Реферат на тему: Предмет фінансового права - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Предмет фінансового права. На перший погляд питання предмета фiнансового права є достатньо вивчене i стосовно нього немає суттєвих розбiжностей серед провiдних теоретикiв цiєї галузi права. Однак аналiз дослiджень, присвячених цiй проблемi, свідчить про принциповi суперечки з приводу вiднесення деяких видiв суспiльних вiдносин до сфери фiнансово-правового регулювання, а деякi аспекти предмета фiнансового права i надалi залишаються малодослiдженими, а то й цілком нерозкритими. Кардинальнi змiни, якi вiдбулися останнiми роками в економiчнiй та правовiй системi країни, визнання історично неспроможною доктрини соціалістичних фінансів, ставлять під сумнів більшість постулатів радянської фінансово-правової науки та зумовлюють необхiднiсть критичної переоцiнки наукових пiдходiв до розв’язання цiєї проблеми. Традицiйним i загальноприйнятим не тiльки в Українi, але й на теренах усiх iнших постсоцiалiстичних держав, є визначення, сформульоване Л.К.Вороновою: фiнансове право – це самостійна галузь публічного права, що регулює суспільні відносини в сфері мобiлiзацiї, розподiлу й використання централiзованих та децентралiзованих фінансових ресурсів держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань i функцiй [1, с.49.]. Останніми роками поширеною стала позиція учених – дослідників фінансового права, згідно з якою об’єктом фінансових правовідносин є виключно грошові фонди, які мають державну форму власностi, i нормами фінансового права iнші економiчні вiдносини регулюватися не можуть. Зокрема, А.I.Худяков з цього приводу зазначає: “Щодо нашої позицiї, то ми, пов’язуючи поняття фiнанси i фiнансове право (точнiше – його предмет), подiляємо думку тих авторiв, якi визнають фiнанси атрибутом держави, а державу – атрибутом фiнансiв. Тому вислів “державнi фiнанси” здається нам тавтологiєю: фiнанси не можуть бути недержавними” [2, с.16-17]. На думку П.С.Пацурківського, “ніякі інші суспільні відносини крім фінансово-економічних в процесі фінансової діяльності не виникають і не можуть виникнути в принципі”. Відтак автор доходить висновку, що предметом фінансового права є саме фінансово-економічні відносини, а “система фінансового права є одягнутою в правову оболонку фінансовою системою країни” [3, c.228]. М.В.Карасєва, хоча й визнає, що в сучасних умовах предмет фінансового права утворюють відносини, які виникають у процесі фінансової діяльності держави та муніципальних утворень, однак на її думку це пов’язано з тим, що “муніципальні фінанси сьогодні – це в більшій частині державні фінанси, які виділяються муніципальному утворенню за допомогою різноманітних методів бюджетного регулювання…”. В подальшому, “є ймовірність, що відносини, які виникають в процесі фінансової діяльності муніципальних утворень будуть виводитися за межі фінансового права” [4, с.33-34]. Водночас у фiнансово-правовiй науцi відома й iнша тенденцiя стосовно визначення предмета фінансового права, – введення до системи фiнансового права комплексних правових iнститутiв банкiвського права [5, с.26], страхового права [6, с.230-233], валютного права [7, с.244-250], а також спроби розширення предмета фiнансового права шляхом введення у нього вiдносин, що виникають на підставі договорiв банкiвського кредиту, банкiвського рахунку, страхування. Найперше, не можна погодитись з самою можливiстю належностi до фiнансового права комплексних правових iнститутiв, оскiльки це презюмує можливiсть введення у його систему норм iнших галузей права. Така позицiя суперечить самому поняттю системи як цiлiсного структурного утворення, що складається з однопорядкових елементiв, і призведе до порушення цiлiсностi, системностi фiнансового права. До фiнансового права належить лише та частина комплексних правових iнститутiв, яка складається з норм фiнансового права. Якщо ж погодитись з позицiєю вчених – прихильникiв вузького пiдходу до предмету фiнансового права, то необхiдно визнати, що Особлива частина фiнансового права складається лише з двох інститутів: iнституту державних доходiв та iнституту державних видаткiв (в т.ч. без включення в систему фiнансового права норм щодо мiсцевих податкiв і зборів та місцевих бюджетiв), бо лише в межах цих двох розділів відбувається рух державних фінансів. Право як елемент надбудови зумовлюється існуючими в суспільстві базисними економічними відносинами, тому для вирішення поставлених питань необхідно звернутися до економічної природи фінансів. Виникнення і розвиток фінансів пов’язується з потребами держави мати у свому розпорядженні певні грошові ресурси, які необхідні їй для виконання своїх функцій. Фiнанси як сукупність вiдносин, що виникають у процесі утворення, розподілу і використання певної частини сукупного суспільного продукту, характеризуються такими рисами: це вiдносини базиснi, оскiльки мають економiчну природу; це вiдносини грошовi; вони не є еквiвалентними, а вiдображають однобiчний рух вартостi в грошовiй формi; вони є вілносинами розподiлу та перерозподілу сукупного суспільного продукту; вони пов’язанi з грошовим забезпеченням функцiй держави та опосередковують рух грошей в iнтересах усього суспiльства; фiнансово-економiчнi вiдносини мають преважно правову форму i iснують, як правило, у виглядi фінансових правовiдносин. Важливою для розмуння суті фінансів є теза, висловлена Е.О.Вознесенським щодо імперативності як головної суттєвої риси фінансів: “Фінансові відносини, будучи об’єктивними економічними відносинами, мають імперативну форму прояву передусім тому, що вони є органічно пов’язаними з функціонуванням держави і поза нею не існують… Ця ознака (імперативна форма прояву) підкреслює безпосередню залежність фінансів від існування держави, а не регулювання нею економічних відносин взагалі” [8, с.34-35]. Фінанси не є єдиною економічною категорією, яка забезпечує розподіл і перерозподіл сукупного суспільного продукту. Розподільчий механізм також обслуговується такими самостійними категоріями, як кредит, ціна, прибуток, заробітна плата, амортизація та ін. У сучасних умовах, коли держава виступає організацією, яка управляє економічним розвитком суспільства, владно-майновий вплив держави на розподільчі відносини, – це риса, іманентно властива усім економічним відносинам, а не тільки загальнодержавним фінансам. Держава встановлює систему розподілу прибутку, порядок формування і використання децентралізованих грошових фондів підприємств (у тому числі недержавної форми власності), організовує перерозподіл амортизаційних фондів, кредитних ресурсів та ін. Очевидно, що ці об’єктивно необхідні відносини породжені саме державою, встановлюються в державно-владному порядку, характеризуються як владно-майнові відносини, і в цій частині суттєвою рисою відповідних економічних категорій стає імперативна форма вираження, яка, на перший погляд, є властивою лише одній розподільчій категорії – фінансам. Ці розподільчі економічні відносини, виникнення частини з яких зумовлене волею держави, у той же час не втрачають своїх сутнісних ознак, тобто, не стають частиною фінансів, а зберігають свою самостійність. Зважаючи на можливість породження перерозподільчих відносин як товарним виробництвом, так і державою, иожна дійти висновку про наявність двох сфер їхнього правового регулювання – приватного (цивільного) і публічного (фінансового) економічного права. У тій частині, де економічні розподільчі відносини, такі як заробітна плата, кредит, ціна, грошові фонди підприємств усіх форм власності, породжуються державою, вони починають функціонувати не на ринкових законах товарного виробництва, і у галузі правового регулювання переходять з поля дії приватного права у сферу функціонування публічного права з притаманним йому владним, імперативним методом правового регулювання. І справа не в тому, що держава безпосередньо регулює відносини у сфері розподілу і перерозподілу суспільного продукту, а в тому, що вона є рушійною силою, яка спричиняє до їхньої появи і до розвитку. Для порівняння розглянемо дві групи відносин, які виникають у діяльності комерційного банку: відносини, що виникають з приводу сплати податків, і відносини з приводу формування та використання обов’язкових резервів. З погляду економічної природи спільними рисами цих відносин є їхній грошовий та перерозподільчий характер; імперативність; зумовленість їхнього виникнення фактом існування держави. Відмітною рисою цих відносин є те, що під час формування обов’язкових резервів не відбувається перехід права власності на грошові кошти від банку до держави; метою виникнення цих відносин є не вилучення державою певної частини коштів банку для покриття державних видатків, а внутрішньо-банківський перерозподіл фондів коштів з метою забезпечення надійності банку, гарантування інтересів його кредиторів та вкладників, макроекономічне регулювання кількості грошей в обігу. Отже, маючи чимало спільних суттєвих рис з фінансовою категорією “податки”, категорія “резервні фонди”, не стає частиною фінансів, а зберігає свою самостійність. Поряд із предметом, іншим критерієм виділення галузі фінансового права є метод правового регулювання, який визначається як сукупнiсть засобiв впливу на учасникiв фiнансово-правових вiдносин, що характеризуються юридичними фактами, з якими пов’язується виникнення фiнансових правовiдносин, правовим статусом їх суб’єктiв та розподiлом прав i обов’язкiв мiж ними, видами санкцiй за порушення приписiв держави та порядком їх застосування [9, с.29]. Дослiдження механізму державно-владного впливу на податкові відносини і відносини з приводу обов’язкових резервів доводить, що до цих відносин застосовується єдиний метод правового регулювання – метод, властивий фінансовому праву. Ця теза будується на підставі нижчезазначених міркувань. 1. Дані відносини виникають, змініються і припиняються на підставі правового акта держави. 2. Учасники цих відносин є юридичнио нерівними, одним з них є держава в особі уповноваженого органу, наділеного владними повноваженнями; 3. Суб’єктивні права та юридичні обов’язки учасників виражені у властивій фінансовому праву імперативно-категоричній формі. 4. За невиконання приписів, викладених у відповідних правових нормах, настає юридична відповідальність, властива фінансовому праву. Розглянуті спільні риси виявляються і в процесі порівняння фінансів та інших розподільчих економічних відносин (з приводу обов’язкового страхування, регулювання цін, державного та банківського кредиту тощо) у тій частині, в якій їхнє виникнення і розвиток зумовлюється волею держави. Отже, держава в односторонньому владному порядку визначає перерозподіл частини суспільної вартості, який здійснюється за допомогою не лише фінансів, але й інших розподільчих категорій, використовуючи при тім метод фінансово-правового регулювання. Ці відносини володіють спільні родові ознаки і з погляду їхньої галузевої належності є однопредметними, а саме – фінансово-правовими. Усе це свідчить про необхідність зміни методологічних підходів до визначення предмета фінансового права шляхом визнання його частиною, поряд з фінансовими відносинами, інших владно-майнових розподільчих відносин, які тісно пов’язані з фінансовими. Матеріальним субстратом цих відносин є не лише державні, а й інші грошові фонди, які мають суспільне (публічне) призначення (місцеві бюджети та позики, обов’язкові резерви коиерційних банків та страхових компаній, кредитні ресурси банківської системи, амортизаційні відрахування та ін.) Аналогічна правова конструкція традиційно й успішно використовується і під час визначення предмета цивільного права, до якого відносять майнові та пов’язані з ними особисті немайнові відносини. Прийняття такої позиції дає змогу зняти суперечності, що виникають під час визначення предметної належності страхових, кредитних, розрахункових, валютних відносин, які, зберігаючи свою самостійну економічну природу, частково регулюються як нормами фінансового, так і цивільного права. Зокрема, при галузевому розмежуванні кредитних, розрахункових, депозитних відносин необхідно виходити з того, що вслід за створенням в Україні дворівневої банківської системи, ці відносини теж об’єктивувалися на двох рівнях: на рівні Національний банк України – комерційні банки (відносини з приводу дотримання комерційними банками публічно-правових обов’язків, встановлених нормами фінансового права) та в площині комерційний банк – клієнт банку (цивільно-правові відносини, що виникають на підставі договору). Невід’ємною складовою предмету фінансового права є відносини у сфері місцевих фінансів, призначенням яких є задоволення спільних інтересів членів територіальних громад. Ці відносини мають спільну економічну природу із державними фінансами і є складовою частиною категорії “публічні фінанси”. Вирішальним критерієм віднесення суспільних відносин до сфери фінансового права є не їх суб’єктний склад та не форма власності грошових фондів, які при цьому утворюються, а характер правового регулювання цих відносин, який проявляється у специфічній меті регулювання (забезпечення публічних інтересів), та його юридичних наслідках. Фінансово-правові норми не обмежуються регулюванням лише економічних відносин; сфера їх дії значно ширша. Важливу роль у забезпеченні системного впливу на суспільні відносини відіграють службові норми, тобто, загальнозакріплюючі норми, норми-принципи, норми-дефініції, компетенційні норми, які утворюють загальну частину галузі фінансового права та закріплюють основи фінансової системи держави; принципи, форми і методи здійснення фінансової діяльності; коло і компетенцію органів держави та місцевого самоврядування у цій сфері. Пiдсумовуючи викладене, можна запропонувати наступне визначення: фінансове право – це самостійна галузь права України, яка є системою правових норм, що регулюють фінансові та пов’язані з ними суспiльнi вiдносини, якi виникають у процесi органiзацiї фiнансової, грошової, кредитної та страхової системи держави, державно-владного формування, розподiлу i органiзацiї використання державою та муніципальними утвореннями централiзованих i децентралiзованих грошових фондiв суспільного призначення та здійснення фінансового контролю. На перший погляд видається, що таке визначення мало чим відрізняється від традиційного, проте, відмінності є суттєвими і мають принциповий характер. По-перше, відзначається специфіка фінансово-правових норм, які забезпечують організацію фінансової, грошової, кредитної та страхової системи держави. По-друге, самостійними суб’єктами фінансової діяльності визнаються муніципальні утворення, тобто, територіальні громади (на рівні міст, сіл, селищ) та їх об’єднання (на рівні районів та областей), що наділені публічною владою на певній території. По-третє, об’єктом фінансово-правового регулювання визнаються не тільки фінансові, але й пов’язані з ними економічні відносини, що виникають у процесі владного розподілу і перерозподілу частини сукупного суспільного доходу, регулювання руху фондів коштів суб’єктів усіх форм власності. По-четверте, підкреслюється роль фінансового контролю як самостійного об’єкту публічної фінансової діяльності і внутрішньо-галузева специфіка відносин, які виникають у процесі його здійснення. Література Фiнансове право: Пiдручник / За ред. Л.К.Воронової. – Харків, 1998. Худяков А.И. Правовые формы финансовой деятельности государства: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук.-Алматы, 1996. Пацуркiвський П. Проблеми теорії фінансового права. – Чернівці: Вид-во Чернів. ун-ту, 1998. Карасьова М.В. Финансовое право. Общая часть: Учебник. – М.: Юристъ, 1999. Гуревич И.С. Очерки советского банковского права. – Л.: 1952. Колесников Ю.А. Страховое право как подотрасль финансового права. Проблеми фiнансового права: Мiжнародна наукова конференцiя. – Чернiвцi, 1996. – Т.1. Алисов Е.А. О некоторых вопросах теории валютных отношений. Проблеми фiнансового права: Мiжнародна наукова конференцiя. – Чернiвцi, 1996. – Т.1. Вознесенский Э.А. Финансы социалистических государств: Учебное пособие. – М.: Финансы и статистика, 1982. Фінансове право (за законодавством України): Навч. посіб. для юрид. вузів та ф-ів. / За ред. Л.К.Воронової і Д.А.Бекерської. – К.: Вентурі, 1995.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (15.05.2014)
Просмотров: 423 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: