Реферат на тему:Правова основа діяльності нотаріату. Завдання нотаріату. - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Правова основа діяльності нотаріату. Завдання нотаріату. Правова основа діяльності нотаріату. Завдання нотаріату. В період 1918-1920 р.р. організації діяльності нотаріату в УРСР приділялось мало уваги. Нотаріальна компетенція в цей період нормативно не була визначена. Цивільний обіг був незначним. Зобов'язальні відносини зводились до аліментних, сімейно-майнових поділів, побутової купівлі-продажу, побутового підряду і не виходили за межі домашнього вжитку. Декрет РНК УРСР від 19 лютого 1919 року "Про суд" (Збірник Законів та розпоряджень Робіт.-сел.Уряду України за 1919 рік. - Харків, 1925. - c.147) скасував дореволюційні нотаріальні органи України, які існували до того часу, а Декретом від 25 лютого 1919 р. (Декрет Ради Народних Комісарів України "Про заснування народних Нотаріальних Камер" // Збірник законів та розпоряджень Робіт.-сел. Уряду України за 1919 рік . -Харків, 1925. - с. 203, 204) був заснований інститут народних нотаріусів, який проіснував до 16 квітня 1921 року (Постанова РНК України "Про нотаріальні функції" // Збірник законів і розпоряджень Робіт.-сел. Уряду України. - 1921. - 4.6. - с. 194, 195). Вчинення найпростіших нотаріальних дій було покладено на народні суди та міліцію. Зростання цивільного обігу, пов'язаного з переходом до нової економічної політики, об'єктивно обумовило суттєвий розвиток нотаріальної діяльності. Існування договірних відносин між державними і господарськими організаціями і приватними особами вимагало встановлення контролю за законністю угод, що вчиняються. З цією метою в 1921 році були видані декрети, які вимагали обов'язкового нотаріального засвідчення договорів про державний підряд і поставки, а також угод купівлі-продажу немуніціпалізованих житлових будівель. Таке засвідчення здійснювали нотаріальні столи при губернських відділах і повітових бюро юстиції ( Павлов А.А. Нотариат. - Харьков, 1926. - с.45). У зв'язку з відсутністю законодавчого акту, яким би регулювалась нотаріальна діяльність, в 1923 році було розроблено і прийнято Українське Нотаріальне Положення (Положення про державний нотаріат від 20 квітня 1923 року // Збірник законів і розпоряджень Робіт.-сел. Уряду України. - 1923. - № 13. - Арт. 232. - с. 419-428). Цей законодавчий акт передбачав створення у всіх містах, а також в найбільш значних пунктах сільської місцевості державних нотаріальних контор. Там, де нотаріальні контори не були засновані, виконання нотаріальних функцій покладалось на народних суддів (за винятком, наприклад, посвідчення договорів). Місцезнаходження нотаріальних контор встановлювалось виконкомами місцевих Рад і затверджувалось Народним комісаром юстиції. На чолі нотаріальних контор стояли нотаріуси, які призначалися президіями губернських Рад народних суддів з числа осіб, що користувались виборчими правами і які витримали встановлені випробування в комісії, що призначалася президіями Раднарсуду за програмою, затвердженою нарком'юстом. Нотаріуси не мали права на сумісництво не тільки в приватних організаціях, але й в державних установах. Вони були державними службовцями і отримували винагороду від держави за встановленими ставками, як і всі службовці. Таким чином, місце нотаріату в системі державних органів було точно встановлено: нотаріат був включений до складу органів юстиції. Організація керівництва нотаріатом доручалася органам судового управління (Нотариат в СССР / Отв. ред. А.Ф.Клейман. - М., 1960. - с.20.). У 1925 році в Україні було прийнято нове Нотаріальне положення (Нотариальное положение от 16 декабря 1925 года // Собр. Законов и Распоряжений Рабоче-Крест. Правительства Украины. - 1925. - 102. - ст. 557) слідом за прийняттям Цивільного кодексу України, який передбачав для ряду цивільно-правових угод обов'язкове нотаріальне посвідчення під страхом недійсності, а щодо інших угод - то на погляд сторін, чи засвідчувати нотаріально, чи обмежитись простою письмовою формою. З Нотаріального положення були виділені організаційні питання, які увійшли в "Положення про судоустрій" (розділ VIII „Про державний нотаріат” (Положение о судоустройстве УССР от 23 октября 1925 года // Собр. Законов и Распоряжений Рабоче-Крест. Правительства Украины - 1925 - № 92, 93. - ст. 522). Надалі поряд з республіканським законодавством про нотаріат виникає і законодавство Союзу РСР, яке регулювало питання організації та нові принципи діяльності нотаріальних органів. Основи судоустрою Союзу РСР та союзних республік від 29 жовтня 1924 року (Основы судоустройства Союза ССР и союзных республик от 29 октября 1924 года // Собр. Законов и Распоряжений Рабоче-Крест. Правительства СССР. - 1924. - № 23. - ст.203. ) встановили єдину структуру нотаріальних органів для всіх союзних республік, призначення нотаріусів та їх зміщення губернськими та повітовими виконавчими комітетами Рад, вимоги до кандидатів на посаду нотаріуса, можливість виконання окремих нотаріальних дій народними судами, а також волосними та районними виконавчими комітетами Рад і, нарешті, необхідність видання загальносоюзного закону про основні принципи нотаріату. 14 травня 1926 року ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову "Про основні принципи організації державного нотаріату"(Собр. Законов и Распоряжений Рабоче-Крест. Правительства СССР. - 1926. - № 35. - ст. 252.). В ньому були сформульовані основні принципи організації і діяльності нотаріальних органів, а також завдання державних нотаріусів, до яких перш за все відносилась перевірка відповідності виконуваних дій і складених ними документів діючому законодавству. Цим документом було встановлено, що засвідчення угод і виконання інших дій провадиться державними нотаріальними конторами, що діють в порядку, визначеному законодавством союзних республік у відповідності з загальносоюзним законом. Окремі функції державних нотаріальних контор могли законодавством союзних республік покладатися на народні суди та виконкоми місцевих Рад. Нотаріальні дії за кордоном в інтересах радянських громадян і організацій виконувалися консульськими установами Союзу РСР. Стаття 8 цієї постанови скасувала різницю між вчиненням актів і засвідченням договорів. Замість цих двох форм нотаріальних дій було встановлено єдине нотаріальне посвідчення угод. Було скасовано різні актові книги і встановлено, що нотаріальне посвідчення угод полягає в напису про це на самому акті з підписом державного нотаріуса та печаткою нотаріальної контори. На підставі постанови від 14 травня 1926 року союзні республіки прийняли відповідне Положення. Законодавство союзних республік пішло по шляху розширення нотаріальних функцій, особливо з метою звільнення народних судів від справ безспірного характеру. Нове Нотаріальне положення в Україні було прийнято 14 серпня 1928 р. (Нотаріальна устава // Збірник Законів та Розпоряджень Робіт.-селянського Уряду України. - 1928. - № 20. - Арт. 183. ). В ньому можна виділити такі основні моменти: - розширення функцій нотаріальних контор - їм були передані справи особливого провадження, підсудні раніше народним судам (виконавчі написи на безспірних зобов'язаннях, вжиття заходів щодо охорони спадкового майна і прийняття в депозит предметів зобов'язань); - на нотаріальні контори покладений обов'язок видавати заставні свідоцтва; - розширені нотаріальні функції райвиконкомів, зокрема, сільських і селищних Рад; - запроваджена єдина форма нотаріального посвідчення для всіх актів та доказів. Це Нотаріальне положення визнається недіючим у зв'язку з затвердженням постановою РНК УРСР від 9 серпня 1944 р. нового Положення. В 60-х роках була проведена нова кодифікація цивільного і цивільно-процесуального законодавства, а згодом поновлено шлюбно-сімейне, колгоспне, земельне, трудове та інше законодавство. В зв'язку з тим, що деякі законодавчі акти, втратили силу, виявились прогалини, тому з'явилася необхідність в законодавчому регулюванні ряду питань, висунутих правовою наукою. Нотаріальні положення в Україні приймались 26 грудня 1956 року та 31 серпня 1964 року. Був розроблений і прийнятий Закон СРСР "Про державний нотаріат” (Ведомости Верховного Совета СССР. - 1973. - № 30. - ст.393. В ньому містилися норми, завдання, принципи його діяльності, загальні правила вчинення нотаріальних дій, застосування законодавства до іноземців і осіб без громадянства. Законом встановлена компетенція виконавчих комітетів місцевих Рад, а також вперше перераховані документи, прирівняні до нотаріально посвідчених, названі посадові особи, правомочні засвідчувати такі документи (Седугин П. Новый общесоюзный Закон о государственном нотариате // Соц. Законность. - 1973. -№ 10 -с.5, 6). Закон змінив систему джерел законодавства про прийняття союзними республіками Законів про державний ноторіат. Таке вирішення питання було направлено на підвищення значення і авторитету республіканських нотаріальних актів з урахуванням характеру і сутності норм, які повинні були знайти своє закріплення в цих законах, а також відповідало той ролі, яку грає серед інших юрисдикційних органів, закликаних захищати права та законні інтереси громадян і організацій (Лесницкая Л.Ф. Закон о государственном нотариате // Сов. гос. право. - 1973. - № 12. - с.55). У відповідності з загальносоюзним законом 25 грудня 1974 року був прийнятий Закон УРСР „Про державний нотаріат”. (Ведомости Верховного Совета УССР. - 1975. - № 1. - ст.4.), де була конкретно визначена компетенція нотаріальних органів і врегульований порядок вчинення окремих нотаріальних дій. Незважаючи на те, що цей закон наділяв нотаріальні органи достатньо широкою компетенцією, до недавнього часу, був не дуже примітною інституцією. Формування ринкових відносин, яке викликало посилення цивільно-правової активності населення, розвиток підприємництва, цивільного і міжнародного економічного обігу зумовило прийняття 2 вересня 1993 року Закону України „Про нотаріат” (Відомості Верховної Ради України. - 1993. -№ 39. - ст.383.), принципово новим в ньому було введення у вітчизняне законодавство та нотаріальну практику. Порівняння нового Закону з раніше діючим дозволяє помітити, що за своєю структурою і за змістом правового регулювання нотаріальних дій він повністю прийняв раніше діюче законодавство. Аналіз вказаних законодавчих актів у частині кола нотаріальних дій, правил вчинення окремих нотаріальних дій, застосування законодавств іноземних держав свідчить навіть про уніфікованість режимів їх правового регулювання. Нові положення, які містяться в цьому Законі, стосуються організації. Вони передбачають введення приватного нотаріату, більш повну регламентацію правового статусу нотаріуса і допущення осіб до нотаріальної діяльності, а також створення державних нотаріальних архівів. Таким чином, історико-правовий аналіз виникнення і розвитку нотаріальних органів дозволяє зробити наступні висновки: виникнення органів, що виконують нотаріальні функції, завжди обумовлено достатньо високим рівнем розвитку господарського життя держави, що викликає потребу в укладанні угод, договорів і забезпечення їх правового значення і публічного визнання, тобто їх юридичної достовірності; нотаріальна діяльність завжди носить публічно-правовий характер. Публічна сила, а значить, і якість безспірності прав, фактів і документів забезпечуються наділенням нотаріуса державно-владними повноваженнями шляхом затвердження його на посаді представниками державної влади. Отже, нотаріальна діяльність (як різновид юрисдикційної) повинна здійснюватись в процесуальній формі, яка виступає гарантом прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб. Основним завданням нотаріату є захист всіх форм власності і посильна допомога громадянам України та юридичним особам. При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси, у встановленому законом порядку, в межах своєї компетенції, вирішують питання, що стосуються як законодавства України так і міжнародних норм. Організація нотаріату в Україні заснована на Конституції України, законах, інструкціях та нормативних актах. 3 березня 2004 року в Міністерстві юстиції України було зареєстровано інструкцію "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" за № 283/8882, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 р. № 20/5. В цій інструкції детальним образом розроблені правила вчинення нотаріальних дій в Україні, правова основа діяльності нотаріату, його завдання, права та обов'язки нотаріуса та багато іншого. Згідно Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (далі - державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (далі - приватні нотаріуси). 2. Права та обов'язки нотаріуса. Згідно Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", відповідно до Закону України "Про нотаріат" , Цивільного та Сімейного кодексів України державними нотаріусами вчиняються такі нотаріальні дії: 1) посвідчуються правочини (договори, заповіти, довіреності, шлюбні договори та ін.); 2) вживаються заходи до охорони спадкового майна; 3) встановлюється опіка над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме; 4) видаються свідоцтва про право на спадщину; 5) видаються свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя; 6) видаються свідоцтва про посвідчення та про прийняття на зберігання секретних заповітів; 7) видаються свідоцтва виконавцям заповіту; 8) оголошуються секретні заповіти; 9) видаються свідоцтва про придбання майна з публічних торгів (аукціонів); 10) видаються дублікати документів, що зберігаються у справах держнотконтори, приватного нотаріуса; 11) накладається заборона відчуження житлового будинку, будівлі, садиби, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого та рухомого майна, майнових прав; 12) засвідчується правильність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 13) засвідчується справжність підпису на документах; 14) засвідчується правильність перекладу документів з однієї мови на іншу; 15) посвідчується факт, що фізична особа є живою; 16) посвідчується факт перебування фізичної особи в певному місці; 17) посвідчується тотожність фізичної особи з особою, зображеною на фотокартці; 18) посвідчується час пред'явлення документів; 19) передаються заяви фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам; 20) приймаються на депозит грошові суми та цінні папери; 21) вчиняються виконавчі написи; 22) вчиняються протести векселів; 23) пред'являються чеки до платежу і посвідчується несплата чеків; 24) вчиняються морські протести; 25) приймаються на зберігання документи; 26) засвідчується справжність електронного цифрового підпису на документах (за наявності технічної можливості роботи з електронними документами). Законодавством України на нотаріусів може бути покладено вчинення й інших нотаріальних дій. Приватні нотаріуси вчиняють нотаріальні дії, за винятком: 1) видачі свідоцтва про право на спадщину; 2) видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя; 3) вжиття заходів до охорони спадкового майна; 4) видачі свідоцтва виконавцю заповіту в разі, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання. У державних нотаріальних архівах видаються дублікати документів і засвідчується правильність копій (фотокопій) і виписок з документів, які зберігаються в справах цих архівів, а також скасовуються заповіти, довіреності, розриваються (припиняється дія) договори довічного утримання, ренти, спадкові та інші договори, знімається заборона відчуження або здійснюється її перереєстрація. Нотаріальні дії вчиняються нотаріусами України з використанням спеціальних бланків нотаріальних документів (далі - спеціальні бланки). Для виготовлення документів реєстрів інформаційної системи Міністерства юстиції України використовуються захисні знаки нотаріальних документів (далі - захисні знаки) та спеціальні бланки документів інформаційної системи Міністерства юстиції України. Перелік документів з реєстрів, для виготовлення яких використовуються захисні знаки та спеціальні бланки документів інформаційної системи Міністерства юстиції України, встановлюється Міністерством юстиції України. Зразок та опис спеціальних бланків, захисних знаків та спеціальних бланків документів інформаційної системи Міністерства юстиції України, а також порядок їх постачання, зберігання, обліку та звітності витрачання встановлюються Міністерством юстиції України. На спеціальних бланках викладаються примірники : - правочинів, для яких чинним законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму (крім засновницьких договорів та установчих актів); - правочинів, для яких чинним законодавством не передбачено обов'язкової нотаріальної форми, але які посвідчуються на бажання сторін; - договорів про розірвання всіх вищезгаданих правочинів, а також про внесення змін та доповнень до нотаріально посвідчених правочинів; - свідоцтв про встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме; - свідоцтв про право на спадщину; - свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя; - свідоцтв про придбання майна з публічних торгів (аукціонів); - свідоцтв виконавця заповіту; - свідоцтв про посвідчення фактів (підпункти 16-19 пункту 2 цієї Інструкції); - свідоцтв про посвідчення та прийняття на зберігання секретних заповітів; - свідоцтв про прийняття на зберігання документів; - свідоцтв про передачу заяв фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам; - актів про морські протести та протести векселів; - дублікатів документів. У разі, якщо нотаріус засвідчує правильність перекладу документа з однієї мови на іншу, текст перекладу викладається на спеціальному бланку. У разі, якщо текст нотаріального документа викладено на трьох і більше сторінках, на бланках викладаються перша і остання сторінки тексту документа. Зазначені нотаріальні дії, виконані без використання спеціального бланка, є нечинними. Засвідчення нотаріусом справжності підпису перекладача на перекладі, засвідчення вірності копій (фотокопій) з документів та виписок з них можуть здійснюватися без використання спеціальних бланків. Спеціальні бланки не використовуються: - при вжитті заходів до охорони спадкового майна; - встановленні опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою; - встановленні опіки над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме; - при укладанні договору про управління спадщиною; - при прийнятті на депозит грошових сум і цінних паперів. Виконавчі написи вчиняються нотаріусами на документах, які встановлюють заборгованість. Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він має бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку. При вчиненні протестів векселів і посвідченні несплати чеків відповідні відмітки та написи виконуються на цих документах. На спеціальних бланках виконуються всі примірники документів, за винятком примірника, який залишається у справах нотаріуса або державного нотаріального архіву. На цьому примірнику нотаріус указує серію та номери використаних на нотаріальну дію спеціальних бланків. Серія та номер використаного бланка зазначаються також у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій у графі "Зміст нотаріальної дії". На прохання зацікавлених осіб використання спеціальних бланків нотаріусами допускається також і при вчиненні нотаріальних дій, щодо яких їх використання не є обов'язковим. Нотаріуси відповідно до статті 7 Закону України "Про нотаріат" у своїй діяльності керуються : - законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, - законодавством Республіки Крим; - наказами Міністерства юстиції України; - нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси в установленому порядку та в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають з норм міжнародного права, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Нотаріуси зобов'язані додержуватись таємниць нотаріальних дій та відомостей, одержаних ними у зв'язку з їх вчиненням. Довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються тільки фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. На письмову вимогу суду, господарського суду, прокуратури, органів дізнання і слідства довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються у зв'язку з кримінальними, цивільними або господарськими справами, що перебувають у їх провадженні. Довідки про заповіти (про наявність заповіту, його зміст та ін.) видаються особам, щодо яких було складено заповіт, а також органам, переліченим в абзаці третьому цього пункту, та спадкоємцям за законом тільки після смерті заповідача за умови подання свідоцтва про його смерть. На письмову вимогу державної податкової інспекції видаються довідки, документи і копії (фотокопії) з них, необхідні для визначення правильності стягнення державного мита та з метою оподаткування. На письмову вимогу державної податкової інспекції з метою оподаткування нотаріусом подаються лише довідки, документи і копії (фотокопії) з них, які стосуються розрахунків податку з доходів фізичних осіб при вчиненні нотаріальних дій, організації власної нотаріальної діяльності, діяльності стажистів нотаріуса, а також найманих працівників. Обов'язок додержання таємниці здійснюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків. Нотаріуси зобов'язані здійснювати свої професійні обов'язки відповідно до Закону України "Про нотаріат" і складеної присяги, сприяти фізичним та юридичним особам у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права й обов'язки, попереджати про наслідки нотаріальних дій, що вчиняються для того, щоб юридична необізнаність не могла їм зашкодити, зберігати в таємниці відомості, одержані ними у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій, відмовляти у вчиненні нотаріальної дії у разі її невідповідності законодавству України або чинним міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. На прохання фізичних чи юридичних осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій, нотаріуси мають право витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення цих нотаріальних дій, складати проекти правочинів і заяв, виготовляти копії (фотокопії) документів та витягів з них, а також давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру. Чинним законодавством нотаріусу можуть бути надані й інші права. Мова нотаріального діловодства визначається у відповідності до статті 15 Закону України "Про нотаріат" . Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем у письмовій або усній формі, про що зазначається в посвідчувальному написі. Особа, що не володіє мовою, якою виготовлений документ, підписується тією мовою, яку вона знає. 3. Застосування законодавства іноземних держав. Згідно Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ. МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ Нотаріуси відповідно до законодавства України та міжнародних договорів застосовують норми іноземного права. Нотаріуси приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також вчиняють на документах посвідчувальні написи у формі, передбаченій іноземним законодавством, якщо це не суперечить законодавству України. Довіреність, що призначається для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки про строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, яка видала довіреність, про що може бути зазначено в тексті довіреності. За заявою особи, яка видає довіреність, що призначається для дії за кордоном, така довіреність може бути зареєстрована в Єдиному реєстрі довіреностей, посвідчених у нотаріальному порядку, відповідно до вимог Положення про Єдиний реєстр довіреностей, посвідчених у нотаріальному порядку, про що нотаріусом зазначається у тексті довіреності. Дії, пов'язані з охороною майна, що залишилося після смерті іноземного громадянина і перебуває на території України, або майна, яке належить одержати іноземному громадянинові після смерті громадянина України, а також з видачею свідоцтва про право на спадщину щодо такого майна, здійснюються відповідно до законодавства України. Одержавши повідомлення про смерть громадянина іноземної держави, з якою Україною укладений міжнародний договір, що містить норми про охорону спадкового майна, державні нотаріальні контори, керуючись відповідним договором, у разі, якщо на території України є майно померлого, вживають необхідних заходів до охорони спадкового майна, установлюють розмір і вартість спадкового майна, з'ясовують коло спадкоємців, перевіряють чи є заповіт і негайно повідомляють про це дипломатичне або консульське представництво держави, громадянином якої є померлий. Див. Закон України "Про правонаступництво України" (Відомості Верховної Ради України, 1991, N 46, ст. 620). Якщо міжнародним договором ведення справи про спадщину віднесено до компетенції установ іноземної держави, громадянином якої є померлий, то спадкове рухоме майно може бути передано нотаріусом дипломатичному або консульському представництву цієї держави за його вимогою. У відповідності з міжнародним договором у випадку, коли заповіт, складений за формою, передбаченою законодавством іноземної держави, після смерті заповідача подається нотаріусу для розкривання і оголошення, нотаріус оголошує зміст заповіту та складає протокол про його стан і зміст. У протоколі вказуються дата та місце складання протоколу, дата посвідчення заповіту, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка його подала, стан документа (був він - поданий запечатаним чи відкритим; чи були в ньому закреслені місця, виправлення або інші недоліки). Протокол підписується нотаріусом і особою, яка подала заповіт. Цими самими особами підписується кожний аркуш заповіту. Якщо заповіт зберігався у нотаріуса в запечатаному вигляді, усі зазначені вище дії нотаріус провадить одноособово. До протоколу додається засвідчена копія заповіту, а залежно від вимог міжнародного договору - копія протоколу та оригінал заповіту. Указані документи можуть бути видані заінтересованій особі або надіслані компетентній установі іноземної держави за правилами виконання доручень. Документи, які складено за кордоном за участю іноземних властей або які від них виходять, приймаються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України. Без легалізації такі документи приймаються нотаріусами у таких випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (або щодо яких держава Україна визнала себе правонаступником). Порядок зносин нотаріусів з іноземними органами юстиції визначається законодавством України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Нотаріуси у випадках, передбачених договорами про правову допомогу, зносяться з консульськими представництвами безпосередньо, якщо консульський округ даного консульського представництва зв'язаний з територією їх діяльності. В інших випадках зносини органів нотаріату з консульськими і дипломатичними представництвами здійснюються через Міністерство закордонних справ України. Нотаріуси забезпечують докази, необхідні для ведення справ в органах іноземних держав. Дії для забезпечення доказів провадяться відповідно до цивільного процесуального законодавства України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила про нотаріальні дії, ніж ті, що містить законодавство України, то при вчиненні нотаріальних дій застосовуються правила міжнародного договору. Якщо міжнародний договір відносить до компетенції нотаріусів вчинення нотаріальної дії, не передбаченої законодавством України, нотаріуси вчиняють цю нотаріальну дію в порядку, установленому Міністерством юстиції України. Використана література Законодавство: 1. Конституція України від 28 червня 1996 року. 2. Коментар до Конституції України. Законодавство Верховної Ради України.-К., 1996 3. Декрет РНК УРСР від 19 лютого 1919 року "Про суд" (Збірник Законів та розпоряджень Робіт.-сел.Уряду України за 1919 рік. - Харків, 1925. - c.147) 4. Декрет Ради Народних Комісарів України від 25 лютого 1919 року "Про заснування народних Нотаріальних Камер" // Збірник законів та розпоряджень Робіт.-сел. Уряду України за 1919 рік . -Харків, 1925. - с. 203, 204) 5. Постанова РНК України від 16 квітня 1921 року "Про нотаріальні функції" // Збірник законів і розпоряджень Робіт.-сел. Уряду України. - 1921. - 4.6. - с. 194, 195). 6. Положення про державний нотаріат від 20 квітня 1923 року // Збірник законів і розпоряджень Робіт.-сел. Уряду України. - 1923. - № 13. - Арт. 232. - с. 419-428). 7. Нотариальное положение от 16 декабря 1925 года // Собр. Законов и Распоряжений Рабоче-Крест. Правительства Украины. - 1925. - 102. - ст. 557) 8. "Положення про судоустрій" (розділ VIII „Про державний нотаріат” (Положение о судоустройстве УССР от 23 октября 1925 года // Собр. Законов и Распоряжений Рабоче-Крест. Правительства Украины - 1925 - № 92, 93. - ст. 522). 9. Основи судоустрою Союзу РСР та союзних республік від 29 жовтня 1924 року (Основы судоустройства Союза ССР и союзных республик от 29 октября 1924 года // Собр. Законов и Распоряжений Рабоче-Крест. Правительства СССР. - 1924. - № 23. - ст.203. ) 10. Постанова ЦВК і РНК СРСР від 14 травня 1926 року "Про основні принципи організації державного нотаріату"(Собр. Законов и Распоряжений Рабоче-Крест. Правительства СССР. - 1926. - № 35. - ст. 252.). 11. Нотаріальне положення в Україні від 14 серпня 1928 р. (Нотаріальна устава // Збірник Законів та Розпоряджень Робіт.-селянського Уряду України. - 1928. - № 20. - Арт. 183. ). 12. Закон СРСР "Про державний нотаріат” (Ведомости Верховного Совета СССР. - 1973. - № 30. - ст.393. 13. Закон УРСР від 25 грудня 1974 року „Про державний нотаріат”. (Ведомости Верховного Совета УССР. - 1975. - № 1. - ст.4.), 14. Закон України від 2 вересня 1993 року „Про нотаріат” (Відомості Верховної Ради України. - 1993. -№ 39. - ст.383.), 15. Інструкція "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" за № 283/8882 від 3 березня 2004 року. Література : 1. А.Ф.Клейман. Отв. ред. //Нотариат в СССР // . - М., 1960 2. Лесницкая Л.Ф. //Закон о государственном нотариате // Сов. гос. й право.- 1973.-№ 12 3. Павлов А.А. Нотариат. - Харьков, 1926. - с.45). 4. Седугин П. Новый общесоюзный Закон о государственном нотариате // Соц. Законность. - 1973. -№ 10 -с.5, 6).
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (17.05.2014)
Просмотров: 704 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: