Реферат на тему:Підвідомчість та підсудність спорів господарським судам - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Підвідомчість та підсудність спорів господарським судам. Підвідомчість – усталена законом сукупність повноважень господарських судів з розгляду та вирішенню справ, віднесених до їх компетенції [30, 156]. Підвідомчість справ господарським судам встановлюється ст. 12 Господарсько-процесуального кодексу України. Її норми базуються на положеннях ст. 124 Конституції України та ст. 1 Закону України “Про господарські суди”, відповідно з якими до ведення господарських судів відноситься розгляд всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами. Тим самим розмежовується компетенція господарських судів та інших органів, у тому числі судів загальної юрисдикції. Саме необхідністю такого розмежовування і обумовлена у першу чергу важливість проблеми визначення підвідомчості справ. Спроба визначити критерії розмежування компетенції господарських судів та судів загальної юрисдикції була розпочата в роз’ясненнях Вищого Господарського Суду України № 02-5/62 від 08.02.1996 р. “Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ арбітражним судам” [ ]. А саме коли в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтернативно: суду чи господарському суду, або говориться про вирішення спору в судовому порядку, господарському суду слід виходити з суб’єктного складу учасників спору та характеру правовідносин, які визначені Законом України “Про господарські суди” та Господарським процесуальним кодексом України. При цьому слід мати на увазі, що відповідно ст. 26 Цивільного процесуального кодексу при з’єднанні кількох пов’язаних між собою вимог, одні з яких підвідомчі суду, а інші – господарському суду, всі вимоги належать розгляду в суді, незалежно від статусу учасників спору [ ]. Таким чином, критеріями, що визначають підвідомчість справ господарському суду, є: 1) характер спірного правовідношення; 2) суб’єктний склад учасників спору. Характер спірного правовідношення є важливим критерієм віднесення справ до господарського суду []. Господарському спору, переважно, підвідомчі економічні спори, що виникають з цивільних правовідносин. В даному випадку маються на увазі відносини, що регулюються цивільним законодавством. Коло цих відносин визначено в ст. 2 ЦК України. Економічні спори, що виникають з адміністративних правовідносин, тобто відносин, заснованих на адміністративному чи іншому владному підпорядкуванню одної сторони іншій, також підвідомчі господарському суду. Учасниками адміністративних правовідносин можуть бути державні органи та органи місцевого самоврядування, що виконують по відношенню до інших осіб управлінські, контрольні або засновані на іншому владному підпорядкуванні функції. Суб’єктний склад учасників спору дозволяє більш точно розмежувати підвідомчість між двома органами судової влади: судами загальної юрисдикції і господарськими судами []. До кола суб’єктів спорів, які розглядаються господарськими судами відносяться: 1) юридичні особи, тобто організації, які володіють відокремленим майном, можуть від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права і нести обов’язки, бути позивачами та відповідачами у суді (ст. 23 ЦК); 2) громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та у встановленому порядку набули статус суб’єкта підприємницької діяльності; 3) у випадках, передбачених законодавчими актами України, в господарський суд мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб’єктами підприємницької діяльності; 4) держава України, коли вона виступає в якості учасника відносин господарського обігу; 5) державні органи, органи місцевого самоврядування, прокурор, коли їм надано право приймати участь в господарському процесі з метою захисту майнових інтересів держави; 6) іноземні організації, організації з іноземними інвестиціями, міжнародні організації, іноземці, особи без громадянства, що здійснюють підприємницьку діяльність. Види підвідомчості справ господарським судам. В залежності від того, чи відносить закон вирішення певної категорії справ до ведення виключно яких – небудь одних органів чи кількох різних органів, підвідомчість підрозділяється на виключну та множинну. Так, справи про банкрутство віднесені до виключної підвідомчості господарських спорів. Майнові спори між громадянами та між організаціями, а також між громадянами та організаціями мають множинну підвідомчість, так як можуть вирішуватися як державними (загальної юрисдикції, господарськими), так і третейськими судами. Множинна підвідомчість в залежності від засобу вибору з декількох юрисдикційних органів, яким справа підвідомча по закону, можуть підрозділятися на договірну, імперативну та альтернативну []. Договірною є підвідомчість, що визначається взаємною згодою сторін. Імперативною є підвідомчість, при якій справа розглядається кількома юрисдикційними органами у визначеній законом послідовності. Наприклад, встановлений законом для окремих категорій спорів порядок досудового врегулювання.Альтернативною є підвідомчість за вибором особи, що захищає свої права. У відповідності з традиційним трактуванням правил альтернативної підвідомчості зацікавлена у вирішенні спору особа має право за власним бажанням звернутися до будь-якого з органів, зазначених в законі. Основні категорії справ, підвідомчих господарським судам. В ст. 12 Гоподарського процесуального кодексу зберігається перелік справ, підвідомчих господарському суду: 1) справи по спорам, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, а також по спорам про визнання недійсними актів за вимогами, зазначеними в законодавстві; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, рахункової палати – з питань, віднесених законодавством до їх компетенції. Даний перелік не є вичерпним, так як господарському суду підвідомчі і інші господарські спори, що задовольняють загальними критеріям підвідомчості []. Наприклад: - у відповідності із ст. 37 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991 р. органам прокуратури надається право звертатися в господарський суд з заявами про припинення екологічної небезпечної діяльності суб’єктів господарювання; - у відповідності до ст. 30 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” від 20. 12. 1991 р. господарським судам підвідомчі спори, пов’язані з наданням додаткових земельних ділянок селянському (фермерському) господарству, після його створення; про припинення діяльності селянського (фермерського) господарства; про викуп для державних та суспільних потреб земель селянського (фермерського) господарства; - спори, пов’язані з примусовим розпуском (ліквідацією) об’єднань громадян, накладанням стягнень на об’єднання громадян, вирішуються господарським судом на загальних підставах за заявою легалізуючого органу чи прокурора (ст.ст. 28 – 31 Закону України “Про об’єднання громадян” від 16. 06. 1992 р.; - спори про визнання недійсними рішення обласних, Киівської та Севастопольської міських державних адміністрацій про повернення у власність релігійним організаціям культурних будівель або майна підвідомчі Вищому господарському суду України (Роз’яснення від 29.02.96 № 02-5/109 “Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України “Про свободу совісті та релігійних організацій”). Виключенням із загальних правил підвідомчості спорів господарським судам складають наступні категорії спорів: - господарським судам не підвідомчі спори, що виникають за згодою стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни та тарифи у відповідності з законодавством не можуть бути встановлені за згодою сторін (ст. 12 ГПК); - не можуть оскаржуватися у господарському суді акти ревізій, документальних перевірок, дії посадових осі, здійснені в процесі або в результаті перевірок (п.2.2. Роз’яснень Вищого господарського суду України № 02-5/62 від 08ю02.96); - у випадках, коли спір за участю громадянина-підприємця виник не у зв’язку з підприємницькою діяльністю, він розглядається у загальному суді; - на підставі ст. 67 Закону України “Про охорону навколишнього середовища” від 25.09. 1991 р. не підлягають розгляду господарськими судами справи в галузі охорони навколишнього природного середовища, якщо одна із сторін знаходиться за межами України; - спори про припинення випуску друкованих засобів масової інформації, вилучення тиражу або окремої її частини; оскарження відмови у державній реєстрації друкованого засобу масової інформації або рішення про припинення випуску; заміна засновника (складу засновників); вимог громадян, юридичних осіб та державних органів про спростування опублікованої інформації підвідомчі загальним судам (ст.ст. 18, 19, 20, 37 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”) від 16. 11. 1992 р.; - у відповідності з ч.1 ст. 26 Закону України “Про режим іноземного інвестування” від 19. 03. 1996 р. спори між іноземними інвесторами та державою з питань державного регулювання іноземних інвестиції і діяльності підприємств з іноземними інвестиціями підвіжомчі судам загальної юрисдикції, а не господарським судам, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; - у відповідності з ч. 4 ст. 32 Закону України “Про об’єднання громадян” рішення про примусовий розпуск всеукраїнських та міжнародних об’єднань громадян на території України приймається Конституційним Судом України. Підвідомчий господарським судам спір може бути переданий сторонами на вирішення третейським судом (арбітражем), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб (ст. 12 ГПК). Підсудність справ господарським судам. Підсудність – відношення підвідомчої господарським судам юридичної справи до ведення певного господарського суду [].На відміну від підвідомчості, за допомогою якої розмежовуються повноваження на вирішення юридичних справ між різними юрисдикційними органами, підсудність розмежовує компетенцію у тій же галузі, але між різними судами. В залежності від роду належних вирішенню справ та від території, на якій діє той чи інший суд, розрізняють підсудність родову, або предметну, та територіальну, або місцеву. Родова підсудність справ допомагає визначити, суд якого рівня системи господарських судів повинен прийняти конкретну справу до свого провадження в якості суду першої інстанції в залежності від предмету спору. Всі справи, підвідомчі господарським судам, підсудні місцевим господарським судам (ст. 13 ГПК). Територіальною є підсудність справи суду в залежності від території, на яку розповсюджується юрисдикція даного суду. За її допомогою розмежовується компенсація однорідних судів. Як правило, територіальна підсудність підрозділяється на загальну, альтернативну (за вибором позивача), договірну, виключну та підсудність за зв’язком справ []. Загальна підсудність визначається місцезнаходженням відповідача. Так, згідно ст. 15 ГПК справи по спорам, що виникають при укладанні, зміні чи розірванні господарських договорів, справи по спорам про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов’язаної за договором здійснювати на користь іншої сторони певні дії, а саме: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти і т.п. Справи по спорам, що виникають при виконанні господарських договорів і з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача. Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника []. Альтернативною є підсудність, при якій справа може розглядатися одним з декількох вказаних в законі судів за вибором позивача. Справи по спорам за участю декількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Виключною є підсудність, що припускає розгляд певних категорій справ лише судами, вказаними в законі: - віднесені до підсудності господарського суду справи по спорам, що виникають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу; - справи по спорам про право власності на майно, або про витребування майна з чужого незаконного володіння, або про усунення перешкод в користуванні майном розглядаються господарським судом за місцем знаходження майна; - справи по спорам, в яких відповідачем є вищий або центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких зберігають державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва (ст. 16 ГПК). Договірною є підсудність, що встановлюється за згодою сторін. Мається на увазі, що сторони по справі можуть укласти письмову згоду, в якій визначають той господарський суд, в якому визначать той господарський суд, якому вони нададуть на розгляд та вирішення господарський спір. При цьому сторони не можуть змінити як родову, так і виключно територіальну підсудність. Незважаючи на відсутність прямої вказівки в господарському процесуальному законі, в якості особливого виду територіальної підсудності може бути виділена підсудність за зв’язком справ. Підсудність за зв’язком справ припустима, наприклад, у випадку вступу у справу третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору. За змістом ст. 26 ГПК позови третіх осіб , що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, підсудні суду, який вирішує справу, в яку ступає третя особа []. Справа, прийнята господарським судом до свого провадження із збереженням правил підсудності, повинна бути ним розглянута за суттю і втому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду ( ст. 17 ГПК). Якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи направляються господарським судам за встановленою підсудністю не пізніше п’яти днів з дня надходження позовної заяви чи винесення ухвали про передачу справи. В цьому випадку, якщо після відводу суддів неможливо розглядати справу в господарському суді, до підсудності якої відноситься справа, Голова Вищого господарського суду України чи його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що є в провадженні місцевого господарського суду, і передати його на розгляд в інший місцевий господарський суд.Таким чином, загальними засадами правосуддя у господарських спорах Закон визначає підвідомчість та підсудність справ господарським судам, здійснення судами господарського процесу при вирішенні господарських спорів, визначає його процесуальні форми та стадії. Особливої уваги при розгляді проблеми господарського судочинства заслуговують господарські спори або спори з господарських правовідносин, їх сутність, правова характеристика та категорії, що знайшли своє відображення в наукових працях відомих вчених. Але, незважаючи на юридичне закріплення в законодавчих нормах, дані складники господарського процесу мають в собі ряд неврегульованих елементів, що перешкоджають ефективному здійсненню правосуддя у господарських справах. Література 1. Конституція України. Прийнята на п червня 1996 р. – К.: Право, 1996. – 128 с. 2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р.// Голос України. - 14 березня 2003 р. 3. Господарський процесуальний кодекс України. – К., 2002. 4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Голос України. - 12, 13 березня 2003 р. 5. Закон України Про авторські права і суміжні права від 23.12.1993 р. № 3792 – XII // “ЛІГА – ЗАКОН”. 6. Закон України Про виконавче провадження від 21.04.1999 р. № 606 – ІV // “ЛІГА – ЗАКОН”. 7. Закон України Про господарський суд від 04.06.1991 р. № 1142 – XII // “ЛІГА – ЗАКОН”. 8. Закон України Про державну виконавчу службу від 24.03.1998 р. № 202/98 – ВР // “ЛІГА – ЗАКОН”. 9. Закон України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні від 16.11.1992 р. № 2782 – XII // “ЛІГА – ЗАКОН”. 10. Закон України Про ліцензування певних видів господарської діяльності від 13.09.2000 р. № 01 – 8/493 // “ЛІГА – ЗАКОН”. 11. Закон України Про обєднання громадян від 16.06.1992 р. № 2460 – XII // “ЛІГА – ЗАКОН”. 12. Закон України Про охорону навколишнього середовища від 25.06.1991 р. № 1264 – XII // “ЛІГА – ЗАКОН”. 13. Закон України Про підприємства в Україні від 27.03.1991 р. зі змінами і доповн. // “ЛІГА – ЗАКОН”. 14. Закон України Про режим іноземного інвестування від 19.03.1996 р. № 93/96 – ВР // “ЛІГА – ЗАКОН”. 15.Закон України Про свободу совісті та релігійні організації від 23.04.1991 р. № 987 – XII // “ЛІГА – ЗАКОН”. 16. Закон України Про селянське (фермерське) господарство від 20.12.1991 р. № 2009 – XII // “ЛІГА – ЗАКОН”.Закон України Про судоустрій від 07.02.2002 р. № 3018 – ІІІ // www.rada.kiev.ua 17. Декрет Кабінету Міністрів України Про державне мито від 12 січня 1993 р. зі змінами та доповненнями // “ЛІГА – ЗАКОН”. 18. Рекомендації про порядок ведення претензійної та позовної роботи на підприємстві, в установі, організації, Затверджені наказом Міністерства юстиції України N 2 від 15.01.96 р. // “ЛІГА – ЗАКОН”. 19. Роз’яснення Президії вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 р. “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди” // Збірник роз’яснень Вищого арбітражного суду України. – К., 1998. 20. Роз’яснення Верховного Суду України № 02 –5 /611 від 23.08.94 р. “Про застосування заходів запобіжного позову” // “ЛІГА – ЗАКОН”.Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.96 р. “Про судове рішення зі змінами і доповненнями” // www.rada.kiev.ua 22. Роз’яснення Вищого господарського суду України № 02 – 5/62 від 08.02.1996 р. “Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ арбітражним судам” // “ЛІГА – ЗАКОН”. 23. Роз’яснення Вищого господарського суду України № 02 – 5/109 від 29.02.1996 р. «Про деякі питання, що виконуються при застосуванні запобіжних заходів» // «ЛІГА – ЗАКОН». 24. Роз’яснення Вищого апеляційного суду України № 02 – 5/612 від 23.08.1994 р. “Про деякі питання практики застосування ст. 80 та 81 АПК України” // “ЛІГА – ЗАКОН”. 25. Постанова Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. “Про судове рішення ”зі змінами і доп. // www.rada.kiev.ua 26. Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України і Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражно-процесуального кодексу України від 08.04.1999 // ОВУ. – 1999. - № 15. – С. 614. 27. Витяг з Постанови Верховного суду України 24.12.2002 “Перегляд рішення за нововиявленими обставинами здійснюється тим судом першої інстанції, який прийняв це судове рішення, незалежно від того, що воно було предметом перегляду в апеляційному та касаційному порядку // “Бухгалтерія”. – 2003. - № 26 (545). – С. 28. 28. Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 10.05.2000 р. Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства // www.rada.kiev.ua 29. Абрамов Н.А. Хозяйственно-процессуальное право Украины: Учебное пособие. – Х., 2002. – 255 с. 30. Васильев С.А. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учебное пособие. – Х., 2002. – 367 с.31. Вирішення господарських спорів. Застосування норм матеріального права в роз’ясненнях і листах Вищого господарського суду України. Укл. В.Е. Беляневич. / За заг. Ред. Д.М. Притики – К.: Юстініан, 2002. – 640 с. 32. Гражданское право. Учебник. Часть I. Издание третье, переработанное и дополненное. / Под ред. А П. Сергеева, Ю. К. Толстого.—М.: ПРОСПЕКТ, 1998. — 632 с. 33. Добровольский А. А. Исковая форма защиты права / Изд-во ЛГУ, 1965, - С. 10 34. Кораблева М.С. Защита гражданских прав: новые аспекты // Актуальные вопросы гражданского права / Под ред. М.И. Брагинского; Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права. – М.: Издательство «Статут», 1998. - 464 с. 35. Кройтор В. А. Защита прав и интересов в суде. – Х.: “Еспада”, 2000. – 526 с. 36. Кузнецова Н.В. Гражданское право (Общая часть): Учебное пособие в схемах. 76 с. М.: ИМПЭ им. А.С. Грибоедова, 2001.  37. Предпринимательское право Украины. Учебник / Под ред. к.ю.н. Р.Б. Шышки - Харьков, 2001. - 759 с. 38. Притика Д.М., Титов М.І., Щербина В.С. та ін. Арбітражний процес: Навч. посібник. – ч.1 і 2.- Харків, 1999. – 395 с. 39. Притика Д. Арбітражний процес: Навч. посібник. – Х., 2001. – 426 с. 40. Притика Д.М. Арбітражний процес: Законодавство та практика застосування. – Х., 1999. – 541 с. 41. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: Навч. Посібник. – К.: АСК., 2001. - 838 с. 42. Хозяйственное право. Учебник / Под ред. д-ра юрид. наук В.К. Мамутова - Донецк, 2003. - С. –217 –244. 43. Бринцев О. Господарська сутність правового спору. Кваліфікуюча ознака чи данина минулому? // Господарське право. – 2001. – 3. – С. 16-18. 44. Бояринцева М.А. Проблеми теорії та практики вжиття запобіжних заходів //Вісник господарського судочинства. – 2003. – 4. – С. 209-213. 45. Грек Б. Застосування у господарському процесі запобіжних заходів // Юридичний журнал. – 2003. – 9. – С. 122-125. 46. Новицкий В. Проблемы применения встречного иска в хозяйственном процессе // Господарський процес. – 2003. – 10. – С. 44-47. 47. Осадчій І. Забезпечення позову в господарському процесі: потреба вдосконалення // Юридичний журнал. – 2003. – 12. – С. 120-123. 48. Степанова Т. Проблеми подання позовних заяв та участі прокурорів у господарському судочинстві // Господарський процес. – 2003. – 12. – С. 12-15. 49. Шеремет О. Господарське законодавство: формування та зарубіжний досвід // Господарське право. – 2003. - № 4. – С. 41-46.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (22.05.2014)
Просмотров: 1094 \| Комментарии: 1 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: