Реферат на тему: Принципи земельного права - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Принципи земельного права. Вважаємо, що принципи земельного права також мають зв'язок з поняттями “принцип” та “принцип права”, що проявляється через співставлення їхніх ознак. На нашу думку, поняття “принципи земельного права” з притаманною їм сукупністю всіх ознак є способом трансформації основних принципів права на галузевому рівні (тобто на рівні земельного права), однак з урахуванням особливостей самої галузі. Для цього слід проаналізувати основні підходи до розуміння принципів земельного права, обґрунтовані наукою земельного права. Зокрема, І. В. Павлов визначав принципи земельного права як обумовлені конституційними принципами специфічні вихідні положення земельного права, що випливають з особливостей земельних відносин [100, с.9]. Базуючись на цьому визначенні, можна констатувати такі ознаки принципів земельного права: вони є основними засадами, вихідними положеннями в земельному праві; вони випливають з конституційних принципів та специфічних особливостей земельних відносин. Однак, на нашу думку, тут варто також констатувати їх обумовленість не лише конституційними принципами та особливостями відносин, які вони регулюють, а й звертати увагу на їх обумовленість загальноосвітніми принципами. Тому в кінцевому варіанті можна констатувати таку їх ознаку як обумовленість загально соціальними, конституційними принципами та специфічними особливостями земельних відносин. Вважаємо, що ці ознаки є статусними, оскільки характеризують місце та ґенезу принципів земельного права. Б. В. Єрофєєв тлумачив принципи земельного права як властиві тільки земельному праву специфічні принципи, обумовлені особливостями земельних відносин [101, с. 26]. Отже, тут також констатується їх обумовленість особливостями земельних відносин. Що ж стосується такої ознаки принципів земельного права як їх притаманність суто земельному праву, то, нашу думку, це не відповідає дійсності. Про їх притаманність виключно земельному праву можна вести мову лише на рівні галузевих принципів, тобто у вузькому розумінні. У широкому розумінні на правове регулювання земельних відносин впливають не лише галузеві, а й загально правові, міжгалузеві принципи, які стосуються не лише земельного права, а відповідно всієї правової системи чи інших, суміжних із земельним, галузей права. В. С. Шелестов визначив принципи земельного права як основоположні правові ідеї, керівні положення, у відповідності з якими регулюються земельно-правові відносини, та виділив їх наступні ознаки: 1) визначення змісту земельного права та його основних напрямів розвитку, цілей і завдань земельно-правового регулювання; 2) об’єктивна вираженість у земельно-правових нормах; 3) обумовленість потребами правозастосовчої практики; 4) внесення системності в земельному праві, здатність виступати юридичною базою для ґрупування земельно-правових норм в інститути земельного права [102, с.26-27, 103, с.41]. Визначення змісту земельного права, його напрямів розвитку, цілей і завдань, на наш погляд є однією з характеристик такої ознаки принципів як їх здатність виступати основними засадами, вихідними положеннями, головними ідеями і земельному праві. Об’єктивна вираженість у земельно-правових нормах, на нашу думку, є не лише ознакою, а й формою виразу принципів земельного права, яка, на наш погляд, є елементом механізму дій цих принципів. Обумовленість потребами правозастосовчої практики належить до регулятивних ознак принципів, однак сформульована на нашу думку, однобічно. Не враховано той факт, що принципи можуть мати зворотний вплив на правозастосування, спрямовуючи правозастосовчу діяльність у галузі використання та охорони земель. Тому дану ознаку принципів земельного права можна сформувати як обумовленість потребами правозастосовної практики та подальше визначення її напрямів. Внесення системності в земельне право також слід віднести до регулятивних ознак, оскільки це стосується механізму правового регулювання земельних відносин. В. І. Семчик підходить до дослідження даної проблеми, виходячи зі співвідношення понять “принципи”, “принципи права” та “принципи земельного права”. Поняття “принципи” розглядаються як наукові; моральні засади, ґрунтовні, постійні ідеї, що мають силу незалежно від часу та обставин; узагальнення, виведені зі спостереження численних фактів і підтверджені практикою. Принципи права тлумачаться як основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значимістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення права. Принципи загального права, на думку В. І. Семчика, реалізуються шляхом відтворення загально правових засад у земельному законодавстві, пронизують його систему і вдосконалюються з його розвитком [104, c. 26-27]. Враховуючи даний підхід, варто констатувати такі статусні ознаки принципів земельного права як обумовленість загально соціальними та загально правовими засадами, а також їх вдосконалення з розвитком земельного права. Регулятивною ознакою виступає те, що принципи земельного права лежать в основі системи земельного права, як зазначав також В. С. Шелестов. М. Г. Ковтун аналізує принципи земельного права, виходячи не із загального поняття “принцип”, а з поняття “принцип права”, беручи його за основу як відправну категорію. Якщо принцип права, на думку М. Г. Ковтуна, узагальнено відображають суттєві положення права, то принципи земельного права відображають закономірності земельно-правового регулювання. Він трактує принципи земельного права у широкому та вузькому значенні. В широкому значенні принципи земельного права - це вихідні засади, які визначають основні напрями його розвитку. Тут принципи земельного права тлумачаться суть як основа, база, вектор розвитку усього земельного права. У вузькому значенні принципи земельного права – це закріпленні в діючому земельному законодавстві основоположні керівні засади, які висловлюють сутність норм земельного права і головні напрямки в області правового регулювання суспільних відносин з приводу раціонального використання і охорони земель [105, c. 9-10]. Базуючись на широкому значенні принципів земельного права, наведеному М. Г. Ковтуном, варто виділити таку їх статусну ознаку як універсальність у земельному праві, завдяки якій принципи концентровано виражають особливості виникнення, розвитку і функціонування земельного права. Що ж стосується їх закріплення у земельному законодавстві, то, по-перше, це не ознака, а форма вираження принципів, а, по-друге, принципи земельного права закріплені не лише в земельному законодавстві. Загально правові принципи, які стосуються всієї правової системи, включаючи земельне право, закріплені у Конституції України. Міжгалузеві принципи, які лежать в основі земельного та суміжних з ним галузей права, можуть втілюватися і в актах цивільного, екологічного, аграрного права. На нашу думку цю ознаку варто сформулювати як “вираженість змісту принципів через правові норми” та віднести до регулятивних ознак. Такі правові норми, які безпосередньо закріплюють принципи земельного права, є нормами – принципами. Таку ознаку як, визначення основних напрямів у галузі правового регулювання земельних відносин, на наш погляд, можна сформулювати як нормативно-регулятивний характер цих принципів, який обмежується регулюванням суто земельних відносин, ознак з вищих позицій у порівнянні із земельно-правовими нормами. Вважаємо, що усю цю ознаку принципів земельного права можна віднести до регулятивних. В. К. Гуревський розглядає принципи земельного права як закріплені у земельному законодавстві керівні засади, які виражають сутність норм земельного права і основні напрями правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних із раціональним використанням і охороною земель [106, c. 102; 107, c.15; 108, c. 13]. Таке визначення принципів земельного права фактично співпадає з розумінням принципів земельного права у вузькому розумінні, обґрунтованого М. Г. Ковтуном. Отже, дефініції принципів земельного права, подані В. К. Гуревським та М. Г. Ковтуном, стали основою для виведення та обґрунтування такої статусної ознаки як універсальність принципів у земельному праві, а також регулятивних ознак – таких як нормативно регулятивний характер принципів у галузі земельних відносин та вираженість змісту принципів земельного права через правові норми. Узагальнивши розглянуті нами основні підходи до визначення принципів земельного права, а також враховуючи їх взаємозв’язок з родовим поняттям “принцип права”, можна констатувати наступні ознаки земельно-правових принципів: вони є основними засадами, вихідними положеннями в земельному праві; об’єктивно зумовлені загально соціальними, загально правовими принципами, а також специфічними особливостями земельних відносин, розвиток (динаміка) яких впливає на динаміку принципів земельного права; універсальність у земельному праві; тобто втілення у концентрованому виразі особливостей виникнення, розвитку та функціонування земельного права як галузі; вища імперативність в земельному праві. Якщо принципи права в цілому, які мають загально правовий характер, володіють вищою імперативністю у всій правовій системі, то принципи земельного права – у галузі регулювання земельних правовідносин. Вони мають провідну роль у порівнянні з земельно-правовими нормами. Всі ці ознаки свідчать про загальну значимість, місце принципів у земельному праві і тому є статусними. До регулятивних ознак принципів земельного права належать: нормативно-регулятивний характер регулювання земельних відносин, що проявляється у регулюванні цих відносин з вищих позицій у порівнянні з нормами земельного права; системотворчість у земельному праві, що проявляється у здатності принципів виступати юридичною основою для групування земельно-правових норм в інституті; обумовленість потребами правозастосовчої практики, з одного боку, а з іншого – здатність спрямувати процес реалізації (в т. ч. й застосування) земельно-правових норм; визначення засад земельної правотворчості (в т. ч. і законотворчості); визначення земельного правопорядку та засад правоохоронної діяльності у галузі земельних відносин. Перші три ознаки виведені на основі аналізу основних підходів до розуміння принципів земельного права. Четверта і п’ята ознака випливає із співвідношення понять “принципи права” та “принципи земельного права”. Якщо родовому поняттю “принципи права” властиво визначати напрям право творення і правоохорони на рівні всієї правової системи, то видовому поняттю “принципи земельного права” – на рівні галузевому. В цілому регулятивні ознаки принципів земельного права характеризують вплив цих принципів на механізм правового регулювання земельних відносин. Слід зазначити, що у дефініціях принципів земельного права не відображались світоглядні та доктринальні ознаки цих принципів. Це, на наш погляд, зумовлено тим, що науковці при розробці дефініцій принципів намагалися не виходити за межі розуміння земельного права виключно як регулятора земельних відносин. Проте варто констатувати той факт, що існує відмінність між змістом принципів, закріплених у земельно-правових нормах, та особливостями їх відображення у правосвідомості суб’єктів земельних відносин. Крім того, суб’єкти можуть виступати носіями принципів, не закріплених у нормах земельного права. Це підштовхує нас до необхідності дослідити окремо особливості втілення принципів у правосвідомості суб’єктів, що, на нашу думку, проявляється через світоглядні ознаки принципів. Вважаємо, що це сприятиме зближенню нормативно-правового змісту принципів з розумінням, усвідомленням та реалізацією цих принципів суб’єктами правовідносин. Це у свою чергу сприятиме вдосконаленню реалізації (у т. ч. й застосуванню) норм земельного права. Враховуючи співвідношення понять “принципи права” та “принципи земельного права”, можна визначити наступні світоглядні ознаки останніх: вираженість принципів земельного права у формі земельних прав та обов’язків суб’єктів земельних відносин, які в свою чергу втілюються у правосвідомості цих суб’єктів та забезпечують поєднання індивідуальних, групових та суспільних інтересів; втілення у принципах в концентрованому вигляді досвіду розвитку земельного права (зокрема, у конкретно-історичних принципах, які у різні історичні періоди визначали ставлення суб’єктів до землі та земельних відносин). На нашу думку, доцільно виділити також доктринальні ознаки принципів земельного права, які характеризують вплив принципів на науку земельного права. Оскільки доктринальні ознаки принципів земельного права не висвітлювались в науковій літературі, то при дослідженні цих ознак потрібно базуватись на відповідних ознаках родового поняття “принцип права”. Тому до доктринальних ознак принципів земельного права, на наш погляд, варто віднести: втілення у цих принципах результатів наукового осмислення закономірностей розвитку, земельного права; здатність принципів земельного права обумовлювати напрям розвитку науки земельного права. Доцільним, на наш погляд, є аналіз кожної з ознак принципів земельного права. Такий аналіз варто розпочати із статусних ознак цих принципів. Однією з таких ознак є те, що принципи земельного права є основними засадами, вихідними положеннями у земельному праві. В юридичній літературі існують різні підходи до співвідношення понять “основні засади” та “принципи права”. Зокрема, Н. П. Асланян вважає, що поняття “принципи” та “засади” не можна ототожнювати, оскільки, на її думку, термін “принцип” можна вживати лише у гносеологічному значенні, а термін “засади” – як у гносеологічному, так і в онтологічному значеннях [109, c. 21]. Є. Г. Коміссарова вважає основні засади різновидом нормативних правових принципів, які відносяться до числа законодавчих новел. Крім того, вона визначає правові принципи як ідеї без текстуального вираження, які реалізовані у правовій матерії у тій чи іншій мірі, а основні засади – як нормативні узагальнення, об’єктивовані в матерії позитивного права [110, c.16-17]. Л. В. Щеннікова підтримує думку про те, що принцип права є основними засадами і немає ніякої необхідності у протиставленні цих понять [111, c. 42]. Ми підтримуємо думку Г. А. Волкова про те, що принцип права є одним із елементів основних начал правового регулювання суспільних відносин, а основні засади не зводяться до одних лише принципів [112, c. 12]. Тому принципи земельного права є одним із елементів основних засад земельного права поряд з цілями і завданнями правового регулювання земельних відносин, сферою їх правового регулювання та іншими засадами. Крім того, принципи земельного права є ще й вихідними положеннями, з яких починається процес формування та подальшого функціонування земельного права. Саме здатність виступати основними засадами, вихідними положеннями у праві обумовлює закріплення принципів земельного права у Главі 1 (ст. 5) Земельного кодексу України, яка називається “Основні положення”. Об’єктивна зумовленість принципів земельного права загальносоціальними та загальноправовими засадами означає, що принципи земельного права є способом трансформації суспільних та правових засад у земельне право з урахуванням специфіки земельних відносин. Спочатку загально соціальні (або загальнолюдські) принципи, отримуючи закріплення у праві, стають загально правовими. Далі загально правові принципи отримують своє специфічне вираження на галузевому рівні (у даному випадку – у земельному праві). Такі загальносуспільні принципи як гуманізм, справедливість, соціальна рівноправність, суспільний порядок отримали своє вираження у праві у вигляді принципу пріоритету прав людини, принципу справедливості; принципу рівноправності, принципу законності та принципу правосуддя. Саме такі загально правові принципи В. І. Леушин цілком слушно відносить до числа основних принципів права [113, c. 121-122]. Крім того для забезпечення дієвості перерахованих вище принципів, діє принцип верховенства права, закріплений у ст. 8 Конституції України. Визначальними характеристиками цього принципу, згідно інтерпретації Європейського Суду з прав людини, є пріоритет прав людини, визначеність її правового статусу та поширення цієї пріоритетності на діяльність усіх державних органів [114, c.12]. У свою чергу загально правові принципи обумовлюють формування принципів земельного права. Зокрема принцип рівноправності обумовив закріплення у п. “б” ст. 5 Земельного кодексу України принципу забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави. Загально правові принципи законності та правосуддя обумовили закріплення у п. “ґ” ст. 5 ЗК України принципу забезпечення гарантій прав на землю (включаючи і гарантії захисту). Принцип пріоритету прав людини та принцип верховенства права (в частині визначення правового статусу особи та непорушності цього статусу державними органами) обумовили втілення у п. “в” ст. 5 ЗК України принципу невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами свої прав щодо володіння, користування та розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом. Універсальність як статусна ознака принципів земельного права полягає у тому, що принципи втілюють у собі особливості виникнення, розвитку та функціонування земельного права. Як приклад, можна навести конкретно-історичні принципи правового регулювання земельних відносин в Україні, які втілювали в собі особливості правового регулювання цих відносин на різних етапах державотворення в Україні, а також сучасні принципи земельного права, які концентрують в собі характерні риси даної галузі права на сучасному етапі. На перший погляд універсальність можна віднести до регулятивних ознак, оскільки видається, що вона характеризує земельне право лише як галузь права. Проте це не зовсім відповідає дійсності, оскільки принципи земельного права, стаючи об’єктом наукового дослідження, уособлюють в собі також особливості науки земельного права. Виявляючись в процесі наукового дослідження, вони також характеризують стан розвитку науки земельного права. Крім того, характер і зміст принципів свідчить про ступінь розвитку правосвідомості суб’єктів земельних відносин, які дотримуються цих принципів. Отже, універсальність принципів земельного права свідчить не про якесь окреме місце принципів, чи то в механізмі правового регулювання, чи суто в науці земельного права, чи лише на рівні правосвідомості суб’єктів, а визначає загальну роль принципів і тому належить до статусних ознак. Вища імперативність принципів земельного права випливає з інших статусних ознак, зокрема, зі здатності виступати основними засадами в земельному праві та їх універсальності. Для того, щоб дійсно виступати основними засадами і обумовлювати розвиток та дієвість земельного права, принципи повинні мати не звичайну, властиву земельно-правовим нормам, імперативність, а вищу імперативність, щоб реалізувати покладені на них функцій по забезпеченню формування та подальшого ефективного розвитку земельного права. Однак вищу імперативність вони мають відносно елементів системи земельного права. По відношенню до загально соціальних та загально правових принципів їм належить підпорядкована роль, оскільки принцип земельного права ними обумовлюються і тому мають з ними узгоджуватись. Регулятивні ознаки, узагальнені нами, характеризують місце і значення принципів у механізмі правового регулювання земельних відносин, основні особливості земельного права як галузі права. Тобто на відміну від статусних ознак, які характеризують загальну значимість цих принципів, регулятивні ознаки обмежуються характеристикою дії принципів у сфері земельно-правового регулювання, не виходячи за її межі. Однією з таких властивостей принципів є їх нормативно-регулятивний характер. Це означає, що принципи земельного права беруть участь у регулюванні земельних відносин, однак з вищих позицій, ніж земельно-правові норми. У цьому плані нормативно-регулятивний характер принципів тісно переплітається з такою їх ознакою як вища імперативність. Проте не варто забувати, що між принципами земельного права та земельно-правовими нормами існує тісний взаємозв’язок, незважаючи на відмінність у рівнях, позиціях, з яких вони здійснюють регулювання земельних відносин. Саме завдяки нормам принципи знаходять своє втілення в нормативно-правових актах і стають нормами-принципами. Отже, нормативно-регулятивний характер принципів земельного права проявляється з одного боку, у врегулюванні земельних відносин з вищих позицій, ніж норми права, а з іншого боку, засобом такого регулювання є ті ж земельно-правові норми. З цього приводу Г. А. Волков дослідивши основні підходи І. А. Ігнатієвої, І. О. Краснової, Г. В. Чубукова з даного питання, зробив слушний, на нашу думку, висновок про те, що норми-принципи (як результат взаємодії принципів і норм земельного права) виступають носіями цілей і завдань земельного права, необхідними правовими засобами їх досягнення [112, с. 20]. Системотворчість є ознакою принципів земельного права, яка характеризує їх, як юридичну базу для групування земельно-правових норм у інститути. Зокрема, закріплений у п “г” ст.5 ЗК України принцип забезпечення гарантій прав на землю став юридичною основою для групування норм, які визначають гарантії земельних прав, в інститут гарантій прав на землю, відображений у Розділі V ЗК України. Принцип раціонального використання та охорони земель, закріплений у п. “г” ЗК України, обумовив об’єднання однорідних земельно-правових норм в інститут управління у галузі використання та охорони земель (Розділ VII ЗК України) і т.д. Принципи земельного права також лежать в основі земельної правотворчості (у т.ч. й законотворчості), визначаючи її напрями та порядок здійснення. Зокрема, у п.5 та п.7. ст.92 Конституції України закріплено принципи виключного законодавчого визначення засад використання природних ресурсів та виключно законодавчого визначення правового режиму власності (у т.ч. і права власності на землю) [ ]. Ці принципи встановлюють, що використання природних ресурсів та право власності на них повинно врегульовуватись на вищому рівні правоутворення, тобто на законодавчому рівні. Пріоритет законодавчого регулювання земельних відносин закріплено і в п. “а” ст.6 ЗК України, за яким до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин [ ]. Отже, у галузі земельної правотворчості принципи земельного права проголошують пріоритет законодавчого (а не підзаконного) регулювання земельних відносин. Це, на нашу думку, є цілком обґрунтованим, оскільки, по-перше, закони мають вищу юридичну силу у порівнянні з підзаконними нормативно-правовими актами, а, по-друге, земля, відповідно до ст.14 Конституції України та ст. 1 ЗК України, є основним національним багатством. Це означає, що його правовий режим як основного національного багатства має визначатись на конституційному і законодавчому рівнях правотворчості. Проте, всупереч цьому, як було встановлено при дослідженні особливостей законодавчого закріплення принципів земельного права на сучасному етапі, зберігається висока питома вага підзаконних нормативно-правових актів, а отже – підзаконної нормативної правотворчості. Принципи земельного права обумовлюють процес реалізації (у т.ч. й застосування) земельно-правових норм, а з іншого боку, сам процес право реалізації (у т.ч. й правозастосування) обумовлює появу тих чи інших принципів. Останні виявляються завдяки юридичній практиці. Приклади цього можна знайти, аналізуючи практику реалізації і застосування правових норм. Прикладом впливу принципів на процес застосування правових норм є п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 р. № 7, за яким “суд”, розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів, повинен перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його незаконність”. [113, с. 330]. У даному випадку посилення дії загально правового принципу законності та галузевого принципу забезпечення гарантій прав на землю покликане сприяти вдосконаленню юридичної практики з питань захисту земельних прав та забезпечувати відповідність рішень держаних органів місцевого самоврядування чинному законодавству України. У п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок” від 4 жовтня 1991 р. №7 зазначено, що “при вирішенні спорів про припинення прав власності громадянина на будинок у зв’язку з вилученням земельної ділянки, на якій він знаходиться, суди повинні мати на увазі…, що право вибору виду компенсації належить власнику. Зокрема, вилучення для державних або громадських потреб земельних ділянок, наданих громадянам України, проводиться після виділення за їх бажанням місцевою радою рівноцінної земельної ділянки… і відшкодування в повному обсязі всіх інших збитків”. [114, с.153]. Отже, в основу вдосконалення юридичної практики з питань вилучення земельних ділянок, на яких знаходяться будівлі, для державних чи громадських потреб покладено принцип забезпечення гарантій прав на землю (частині компенсаційних гарантій) та принцип поєднання публічно-правових та приватноправових засад у земельному праві. Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами по відшкодування шкоди” від 27 березня 1992 р. №6, “особа, яка хоч і не є власником, але володіє майном на … підставі, передбаченій законом чи договором, …також вправі вимагати відшкодування шкоди, заподіяної цьому майну” [115, с. 172]. Отже, в основу вдосконалення механізму захисту як права власності в цілому, так і права власності на землю як на нерухоме майно покладено загально правовий принцип рівноправності та галузевий принцип рівноправності суб’єктів земельних відносин з питань захисту прав на майно незалежно від того, чи є особа власником майна (у т. ч. і землі), чи володіє ним на інших законних або договірних підставах. Крім того, тут присутній принцип забезпечення гарантій майнових прав суб’єктів як загально правовий принцип на принци забезпечення гарантій прав на землю у тому випадку, якщо суб’єкт використовує право на захист своїх земельних прав та вимагає компенсації збитків, заподіяних наявній у нього земельній ділянці. Аналогічні принципи закріплені також у п. 2 та п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності” від 25 травня 1998 р. №15 [116, с. 244, 249] та покликані вдосконалити юридичну тактику захисту права приватної власності, включаючи право приватної власності на землю. Принцип законності та принцип забезпечення гарантій прав на землю, які покликані вдосконалити механізм відновлення та захисту земельних прав суб’єктів, правозастосовчу діяльність державних органів управління земельними ресурсами та органів місцевого самоврядування, втілені також в ухвалах судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України. Зокрема, Ухвалою судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 3 березня 1999 року скасоване незаконне рішення сільської ради про вилучення земельної ділянки у громадянки Б., яке раніше Рівненський міський та Рівненський обласний суди залишили без зміни. Судова колегія в цивільних справах Верховного суду України мотивувала це тим, що нижчестоящі суди не вжили заходів до всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин справи та розглядали справу не в позовному порядку, а як справу, що випливала з адміністративних відносин [117, с. 363 - 364]. Отже, дана Ухвала базувалась на принципі законності, внаслідок чого було скасовано попередні рішення, що не відповідали матеріально-правовим та процесуальним нормам, і на принципі забезпечення гарантій прав на землю, який забезпечує належний судовий захист земельних прав. В Оглядовому листі Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням земельного законодавства” від 16 листопада 2001 року №01-8/1228 на підставі огляду практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням земельного законодавства звернено увагу на необхідність урахування принципу цільового використання землі (п. 1), принципу платності за землю (п. п. 2, 3), принципу законності (п. 6), принципу забезпечення гарантій прав на землю (п. п. 7, 8) [118, с. 366 - 375]. Крім відображення принципів у матеріалах узагальнення практики застосування правових норм, внаслідок чого принципи земельного права покликані сприяти вдосконаленню процесу реалізації ( у т.ч. й застосування) цих норм, відбувається зворотний вплив юридичної практики на принципи. Зокрема, у процесі реалізації і застосування правових норм збагачується зміст вже існуючих принципів або виявляються нові принципи, покликані вдосконалити правове регулювання земельних відносин. Зокрема, у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про завдання судів України по підвищенню рівня правосуддя” від 22 лютого 1991 р. №1 зазначено, що “суди повинні забезпечити суворе і неухильне застосування законодавства, спрямованого на охорону природи і раціональне використання природних ресурсів” [119, с 8 - 9]. Не виключено, що це роз’яснення, яке сприяло формуванню принципу національного використання та охорони земель, також було взято за основу для подальшого його закріплення у п. “г” Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р. Прикладом збагачення змісту принципу забезпечення гарантій прав особи як загально правового принципу та галузевого принципу забезпечення гарантій прав на землю є п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1 листопада 1996 р. №9, за яким “…Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку”. [120, с.23]. В даному випадку розширено сферу судової форми захисту прав суб’єктів як невід’ємний елемент змісту принципів забезпечення гарантій прав особи та забезпечення гарантій прав на землю (в частині захисту земельних прав). Аналогічне за змістом положення закріплене у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду “Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина” від 30 травня 1997 р. №7, за яким “… суди не вправі з часу введення Конституції в дію відмовляти фізичним чи юридичним особам у прийнятті досудового розгляду заяв і звернень” [121, с.30], що також сприяє покращенню ефективності реалізації вказаних принципів. Крім того, у п.1 даної Постанови зазначено, що “… шляхом розгляду судових справ у повній відповідності з Конституцією та законами України суди зобов’язані забезпечити рівність громадян перед законом і судом”. [121, с. 30]. У даному випадку роз’яснення спрямоване на забезпечення дієвості принципу рівноправності в цілому та принципу рівноправності суб’єктів земельних відносин при розгляді земельних спорів. Відповідно до роз’яснення, закріпленого у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду “Про судове рішення” від 29 грудня 1976 р. №11, “… суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, коли ці межі прямо не визначені чинним законодавством або договором, що відповідає закону”. [122, с.64]. У даному випадку розширення змісту принципу забезпечення гарантій прав особи, а в земельних спорах - принципу забезпечення гарантій прав на землю здійснюється за рахунок розширення повноважень суду, який з метою забезпечення ефективного захисту порушених прав може вийти за межі заявлених позовних вимог. Існують випадки, коли у правозастосовчій діяльності, причиною порушення основних принципів земельного права та суб’єктивних прав особи є положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції України. У таких випадках Конституційний Суд приймає рішення про визнання цих актів чи окремих їх положень неконституційними, забезпечуючи цим дієвість порушених принципів, вдосконалюючи законодавство та практику його застосування. Прикладом цього є Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 92, п. 6 Розділу Х “Перехідні положення Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) №1 – 17/2005 від 22 вересня 2005 р. Керуючись ч. 4 ст.13 та ст. 41 Конституції України, які проголошують рівність суб’єктів права власності та його гарантованість, включаючи права на землю, а також ч. 2 ст. 166 ЗК України, яка передбачає гарантованість і права власності, і права користування землею, Конституційний Суд України визнав неконституційними п. 6 Розділу Х “Перехідні положення” чинного ЗК України (про зобов’язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди) та п. 6 Постанови Верховної Ради України “Про земельну реформу” (в частині втрати суб’єктами після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою) [123, с. 89]. Таким чином, аналіз матеріалів узагальнення судової практики доводить, з одного боку, здатність принципів земельного права сприяти вдосконаленню юридичної практики, а з іншого боку, самим виявлятись в процесі застосування правових норм та збагачувати свій зміст. Однією з регулятивних ознак принципів земельного права, на нашу думку, є визначення земельного правопорядку та засад правоохоронної діяльності у галузі земельних відносин. Вважаємо, що сприяння становленню земельного правопорядку принципи здійснюють опосередковано через проведення земельної реформи. Земельний правопорядок, на наш погляд, - це встановлений нормами земельного права, відносно стабільний, гарантований державою порядок регулювання земельних відносин. У свою чергу, принципи земельного права, будучи вихідними засадами даної галузі права в цілому, є також вихідними засадами забезпечення правопорядку зокрема. Проте самі по собі принципи не можуть самостійно забезпечити правопорядок. Як відправні, вихідні засади, вони лише визначають напрями його забезпечення. Для реалізації напрямів забезпечення земельного правопорядку потрібно здійснити цілу сукупність заходів – правових, організаційних, економічних, екологічних, науково-технічних та ін. Сукупність цих заходів, які покликані перетворити існуючі земельні відносини, забезпечити їх стабільність та ефективне їх регулювання, а отже – забезпечити правопорядок, є нічим іншим як земельною реформою. В основу такого підходу покладено визначення земельної реформи, обґрунтоване В, І. Андрейцевим, який визначив її як врегульовану спеціальним земельним законодавством систему дій різних суб’єктів та сукупність організаційних, економічних, екологічних, науково-технічних, землевпорядних та державно-правових заходів, спрямованих на докорінне перетворення (зміну) та вдосконалення земельних правовідносин відповідно до сучасних вимог розвитку суспільства, держави і забезпечення земельних потреб громадян України [124, с. 16]. Отже, вплив принципів на забезпечення правопорядку у галузі регулювання земельних відносин здійснються за схемою “принципи земельного права – земельна реформа – земельний правопорядок”. Проте земельна реформа, будучи засобом утвердження нового земельного правопорядку, також має свої принципи. На цьому наголошує Є. А. Галіновська, зазначаючи, що “принципи земельної реформи слід відмежовувати від нових принципів земельного права, введених в дію цією реформою” [125, с. 122]. З таким підходом можна погодитись лише частково, оскільки про повне відмежування принципів земельної реформи від принципів земельного права не може бути й мови. Саме принципи земельного права обумовлюють ті чи інші напрями земельної реформи і лягають в основу її проведення (напр., саме принцип забезпечення рівноправності суб’єктів земельних відносин орієнтує земельну реформу на створення паритетних умов для набуття, реалізації і захисту земельних прав суб’єктами, саме принцип забезпечення рівних умов для розвитку і функціонування різних форм власності і господарювання на землі обумовлює необхідність створення у процесі земельної реформи належних умов для розвитку усіх без винятку форм власності і господарювання в аграрному секторі). Отже, земельна реформа базується на принципах земельного права, проте їй можуть бути властиві і власні принципи (напр., принцип ефективності заходів земельної реформи, принцип оперативності, тобто реалізація заходів земельної реформи у встановлені строки, принцип наукової обґрунтованості заходів земельної реформи), які не суперечать принципам земельного права і сприяють їх реалізації. Крім того, як зазначає Є. А. Галіновська, земельна реформа також може сприяти формуванню нових принципів земельного права. Таким чином, можна вести мову про часткове співпадання за обсягом змісту понять “принципи земельного права” та “принципи земельної реформи”, спільною метою яких є утвердження земельного правопорядку. Г. А. Волков вважає, що “принципи земельної реформи складають основу земельної політики і є політичними нормами, які мають значення для правотворчості при проведенні земельної реформи” [112, с. 27]. Тут варто погодитись лише з тим, що принципи земельної реформи складають основу земельної політики, однак не самостійно, а з принципами земельного права. Дискусійним, на нашу думку, є віднесення цих принципів до категорії політичних норм. Вважаємо, що будучи відображеними у правових нормах, принципи земельної реформи є правовими і тому носять об’єктивний характер, тоді як спроба надати їм суто політичного характеру сприятиме їх суб’єктивізації, ставитиме у залежність від зміни конфігурації політичних сил у державі, а не від реальних потреб правового регулювання земельних відносин. У свою чергу принципи земельного права та принципи земельної реформи мають детермінувати земельну політику та обумовлювати принципи земельної політики держави. Такий підхід, крім того, відповідатиме загальноправовому принципу пріоритету права над державою, що також є важливою передумовою утвердження земельного правопорядку. У свою чергу для утвердження земельного правопорядку важливу роль відіграє правоохоронна діяльність у галузі земельних відносин, яка також обумовлюється принципами земельного права. Така діяльність, на наш погляд, має два основні напрями: 1) діяльність по охороні об’єктів земельних відносин (земель, земельних ділянок тощо), яка обумовлюється принципами забезпечення раціонального використання та охорони земель (п. 2 ст. 5 ЗК України), посиленої охорони грунтів ( ч. 1 ст. 168 ЗК України); 2) діяльність по охороні прав суб’єктів земельних відносин (громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування та органів державної влади), яка обумовлюється принципом забезпечення гарантів прав на землю “г” ст. 5 ЗК України) та іншими принципами як на конституційному, так і на міжгалузевому та галузевому рівнях. Таким чином регулятивні ознаки принципів земельного права України характеризують місце принципів у системі земельного права як регулятора земельних відносин, обумовлюють особливості впливу цих принципів на земельну правотворчість, процес реалізації (у т.ч. й застосування) земельно-правових норм та на забезпечення правопорядку і правоохоронної діяльності у галузі земельних відносин. Світоглядні ознаки принципів земельного права України характеризують вплив цих принципів на правосвідомість суб’єктів, визначають роль принципів у формуванні ставлення суб’єктів земельних відносин до землі та чинного земельного права і законодавства. Такий вплив має на меті сформулювати у суб’єктів інтелектуальний та вольовий аспекти правосвідомості, тобто забезпечити з одного боку, усвідомлення змісту принципів, а з іншого боку, правову поведінку у відповідності з принципами. Це здійснюється в основному через формування правового статусу суб’єктів (визначення їх прав та обов’язків, які концентрують у собі зміст тих чи інших принципів). Звідси випливає така світоглядна ознака принципів земельного права як їх вираженість у формі земельного права та обов’язків суб’єктів земельних відносин з метою поєднання індивідуальних, групових та суспільних інтересів. Наприклад, принцип визнання землі основним національним багатством, закріплений у ч. 1 ст. 14 Конституції України та ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України. Втілюється у правосвідомості та правовій поведінці суб’єктів насамперед через обов’язки власників земельних ділянок та землекористувачів, закріплені у ст. ст. 91, 96 ЗК України, зокрема через обов’язки додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля ( п “б” ст. 91 та п. “б” ст. 96 ЗК України). Принцип посиленої охорони ґрунтів, закріплений у ч. 1 ст. 168 ЗК України, втілюється у правосвідомості та правовій поведінці суб’єктів через обов’язок підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі (п. “г” ст. 91 та п. “г” ст. 96 ЗК України. Розуміння та реалізація суб’єктами змісту принципу забезпечення гарантій прав на землю, закріпленому у п. “г” ст.5 ЗК України, забезпечується за допомогою наданого їм права на відшкодування збитків (п. “г” ст. 90 та п “г” ст. 95 ЗК України). Виходячи з вищенаведеного, належне юридичне закріплення правового статусу суб’єктів земельних відносин є передумовою адекватного відображення принципів земельного права у їх правосвідомості та правовій поведінці. Кінцевою метою цього має стати гармонізація індивідуальних, групових та суспільних інтересів у галузі використання землі. Наступною світоглядною ознакою принципів земельного права є втілення у них досвіду розвитку земельного права у концентрованому вигляді. Завдяки динаміці конкретно-історичних принципів можна прослідкувати те, як формувалось ставлення суб’єктів до землі (як на рівні усього народу, так і на рівні окремих соціальних груп), які цінності закладались у зміст тих чи інших принципів (спочатку у зміст принципів правового регулювання земельних відносин, а з часу оформлення земельного права як галузі – у зміст принципів земельного права). На нашу думку, принципи є засобом концентрованого виразу цінностей, носіями яких виступають суб’єкти. Саме тому цінності, вироблені протягом історії правового регулювання земельних відносин в Україні, втілені у правосвідомості суб’єктів та оформлені у вигляді принципів земельного права, обов’язково мають бути враховані у право творенні. Іноді поняття “цінності” та “принципи” повністю розмежовують у науковій літературі. Зокрема, Ч. Квіглі та Ч. Бакмуеллер у праці “Civitas” розмежовують поняття “основоположні цінності” (“fundament values” та “основоположні принципи” (“fundament principles”) [126, р.р. 361, 378]. Вважаємо, що ці поняття не варто розмежовувати, а, як зазначалось раніше, розглядати принципи як засіб вираження цінностей. На нашу думку, цінності в подальшому продовжують своє існування в принципах, які в свою чергу втілюються у праві. Так через принципи забезпечується взаємозв’язок між підсвідомістю суб’єктів та механізмом правового регулювання. Наприклад, така цінність як “бережливе ставлення до землі” втілилась у принципі визнання землі основним національним багатством, який у свою чергу закріплений у ч. 1 ст. 14 Конституції України та ч. 1 ст. 1 ЗК України, а також у принципі раціонального використання та охорони земель, закріпленому у п “г” ст. 5 ЗК України. Проте в процесі правового регулювання земельних відносин, зокрема, у право творенні, часто ігнорується взаємозв’язок між усвідомленими інтересами суб’єктів цих відносин та потребами правового регулювання земельних відносин. Як наслідок, ігнорування цього взаємозв’язку спричиняє прийняття законодавчих актів, які не лише не узгоджуються з інтересами суб’єктів, а й завдають їм істотної шкоди. Прикладом цього є сумнозвісні президентські укази по реформуванню земельних відносин, які спричинили розорення значної частини українського селянства та занепад українського села. Таким чином, аналіз світоглядних ознак принципів земельного права свідчить, що нові принципи, виявлені в процесі правового регулювання, повинні втілюватись у правосвідомість та правову поведінку суб’єктів через земельні права та обов’язки, тобто через їхній правовий статус, що забезпечить єдність інтересів суб’єктів та потреб правового регулювання земельних відносин. П. Фрейде, досліджуючи аграрну реформу в Чилі, слушно зазначив, що аграрна реформа, яка здійснюється, не торкаючись свідомості селян, є “механізмом, який веде до жорстокості та бюрократії” [127, с. 139 - 140]. Він веде мову про необхідність так званої “культурної трансформації” [127, с. 143]. Це ще один аргумент на користь постійного тісного взаємозв’язку між механізмом правового регулювання та правосвідомістю, який на нашу думку, у першу чергу забезпечують принципи. З іншого боку, юридичне закріплення нових принципів земельного права повинно базуватись на світогляді самих суб’єктів земельних відносин, оскільки даний світогляд концентрує у собі історично сформовані та усталені цінності, які у свою чергу визначають форми власності та господарювання на землі. Їх ігнорування може дестабілізуватись, або навіть зруйнувати існуючі земельні відносини. Яскравий приклад цього демонструє С. Г. Кара-Мурза, який описує на прикладі Росії визнання землі об’єктом купівлі-продажу без урахування думки селянства [128, с. 111]. Доктринні ознаки принципів земельного права характеризують роль принципів у наці земельного права. Однією з таких ознак є втілення у принципах результатів наукового осмислення закономірностей розвитку земельного права. Це означає, що принципи земельного права є науково обґрунтованими положеннями, тобто такими, що: 1) базуються суто на об’єктивних закономірностях виникнення, розвитку та функціонування земельного права, виявлених у процесі наукового дослідження; 2) виведені на основі системного наукового аналізу; 3) спрямовані на вдосконалення правового регулювання земельних відносин; 4) виражені у формі правових теорій, концепцій і т.д. Це ознака принципів земельного права, яка свідчить про вплив науки земельного права на розвиток цих принципів. Проте існує і зворотний зв'язок, який проявляється у впливі принципів на розвиток науки земельного права. Тому наступною характерною рисою принципів земельного права виступає їх здатність обумовлювати напрями розвитку науки земельного права, зокрема: 1) з’являються нові принципи, які потребують наукового дослідження; 2) виникає потреба в науковому дослідженні взаємозв’язку існуючих принципів земельного права з іншими елементами системи земельного права; 3) існують принципи науки земельного права, на яких базується наукове дослідження (напр., принцип об’єктивності, принцип наукової обґрунтованості та ін.). Отже, доктринальні ознаки не лише характеризують місце принципів у науці земельного права, а також свідчать про те, що принципи забезпечують зв'язок між наукою земельного права та земельним правом як галуззю права. По-перше, досліджуючи принципи, наука земельного права водночас виявляє шляхи вдосконалення правового регулювання земельних відносин. По-друге, і галузі земельного права, і науці земельного права притаманні спільні принципи. Наприклад, якщо земельне право як галузь сприяє реалізації принципу забезпечення гарантій прав на землю, то наука земельного права сприяє пошуку шляхів його вдосконалення або враховує його при розробці інших наукових проблем. Враховуючи усю сукупність ознак, притаманних принципам земельного права, можна дати їх визначення. Таким чином, принципи земельного права – це зумовлені загально соціальними та загально правовими засадами науково обґрунтовані основні засади, вихідні положення, які визначають особливості виникнення, розвитку та функціонування земельного прав, є базисом для розвитку науки земельного права, втілюють у собі цінності, що визначають правосвідомість та правову поведінку суб’єктів земельних відносин. 108. Земельне право України: Підручник /За ред. Погрібного О.О., Каракаша І. І.- К.: Істина, 2003.- 448 с. 111. Щанникова Л.В. Принципы гражданского права: достижения цивилистики и законодательнный эффект //Цивилистические записки: Межвузовский сборник научных трудов. - М.; Екатеринбург.-2002- Вып. 2. -с.41-59. 113. Теория государства и права: Учебник для вузов /Под ред. д.ю.н., проф. В.Д. Перевалова.-3-е изд., перераб. И доп.- М.: Норма, 2004.- 496 с. 114. Рабинович П.М. Верховенство права в інтерпретації Страсбурзького суду //Юридичний вісник України. - 2005.- 3-9 грудня. - №48.- с. 12. 113. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” від 16.04.2004 р. №7 //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004.- №11: Постанови Пленуму Верховного Суду України. - С.322- 340. 114. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок” від 04.10.191 р. №7 //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2004.- №11: Постанови Пленуму Верховного Суду України. - С. 146- 155. 115. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27.03.1992 №6 //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004.- №11: Постанови Пленуму Верховного Суду України. - С. 164-186. 116. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності” від 25.05.1998 №15 //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004.- №11: Постанови Пленуму Верховного Суду України. - С. 243 - 253. 117. Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 03.03.1999 (Витяг) //Законодавство і судова практика з питань приватизації: Зб. нормат. актів.- К.: Юрінком Інтер, 2002.- С.363 – 364. 118. Оглядовий лист Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням земельного законодавства” від 16.11.2001 №01-8/1128 //Законодавство і судова практика з питань приватизації: Зб. нормат. актів. - К.: Юрінком Інтер, 2002.- С.366 – 375. 119. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про завдання судів України по підвищенню рівня правосуддя” від 22.02.1991 р. №1 //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004.- №11: Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової та в цивільних справах. - С. 5-11. 120. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 01.11.1996 р. №9 //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004.- №11: Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в цивільних справах. - С. 20 - 28. 121. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина” від 30.05.1997 р. №7 //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004.- №11: Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в цивільних справах. - С. 28-33. 122. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення” від 29.12.1976 р. №11 //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004.- №11: Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в цивільних справах. - С. 60 - 66. 123. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 92, п. 6 Розділу Х “Перехідні положення Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) №1 – 17/2005 від 22.09.2005 р. //Земельно право України. - 2006 .- №1.- С.78 – 89. 125. Галиновская Е.А. Правове принципы земельной реформы в Российской Федерации //Государство и право на рубеже веков (материалы Всероссийской конференции). Экологическое и природоресурсное право. Трудовое право. Предпринимательськое право. – М., 2001.- С. 121 – 125. 126. Quigley Charles N., Bahmueller Charles F. Civitas: A Framework for civic Education. – Calabasas: Cеnter for Civis Education, 1991 . – 666 р. 127. Фрейде Пауло. Формування критичної свідомості /З англ. пер. О. Дем’янчук.- К.: Юніверс, 2003. – 176 с. 128. Кара-Мурза С. Г. Поять вопросы к вождям.- К.: “Оріяни”, 1998.- 496 с.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (14.05.2014)
Просмотров: 1372 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: