Реферат на тему:Реформування стадії порушення кримінальної справи - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Реформування стадії порушення кримінальної справи. Провадження в кримінальній справі складається з передбачених кримінально-процесуальним законом стадій, які хоча і взаємопов’язані але кожна окрема стадія має свої конкретні завдання. Обов’язковим і досить важливим етапом кримінально-процесуального розслідування є стадія порушення кримінальної справи, недооцінка якої може призвести до настання серйозних негативних наслідків. Окремі практичні працівники вважають дану стадію другорядною, і ця думка нажаль підсилюється теоретичними працями, в яких її значення оцінюється нижче ніж наступних стадій, особливо судових. Така позиція неодноразово піддавалась критиці зарубіжних і вітчизняних вчених.[1, С.179]. Професор М.М.Михеєнко не погоджується з думкою авторів, які вважають, що в стадії порушення кримінальної справи відсутнє кримінально-процесуальне доказування [2, С.127]. Насправді стадія порушення кримінальної справи є самостійною стадією, яка має таке ж важливе процесуальне значення для встановлення об’єктивної істини по справі як і всі інші стадії. Цей висновок випливає як з конструкції КПК України, в якому їй відведена окрема глава, так із суті завдань, що вирішуються. Завдання першої стадії випливають із загальних завдань кримінального судочинства передбачених ст. 2 КПК. Однак, як і будь-яка інша стадія, вона має специфічні задачі, а саме: перевірка заяв і повідомлень про злочини з метою виявлення наявності або відсутності ознак злочину, а також обставин які виключають провадження в кримінальній справі, і як результат прийняття рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи. Важливим є питання приводів до порушення кримінальної справи. В літературі висловлювались різні погляди щодо поняття приводів [3, С.209; 4,С.392; 5,С.198]. Підсумовуючи різні точки зору можна дати наступне визначення : приводом до порушення кримінальної справи є встановлені законом джерела з яких уповноважені органи отримують свідчення про злочин. Правильне встановлення і процесуальне оформлення такого джерела дозволяє уникнути помилок при порушенні кримінальної справи. Відповідно до ст. 94 КПК України приводами до порушення кримінальної справи є: 1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян; 2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним; 3) явка з повинною; 4) повідомлення, опубліковані в пресі; 5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину. На наш погляд зміст статті 94 КПК не відповідає вимогам сьогодення. В п.1 та п.2 ч. 1 ст. 94 КПК повторюються по суті одні і ті ж джерела, з яких уповноважені органи отримують свідчення про злочин. Практичні працівники рідко проводять різницю між ними, тому і у випадку звернення громадян про уже вчинений злочин, і у випадку затримання громадянином особи на місці вчинення злочину або з поличним завжди складається протокол усної заяви про злочин, або приймається письмова заява. Складання будь-яких інших документів в зазначеному випадку не застосовується і не передбачено законом. Це стосується також і повідомлень представників влади і громадськості. Як і у випадку передбаченому п. 1, так і у випадку передбаченому п. 2 зазначені особи направляють повідомлення. Пунктом 3 ч. 1 ст. 94 передбачена як привід до порушення кримінальної справи явка з повинною. Словесна форма даного приводу не відповідає нормі матеріального права. Так, в ст. 66 КК України вказана як обставина, яка пом’якшує вину – з’явлення із зізнанням, а не явка з повинною [6, С.162]. Хоча юридичний зміст явки з повинною і з’явлення із зізнанням, на наш погляд, ідентичний, необхідно процесуальну норму привести у відповідність до норми кримінального закону. Повідомленнями, опублікованими в пресі, є статті, замітки, фейлетони, листи тощо, надруковані в багатотиражних газетах та журналах. Про факти вчинення злочинів можуть повідомляти і інші засоби масової інформації, такі як радіо, телебачення, інтернет тощо. Як вірно зазначалось в літературі, такі повідомлення фіксуються на матеріальних носіях і теж повинні визнаватися приводами до порушення кримінальної справи [7, С.410]. У зв’язку з цим є необхідним внесення змін до п. 4. даної норми. Відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства суд позбавлений права за своєю ініціативою вирішувати питання про порушення кримінальної справи ( ст. ст. 27, 276, 278, 279 ). Виходячи з процесуального статусу суду, не може бути приводом до порушення справи безпосереднє виявлення злочину судом, як це зазначено у п. 5 ч.1 ст. 94. Ми вважаємо, що ст. 94 КПК України доцільно викласти в наступній редакції: Приводами до порушення кримінальної справи є: заяви про злочин; повідомлення про злочин; явка з повинною; безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим або прокурором ознак злочину. Не може бути приводом до порушення кримінальної справи анонімне повідомлення. Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Крім того необхідно в окремих нормах глави 8 визначити процесуальний порядок прийняття і оформлення кожного зазначеного приводу, особливо це стосується оформлення документа в випадку безпосереднього виявлення зазначеними органами ознак злочину. Такий порядок взагалі в КПК не передбачено, що є явною прогалиною. На практиці у випадку безпосереднього виявлення злочину органами дізнання і слідчим складається мотивований рапорт. Така практика очевидно є позитивною і її слід процесуально закріпити. Не відповідає нормам матеріального права чинна ст. 95 КПК. Так, частиною першою передбачено попередження заявника про кримінальну відповідальність за неправдивий донос, а ст. 383 КК передбачена відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин. Правильно мабуть попереджати заявника про можливу відповідальність за діяння які передбачені особливою частиною Кримінального закону. Очевидно, що приводи до порушення кримінальної справи є джерелами доказів і їх застосовують у слідчій і судовій практиці як такі, тому таке положення необхідно законодавчо закріпити в ст. 65 чинного КПК. Відповідно до ч.2 ст. 97 КПК по заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу; відмовити в порушенні кримінальної справи; направити заяву або повідомлення за належністю. Якщо необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів. Подальше продовження термінів перевірки заяв і повідомлень чинним КПК не передбачено, хоча часто виникає ситуація, коли прийняти правильне рішення у зазначені строки неможливо. Іноді, практичні працівники звертаються до прокурора з мотивованим рапортом про продовження терміну перевірки заяви чи повідомлення понад 10 днів, хоча цього і не передбачено КПК. В інших випадках можуть прийматись необґрунтовані рішення, або порушуватись строки. Мабуть доцільним є надання прокурору права, в необхідних випадках, продовжувати термін перевірки заяв і повідомлень про злочини до одного місяця. Уголовный процесс.Учебник для студентов юридических вузов и факультетов. Издание второе, переработанное и дополненное. М.: Зерцало, 1997. – 576 с. М.М.Михеєнко. Питання доказування в стадіях порушення кримінальної справи, віддання до суду і виконання вироку.Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. – К.: Юрінком інтер, 1999. – 240 с. Є.Г.Коваленко. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник. – К.: ЮрІнтер, 2006. – 632с. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те вид., доп. і переробл.- К.: Видавництво АСК., 2003. -1120 с. ЛукашевичВ.З. Советский уголовный процесс. – Л., 1989. – С. 198. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Канон, А.С.К., 2002. – 1104 с. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до кримінально-процесуального кодексу України. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 1056 с.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (21.05.2014)
Просмотров: 218 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: