Реферат на тему:Система і методи міжнародного приватного права - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Система і методи міжнародного приватного права. Зміст Вступ 1. Поняття міжнародного приватного права. 2. Норми міжнародного приватного права. 3. Предмет регулювання в міжнародному приватному праві. 4. Місце міжнародного приватного права в юридичній системі. Висновки Література Вступ Міжнародне право тісно пов'язане з розширенням міжнародного торгівельно-економічного, науково-техничного і культурного співробітництва. Важливу роль в правовому регулюванні цього співробітництва мають норми міжнародного приватного права, значення якого постійно зростає. Ці норми у сукупності з нормами інших галузей права складають внутрішньо державну (національну) систему права. Вона спрямована на врегулювання певного кола суспільних відносин, має загальний метод правового регулювання та фіксує правові норми у певні форми. Відомом, що таких національних правових систем у сучасному світі налічується більне двохсот. Отже, перш за все розкриємо першу проблему, а зокрема поняття "міжнародне приватне право". Міжнародне приватне право - це система юридичних норм спрямованих на регулювання міжнародних невладних відносин з "іноземним елементом". Важливою категорією для міжнародного приватного права є поняття іноземного елементу. Під цим терміном розуміється правовий феномен, що належить до іншої національної правової системи. Цивільними правовідносинами, ускладненими іноземним елементом, є такі: a) де іноземним є суб’єкт; b) де іноземним є об’єкт правовідносин; c) де ускладення здійснюється на рівні юридичного факту (громадянин України помер закордоном). Під конфліктом в міжнародного приватного права розуміється зіткнення двох правових систем, що призводить до необхідності вибрати, норми якої з них будуть застосовуватись. Колізійна норма — це норма, яка визначає, право якої країни необхідно застосовувати при вирішенні питання прав і обов’язків сторін у правовідносинах, ускладнених іноземним елементом. Сукупність колізійних норм є колізійним правом конкретної країни. Колізійні норми є найскладнішою і найоб’ємнішою частиною міжнародного приватного права. 1. Поняття міжнародного приватного права Міжнародне приватне право – це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладнаних відносин з “іноземним елементом”. Міжнародне приватне право належить до умовних термінів. По своїй суті це внутрішне право і носить національний характер. В німецькій правовій системі воно спочатку називалось прикордонне право, потім — зовнішнє приватне право, опісля отримало назву “міждержавне приватне право”. Французи спочатку визначили МПрП як міжнародне цивільне право, але з 1834 року закріпився термін, який використовується і сьогодні, — міжнародне приватне право. Міжнародне приватне право складається з: колізійних норм; уніфікованих матеріальних правових норм; внутрішніх правових норм; процесуальних норм. І. Колізійні норми складають історичну основу міжнародного приватного права. Вони поділяються на дві групи: внутрішні колізійні норми, викладені у внутрішньому законодавстві країни(ст.8 ЦКУ); договірні колізійні норми, записані в м/н договорах, але направлені на регламентацію майнових відносин, які викли на рівні фізичних або юридичних осіб (5-ть Гаазьких конвенцій про шлюб та сім’ю). Ст. 561(1) ЦКУ наводить наступний приклад колізійної норми: “цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається законом тієї країни, громадянином якої він є”. ІІ. Уніфіковані матеріально-правові норми. Існує два шляхи уніфікації: Уніфікація шляхом укладення м/н угод з питань матеріального права; Рецепція основних інститутів з іншої правової системи. Особливості уніфікації в міжнародному приватному праві: - уніфіковані правові норми можуть бути створені на основі міжнародного договору чи міжнародного звичаю (INKOTERMS були створені на основі звичаю); - уніфікація — це досить високий рівень правового співробітництва між державами. Крок до єдиного права. - уніфікація в деяких галузях прва не завжди бажана і можлива. Найбільші проблеми з уніфікацією сімейного і спадкового права, де в силі національні традиції і звичаї. ІІІ. Внутрішні матеріальні норми — лише ті, які були спеціально створені для регламентації цивільно-правових відносин, ускладнених іноземним елементом. Ст.565 ЦКУ наводить приклад такої норми: “іноземні громадяни користуються в Україні цивільною правоздатністю на рівні з громадянами України”. IV. Процесуальні норми — 1) самі по собі процесуальні норми публічного права; 2) норми процесуального характеру, ускладнені іноземним елементом. 2. Норми міжнародного приватного права. Колізійна норма — це правило, яке визначає, право якої країни має бути застосоване до відповідних цивільно-правових відносин. Поява колізійних норм викликана інтенсифікацією міжнародного співробітництва та глобалізацією світових господарських зв’язків. Сама по собі колізія може виникнути в будь-якій сфері права. Склад і види колізійних норм. Колізійна норма складається з двох частин: об’єм або обсяг колізійної норми — це визначення комплексу відносин, до яких дана колізійна норма застосовується; прив’язка — вказівка на той правопорядок, що має бути застосований до відповідного комплексу відносин. Існує наступна класифікація колізійних норм: такі, що в односторонньому порядку визначають межі застосування свого власного права до відносин, ускладнених іноземним елементом. Відсилають тільки до свого права; двосторонні. Містять загальне правило, на основі якого можна застосовувати норми іноземного чи вітчизняного права. Прив’язка в двосторонній колізійній нормі отримала назву “формула прикріплення”. Колізійні норми можна розділити на: імперативні. Носять незаперечний характер, відхід від них карається відповідальністю. ч.5 ст.570 ЦКУ. диспозитивні. Надають учасникам правовідносин можливість самостійно врегулювати свої відносини, в разі відсутності подібного врегулювання, визначають певні обов’язкові для виконання правила поведінки. ч.1 ст.569 ЦКУ. альтернативні. Визначають декілька варіантів вирішення колізії, сторони можуть обрати один з них. ч.2 ст.570 ЦКУ. комулятивні. Відсилають до декількох правопорядків за раз. Ст.14 Закону про міжнародне приватне право Польщі: “Можливість укласти шлюб встановлюється законом громадянства осіб”. Колізійна норма, як і будь-яка інша складається з: гіпотеза — умови, за яких ця норма застосовується (ст.569(4) ЦКУ). об’єм (комплекс правовідносин, до яких ця норма застосовується). прив’язка. Основні типи колізійних норм. 1. Для того щоб отримати доміцілій в Україні або в Росії, необхідно мати спеціальний документ — вид на проживання. В англійській системі права людина отримує доміцілій з народження (фактично, це місце її народження). Доміцілій може бути змінено добровільно (за власним бажанням) або примусово (в судовому або адміністративному порядку). В залежності від формули прикріплення, всі колізійні норми поділяються на 4 групи: імперативні, диспозитивні, альтернативні і кумулятивні. Імперативні норми – це такі норми, які визначають правила поведінки, обов’язкові для учасників цих правовідносин, і відступати від цих правил вони не можуть. Найбільша кількість імперативних норм присутня в кримінальному та адміністративному праві. В приватному праві їх небагато. Наприклад, ч.1 ст. 570 : ”Відносини по спадкоємству визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє місце проживання”. Стаття 1606. (1560). Застосування імперативних норм 1. Правила цієї Книги не зачіпають дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права країни, яке підлягає застосуванню. 2. При застосуванні права будь-якої країни згідно з правилами цієї Книги суд може застосувати імперативні норми права іншої країни, які мають тісний зв'язок з відносинами, якщо відповідно до права цієї країни такі норми мають регулювати відповідні відносини незалежно від права, що підлягає застосуванню. При цьому суд повинен брати до уваги призначення та характер таких норм, а також наслідки їх застосування або незастосування 3. Предмет регулювання в міжнародному приватному праві. В континентальній сім’ї права існує поділ права на галузі. Ще відомий римський юрист Ульпіан стверджував, що право поділяється на публічне і приватне, які в свою чергу мають поділ за предметом регулювання. Кожна галузь, крім власного, відмінного від інших предмету, також повинна мати автономні методи правового регулювання. Міжнародне приватне право пов’язане з міжнародним життям і має аспект приватності, по суті предмет регулювання міжнародного приватного права становлять міжнародні відносини. Але міжнародні відносини є різними і за суб’єктним характером, і за змістом (культурні, єкономічні, політичні; міждержавні і між іншими суб’єктами міжнародного права). Сферою регулювання міжнародного приватного права є правові питання відносин між громадянами і організаціями, які виникають в сфері міжнародного життя, міждержавні відносини міжнародне приватне право не регулює. Існує три групи правовідносин, врегульюваних нормами міжнародного приватного права: 1. Цивільні правовідносини (міжнародне приватне право — цивільне право в міжнародному аспекті), але ті, що: a) виникають в сфері міжнародних відносин; b) виходять за межі однієї країни; c) суб’єктами цих відносин мають бути іноземні фізичні або юридичні особи. 2. Шлюбно-сімейні відносини з м/н елементом; 3. Трудові відносини за участю іноземців. Трудове право має елементи публічного і приватного права. Приватні (контракти), публічні (вихідні дні) і т.д. Міжнародне приватне право є сферою відносин цивільно-правового характеру в широкому їх розумінні, які виникають в умовах м/н життя. Щодо юридичної природи МПрП, то існує декілька доктринальних концепцій: 1. Представники цивілістичної концепції стверджують, що міжнародне приватне право є частиною національного права конкретної держави. 2. Другі вважають міжнародне приватне право є галуззю міжнародного публічного права. 3. Прибічники полісистемної концепції розглядають міжнародне приватне право як результат поєднання перших двох підходів. Йдеться про подвійний характер норм міжнародного приватного права: і національний, і міжнародний. Відмінності і зв’язок між міжнародним публічним правом і міжнародним приватним правом. Відмінності: a) головне місце в регулюванні міжнародного публічного права займають відносини політичного характеру (безпека, мир, невтручання). Міжнародне приватне право регулює майнові цивільно-правові відносини, які мають міжнародний характер, але не на рівні держав, а на рівні фізичних і юридичних осіб. b) для міжнародного публічного права основними суб’єктами виступають держави, міжнародні організації, нації, що боряться за власну незалежність. Для міжнародного приватного права основними суб’єктами є фізичні і юридичні особи, і лише іноді держави. c) основним джерелом для міжнародного публічного права є міжнародний договір (міждержавний). Для міжнародного приватного права під основним джерелом розуміється внутрішній (національний) закон. Зв’язок: Міжнародне публічне право і міжнародне приватне право регулюють єдиний комплекс відносин — міжнародні відносини, але на різних рівнях. 4. Місце міжнародного приватного права Щодо природи норм міжнародного приватного права та його місця у системі права існують такі погляди: 1. Міжнародне приватне право є частиною міжнародного публічного права. 2. Міжнародного приватного права немає, а є внутрішнє законодавство, що стосується іноземців. 3. Міжнародне приватне право - це поєднання внутрішнього законодавства і міжнародного публічного права. 4. Міжнародне приватне право є окремою галуззю права, оскільки має окремий предмет і притаманні лише йому правові способи регулювання (колізійні та матеріально-правові норми). Навчальний курс "Міжнародне приватне право" традиційно складається з двох частин: загальної й особливої, або теоретичної та практичної. У загальній частині розглядаються питання, що стосуються джерел міжнародного приватного права, його принципів, учень про колізійні та матеріально-правові норми, загальних понять (національний режим, режим найбільшого сприяння, взаємність, реторсія, автономія волі, зворотне відсилання та відсилання до права третьої країни, обхід закону, "кульгаючі" правовідносини, застереження про публічний порядок, цивільно-правовий статус держави, фізичних та юридичних осіб та ін.). Особлива частина охоплює такі питання: - право власності іноземців; - деліктні зобов'язання; - зовнішньоекономічні угоди; - міжнародні перевезення вантажів і пасажирів; - міжнародні кредитно-розрахункові відносини; - патентне право; - авторське право; - трудові відносини; - сімейне право; - спадкове право; - міжнародний цивільний процес; - міжнародний комерційний арбітраж. Система міжнародного приватного права як на-ука охоплює також питання історичного розвитку доктрини цього права, його теорій та концепцій, визначає способи вирішення його проблем. Міжнародне приватне право розвивається у тісному взаємозв'язку з порівняльним правознавством. Німецькі правники розуміють міжнародне приватне право передусім як колізійне. Англосаксонці до складу міжнародного приватного права включають і конфлікт юрисдикцій (це видно з наведеної статті з "Правничого словника Блека"). Правники окремих країн розуміють міжнародне приватне право як галузь, що охоплює колізійні норми, конфлікт юрисдикцій і правове становище іноземців. Французькі правники, крім зазначеного, у межах міжнародного приватного права розглядають окремі питання публічного права (французьке громадянство, в'їзд і перебування іноземців тощо). Висновок Міжнародне приватне право — це галузь права, що регулює міжна-родні невладні відносини, ускладнені іноземним елементом. Розрізняють три види іноземного елемента:* суб'єкт;* об'єкт;* юридичний факт. Суб'єктами є учасники правовідносин. Об'єкти — це те, на що спрямовані дії суб'єктів (наприклад, майно або шлюб між громадянкою та іноземцем). Юридичний факт певною мірою нагадує іскру. Так само, як іскра, потрапляючи у циліндр двигуна внутрішнього згоряння, змушує його працювати, юридичний факт породжує правовідносини. У міжнародному приватному праві іноземний юридичний факт пород-жує як міжнародні, так і національні невладні правовідносини. Наприклад, у ст. 196 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі — КпШС України) зафіксовано: "Шлюби іноземних громадян, укладені поза межами України за законами відповідних держав, визнаються дійсними в Україні". Це означає, що коли з полігамної мусульманської держави до України переселиться громадянин з усіма чотирма дружина-ми, то їх як дружин визнаватиме моногамна Україна. Держава — суверен, носій політичної влади. Але трапляється, що і держава стає суб'єктом міжнародного приватного права. Коли держави укладають між собою договори про торгівлю, то цим встановлюються відносини, що належать до сфери міжнародного пуб-лічного права. Якщо ж держава укладає торговельний договір з фірмою іншої країни, то наявні цивільні правові відносини. Міжнародне приватне право стоїть на двох опорах — колізійних і матеріально-правових нормах. Міжнародне приватне право започаткували саме колізійні норми. Ці норми не містять прямої вказівки, як потрібно вирішувати те чи інше питання. Вони зазначають лише, яке саме законо-давство потрібно застосовувати. Засновниками міжнародного колізійно-го права вважають італійських постглосаторів XIV ст. Бартола і Бальда. Глосаторами називають коментаторів текстів римського права. Такі ко-ментарі (глоси) писали на берегах текстів давньоримських правничих рукописів. Глоси — це тлумачення понять. Тому й нині тлумачні словни-ки інколи називають глосаріями. Правник із США Дж. Сторі (1779-1845) у 1834 р. запровадив у вжи-ток поняття "міжнародне приватне право". У дореволюційній Росії цей термін вперше використав професор юридичного факультету Казансько-го університету М. Іванов у 1865 р., опублікувавши "Основания частной международной юрисдикции". У Великій Британії поняття "міжнародне приватне право" дотепер широко використовують. У США ситуація дещо інша. На с. 1196 відомо-го "Правничого словника Блека" (Black's Law Dictionary) міститься но-татка "міжнародне приватне право" (International Private Law) досить стислого змісту: "Назва, що використовується деякими літераторами для вказівки тієї гілки права, яка нині частіше називається "конфлікт закону" (conflict of law)". У відповідній нотатці на с. 299 зазначеного словника пояснюється, що це "несумісність або відмінність між законами різних штатів або країн, що стосується осіб, які набули прав, узяли зобов'язання, завдали шкоди або збитків або уклали контракти у межах території двох чи більше юрисдикцій. Отже, це галузь юриспруденції, яка випливає з відмінності законів різних держав, штатів або юрисдикцій, що застосо-вується до прав і обов'язків і яка примиряє несумісність або вирішує, який закон або система має регулювати конкретну справу, або встанов-лює ступінь сили, наданої закону іншої юрисдикції (відповідним діям чи правам, що випливають з нього), чи то коли він відрізняється від внут-рішнього (domestic) закону, чи то коли внутрішній закон є мовчазним (is silent) або не є таким, що виключно застосовується до певної справи". "Оксфордський правничий словник" (Oxford Dictionary of Law, 4th edition, 1997) містить статтю "Приватне міжнародне право" такого змісту: "Це частина національного права країни, що встановлює правила для застосування у справах, які включають іноземний елемент (наприклад, контракт у певній системі іноземного права). Зокрема, якщо контракт укладено в Англії, але виконуватиметься він за кордоном, то необхідно буде вирішувати, яке право застосовується до визнання дійсності кон-тракту. Це відомо як питання про вибір права. Загалом, відповідно до Римської конвенції (1980 р., чинна з 1 квітня 1991 р.), поважається вибір сторонами права у письмовому контракті. Конвенцією встановлено пра-вила про те, яке право застосовується, якщо сторони контракту не здійснили вибору права. Інколи суди повинні також вирішувати, чи ма-ють вони юрисдикцію для слухання справи або ж визнання іноземного судового рішення (наприклад, розлучення, одержаного за кордоном). Приватне міжнародне право не слід змішувати з публічним міжна-родним правом". Потрібно пояснити, що Римська конвенція — це Конвенція Європей-ського Економічного Співтовариства про закон, що застосовується до контрактних зобов'язань (The EEC Convention on the Law Applicable to Contractual Obligations). Далі пропонуємо цитату з 13-го видання книги П. Норзса і Дж. Фоусетта "Приватне міжнародне право", опублікованої у Лондоні у 1999 р. Автори на с. 4 зазначають: "Причиною наявності приватного міжнарод-ного права є існування у світі ряду окремих муніципальних систем пра-ва — ряду окремих правових одиниць, що дуже відрізняються одна від одної правилами, якими вони регулюють різноманітні правовідносини, що виникають у повсякденному житті. Суди певної країни часто повинні брати до уваги якесь правило закону, що існує в іншій країні. Суверен має верховенство у межах його власної території і відповідно до загаль-носвітової норми юриспруденції він має виключну юрисдикцію над кож-ним і над усім у межах тієї території, а також над кожною угодою, що виконується там. Він може, якщо того хоче, відмовитися застосовувати будь-який закон, окрім свого. Використання цієї політики байдужості було досить поширеним явищем у минулі часи, але у нинішньому циві-лізованому світі це непрактично. Нації давно зрозуміли, що вони не мо-жуть, ховаючись за принцип територіального суверенітету, дозволити собі зневажати іноземні норми права через те, що вони відрізняються від їх внутрішньої системи права". Зазначимо, що під поняттям "муніципальна система права" англій-ські правники розуміють частину права держави, яка протилежна міжна-родному публічному праву. Тобто міжнародне, але не публічне. На с. 5 цитованої книги зазначається: "Приватне міжнародне право є, отже, тією частиною права, яка вступає в гру, коли питання, що постає перед судом, стосується якогось факту, події чи угоди, які настільки тіс-но пов'язані з іноземною системою права, що змушують звернутися до цієї системи". Ознайомлення з викладеними точками зору свідчить, що англосак-сонський погляд на природу міжнародного приватного права збігається з континентальним правничим менталітетом. Тут порозумілися дві про-відні системи права сучасного світу. До речі, вислів "міжнародне приват-не право" можна розглядати як компромісний для обох систем. З точки зору континентального правника "міжнародне приватне право" можна було б назвати "міжнародним цивільним правом". Але англосакси не ви-користовують поняття "цивільне право". Як відомо, у них воно заміню-ється загальним правом (common law), судовим прецедентом, звичаєм і статутним законодавством. Отже, назва "міжнародне приватне право" вписується у компромісний принцип "ні вашим, ні нашим". Література 1. Конституція України. — К., 1998 2. Цивільний кодекс України. — К., 1997 3. Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правовідносини у цивільних та кримінальних справах від 27 травня 1993 року // Урядовий кур'єр, 1993, №86 4. Богуславський М.М. Международное частное право. — М.: Международные отношения, 1994. — С. 414 5. Фединяк Г.С. Міжнародне приватне право. — К.: Юрінком Інтер, 1997. — С. 429
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (15.05.2014)
Просмотров: 932 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: