Реферат на тему:Поняття, суть і класифікація доказів в кримінальному судочинстві - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Поняття, суть і класифікація доказів в кримінальному судочинстві. ПЛАН Вступ І Поняття, суть і класифікація доказів в кримінальному судочинстві ІІ Характеристика джерел доказів Використання оперативно-пошукової інформації у кримінальному судочинстві Поняття, суть і значення кримінально-процесуального доказування в кримінальному судочинстві. Предмет і межі доказування в кримінальному судочинстві ІІІ Суб’єкти доказування та їх повноваження Висновок ВСТУП Теорія доказування розглядається, як різновид пізнання обставин злочину, які відіграють значну роль у розслідуванні кримінальної справи. Ці закономірності не заперечують наявність суттєвих особливостей кримінально-процесуального доказування, а також має підстави погодитись з авторами, які підкреслюють, що процедура кримінально-процесуального доказування є специфічною методологією. Численні наукові дослідження даної проблеми за різних часів лише підтверджують її постійну актуальність. Таким чином, дана тема є досить дискусійною та актуальною і відповідно вимагає дослідження. Предметом дослідження є поняття та зміст процесу доказування, та інші важливі положення. Об’єктом даної бакалаврської роботи визначається змістом досліджуваної проблематики і включає вступ, три розділи, висновок, додаток, висновок літератури. Поняття суть і класифікація доказів допомагає практичним працівникам правильно орієнтуватися в питанні про те, які фактичні дані і об’єкти матеріального світу і при яких умовах можуть мати значення доказів в кримінальній справі. На підставі притаманних їм властивостей докази прийнято ділити на: а) первинні (початкові) і похідні б) прямі і непрямі (побічні) в) обвинувальні і виправдовувальні г) які одержують від людей та які містяться в предметах і документах. На основі цього за джерелом відомостей про факти докази поділяють на первинні і похідні. Первинні докази – це докази які отримані з першого джерела. Тобто входячи з цього слід вважати ті відомості, які повідомляє сідок-очевидець злочину, потерпілого чи обвинуваченого. Сюди ж слід віднести оригінал документа, який містить відомості про факти що підлягають доказуванню у справі. Похідні – це докази які одержані не з перших джерел, а через посередника начебто з “інших рук”. Так похідними будуть ті відомості, які містять у собі показання свідка, що повідомляє про подію зі слів іншої особи. Похідними являються також копії документів. Відносно поділу доказів на первинні і похідні, то він має практичне значення. Він допомагає знайти правильні шляхи перевірки доказів, а також отримати відомості з більш надійних джерел. Використання похідних доказів пов’язане з можливим перекрученням інформацій, зниженням її надійності, бо вірогідність помилок при передачі відомостей від однієї людини до іншої так чи інакше зростає. Тому при використанні похідних доказів потрібно по можливості прагнути до пошуку первинних доказів. В той же час необхідно пам’ятати, що в слідчій та судовій практиці можуть мати місце випадки, коли встановити первинні докази можливо тільки за допомогою похідних доказів. Наприклад свідок зі слів очевидця повідомляє інформацію, що має відношення до подій яке розслідується і називає цього очевидця. По відношенню до предмета обвинувачення докази поділяються на обвинувальні і виправдовувальні. Обвинувальними називають докази, які є предметами для викриття обвинуваченого чи встановлення обставин, які обтяжують його покарання. Виправдовувальними є докази які можуть бути придатними для спростування обвинувачення, встановлення невинуватості обвинуваченого, обставин, які виключають кримінальну відповідальність. Такий поділ має також практичне значення при складанні плану розслідування, при вирішенні питання про притягнення особи як обвинуваченого при складанні обвинувального висновку, при вирішенні судом питання про визнання підсудного винуватим чи невинним, та призначенні винуватій особі міри покарання тощо. Поділ доказів на обвинувальні і виправдовувальні нерідко є досить складним. Зустрічаються нерідко докази, які в одній і ті й же справі по відношенню до обвинувачення однієї особи є обвинувальним, а по відношенню до іншої – виправдовуваним. Іноді доказ здається обвинувальним, але при більш глибокому дослідженні з’ясовується, що він є виправдовувальним. Звідси випливає те, що правильний поділ доказів на обвинувальні і виправдовувальні вимагає розкриття їх дійсно об’єктивних зв’язків і властивостей. По відношенню до обставин, які підлягають доказуванню і способу доказування.11 Теорія доказательств в советсктму уголовно процес се – с. 268. Курс советского уголовного процесса. Общая часть – М. 1989- с. 564 Прямими доказами називають докази які за своїм змістом однозначно підтверджують чи спростовують будь-яку обставину, яка підлягає доказуванню у кримінальній справі. До побічних або непрямих доказів відносяться докази, які неоднозначно підтверджують чи спростовують існування обставин, що підлягають доказуванню у цій же справі. Розмежування доказів на прямі і побічні має практичне значення. Воно дозволяє усвідомити що прямі докази не є кращими від побічних тому не можна переоцінювати прямі докази у справі і недооцінювати побічні. Належність доказів у кримінальному процесі обумовлюється їх доказовою цінністю. Рівень такої визначається відповідно до місця фактичних даних в системі доказової інформації, зокрема для чого вони можуть бути використані: для встановлення, хто вчинив злочин чи з’ясування інших обставин складу злочину (форма вини, спосіб тощо); для встановлення характеру і розміру шкоди, заподіяної злочином, обставин, які впливають на ступінь і характери відповідальності обвинувачуваного; для обґрунтування рішень щодо вибору запобіжних заходів, засобів забезпечення безпеки учасників процесу та прийняття інших процесуальних рішень по справі; для спростування фальшивих алібі чи хибних версій; для перевірки та встановлення достовірностей окремих доказів; для виявлення джерел та місця знаходження інших доказів. Належними до справи слід вважати всі докази, які можуть бути використані для встановлення, обґрунтування чи спростування будь-якого із названих обставин. Допустимість доказів означає правову придатність їх для використання у кримінальному процесі як аргументів у доказуванні. Допустимість доказів означає: фактичні дані як доказі одержані уповноваженим на те суб’єктом; фактичні дані одержані з відомого, перевіреного та незабороненого законом джерела; фактичні дані одержані у встановленому законом порядку з дотриманням процесуальної форми, яка гарантує захист прав та законних інтересів громадян; фактичні дані та сам процес їх одержання належним чином закріплені та засвідчені; зібрані докази та інші матеріали кримінальної справи в цілому дозволяють здійснити перевірку достовірності та законності одержання фактичних даних. У силу принципу презумпції невинності, закріпленого у ст. 62 Конституції України, всі сумніви у справі, а отже, й сумніви щодо допустимості до використання фактичних даних у доказуванні мають тлумачитися та розв’язуватися на користь обвинувачуваного, підозрюваного та підсудного. Фактичні дані як докази мають бути достовірними. Достовірність доказів означає відповідність їх змісту тому, що мало місце в дійсності. Достовірність передбачає відмінність, первинність та добротність як самого джерела, так і способу одержання фактичних даних, закон тим самим турбується про використання в доказуванні не будь-яких, а тільки достовірних відомостях фактичних даних. Слово “факт” означає те, що сталося, відбулося насправді, що об’єктивно існує, те, що є матеріалом для певних висновків і відповідає об’єктивній дійсності. В буквальному смислі “фактичні дані” – це дані, які відповідають дійсності, фактам. Це об’єктивна, адекватно відображуючи об’єктивну реальність інформація. Доказування є дія зі встановлення істинності будь-якого судження, положення (тези) на підставі інших суджень, істинність яких встановлена. Очевидно, що використання в доказуванні сумнівних, недостовірних даних може викликати помилкові висновки. Логічно зробити висновок, що доказова інформація повинна мати ознаки достовірності. Тільки за такої умови вона може бути покладена в основу висновків у справі, використана як засіб доказування. Доказами у кримінальній справі є такі одержані відповідно до закону фактичні дані, які в цілому відповідають вимогам належної до справи, допустимості та достовірності. Належність, допустимість та достовірність знайдених слідів та інших фактичних даних визначають в процесі розслідування. В ході слідчих дій одержані фактичні дані вивчаються, оцінюється значущість їх для справи, їх зміст та форма. Вживають заходи до їх закріплення та збереження. У процесуальних документах, що складаються при цьому, фіксується та засвідчується вся діяльність з пошуку, виявлення, вилучення, закріплення та дослідження доказів. Інформація щодо даних обставин будучи відображеною в матеріалах справ, являє собою цілий комплекс допоміжних доказів, які підтверджують допустимість та достовірність основних доказів. За необхідності одержана доказова інформація додатково перевіряється. Наукові та практичні працівники по-різному уявляють межі встановлення допустимості та достовірності основних доказів, тому по-різному визначають обсяг допоміжних доказів, які підлягають збиранню. Уявляється, що якщо розглянути всі докази у справі в їх взаємозв’язку, то можна помітити, що кожне із них є як встановлюючим, так і встановлювальним. Будь-який основних доказ, безпосередньо підтверджуючий будь-яку з обставин події злочину, тим самим підтверджує і достовірність іншого основного доказу, встановлюючого той самий факт, і навпаки, оскільки і ті, і інші перебувають у причинно-наслідковому зв’язку з одним і тим самим фактом. Слідство у певному сенсі слугує підтвердженням причини, так само як і причина вказує на можливі наслідки, засвідчуючи тим самим про їх справжність. Спеціально зібрані допоміжні докази, підтверджуючі достовірність одного з основних доказів розшукуваного факт, є разом з тим непрямими доказами достовірної й інших основних доказів, які встановлюють той самий факт. Основні докази, так само як причина підтверджує слідство, підтверджують, у свою чергу, достовірність кожного з допоміжних доказів Такий багатосторонній взаємозв’язок всіх доказів у справі дозволяє однозначно визначити належність допустимість та достовірність як основних, так і допустимих доказів. Встановлення ж належності допустимості та достовірності фактичних даних є необхідною умовою їх використання в доказуванні. За механізмом формування і носієм доказової, докази поділяються на такі: 1. Що одержуються від осіб – підозрюваних обвинувачуваних, підсудних потерпілих, свідків, з висновків експерта. 2. Що містять в предметах і документах (речові докази, документи, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складними органами за результатами оперативно-розшукованих заходів. Практичне значення даної класифікації полягає в тому, що доказова інформація як в першому випадку надходить від людей, які здатні сприймати, запам’ятовувати, відтворювати і уточнювати обставини, що цікавлять слідство і суд. Отже, документи в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно-небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння та інші обставини чи, що мають значення для правильного вирішення справи.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (22.05.2014)
Просмотров: 346 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: