Реферат на тему: Правова система - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Правова система. Адміністративно-командна система з її жорстокою цент-ралізацією досить швидко перевела правову систему на рейки мирного часу. У перші повоєнні роки зберігається тенденція пріоритету союзного законодавства, а в бага-тьох випадках союзні закони приймаються як закони пря-мої дії. Нормою правотворчості стало прийняття спільних з партійними органами нормативних актів у найбільш важливих сферах суспільного життя. Продовжується по-силення праворегулюючої ролі вищих органів партії. 11 лютого 1957 року Верховна Рада СРСР прийняла закон, який по-новому перерозподілив компетенцію в сфері законодавства між Союзом РСР і союзними республіка-ми. Згідно цього закону у віданні Союзу РСР зберігалось встановлення основ законодавства в судоустрої і судо-чинстві, основ цивільного і кримінального законодавства, а у відання союзних республік передавалось прийняття законів про устрій судів, цивільних, кримінальних і про-цесуальних кодексів. Прийняття даного закону фактично започаткувало но-вий етап кодифікації загальносоюзного і республіканського законодавства, основою якої став принцип органічної єдності в розвитку союзної і республіканської державності, оскільки область законодавчої діяльності є однією з най-більш характерних областей діяльності держави. Але ця позитивна риса кодифікації стала водночас і негативною. Уся кодифікаційна самостійність республік зводилася до вироблення кодексів, які б строго відповідали змісту загаль-носоюзних основ. Цивільне право. Перехід до мирного будівництва по-требував розвитку цивільного обігу. 14 грудня 1947 року приймається постанова Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) про грошову реформу, яка скасувала карткову систему. Була ліквідована комерційна торгівля і запроваджувався продаж товарів за єдиними державними цінами. Але ре-форма знецінила трудові заощадження громадян, оскіль-ки роздрібні ціни збільшилися майже втричі. Серйозні зміни відбулися в житловому праві. З метою прискорення відбудови житлового фонду Президія Верхов-ної Ради СРСР 26 серпня 1948 року прийняла указ "Про право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних житлових будинків". Згідно з указом, кожний громадянин міг купити чи побудувати в місті або за його межами з правом особистої власності одно або двоповерховий дім не більше, ніж на 5 кімнат. Земля під забудову відводила-ся в безстрокове користування. Неоднозначною була житлова політика держави в роки десталінізації. З одного боку, указ Президії Верховної Ради СРСР від 10 вересня 1953 року скасував адміністративне виселення з будинків державних підприємств, установ і організацій робітників і службовців, які припинили з ними трудові відносини. Запроваджувався судовий порядок ви-селення. З іншого боку, обмежується право особистої влас-ності на житло. Указ Президії" Верховної Ради СРСР від 18 червня 1958 року встановив, що загальна житлова пло-ща в будинках, які будують громадяни з правом особистої власності, не може перевищувати, як правило, 60 кв.м. З розширенням прав союзних республік збільшується кількість об'єктів права державної власності. Частина фонду цієї власності спрямовувалась на посилення кол-госпів. З метою зближення державної і кооперативної власності МТС були ліквідовані, а їх техніка вводилась у цивільний обіг. Колгоспи набули права купувати сільсько-господарську техніку. Була введена нова форма соціалістичної власності — власність громадських організацій. Розвиток майнових і пов'язаних з ними особистих відно-син, що регулювались окремими нормативними актами, настійливо потребував узагальнення цих актів, приведен-ня їх в систему. Після прийняття Закону від 11 лютого 1957 року, в відповідності з яким видання Цивільного кодексу було віднесено до компетенції союзних республік, в Україні розпочалася підготовка до кодифікації цивіль-ного законодавства. 18 червня 1963 року Цивільний кодекс УРСР було за-тверджено Верховною Радою УРСР. Він складався з вось-ми розділів: загальні положення; право власності; зобо-в'язувальне право; авторське право; право на відкриття; винахідницьке право; спадкове право; правоздатність іно-земців і осіб без громадянства, застосування цивільних законів іноземних держав, міжнародних договорів і угод. Сімейне право. В 1953 році була ліквідована заборона шлюбів між громадянами СРСР і іноземцями. У цьому ж році Президія Верховної Ради УРСР внесла зміни до Ко-дексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР, які передбачали обов'язок батьків утримува-ти своїх дітей до досягнення ними повноліття. Трудове право. Перехід до мирної праці дав можливість відмовитися від методів трудового регулювання, характер-них для воєнного часу. Перш за все, були ліквідовані трудові мобілізації і по-новлена система організованого набору робочої сили на підставі договорів господарчих організацій з колгоспами і колгоспниками. Постанова Ради Міністрів УРСР від 21 серпня 1948 року рекомендувала заключати трудові дого-вори терміном не менше двох років. Ще до цього, 4 люто-го 1947 року Рада Міністрів УРСР прийняла постанову про поновлення колективних договорів між адміністрацією підприємства і комітетами профспілок. Кримінальна відповідальність за самовільне залишен-ня підприємств і установ, а також за прогули без поваж-ної причини була скасована тільки 23 квітня 1956 року. Поступово поновлювались довоєнні норми, які регулю-вали робочий час. Були скасовані щоденні трьохгодинні понаднормові роботи. З ЗО червня 1945 року відновлюються чергові та додаткові відпустки, розпочинається видача гро-шової компенсації за відпустки, які не були використані у війну. У роки десталінізації відбувається подальша демокра-тизація трудового права. 3 1957 року було відновлено право робітника з власного бажання припинити роботу, попере-дивши про це адміністрацію за два тижні до вказаного ним терміну залишення роботи. 13 грудня 1956 року Президія Верховної Ради СРСР видає указ "Про посилення охорони праці підлітків", яким заборонялося приймати на роботу підлітків, яким не ви-повнилося 16 років. Відповідні зміни були внесені до Ко-дексу законів про працю УРСР. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 березня 1956 року було проведено скорочення робочого дня у пе-редвихідні і передсвяткові дні на дві години. З 1958 року більша частина підприємств і установ пе-реводиться на семигодинний робочий день. У 1960 році в цьому режимі працювали уже всі підприємства і устано-ви. Для робітників, зайнятих на підземних роботах, вста-новлювався шестигодинний робочий день. Нарешті відбулися зміни у пенсійному законодавстві. 14 липня 1956 року Верховна Рада СРСР приймає закон "Про державні пенсії". Закон встановлював порядок при-значення і виплати пенсій по старості, інвалідності, при втраті годувальника, а також військовослужбовцям і їх сім'ям. Право на пенсію за старістю мали чоловіки — при досягненні ними віку 60 років та при стажі роботи не менше 25 років, жінки — при досягненні ними 55 років та при стажі роботи не менше 20 років. Для осіб, які працювали на підземних роботах, або в інших тяжких умовах ці показ-ники знижувалися. Важливу роль у покращенні життєвого рівня населен-ня відіграло Положення про підмогу за державним со-ціальним страхуванням, затверджене Радою Міністрів СРСР від 22 січня 1955 року. На підвищення ролі профспілко-вих органів в трудовому регулюванні було спрямоване Положення про права фабричного, заводського, місцевого комітету профспілки, затверджене Президією Верховної Ради СРСР від 15 липня 1958 року. Колгоспне право. Завдання підвищення виробництва сільськогосподарської продукції вимагали вдосконалення норм колгоспного права. Більшість нормативних актів, що приймаються у цей час, були спрямовані на покращення організації та діяльності колгоспів. Але вдосконалення колгоспного ладу пішло по хибно-му шляху. Влітку 1950 року розпочався широкий рух за об'єднання дрібних колгоспів. До кінця 1950 року їх кіль-кість в УРСР зменшилася до 42 відсотків. Як і раніше, колгоспники не мали паспортів, що надава-ло їх праці примусового характеру. Знаряддям залежності колгоспів від держави залишалися МТС. Тільки в 1958 році МТС були реорганізовані в РТС, які вже не були власника-ми сільськогосподарської техніки. Ця техніка була роз-продана колгоспам за досить високу ціну. Внаслідок ре-організації МТС обов'язкові поставки сільгосппродукції були скасовані. Встановлювалась єдина форма заготівки сільгосппродукції — закупка її у колгоспів. Були підви-щені заготівельні та закупівельні ціни на основні сільсько-господарські продукти. З 1958 року почала впроваджуватися грошова оплата праці колгоспників. В цьому ж році колгоспники нарешті отримали паспорти. У 1959 році розпочалася чергова кам-панія проти особистого господарства колгоспників. Знову скорочувалися розміри присадибних ділянок, кількість худоби у приватному користуванні тощо. Кримінальне право. Розвиток кримінального права в перший повоєнний період характеризувався скасуванням норм воєнного часу. В ознаменування перемоги Президія Верховної Ради СРСР 7 липня 1945 року прийняла указ "Про амністію в зв'язку з перемогою над гітлерівською Німеччиною". Були звільнені від відбуття покарання особи, засуджені до позбавлення волі терміном до 3 років. Від відбуття покарання повністю звільнялись особи, засуджені за злочини, пов'язані з умовами воєнного часу, а також умовно. Наполовину скорочувався термін покарання для осіб, засуджених на термін більше 3 років. Наступна амністія була оголошена 27 березня 1953 року. Від відбуття покарання звільнялись особи, засудженні до позбавлення волі на термін до 5 років, чоловіки — старші 55 років, жінки — старші 50 років, неповнолітні — до 18 років, а також особи з невиліковуваними хворобами. За-судженим на термін більше 5 років покарання скорочува-лося наполовину. Важливе значення мала амністія грома-дян, які співпрацювали у роки війни з німцями (вересень 1955 року). Адже чимало українців, особливо мешканців західних областей, нерідко безпідставно звинувачених у "посібництві ворогові", було вислано в Сибір або інші відда-лені райони СРСР. Тоді ж були достроково звільнені ні-мецькі військовополонені, засуджені радянським судом за вчинені ними у роки війни злочини. 26 трявня 1947 року приймається Указ Президії Вер-ховної Ради СРСР "Про відміну смертної кари". За злочи-ни, що передбачали смертну кару, вона замінювалась поз-бавленням волі на 25 років у виправно-трудових таборах. Проте незабаром указом від 12 січня 1950 року смерт-на кара була відновлена до зрадників Батьківщини, шпи-гунів, диверсантів. Більш жорстокими стають кримінальні норми, спрямо-вані на боротьбу зі злочинами проти життя, здоров'я, сво-боди, гідності особи, проти соціалістичної особистої влас-ності. Десталінізація принесла звуження сфери кримінальної відповідальності. Більше уваги став звертати законодавець на запобігання злочинності. Разом з тим законодавець посилив покарання за зло-чини проти життя. 30 березня 1954 року приймається указ Президії Верховної Ради СРСР "Про посилення кримі-нальної відповідальності за навмисне вбивство", яким бу-ло відновлено застосування смертної кари до навмисних вбивць. У відповідності з законом від 11 лютого 1957 року, 25 грудня 1958 року приймаються Основи кримінального за-конодавства Союзу РСР і союзних республік, які склада-лися з чотирьох розділів, що містили 47 статей. Основи визначали завдання і основи кримінальної відповідальності, порядок дії кримінальних законів в часі та просторі, роз-кривали зміст злочину, встановлювали перелік покарань, порядок їх призначення тощо. Фактично, Основи містили в собі загальну частину кримінального кодексу. 28 грудня 1960 року Верховна Рада УРСР затвердила Кримінальний Кодекс УРСР. До нього повністю увійшли союзні Основи, Закон про кримінальну відповідальність за державні злочини і Закон про кримінальну відповідаль-ність за воєнні злочини. Найважливішими положеннями цього кодексу були: відмова від принципу аналогії в кримінальному праві; проголошення вини єдиною підставою кримінальної відповідальності; підвищення віку кримінальної відповідальності до 16 років, а за тяжкі злочини до 14 років; положення про те, що закон, котрий усував чи пом'як-шував караність дії, набував зворотньої сили, а закон, який встановлював караність дії чи посилював її, зворотньої сили не мав; зменшення кількості суспільно небезпечних діянь, які закон кваліфікував як злочинні; зменшення видів покарань; оголошення смертної кари виключною мірою пока-рання; зниження максимального, з 25 до 15 років, терміну позбавлення волі; відновлення практики умовного засудження; призначення покарання лише за вироком суду; індивідуалізація покарання; посилення боротьби з рецидивною злочинністю. В цілому головні положення Кримінального кодексу УРСР 1960 року говорили про значну демократизацію кри-мінальної політики держави. Процесуальне право. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 вересня 1945 року була скасована широка підсудність справ військовим трибуналам. У 1953 році була ліквідована Особлива нарада, орган, який мав право на позасудову репресію. Згодом відміняються постанова ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 року про порядок ведення справ "щодо підготовки і здійснення терористичних актів" та постанови від 14 вересня 1937 року про зміни в кримі-нально-процесуальних кодексах, за якими не дозволялися касаційні скарги у справах про шкідництво, терор та ди-версії. В зв'язку з затвердженням у 1955 році Положення про прокурорський нагляд були внесені відповідні зміни у чинне кримінально-процесуальне законодавство. Важли-вим актом у галузі кримінального судочинства стали Ос-нови кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік, прийняті 25 грудня 1958 року. Вони склада-лися з 6 розділів. У відповідності з Основами 28 грудня 1960 року Верховна Рада УРСР затвердила Кримінально-процесуальний кодекс УРСР. Головними складовими частинами КПК УРСР були по-ложення: про порушення кримінальної справи; дізнання і попереднє слідство; про провадження справ у суді першої інстанції; про провадження справ у касаційній і наглядовій інстанціях; про виконання вироків, ухвал і постанов суду; про застосування примусових заходів медичного ха-рактеру. Десталінізація поставила на порядок денний питання про політичну, юридичну та громадську реабілітацію не-законно репресованих, для чого було створено біля 100 комісій, які мали право реабілітації та помилування. За роки своєї діяльності вони відновили чесне ім'я сотням тисяч невинно засуджених. До кінця 50-х років органами КДБ і прокуратури України було переглянуто майже 5,5 млн. справ, які перебували на обліку репресивних органів. З цього обліку знято 58 відсотків справ. Ці цифри свідчать про жахливий масштаб репресій, а з іншого боку — про обмеженість реабілітації їх жертв. Не розглядалися справи репресованих 20 — початку 30-х років, учасників ОУН—УПА. Поза процесом реабілітації залиши-лися майже всі, хто був так чи інакше пов'язаний з націо-налізмом. Парадоксом даної кампанії було те, що процес реабілі-тації жертв сталінських репресій супроводжувався новими політичними репресіями. Протягом 1954—1959 років в Україні було притягнуто до судової відповідальності за "антирадянську діяльність" близько 3,5 тис. чоловік. Відповідні зміни відбулися в цивільно-процесуальному законодавстві. Законодавство про цивільне законодавство складалося із прийнятих 8 грудня 1961 року Основ ци-вільного судочинства Союзу РСР і союзних республік та виданого у відповідності з ними у липні 1963 року Ци-вільно-процесуального кодексу УРСР. ЦПК УРСР встановлював загальні положення цивіль-ного судочинства; містив норми про осіб, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки; про провадження в справах у судах першої інстанції, касаційній та наглядній інстан-ціях; визначив виконання судових рішень; цивільні про-цесуальні права іноземних громадян і осіб без громадян-ства; містив норми про позови до іноземних держав, судові доручення і рішення іноземних судів; визначав порядок розгляду справ у зв'язку з міжнародними договорами та угодами. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ Друга світова війна дощенту зруйнувала все господар-ство України, відкинувши її населення до первісного ста-новища. Надії народу на демократизацію суспільно-по-літичного ладу не справдилися. Тоталітарний режим, вико-ристаний в роки війни для організації опору зовнішньому ворогові, знову спрямовується проти власного народу. Посилюється тенденція зрощення партійного і держав-ного апарату, що особливо яскраво проявлялося в зако-нодавчому процесі. Незважаючи на те, що московське керівництво послідов-но проводило боротьбу з українським національно-визволь-ним рухом, для повоєнної України ситуація не була катего-рично негативною. Високий міжнародний авторитет Укра- 565 їни дозволив їй стати членом 00Н, а також інших міжна-родних організацій. З десталінізацією розпочався процес демократизації державно-правового життя. Але процес цей не був послідов-ним. З одного боку, намагання поліпшити життя людей, розширити їх права, а з іншого — посилення ролі партії, зміцнення командно-адміністративної системи управлін-ня. Спроби реформ наштовхувалися на монолітну єдність партійно-державницького соціалізму. Але поступово підви-щувалася свідомість передової частини суспільства, що стало основою подальшої боротьби за демократизацію су-спільства. В Україні було здійснено ряд заходів щодо реорганізації системи центрального управління, створено союзно-респуб-ліканські міністерства. Скоротилися штати адміністратив-но-управлінського апарату. Посилився контроль за діяльністю суду, прокуратури, органів державної безпеки. В розглянутий період встанов-ленням радянської влади в Закарпатті закінчився процес зібрання українських земель в єдиній соціалістичній дер-жаві. Включення Криму до складу України породило зго-дом ряд проблем. Незважаючи на територіальну і етнічну спорідненість України і Криму, півострів був ще й історич-ною батьківщиною кримських татар, яких Сталін депор-тував звідти в 1944 році. Крім того, за даними перепису 1959 року в Криму проживало близько 860 тис. росіян і лише 250 тис. українців. Ця обставина з часом надзви-чайно ускладнила політичну ситуацію в Криму, яку на свою користь використовували і використовують різні політичні сили Росії і України. Всі ці та інші проблеми надавали державно-правовому життю тих років суперечливого і складного характеру. Позитивні зміни торкнулися і правової системи. З 1957 року почалася друга, за всю історію радянської влади, ко-дифікація права. Вводився новий принцип кодифікації: 566 спочатку приймалися загальносоюзні Основи законодав-ства СРСР і союзних республік, а вже потім, в розвиток цих Основ, в союзних республіках розроблялися та приймали-ся кодекси. Завдяки кодифікації в УРСР були прийняті Закон про судоустрій УРСР (1959 р.), Кримінальний кодекс УРСР (1960 р.), Кримінально-процесуальний кодекс УРСР (1969 р.), Цивільний кодекс УРСР (1963 р.), Цивільно-процесуальний кодекс УРСР (1963 р.), а також багато інших важливих нормативних актів, які сприяли удосконаленню правової системи. І хоча реформи М. Хрущова були непослідовними, не змогли змінити відносин власності, політичну систему, уні-тарний характер Союзу РСР, все ж вони відкривали пер-спективу майбутнього оновлення суспільства. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА Баран В.К. Україна після Сталіна. Нариси історії 1953—1985.—Львів, 1992. История государства и права Украинской ССР / Отв. ред. Б.М. Бабий.— К., 1976. Історія держави і права України: У 2 ч. / За ред. А.Й Рогожина.— К., 1996.— Ч. 2. Історія України / Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. — Львів, 1996. Історія України. Нове бачення: У 2 т./ Під загал, ред. В.А. Смолія. — К., 1996. — Т. 2. Турченко Ф., Панченко П., Тимченко С. Новітня істо-рія України: У 2 ч.— К., 1995.— Ч. 2. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2 т. — К., 1986. — Т. 2. Шляхами віків: довідник з історії України.— К., 1993. Кктзкеи 8ег§еі. Кпгизіїеу оп КЬгизпеу.—Возіоп, 1990. 567
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (19.05.2014)
Просмотров: 467 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: