Реферат на тему:Правове регулювання земельної реформи в Україн - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Правове регулювання земельної реформи в Україн. Із прийняттям Закону УРСР "Про економічну самостійність Української РСР" в Україні стали впроваджуватися такі основні принципи економічної самостійності, як різноманітність і рівноправність форм власності та їх дер-жавний захист; децентралізація власності і роздержавлення економіки; по-вна господарська самостійність і свобода підприємництва всіх юридичних і фізичних осіб. Законом було проголошено, що власність в УРСР виступає в: державній, колективній, індивідуальній (особистій і приватній трудовій влас-ності) формах. Вони затверджені Законом УРСР "Про власність'' від 7 люто-го 1991 р.2. 7 липня 1992 р. до цього Закону були внесені зміни і доповнення, за якими власність в Україні виступає у приватній, колективній, державній формах. За Земельним кодексом УРСР від 13 грудня 1990р. право державної влас-ності на землю зберігалось, але вводилось право громадян УРСР на довічно успадковане володіння землею (ст.6). Законом України "Про форми влас-ності на землю" від 30 січня 1992 р. в Україні встановлено державну, колективну і приватну форми власності на землю. Всі форми власності визнані рівними. Вони були відтворені і в редакції Земельного кодексу України прий-нятому 13 березня 1992 р. Вирішальне значення для остаточного розв'язання права власності і сво-боди підприємництва має Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р. У ст. 13 Основного Закону держави закріплено, що суб'єктом права на землю та інші природні ресурси є український народ, від імені якого права власни-ка здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України Згідно зі ст.14 Конституції Ук-раїни земля є основним національним багатством, що перебуває під особли-вою охороною держави. Право власності на землю гарантується, воно набувається і реалізується громадянами юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону. Конституція України не передбачає інсти-туту права колективної власності на землю. Вона його офіційно не проголо-шує, але і не забороняє. Треба виходити з того, що цей інститут в Земельно-му кодексі України, як і в Законі "Про власність". після прийняття Конституції України збережено. Законодавче визнання права приватної і колективної власності зумовлювало необхідність проведення земельної реформи. Початком проведення зе-мельної реформи в Україні можна вважати 15 березня 1991 р.. коли набрали чинності прийняті Верховною Радою УРСР Земельний кодекс та постанова "Про земельну реформу". Згаданою постановою всі землі України були про-голошені об'єктом земельної реформи. Основним завданням земельної ре-форми був перерозподіл земель з одночасним наданням їх у довічне успадко-ване володіння громадянам, постійне користування колгоспам, радгоспам, іншим підприємствам, установам та організаціям, а також у користування з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарю-вання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального вико-ристання й охорони земель. Проведення земельної реформи було покладено на органи місцевої державної влади і місцевого самоврядування. Започаткування земельної реформи згідно з цим земельним законодавством не усувало монопольного права державної власності на землю. З часу набуття ч шості Закону України "Про форми власності на зем-лю" від 30 січня 1992 р і Земельного кодексу України в редакції від 13 берез-ня 1992р., якими було введено право приватної, колективної (державної форм власності на землю, розпочався другий, істотно новий етап земельної рефор-ми, в основу якого покладена зміна форм власності на землю, її приватиза-ція. Згодом законодавчі акти спрямовувалися не лише на перерозподіл зе-мель суб'єктами господарювання, а й на здійснення нового напряму у земельних відносинах— приватизації землі. Тим самим держава відмовила-ся від монополії права державної власності на землю, а земельне право як галузь права набуло істотно нового змісту. По-новому визначається предмет правового регулювання, а також пра-вомочності суб'єктів права на землю і зміст земельних правовідносин. До прийняття Конституції України, інших законодавчих актів про землю диску-сія про форми власності на землю, про правовий режим землі ще не закінчи-лася. Водночас існував спір між представниками двох концепцій привати-зації землі. Перша з них передбачала передачу земельних ділянок у приватну власність і користування, в тому числі на умовах оренди, виробникам сільськогосподарської продукції та в колективну власність — колективним сільськогосподарським товаровиробникам, збереження державних сільсько-господарських підприємств, яким земля надається у постійне користування. Друга концепція передбачала перерозподіл землі між усіма громадянами України, проведення так званої "бонізації" землі, яка базувалася на прин-ципі, що кожний громадянин мав би право на земельну ділянку. Для реалі-зації цієї концепції пропонувалося видавати громадянам приватизаційний папір - бону, який громадянин міг би обміняти на приватизаційний майно-вий сертифікат чи на приватизаційний житловий чек. У Земельному кодексі України (1992 р.) одержала підтримку перша концепція. Важливо не лише законодавче визнати право приватної і колективної власності на землю, а й здійснити зміну форм власності, трансформацію пе-ретворення державної власності на землю на недержавні. Для цього необхід-ний механізм перетворення, організаційно - перебудовна робота, а також роз-роблення концепції здійснення земельної реформи відповідно до прийнятого законодавства. Першим кроком у цій справі були заходи про передачу кол-госпами і радгоспами, іншими сільськогосподарськими підприємствами 7 — 10 % земель місцевим радам із зарахуванням їх до категорії земель запасу. Такі землі призначалися для передачі їх у власність чи надання у користуван-ня громадянам України, які виявили бажання займатися селянським (фер-мерським) господарством. Ще 15% земель передані місцевим радам до ре-зервного фонду. Земельні ділянки із резервного фонду передаватись у власність і надавались у користування громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства чи для інших сільськогосподарських потреб. Решта земель, які перебували у постійно-му користуванні колгоспів, передавались у колективну власність цим кол-госпам, або ж створеним на їх базі колективним сільськогосподарським підприємствам, кооперативам, акціонерним і садівницьким товариствам. Землі, передані місцевим радам до земель запасу чи до резервних земель, за-лишались у тимчасовому користуванні колгоспів на період до їх передачі громадянина для сільськогосподарських цілей. Наступним кроком трансформації права власності було введення за по-становою Верховної Ради України від 13 березня 1992 р. Державних актів на право колективної власності на землю і Державних актів на право приватної власності на землю. Згідно з цією постановою радгоспам та іншим держав-ним сільськогосподарським підприємствам, а також громадянам і юридич-ним особам, яким земельні ділянки належали на праві постійною користу-вання, видавалися Державні акти на право постійного користування землею. Передача земель в оренду чи тимчасове користування здійснювалася на. до-говірних засадах. Із прийняттям Земельного кодексу України, законів України "Про фор-ми власності на землю", "Про плату за землю", "Про оренду землі" законодавець підтримав концепцію, що земельні відносини регулюються переваж-но земельним законодавством, що дає достатньо підстав для формування земельного законодавства як самостійної галузі у системі законодавства України і земельного права як самостійної галузі у системі права Украї-ни. У Земельному кодексі України земельно-правові норми (окремі розділи і статті ЗК та інших законів) згруповані, їх можна віднести до інститутів зе-мельного права, до яких відносяться, наприклад ст. З (Форми власності на землю, розпорядження землею). 4 (Право державної власності на землю (Право колективної власності на землю). 6 (Право приватної власності на землю), гл. 2 (Передача земель у власність і надання їх у користування, 3 (Припинення і перехід прав на землю). Сукупність цих та інших однорідних земельно-правових норм, якими регулюються відносини власності на землю свідчать про наявність у земельному праві самостійного інституту права власності на землі. Можна назвати ще й такі інститути, як права землекористування, правової охорони землі та ін. Проведення організаційно-правових заходів щодо паювання земель належать до колективної власності колективним сільськогосподарським підприємствам свідчить про подальший розвиток земельного законодавства і відноситься до третього етапу земельної реформи. На їх вирішення спрямований Указ Президента України віл 10 листопада 1994р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва". Цим Указом передбачені заходи щодо зміцнення і захисту права колективної власності на землю, визначено правовий режим земельного паю членів колективного підприємства. З цією метою Указом запропоновано місцевим радам за участю Держкомзему України вжити заходів щодо прискорення передачі, відповідно до чинного законодавства безплатне у колективну власність земель колективним та іншим сільськогосподарським підприємствам. Реалізація цих заходів забезпечувала посилення гарантій права колективної власності на землю, захист прав членів колективних сільськогосподарських підприємств на земельний пай шляхом підтвердження їх сертифікатом. Порядок паювання земель встановлено Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям". Правові заходи щодо паювання землі не мали на меті руйнацію інституту права колективної власності на землю. Вони спрямовані на персоніфікацію земельних прав членів колективних організацій у колективній власності. В цьому вони орієнтовані на подальший розвиток земельного законодавства зокрема ст. 5 Земельного кодексу України. Необхідність паювання землі між членами колективних сільськогосподарських організацій підтверджується і постановою Верховної Ради України. Недосконалість і незавершеність правового регулювання земельної реформи були пов'язані і з тим, що, як відзначив В.І. Андрейцев, ЗК України не передбачав порядку виходу із КСП або реалізації права на земельну частку для учасників колективної власності". На його думку, законодавче потрібно було вирішити не лише процедуру паювання, а й подальші заходи щодо перетворення колективних земель у приватні. З метою "натуралізації" цього права, пише А.І. Андрейцев, тобто отриманні земельної ділянки в натурі і юридичного посвідчення права приватної власності, яке виникло, допускав ся "вихід" із колективної власності, порядок якого можна назвати процесом розпаювання або ресертифікації. Впливовим напрямом розвитку земельного права є розвиток інституту Законодавче закріплення права приватної і колективної власності на зем-лю потребує впровадження вільного обігу землі, формування ринку землі реальних цін на земельні ділянки. Справжня ціна на землю може скластися лише на ринку в результаті вільної її купівлі — продажу. До прийняття ЗК 2001 р. законодавством було передбачено передачу земельних ділянок у при-ватну власність громадянам України для ведення селянського (фермерсько-го) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівницт-ва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва: дачного і гаражного будівництва. Отже, об'єктом купівлі-продажу могли бути земельні ділянки, призначені для зазначених цілей. Слушною була пропозиція про поширення права приватної власності громадян України та недержавних юридичних осіб, в яких нема частки іно-земного капіталу, на землі, призначені для будівництва об'єктів промисло-вості, житлово-комунального призначення, будівельних організацій, адміні-стративних споруд тощо. Вільний обіг земельних ділянок ставить умови для застави землі з метою гарантування повернення кредитів. Все це вимагає створення земельних (іпотечних) банків і надання сприят-ливих умов для їх діяльності. Особливий вплив на розвиток іпотечного кре-дитування в Україні здійснює розвинута інфраструктура, у тому числі удос-коналена національна система реєстрації прав власності. Земельні банки можуть здійснювати функції з обслуговування угод купівлі-продажу землі, що могло б запобігти розвитку тіньового ринку. Прийняття 25 жовтня 2001 р. нового Земельного кодексу, у якому більш повно врегульовані питання відносин власності на землю, а також впровад-жені чіткі й ефективні механізми її купівлі — продажу і застави створює умо-ви для розвитку іпотечного кредитування в Україні. Всі ці питання потребу-ють належного їх врегулювання, окремими законодавчими актами, що сприятиме стабілізації земельних відносин і розвитку земельного права. Використані джерела: Земельний кодекс України. Закон України „Про форми власності на землю” ВВР, 1992, №13. Закон України „Про сільськогосподарську кооперацію” // Відомості Верховної Ради, – К. 1997, № 39. Постанова Верховної Ради України „Про земельну реформу” ВВР, 1992, №7. Заславська Л.П. Земельна реформа і розвиток земельного права України після 1991 року // Правова держава. – К. 2001., №13.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (20.05.2014)
Просмотров: 430 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: