові для даного об'єкта ознаки (наприклад: родючість ґрунтів земель сільськогосподарського призначення, продуктивність лісових насаджень і їх корисні властивості та ін.); б) стан природних об'єктів чи ресурсів - зміни, які ви-никли в них в результаті природних процесів чи господар-ської діяльності (наприклад, зміна родючості ґрунтів внаслідок розвитку вітрової та водної ерозії, заболочення і засо-лення земель; руйнування берегів, дамб в результаті шкідли-вої дії вод; забруднення і засмічення вод внаслідок втрат ма-стила, хімічних, нафтових речовин; зсуви гірських порід); в) природи: процеси, що відбуваються в даному природно-му об'єкті (наприклад, втрата гумусу, погіршення структури ґрунту, пошкодження насаджень кореневою губкою і т. ін.). Крім того, природні об'єкти характеризуються їх екологіч-ними зв'язками з іншими природними об'єктами та екологіч-ною системою в цілому. Все це в сукупності визначає значущість природних ре-сурсів для суспільства, розпорядження ними з боку держав-них законодавчих органів та органів управління. Залежно від форм власності природні ресурси класифіку-ються на природні ресурси державної власності, природні ресурси колективної власності, природні ресурси приватної власності. За видовою ознакою об'єкти власності на природні ресурси об'єднані в фонди - земельний, водний, лісовий і т.д. Але залежно від сукупності якісних характеристик природ-них об'єктів, що входять до складу кожного окремого фонду, існує внутрішня класифікація всередині кожного фонду. Землі державної власності відповідно до цільового призна-чення поділяються на: - землі сільськогосподарського призначення; землі, на-дані для потреб сільського господарства; - землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); - землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення; - землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; - землі лісового фонду - вкриті лісовою рослинністю чи які тільки підлягають залісенню, зайняті спорудами лісового господарства, його сільськогосподарськими угіддями, боло-тами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду; - землі водного фонду - зайняті морями, річками, озе-рами, водосховищами, іншими водоймами, а також остро-вами, прибережними смугами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами; - землі запасу - не передані у власність, що перебувають у віданні сільських, селищних, районних та інших рад депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у користування. Водні об'єкти державної власності - це: - поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки; - підземні води, які є джерелом централізованого водо-постачання; - внутрішні морські води та територіальне море. Поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області, а також підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого постачання, є водними об'єктами місцевого значення. Лісові об'єкти державної власності - це лісові ресурси державного значення від рубок головного користування і живиця. Об'єктом державної власності є незагальнопоширені ко-рисні копалини загальнодержавного значення відповідно до Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, куди входять горючі корисні копалини (газ при-родний, конденсат, вугілля, сланці, нафта, торф), метали (чорні і кольорові), рідкісні, благородні, розсіяні, рідкісно-земельні), неметали, води, інертні гази. До природних ресурсів державної власності відносяться об'єкти тваринного світу - дикі тварини, що перебувають у стані природної волі, а також інші об'єкти тваринного світу, що перебувають у межах територіальних і внутрішніх мор-ських вод, континентального шельфу та виключної (мор-ської) економічної зони, водойм, що знаходяться на території більш ніж однієї області, державних мисливських угідь, територій природно-заповідного фонду України і лісів державного значення. І останнім із видів природних об'єктів державної власності є природно-заповідний фонд - це території природних за-повідників, заповідні зони біосферних заповідників, природні ресурси національних природних парків. Регіональні ландшафтні парки; зони - буферна, антропо-генних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників; природні ресурси включені до складу, але не надані національним природним паркам; заказники, пам'ятники природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» можуть перебувати як у власності народу України, так і в інших фор-мах власності, передбачених законодавством України, - ко-лективній і приватній. Співвідношення державної та інших форм власності скла-даються під впливом двох основних факторів: інтересів дер-жави в максимальній ефективності виробництва та економі-ки в цілому і інтересів держави щодо збереження природних об'єктів та всієї екосистеми країни. Що до тваринного світу, то відповідно до законодавства у колективній і приватній власності можуть перебувати дикі тварини та інші об'єкти тваринного світу, вилучені із стану природної волі або природного середовища, розведені (от-римані) у неволі чи напіввільних умовах або набуті іншим дозволеним законодавством шляхом. Не можуть передаватися у колективну та приватну власність об'єкти тваринного світу, що становлять особливу природо-охоронну, наукову та естетичну цінність, а також види тва-рин, занесені до Червоної книги України (крім випадків, коли ці тварини отримані шляхом розведення у неволі або придбані у власність за межами України). Об'єктом колективної чи приватної власності можуть бути також загальнопоширені корисні копалини місцевого зна-чення (пісок, глина, гравій тощо) і торф за умови, що ос-танні знаходяться в межах ділянок землевласників, тому вка-зані форми власності на корисні копалини є досить віднос-ними, оскільки забезпечуються відповідно колективною чи приватною формою власності на земельну ділянку, де зна-ходяться ці корисні копалини. Те ж можна сказати і про колективну чи приватну власність на водні об'єкти площею до 3 га і ліси площею до 5 га, роз-ташовані на угіддях сільськогосподарських підприємств (ко-лективна власність) або на угіддях селянських (фермерсь-ких) господарств (приватна власність), оскільки селянське (фермерське) господарство не має статусу юридичної осо-би). Колективна і приватна форма власності на землю нарівні з державною затверджена статтею 3 Земельного кодексу Ук-раїни. До земель колективної власності відносяться землі колек-тивних сільськогосподарських підприємств, сільськогоспо-дарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств, передані їм за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств (ст. 5 Земельного кодексу). Землі приватної власності громадян - це ділянки для: - ведення селянського (фермерського) господарства; - ведення особистого підсобного господарства; - будівництва та обслуговування жилого будинку і госпо-дарських будівель (присадибна ділянка); - садівництва; - дачного і гаражного будівництва. Враховуючи загальнонародні інтереси та обмеженість розмірів земельних ресурсів кордонами території України законодавець встановив певні розміри земельних ділянок, що можуть перебувати у приватній власності громадян. Для ведення селянського (фермерського) господарства у приватну власність можуть передаватись безоплатно земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 га сільсько-господарських угідь і 100 га усіх земель. Конкретні розміри земельних ділянок для передачі у приватну власність визначають сільські, селищні, міські, районні ради в межах визначених норм з врахуванням регіональ-них особливостей, спеціалізації та можливостей щодо обро-бітку наданих земель переважно членами селянського (фер-мерського) господарства. В окремих випадках громадяни можуть мати у власності зе-мельні ділянки понад площу, що передається їм безоплатно. Відповідно до ст. 18 Земельного кодексу вони можуть прид-бати у місцевих рад земельні ділянки понад 50 га за відповідну плату. Відповідно до земельного та приватизаційного законодав-ства громадяни України мають право одержати у власність земельні ділянки таких розмірів: не більше 0,6 га - для ве-дення особистого підсобного господарства в межах населе-них пунктів; не більше 0,25 га у сільських населених пунктах та 0,15 га у селищах міського типу для будівництва та обслуго-вування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); для членів колективних сільськогоспо-дарських підприємств і працівників радгоспів присадибна ділянка може бути розміром не більше 0,25 га, у містах - 0,1 га. Розмір земельних ділянок для індивідуального дачного будів-ництва не повинен перевищувати 0,1 га, будівництва індивіду-альних гаражів - 0,01 га, для ведення садівництва - 0,12 га. Не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця зне-шкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади; землі гірничодобувної промисловості, єди-ної енергетичної і космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреа-ційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду (за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів, що входять до складу сільськогосподарських підприємств, се-лянських (фермерських) господарств; землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 га) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств; землі сільськогос-подарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сорто-дільниць, елітно-насінницьких господарств, племінних за-водів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду. Всі розглянуті тут об'єкти права власності на природні ре-сурси - це індивідуальні природні об'єкти, наділені певною самостійністю, які одночасно є складовими цілісного інтег-рованого об'єкта - екологічної системи країни і її частин - підсистем екологічної системи, кожна з яких характеризується своєю неповторною цілісною відокремленістю і нерозрив-ним зв'язком з іншими. Тому правове регулювання викорис-тання і охорони екосистеми країни здійснюється на трьох рівнях: використання і охорона екосистеми в цілому, окремих екосистем, що входять до складу екосистеми країни (ланд-шафти, природні комплекси), і окремих природних об'єктів - землі, надр і т.д. Правове регулювання останніх здійснюєть-ся за допомогою головних нормативно-правових актів (уже згадуваних вище законів і кодексів), які взаємопов'язані між собою і забезпечують тим самим комплексне правове регу-лювання екологокористування, хоча і з переважанням при-родоресурсового, а не екологічного підходу. Суб'єктом права державної власності на природні ресурси України є народ України, який відповідно до ст. 4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» має пра-во на володіння, використання і розпорядження природни-ми багатствами республіки. Від імені народу України право власності на природні ре-сурси, розпорядження ними здійснює Верховна Рада Украї-ни, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради - обласні, районні, міські, сільські і селищні. Верховна Рада України визначає основні напрямки дер-жавної політики у галузі охорони навколишнього природно-го середовища, у галузі використання, захисту та відтворен-ня природних об'єктів (землі, лісів і т. ін.), здійснює законо-давче регулювання всіх природоресурсових відносин, в т.ч. земельних, лісових, водних та ін., затверджує державні еко-логічні програми, визначає повноваження рад, порядок організації та діяльність органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологіч-ної безпеки, встановлює правовий режим зон надзвичайної екологічної ситуації, статус потерпілих громадян та оголо-шує такі зони на території республіки. Суб'єктом права державної власності на природні ресурси є Верховна Рада Республіки Крим. Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання, в тому числі і ті, що стосу-ються раціонального природокористування та охорони довкілля. Тому Верховна Рада Республіки Крим виступає, на-приклад, суб'єктом права державної власності на землі в межах території автономної республіки, за винятком земель загальнодержавної власності. Верховна Рада Автономної Республіки Крим забезпечує реалізацію екологічної політики України; приймає рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших об'єктів та територій, що підлягають особливій охороні; затверджує місцеві еко-логічні програми; встановлює в разі потреби нормативи еко-логічної безпеки більш суворі, ніж ті, що діють в цілому на території України; створює і визначає статус позабюджет-них, резервних, в тому числі валютних, фондів для фінансування програм щодо охорони довкілля; здійснює інші пов-новаження, віднесені законодавством України до компетенції республіканських органів державної влади в Україні. Суб'єктами комунальної власності є адміністративно-те-риторіальні одиниці в особі відповідних рад. До їх повноважень відноситься: забезпечення реалізації екологічної політики України, екологічних прав громадян; затвердження проектів забудови населених пунктів з ураху-ванням екологічних вимог; надання згоди на розміщення на своїй території підприємств, установ, організацій; передача земельних ділянок у власність, видача дозволів на спеціаль-не відособлене використання природних ресурсів місцевого значення та припинення права користування ними; затверд-ження місцевих екологічних програм; організація вивчення стану навколишнього природного середовища, контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням при-родних ресурсів; організація, в разі необхідності проведення екологічної експертизи; забезпечення інформування населен-ня про стан навколишнього природного середовища; органі-зація роботи з приводу ліквідації екологічних наслідків аварій, здійснюють контроль за додержанням екологічного законо-давства, земельно-кадастрової документації; справляння пла-ти за використання і користування природними ресурсами. Коло суб'єктів права власності на природні ресурси допов-нюють трудові колективи колективних сільськогосподарсь-ких підприємств, сільськогосподарських кооперативів, садівницьких товариств, сільськогосподарських акціонерних то-вариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Розпорядження колективною власністю здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників. Кожен член колективного сільськогосподарського підпри-ємства, сільськогосподарського кооперативу чи акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку колективної власності, яка визначається відповідно до законодавства. Внаслідок законодавчого встановлення права приватної власності на природні ресурси (зокрема на землю, об'єкти тваринного світу) суб'єктами права власності на них визна-ються громадяни України, які: ведуть селянське (фермерсь-ке) господарство; особисте підсобне господарство; будівницт-во та обслуговування жилого будинку і господарських буді-вель; займаються садівництвом; є власниками дач і гаражів, власниками диких тварин, набутих дозволеним законодав-ством шляхом, що повинно бути підтверджено відповідни-ми документами. Поняття екологічних прав громадян - сукупність юридичних можливостей і засобів, які спрямовані на задоволення потреб громадян у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природ-ного середовища і забезпечення екологічної безпеки. Екологічні права громадян належать до конститу-ційних прав людини (ст. 50 Конституції України). Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засек-речена. Екологічні права громадян мають два аспекти: - об'єктивне право - сукупність правових норм, що утворюють комплексний міжгалузевий інститут еколо-гічного права; - суб'єктивне право - сукупність повноважень фізич-них осіб у галузі екології. Екологічні права громадян - забезпечені системою права юридичні можливості особи реалізувати у перед-бачених законодавством формах надані повноваження в галузі екології. Вони: - належать кожній особі, тобто персоніфіковані; - види екологічних прав передбачаються системою екологічного законодавства; - форми реалізації екологічних прав громадян перед-бачаються і забезпечуються системою соціально-пра-вових гарантій; - порушені екологічні права громадян підлягають поновленню, а їх захист здійснюється в судовому та ін-шому порядку. Види екологічних прав громадян Екологічні права громадян, що реалізуються на га-лузевому рівні: - права громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; Ознаками безпечного навколишнього середовища є: - стабільність здорового навколишнього середо-вища; - якість навколишнього природного середовища; - сприятливість навколишнього природного сере-довища. Юридичними показниками безпечного навколиш-нього природного середовища є: - нормативи екологічної безпеки; - право на одержання повної і достовірної інформа-ції про стан навколишнього природного середовища і його вплив на здоров'я людей; - право на участь у проведенні громадської екологі-чної експертизи. Формами участі громадян у проведенні громадсь-кої екологічної експертизи бувають: виступи у засобах масової інформації; подання письмових зауважень, пропозицій, рекомендацій; робота у складі експертних груп, комісій; участь у відкритих засіданнях; участь у публічних слуханнях. Порядок участі громадян у про-веденні екологічної експертизи визначено чинним за-конодавством; - право на участь у розробці і здійсненні заходів що-до охорони довкілля раціонального і комплексного ви-користання природних ресурсів. Формами права участі громадян у розробці та здійсненні екологічних заходів можуть бути: проведення референдумів; розробка еко-логічних програм; екологічне виховання; розробка планів екологічної діяльності підприємств, установ, органі-зацій; ліквідація наслідків екологічних аварій, катаст-роф тощо; - право на здійснення загального і спеціального ви-користання природних ресурсів. Ознаки права загального використання природних ресурсів такі: загальнодоступність; безплатність; відсут-ність необхідності закріплення природних ресурсів за конкретними особами; відсутність спеціальних до-зволів. Ознаками права спеціального використання природ-них ресурсів є: наявність спеціальної правоздатності; платність і безплатність; обов'язковість одержання спеціальних дозволів; реєстрація дозволів. Гарантіями реалізації права громадян на здійснення загального і спеціального використання природних ре-сурсів є норми Земельного кодексу, Водного кодексу, Лісового кодексу тощо. Екологічні права громадян, що реалізуються на між-галузевому рівні: - право на участь в обговоренні проектів законодав-чих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та вне-сення пропозицій до державних та господарських орга-нів, установ та організацій цих питань; - право на одержання екологічної освіти; - право на об'єднання в громадські природоохоронні організації; - право подання до суду позовів на державні органи, підприємства, установи, організації і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище. Екологічні права громадян забезпечуються: - проведенням широкомасштабних державних захо-дів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища; - обов'язки міністерств, відомств, підприємств, уста-нов, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, вико-нувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації госпо-дарських об'єктів; - участю громадських об'єднань та громадян у дія-льності щодо охорони навколишнього природного се-редовища; - здійснення державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколиш-нього природного середовища; - компенсацією в установленому порядку шкоди, за-подіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок пору-шення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; - невідворотністю відповідальності за порушення за-конодавства про охорону навколишнього природного середовища. Форми захисту екологічних прав громадян: нормотворча, управлінська, самоврядна, правоохо-ронна, природоохоронна, судова. Загальні обов'язки громадян, передбачені Законом України «Про охорону навколишнього природного се-редовища»: - берегти природу, охороняти, раціонально викорис-товувати її багатства; - здійснювати діяльність з додержанням вимог еко-логічної безпеки, екологічних нормативів та лімітів природовикористання; - не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів; - вносити плату за спеціальне природокористування; - сплачувати штрафи за екологічні порушення. Спеціальні зобов'язання громадян, передбачені сис-темою екологічного законодавства, які випливають із умов права власності на природні ресурси, природоко-ристування та реалізації громадянами екологічно небез-печної діяльності: Обов'язки майнові: - своєчасно вносити плату за забруднення навколи-шнього природного середовища та понадлімітне вико-ристання природних ресурсів; - ефективно використовувати природні ресурси, здій-снювати комплекс заходів щодо їх відновлення; - проводити заходи щодо попередження негативного впливу діяльності на стан навколишнього природного середовища (забруднення, засмічення тощо). Обов'язки немайнові: - одержувати дозволи на здійснення діяльності, спроможної негативно впливати на стан навколишньо-го природного середовища; - передавати екологічно небезпечні об'єкти на еко-логічну експертизу; - надавати органам екологічного контролю відомос-ті про характер екологічно небезпечної діяльності; - здійснювати первинний облік використання при-родних ресурсів, викидів та скидів у навколишнє приро-дне середовище; - погоджувати свою діяльність з іншими суб'єктами, якщо вона спроможна потенційно шкодити здоров'ю людини і природним ресурсам; - оволодівати екологічними знаннями і практичними навичками щодо їх реалізації; - виконувати розпорядження органів екологічного контролю тощо. 2. Припинення прав на землю. Захист прав на землю. Права власників земельних ділянок і землекористу-вачів охороняються законом. Втручання в діяльність власників земельних ділянок і землекористувачів, пов'я-зану з використанням землі, з боку державних, госпо-дарських та інших органів забороняється, за винятком порушення ними земельного законодавства. Підприємства, організації, інші власники землі та землекористу-вачі зобов'язані передбачати та здійснювати заходи по попередженню негативного впливу на сільськогосподарські, лісні та інші угіддя за межами переданих їм у вла-сність або у користування земельних ділянок. Права власників земельних ділянок можуть бути об-межені: 1. Припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою чи її час-тиною може мати місце лише у випадках: - добровільної відмови від земельної ділянки; - закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; - припинення діяльності підприємства, установи, ор-ганізації, селянського господарства; - систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; - нераціонального використання земельної ділянки; - використання земельної ділянки способами, що призво-дять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і ра-діоактивного забруднення, погіршення екологічної об-становки; - використання земель не за цільовим призначенням; - вилучення земель для державних і громадських по-треб. 2. Припинення права колективної та приватної вла-сності на землю здійснюється у разі: - добровільної відмови від земельної ділянки; - відчуження (продажу) земельної ділянки органу мі-сцевого самоврядування; - викупу земельної ділянки для державних або гро-мадських потреб. Порушені права власників земельних ділянок і зем-лекористувачів підлягають поновленню. 3. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (ст. ст. 88-92). Збитки, заподіяні вилученням або тимчасовим за-йняттям земельних ділянок, а також обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у т. ч. орендарів, погіршенням якості земель або приведенням їх у непри-датність за цільовим використанням у результаті нега-тивного впливу, підлягають відшкодуванню у повному обсязі власникам землі і землекористувачам. Відшкодування збитків власникам землі і землекори-стувачам провадиться організаціями та громадянами, яким відведено земельні ділянки, що вилучаються, а та-кож організаціями та громадянами, діяльність яких при-зводить до обмеження прав власників землі і землекори-стувачів. 3. Відповідальність за порушення лісового законодавства Порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплі-нарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відпо-відальність згідно з законодавством України. За Лісовим кодек-сом України (ст. 98) відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у. незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; знищенні або пошкодженні лісу внаслідок підпалу або нед-балого поводження з вогнем; - порушенні вимог протипожежної безпеки в лісах; - знищенні або пошкодженні лісу внаслідок його забруднення хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими і по-бутовими відходами, стічними водами, іншими шкідливими ре-човинами, підтопленні, осушенні та інших видах шкідливого впливу; - порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ве-дення лісового господарства, встановлених законодавством у галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів; - знищенні або пошкодженні лісових культур, сіянців або сад-жанців у лісових розсадниках і на плантаціях, а також при-родного підросту та самосіву на землях, призначених для відновлення лісу; - порушенні правил зберігання, транспортування та застосу-вання засобів захисту лісу, стимуляторів росту, мінеральних добрив та інших препаратів; - засміченні лісів побутовими відходами; - розкорчовуванні земельних ділянок лісового фонду і вико-ристанні їх для спорудження будівель, переробки деревини, влаштування складів тощо без належного дозволу; - самовільній заготівлі сіна та випасанні худоби на земельних ділянках лісового фонду; - порушенні правил заготівлі (збирання) лісової підстилки, ди-корослих плодів, горіхів, грибів, ягід тощо; - заготівлі лісових ресурсів засобами, що негативно вплива-ють на стан і відтворення лісів; - порушенні порядку використання лісосічного фонду, за-готівлі та вивезення деревини, заготівлі живиці і використан-ня інших лісових ресурсів; - невнесенні плати за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду в ус-тановлені строки; - знищенні та пошкодженні відмежувальних знаків у лісах; - введенні в дію нових і реконструйованих підприємств, спо-руд та інших об'єктів, не забезпечених обладнанням, що запо-бігає негативному впливу на стан і відтворення лісів; - порушенні строків повернення земельних ділянок лісового фонду, що перебувають у тимчасовому користуванні, або невиконанні обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; - пошкодженні сіножатей, пасовищ і ріллі на земельних ділян-ках лісового фонду; - знищенні або пошкодженні лісоосушувальннх канав, дренаж-них систем і доріг на земельних ділянках лісового фонду, а також полезахисних лісових смуг, захисних лісових насаджень на смугах відводу автомобільних доріг, захисних лісових на-саджень на смугах відводу залізниць, захисних лісових насад-жень на смугах відводу каналів. Законодавчими актами України може бути встановлено відпо-відальність і за інші порушення лісового законодавства. Самовільно зайняті земельні ділянки лісового фонду поверта-ються за їх належністю без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних діля-нок лісового фонду у придатний для ведення лісового господар-ства стан, включаючи знесення будівель і споруд, провадиться підприємствами, установами, організаціями і громадянами, які самовільно зайняли ці ділянки, або за їх рахунок. Підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Незаконно добута деревина та інші лісові ресурси підляга-ють вилученню. У разі неможливості вилучення незаконно добутої деревини та інших лісових ресурсів стягується її вартість. Земельним законодавством передбачається, що місцеві ради, державні органи охорони навколишнього природного середови-ща, лісового господарства та інші уповноважені державні орга-ни України в межах своєї компетенції в порядку, визначеному законодавчими актами, припиняють роботи, що здійснюються підприємствами, установами, організаціями і громадянами, якщо під час їх проведення не виконуються встановлені технологічні, санітарні та інші спеціальні вимоги щодо безпеки природного стану лісів та їх відтворення. Ст. 99 Лісового кодексу України встановлена вимога щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок лісового фонду. Нею передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки лісового фонду повертаються за їх належністю без відшкодуван-ня затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок лісового фонду у придатний для ведення лісового господарства стан, включаючи знесення будівель і споруд, провадиться підприємствами, установами, організаціями і громадянами, які самовільно зайняли ці ділянки, або за їх рахунок. Відшкодування шкоди, заподіяної лісу внаслідок порушення лісового законодавства передбачено ст. 100 Лісового кодексу України. Встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну лісу внас-лідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку визначених законодавством України. Можливість вилучення незаконно добутої деревини та інших лісових ресурсів передбачено ст. 101 Лісового кодексу України. Незаконно добута деревина та інші лісові ресурси підлягають вилученню. У разі неможливості вилучення незаконно добутої деревини та інших лісових ресурсів стягується їх вартість. Право припинення робіт, небезпечних для природного стану лісів і їх відтворення, визначено ст. 102 Лісового кодексу України. Місцеві ради, державні органи охорони навколишнього при-родного середовища, лісового господарства та інші уповноважені державні органи України в межах своєї компетенції в порядку, визначеному законодавчими актами, припиняють роботи, що здійснюються підприємствами, установами, організаціями і гро-мадянами, якщо під час їх проведення не виконуються встанов-лені технологічні, санітарні та інші спеціальні вимоги щодо без-пеки природного стану лісів та їх відтворення. Згідно зі ст. 98 Лісового кодексу порушення лісового законо-давства тягне за собою адміністративну, кримінальну, цивільно-правову, дисциплінарну відповідальність згідно з законодавством України. Кримінальна відповідальність за порушення лісового законо-давства передбачена Кримінальним кодексом України. Так, ст. 246 КК України передбачає кримінальну відповідальність за незаконну порубку лісу. Незаконна порубка дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, що заподіяло істотну шкоду, а також вчинення таких дій у заповідниках або на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах - карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією незаконно добутого. Суспільна небезпечність незаконної порубки лісу полягає в тому, що ці дії завдають шкоди навколишньому середовищу в цілому, науково обґрунтованому, раціональному використанню, охороні і відтворенню лісів. Порубка призводить до ерозії ґрунтів, виснаження річок, погіршення життя людини. Адміністративна відповідальність за порушення лісового за-конодавства передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення. Так, за незаконне використання земель держав-ного лісового фонду (ст. 63 КУпАП) передбачено адміністративні стягнення. Використання ділянок земель державного лісового фонду для розкорчовування, спорудження будівель, переробки деревини, влаштування складів тощо без належного дозволу на викорис-тання цих ділянок - тягне за собою накладання штрафу на гро-мадян від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від десяти до вісімнадцяти нео-податковуваних мінімумів доходів громадян. За порушення встановленого порядку використання лісосіч-ного фонду, заготівлі й вивезення деревини та заготівлі живиці ст. 64 КУпАП встановлено накладення штрафу на громадян у розмірі від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів і на поса-дових осіб - від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ст. 65 КУпАП передбачає, що незаконна порубка і пошкод-ження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розсадниках і на плантаціях, а також молодняка природного походження і самосіву на площах, призначених під лісовідновлення, - тягне за собою на-кладання штрафу на громадян від п'яти до десяти неоподаткову-ваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від семи до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів. Кодексом передбачена адміністративна відповідальність та-кож за: - знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг та захисних лісових насаджень (ст. 651); знищення або пошкоджен-ня підросту в лісах (ст. 66); здійснення лісових користувань не у відповідності з метою або вимогами, передбаченими в лісоруб-ному квитку (ордері) або лісовому квитку (ст. 67); порушення правил відновлення і поліпшення лісів, використання ресурсів спілої деревини (ст. 68); пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях державного лісового фонду (ст. 69); самовільне сіноко-сіння і випасання худоби, самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід (ст. 70); введення в експлуатацію виробничих об'єктів без обладнання, що запобігає шкідливому впливу на ліси (ст. 71); пошкодження лісу стічними водами, хімічними речови-нами, відходами (ст. 72); засмічення лісів побутовими відходами (ст. 73); знищення або пошкодження лісоочищувальних канав, дренажних систем і шляхів на землях державного лісового фонду (ст. 74); знищення або пошкодження відмежувальних знаків у лісах (ст. 75); знищення корисної для лісу фауни (ст. 76); порушення вимог пожежної безпеки в лісах (ст. 77); знищення або пошкод-ження зелених насаджень або інших об'єктів озеленення населе-них пунктів (ст. 153). За вчинення зазначених адміністративних лісопорушень передбачається накладення штрафу на посадових осіб та громадян. Право застосовувати адміністративні санкції за лісові правопорушення надано державним органам лісового господарства (ст. 241 КУпАП), органи Міністерства екології та природних ресурсів (ст. 2421 КУпАП). Дисциплінарна відповідальність за лісові правопорушення в тру-дових правовідносинах регулюється нормами трудового законо-давства, зокрема Кодексом законів про працю. Так, ст. 147 КЗпП за дисциплінарні правопорушення лісового законодавства перед-бачає такі стягнення, як догана та звільнення з роботи. Матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну лісовими правопорушеннями, відшкодовується відповідно до норм Лісо-вого та Цивільного кодексів України. Відповідно до ст. 98, 100, 101 Лісового кодексу України підприєм-ства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну лісу внаслідок порушення лісового законодав-ства у розмірах і порядку, визначених законодавством. Незакон-но добута деревина та інші лісові ресурси підлягають вилучен-ню, а в разі неможливості вилучення стягується їх вартість. Особливості відшкодування збитків унаслідок лісових право-порушень урегульовані постановами Кабінету Міністрів Украї-ни та іншими нормативно-правовими актами. Так, розміри майнових стягнень за порушення правил відпуску деревини на пні регулюються постановою Кабінету Міністрів Ук-раїни від 26 березня 1993 р. № 118. Такси для обчислення шкоди, заподіяної лісовому господарству затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 груд-ня 1996 р. № 1464. Цією постановою встановлені такси для об-числення шкоди, завданої: - пошкодженням дерев і чагарників до ступеня неприпинення росту; - знищенням або пошкодженням лісових культур, насаджень і молодняку природного та самосіву на землях, призначених для лісорозведення та лісовідновлення; - знищенням або пошкодженням сіянців і саджанців у лісових насадженнях та на плантаціях; - самовільним сінокосінням, випасанням худоби. Крім того, цією постановою затверджено ще шість різних видів такс для обчислення шкоди, заподіяної лісовому господарству. Використана література: Конституція України; Лісовий кодекс від 21.01.1994 р.; Водний кодекс від 06.06.1995 р.; Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р.; Кодекс України про адміністративні правопорушення 07.12.1984 р.; Закон України „Про власність” від 07.02.1991 р.; Г.В. Тищенко „Екологічне право”, -К:, ”Юмана”, 2001; О.С.Боб’як „Екологічне право України”, -К:, „Атіка”, 2000; В.З.Янчук „Екологічне право України”, -К:, „Юридична книга”, -К;, 2001.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (20.05.2014)
Просмотров: 234 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: