Реферат на тему:Підстави виникнення та види представництва - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Підстави виникнення та види представництва. ПЛАН Вступ 1. Поняття представництва; 2. Підстави виникнення та види представництва; 3. Довіреність; 3.1 Форма довіреності; 3.2 Строк довіреності; 3.3 Передоручення; 3.4 Припинення довіреності; Висновок Література. Вступ За характером походження та своїм змістом повноваження представника є суб'єктивним правом, яке делеговано представникові на підставі вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву не протистоїть конкретний обов'язок якої-небудь особи - ні особи, яку представляють, ні третіх осіб. Здійснення повноважень представником є юридичним фак-том, який породжує права та обов'язки особи, яку представ-ляють. За ЦК України повноваження можуть ґрунтуватися на довіреності, законі, адміністративному акті, а також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець, касир тощо). Наявність у представника повноважень є обов'язковою умовою будь-якого представництва. За своєю юридичною природою довіреність являє собою односторонню угоду, яка визначає повноваження представника. Представництво в цивільному праві розглядається як одна із форм реалізації громадянами і юридичними особами належних їм прав і обов’язків через представників. Представництво може мати місце не тільки за власною волею суб’єкта цивільного права, а також у зв’язку з відсутністю у нього юридичної здатності чи фізичної можливості вчиняти юридичні дії. Виходячи зі змісту ст. 62 Цивільного кодексу України, можна дати таке визначення представництва - звуться такі відносини, при яких угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють), створює права і обов’язки безпосередньо для особи, яку представляють. 1. Поняття представництва Представництво в цивільному обороті має широку сферу застосування. Це по-яснюється причинами як юридичного, так і фактичного по-рядку. Потреба у представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють, не має за законом можливості вчиняти юридичні дії (наприклад, у разі відсутності дієздатності). Представництво може мати місце також тоді, коли у особи немає або фізичної можливості здійснити такі дії (наприклад, внаслідок хвороби, відсутності в місці постійного проживан-ня), або бажання особисто реалізовувати належні їй права та обов'язки. Здійснення юридичними особами своєї статутної діяльності також неможливо уявити без всебічного викорис-тання інституту представництва (праця продавців, касирів, представництво в суді, арбітражному та третейському суді). ЦК України не містить визначення представництва. Проте зміст ст. 62 дає змогу визначити представництво як здійснен-ня однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) через повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, угод та інших юридичних дій, в результаті чого у особи, яку представляють, безпосередньо створюються, змінюються і припиняються ци-вільні права та обов'язки. Проект ЦК України (ст. 227) визначає представництво як правовідносини, у яких одна сторона (представник) зобов'я-зана за повноваженнями вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє. Суть представництва полягає в діяльності представника щодо реалізації повноважень в інтересах і від імені особи, яку представляють. Однак слід зазначити, що не всякі угоди мо-жуть бути вчинені представником. Стаття 62 ЦК України пе-редбачає, що не допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише осо-бисто, а так само інших угод, зазначених законі. Так, ст. 541 ЦК України зазначає, що заповіт має бути підписаний осо-бисто заповідачем і нотаріально посвідчений. Мета представництва - здійснення представником угод та інших юридичних дій в інтересах і за рахунок особи, яку він представляє. Угоди, які вчиняються представником, є його власними, самостійними вольовими діями, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов'язки у ін-шої особи - особи, яку представляють. У відносинах представництва беруть участь три суб'єкти: особа, яку представляють, представник і третя особа. Особою, яку представляють, може бути будь-який суб'єкт цивільного права - громадянин, юридична особа, незалежно від наявності у них дієздатності. Представником є громадянин або юридична особа, які мають повноваження на здійснення юридичних дій від імені особи, яку представляють. Представники громадяни, як пра-вило, мають бути повністю дієздатними. Як виняток, пред-ставниками можуть бути особи, які досягли трудового пов-ноліття, тобто в основному 16-річного віку (ст. 188 КЗпП України). Юридичні особи, які мають спеціальну правоздатність, можуть виконувати функції представника, якщо це не супе-речить їх статутним завданням, визначеним у законі, статуті або положенні (ч. 1 ст. 26, ч. 2 ст. 64 ЦК України; ст. 2 Закону України "Про товарну біржу"; ст. 20 Закону України "Про об'єднання громадян"). Третьою особою, з якою внаслідок дії представника вста-новлюються, змінюються або припиняються цивільні права та обов'язки, може бути будь-який суб'єкт цивільного права. Разом з тим відповідно до ч. З ст. 62 ЦК України представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні щодо себе особисто, ні щодо другої особи, представником якої він водночас є. Представництво є складними правовідносинами за колом правових зв'язків, які утворюються між його суб'єктами. От-же, при представництві складається три наступні кола відно-син: між особою, яку представляють, і представником; між представником і третьою особою; між особою, яку представ-ляють, і третьою особою. Представництво необхідно відрізняти від інших зовнішньо подібних до нього, але різних за правовою природою відно-син, які складаються у цивільному обороті. Так, представника слід відрізняти від посередника. Хоч посередник, як і пред-ставник, вчиняє від свого імені певні вольові дії, спрямовані на укладення договору (наприклад, пошук контрагентів, про-ведення переговорів), але ці дії лише сприяють укладенню угоди. Вольові ж дії представника безпосередньо створюють, змінюють та припиняють цивільні права та обов'язки. Рукоприкладач - це особа, яка лише допомагає в оформ-ленні угоди, підписує її за особу, яка не може це зробити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад, підписує заповіт). У цьому разі рукоприкладач не висловлює своєї волі, а лише підтверд-жує той факт, що громадянин висловив свою волю на укла-дення угоди. Саме за критерієм вияву волі він відрізняється від представника. Діяльність представника дуже схожа на діяльність комісіо-нера, який укладає угоди в інтересах комітента. Однак комі-сіонер вчиняє угоди від свого імені за рахунок комітента (ст. 385 ЦК України), представник же діє від імені особи, яку він представляє. Частина 2 ст. 227 проекту ЦК України зазна-чає, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інте-ресах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому право-чинів. Повноваження представника. Як уже зазначалося, пред-ставник здійснює від імені особи, яку він представляє, певні юридичні дії внаслідок повноваження. В юридичній літературі існують різні точки зору на право-ву природу повноважень представника. Більшість учених роз-глядає повноваження представника як особливе суб'єктивне право, яке реалізується представником у відносинах з третіми особами. О. С. Иоффе вважає, що повноваження є юридич-ним фактом, який визначає межі приєднання до правоздат-ності особи, яку представляють, дієздатності представника. За характером походження та своїм змістом повноваження є суб'єктивним правом, яке делеговано представникові на : підставі вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву не протистоїть конкретний обов'язок якої-небудь особи - ні особи, яку представляють, ні третіх осіб. Здійснення повноважень представником є юридичним фак-том, який породжує права та обов'язки особи, яку представ-ляють. За ст. 62 ЦК України повноваження можуть ґрунтуватися на довіреності, законі, адміністративному акті, а також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець, касир тощо). Наявність у представника повноважень є обов'язковою умовою будь-якого представництва. Угода, укладена від імені другої особи, особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повнова-жень, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'яз-ки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схва-лення угоди цією особою (ч. 1 ст. 63 ЦК України). Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, ро-бить угоду дійсною з моменту її укладення. Схвалення може бути здійснено як у письмовій формі (на-приклад, у вигляді листа), так і шляхом вчинення конклюдентних дій, які свідчать про виконання угоди (наприклад, прийняттям виконання). Таке схвалення має бути зроблено в межах нормального необхідного строку або встановленого строку при здійсненні угоди. Як свідчить судова та арбітражна практика непоодиноки-ми є випадки, коли представники укладають угоди з переви-щенням наданих їм повноважень або взагалі не маючи повно-важень. У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'яза-них з визнанням угод недійсними" від 12 березня 1999 р. № 02-5/111 зазначається, що у разі коли угода укладена пред-ставником юридичної особи або керівником її відокремлено-го підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень вона має бути визнана не-дійсною, як така, що не відповідає вимогам закону. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено уго-ду, знала або повинна була знати про відсутність у представ-ника юридичної особи або керівника її відокремленого під-розділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження. Іноді угоди укладаються представником, але в них не зга-дується ім'я особи, яку представляють (наприклад, коли угоду укладає керівник філії банку від свого імені). Розглядаючи спір, який виникає з приводу такої угоди, арбітражні суди відповідно до зазначеного роз'яснення виходять з такого: як-що керівник відокремленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково від-сутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної осо-би, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вва-жати укладеною від імені юридичної особи. 2. Підстави виникнення та види представництва. Підста-вами виникнення представництва є юридичні факти, коло яких визначено в законі. Згідно із ст. 62 ЦК України повно-важення представника можуть ґрунтуватися на довіреності, адміністративному акті та законі. Обсяг та характер повнова-жень представника залежать від тих юридичних фактів, з яких виникає представництво. Розрізняють такі види представництва: 1) представництво, яке ґрунтується на договорі; 2) представництво, яке ґрунтується на законі; 3) представництво, яке ґрунтується на адміністративному акті. Договірне, або добровільне представництво виникає за во-лею особи, яку представляють і яка визначає особу представ-ника. Особа, яку представляють, самостійно визначає повно-важення представника шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору. Таким договором звичайно є договір до-ручення, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 386 ЦК України). Різновидом добровільного є комерційне представництво. Відповідно до ст. 232 проекту ЦК України комерційним пред-ставником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними до-говорів у сфері підприємницької діяльності. Головна особливість комерційного представництва поля-гає в тому, що за згодою сторін та у випадках, передбачених законом допускається одночасне комерційне представництво різних сторін правочину. Повноваження комерційного пред-ставника може бути підтверджене письмовою угодою між ним та особою, яку представляють, або довіреністю. Представництво, яке виникає на підставі закону та адмі-ністративного акта є обов'язковим, оскільки воно встановлю-ється незалежно від волі особи, яку представляють. Коли відносини представництва виникають за прямою вказівкою закону, цей вид представництва називають закон-ним. Так, законними представниками неповнолітніх дітей виступають батьки, усиновителі та опікуни (статті 14 і 16 ЦК України; ст. 144 КпШС України). Особливістю цього виду представництва є те, що особа, яку представляють, не бере участі у призначенні представника, а повноваження пред-ставника безпосередньо визначаються законом. Представництво, при якому повноваження представника виникають із адміністративного розпорядження особи, яку представляють або із акта органу юридичної особи, являє со-бою представництво, яке ґрунтується на адміністративному акті. Таке представництво виникає, наприклад, внаслідок ви-дання органом юридичної особи наказу про призначення працівника на посаду, пов'язану із здійсненням представ-ницьких функцій, зокрема з укладенням угод. 3. Довіреність Поняття довіреності. Довіреністю визна-ється письмове уповноваження, яке видає одна особа іншій особі для представництва перед третіми особами (ст. 64 ЦК України). За своєю юридичною природою довіреність являє собою односторонню угоду, яка визначає повноваження представника. Тому її видача не вимагає згоди представника, а прий-няття довіреності або відмова від неї є правом представника Довіреність адресована третім особам та засвідчує повнова-ження представника перед третіми особами. Зміст довіреності визначається межами правоздатності особи, яку представля-ють. За загальним правилом, довіреність може видаватися тільки дієздатними громадянами. Неповнолітні громадяни можуть самостійно видавати довіреності в обсязі тих прав, як: вони можуть здійснювати самостійно. Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення угод, що не суперечать її статутові (положенню) або загальному положенню про організації даного виду. Оскільки довіреність є односторонньою цивільно-право-вою угодою, вона має відповідати загальним умовам дійснос-ті, яким повинні задовольняти цивільно-правові угоди. Разом з тим закон встановлює ряд особливих вимог щодо довіре-ності. Довіреність має бути укладена тільки в письмовій фор-мі. Довіреність є завжди строковою угодою. У довіреності обов'язково має бути зазначена особа, якій вона видана. За змістом та обсягом повноважень, що їх отримує пред-ставник, розрізняють три види довіреностей: генеральні (за-гальні), спеціальні та разові. Генеральна довіреність видається на вчинення широкого кола угод та юридичних дій (наприклад, генеральною є дові-реність, яка видається керівникові філії юридичної особи). Спеціальна довіреність видається представникові на здійс-нення багатьох однорідних юридичних дій. До спеціальних можна віднести довіреність на представництво у суді, довіре-ність, яка видається експедиторові на отримання вантажів від залізниці. Разова довіреність видається для вчинення однієї конкрет-ної угоди або іншої юридичної дії (наприклад, довіреність на отримання зарплати, на підписання певного договору). 3.1 Форма довіреності. Довіреність має бути складена у письмовій формі, про це свідчить саме визначення довіренос-ті, яке міститься в ст. 64 ЦК України. У деяких випадках ста-виться вимога, щоб довіреність була не просто письмовою, але й посвідченою нотаріусом. Довіреність на укладення угод, що потребують нотаріальної форми (наприклад, довіреність на купівлю-продаж будинку), а також на вчинення дій щодо державних, кооперативних та інших громадських організацій має бути нотаріально посвідчена, за винятком випадків, пе-редбачених законодавством (ч. 1 ст. 65 ЦК України). Довіре-ність, за якою повноваження передаються у порядку передо-ручення, також має бути нотаріально посвідчена (ч. 2 ст. 68 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 65 ЦК України до нотаріально посвід-чених довіреностей прирівнюються: довіреності військово-службовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в гос-піталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками з медичної части-ни, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів; довіреності військо-вослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єд-нань, установ і військово-навчальних закладів, де немає дер-жавних нотаріальних контор та інших органів, що вчиняють нотаріальні дії, також довіреності робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ та закладів; довіреності осіб, які перебувають у місцях позбав-лення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі. Довіреність на одержання заробітної плати та інших пла-тежів, пов'язаних з трудовими відносинами, на одержання винагороди авторів і винахідників, пенсій, допомог і стипен-дій, грошей з ощадних кас, а також на одержання кореспон-денції, у тому числі грошової і посилкової, може бути посвідчена організацією, в якій довіритель працює або навчається, організацією за місцем його проживання, також адміністра-цією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні (ч. З ст. 65 ЦК України). Довіреності організацій, крім тих, що видаються у порядку передоручення, нотаріального посвідчення не вимагають (ст. 66 ЦК України). Вони видаються за підписом її керівника (в кооперативних і в громадських організаціях - за підписом осіб, уповноважених на це статутом) з прикладенням печатки цієї організації, а довіреності на одержання чи видачу грошей та інших майнових цінностей підписуються також головним (старшим) бухгалтером цієї організації. Законодавство передбачає наявність у довіреності обов'яз-кових реквізитів. Таким обов'язковим реквізитом є дата її вчинення. Відсутність у довіреності дати вчинення робить її недійсною. Іншим обов'язковим реквізитом є підпис довірителя, а для довіреності, яка видається від імені юридичної особи - прикладення печатки цієї юридичної особи. 3.2 Строк довіреності. Строк дії довіреності не може переви-щувати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Посвідчена державним нотаріусом довіреність, що признача-ється для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки про строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, яка видала довіреність. 3.3 Передоручення. Особа, якій видана довіреність, повинна особисто вчиняти ті дії, на які вона уповноважена. Вона може передоручити їх вчинення іншій особі, якщо уповноважена на це довіреністю або примушена до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. Передору-чення оформляється нотаріально посвідченою довіреністю. Строк дії такої довіреності не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої її видано. Особа, яка передала повноваження іншій особі, має сповістити про це того, хто видав довіреність, і подати йому необхідні відомості про особу, якій передано повноваження. Невиконання цього обов'язку покладає на особу, що передала повноваження, від-повідальність за дії особи, якій вона передала повноваження, як за свої власні (ст. 68 ЦК України). 3.4 Припинення довіреності. Чинність довіреності припи-няється внаслідок: 1) закінчення її строку; 2) скасування до-віреності особою, яка її видала; 3) відмови особи, якій видано довіреність; 4) припинення юридичної особи, від імені якої видано довіреність; 5) припинення юридичної особи, на ім'я якої видано довіреність; 6) смерті громадянина, який видав довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім; 7) смерті громадянина, якому видано довіреність, визнання громадянина недієздат-ним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім. Особа, яка видала довіреність, має право в будь-який час її скасувати, а особа, якій довіреність видано, може відмови-тися від неї, що теж призводить до припинення дії довіренос-ті. Угода про відмову від цього права недійсна. З припинен-ням довіреності втрачає силу передоручення (ст. 69 ЦК Ук-раїни). Особа, яка видала довіреність, зобов'язана сповістити про й скасування особу, якій довіреність видано, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими видано дові-реність. Такий же обов'язок покладається на правонаступни-ків особи, що видала довіреність, а у разі визнання особи, яка видала довіреність, недієздатною чи обмежено дієздатною та-кий обов'язок покладається на опікуна або піклувальника. Права та обов'язки, що виникли внаслідок дій особи, якій видано довіреність до того, як ця особа дізналася або повинна була дізнатися про її припинення, зберігають силу для того, хто видав довіреність, і його правонаступників щодо третіх осіб. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або повинна була знати, що дія довіреності припинилася. При припиненні довіреності особа, якій її видано, або її правонаступники повинні негайно повернути довіреність (ст. 70 ЦК України). 231 ВИСНОВОК З вищесказаного можна зробити висновок, що за своїм суб’єктним складом представництво це складне правовідношення. В ньому беруть участь: представник, особа, яку представляють, і третя особа, з якою представник укладає угоди або чинить інші юридичні дії. Суть представництва полягає в тому, що угоди та інші юридичні дії представника викликають (породжують) юридичні наслідки (права і обов’язки) для особи, яку представляють. Отже внаслідок угод та інших юридичних дій представника права і обов’язки виникають між особою, яку представляють, і третіми особами. Представник своїми діями неначе зв’язує особу, яку представляє, з третьою особою. У представника ніяких прав і обов’язків з приводу угод, укладених ним, не виникає. Сфера представництва дуже широка. Вона має місце між громадянами, між організаціями і громадянами, а також між самими організаціями (договір експедиції). Для розкриття суті представництва, важливо наголосити, що не всякі угоди можуть бути вчинені представником. Так, ст. 62 ЦК України застерігає, що не допускаються укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто, а так само інших угод, зазначених у законі. Зокрема у статті 541 ЦК України зазначається, що заповіт має бути підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений. Представник не може укладати договори від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва. Використана література: Цивільний кодекс України; Дзера О.В., Кузнєцова. Н.С., "Цивільне право України", К, 1999; Бобров Д.В. "Цивільне право", К, 1997; О. С. Иоффе, Советское гражданское право, М., 1967. Снега П. А., "Советское гражданское право", М, 1974; Р. Д. Славин, Гравданское право, К, 1993;
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (22.05.2014)
Просмотров: 691 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: