Реферат на тему:Система прав громадян України у сфері охорони здоров’я - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Система прав громадян України у сфері охорони здоров’я. У статті розглядається система прав громадян у сфері охорони здоров’я. Автор роботи пропонує класифікацію прав для всебічного і повного їх аналізу і вивчення та виявлення прогалин та недосконалостей у правовому регулюванні охорони здоров’я в Україні. На основі аналізу усього комплексу прав, що мають громадяни у сфері охорони здоров’я, сформульовано визначення системи прав громадян у сфері охорони здоров’я. Ключові слова: охорона здоров’я, права пацієнтів, право на охорону здоров’я, система прав громадян у сфері охорони здоров’я. Права і свободи людини і громадянина, їх розвиток і реалізація є однією з одвічних проблем розвитку людства. Ці питання були актуальними і залишаються в авангарді проблем, що хвилюють дослідників нашого часу. Конституція України 1996 року нормативно забезпечила суверенну волю українського народу розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, у якій права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. При цьому утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком нашої держави. З-поміж великої кількості прав, які закріплені Основним Законом України, виділяються право на охорону здоров’я, що забезпечує фізичне існування та благополуччя людини і є гарантією для реалізації інших прав. Охорона здоров’я – це загальний обов’язок та одне з найважливіших завдань держави і суспільства та один з пріоритетних напрямів державної діяльності. Здоров’я населення та його охорона як невід’ємна складова суспільного й державного життя є реальним і об’єктивним показником соціально-економічного і культурного розвитку та цивілізованості суспільства і держави. У третьому розділі Концепції національної безпеки України від 16 січня 1997 року закріплено основні можливості загрози національній безпеці України, серед яких визначено падіння рівня здоров’я населення, незадовільний стан системи його охорони [1]. Тому державна політика у цій сфері, що має виняткове соціальне значення, виходячи з пріоритетності національних інтересів, має бути спрямована на створення ефективної системи соціального захисту людини, підвищення рівня здоров’я населення, запобігання демографічній кризі, поліпшення якості життя і стану навколишнього природного середовища та реформування системи охорони здоров’я на сучасному етапі розвитку України. Людина має численні права у сфері охорони здоров’я, яка є системою заходів, спрямованих на забезпечення збереження та розвитку фізіологічних і психологічних функцій людини. Ці права не закріплені в єдиному нормативному акті, не уніфіковані. Відтак є потреба у систематизації прав людини у сфері охорони здоров’я з метою повнішого і всебічного їх аналізу, а також для удосконалення механізмів їх практичної реалізації. У статті поставлено за мету провести класифікацію прав у згаданій сфері та дати загальну характеристику, використовуючи законодавство України, міжнародні акти та праці вчених, що досліджували та продовжують вивчати одну з найважливіших, а проте недостатньо розроблених проблем у нашій державі – медичне право. У напрацюваннях, що торкаються систематизації, аналізу та характеристики прав громадян у сфері охорони здоров’я, спостерігається певна наукова та правова прогалина. Джерелами для нашого дослідження були праці М. Малеєної, М. Малеєна, С. Дюжикова, М. Бондаря, які запропонували класифікацію та загальну характеристику прав громадян у сфері охорони здоров’я. Загальним проблемам правового регулювання відносин у сфері охорони здоров’я були присвячені численні дослідження і нагромаджено певний науковий матеріал. Теоретичною основою статті також були праці, у яких висвітлено правовий статус пацієнтів і медичних працівників, етичні та правові аспекти їх взаємодії і взаємовідносин та інші питання у сфері охорони здоров’я. У працях В. Акопова, Є. Маслова, В. Попова, Н. Попової, В. Рикова, С. Вєковшиніної, В. Кулініченка, Я. Драгонця, П. Холлендера та ін. досліджується ця проблема, розробляється відповідний науковий та практичний матеріал і закладається належний фундамент для подальшої розробки нормативно-правових актів у сфері охорони здоров’я. Класифікувати права людини у сфері охорони здоров’я можна за різними критеріями. Наприклад, М. Бондар пропонує поділяти права у сфері охорони здоров’я за способом реалізації і захисту на індивідуальні (реалізуються і захищаються людиною самостійно) та колективні (реалізуються і захищаються населенням і органами державної влади і органами місцевого самоврядування спільно) [2, с.190–194]. М. Малеєна окремо виділяє права пацієнтів, здійснює їх детальну характеристику та класифікує на основні (становлять основу правовідносин лікар (медичний заклад)-пацієнт), специфічні (закріплені за окремими категоріями громадян) та додаткові [3, с.6 – 7]. Спираючись на загальну класифікацію прав людини, враховуючи запропоновані у науці критерії класифікації прав громадян у сфері охорони здоров’я, зважаючи на специфіку цієї галузі, запропонуємо більш розгорнуту класифікацію прав у сфері охорони здоров’я, використовуючи додаткові критерії, яка сприятиме повному і детальному аналізу та виявленню особливостей цих прав. Пропонується поділ прав громадян у сфері охорони здоров’я, користуючись критерієм класифікації – суб’єкт реалізації – і виділимо основні, спеціальні та особливі права громадян у сфері охорони здоров’я. Першу групу прав громадян у сфері охорони здоров’я становлять основні, що належать всім громадянам, закріплені Конституцією України, міжнародними актами, які містять норми, що спрямовані на розвиток людини, зміцнення здоров’я, захист від неправомірного посягання на здоров’я людини. Цю групу прав можна ще більш деталізувати з урахуванням того, що в Основному Законі України, у якому закріплено основні (конституційні) права і свободи, що становлять ядро правового статусу людини і громадянина та є фундаментом для інших прав, знайшли свою повну і всебічну реалізацію вимоги міжнародних стандартів з прав людини. Можна поділити основні права, виходячи з рівня нормативного закріплення, а саме: права, що закріплені на конституційному рівні, до яких відносимо право на життя (ст.27 КУ), право на повагу до гідності (ст.28 КУ), право на особисту недоторканність (ст.29 КУ), заборона збирати, зберігати, використовувати та поширювати конфіденційну інформацію про особу без її згоди (ст.32 КУ), право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї (ст.48 КУ), захист материнства і дитинства (ст.51 КУ) та інші [4]; права, що закріплені на міжнародному рівні, до яких відносимо право на життя і особисту недоторканність (ст.3 Загальної Декларації прав людини 1948 р., ст.6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р.), заборона тортур, жорстокого, нелюдського поводження (ст.5 Загальної Декларації прав людини 1948 р., ст.37 Конвенції про права дитини 1989 р., ст.7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р.), охорона материнства і дитинства (ст.10 Міжнародного пакту про економічні, культурні і соціальні права 1966 р.), право на достатній життєвий рівень, що включає достатнє харчування, одяг і житло (ст.25 Загальної Декларації прав людини 1948 р., ст.11 Міжнародного пакту про економічні, культурні і соціальні права 1966 р., ст.27 Конвенції про права дитини 1989 р.) та інші [5]. Зазначений поділ лише ще раз наголосив і підтвердив те, що творці Конституції України 1996 року, розробляючи другий розділ "Права, свободи і обов’язки людини і громадянина", врахували усі кращі здобутки міжнародного співтовариства у сфері прав людини і на найвищому (конституційному) рівні закріпили й гарантували права та свободи людини і громадянина, проголошені міжнародними документами про права людини. Ці права становлять основу для інших прав у сфері охорони здоров’я, що закріплюються в інших нормативно-правових актах. Саме з цього ядра прав, що входять до системи прав громадян у сфері охорони здоров’я, випливають права пацієнтів, правила відносин з пацієнтами та організація усієї системи охорони здоров’я України. Другу групу прав становлять спеціальні права громадян у сфері охорони здоров’я, які набувають усі, хто звернувся за медичною допомогою чи консультацією до закладів охорони здоров’я. У цьому випадку громадянин набуває статусу "пацієнта" та стає суб’єктом специфічних відносин. Права пацієнтів не згруповані в одному джерелі права, а розкидані по різних нормативних актах, як правило, відомчого характеру. Але усі акти, що закріплюють права таких суб’єктів, повинні відповідати Конституції України і випливати з конституційно-правових основ регулювання й гарантування прав та свобод людини (ч.4 Преамбули Конституції України, ст.3 КУ, розділ 2 КУ). Найповніша регламентація прав громадян у сфері охорони здоров’я, у тому числі і прав пацієнтів, міститься в Основах законодавства України про охорону здоров’я 1992 р. (далі Основи), так званій декларації прав громадян у сфері охорони здоров’я. У "преамбулі" Основ закріплено положення, що кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. У ч.1 ст.6 Основ закріплено зміст права на охорону здоров’я, а у ч.2 ст.6 Основ зазначено, що законодавством може бути визначено й інші права громадян у галузі охорони здоров’я [6]. У п."д" ст.6 Основ законодавства України про охорону здоров’я закріплено право громадян на медико-санітарну допомогу, яке реалізується виходячи з принципів охорони здоров’я (ст.4 Основ) та гарантій для реалізації прав у сфері охорони здоров’я (ст.7 Основ). У разі звернення громадянина за медико-санітарною допомогою він набуває, як зазначено вище, статусу пацієнта і має права, що пов’язані із специфікою його статусу. Аналізуючи Основи, зауважимо, що цей акт не містить статті, яка б чітко визначала права громадян у разі їх звернення за медичною допомогою. Права пацієнтів "розкидані" по п’ятому розділі, частково закріплені у ст.6 Основ. Наше законодавство у сфері охорони здоров’я, зокрема щодо прав пацієнтів, потребує негайних доповнень, як шляхом внесення змін і доповнень до Основ через чітке визначення прав пацієнтів та розширення їх каталогу, так і через прийняття спеціалізованих актів, а саме Медичного кодексу України, Закону України про права пацієнтів, проект якого вже розроблено в Україні, у яких би закріплювались права пацієнтів і передбачались гарантії їхньої реалізації. Для прикладу, звернемо увагу на ст.30 Основ законодавства Російської Федерації про охорону здоров’я громадян, що містить визначений перелік прав пацієнтів, які всебічно і повно враховують їхні інтереси і специфіку статусу таких суб’єктів [7]. Отже, пацієнт в Україні має право на: вільний вибір лікаря та лікувального закладу; вимогу про заміну лікаря; лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України; достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров’я; ознайомлення з історією своєї хвороби та іншими документами, що можуть слугувати для подальшого лікування; інформовану згоду на медичне втручання; відмову від лікування; повну інформованість і добровільну згоду на медико-біологічний експеримент; лікарську таємницю, що випливає з обов’язку медичних працівників та інших осіб, яким стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина не розголошувати ці відомості; трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів як на спеціальний метод лікування; штучне запліднення та імплантацію ембріона; застосування методів стерилізації; добровільне штучне переривання вагітності; зміну (корекцію) статевої належності; відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди; правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я; незалежну медичну експертизу; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я. Перелік прав пацієнтів, що міститься в Основах, не є вичерпним, оскільки їх деталізація і конкретизація знаходить свій вияв в інших нормативно-правових актах. Для більш чіткого розуміння цього статусу, поглибленого аналізу цієї групи прав запропонуємо класифікацію, яка б допомогла деталізувати права пацієнтів. Пропонуємо здійснити поділ цих прав за критерієм – суб’єкт реалізації – на загальні, окремі та додаткові. До загальних відносимо права, що належать усім пацієнтам, зокрема право на кваліфіковану медичну допомогу, право на лікарську таємницю, право на медичну інформацію та інші. Окремими є ті права, що закріплені за окремими категоріями пацієнтів, а саме – право на медико-біологічний експеримент, право на корекцію статевої належності, на стерилізацію та інші. Додатковими визначаємо право на зберігання речей пацієнта, право на харчування, право на належні побутові умови у стаціонарних закладах, право на створення умов для відправлення релігійних обрядів та ін. Проаналізувавши каталог прав пацієнтів, звертаємо увагу на прогалини, що містяться у цьому аспекті правового регулювання охорони здоров’я та декларативність багатьох прав пацієнтів. Третю групу становлять права, притаманні окремим категоріям громадян, особливі ознаки яких визначають назву особлива група. Законодавець до таких особливих ознак відносить вік, стан здоров’я, заняття певними видами діяльності, проживання у визначених районах та ін. Стаття 31 Основ передбачає обов’язкові медичні огляди для неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих. У ст.70 Основ закріплюється право призовників, військовослужбовців та військовозобов’язаних на військово-лікарську експертизу, яка визначає придатність до військової служби, необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. На розвиток конституційної норми, що передбачає охорону материнства, дитинства, батьківства, сім’ї з боку держави (ч.3 ст.51 КУ) Основи містять положення про охорону і заохочення державою материнства, закріплюють гарантії забезпечення охорони здоров’я матері і дитини, окремо визначено права вагітних жінок. Основи регламентують права й інших категорій громадян (неповнолітніх, інвалідів), але не визначають права сім’ї, осіб похилого віку, ув’язнених, затриманих та ін. Крім того, привертаємо увагу на "розмитість" структури нормативних актів, які визначають права громадян у сфері охорони здоров’я загалом і, зокрема, прав окремих категорій громадян. Так розділ 5 Основ законодавства РФ про охорону здоров’я громадян міститься перелік прав окремих категорій населення у сфері охорони здоров’я, де в окремих статтях регулюються права по кожній з категорій. Відтак громадяни мають численні права у сфері охорони здоров’я, які можна класифікувати за різними критеріями для повнішого і детальнішого їх аналізу і вивчення, конкретизації та виділення особливостей прав пацієнтів і прав окремих категорій громадян. Така систематизація дасть змогу виявити й недоліки чинного законодавства, яке містить прогалини, декларативні норми, не завжди дієві гарантії для реалізації прав у сфері охорони здоров’я. Є також невідкладна потреба у прийнятті нових актів, які б розширили каталог прав громадян у сфері охорони здоров’я, закріпили належні механізми для їхньої реалізації. Отже, системою прав громадян у сфері охорони здоров’я є закріплена і гарантована Конституцією і законами України, визначена міжнародними актами взаємозв’язана і взаємозалежна сукупність можливостей на використання усіх заходів, які спрямовані на збереження та розвиток або відновлення стану повного фізичного, душевного і соціального благополуччя та відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди. Література Постанова Верховної Ради України про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України від 16 січня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №3. Бондарь Н.С. Права человека и местное самоуправление в РФ. – Ростов н/Дону: Ростов. ун-т, 1998. – 382 с. Малеин Н., Малеина М. Закон и охрана здоровья граждан. – М.: Знание, 1986. – 64 с. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К., 1996. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю Качуренко. – 2-е вид. – К.: Юрінформ, 1992. Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №4. Основы законодательства РФ об охране здоровья граждан от 22 июля 1993 года (в ред. от 2 марта 1998 г.) // Правовые основы медицинской деятельности: Справочно-информационное пособие. – СПб.: Изд-во "Деан", 1993.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (22.05.2014)
Просмотров: 1011 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: