Реферат на тему: Правосуддя і його демократичні засади - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Правосуддя і його демократичні засади. План лекції: Поняття правосуддя та характерні ознаки. Поняття, значення і характеристика демократичних принципів правосуддя. Використана література: Конституція України. –– Р. І, ІІ, VІ, VІІ, VІІІ. Семенов В.М. Правохранительные органы в СССР. – М., 1990. – с. 52-92. Право України. №11. – 1988. – с. 34-36. Право України. №8. – 1988. – с. 3-4. Нор В., Стецюк П. Навчальний посібник з основних положень Конституції України. – Львів, 1996. – с. 30-32. Закон України “Про судоустрій”. від 7.02.02 р. Голос України від 19.03.02 р. Закон України “Про вищу освіту ”. від 17.01.02 р., ГУ 43-02. Закон України “Про статус суддів”. 1992 р. із відповідними замінам. Закон України “Про вищу освіту ”. від 25.09.96 р. Голос України від 19.03.02р. Семенов В.М. Суд і правосудие в СССР. – М., 1984. – с.18-23. Усенка І.Б. Основи правознавства. – К., 1998. – 1772178. Добровольска Т.Н. Принципы советского уголовного процесса. – М., 1971. – с. 44-192. Галаган І.С., Суско Д.С, Кримінальний процес Української РСР. – К., 1970. – с. 22-35. Фоймицкий И.Я. Курс Уголовного супроизводства. – Санки-Петербург, 1996. – с. 113-137. Тертышник В.М. Криминальный процесс. – Х., 1994. с. 8-10, 24-35. Нестюк М. Правознавство. – Львів. 1995. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність. Навчальний посібник. К., 2000 с. 3-28. І.Ф. Куцова. Гарантії прав личности в советском процессе. М., 1973 с. 51-68. Право України №1-2001 р. с.15. Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах №161 від 2.06.93 р. Указ Президента України “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” від 18.02.02 р. офіційний вісник №8 с. 85. ВСТУП Якщо провести аналіз діяльності судових органів, можна зробити висновок, що діяльність їх /мається на увазі/ історія їх/ була непростою, як нижчих ланок судової системи так Верховного Суду. В умовах політичного монополізму суди як складова частина системи державних органів виконували такі функції і в такій формі, як законодавчо визначались найвищими владними структурами системи влади. Зараз згідно Конституції України, держава відповідає перед людиною за свою діяль-ність. Забезпеченню прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Звичайно, забезпечити надійний захист прав і свобод людини і громадянина за Конституцією, може тільки судове влада, а саме якщо вона буде діяти виключ-но виключно на засадах правосуддя. Конституційний Суд як найвищий судовий орган у системі судів повинен сприяти, щоб у суспільстві панувало право, панував закон, панувала справедливість. Поняття правосуддя та характерні ознаки. Судова влада посідає певне місце в механізмі держави. Органи су-дової влади мають свою чітко визначену Конституцією і законами України компетенцію і діють відносно незалежно від органів законодавчої і виконавчої влади, відігріють винятково важливу роль у загальній системі. Здійснюється судова влада виключно спеціально створеними для цієї мети органами – судами і у лише їй одній притаманній формі - шляхом відправлення правосуддя. Правильне відправлення правосуддя і є основним завданням судової влади. Згідно зі ст. 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Суд в орган влади, а судова, діяльні є одна із форм державної діяльності. Вираз судова влада ввійшов до нашого вжитку зовсім недавно – з проголошенням Україною своєї незалежності. Перші визначальні для державності України політико-правові документи /акти/ - Декларація про державним суверенітет від 16 липня 1990 р. та Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. - виходить з її побу-дови України як правової держави. Однією ж основних ознак правової держави в чіткий розподіл в ній різних видів державної діяльно між спеціально створеними органами. Відповідно де принципу розподілу влади у правовій державі незмі-нно існують такі гілки державної влади: законодавча, виконавча і судова. Основний законом держави /Конституція/, інші закони визначають функції /завдання/ кожної з названих влад, засади /принципи/, на яких вони здійснюють свою діяльність, а також форми і засоби останньої. У системі перелічених влад судова займає особливе місце. Від законодавчої і виконавчої влади вона відрізняється своїми цілями і завданнями. Останні досягаються і вирішуються особливими, властивими тільки її методами, формами і засобами. Реалізовується судова влада виключно створеними для цього державними органами суда-ми шляхом відправлення правосуддя. В Україні правосуддя здійснюються в таких формах: І. Кримінального судочинства. 2. Цивільного судочинства. 3. Адміністративного судочинства. 4. Конституційного судочинства. 5. Господарського судочинства. Кожне з цих форм регулюється своїми окремими законами, які встановлюють спеціальні способи і засоби, з допомогою яких досягаються ділі і вирішуються завдання, що ставляться веред судовою владою. Постає питання, яка ж функція судової влада? Функція судової влада така: застосування прийнятих законодавчою владою законів та інших нормативних актів до конкретних життєвих ситуацій і цим забезпечення верховенства закону у житті суспільства. А це означає, що судову владу покладається завдання забезпечити реалізацію правових норм, якими визначаються права та обов’язки суб’єктів права. В колишньому Радянському Союзі суд розглядається тільки як орган, покликаний охороняти від неправомірних дій державу, соціалістичне сус-пільство, відповідальності держави перед своїми громадянами нада-валось належного значення. Прерогативи суху були обмежені точним за-стосуванням закону, він не мав права усунути навіть цілком очевидні недоліки нормативних актів, зокрема у сфері прав і свобод особи. У суверенній незалежній, демократичній, соціальній, але на мою думку поки що не зовсім у державі, особлива роль суду визначається тим що він не лише вирішує спори про право, не лише реалізує принцип справедливості у право застосованій практиці, а й виступає своєрідним ар-бітром у процесі законотворчості. Потрібно зауважити, що судова влада має своїм завданням контролювати законність дій виконавчої влади, розглядаючи і вирішуючи претензії /скарги/ громадян та їх організації /юридичних осіб/ щодо актів /дій/ органів державного управління та їх посадових осіб. А це говорить про те, що суд України має вирішувати практично всі соціальне значущі конфлікти між суб'єктами права. Конституційні ідеї конституційних по-ложень полягають у тому, що судовий розгляд мав стати обов’язковим і універсальним методом розв’язання всього спектра соціальних конфлік-тів, в основі яких знаходиться спір про право або інші проблеми щодо застосування права. Суди можуть стати і по вині бути гарантом прав, свобод та законних інтересів людами і громадянина за умови, коли їх юрисдикція поширюється на всі правовідносини, що виникають або можуть виникати в державі. Судова влада здійснюється спеціально створеними державою органами – судами. Структура органів судової влади це питання наступних лекцій. Що ж означає поняття "правосуддя" /латинською мовою - "юстиція"/, якому так багато уваги приділяється в юридичній теорії і практиці і навіть присвячено спеціальний розділ Конституції України. Традиційно правосуддя визначається як розгляд і вирішення судами кримінальних цивільних те інших справ, що здійснюються в особливій процесуальній формі. Термін “правосуддя” вчені процесуалісти, наприклад В.М.Семенов зазначає: "Під правосуддям розуміють різні судження про право осіб на підставі застосування судом закону по конкретних фактах, випадках життя". Термін “Суд" використовують в рівному розумінні. Під ним розуміють: конкретний судових орган; судову систему держави; процес здійснення правосуддя по конкретній справі; Під терміном "суддя" розуміють: - суддя; - голова суду; - заступник голови суду; - члени суду; - члени військового суду; - народні засідателі; - присяжні. Існують і такі визначення “правосуддя”: І. Правосуддя - форма державної діяльності, яку здійснює суд. Право-суддя здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях цивільних і кримінальних, господарських та інших справ. 2. Правосуддя - це діяльність суду, що заключається належному розгляді і вирішенні в процесуальному порядку кримінальних і цивільних справ, застосування на підставі закону державного примусу до правопорушників, з метою дотримання законності, захисту прав і інтересів громадян, юридичних осіб, охорони політичної і економічної системи та власності. 3. “Правосуддя" “право на суд", "судити про право", "судити про право застосування норм права до конкретних фактів і відносинам особливо судом. Специфічні положення суду в системі органів держави дає можливість виділити характерні ознаки правосуддя. Таж і як: І. Правосуддя здійснюється виключно судом. Це означає, що ніякі більше державні органи не вправі розглядати справи. 2. Правосуддя здійснюється способами вказаними в законі, а саме:–– розгляд і вирішення в судовому засіданні цивільних спорів, адміністративних справ, кримінальних справ та ін. Таким чином, як було уже попередньо згадано суд в особливому порядку здійснює правоохоронну функцію держави і метою поновлення порушеної законності, як правило по цивільних справах та ін. Кримінальні справи в зв’язку з вчиненням злочину порушуються прокурором або орга-нами попереднього розслідування /слідчим, особою, яка проводить дізнання/. 3. Правосуддя здійснюється в точній відповідності із законом. Тобто перш за все в застосуванні до конкретних фактичних обставин, до дій громадян норм кримінального, цивільного, адміністративного і інших галузей матеріального /на відміну від процесуального/ права. Нормами цивільного права встановлюють характер правовідносин сторін в цивільній справі. Норми кримінального права – злочинний характер діяння в кримінальній справі. Норми адміністративного права – правопорушення. 4. Здійснення правосуддя процесуальній формі. Судова діяльність пов’язана із дослідженням фактичних даних, матеріалів, доказів, допитом осіб, для необхідного забезпечення їх пра-ва дія участі у справі. Дії суду проводяться також дія того, щоб забезпечити винесення обґрунтованого рішення. В зв'язку із цим діяльність суду за розглядом /цивільних і кримінальних/ справ строго регламентується процесуальним законодавством. Таким чином правосуддя здійснюється у встановленій законом формі - формі судового процесу. При розгляді кримінальних справ суд керується кримінально-процесуальним законодавством, розгляд і вирішення цивільних справ регулюється цивільно-процесуальним законодавством. В процесуальному законодавстві передбачені всі дії суду , права і обов’язки учасників процесу. 5. Під час здійснення правосуддя на конкретній справі лише суд може застосувати покарання. Тільки суду вирішувати право встановлення покарання або поновлення порушеного права. Висновок по 1-му питанню. Правосуддя України визначає форми здійснення правосуддя. Законодавство України визначає форми здійснення законодавства. 2. Поняття, значення і характеристика демократичних принципів правосуддя. Проблемам суду і правосуддя присвячено низку спеціальних законів /наприклад: кримінально-процесуальний кодекс України, Закон України “Про Конституційний суд України" від 16 жовтня 1996 р. Закон України "Про статус суддів від 15 грудня 1992 р., але найважливіші принципи цієї діяльності закріплено в Конституції України. Принципи правосуддя - це закріплені в законі керівні положення, що визначають найбільш важливі сторони і напрями діяльності судової влади. Значення принципів правосуддя в тому, що вони є: керівними основами правосуддя. Сутність любого принципу виявляється в багатьох нормах і інститутах даної галузі права, інакше принципи втратили би своє першопочаткове значення, перестали би бути ідейно-політичною основою:* зумовлюють /визначають/ розвиток і удосконалення всіх інших принципів, закріплених в галузевому законодавстві;* Конституція дає юридичну базу для розвитку всіх принципів права;* принципи вміщують демократичні основи; забезпечують законність і обґрунтованість застосування судом державного примусу;* будучи закріпленими в законі, вони виявляють нормативний характер, що і визначає їх практичне значення. Вперше основи правосуддя були закріплені в декретах про суд. Піс-ля вони знайшли свій розвиток в багатьох законодавчих актах про судоустрій. В 1935 році основи правосуддя були сформульовані в Конституції. Вона розкрила їх зв’язок з суспільними принципами - народовлад-дя, законність, демократизм, безумовно охорона прав, інтересів і сво-бод громадянам. Основи правосуддя передбачають єдину систему принципів, в основі якої є єдиний предмет правового регулювання правосуддя. В основному будь-якої державної діяльності кладуть визначені законом основні засади /принципи/, що визначають суть і характер цієї діяльності. Вони є своєрідним дороговказом, з яким мають звірятися органи та посадові особи під час реалізації такої діяльності. Конституція України чітко визначає основні засади, на яких має здійснюватися правосуддя та судочинство щодо будь-яких справ. До них належать: Законність. Здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом. Самостійність судів і незалежність суддів. Здійснення правосуддя виключно судами. Участь наряду в здійсненні правосуддя. Принцип з’ясування істини. Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист. Принцип презумпції невиноватості. Гласність судового процесу. Принцип змагальності та диспозитивності. Недоторканість та незмінюваність судів. Принцип свободи від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів. Принцип вільної оцінки доказів. Принцип забезпечення всіх осіб які беруть участь у справі, права на захист їх законних інтересів. Колегіальний та одноособовий розгляд справи. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення. Обов’язковість судових рішень. Принцип публічності. Принцип безпосередності дослідження доказів. Принцип усності процесу. Принцип державної мови судочинства. Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Право на судовий захист. Законність – це вимога нормативного характеру, яка зобов’язує судити і суддів при здійснення правосуддя керуватись лише законом. Дотримуватись законів – гарант правосуддя. Закон є єдиним критерієм для рішень суду у справі. Суд не має права осуджувати доцільність самого закону. Закон є законом, і оскільки він залишається в силі, що не скасований законодавцем, то його необхідно дотримуватись. В України визначається і діє принцип верховенства закону /хоча більшість юристів-процесуалістів вважають, що діє принцип верховенства права/. Конституція України є основною і звичайно має найвищу юридичну силу. Тому, що закони /найвищі нормативно-правові акти/ приймаються на основі Конституції, і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Ст. 8 Конституції України передбачає звернення громадян до суду для захисту порушених конституційних прав і свобод. Цей принцип є загально-правовим, що закріплений в Конституції, він і є принципом кримінального процесу та інших дисциплін юриспруденції. Закони можуть змінюватися, але в жодному разі й ні під яким приводом не повинні порушуватись. Ні який державний, громадський орган, посадова особа, чи громадянин не мають права /закон забороняє втручатись у діяльність суду/. Здійснення правосуддя на засадах рівності перед законом і судом. Для всіх громадян України діють однаково суди, однаково обов’язкові для всіх закони, єдиний для розгляду всіх судів порядок розгляду справ. Положення ст. 24 Конституції України вказує /передбачає/ і громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівень усіх учасників судового процесу означає, що вони наділені однаковими правами і мають такі ж обов’язки. Жодному суд не може надати переваг чи встановити обмеження. Наприклад. Що стосується судочинства в кримінальному процесі, то обвинувачений, підсудний, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач користується рівними правами щодо подання доказів і з’явлення клопотань. Самостійність суддів і належність суддів. Це одне з найважливіших засад демократичного правосуддя. Носіями судової влади в Україні є судді та у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Суди здійснюють правосуддя самостійно. Судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону. Гарантії само самостійності суддів і незалежності судів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами. Органи та посадові особи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи громадяни та їх об’єднання, а також юридичні особи зобов’язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на суд забороняється і тягне передбачену законом відповідальність. Судам забезпечується свобода упередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону. Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечується: Особливим порядком призначення, обрання притягнення до відповідальності та звільнення суддів. Незмінністю та їх недоторканістю. Порядком здійснення судочинства встановлення процесуальним законом, таємницю постановляння судового рішення. Забороняється втручатися у здійснення правосуддя. Відповідальність за неповагу до суду чи судді, встановлено законом. Визначеним законодавством засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, а також іншими засобами їх правового захисту правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. І закону про статус суддів. Вони зобов’язані: дотримуватись конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд справ з дотриманням встановлених законом строків; не розголошувати відомості що відповідно до закону становлять таємницю, відомості про особисте життя громадян; не допускати вчинків, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності. Судова реформа 1922 року направлена “на підвищення і зміцнення авторитету суду”, на створення єдиної судової системи під керівництвом органу юстиції – Народним Комісаріатом Юстиції. З моменту прийняття Конституції 1936 р. в законодавстві вміщений перелік органів на які покладено здійснення. Але в 1936 р. пізніше до 1953 р. правом застосування заходів кримінальних репресій наділені були деякі не судові органи їх називали “особливі народи” колегії НКВС-УНКВС. Уже в 1989 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР “Про відновлення справедливості щодо жертв в період 30-40 рр.” Були скасовані рішення цих “особливих нарад” колегій. 17 квітня 1991 р. був виданий закон “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”, який ліквідував наслідки беззаконня поновив право громадян. Діяльність суду при здійсненні правосуддя спрямована на зміцнення законності і правопорядку, запобігання злочинам та іншим правопорушенням і має завдання охорону від усяких посягань закріплених у Конституції України суспільного ладу, його політичної та економічної систем, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, проголошених і гарантованих Конституцією і законами України. Конституція України ст. 124 передбачає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. У відповідності до ч. 2 ст. 1 Закону “Про судоустрій України судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Суд здійснює правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Участь народу у здійсненні правосуддя. За Конституцією України правосуддя здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні. А це значить, що в Україні правосуддя можуть здійснювати посадові особи держави, які звуться суддями, і представники народу /непрофесійні судді/, що обрані народними засідателями чи присяжними, тобто є три категорії осіб, які мають різний статус щодо здійснення правосуддя. Основною з цих категорій є така категорія осіб, які мають різний статус щодо здійснення правосуддя. Основною з цих категорій є така категорія осіб, які мають різний статус щодо здійснення правосуддя. Основною з цих категорій є така категорія осіб, для яких ця діяльність стала професійною /тобто професійні судді/, це посадові особи державної влади, які на конституційному рівні наділенні повноваженнями здійснювати правосуддя, і службова діяльність яких пов’язана з виконанням функцій щодо правової оцінки подій і фактів у правовідносинах, що виникли між заінтересованими суб’єктами відповідного права чи інтересу. Розгляд справ в апеляційному та касаційному, порядку здійснюють виключно професійні судді. Конституція зафіксувала інститут народних засідателів і присяжних у галузі правосуддя. У відповідності до ст. 65 Закону “Про судоустрій України” народними засідателями є громадянами України, які у випадках, визначених процесуальним законом, вирішують у складі суду справи разом з професійними суддями, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередньо участь народу у здійсненні правосуддя. Народні засідателі під час здійснення правосуддя користуються усіма правами судді. Присяжними визначаються громадяни України, які у випадках передбачених процесуальним законом, залучаються до здійснення правосуддя, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя. Суд присяжних утворюється для розгляду по першій інстанції судових справ, визначених процесуальним законом (ст. 68). Принцип з’ясування істини. Перм за все потрібно сказати, що ще вимога закону, яка зобов'язує суд і не тільки, я й інші державні органи і посадові особи, які ведуть судочинство всебічно і об'єктивно дослідити обставини, з тим, щоб з’ясувати істотні, юридично значущі факти, дати їм правильну правову оцінку і тим самим забезпечити правильне вирішенню обставин. Цей принцип є конституційним бо в Конституції України про з’ясування істини під час розслідування кримінальної справи, і про забезпечення доведеності вини. Тільки з’ясувавши істину під час досудового слідства, також в суді, можна визнати людину винною у вчиненні злочину. Наприклад, ст. ЗІ Конституції України передбачає, що кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинів чи з’ясувати істину під час розслідуванню кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Конституція прийняла положення ст. 12 Загальної декларації прав людини, яка проголосила, що ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на таємницю його кореспонденції. Таємниця кореспонденції належить до особистих таємниць людини. Крім цього /п.З ч.З ст.129 Конституції України /зазначає основні засади судочинства. І такою засадою судочинства є: забезпечення доведеності вини. Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист. Принцип правосуддя забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист долучив своє відображення перш за все в декількох нормах Конституції. Зокрема це ст. ч.2 ст.59, ст.6 ч.З ст.129 і ч.8 ст.63. Ст. 59 передбачає, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безкоштовно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпеченню права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирі-шенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Норма цієї статті говорить яре те, що кожна особа має право на юридичну допомогу. І держава це право гарантує, діючи відповідно до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Правова допомога виражається у наданні консультацій 3 ЮРИДИЧНИХ питань, усних письмових довідок, щодо законодавства, складенні зяяв, скарг та інших документів правового характеру та ін. Ніхто не має права здійснювати будь-який валив на особу у виборі нею захисника форм і методів здійснення захисту своїх прав. Законом передбачено, що у досудовому провадженні кримінальної справи як за-хисник допускається лише адвокат, ж в судовому розгляді такої справи за згодою підсудного як захисники можуть бути допущені близькі родичі, опікуни або піклувальники. Наданням правової допомоги на професійному рівні займаються адвокати їх діяльність регламентуються Законом України “Про Прокуратуру” від 19.12.92 р. Ч.2 ст. 63 Конституції вказує на те, що підозрюваний чи підсудний має право на захист. Це конституційне право конкретизується КПК законодавством. Зокрема, ст. 431 КПК України дає визначення поняття підозрюваного, ст. 106 КПК України підстави для затримання. Ст. 43КПК України дає визначення поняття обвинуваченого. Право на захист цих осіб реалізується в різних формах: право мати побачення із захисником до першого допиту; обов’язкова присутність захисника при пред’явленні обвинувачення, якщо особа не відмовляється від захисника (ст. 140 КПК України); право обвинуваченого підсудного, його захисника ознайомитися з матеріалами справи для попереднього розгляду справи суддею ст. 237 КПК України; право підсудного мати захисника або взяти захист своїх інтересів на себе під час судового розгляду (ст. 263 КПК); право і можливість захищатися одноособово, давати пояснення, заявляти клопотання, пред’являти докази, виступати з останнім словом перед судом тощо; оскаржувати дії осіб, які проводять дізнання, слідчого, прокурора, судді або суду; право оскаржувати вирок тощо. Механізм вказаного права вирішується галузевим законодавством. Отже суть цього принципу полягає в тому, що закон: поділяє згадуваних учасників сукупністю процесуальних прав, використання яких дає їм змогу особисто захищатися, або скористатися допомогою захисника та інші права, а також надати їм можливість захищатися встановленим законом засобами від підозріння чи обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав. З цього принципу випливають такі важливі для правосуддя і громадян положення. Обвинувачений у кримінальному судочинстві не є безправним об’єктом владних повноважень органів слідства і суду, а суб’єктом який наділений широкими правами. Факт пред’явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину ще не свідчить про її вину (презумпція не винуватості). Вина має бути доведена перед неупередженим і об’єктивним судом особами, які виступають і підтримують обвинувачення. Захисник – адвокат зобов’язаний використати всі зазначенні засоби захисту для з’ясування обставин, що виправдовують обвинуваченого або пом’якшують чи не уможливлюють його відповідальність. Він подає, крім того, обвинуваченому необхідну юридичну допомогу (консультації, поради, тощо.) Принцип призумції невиноватості. Цей принцип означає, що вважається невинуватою у вчиненні злочину і може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено обвинувальним вироком суду, це (ч. 1 ст. 62 Конституції України). Юридичний зміст цього принципу полягає в слідуючих положеннях: ніхто не зобов’язаний доводити свою не винуватість у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 62 Конституції України) або меншу винність, або наявність обставин, які виключають його кримінальну відповідальність; обов’язок доказування винності обвинуваченого (тут потрібно мати на увазі підозрюваного і підсудного) покладено на слідчого, прокурора, а в справах приватного обвинувачення – на потерпілого або його представника; заборонено перекладати обов’язок доказування на обвинуваченого, домагатись його показань шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ч.2 і3 ст. 22 КПК). На обвинуваченого, його захисника не можна покладати обов’язок доводити свою невинність або меншу винність, наявність обставин, які виключають його кримінальну відповідальність, його вину мають доводити ті органи, які висунули обвинувачення. Але це не виключає правового обвинуваченого доводити свою повну невинність або меншу вину. Усі обставини, які наводяться ним на свій захист повинні бути реально дослідженими слідчим органом, прокурором і судом. Крім цього при збиранні перевірці і оцінці доказів суд та інші правоохоронні органи не вправі перекладати обов’язок доказування на інших учасників. Наприклад потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники можуть, але не зобов’язані брати участь у процесі доказування по конкретній справі. Ч. 3 ст. 22 зазначає про заборону домагатись показань обвинуваченого
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (20.05.2014)
Просмотров: 307 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: