Реферат на тему:Практикум з правознавства - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Практикум з правознавства. Завдання 1. Проаналізуйте Закон України „Про звернення громадян”, визначте, які норми, що містяться в цьому законі є адміністративно-процесуальними. Виділіть і охарактеризуйте стадії провадження по зверненням громадян. Найважливішим фактором, що визначає правовий характер адміністративно-процесуальної діяльності, є її урегульованість адміністративно-процесуальними нормами, які в сукупності утворюють галузь адміністративно-процесуального права. Адміністративно-процесуальна норма - це встановлене державою загальнообов’язкове правило поведінки, яке регулює суспільні відносини, що виникають у процесі розв'язання індиві-дуально-конкретних справ у сфері державного управління. Адміністративно-процесуальним нормам притаманна низка особливостей, які дозволяють відмежувати їх від інших видів про-цесуальних норм. Насамперед це стосується значної кількості суб'єктів, уповноважених установлювати такі правила поведінки. Якщо карно-процесуальні й цивільно-процесуальні норми вста-новлюються на законодавчому рівні, то адміністративно-процесуальні ухвалюються не тільки законодавчим органом держави, а й виконавчими органами різного рівня. Відповідно, адміністратив-но-процесуальні норми реалізуються широким колом уповнова-жених на те суб'єктів, до числа яких належать, насамперед, органи управління, а при здійсненні юрисдикційних функцій і судові орга-ни, тоді як реалізація кримінально-процесуальних і цивільно-процесуальних норм є прерогативою судових органів, органів досудового слідства і дізнання та інших суб'єктів, коло яких чітко окреслено Кримінально-процесуальним і Цивільно-процесуальним кодексами. Важливим критерієм класифікації адміністративно-процесуальних норм є їх юридична чинність. Так, адміністративно-процесуальні норми, які містяться в Законі України „Про звернення громадян”, одержали свої закріплення на законодавчому рівні. Щодо кола суб’єктів адміністративно-процесуальної діяльності зазначений закон поділяє їх на норми, щодо діяльності суб’єктів, уповноважених вести процес – органи державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організації, незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків, і норми щодо діяльності суб’єктів, залучених до сфери адміністративно-процесуальної діяльності (ст.ст. 14-17 Закону). Закріплені в Законі України „Про звернення громадян” адміністративно-процесуальні норми діють у межах усієї держави та упродовж невизначеного часу. Усі вони регулюють питання практичної реалізації гро-мадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання гро-мадян відповідно до їх статусу пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Вони також забезпечують громадянам можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, установ, організацій неза-лежно від форм власності, підприємств для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення. Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де вис-ловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із прохан-ням про сприяння реалізації закріплених Конституцією України та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів Украї-ни, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також вис-ловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об'єд-нань громадян, підприємств, посадових осіб. До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскар-жені, належать такі у сфері управлінської діяльності, вна-слідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відпові-дальності. Звернення адресуються органам або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених пи-тань і повинно містити прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, суть порушеного питання, зау-важення, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги і підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. Воно може бути усним (викладеним громадянином і запи-саним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадя-нином. Оформлене без дотримання цих вимог звернення повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження. Якщо питання, порушені в одержаному зверненні, не входять до повноважень адресата, воно в термін не більше п'яти днів пересилається за належністю відповідному орга-ну чи посадовій особі, про що повідомляється громадяни-ну, який подав звернення. Однак, забороняється направ-ляти скарги громадян для розгляду тим органам або поса-довим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи поса-довою особою, воно в той же термін (5 днів) повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями. Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого не-можливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає. Не розглядаються повторні звернен-ня одним і тим же органом від одного і того ж громадяни-на з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по су-ті, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними. Для кожного виду звернень встановлено особистий по-рядок розгляду і форми реагування. Так, розгляд пропози-цій (зауважень) є обов'язковим. Органи, що їх розглянули, повинні повідомити громадянина про результати розгляду. Що стосується заяв (клопотань), то їх адресати зобов'яза-ні: а) об'єктивно і вчасно розглядати їх; б) перевіряти ви-кладені в них факти; в) приймати рішення відповідно до чинного законодавства; г) забезпечувати їх виконання; д) повідомляти громадян про наслідки їх розгляду. Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отри-мав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення по-рушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом ке-рівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (кло-потанні): а) доводиться до відома громадянина в письмо-вій формі; б) доводиться з посиланням на законодавство; в) доводиться з викладенням мотивів відмови; г) дово-диться з роз'ясненнями порядку оскарження прийнятого рішення. Пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керів-никами державних органів, органів місцевого самовряду-вання, установ, організацій і підприємств особисто. Скарга на дії чи рішення органу державної влади, орга-ну місцевого самоврядування, установи, організації, об'єд-нання громадян, підприємства, засобів масової інформа-ції, посадової особи у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду. До скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину. Скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути пода-на до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше од-ного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийня-тим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну не розглядаються. Пропущений з поважної причи-ни термін може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу. Рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним грома-дянина може бути оскаржено до суду. Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці по-даної скарги чи заяви; знайомитись з матеріалами перевір-ки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути при-сутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послу-гами адвоката або представника трудового колективу, ор-ганізації, яка здійснює правозахисну функцію, оформив-ши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду зая-ви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; ви-магати відшкодування збитків, якщо вони стали результа-том порушень встановленого порядку розгляду звернень. Відповідно до прав громадян на скаргу встановлені обов'язки органів, що їх розглядають. Вони в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; на прохання громадянина за-прошувати його на засідання відповідного органу, що роз-глядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодав-ством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходи до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати при-чини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв’язку з заявою чи скаргою рішень; письмово пові-домляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходи щодо відшкодування у встановленому законом порядку матері-альних збитків, якщо їх було завдано громадянину в ре-зультаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирі-шувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадя-нина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, тру-дового колективу чи об'єднання громадян за місцем про-живання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прий-нятого за нею рішення, не допускати безпідставної пере-дачі розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходи до усунення причин, що їх породжують, систематично аналі-зувати та інформувати населення про хід цієї роботи. Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в мі-сячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу або його заступ-ник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. Як відомо наявність адміністративно-процесуальної норми є обов’язковою умовою для виникнення відповідних правовідносин, іншими словами, це об’єктивна передумова існування самих правовідносин. Отже, якщо немає норми, немає і відносин. Відповідно до зазначеного закону, якщо немає звернення (пропозиції, заяви, скарги), то і не має порядку їх розгляду, результату їх розгляду, відповідальності за порушення законодавства про звернення громадян. Закон України „Про звернення громадян” виділяє наступні стадії провадження по зверненням громадян: Перша стадія – це стадія безпосереднього звернення громадян з пропозицією, заявою (клопотанням). В ст. 1 Закону визначене коло осіб, які мають право на таке звернення. Ст. 5 Закону визначає вимоги до звернення, які адресуються, та коло осіб, до яких направлені звернення. Про мову звернень зазначено в ст. 6 Закону. Заяву можна подати не тільки шляхом надання її до канцелярії органу чи направити її поштою, але й зробити її на особистому прийомі у відповідного керівника чи іншої посадової особи зазначених вище органів (ст. 22 Закону). Друга стадія провадження – це стадія прийняття оформлених належним чином і поданих у встановленому порядку звернень (ст. 7 Закону). Зазначена стаття передбачає обов’язковість прийняття до розгляду оформлену належним чином і подану у встановленому порядку заяву (звернення) і забороняє відмову в її прийнятті. Третя стадія, а саме, безпосередній розгляд звернень громадян, є, на мій погляд, головною стадією даного провадження. Весь другий розділ Закону присвячений даній стадії. Він так і називається „Порядок розгляду звернень громадян”. Зазначений порядок мною детально висвітлений вище. Особливу увагу на цьому етапі провадження приділяється терміну розгляду звернень громадян (ст. 20 Закону) та безоплатності розгляду звернень (ст. 21 Закону). Якщо вимоги громадянина, які викладені в його зверненні, задоволені і більше того він самзадоволений результатами проведеної перевірки, то третя стадія залишається для нього останньою. Якщо ж ні, то існує наступна стадія провадження – стадія оскарження прийнятого рішення по зверненню громадлян. Розгляд таких скарг здійснюється у відповідності до ст. 16 Закону та у терміни, передбачені ст. 17 Закону. Завдання 2 Визначте які процесуальні терміни закріплені в Кодексі про адміністративні правопорушення. Зробіть їх коротку характеристику. Терміни в загальному розумінні цього слова – це визначення понять і категорій. Процесуальні терміни – це визначення понять і категорій, пов’язаних із діяльністю відповідних органів та судів із здійснення відповідного судочинства. Що ж стосується процесуальних термінів, які закріплені в Кодексі про адміністративні правопорушення, то вони стосуються визначень тих понять і категорій, які пов’язуються з процесуальною діяльність органів та судів щодо розгляду справ про адміністративні праворушення. Основним нормативним актом, який регулює адміністративну відповідальність, є Кодекс України про адміністративні правопорушення, який складається з 5 розділів. Саме 3, 4 та 5 розділи по суті становлять процесуальну частину КУАП. Саме в цих розділах закріплені основні процесуальні терміни, на які я б і хотіла зосередити свою увагу. Заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення. Главою 20 КУАП (ст. 260-266) передбачено такі заходи процесуального забезпечення: адміністративне затримання, особистий огляд і огляд речей, вилучення речей і документів, відсторонення водіїв під керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд їх на стан сп'янін-ня. Два заходи забезпечення установлено іншими главами КУАП: доставлення порушника (ст. 259) і його привід (ст. 268). Деякі з цих статей містять відповідні процесуальні терміни. Доставлення порушника, згідно зі ст. 259 КУАП, здійсню-ється з метою, по-перше, припинення правопорушення, по-друге, складення протоколу про адміністративне правопору-шення і, по-третє, встановлення особи порушника. Фактичне здійснення доставлення забезпечуєтеся застосуванням психічного або фізичного впливу. Перший полягає в усній вказівці прямувати до місця доставлення або в нагадуванні про можливість застосування фізичного впливу. До фізичного впливу вдаються у випадках відмови рухатися в потрібному напрямку. При ньому може бути застосовано захват руки або частини одягу з примушуванням до руху. Доставлення порушника має бути проведено в можливо короткий строк. Встановлено максимальний час перебування порушника в штабі ДНД та приміщенні виконкому селищнім чи сільської Ради - одна година. Адміністративне затримання полягає в примусовому короткочасному обмеженні волі дій і пересування особи, яка вчинила адміністративне правопорушення. Його мають право здійснювати лише органи та посадові особи, уповноважені їм на те законодавчими актами. Порядок здійснення адміністративного затримання детально закріплено в ст. 262 КиАП. Адміністративне затримання, як правило, не може перевищувати трьох годин. Більш тривалі строки може бути встановлено тільки законодавчими актами (ч. 1 ст. 263 КУАП). Так, на строк до трьох діб з письмовим повідомленням прокурора протягом 24 годин або з його санкції - до десяти діб може бути затримано осіб, які порушили прикордонний режим або режим у пунктах пропуску через державний кордон, якщо ці особи не мають документів, що посвідчують їх особу. Осіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, може бути затримано на строк до трьох годин для складання протоколу, а в необхідних випадках: для встановлення особи, проведення медичного огляду, з'ясування обставин придбання вилучених наркотичних засобів і психо-тропних речовин та їх дослідження - до трьох діб з повідом-ленням про це письмово прокурора протягом 24 годин з мо-менту затримання або на строк до 10 діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу. До розгляду справи може бути затримано осіб, які вчини-ли дрібне хуліганство, злісну непокору, публічно закликали до невиконання вимог працівника міліції (розглядаються протя-гом доби), порушили порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, виявили неповагу до суду або торгували з рук у невстановлених місцях (розглядаються протягом трьох діб). Відповідно до п. 5 ст. 11 Закону «Про міліцію» міліції на-дано право затримувати осіб, які вчинили адміністративні пра-вопорушення, для встановлення особи і з'ясування обставин правопорушення до трьох діб з повідомленням про це письмо-во прокурора протягом 24 годин з моменту затримання. Строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставлення порушника, а особи, яка була в стані сп'яніння, - з часу її витвереження. Розгляд справ про адміністративне правопорушення. Відповідно до ст. 276 КУАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, як правило, за місцем їх вчи-нення. Із цього загального правила існує декілька винятків. Строки розгляду справ регламентуються ст. 277 КУАП. В більшості випадків справа про адміністративне правопорушен-ня розглядається в 15-денний строк з дня одержання уповно-важеним органом чи посадовою особою протоколу та інших матеріалів справи. Крім цього, справи про деякі правопору-шення, визначені ст. 277, розглядаються в 7-денний, 5-денний та 3-денниії строк. Ще коротший строк - одна доба - вста-новлено для розгляду справ про дрібне хуліганство, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях, злісну непокору, вияв-лення неповаги до суду та деяких інших. Постанова по справі про адміністративне правопорушення, відповідно до ст. 285 КУАП, оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається під розписку або висилається особі, щодо якої її винесено, а також потерпілому на його прохання. Оскарження (опротестування) постанови і перегляд справи Право на оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення є однією з гарантій захисту прав особи, забезпечення законності при притягненні до адміністративної відповідальності. Відповідно до ст. 287 КУАП України постанову може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Крім цих осіб, від їх імені скаргу можуть подати законні представники або адвокат. Виняток із зазначеною правила становлять постанови районного (міського) суду (судді) про накладення адміністративних стягнень, які є остаточними і оскарженню в порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення не підлягають. Однак ці по станови може бути скасовано або змінено в порядку нагляду, тобто за протестом прокурора самим суддею, а також незалежно від наявності протесту - головою вищого суду. Порядок оскарження постанови по справі про адміністра-тивне правопорушення встановлено ст. 288 КУАП. Постанову може бути оскаржено або в адміністративному, або в судовому порядку. Залежно від того, куди можна подати скаргу, виді-ляють три варіанти оскарження - альтернативний, послідов-ний і винятковий. Відповідно до ст. 289 КУАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення останньої. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин (хвороба, тривалі відрядження тощо) допускається його поновлення органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу. Заява особи, щодо якої було винесено постанову, про поновлення строку оскарження подається у письмовій формі, в ній має бути зазначено причини пропуску встановленого строку. Із змісту ст. 289 КУАП випливає, що якщо строк оскарження пропуще-но без поважних причин, то він не поновлюється. Скарга подається в орган (посадовій особі), який виніс постанову, якщо інше не встановлено законодавством. Протягом трьох діб скарга разом із справою надсилається органу (посадовій особі), правомочному її розглядати. Особа, яка ос-каржила постанову по справі про адміністративне правопору-шення, звільняється від сплати державного мита. Будь-яку постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестовано прокурором. Законодавст-вом не встановлено строк, протягом якого прокурор може принести протест на постанову. Подання у встановлений строк скарги зупиняє виконання постанови про накладення адміністративного стягнення до розгляду скарги, за винятком окремих випадків, передбачених ст. 291 КУАП. Не зупиняється виконання постанов про засто-сування попередження (тому що такі постанови виконуються шляхом їх оголошення, тобто на момент оскарження вони вже виконані), адміністративного арешту (оскільки це стягнення може застосувати тільки суддя або суд, постанови яких не оскаржуються), а також у випадках, коли штраф стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення (стягнення також вже виконано). Слід зазначити, що в ст. 291 КУАП ви-падки, коли виконання постанови не зупиняється, перерахова-но не вичерпно. Так, подання скарги не може зупинити також виконання постанови про застосування виправних робіт, яка, як і про застосування адміністративного арешту, виноситься тільки судом або суддею. Хоча в ч. 2 ст. 291 КУАП говориться про зупинення вико-нання постанови в разі принесення прокурором протесту без будь-яких винятків, все ж і прокурорський протест не може зу-пинити виконання постанови про застосування попередження, а також у випадку стягнення штрафу на місці вчинення право-порушення із зазначених вище причин. Скарга і протест на постанову по справі про адміністратив-не правопорушення розглядаються правомочними органами чи посадовими особами в 10-деннйй строк з дня їх надходження, якщо інше не встановлено законодавством. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень є заключною стадією провадження в справах про адміністративні правопорушення. Від того, наскільки своєчасно і повно виконуються постанови, значною мірою залежить ефективність зазначеного провадження, всього інституту адміністративної відповідальності. Постанова про накладення адміністративного стягнення це, так би мовити, виконавчий документ, вона є обов'язковою для виконання всіма державними і громадськими органами, підпри-ємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами. Для того, щоб постанова була обов'язковою для виконан-ня, вона повинна набрати чинності. На жаль, в КУАП України момент набрання постановою чинності не визначено. За за-гальним правилом, встановленим ст. 299 КУАП, постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення. В разі оскарження або опротестування постанови вона набирає чинності після залишення скарги чи протесту без задоволення, тобто з дня прийняття відповідного рішення. Виняток становлять випадки, коли рішення про за-стосування адміністративного стягнення вже фактично вико-нано, про що мова йшла вище. В разі неможливості негайною виконання постанови про на-кладення окремих адміністративний стягнень - адміністративного арешту, виправних робіт або штрафу - допускається відстрочка її виконання. Право відстрочити виконання постанови має лише орган (посадом особа), який й виніс. За змістом ст. 301 КУАП, відстрочка виконання постанови - це право, а не обов'язок відповідною органу чи посадової особи, вона застосовується на його розсуд тільки у виняткових випадках. До таких випадків на-лежать, наприклад, хвороба особи підданої адміністративному стягненню, складні сімейні обставини або інші поважні причини, які перешкоджають негайному виконанню постанови. Коло осіб, які мають право клопотатися про відстрочку виконання постано-ви, законодавством не визначено; частіш за все це самі правопо-рушники, хоча клопотання можуть подати і їх рідні, трудові ко-лективи, об'єднання громадян, ініціатором може бути також сам орган (посадова особа), який виніс постанову. Строк, на який до-пускається відстрочення виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, обмежено одним місяцем. Інколи під час виконання постанови про накладення адміністративною стягнення можуть виникнути обставини, пе-редбачені ст. 247 КУАП, які виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення. Таких обставин може бути три: видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення, скасування акта, який встанов-лює адміністративну відповідальність, і смерть особи, щодо З метою підвищення оперативності у виконанні постанов, а також забезпечення прав особи ст. 303 КУАП закріплено строки, протягом яких постанова може бути звернута до виконання, іншими словами, передбачено строки давності вико-нання постанов. За загальним правилом постанова про накла-дення адміністративного стягнення не підлягає виконанню, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. Варто зазначити, що постанова вважається звернутою до виконання, коли орган (посадова особа), який її виніс, вручає або надсилає копію постанови відповідній особі або надсилає органу, уповноваженому безпосередньо її викону-вати. У випадках подання скарги або принесення протесту на постанову перебіг строку давності її виконання зупиняється до розгляду скарги або протесту. В разі відстрочки виконання по-станови перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки. Крім цього, законодавством України може бути передбачено й інші строки звернення постанов до вико-нання. Зокрема, Митним кодексом України встановлено, що предмети контрабанди конфіскуються незалежно від часу її вчинення або виявлення порушення митних правил, тобто в цих випадках давність виконання постанов взагалі не передба-чена. В статтях 20-33 КУАП врегульовано загальний порядок виконання постанов про накладення окремих адміністративних стягнень, а також постанов у частині відшкодування майнової шкоди. Найпростіший порядок встановлено для виконання поста-нови про винесення попередження. Вони виконується органом (посадовою особою), який виніс постанову, шляхом її оголо-шення порушнику. Якщо така постанова виноситься під час його відсутності, вона виконується шляхом вручення або над-силання протягом трьох днів порушнику її копії. У випадках, коли допускається оголошення попередження на місці вчинен-ня правопорушення, воно фіксується у встановленому порядку. Для постанов про накладення штрафу встановлено доб-ровільний і примусовий порядок виконання. Перший полягає в тому, що порушнику надається право самому сплатити штраф в установу Ощадного банку України (за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення) протягом 15 днів з дня вручення йому постанови, а в разі її оскарження або опротестування - з дня повідомлення про залишення постано-ви без зміни. Постанова про застосування виправних робіт надсилається суддею міського (районного) суду на виконання органу внутрішніх справ не пізніше як наступного дня після її винесення (ст. 322 КУАП). Виконання постанови про застосування найсуворішого адміністративного стягнення - адміністративного арешту – покладається на органи внутрішніх справ. Така постанова виконується негайно після її винесення. Що стосується виконання постанови в частині відшкодування майнової шкоди, воно практично не відрізняється від виконання постанови про накладення штрафу.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (21.05.2014)
Просмотров: 364 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: