Реферат на тему:Провадження у справах про адміністративні правопорушення - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Провадження у справах про адміністративні правопорушення. 1. Вступ Проблеми процесуального регулювання засад, умов і порядку реалізації законів, указів Президента, постанов уряду України, інших нормативно-правових актів і матеріальних адміністративно-правових норм, які містяться в них, що регулюють відношення в різних аспектах і напрямках реалізації державної виконавчої влади. Процесуалізація владної діяльності публічних органів виконавчої влади необхідна для ефективної діяльності останніх; сприяє обмеженню прийняття ними помилкових рішень; а також гарантує невладним суб'єктам реалізації їхніх прав і законних інтересів. Актуальність теоретико-правового дослідження питань провадження у справах про адміністративні правопорушення обумовлена необхідністю: 1. проведення сучасних науково-теоретичних досліджень в галузі адміністративного процесу; 2. якнайшвидшої адміністративної процесуалізації для створення системи адміністративно-процесуального законодавства, націленої на реалізацію конституційного положення про поділ влади, на захист прав і свобод громадян, а також на державотворення; 3. поліпшення організації і функціонування виконавчих органів державної влади. Відсутність процедури в застосуванні норми владовідношення веде фактично або до її паралізації, або до суб'єктивного розсуду чиновників. І те, і інше є неприпустимим у правовій державі. Доти поки не будуть проведені серйозні заходи в країні з правової процесуалізації матеріальних прав, реальних зрушень з захисту прав громадян, що їм надає Конституція України та інші закони, не буде. В Україні на відміну від закордонних країн ні в який період (дореволюційний, радянський і постперебудовчий) не існувало правового механізму реалізації найважливіших (життєво необхідних норм, які видавали адміністративні органи – органи державного управління). Конституційне регулювання прав громадян не відмежує їх від адміністративної сваволі і несправедливості, що самим серйозним образом ставить на порядок денний питання про реформування адміністративного процесу в Україні. Проблематика провадження по справах про адміністративних правопорушень широко обговорюється в науковій літературі. 2. Поняття провадження у справах про адміністративні правопорушення. Кожне провадження здійснюється відповідно до визначених стадій з дотриманням принципів адміністративного процесу. Провадження у справах про адміністративні правопорушення визначається як ряд послідовних дій уповноважених органів (посадових осіб), а в деяких випадках — інших суб'єктів, що відповідно до норм адміністративного законодавства здійснюють міри, спрямовані на залучення правопорушників до відповідальності і забезпечення виконання винесеної постанови. Або іншими словами провадження у справах про адміністративні правопорушення – це діяльність уповноважених суб'єктів по застосуванню адміністративних стягнень, здійснена в адміністративно-процесуальній формі. Це провадження – складова частина адміністраційно-юрисдикційного процесу . Питання співвідношення матеріального і процесуального права є принциповим питанням правознавства, оскільки це методологічне і загальне питання. Відкриття розподілу права на матеріальне і процесуальне належить О. Белову, і зроблено він у його «навчанні», у якому він сформулював процес як юридичного відношення між сторонами і судом. При розробці поняття провадження у справах про адміністративні правопорушення радянські вчені підходили до нього з прагненням забезпечити законність у діяльності державного управління шляхом упорядкування законом їхніх владних дій і процедури цих дій при взаєминах влади з громадянами. Тому А.Е. Лунєв підкреслював, що під адміністративним процесом варто розуміти порядок діяльності всіх органів державного управління по здійсненню їхньої компетенції, порядок розвязання справ, що виникають у процесі управління, а також застосування норм матеріального адміністративного права. Він писав зокрема: «Усе це широке коло питань, що мають важливе значення поліпшення роботи органів державного управління, входить у поняття адміністративного процесу» . По даному питанню представляється помітною дискусія найвизначнішого процесуаліста в адміністративному праві Н.Г. Саліщєвой з угорським вченим Ф. Толді. Останній коментував процесуальний закон 1957р. в Угорській Народній Республіці і для визначення кола відносин, охоплюваних процесуальним правом, послався на роботу молодого К. Маркса, що у статті «Дебати з приводу законів про крадіжку лісу» писав, що процес є тільки форма життя закону, прояв його внутрішнього життя. Слідом за К. Марксом Ф. Толді робить висновок, що «матеріальне право тільки за допомогою порядку провадження перетворюється у фактор, що формує життєві відносини».Загальна теорія права, на жаль, найчастіше ухиляється від вивчення процесуальних питань, що залишають на рішення вчених, що працюють в окремих галузях права. Серед рідких висловлень теоретиків права про процес можна провести думка О.Э. Лейста: «Розрізняються норми матеріального права (визначальний зміст прав, обов'язків і заборон, безпосередньо спрямованих на регулювання суспільних відносин) і норми процесуального права (визначальний порядок, процедуру, форму реалізації норм матеріального права)» . Не всяка реалізація норми — це процес у правовому змісті. Д.М. Чечот пише, що в деяких випадках і суд може діяти як адміністративний орган, а, отже, його відносини не будуть у цьому випадку процесуальними . Схематично всю послідовність адміністративних, управлінських відносин можна розбити на, по-перше, сукупність заходів для ухвалення правового рішення (видання закону, норми права, акта управління), по-друге, комплекс заходів для реалізації норми права в ординарному порядку, по-третє, комплекс правових заходів для примусової реалізації правової норми. При цьому третій етап для правового методу http://www.ukrlawyer.narod.ru/ регулювання суспільних відносин представляється основним, тому що без необхідності примусу, суспільні відносини можуть регулюватися й іншими методами: мораллю, внутріорганізаційними нормами. Прийняття правової норми Виконання правової норми Примус до виконання правової норми Дозвіл суперечки про право Процедура Процедура Провадження Процес Провадження у справах про адміністративні правопорушення — це частина адміністративного процесу. Спробуємо дати його дефініцію. Адміністративно-юрисдикційне провадження – нормативно встановлений порядок і форми здійснення юридичних дій по розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також юридичні форми результатів відповідних процесуальних дій. Бахрах Д.М. зазначає, що основними елементами процесуальної форми є групи норм, що регулюють: • мету провадження; • принципи провадження; • коло його учасників, їх права й обов'язки; • систему чинених дій, їхню послідовність, стадії провадження; • терміни здійснення дій; • види й умови використання доказів; • підвідомчість справ, владних дій; • зміст і порядок оформлення процесуальних документів; • види, розміри і порядок застосування примусових заходів; • порядок відшкодування процесуальних витрат. Провадження у справах про адміністративні правопорушення — вид адміністративно-юрисдикційного провадження, що має специфічну процедуру розгляду справ по накладенню адміністративних стягнень. Провадження у справах про адміністративні правопорушення — це системне утворення, комплекс взаємозалежних процесуальних дій, що: 1. Утворюють визначену сукупність процесуальних правовідносин, що відрізняються предметною характеристикою і взаємозв'язком з відповідними матеріальними правовідносинами. 2. Викликають потреби встановлення, доведення, а також обґрунтування всіх обставин і фактичних даних розглянутої юридичної справи. 3. Обумовлюють необхідність закріплення, офіційного оформлення отриманих процесуальних результатів у відповідних актах, документах. Провадження у справах про адміністративні правопорушення і провадження у справах, що виникає з адміністративно-правових відносин, найтіснішим образом між собою взаємозалежні. Для справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, притаманна наявність адміністративної суперечки про право, підвідомчої судам, коли: - виникає з адміністративних, фінансових чи інших владовідношень і дуже тісно зв'язаний із взаємообумовленими чи правовими відносинами; - хоча б один з його учасників повинний мати владні повноваження; - зацікавлена особа має право на вибір звернення або до суду, або до вищестоящого в порядку підпорядкування адміністративному органу, але іноді безрезультативність звертання у вищий орган є обов'язковим елементом (передумовою) для звернення в судові інстанції; - найважливішою метою, що має самостійне значення, є визнання незаконним акта (дії) адміністративного органа (посадової особи); - прийняте судове рішення може бути значиме для невизначеного кола осіб, зацікавлених у здійсненні даного суб'єктивного публічного права, і, нарешті, адміністративний позов розглядатися повинний спеціальним адміністративним судом. Підставою для порушення розгляду адміністративних суперечок загальним судом за правилами особливої позовної процедури, але в рамках цивільного судочинства, є скарга, а для арбітражних судів позов; - прийняття самостійного рішення по адміністративній справі завжди буде для суду обмежено визначеними межами. Так, якщо суд установить, що штраф накладений без обліку ваги зробленої провини, особистості винного, його майнового положення, і сума його занижена, він не має право змінити ситуацію «до гіршого». Риси провадження у справах про адміністративні правопорушення.1. Дане провадження виникає в зв'язку зі здійсненням адміністративного делікту (проступку). 2. Коло суб'єктів, уповноважених здійснювати дане адміністративно-юрисдикційне провадження, дуже широке, але їхній перелік чітко визначений законами України, з урахуванням підвідомчості їхня довільна заміна неприпустима. 3. Тільки за допомогою даного провадження застосовуються адміністративні стягнення. 4. Специфіка процедури провадження породжена: оперативністю, економічністю, активністю правозастосовуючих органів, простотою, дуже короткими термінами, що узагалі притаманні природі адміністративно-процесуальної діяльності. 5. Специфічні акти, що супроводжують кожну стадію даного провадження: протокол є підставою для порушення справи, постанова про накладення стягнення – результат розгляду, рішення приймається після завершення стадії оскарження. 6. Провадження у справах про адміністративні правопорушення мають потребу в єдиному правовому регулюванні на державному рівні усіх без винятку суб'єктів адміністративної відповідальності. 7. Передбачаються широкі права особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, але недостатньо регулюється право на захист потерпілого. Право на захист реалізується наданням особі, притягнутої до відповідальності, необхідних правових можливостей для доведення своєї невинності, обставин, що пом'якшують його проступок, що виключають провадження. Деліквент користається широкими правами на всіх стадіях провадження. Згідно ст. 268 КпАП він може знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Коли говорять про право на захист, насамперед мають на увазі особу, яку притягають до відповідальності. Але не можна забувати, що в процесі можуть брати участь і інші громадяни, безпосередньо зацікавлені у справедливому вирішенні справи. Це потерпілий. Він теж вправі активно захищати свої інтереси, і для цього він може заявляти клопотання, подавати скарги і т.д. Однієї з найважливіших основ права на захист є презумпція добропорядності громадянина і її юридичний варіант — презумпція невинності. Вона складається в тім, що індивідуальний суб'єкт, притягуваний до адміністративної відповідальності, вважається невинним доти, поки інше не буде доведене і зафіксовано у встановленому законом порядку. Звідси випливає також, що тягар доведення лежить на обвинувачі. Притягуваний до відповідальності не зобов'язаний доводити свою невинність, хоча і має на це право. З презумпції невинності випливає і таке важливе положення: усякий сумнів тлумачиться на http://www.ukrlawyer.narod.ru/ користь особи, притягуваної до відповідальності. Воно відноситься до випадків, коли сумніву не були усунуті в ході вирішення справи. Зазначена обставина є однією із засад винесення виправдувальних постанов. Право громадян на захист містить у собі наступні загальні права: 1) вимагати доведення пропонованого обвинувачення; 2) особисто брати участь у здійсненні ряду процесуальних дій (огляді приміщень, вилученні майна, розгляді справи й ін.). а значить бути сповіщеним про час і місце їхнього здійснення; 3) одержувати в триденний термін копії основних документів, що відображають позицію суб'єкта влади в справі (протоколу, постанови, рішення по скарзі); 4) «бути вислуханим» (давати пояснення); 5) заявляти клопотання (про виклик свідків, прилученні документів і ін.); 6) заявляти відводи посадовим особам, експертам (таке право поки існує тільки по митним і частково по податкових справах); 7) знайомитися з усіма матеріалами справи; 8) оскаржити дії суб'єктів влади; 9) на юридичну допомогу; 10) на сприяння (перекладача, законного представника й ін.). Шкода, що ще немає норм, що регулюють право потерпілого на сприяння адвоката, перекладача. Принципи провадження у справах про адміністративні правопорушення. 1. Принцип законності.Процедура здійснення адміністративного принципу повинна реалізуватися відповідно до букви закону. Необхідно довести винність особи, притягнутої до адміністративної відповідальності. Адміністративне стягнення може бути накладено тільки компетентними на те органами (посадовими особами). Існують можливість оскарження рішення у справах про адміністративні правопорушення і ціла система наглядових органів, що стежать за дотриманням законності. Необхідно дотримувати як матеріальної, так і процесуальної норми законодавства. 2. Принцип оперативності. Необхідно дотримувати стислість матеріально-правових і процесуально-правових термінів у сфері адміністративної відповідальності, принцип невідворотності адміністративної відповідальності в сполученні зі швидким реагуванням на зроблені правопорушення і своєчасне застосування до винних засобів адміністративного стягнення. 3. Принцип безпосередності. Він складається у вимозі присутності особи, що скоїла адміністративне правопорушення, на розгляді своєї справи, його законних представників, усного провадження компетентним органом, оголошення винесеної постанови по закінченні процесу. 4. Принцип рівності сторін. Перед законом і органом, що розглядає справа, усі громадяни, незалежно від походження, соціального і майнового положення, расової, національної приналежності, статі, освіти, мови, відносин до релігії, роду і характеру занять, місця проживання, віку рівні. 5. Принцип публічності. Складається в тому, що провадження у справах про адміністративні правопорушення від імені держави, що делегує повноваження відповідним органам. Всі справи про адміністративні правопорушення розглядаються офіційно, провадження по них носить публічний характер. 6. Принцип гласності. Справи про адміністративні правопорушення розглядаються відкрито, можуть залучатися представники громадськості, трудових колективів. 7. Принцип змагальності. Змагальність виявляється в поділі функцій захисту й обвинувачення. І той і інший елементи процесу можуть характеризувати як сторону притягнутої до адміністративної відповідальності особи, так і сторону потерпілого. Органи, що розглядають справа, зобов'язані враховувати позицію учасників процесу і мотивувати в постанові прийняте рішення в справі з урахуванням думки учасників процесу. 8. Принцип національної мови. На території України офіційне діловодство ведеться українською мовою. Громадянин України, що не володіють українською мовою, має право виступити при розгляді справ про адміністративні правопорушення тією мовою, якою він володіє. 9. Принцип об'єктивності істини. При здійсненні провадження по адміністративних правопорушеннях доведенню й оцінці підлягають: - факт здійснення правопорушення; - винність (чи невинність) особи, притягнутої до адміністративної відповідальності; - помякшуючі й обтяжуючі відповідальність обставини; - підстави для стягнення майнового збитку і його розмір; - підстави для припинення провадження в справі. Доказу в справі оцінюються відповідним органом (посадовою особою) за внутрішнім переконанням, заснованому на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні обставин справи в їхній сукупності. 10. Принцип двоступеневості. Потерпілий і особа, притягнута до адміністративної відповідальності, мають право оскарження постанови по конкретній справі. Дана постанова може бути переглянута в органі другої інстанції. 11. Принцип диспозитивності. Учасники адміністративно-юрисдикційного провадження за власним розсудом можуть розпоряджатися своїми правами: звертатися чи не звертатися зі скаргами в органи адміністративної юстиції, знайомитися чи не знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, користатися послугами перекладача, оскаржити постанови по справах про адміністративні правопорушення. 12. Принцип усності. Учасники процесу по справах про адміністративні правопорушення дають усні пояснення, що записуються у відповідні протоколи. Таким чином, у провадженні у справах про адміністративні правопорушення уповноваженими на те органами адміністративної юрисдикції реалізуються загальноюрисдикційні принципи, що мають свою специфіку, обумовлену адміністративно-правовою природою виникаючих правовідносин, регульованих за допомогою застосування адміністративно-процесуальних норм. Відповідно до статті 245 КпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Іншими словами, тут зважуються дві пов'язані між собою задачі: юрисдикційна (справедливе рішення справ) і профілактична (попередження нових правопорушень). Підвідомчість справ про адміністративні правопорушенняУ провадженні у справах про адміністративні порушення бере участь величезне число різних органів, їхніх представників, що наділені владними повноваженнями і вправі робити дії, що визначають рух справ. Таке положення обумовлюється, по-перше, розмаїтістю і специфікою численних галузей адміністративної діяльності й існуючих у них відносин. І щоб кваліфікаційно займатися справами про адміністративні правопорушення, потрібно мати спеціальні знання, бути компетентним у даній галузі. А по-друге, множинність суб'єктів владних повноважень створює умови для оперативного й ощадливого провадження, оскільки найчастіше його ведуть органи, посадові особи, що систематично здійснюють нагляд за дотриманням відповідних правил. Для наукової організації досліджуваної юрисдикційної діяльності має велике значення чітке визначення того, який суб'єкт влади якими справами відає, хто які справи оформляє, розглядає, виконує. Правильне рішення питань підвідомчості — необхідна умова кваліфікованого, оперативного розгляду справ про адміністративні делікти. Підвідомчість – невід'ємна частина компетенції. У той же час підвідомчість – це визначений, регульований правом зв'язок двох сторін правовідносини: тієї, котра відає, вирішує, і тієї, котра підвідомча, залежна. Відати справами – значить вирішувати питання у відношенні визначених індивідуальних і колективних суб'єктів права. Для лідируючих суб'єктів підвідомчість – це компонентів їхньої компетенції, що зв'язує їхні повноваження з визначеними об'єктами уладного впливу, визначає їхні предметні, територіальні границі. А для іншої сторони владних правовідносин підвідомчість означає її правову залежність від того, хто відає справами. Підвідомчість справ може бути заснована на лінійній і функціональній владі (підпорядкованості). Так, підвідомчість справ про дисциплінарні провини базується на лінійній владі керівника і відповідно лінійній підпорядкованості працівника (студента, військовослужбовця), а підвідомчість справ про адміністративні порушення (як і весь адміністративний примус) є проявом функціональної влади (підпорядкованості) . В провадженні у справах про адміністративні порушення дуже часто одні органи (посадові особи) вправі розслідувати справи, інші — розглядати їх і приймати постанови, треті — розглядати скарги на постанови. Ця «естафета лідируючих суб'єктів» характерна для всіх юрисдикційних процесів. Тому в процесі актуальне питання про постадійну підвідомчість справ (хто справу розслідує, хто приймає постанову і т.д.) і навіть підвідомчості при здійсненні окремих дій (хто надає відстрочку виконання постанови, складає протокол і т.д.). При визначенні підвідомчості справ про провини потрібно пам'ятати про існування різних рівнів підвідомчості і порядку послідовного їхнього виявлення. У ст. 213 КпАП приведений перелік органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення. Але він не вичерпний і доповнюється вказівками інших нормативних актів. Так, 10 жовтня 1985 р. було прийнято Положення про комісії з боротьби з пияцтвом в Україні , що створювалися на підприємствах, в установах, організаціях і їхніх структурних підрозділах і також наділялися правом розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення, а за матеріалами у відношенні членів своїх трудових колективів застосовувати до винного заходи суспільного впливу чи штраф. Відповідно до законодавства (ст. 213 КпАП) справи про адміністративні правопорушення розглядаються: 1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад; 2) виконавчими комітетами селищних, сільських рад; 3) районними (міськими) судами (суддями) — нині місцеві суди; 4) органами внутрішніх справ (міліції), органами державних інспекцій і інших органів (посадовими особами), уповноваженими на те законодавчими актами України. Компетенція і порядок створення цих колегіальних органів урегульовані законодавством України. Посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, у відповідності зі ст. 217 КпАП діють у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов'язків. Найбільш широкі компетенції в сфері застосування адміністративних стягнень мають адміністративні комісії. Порядок їхнього створення, склад, задачі і компетенція визначені Положенням про адміністративні комісії України, затвердженим Указом Президії Верховної Ради УРСР від 9 березня 1988р. Адміністративні комісії є колегіальними органами. Вони створюються відповідними радами на першій організаційній сесії чергового скликання при виконавчих комітетах районних, міських (у містах без районного розподілу), районних у містах рад. У разі потреби адміністративні комісії створюються при виконавчих комітетах селищних, сільських рад. Адміністративні комісії створюються на термін повноважень цих рад.Комісію очолює голова, що є заступником голови чи членом виконавчого комітету відповідної ради. До складу комісії входять: заступник голови, відповідальний секретар і не менше шести членів комісії, кількість яких установлюється відповідною радою в залежності від обсягу роботи комісії. У її склад входять також депутати рад, представники профспілок і інших громадських організацій, трудових колективів. Разом з тим не можуть входити до складу комісії посадові особи, що мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення, а також працівники прокуратури, суду, адвокатури. Поточну роботу і контроль за виконанням постанов адміністративних комісій здійснює відповідальний секретар комісії. Адміністративні комісії – це не тільки основні колегіальні органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, але й органи, покликані виховувати громадян у дусі точного і неухильного дотримання законів, сумлінного відношення до державного і громадського обов'язку, поваги до прав, честі і гідності громадян, а також попереджати правопорушення. Адміністративні комісії розглядають справи про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена КпАП, іншими нормативно-правовими актами, а також загальнообов'язковими рішеннями – рішеннями з адміністративними санкціями (ст. 5 КпАП). Адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені в ст. 218 КпАП. Засідання проводяться не рідше двох разів на місяць і є правомочними при наявності не менше половини загального складу адміністративної комісії. Справи розглядаються за місцем проживання порушника у пятнадцятиденний термін із дня одержання протоколу про адміністративне правопорушення й інших матеріалів справи, крім справ про порушення, пов'язаних з використанням газу (ст. 101 КпАП), експлуатацією газовикорстовуючих установок без обліку витрати газу (ст. 102 КпАП) і непідготовленістю до роботи резервного паливного господарства (ст. 103 КпАП), що розглядаються комісією в семиденний термін. До особи, що скоїла адміністративне правопорушення, адміністративна комісія може застосувати: попередження; штраф; вилучення предмета, що явилось знаряддям здійснення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення. Замість накладення адміністративного стягнення комісія може передати матеріали про порушника на розгляд товариського суду, комісії з боротьби з пияцтвом, утвореної на підприємстві, в установі, організації і їхніх структурних підрозділах, громадській організації чи трудового колективу для застосування заходів суспільного впливу. Керівництво і контроль за діяльністю адміністративних комісій здійснюють виконавчі комітети районних, міських, районних у містах, селищних і сільських рад. У своїй діяльності комісії відповідальні перед відповідними радами і їхніми виконкомами і підзвітні їм. Справи про адміністративні правопорушення можуть розглядати і безпосередньо виконавчі комітети селищних, сільських рад. При цьому на засіданні повинні бути присутнім не менше двох третин загального складу виконавчого комітету. У ст. 219 КпАПперераховані адміністративні правопорушення, справи про які мають право розглядати виконавчі комітети селищних, сільських рад. Комісії з боротьби з пияцтвом при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах рад правомочні розглядати двох категорій справ: про порушення правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами (ст. 156 КпАП) і про розпивання спиртних напоїв на виробництві (ст. 179 КпАП). Головними задачами цих комісій є координація діяльності державних органів і громадських організацій, спрямована на боротьбу з пияцтвом, а також розробка і здійснення заходів для запобігання пияцтва. Перелік адміністративних правопорушень, справи про які розглядаються районними (міськими) судами (суддями), приведений у ст. 221 КпАП. Це адміністративні правопорушення, що зазіхають на здоров'я населення, державну і колективну власність, деякі порушення правил руху і безпеки на транспорті, в галузі зв'язку, торгівлі і фінансів, суспільного порядку і суспільної безпеки, установленого порядку управління. Суддям підвідомчі також справи про адміністративні правопорушення, скоєні особами у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років. Усі ці справи районні (міські) суди (судді) розглядають відповідно до розпоряджень роздягнула IV КпАП «Провадження у справах про адміністративні правопорушення».Значна кількість справ про адміністративні правопорушення у відповідності зі ст. 222 КпАП відноситься до ведення органів внутрішніх справ (міліції). Вони розглядають справи про порушення суспільного порядку, порушення правил паспортної системи, правил перебування в Україні і транзитному проїзді через територію України іноземців і осіб без громадянства, правил дорожнього руху, правил користування засобами транспорту, а також справи про незаконну відпустку і незаконне придбання бензину чи інших паливно-мастильних матеріалів. Від імені органів внутрішніх справ (міліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: начальники чи заступники начальників районних, міських, районних у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ; начальники лінійних пунктів міліції; інші працівники міліції, на яких покладений нагляд за дотриманням відповідних правил; начальники чи заступники начальників органів внутрішніх справ на транспорті, інших органів внутрішніх справ, прирівняних до районним, міським, районним у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ, начальники відділень міліції, що маються в системі органів внутрішніх справ, а також дільничні інспектори (старші дільничні інспектори) міліції й інших працівників органів внутрішніх справ. Для розгляду справ про адміністративні правопорушення в Україні створена система державних інспекцій, служб і адміністрацій (пожежного нагляду, контрольно-ревізійна служба, нагляду за охороною праці, санітарного нагляду, архітектурно-будівельного контролю, податкова служба й ін.). В даний час таких органів нараховується приблизно 35, їхня кількість постійна росте. Свої повноваження державні інспекції і служби здійснюють відповідно до законів України, КпАП і відповідними положеннями про них. Вони наділені правом на одержання за їхньою вимогою необхідних матеріалів, безперешкодне відвідування об'єктів і здійснення перевірки на місці, видачу дозволів, проведення експертизи й одержання її висновків. При здійсненні своїх повноважень державні інспекції і служби поряд з іншими примусовими заходами в межах, передбачених КпАП, можуть накладати на осіб, що вчинили адміністративні правопорушення, адміністративні стягнення. Найбільш розповсюдженим з них є штраф. Правом розглядати справи про адміністративні правопорушення можуть наділятися й інші органи, якщо вони будуть уповноважені на те законодавчими актами України. Учасники провадження Провадження у справах про адміністративні порушення складається з дій ряду органів і осіб. Важливу роль у цій діяльності грають державні органи і органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи, що уповноважені приймати передбачені законом заходу для виявлення і попередження адміністративних правопорушень, застосуванню і виконанню стягнень. У провадженні діють і інші учасники: одні захищають свої інтереси, інші залучаються лише при провадженні окремих процесуальних дій, сприяють провадженню. Відповідно до глави 21 КпАП (ст.268-275) усіх суб'єктів провадження можна розділити на кілька груп. 1. Компетентні органи і посадові особи, наділені правом приймати владні акти, складати правові документи, що визначають рух і долю справи (лідируючі суб'єкти). До них відносяться також представники громадськості, наділені відповідними повноваженнями (громадські інспектори, народні дружинники). 2. Суб'єкти, що мають особистий інтерес у справі: особа, притягнута до відповідальності, потерпілий і їхні законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники, керівники організацій, адвокати). На відміну від суб'єктів першої групи ніхто з представників даної групи не користається владними повноваженнями. 3. Особи й органи, що сприяють здійсненню провадження, виявленню об'єктивної істини: свідки, експерти, фахівці, перекладачі, поняті. Одні з них (свідки, експерти) повідомляють дані повноважному чи органу посадовій особі. Інші (перекладачі, поняті) — потрібні для закріплення доказів або забезпечення необхідних умов адміністративного провадження. 4. Інші особи й органи, що сприяють виконанню постанов, профілактиці правопорушень. Доказу в провадженні у справах про адміністративні правопорушення Стаття 251 КпАП зазначає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.Інформація може розглядатися як доказ при наявності двох умов. По-перше, вона містить дані про наявність чи відсутності адміністративного порушення, про диліктивні й інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. По-друге, відомо, що юрисдикційні процеси формалізовані, регламентовані правовими нормами. Порядок збору доказів визначений законодавством, причому в ряді випадків детально. Тому докази можуть бути використані в адміністративному провадженні тільки в тому випадку, якщо вони отримані в порядку і з джерел, передбачених законом. Не можуть служити доказами фактичні дані, що повідомляються свідком, якщо він не може вказати джерела своєї поінформованості. У науковій літературі прийнято поділяти доказу за різними критеріями на первісні і похідні, прямі і непрямі, обвинувальні і виправдувальні. Представляється дуже важливої й групування доказів у залежності від джерела і форми відповідних відомостей. По-перше, це показання, пояснення різних осіб, найчастіше учасників провадження: особи, що потерпіла, свідків, — тобто інформація, передана людьми, що безпосередньо брали участь у досліджуваному діянні, були його очевидцями, мають якісь відомості про нього. Не завжди показання протоколюються, фіксуються у виді пояснень — вони можуть сприйматися, репродукуватися й в усній формі. Іншим різновидом даних, одержуваних від людей у формі слів, цифр, графіків і інших прийнятих у людському суспільстві способів інформаційної взаємодії, є висновки експертів, думки фахівців. Рішення про провадження експертизи приймається суб'єктом, що веде адміністративну справу. Однак питання призначення і проведення експертизи законом не регламентуються. Тому на практиці рішення про провадження експертизи оформляються у виді направлень, клопотань і т.д. Висновки експертів, свідчення фахівців широко використовуються, наприклад, для визначення стану сп'яніння, приналежності речовини до числа наркотичних засобів, розміру збитку, установлення вартості товарів і їхньої якості, характеру забруднень природного середовища. По-друге, речові докази і документи, що є матеріальними носіями інформації. Основні способи виявлення і прилучення матеріальних джерел доказів – огляд, вилучення, представлення зацікавленими особами. Формами їхнього прилучення до справи, використовуваними в процесі доведення, є протокол про адміністративне правопорушення, протокол вилучення речей, довідка про вартість речей і т.д. Речові докази – це предмети матеріального світу, на яких маються сліди неправомірних дій (вм'ятини на автомобілі, зіпсований паспорт) чи які своєю формою, змістом свідчать про порушення (наркотичні речовини, самогон). речові докази містять інформацію в чистому, неперетвореному виді. До доказів можна віднести і показання технічних засобів. Вони досить широко використовуються, наприклад, у роботі ДАЇ для визначення швидкості руху автомобілів, змісту забруднюючих речовин у викидах, стану сп'яніння водія. У документах інформація міститься в перетвореному виді, вона передається словами, цифрами, кресленнями, схемами місць подій і т.п. По-третє, безпосередні спостереження осіб, уповноважених розслідувати адміністративні правопорушення. Наприклад, інспектора ДАЇ. У карному процесі такий вид доказів не допускається: якщо посадова особа була очевидцем злочину, воно стає свідком. В адміністративному юрисдикційному процесі використання подібних доказів забезпечує його оперативність, без них працівникам ДАЇ, митниць і т.д. було б набагато складніше виконувати свої http://www.ukrlawyer.narod.ru/ правоохоронні функції, вчасно впливати на осіб, що скоїли неправомірні дії. Спостереження повноважної особи, за винятком випадків спрощеного провадження, коли штраф накладається на місці, фіксуються в рапорті, спеціальному протоколі чи безпосередньо в протоколі про адміністративне порушення. Відповідно до статті 252 КпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. 3. Стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення та їх характеристика. Діяльність учасників адміністративного процесу розвивається в часі як послідовний ряд пов'язаних між собою процесуальних дій по реалізації прав і взаємних обов'язків. Процес проходить декілька фаз розвитку чи стадій. Під стадією варто розуміти таку порівняно самостійну частину провадження, що, поряд з його загальними задачами, має властиві тільки їй задачі. Стадії відрізняються одна від одної і колом учасників провадження. На кожній стадії відбуваються різні дії. Вирішення завдань кожної стадії оформляється спеціальним процесуальним документом, що як би підбиває підсумок діяльності. Після прийняття такого акта починається нова стадія. Стадії органічно пов'язані між собою; наступна, як правило, починається лише після того, як закінчена попередня, на новій стадії перевіряється те, що було зроблено раніш.Стадії правозастосовної діяльності – відособлена частина, як юридичного процесу, так і відповідної процедури, однак їхній зміст, природно, відрізняється. Тому в юридичній літературі пропонується виділення двох різновидів стадій. Так, А.П. Коренєв виділяє стадії як сукупність логічно змінюючих один одного окремих операцій і стадій «юридичного характеру». Схожу думку мають і інші автори, що розрізняють стадію логічної послідовності, що представляє собою відносно замкнуту самостійну систему розумових операцій, що протікають у часі і спрямованих на правове вирішення сформованої ситуації, і стадію функціонального призначення, що є окремою частиною провадження, що характеризується наявністю кола безпосередніх специфічних задач. Що стосується стадій правозастосовного процесу до них традиційно відносяться: 1) встановлення фактичних обставин (фактичної основи справи), 2) вибір і аналіз норм права (встановлення юридичної основи справи), 3) вирішення справи, виражена в акті застосування. Існують і трохи відмінні точки зору. Наприклад, А.П. Коренєв вважає, що окремої (третьої) стадією правозастосовного процесу є з'ясування змісту адміністративно-правової норми, тобто її тлумачення, а останню (п'яту) стадію складають дії по забезпеченню практичного виконання рішення. На думку С.С. Алексєєва, виділення додаткової стадії, пов'язаної з аналізом правової норми, виправдано лише у випадку здійснення правоохоронних дій при прогалинах у праві. Що стосується виконавчих дій, то у визначеній частині вони невіддільні від стадії рішення справи, вираженого в правозастосовному акті, а додаткові дії по організації виконання даного акта нерідко являють собою самостійну правозастосовну діяльність. Така позиція досить обґрунтована. Згадані три стадії характерні для правозастосовної діяльності в цілому, тому вони мають місце й в адміністративно-деліктному процесі — діяльності по застосуванню примусових заходів у випадках здійснення адміністративних правопорушень. Стадіям провадження у справах про адміністративні правопорушення притаманні наступні характерні риси. По-перше, це самостійна частина провадження, що має свої специфічні завдання. По-друге, їй характерне особливе коло учасників провадження. По-третє, сукупність юридичних дій, здійснюваних у визначеній логічній послідовності й у встановлених тимчасових границях, завершується ухваленням рішення спеціально передбаченої форми. Крім стадій виділяються і менш великі елементи в справі — етапи. Етап характеризує порядок здійснення групи взаємозалежних процесуальних дій і представляє відносно самостійну частину провадження. Таким чином, кілька етапів утворять стадію. Іноді поняття стадія й етап змішуються, що приводить до неточностей в аналізі правозастосовного провадження. Наприклад, М.Я. Маслєнніков вказує на те, що стадіями адміністративного-юрисдикційного провадження є етапи здійснення відповідних дій, він відзначає також, що стадія не завжди закінчується складанням окремого процесуального документа. Зокрема, це стосується встановлення особи, що скоїла адміністративний проступок. Таке судження представляється невірним, оскільки встановлення особистості притягуваної до відповідальності особи може розглядатися як юридична дія (чи кілька дій), але не як стадія провадження. Що стосується тієї стадії, у рамках якої дана дія повинна бути здійснена, то це — початкова стадія провадження в справі, що завершується складанням протоколу про адміністративне правопорушення (у який, до речі, і відображаються відомості про притягуваної до відповідальності особі) і спрямування його на розгляд по підвідомчості. Схематично система стадій і етапів провадження може бути представлена так: I. Адміністративне розслідування: 1) порушення справи; 2) установлення фактичних обставин; 3) процесуальне оформлення результатів розслідування; 4) напрямок матеріалів для розгляду по підвідомчості. II. Розгляд справи: 1) підготовка справи до розгляду; 2) аналіз зібраних матеріалів, обставин справи; 3) прийняття постанови; 4) доведення постанови до відомості. III. Перегляд постанови: 1) оскарження, опротестування постанови; 2) перевірка законності постанови; 3) винесення рішення; 4) доведення рішення до відомості. IV. Виконання постанови: 1) звернення постанови до виконання; 2) фактичне виконання; 3) закінчення виконання (справи). Неважко помітити логіку трьох перших стадій: I етап — формальні моменти процедури (етап порушення стадії); II етап — збір і аналіз інформації; III етап — пророблена робота фіксується в документі (протоколі, постанові, рішенні); IV етап — матеріалам дається хід. На стадії виконання інформація не збирається, а виповнюється прийнятий акт.Кожна стадія може початися при наявності матеріальної і процесуальної основ. Матеріальна підстава -— наявність порушення правової норми. Процесуальна підстава (привід) — це належним чином отримана компетентним лідируючим суб'єктом інформація. Вона може бути оформлена як протокол, постанова, рішення, протест і як заява, скарга. Як для руху машин потрібні джерела енергії, так для руху провадження у справах про адміністративні правопорушення потрібні встановлені правом джерела інформації (приводи, процесуальні підстави) . Спочатку я хотів би звернутися до загального огляду стадій провадження у справах про адміністративні правопорушення. У юридичній літературі перша стадія провадження іменується по різному. Одні автори називають її «первинними процесуальними діями» (наприклад, Шергін А.П.). Однак це не розкриває змісту даної стадії. Зазначеного недоліку позбавлене наступна формулювання розглянутої стадії: «адміністративне розслідування», але при цьому не звертається увага на принципове процесуальне значення стадії, як роблять інші вчені, що іменують її «порушенням справи» (Коваль Л.В., Сергун П.П.). Зіставлення приведених точок зору дозволяє сформулювати більш повна назва даної стадії, що відображає її зміст: «адміністративне розслідування і порушення справи про адміністративне правопорушення». Друга стадія звичайно називається «розглядом справи про адміністративне правопорушення», причому іноді уточнюється — «власне кажучи». Однак це не цілком характеризує дану стадію, і нерідка назва доповнюється в такий спосіб: «і розгляд справи» чи «вирішення власне кажучи справи». Здається, що найбільш кращим є формулювання: «розгляд справи про адміністративне правопорушення і винесення рішення». У такому випадку підкреслюється те, що в підсумку розгляду справи приймається рішення по ньому. Третя стадія провадження у справах про адміністративні правопорушення являє собою перегляд винесеної постанови в справі в передбачених випадках. Деякі автори, видимо, виходячи з основ здійснення провадження на даній стадії називають її «оскарженням (опротестуванням) постанови в справі» (Студенікіна М.С., Тищенко Н.М.). Інші акцентують увагу на сутності правозастосовної діяльності, даючи, наприклад, таке узагальнене формулювання, як «перегляд постанови в справі» (Сергун П.П., Бахрах Д.Н., Ренов Э.Н.). Зустрічаються і змішані варіанти: «оскарження (опротестування) і перегляд постанови в справі (Салищева А.Ю.). На думку Якимовой А.Ю., більш доцільним є відображення в назві стадії змісту правозастосовної діяльності і її результату, а не дії учасників провадження в справі. Тому представляється можливим запропонувати найменування зазначеної стадії: «перегляд справи і винесення рішення». Четверта (заключна) стадія провадження в справі обумовлена необхідністю виконання винесеної постанови. Разом з тим зустрічається і більш вузьке розуміння виконавчих дій: «виконання постанови про накладення стягнення». Здається, однак, що це не вірно, оскільки виповнюються й інші види рішень у справі (відзначимо, що виконавчі дії по деяким з них досить прості і не вимагають ретельної регламентації). Тому останню стадію провадження в справі про адміністративні правопорушення доцільно іменувати «виконанням рішення в справі» (Серегін А.С.). Розглянемо більш ретельно окремі стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення. Адміністративне розслідування На цій стадії провадження є свої етапи: 1) порушення справи; 2) установлення фактичних обставин; 3) процесуальне оформлення результатів розслідування; 4) напрямок матеріалів для розгляду по підвідомчості. I. Загальне розслідування Розслідування, будучи початковою стадією провадження по справах про адміністративні порушення, являє собою комплекс процесуальних дій, спрямованих на встановлення обставин порушення, їхнє фіксування і кваліфікацію. У цій стадії створюються передумови для об'єктивного і швидкого розгляду справи, застосування до деліквенту передбаченого законом заходів впливу. Підставою порушення адміністративної справи і провадження розслідування є здійснення особою діяння, що містить ознаки адміністративного правопорушення. Початку адміністративного розслідування передує одержання інформації про діяння, що має ознаки порушення, тобто наявність приводу (процесуальної підстави), тому що не виявлене (латентне) порушення не викликає адміністративно-процесуальних відносин. Правове значення приводу до порушення і розслідування справи полягає в тому, що він викликає публічну діяльність повноважних органів, осіб, зобов'язує їх реагувати на сигнал про адміністративне правопорушення. Приводами до порушення і розслідування адміністративних справ можуть бути заяви громадян, повідомлення представників громадськості, установ, підприємств і організацій, печатки й інших засобів масової інформації, а також безпосереднє виявлення неправомірного діяння уповноваженою особою.Останній привід відрізняється від інших насамперед тим, що питання про порушення адміністративної справи зважується за власною ініціативою осіб, що здійснюють адміністративний нагляд. Безпосередній розсуд ніде не фіксується, а тому не завжди піддається контролю. Припущення про провину виникає лише у свідомості уповноваженої особи. У випадку непідтвердження такого припущення немає необхідності офіційно спростовувати його винесенням якого-небудь спеціального акта. Розслідування справи особою, що була очевидцем проступку, дозволяє йому негайно почати всі необхідні дії по припиненню порушення, затримці порушника, відшуканню і закріпленню доказів. Інше суперечило б принципам оперативності, економічності адміністративного провадження. Суб'єкти розслідування наділені широкими правами: вимагати від громадян, посадових осіб пояснень, представлення необхідних документів, доставляти порушника в ОВС, застосовувати інші примусові заходи. Як правило, про порушення справи можна говорити тільки як про психічний, вольовий акт, не фіксованому процесуально зовні, але можливе прийняття рішення почати розслідування при наявності ознак провини. Порушивши справу, посадову особу визначає тим самим початок дій, спрямованих на збір доказів, що підтверджують чи спростовують здійснення адміністративного делікту. У процесі розслідування повинні бути установлені фактичні обставини зробленої провини, які можна підрозділити на три групи. Перша — обставини, що мають безпосереднє значення для рішення питання про наявність чи відсутності складу провини. Іншу групу складають обставини, що знаходяться за рамками складу порушення, але мають значення для визначення виду і розміру стягнення. Одна з задач адміністративного провадження складається у виявленні причин і умов, що сприяють здійсненню порушень, їхньому попередженні. Тому увага приділяється і цій групі фактів. З'ясування фактичних обставин справи здійснюється різними способами. Широко використовується опитування. Для опитування й одержання пояснень можуть бути викликані будь-які особи, які володіють відомостями, що мають значення для справи. Це порушники, потерпілі, свідки, фахівці. Суб'єкт розслідування може призначити експерта, коли виникає необхідність у спеціальних пізнаннях (ст. 273 КпАП України), вимагати довідки від організації. Дослідження фактичних обставин може здійснюватися і за допомогою матеріальних носіїв інформації (речовинних доказів і документів), одержуваних у результаті затримки деліквента, особистого огляду й огляду речей, огляду транспортних засобів і приміщень, вилучення предметів. Процесуальним документом, що підводить підсумки розслідування по адміністративній справі, є протокол, що фіксує кожне порушення, крім випадків, прямо передбачених законодавством. У ст. 256 КпАП названий перелік відомостей, що повинні міститися в протоколі про провину. Перша група відомостей стосується обставин здійснення і кваліфікації порушення. У протоколі вказуються дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол. Повинний бути точно і конкретно зазначений акт, що передбачає адміністративну відповідальність за дане порушення, його стаття. У випадку вилучення в порушника незаконно набутих, збережених, придбаних чи використовуваних предметів, водійського посвідчення, інших документів у протоколі робиться відповідна запис. Друга група відомостей пов'язана з закріпленням даних, що характеризують особистість деліквента: прізвище, ім'я, по батькові, вік, рід занять, матеріальне становище, місце проживання і роботи, документ, що засвідчує особистість. Особистість засвідчується по паспорті, посвідченню водія чи іншому документу. Третю групу складають відомості, що характеризують протокол як офіційний документ. У ньому вказуються дата і місце його складання, прізвище і посада укладача, прізвища й адреси свідків і потерпілих, якщо вони маються. Відсутність відомостей про укладача протоколу робить його дефектним, тому що невідомо, складений він повноважною на те особою чи ні. Протокол скріплюється поруч підписів. Насамперед він повинний бути підписаний особою, що його склала, і деліквентом. При наявності свідків і потерпілого протокол підписується також цими особами. Четверта група відомостей пов'язана з реалізацією права на захист. Особі, притягуваної до відповідальності, необхідно роз'яснити його права й обов'язки, передбачені ст. 268 КпАП, про що робиться відмітка у протоколі. Воно вправі ознайомитися зі змістом протоколу, внести в нього власноручні пояснення, підписати його чи відмовитися від підпису і вказати мотиви відмовлення, представити прикладені до протоколу пояснення чи зауваження по його змісту. Відмовлення підписати протокол не зупиняє подальшого руху справи, але він повинний бути зафіксований спеціальним записом. Особа, притягувана до відповідальності, вправі вимагати, щоб йому була вручена копія протоколу.Специфічно адміністративне розслідування, здійснюване податковими, митними й іншими наглядовими органами. Справа в тім, що в ході своїх планових перевірок вони, ще не маючи даних про порушення, проводять дії, подібні з тими, котрі відбуваються при адміністративному розслідуванні. Так, у процесі митного контролю перевіряються документи, проводиться огляд приміщень, усне опитування, огляд товарів, особистий огляд і інші контрольні дії. Знайшовши порушення, суб'єкт нагляду складає протокол про нього. І це фактично означає порушення справи про адміністративний делікт. Складання протоколу в цих випадках чітко розділяє звичайний нагляд і адміністративне розслідування. При здійсненні провини групою осіб протокол складається на кожного деліквента окремо. Складання одного протоколу на всіх порушників не дозволяє конкретизувати обвинувачення, пропоноване кожному з них, і позбавляє можливості прямо в протоколі дати свої пояснення власне кажучи провини. Цим обмежується право особи на захист при залученні його до адміністративної відповідальності. Протокол не складається в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 70, 73, 77, 153, якщо розмір штрафу не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, статтею 107 (у випадках вчинення правопорушень, перелічених в частині третій статті 238) частиною третьою статті 109, статтями 110, 115, частинами першою, третьою і п'ятою статті 116, частиною третьою статті 116-2, частинами першою і третьою статті 117 (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення правопорушення), статтями 118, 119, частинами третьою, четвертою і п'ятою статті 133-1, статтями 134, 135 цього Кодексу, якщо особа не оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається. Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення. Якщо порушник оспорює стягнення, що на нього накладається за вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою цієї статті, то складається протокол про адміністративне правопорушення. Завершальним етапом першої стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення є направлення матеріалів розслідування на розгляд. Очевидно, що він має місце лише тоді, коли особа, що закінчила розслідування і склало протокол, саме не вправі вирішити справу чи власне кажучи вважає за необхідне передати її в інші органи. Справа, по якій проведене розслідування, направляється: 1) органу чи посадовій особі, уповноваженої розглядати відповідну категорію адміністративних правопорушень; 2) в орган внутрішніх справ, прокуратуру, якщо будуть виявлені ознаки злочину; 3) на розгляд громадської чи організації трудового колективу; 4) командиру військової частини, ректору вузу, що відповідає органу для рішення питання про притягнення особи, що скоїла адміністративну провину, до дисциплінарної відповідальності.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (12.05.2014)
Просмотров: 1021 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: