Реферат на тему: Процесуальний статус слідчого в Україні - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Процесуальний статус слідчого в Україні. У сучасних умовах поряд з проблемою реформування органів досудового слідства негайного вирішення вимагає удосконалення процесуального статусу слідчого. З цією метою треба створити та забезпечити належні умови і гарантії його діяльності під час проведення розслідування кримінальних справ. Чинний Кримінально-процесуальний кодекс України (далі КПК України) не розкриває змісту поняття "слідчий", а тільки визначає відомчу приналежність слідчого. У п.7 ст.32 і ст.102 КПК України зазначено, що органами досудового слідства є слідчі прокуратури, органів внутрішніх справ, податкової міліції й органів служби безпеки. Таке визначення не розкриває сутності поняття "слідчий" і певною мірою навіть його звужує. Слідчий – це, перш за все, посадова особа, яка уповноважена на проведення досудового слідства у кримінальних справах, хоча закон не містить достатніх гарантій його процесуальної незалежності, крім випадків, визначених ст.114 КПК України. Згідно зі зазначеною статтею, в разі не погодження слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину й обсяг обвинувачення, про направлення справи до суду або про закриття справи слідчий має право подати справу прокуророві з письмовим викладенням своїх заперечень. Наявність цієї норми в КПК України, безумовно, є позитивним явищем. Однак за своєю суттю вона залишається лише теоретичною і не має жодного практичного значення. На практиці виконати процедури оскарження вказівок прокурора проблематично, враховуючи відомчу підлеглість слідчого, його залежність щодо подальшого проходження служби від органів прокуратури й інших не юридичних, а відомчих аспектів. Як свідчить статистика, в 2001 р. тільки 0,32% кримінальних справ містили матеріали оскарження слідчими вказівок прокурора, значна частина яких залишилася без розгляду. Отож, визначена законом процесуальна незалежність слідчого є звичайною формальністю. Останнім часом активно обговорюють питання щодо місця та ролі досудового слідства у системі державних органів. Це зумовлено тим, що постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. затверджено Концепцію судово-правової реформи в Україні. Згідно з цією Концепцією запропоновано створити єдиний слідчий апарат, який допоможе суттєво підвищити якість роботи слідчих у розкритті та розслідуванні злочинів, дотриманні законності, конституційних прав і інтересів громадян нашої держави. Існує думка, що забезпечення процесуальної самостійності та незалежності слідчих стане можливим лише зі створенням єдиного слідчого органу – Слідчого Комітету України, до структури якого повинні ввійти всі слідчі підрозділи, які сьогодні розосереджені в різних правоохоронних органах. З такою думкою не погоджуються силові відомства, які вважають, що відділення слідчих підрозділів від оперативних служб негативно вплине на ефективність розкриття злочинів. І прихильників, і противників створення єдиного слідчого органу об’єднує думка, що для забезпечення процесуальної самостійності та незалежності слідчого треба прийняти закон про працівників органів досудового слідства. До речі, законами України правове положення адвокатів, суддів і прокурорів врегульовано. Водночас правове положення слідчого законодавчо врегульовано недостатньо, що зумовлено багатьма негативними моментами в системі досудового слідства. На наш погляд, настає нагальна потреба в прийнятті спеціального Закону України "Про статус слідчого", в якому варто чітко закріпити процесуальне положення слідчого та передбачити систему відповідних гарантій його діяльності. Слідчий повинен бути на тому самому рівні, що й адвокат, прокурор, суддя, які кращою мірою захищені відповідними законами України. Об’єктом прокурорського нагляду повинна стати не діяльність слідчого взагалі, а законність його процесуальних дій і прийнятих ним рішень. Виклик слідчого до суду і допит його у судовому засіданні є не що іншим, як посяганням на його процесуальну незалежність, тому що суд і учасники судового розгляду прагнуть з’ясувати мотиви, якими керувався слідчий у своїх діях та інші обставини, які вплинули на його внутрішнє переконання. З цього випливає, що слідчий повинен давати показання щодо себе, виправдовувати свої дії і рішення. Тому, на нашу думку, в новому КПК України треба ввести норму, яка б забороняла допит слідчого як свідка у справі, яку він розслідував. У законі потрібно передбачити заходи впливу, які має право застосовувати слідчий до порушників порядку в процесі проведення слідчих дій, їх відповідальність у вигляді штрафів за злісне ухилення від явки на виклик слідчого і за відмову від виконання своїх процесуальних обов’язків як особи, участь якої в проведенні слідчої дії є обов’язковою. Треба вирішувати питання про удосконалення існуючих форм і методів прокурорського нагляду за слідчою діяльністю, тому варто запровадити механізм відстоювання слідчим у судовому порядку своїх прав на незалежну оцінку доказів, на розслідування прийнятої до свого провадження кримінальної справи і прийняття у ній процесуальних рішень. З метою подальшого вдосконалення слідчої роботи і підвищення її ефективності потрібно законодавчо визначити професійні вимоги до слідчого, оскільки процесуальна самостійність і незалежність слідчих повинна забезпечуватись їхніми особистими якостями. В кримінальному процесі слідчий є важливою фігурою, тому за кваліфікацією, рівнем освіти, діловими та моральними якостями він повинен бути на тому самому рівні, що й прокурор, суддя, адвокат. Визначення таких жорстких вимог до слідчих позитивно вплине на якість досудового слідства і популярність професії слідчого. Як свідчать дані, сьогодні вищу юридичну освіту в системі МВС України мають тільки 66,4% слідчих, що аж ніяк не може позитивно вплинути на високу якість слідства. На наш погляд, враховуючи характер злочинності, значну кількість кримінальних справ можна розслідувати органами дізнання і завершувати складанням обвинувального висновку. Це допоможе слідчим зосередитись на розслідуванні кримінальних справ про злочини з підвищеною суспільною небезпекою. Відомо, що результати роботи слідчого з розкриття та розслідування злочинів значною мірою залежать від правильної взаємодії з органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність. На жаль, процесуальні аспекти такої взаємодії в законодавчому плані відпрацьовані недостатньо. Статтю 114 КПК варто доповнити положеннями про те, що цю взаємодію організовує та спрямовує слідчий, якому належить виняткове право на вибір конкретних форм взаємодії як процесуального, так і не процесуального характеру. Форми взаємодії реалізують не тільки за ініціативою, а й під безпосереднім контролем слідчого. Проведення гласних і негласних оперативно-розшукових заходів у кримінальній справі, що є у провадженні слідчого, без його відома і згоди не допускається, оскільки ці заходи можуть суперечити обраній слідчим методиці та тактиці розслідування. Є нагальна потреба надати слідчому право на дачу органу дізнання вказівок про виконання конкретних оперативно-розшукових заходів, які він вважає за доцільне провести у цій слідчій ситуації. Процесуальному характеру взаємовідносин слідчого з органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, повинна відповідати не тільки письмова форма його доручень і вказівок, а й письмова форма повідомлень про результати їх виконання. Відсутність положення про визначення письмової форми цих взаємовідносин слідчого з органами дізнання – суттєва прогалина кримінально-процесуального закону. На наш погляд, варто визначити термін виконання доручень і вказівок слідчого щодо проведення оперативно-розшукових заходів. Одного посилання на їхній обов’язковий характер недостатньо. З огляду на це, доцільно було б закріпити в законі, що термін виконання таких доручень і вказівок самостійно визначає слідчий. В окремих випадках він може вирішувати питання про його продовження. На практиці органи дізнання не знайомлять слідчого з усіма оперативними даними, зібраними в кримінальній справі. Таке положення не можна вважати правильним, оскільки воно пов’язане із втратою значного обсягу інформації. Деталі, які оперативні працівники вважають несуттєвими для слідчого, який досконало знає кримінальну справу, можуть бути досить важливими. Крім того, без ознайомлення з первинними матеріалами, слідчому важко в повному обсязі зробити висновок про те, чи правильно формально проведено оперативно-розшукові заходи, особливо, коли йдеться про відсутність позитивного результату, чи вживали такі заходи взагалі. Саме тому, на наш погляд, у кримінально-процесуальному законодавстві варто закріпити право слідчого на безпосереднє ознайомлення з усіма оперативними матеріалами, зібраними органами дізнання в кримінальній справі, яку він розслідує. Слідча робота дає кінцеві результати тільки при забезпеченні цього виду діяльності, режиму обмеженої гласності. При порушенні таємниці слідства вона стає безрезультативною і не потрібною, тобто втрачає сенс. Тому велика кількість багатоепізодних і перспективних кримінальних справ про організовані злочинні групування, про вбивства на замовлення за останні роки не були доведені до суду. Вирішення питання про співвідношення гласності та конфіденційності (таємниці) слідства вимагає об’єднання спеціальних зусиль законодавців, вчених і практичних працівників. Cуттєвий недолік чинного КПК – відсутність належно врегульованого механізму усунення слідчим захисника підозрюваного, обвинуваченого від участі у справі. Законодавство України передбачає, хоча й не дуже чітко, що захист повинен проводитись визначеними встановленим законом засобами. Зокрема, у ст.21 КПК сказано, що підозрюваному, обвинуваченому то підсудному треба надати можливість захищатись визначеними законом засобами, а в ст.48 цього Кодексу передбачено, – що захисник зобов’язаний використовувати всі зазначені в законі засоби захисту. Водночас ці положення зовсім не забезпечені нормою про відповідальність за їх порушення. В КПК не передбачено процедури усунення слідчим захисника з процесу, а тим більше у випадку, коли він здійснює свої повноваження на шкоду правосуддю. Усе це вимагає законодавчого закріплення в КПК України норми, яка давала б право усунути з процесу захисника, який виконує свої обов’язки щодо захисту підозрюваного, обвинуваченого з порушенням закону. У такому випадку слідчому варто надати право звертатись у суд з відповідним поданням про усунення захисника від участі у справі на досудовому слідстві, якщо він виконує свої обов’язки з порушенням закону. На наш погляд, розробляючи Закон України "Про статус слідчого", треба визначити критерії щодо кількості кримінальних справ, які можуть одночасно бути у слідчого в провадженні, враховуючи те, що науково обгрунтованою нормою є не більше трьох кримінальних справ у місяць. Доцільність закріплення такого положення на законодавчому рівні зумовлена існуючими реаліями сьогодення, а у слідчого в провадженні не рідко перебуває більше двох десятків кримінальних справ. Про яку якість слідства може йтися. Крім того, підслідність кримінальних справ потрібно визначити з врахуванням спеціалізації слідчих, що в результаті значно підвищить якість слідства. Отже, вирішення цих та інших теоретичних, організаційних проблем на законодавчому рівні сприятиме значному покращенню досудового слідства, а це в позитивно вплине на ефективність слідчої роботи.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (16.05.2014)
Просмотров: 562 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: