Реферат на тему:Особливості кримінально-процесуальних правовідносин при провадженні дізнання - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Особливості кримінально-процесуальних правовідносин при провадженні дізнання. ПЛАН Поняття та ознаки правовідносин при провадженні дізнання а) поняття правовідносин; б) структура правовідносин; в) передумови виникнення правовідносин; г) суб’єкти правовідносин; д) правовідносини при провадженні дізнання. Кримінально-процесуальна правосуб’єктність органу дізнання і особи, що провадить дізнання. Кримінально-процесуальні правовідносини прокурора з начальником органу дізнання та особою, що проводить дізнання. Кримінально-процесуальні правовідносини начальника органу дізнання та слідчого з особою, що проводить дізнання. Література по темі Конституція України. -К, 2005. Кримінально-процесуальний кодекс України. Горский М.К. Соотношение дознания и предварительного следствия. Львов, 1965. Джига М.В., Баулін О.В., Лук’янець С.І., Стахівський С.М. Провадження дізнання в Україні. К.: Тип. МВС України, 1999. Дубинский А.Я., Сербулов А.М. Меры пресечения в советском уголовном процессе. К., 1980 .Курочка М. Легалізація оперативно-розшукової діяльності у доказуванні // Право України. 1999. № 10., с. 34-36, 53. Огородник А., Ковтюк Є. Окремі проблемні питання застосування запобіжного заходу – застави // Право України. 1997. № 12., с. 45-47. Крылов И.Ф., Бастрыкин А.И. Розыск, дознание, следствие., Л., 1984. Ляш А.А. Вещественные доказательства в доказательства в досудебных стадиях уголовного процесса: Уч. пособие., К., КВШ МВД СССР, 1991. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан., К., 1999. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник., Київ: Либідь, 1999 Никоненко М.Я. Визначення моменту встановлення особи, яка вчинила злочин // Право України., 1999. № 1. с.92 Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України: Навч. посібник // За ред. Ю.М. Грошевого. Харків: “Право”, 2002. Руководство по расследованию преступлений //А.В. Гриненко, Т.В. Каткова, Г.К. Кожевников и др. Харьков: Консум, 2001. Следственные действия (процессуальная характеристика и психологические особенности): Уч. пособие. Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1984. ВСТУП Згідно ст.2 КПК України завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Швидке розкриття злочину – це покладений державою на органи дізнання і досудового слідства обов’язок якомога швидкого порушення кримінальної справи при виявленні ознак злочину, встановлення обставин його вчинення і винної особи, максимально можливого наближення цих дій до моменту вчинення злочину Завдання швидкого розкриття злочинів може виконуватись різними шляхами – інтенсифікацією і раціоналізацією діяльності посадових осіб органів досудового розслідування, оптимальним законодавчим визначенням порядку й процедур їх діяльності, належним фінансуванням, матеріально-технічним, кадровим забезпеченням, використанням досягнень науково-технічного процесу, удосконалення норм кримінально-процесуального законодавства тощо. Важливе значення для вирішення завдань кримінального судочинства має питання взаємодії між різними суб’єктами, що наділені повноваженнями щодо здійснення кримінально-процесуальної діяльності. Сьогодні ми розглянемо питання пов’язані з особливостями кримінально-процесуальених правовідносин при провадженні дізнання. Це питання є досить актуальним з огляду на те які завдання стоять перед органами дізнання на сучасному етапі розбудови демократичної України. Перше питання. Поняття та ознаки правовідносин при провадженні дізнання А) Поняття та ознаки правовідносин Правовідносини - це врегульовані нормами права вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв'язку між правомочними і зобов'язаними суб'єктами — носіями суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності — і забезпечуються державою. Ознаки правовідносин: 1. Становлять різновид суспільних відносин, соціальний зв'язок. Правовідносини складаються між людьми або колективами як суб'єктами права з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів. Не може бути правовідносин з тваринами, рослинами, предметами. Відносини з ними є, але не за допомогою права. За негуманне поводження з собакою людина відповідає не перед собакою, а перед органами, що покликані захищати тварин. У колишні часи (середньовіччя) суб'єктами права визнавалися тварини і навіть неживі предмети. Наприклад, у Росії в 1593 р. був покараний батогом і засланий до Сибіру церковний дзвін, що «дзвонив» у зв'язку з убивством царевича Дмитра. 2. Є ідеологічними відносинами — результатом свідомої діяльності (поведінки) людей. Правовідносини не можуть виникати, не проходячи через свідомість людей: норми права не можуть вплинути на людину, її поведінку, доки зміст правових норм не усвідомиться людьми, не стане їх правосвідомістю. 3. Є вольовими відносинами, які проявляються в двох аспектах: а) у втіленні в них волі (інтересу) держави, оскільки правовідносини виникають на підставі правових норм; б) у втіленні в них волі (інтересу) учасників правовідносин — вони зв'язані предметом інтересу, досягненням його результату. Правда, правовідносини можуть виникати і припинятися поза волею (інтересом) їх учасників (наприклад, потерплий від злочину всупереч свому бажанню залучається у кримінально-процесуальні правовідносини зі злочинцем і судом). Однак реалізація правовідносин можлива лише на підставі виявлення волі (інтересу) їх учасників. При цьому є правовідносини, для виникнення яких необхідне волевиявлення всіх їх учасників (договір купівлі-продажу), а є правовідносини, для виникнення яких досить волевиявлення лише одного з учасників (проведення обшуку). 4. Виникають, припиняються або змінюються, як правило, на основі норм права у разі настання передбачених правовою нормою фактів. Правовідносини виступають як спосіб реалізації норм права, або, інакше, норми права втілюються в правовідносинах, відбувається їх індивідуалізація стосовно суб'єктів і реальних ситуацій. У нормах права вже закладені правовідносини, але в абстрактній формі ( Проте не можна вважати, що наявність правових норм автоматично призводить до виникнення правовідносин. Можливий і такий варіант, коли правові норми реалізуються, але правовідносин немає. Правда, таке трапляється вкрай рідко, наприклад, виникнення правовідносин у разі вирішення справи на підставі аналогії права. 5. Мають, як правило, двосторонній характер і є особливою формою взаємного зв'язку між конкретними суб'єктами через їх права, обов'язки, повноваження і відповідальність, які закріплені в правових нормах. Одна сторона має точно визначені суб'єктивні юридичні права (правомочна сторона), на іншу покладені відповідні суб'єктивні юридичні обов'язки (зобов'язана сторона). Повноваження -- прерогатива державних органів і посадових осіб. Юридична відповідальність — елемент вторинного характеру, який реалізується в результаті вчиненого правопорушення. Основний зміст правовідносин — суб'єктивне юридичне право і суб'єктивний юридичний обов'язок. Не може бути правовідносин, заснованих лише на правах або лише на обов'язках. Правам однієї сторони відповідають обов'язки іншої. Наприклад, одна сторона — кредитор — має право на одержання боргу, а інша — боржник — обов'язок повернути борг. У деяких правовідносинах кожна сторона має і права, і обов'язки (фізичні особи), правомочності і відповідальність (посадові особи). Ступінь конкретизації сторін може бути різним: а) точно визначена зобов'язана сторона; б) точно визначена лише правомочна сторона, а коло зобов'язаних осіб не визначено; в) точно визначені обидві сторони. 6. Охороняються державою, забезпечуються заходами державного впливу. У більшості випадків суб'єктивні права і юридичні обов'язки здійснюються без застосування примусових заходів. У разі потреби зацікавлена сторона може звернутися до компетентного державного органу, який виносить рішення (акт застосування права) з чітким визначенням прав і обов'язків сторін. Можливість державного примусу створює режим соціальної захищеності, безпеки, законності. Б) Склад (структура) правовідносин Система (організованість) правовідносин розкривається через їх структуру. Структура правовідносин — це основні елементи правовідносин (суб'єкти) і доцільний спосіб зв'язку між ними на підставі суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів. Термін «структура» є адекватнішим стану правовідносин, оскільки термін «склад» лише фіксує їх елементи без вказівки на їх логічний взаємозв'язок. Правовідносини є логічно пов'язаною конструкцією всіх елементів, де головними полюсами зв'язку є їх суб'єкти, що реалізують суб'єктивні юридичні права, суб'єктивні юридичні обов'язки, повноваження і суб'єктивну юридичну відповідальність заради досягнення результату цього зв'язку. Отже, термін «структура» містить елементний склад правовідносин і правові зв'язки між ними, тобто власне відносини між суб'єктами. Суб'єкти, або суб'єктний склад, — це сукупність осіб, які беруть участь у правовідносинах (якнайменше дві — правомочний і зобов'язаний). Об'єктом є те, з приводу чого виникає і здійснюється діяльність його суб'єктів. Зміст — це суб'єктивні права, обов'язки, повноваження, відповідальність суб'єктів правовідносин, а також структура змісту — спосіб взаємозв'язку, що виникає на підставі суб'єктивних прав, обов'язків, повноважень, відповідальності. Структура змісту правовідносин утворює не зв'язок її змістовних елементів (суб'єктивних прав, обов'язків, повноважень, відповідальності), а той правовий зв'язок, який виникає на їх підставі з приводу домагання чогось. Інакше кажучи, це юридичне взаємне становище суб'єктів, яке визначає, формує їх поведінку через кореспондуючі один одному права і обов'язки заради задоволення їх інтересів. Структура змісту правовідносин може бути простою і складною. Юридичний факт є підставою виникнення, зміни і припинення правовідносин. В) Передумови виникнення правовідносини Правовідносини виникають і розвиваються за певних передумов. Виділяють два види передумов виникнення правовідносин: 1) матеріальні (загальні): - у вузькому значенні — це певні інтереси або блага, що зв'язують суб'єктів права (не менше двох) як учасників правовідносин; - у широкому значенні — система соціальних, економічних, політичних, ідеологічних обставин, що спричиняють об'єктивну необхідність у правовому регулюванні суспільних відносин; встановлення доцільних відносин між суб'єктами через надання їм юридичних прав, повноважень (посадовим особам), а також покладання юридичних обов'язків і відповідальності; 2) юридичні (спеціальні):* норма права;* правосуб'єктність (праводієздатність);* юридичний факт (може розглядатися і як передумова правовідносин, і як їх структурний елемент). Двом видам передумов виникнення правовідносин відповідають два види їх змісту: 1) матеріальний — реальні дії, пов'язані з використанням і здійсненням суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків; фактично поведінка (дія чи бездіяльність), яку правомочний може, а правозобов'язаний повинен здійснити; 2) юридичний — суб'єктивне юридичне право, повноваження, суб'єктивний юридичний обов'язок, юридична відповідальність. Норма права і правовідносини є взаємозалежними. Взаємозв'язок норми права і правовідносин виражається у такому. 1. Правовідносини виникають і функціонують на підставі норми права. Обумовленість змісту правовідносин нормами права аж ніяк не означає, що всі види правовідносин можуть виникати і розвиватися лише за наявності відповідних норм права. Норми права найчастіше встановлюють лише окремі принципи правового регулювання, які як би окреслюють певні рамки правовідносин. Це є найхарактернішим для приватноправового регулювання (цивільно-правові відносини), де діє принцип «Дозволено все, що не заборонено законом». Нерідкі випадки (особливо в правових системах англо-аме-риканського типу), коли норми права є наслідком правових відносин, які виникли в результаті індивідуальних рішень у судах, адміністративних органах. Тут шлях до норми права проходить від фактичних відносин до конкретних правових відносин, а потім до формулювання державою норми права загального характеру. Як правило, правовідносини: а) виникають, припиняються або змінюються на підставі норм права (повна детермінованість, тобто причинна обумовленість правовідносин нормами права); б) допускаються нормами права (часткова детермінованість). У цьому разі зміст правовідносин визначається незалежними від правових норм «детермінантами», насамперед договором суб'єктів майбутніх правовідносин. 2. Правовідносини є формою реалізації норми права, впровадженням її в життя, нормою права в дії. За характером зв'язку між нормою права і правовідносинами можна судити про дійсну реалізацію прагнень, домагань людей. Точніше, за самим фактом виникнення або невиникнення правових відносин можна судити, чи відповідають правила, наказані нормою права, їх інтересам. Якщо норма права суперечить їх домаганням, люди не встановлюватимуть правові відносини відповідно до неї. З встановленням правових відносин їх сторонами реалізація права не закінчується, а тільки починається. 3. Норма права і правовідносини — неодмінні складові елементи механізму правового регулювання. їх єдність виражає союз самостійних, відносно вільних юридичних явищ, їх взаємодію, а не породження одного юридичного явища іншим юридичним явищем (див. главу «Правове регулювання і його механізм»). 4. Норма права містить у собі модель фактичних відносин та їх форми — правовідносини. Якщо звернутися до аналізу структури норми права, то можна побачити, що гіпотеза вказує на умови виникнення правовідносин, диспозиція — на права і обов'язки, а санкція — на можливі наслідки недодержання норми і правовідносин, що виникають на її підставі. Г) Суб'єкти правовідносин Суб'єкти правовідносин — це суб'єкти права, тобто особи, що мають правосуб'єктність. Вирази «суб'єкт права» і «особа, що має правосуб'єктність» збігаються. Правосуб'єктність — одна з обов'язкових передумов правовідносин. Щоб стати учасником правовідносин, суб'єкти повинні пройти два етапи наділення їх юридичними властивостями:* набути властивостей суб'єктів права як потенційних суб'єктів (учасників) правовідносин — через відповідність певним правовим вимогам щодо правосуб'єктності;* набути додаткових властивостей юридичного характеру в конкретній юридичне значущій ситуації — суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, що надаються їм правовими нормами. Саме вони визначають власне правові зв'язки, відносини між суб'єктами. Суб'єкти правовідносин — це індивідуальні чи колективні суб'єкти права, які використовують свою правосуб'єктність у конкретних правовідносинах, виступаючи реалізаторами суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, повноважень і юридичної відповідальності. Види суб'єктів правовідносин: 1) індивідуальні суб'єкти (фізичні особи): - громадяни, тобто індивіди, що мають громадянство даної країни; - іноземні громадяни; - особи без громадянства (апатриди);— особи з подвійним громадянством (біпатриди); 2) колективні суб'єкти (юридичні особи):— державні органи, організації, установи, підприємства; - органи місцевого самоврядування;— комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми тощо — вітчизняні, іноземні, міжнародні); - громадські об'єднання (партії, профспілкові організації тощо); - релігійні організації; 3) держава та її структурні одиниці: - держава; - державні утворення (суб'єкти федерації — штати, землі, автономії; в Україні — Автономна Республіка Крим);— адміністративно-територіальні одиниці (область, місто, селище та ін.); 4) соціальні спільноти — народ, нація, етнічні групи, громадяни виборчого округу тощо. Д) Правовідносини при провадженні дізнання. Під час провадження дізнання теж виникають правовідносини. Оскільки діяльність органів і осіб пов’язана з провадженням дізнання регламентується кримінально-процесуальним законодавством, то ці правовідносини є кримінально-процесуальними. Кримінально-процесуальні правовідносини визначаються як урегульовані нормами кримінально-процесуального права відносини, що виникають, розвиваються, змінюються і припиняються у сфері кримінального судочинства. Завдання кримінального судочинства обумовлюють те, що для процесуального права характерний авторитарний метод правового регулювання. Одним із суб’єктів кримінально-процесуальних правовідносин завжди виступає орган держави, наділений владними повноваженнями. Тому під час провадження дізнання, як правило, обов’язковим суб’єктом правовідносин є орган дізнання або особа, що провадить дізнання. Друге питання. Правосуб'єктність фізичних осіб Правосуб'єктність фізичних осіб (індивідуальних суб'єктів правовідносин) — це передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин. У міжнародних документах про права людини (ст. 6 Загальної декларації прав людини, ст.16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права) записано, що кожна людина, де б вона не знаходилася, має право на визнання її правосуб'єктності. В основі визначення природи правосуб'єктності (праводієздатності) фізичної особи лежать два критерії: - вікова характеристика (певний вік); - зрілість психіки, відсутність психологічних дефектів. Склад правосуб'єктності фізичної особи:* правоздатність;* дієздатність;* деліктоздатність. Правоздатність — це передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб'єктивні юридичні права і виконувати суб'єктивні юридичні обов'язки. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи. Правоздатність — не кількісне вираження прав суб'єкта, а постійний громадянський стан особи; не саме володіння правами, а здатність мати права, набувати суб'єктивних прав. Вік, психічний і фізичний стан громадянина не впливають на його правоздатність. Правоздатність є рівною для всіх громадян незалежно від статі, національності, походження, майнового стану, місця проживання, причетності до релігії, належності до громадських організацій та ін. Дієздатність — це передбачена нормами права здатність індивіда самостійно, своїми усвідомленими діями здійснювати (використовувати і виконувати) суб'єктивні юридичні права, обов'язки і нести відповідальність. Дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віку, фізичного стану особи, а також інших особистих якостей людини, що з'являються у неї в міру розумового, фізичного, соціального розвитку. Повна дієздатність настає з моменту громадянського повноліття, і, як правило, у більшості галузей права дієздатність і правоздатність збігаються в одній особі, вони нероздільні, крім цивільного (і частково сімейного) права, де недієздатна людина може бути суб'єктом конкретних правовідносин. У цивільному праві є градація різних ступенів дієздатності. Повна дієздатність настає з 18 років. Неповна (відносна) дієздатність: 14 — 18 років (проектується в новому Цивільному кодексі України), 15—18 (за чинним законодавством). Законодавством передбачена можливість оголосити неповнолітнього, який досяг 16 років, повністю дієздатним, якщо він працює за трудовим договором, у тому числі за контрактом, чи займається підприємницькою діяльністю. Оголошення неповнолітнього повністю дієздатним (акт емансипації) провадиться за рішенням органу опіки і піклування — за згодою батьків, усиновителів або піклувальника, а в разі відсутності такої згоди — за рішенням суду. Часткова дієздатність: до 14 років (проектується в новому Цивільному кодексі України), до 15 років (за чинним законодавством). Обмежена дієздатність виражається в такому:* обмеження прав і свобод людини і громадянина законом держави передбачено в тій мірі, в якій це необхідно для захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони і безпеки країни;* обмеження прав і свобод людини і громадянина можливо за рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами. Абсолютна недієздатність встановлена для осіб, визнаних недієздатними за рішенням суду внаслідок душевної хвороби чи слабоумства. Ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше як за рішенням суду і відповідно до закону. Відсутність у дітей і психічно хворих власної дієздатності заміняється дієздатністю інших, спеціально визначених осіб — батьків, опікунів або піклувальників. Отже, правосуб'єктність -- категорія цільна, і в галузі цивільного права вона також утворює єдність правоздатності і дієздатності: тут замість правоздатної, але недієздатної особи може виступати її законний представник. Деліктоздатність — це здатність нести відповідальність за вчинені правопорушення. У деяких випадках Деліктоздатність передує настанню повної дієздатності. Наприклад, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а за деякі види злочинів вона настає з 14 років (ст. 10 КК України). Варто уваги те, що, не досягши повної дієздатності, ці особи є деліктоздатними[2]., Передумовою деліктоздатності є осудність, тобто здатність у момент вчинення суспільне небезпечного діяння усвідомлювати свої дії і керувати ними. Правосуб'єктність фізичних осіб може бути: загальною спеціальною індивідуальною У конкретних правовідносинах суб'єкт може виступати як носій загальної, спеціальної та індивідуальної правосуб'єктності. Правосуб'єктність -- юридична передумова для визнання особи носієм відповідного правового статусу. Правосуб'єктність юридичних осіб. Правосуб'єктність юридичних осіб (колективних суб'єктів правовідносин) — це правоздатність і дієздатність державних і недержавних організацій: державних органів, державних підприємств і установ, громадських об'єднань, комерційних (господарських) корпорацій, релігійних організацій та ін. Юридична особа — організація, що має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному або третейському суді[3]. Юридична особа — це не будь-який колективний суб'єкт, а колективний суб'єкт у певній галузі діяльності — господарській, соціально-культурній, змістом якої є товарно-грошові відносини, участь у цивільному (майновому) обороті. Статусом юридичної особи комерційні і некомерційні організації наділяються за законом. Ознаки юридичної особи. 1. Організаційна єдність: має чітку внутрішню структуру, органи управління і відповідні підрозділи для виконання завдань і функцій, закріплених статутом. Має реквізити, затверджені при реєстрації в державних органах (статут, круглу печатку, штампи, назву та ін.) і органах державної статистики (присвоєння ідентифікаційного коду, який є єдиним для всього простору України і зберігається протягом усього періоду існування). 2. Наявність майна, що знаходиться в її розпорядженні (у комерційної юридичної особи — в її власності), майнова відокремленість від майна її учасників і фундаторів. - кошторис витрат, статутний фонд і банківський рахунок). 3. Цільове призначення — створюється для певних цілей і не може діяти з іншими цілями. Комерційна юридична особа створюється для підприємницької діяльності. 4. Можливість виступати в цивільному обороті, набувати права і виконувати обов'язки від свого імені, тобто не зобов'язана звертатися за дозволом до вищої інстанції (наприклад, комерційна юридична особа може здійснювати операції, що не суперечать закону; створювати юридичні особи; обирати місце розташування). 5. Можливість бути позивачем і відповідачем у суді — звертатися з позовом на громадян, інших осіб, відповідати за боргами у разі зустрічного позову. 6. Обов'язок нести самостійну майнову відповідальність (якщо це майно закріплене за нею за правом власності). Орган дізнання є юридичною особою і тому наділений ознаками про які ми говорили вище. Особа, що проводить дізнання самостійно не є юридичною особою. Але коли вона виконує обов’язки по провадженню дізнання вона може здійснювати лише ті повноваження, які їй делегує начальник органу дізнання. У зв’язку з цим особа, що проводить дізнання приймає більшість рішень лише за погодженням з начальником органу дізнання. Тому майже всі постанови особа, що проводить дізнання затверджує у начальника органу дізнання. Виключенням є три постанови: Про визнання особи потерпілою. Про визнання особи цивільним позивачем. Про визнання особи цивільним відповідачем. Про приєднання кримінальної справи речових доказів. Третє питання. Кримінально-процесуальні правовідносини прокурора з начальником органу дізнання та особою, що проводить дізнання Відповідно до Закону України „Про прокуратуру” та КПК України прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство. Предметом нагляду є додержання законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Нагляд має своїм завданням сприяти: 1) розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань; 2) виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин; 3) запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності; 4) охороні прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством; 5) здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню. Здійснюючи нагляд, прокурор вживає заходів до узгодження дій правоохоронних органів у боротьбі із злочинністю. Прокурор вживає заходів до того, щоб органи дізнання і попереднього слідства: 1) додержували передбаченого законом порядку порушення кримінальних справ, розслідування діянь, що містять ознаки злочину, проведення оперативно-розшукових заходів, застосування технічних засобів, припинення та закриття справ, а також додержували строків провадження слідства та тримання під вартою; 2) при розслідуванні злочинів неухильно виконували вимоги закону про всебічне, повне і об'єктивне дослідження всіх обставин справи, з'ясовували обставини, які викривають чи виправдовують обвинуваченого, а також пом'якшують і обтяжують його відповідальність; 3) виявляли причини вчинення злочинів і умови, що сприяють цьому, вживали заходів до їх усунення. Повноваження прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів органами попереднього слідства і дізнання визначаються кримінально-процесуальним законодавством. Прокурор має право в необхідних випадках доручати керівникам органів попереднього слідства, дізнання, внутрішніх справ, національної безпеки проведення у підвідомчих їм підрозділах перевірок з метою усунення порушень закону та забезпечення повного розкриття діянь, що містять ознаки злочину. Нагляд за законністю порушення справи здійснює прокурор. Слідчий і орган дізнання зобов'язані не пізніше доби направити прокуророві копію постанови про порушення кримінальної справи або про відмову в порушенні такої справи. Якщо справу порушено без законних підстав, прокурор закриває її, а у випадках, коли в цій справі ще не провадилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи. У разі безпідставної відмови в порушенні справи слідчим або органом дізнання прокурор своєю постановою скасовує постанову слідчого або органу дізнання і порушує справу. Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, прокурор у межах своєї компетенції: 1) вимагає від органів дізнання і досудового слідства для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини; перевіряє не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини; 2) скасовує незаконні і необгрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання; 3) дає письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини; 4) доручає органам дізнання виконання постанов про затримання, привід, взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшук осіб, які вчинили злочини, виконання інших слідчих дій, а також дає вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по справах, що перебувають у провадженні прокурора або слідчого прокуратури; 5) бере участь у провадженні дізнання і досудового слідства і в необхідних випадках особисто провадить окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі; 6) санкціонує проведення обшуку, відсторонення обвинуваченого від посади та інші дії слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених цим Кодексом; 7) продовжує строк розслідування у випадках і порядку, встановлених цим Кодексом; 7-1) дає згоду або подає до суду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також про продовження строку тримання під вартою в порядку, встановленому цим Кодексом; 8) повертає кримінальні справи органам досудового слідства з своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування; 9) вилучає від органу дізнання і передає слідчому будь-яку справу, передає справу від одного органу досудового слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного і об'єктивного розслідування; 10) усуває особу, яка провадить дізнання, або слідчого від дальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи; 11) порушує кримінальні справи або відмовляє в їх порушенні; закриває або зупиняє провадження в кримінальних справах; дає згоду на закриття кримінальної справи слідчим в тих випадках, коли це передбачено цим Кодексом; затверджує обвинувальні висновки (постанови); направляє кримінальні справи до суду; 12) вирішує питання про допущення захисника до участі в справі. Прокурор здійснює також інші повноваження, надані йому цим Кодексом. Вказівки прокурора органам дізнання і досудового слідства у зв'язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ, дані в порядку, передбаченому цим Кодексом, є для цих органів обов'язковими. Оскарження одержаних вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною 2 статті 114 КПК. Четверте питання. Кримінально-процесуальні правовідносини начальника органу дізнання та слідчого з особою, що проводить дізнання. Дізнання – це розслідування, що здійснюється органами адміністративної юрисдикції, які наділяються статусом органу дізнання. Кримінально-процесуальна діяльність органів дізнання включає. прийняття, реєстрацію, розгляд, перевірку заяв та повідом-лень про злочини та вжиття по них необхідних заходів або вирішення питання про порушення кримінальної справи у разі без-посереднього виявлення ознак злочину (ст. 94— 100 КПК України); провадження дізнання у справах про тяжкі злочини (ч. 2 ст. 104 КПК України); провадження дізнання у справах про злочини, що не є тяж-кими (ч. 1 ст. 104 КПК України); досудову підготовку матеріалів у протокольній формі (ст. 425-429 КПК України); провадження слідчих дій у порядку виконання окремих до-ручень слідчого чи іншого органу дізнання (ст. 114—118 КПК України); участь в окремих слідчих діях, що провадяться слідчим (ч. З ст. 114 КПК України). Із числа названих видів процесуальної діяльності органу дізнан-ня власне дізнанням як таким, вважається лише самостійна проце-суальна діяльність органу дізнання щодо порушення кримінальної справи та її розслідування чи провадження в рамках протокольної форми досудової підготовки матеріалів. Повноваженнями по провадженню тих або інших процесуаль-них дій закон наділяє не саму особу, яка провадить дізнання, а "орган дізнання". Тому для особи, яка безпосередньо провадить дізнання, обов'язковими є вказівки керівника органу дізнання. Крім того, ті процесуальні документи, в яких відображається рішення органу дізнання (рішення, приймати які закон уповнова-жив орган дізнання), піддягають обов'язковому затвердженню керівником органу дізнання. Отже, затвердженню керівником органу дізнання підлягають постанови особи, яка провадить дізнання, про виконання таких процесуальних рішень і дій:— порушення кримінальної справи;— направлення заяви (повідомлення) за підслідністю;— відмову в порушенні кримінальної справи;— направлення кримінальної справи за підслідністю;— закриття, зупинення, поновлення провадження у справі;— розшук обвинуваченого;— проведення обшуку;— проведення виїмки поштово-телеграфної кореспонденції;— проведення освідування;— зняття інформації з технічних каналів зв'язку;— накладення арешту на майно;— обрання, зміну або скасування запобіжного заходу;— притягнення особи як обвинуваченого;— привід свідка, потерпілого, привід чи розшук обвинуваченого;— відсторонення обвинуваченого від посади;— етапування. Керівник органу дізнання затверджує також протокол затри-мання. Затвердженню керівником органу дізнання безсуперечно підля-гають всі процесуальні акти, які має санкціонувати прокурор чи згоду на які надає суд. Вони набирають сили з моменту затверд-ження їх прокурором, а у відповідних випадках судом. Ті докумен-ти, які підлягають затвердженню тільки керівником органу дізнан-ня, набувають юридичної сили з моменту їх затвердження ос-таннім. Низка процесуальних актів не потребує затвердження їх керівником органу дізнання. Це протоколи всіх слідчих дій (за ви-нятком протоколу затримання); постанова про виокремлення або об'єднання кримінальних справ; постанова про визнання особи по-терпілою, цивільним позивачем або цивільним відповідачем; поста-нова про приєднання речових доказів до кримінальної справи; про-токол з'явлення з повинною та інші документи. Складання таких Документів віднесено до компетенції особи, яка провадить дізнання, а не органу дізнання. Вони набувають законної сили з моменту їх підписання особою, яка провадить дізнання. Слідчий — учасник кримінального процесу, який прийняв відповідно до закону справу до свого провадження та здійснює досудове слідство. Слідчий процесуально самостійний і в своїй діяльності керується законом. Його процесуальний статус характеризується такими об'єктивно-правовими положеннями, що випливають із ст. 4, 22, 114, 114-1, 115, 118, 121 КПК України. Слідчий процесуально самостійний і незалежний. При провад-женні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства та про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно за винят-ком випадків, коли законом передбачено отримання санкції проку-рора або рішення суду, та несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення. При виконанні своїх повноважень слідчий незалежний від будь-якого впливу, діє тільки на підставі й у межах закону і наданих йому прав. Слідчий має право давати органам дізнання доручення та вказівки про провадження розшукових і слідчих дій та вимагати від них сприяння при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручен-ня та вказівки даються у письмовому вигляді і є для органів дізнан-ня обов'язковими. При провадженні досудового слідства слідчий має право зна-йомитися з оперативно-пошуковими й обліковими матеріалами органів дізнання, доручати їхнім керівникам організацію оператив-но-пошукових заходів, провадження окремих процесуальних дій та іншої необхідної роботи з метою з'ясовування обставин, що мають значення для справи. Доручення даються слідчим у письмовому виді. є для органу дізнання обов'язковими і підлягають виконанню в десятиденний строк, що може бути продовжений слідчим за поданням органу дізнання. По справах про злочини, вчинені встанов-леними особами, проведення оперативно-пошукових заходів орга-нами дізнання можливе лише за погодженням цього питання зі слідчим. Взаємодію слідчих, оперативних працівників та співробітників експертних підрозділів (експертів-криміналістів та інших) можна розглядати як засновану на законі та інших нормативних актах спільну діяльність, маючих різну компетенцію та спеціалізацію, а також різний рівень знань у галузі криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, кримінального права та процесу суб'єктів, спрямовану на досягнення загальної мети розкриття та розсліду-вання злочинів, встановлення об'єктивної істини та забезпечення правильного застосування закону. Слідчий — основний суб'єкт взаємодії. При цьому можлива Взаємодія слідчого з оперативним працівником та з експертом-криміналістом як з кожним окремо, так і в одній групі, яка здійснює спільну діяльність. Аналіз законодавчої та юридичної практики дозволяє виділити такі процесуальні форми взаємодії а) слідчого з оперативним працівником — провадження оперативним працівником розшукових та слідчих дій за дорученням слідчого, спільне провадження слідчих та інших процесуальних дій; б) слідчого та експерта-криміналіста — спільне провадження слідчих та інших процесуаль-них дій, взаємодія при призначенні та провадженні експертизи. Як бачимо, слідчі дії є найбільш універсальною формою взаємодії, дозволяють використовувати сили, засоби та можливості кожного з названих суб'єктів. Безперечно, процесуальні форми не виключають можливості са-мостійної взаємодії оперативного працівника та експерта-криміналіста, наприклад, при виконанні контрольних закупок, по-передніх досліджень, спільного чергування слідчого, оперативного працівника та співробітника експертного підрозділу в складі слідчо-оперативної групи.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (15.05.2014)
Просмотров: 322 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: