Реферат на тему: Ґрунти як об’єкт правової охорони - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Ґрунти як об’єкт правової охорони. Важливою проблемою раціонального використання земель в агропромисловому комплексі є правове забезпечення використання сільськогосподарських земель загалом і ґрунтів особливо. Важливо зазначити, що в юридичній літературі не завжди проводять чітку градацію понять “земля”, “землі” та “ґрунти”. На це, зокрема, обґрунтовано звертає увагу професор Н.І.Титова [7, с.9,10]. Щодо законодавства, зокрема такої важливої його складової, як законодавство про земельну реформу, то воно не розмежовує не лише зазначені аспекти понять, але й не виділяє землі сільськогосподарського призначення з таких категорій земель [8]. А проте, коли йдеться про земельну реформу, яка є базовою в системі економічних реформ, то треба розуміти саме землі сільськогосподарського призначення, а якщо мати на увазі головне їх призначення бути основним і незамінним засобом виробництва продукції сільського господарства, то це – ґрунти. Внаслідок інтенсифікації агропромислового виробництва, загальної економічної кризи активізувались негативні екологічні процеси впливу на ґрунти, що ставлять на порядок денний розширення економічних і організаційно-правових заходів щодо їх раціонального використання та охорони. Від правового забезпечення охорони ґрунтів, відновлення їх родючості істотно залежить успішне проведення земельної реформи в Україні – адже відбувається трансформація земельних відносин на нових формах власності, розширюється коло суб’єктів господарювання [8]. Землевикористання, що дає змогу отримати найбільший ефект в сільськогосподарському виробництві, та охорона ґрунтів як природних об’єктів є основою раціонального їх використання. Реалізувати принципи раціонального використання ґрунтів можна за умови надання власникам та користувачам ґрунтів широких прав та відповідних обов’язків щодо їх охорони. Потреба посиленої правової охорони саме ґрунтів (а не взагалі землі чи земель) за сучасних потреб вирішення продовольчої проблеми, забезпечення ринку сільськогосподарською продукцією вітчизняного виробництва (якісного і дешевого) значною мірою пов’язано з їхнім агротехнічним станом. За короткий проміжок часу в Україні сільськогосподарське виробництво від екстенсивного (до 1960 р.) пройшло шлях до інтенсивного типу (починаючи з 1990 р.). На першому етапі в умовах екстенсивних систем господарювання родючість ґрунтів характеризувалася поступовим її зниженням і погіршенням властивостей, пов’язаних із зменшенням вмісту в грунтах гумусу і поживних речовин, погіршенням водно-фізичних показників. Подальше зниження темпів деградації ґрунтів зумовлено переважанням у системі сівозмін зернових культур і трав, низьким рівнем механізації і хімізації землеробства. Але показники агрохімічних властивостей ґрунтів за цей період порівняно з цілинними аналогами значно знизилися. Зокрема, в чорноземах типових, які в природному стані характеризуються найкращими властивостями, вміст гумусу зменшився на 21-38%, обмінного кальцію на 26-37%, водотривких агрегатів < 0, 25 мм на 33%, мінерального азоту, рухомого фосфору та обмінного калію відповідно на 34-40, 39-41 і 22-24%. Певна стабілізація цих показників і темпи деградації дуже сповільнились у кінці першого періоду екстенсивного використання ґрунтів [6, с.5-8]. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, що пов’язана із збільшенням обсягів застосування мінеральних добрив та заходів боротьби з бур’янами, хімічних меліорантів, розширенням площ просапних культур, привела до зростання темпів еволюції властивостей ґрунтів. Показники родючості ґрунтів змінюються в двох протилежних напрямах. Посилюється деградація ґрунтів за рахунок широкого розвитку ерозії, порушення технології використання зрошувальних та осушувальних систем, ущільнення ґрунтів під впливом техногенного навантаження, мінералізації органічної речовини, втрати кальцію в орному шарі тощо. Кризовий стан сільськогосподарського виробництва, починаючи з 1990 р., який зумовлений припиненням державного фінансування заходів, скерованих на збереження і підвищення родючості ґрунтів, таких як захист ґрунтів від ерозії, вапнування та гіпсування, реконструкція зрошувальних та осушувальних систем, призвів до швидкого повернення від високоінтенсивної до екстенсивної форми господарювання. У період з 1990 по 1996 р. застосування мінеральних добрив зменшилось від 141 кг/га діючої речовини до 21 кг/га, а органічних з 8, 1 до 3, 2 т/га. Це в першу чергу позначилось на показниках родючості ґрунтів. Різке зменшення обсягів вапнування призвело до підвищення кислотності ґрунтів. Інтенсифікувались деградаційні процеси за рахунок підвищення мінералізації гумусу, погіршились хімічні і фізико-хімічні властивості ґрунтів. Посилення темпів деградації ґрунтів на фоні зменшеного внесення органічних і мінеральних добрив, викликаного збільшенням площ просапних культур у сівозміні, інтенсифікувало процеси водної та вітрової ерозій, погіршились умови вологозабезпечення рослин та структурності ґрунту [3]. Отже, сучасний стан використання ґрунтів в агропромисловому комплексі України свідчить про погіршення їх родючості, і тому стратегія державної політики повинна бути скерована на екологічно зорієнтоване використання, підтримання та підвищення продуктивності ґрунтів поліпшення їх якісного стану. Саме цьому повинно сприяти земельне, аграрне, екологічне законодавство України, починаючи з Конституції України. Не випадково ст.14-а Конституції зазначає – “земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави”. Ця конституційна засада є провідним принципом земельних відносин, сутність яких полягає в тому, що ґрунти як основа земель сільськогосподарського призначення повинні перебувати під особливою охороною держави [2, с.103-104]. Цим має бути зумовлений правовий режим ґрунтів та характер юридичної відповідальності за його порушення. Юридичне поняття ґрунтів повинно органічно пов’язуватись з їх трактуванням, розробленим природничими науками. Ґрунти – особливе природно-історичне тіло, яке має здатність родючості. Характеризується воно двома вимірами, а головним для нього є третій вимір – вертикальний ґрунтовий профіль, в якому зосереджений його біологічний потенціал (родючість), дуже високий і за умови правильного ставлення до ґрунту практично невичерпний [4]. Фундаментальним природним ресурсом і природною виробничою силою за площею поширення, неперервності залягання, стабільності в часі, потужному енергетичному, хімічному і екологічному потенціалу в Україні є родючі ґрунти. Поза залежністю від форм власності і їх можливих змін у майбутньому саме ґрунти, на рівні з водами, лісами, надрами, слід розуміти всенародним надбанням. Їх всебічна правова охорона, раціональне використання, підвищення родючості є обов’язком усіх землекористувачів і землевласників, а також усіх гілок і рівнів влади. Державна політика повинна гарантувати пріоритетний правовий режим ґрунту в сфері фінансування (кредитування, інвестування) та інші види забезпечення (матеріального, інформаційного), їх охорону, підвищення якості наукових досліджень, оцінки, моніторингу [1, с.100-102]. Спираючись на земельне законодавство, використовуючи наявні розробки спеціальних аграрних наукових закладів, слід скеровувати виробничу діяльність усіх суб’єктів сільськогосподарського землевикористання на диференційоване використання регіональних ґрунтових умов, поєднуючи економічні та екологічні вимоги щодо охорони ґрунтів. Незважаючи на економічні труднощі, необхідно забезпечити постійне впровадження обов’язкових правил стосовно стабілізації стану ґрунтів і охорони їх від усіх видів деградації. Першочерговим є: використовуючи весь комплекс протиерозійної технології, подолати процеси ерозії, зниження від’ємного балансу гумусу на всіх ґрунтах сільськогосподарського використання, збільшення постачання мінеральних добрив і забезпечення ними господарств усіх рівнів. Внесення мінеральних добрив повинно бути диференційованим і чітко ґрунтуватися на рекомендаціях наукових установ і агрохімслужб. Необхідно відновити роботи з реконструкції і проектування зрошуваних і осушуваних систем, посилити функціонування служби моніторингу ґрунтів. З зазначеними процесами пов’язана потреба доповнення, а також диференціації та спеціалізації законодавства щодо охорони ґрунтів. Це стосується насамперед Земельного кодексу України, новий проект якого розробляється. Зокрема, норми стосовно відшкодування збитків, зумовлених забрудненням і засміченням ґрунтів, повинні бути закріплені не на рівні спеціальної відомчої Методики [5], а стати нормами Земельного кодексу. Спеціальні норми різних видів відповідальності слід прийняти відносно деградації ґрунтів, що сталося з вини землевикористувачів. Визначати і обчислювати шкоду, завдану ґрунтам, важливо проводити а процесі при повторного планового картування ґрунтів – загального і агрохімічного, а також вибірково екстренним його обстеженням за сигналами екологічної служби на місцях. Шкода від ерозії, втрати гумусу, поживних речовин та інших видів деградації має фіксуватись у натурі і на карті. Юридичною формою реалізації прав та обов’язків суб’єктів щодо раціонального використання ґрунтів в агропромисловому комплексі могла б бути спеціальна угода землевласника з науковими, науково-виробничими та виробничо-технічними організаціями про розробку та спільне освоєння заходів щодо поліпшення якості ґрунтів і підвищення їх родючості. Література Гавриш Н.С. Концептуальні основи правової охорони ґрунтів України // Вісник Львів. ун-ту. Сер. геогр. – Львів, 1999. – Вип.25. Гаєцька Я. Проблеми законодавчої охорони ґрунтів у сільськогосподарських кооперативах // Вісник Львів. ун-ту. Сер. геогр. – Львів, 1999. – Вип.25. Земельні ресурси України /За ред. В.В.Медведєва, Т.М.Лактіонової. – К.: Аграрна наука, 1998. Крупеников И.А. Почвенный покров Молдовы (прошлое, настоящее, управление, прогноз). – Кишинев, 1992. Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства. Затверджена наказом Міністерства навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27 жовтня 1997 року №171. Носко Б.С. Еволюція родючості ґрунтів в сучасних умовах // Агрохімія і грунтознавство. – Харків, 1998. – Ч.1. Титова Н.И. Продовольственная проблема: земля, труд (правовые аспекты). – Львов, 1989. Титова Н.І. Земельне законодавство України (правові аспекти земельної реформи в узагальненні). – Чернівці, 1995. Титова Н.І. Землі як об’єкт правового регулювання //Право України. – 1998. – №4. Титова Н.І. Правові аспекти охорони земель // Генеза, географія та охорона ґрунтів: Зб. наук. праць Львів. ун-ту. – Львів, 1999.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (16.05.2014)
Просмотров: 310 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: