Реферат на тему: організована злочинність - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: організована злочинність. ЗМІСТ Вступ .......................................................................................................... \| 3 Розділ 1. Поняття і загальна характеристика організованої злочинності................................................................................................. \| 5 1.1 Утворення організованої групи чи злочинної організації .............. \| 5 1.2 Організація приховування злочинної діяльності організованої групи злочинної організації ............................. \| 13 1.3 Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією ............. \| 20 Розділ 2. Кримінально-правові ознаки організованої злочинності...... \| 26 Розділ 3. Кримінальна відповідальність організаторів та учасників злочинної організації чи організованої групи ........................................ \| 31 Висновки ................................................................................................... \| 34 Список використаних джерел .............................................................. \| 35 ВСТУП Актуальність теми досліджень полягає в тому, що проблема організованої злочинної діяльності гостро постає в наш час. Це пов’язано з тим, що тривалий час у нашій країні взагалі заперечували існування організованої злочинності типу “мафія”. Пізніше викривлено визнали це явище, акцентуючи уваги здебільше на “бандитській” її історії. Сучасна кримінально-правова теорія та кримінологічна наука дають можливість визначити це вкрай небезпечне явище. Слід зауважити, що вперше визначення організованої злочинності одержало нормативне закріплення в чинному КК України, що зроблено в ст. 28 ч. 4 КК Метою дослідження є обґрунтування суспільної небезпечності організованої злочинної діяльності. Завданням наукового пошуку є: характеристика організованої злочинності; аналіз організованої групи чи злочинної організації; характеристика приховування злочинної діяльності організованих груп або організацій; дослідження кримінально-правових ознак організованої злочинності; аналіз кримінальної відповідальності організаторів та учасників злочинної організації чи організованої групи. Вибір мети і завдання визначили об’єкт дослідження нам є норми кримінального права, які регулюють порядок відповідальності. Предметом є норми кримінального законодавства, які передбачають кримінальну відповідальність за організовану злочинну діяльність. Методами дослідження є історичний, порівняльно-правовий; формально-юридичний; комплексний та деякі інші методи та наукові засоби теорії пізнання. За допомогою історичного методу, досліджують окремі історичні аспекти утворення організованої злочинності. Порівняльно-правовий метод застосовується в процесі аналізу наукової літератури, де розглядаються питання утворення організованої злочинності, приховування злочинної діяльності, характеристика організованої злочинності, аналіз кримінально-правової відповідальності організаторів та учасників таких об’єднань. За допомогою формально-юридичного методу вивчаються положення нормативно-правових актів, які регулюють порядок і особливості кримінальної відповідальності за організовану злочинну діяльність. Наведені дослідницькі методи базуються на об’єктивну і всебічному аналізі процесів і явищ суспільного розвитку, що відбуваються у сфері кримінальної відповідальності. Теоретичну основу дослідження складають праці вітчизняних і зарубіжних вчених, які займались проблемами відповідальності за організовану злочинну діяльність: М.І. Мельник, М.І. Хавронюк, Брийнин Я., Коржанський М.Й., Александров С.Р., Дурманов Н.Д. Фріс П.П., Царегородцев А.М., Чечель Г.Й. І у висновках підводяться підсумки досліджуваного. Розділ 1. Поняття і загальна характеристика організованої злочинності Утворення злочинної організації чи організованої групи. Організована злочинність, ця форма співучасті в злочині є найбільш небезпечна серед усіх форм. Тривалий час у нашій країні взагалі заперечували існування організованої злочинності типу «мафія». Пізніше викривлено визначили це явище, акцентуючи увагу здебільше на «бандитській» її стороні. [3] Сучасна кримінально-правова теорія та кримінологічна наука дають можливість визначити це вкрай небезпечне явище. Слід зауважити, що вперше визначення організованої злочинності одержало і нормативне закріплення в чинному КК України, що зроблено в ст.28 ч. 4 КК, яка закріплює, що «злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (три і більше) члени якого, або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувались для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.» Виходячи з цього визначення, яке, до речі, не є досконалим, оскільки не враховує багатьох ознак цієї форми співучасті, які знайшли своє закріплення не тільки в теорії кримінального права, а й в постановах Пленуму Верховного Суду України, можна визначити кримінально-правові та кримінологічні ознаки злочинної організації. Суттєві розходження у визначенні ознак злочинної організації існують між нормою КК і позицією Пленуму Верховного Суду України, висловленою у постанові від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності». Зокрема, вказана постанова до ознак злочинної організації відносить об’єднання, спеціальну мету, плановий характер злочинної діяльності, розподіл ролей, наявність організатора (керівника), прикриття діяльності за допомогою спеціальних сил, вербування нових членів угрупування, наявність загальних правил поведінки, які жодним чином не враховані у правовій нормі [11; ст. 58]. Однак перед тим, як зробити спробу виділити ознаки злочинної організації, слід розчленувати питання про зміст самого явища «організована злочинність» та його характеристики. Одразу зазначимо, що незважаючи на наявність численних спроб визначити цей соціально-правовий феномен, єдиної дефініції наукою на сьогодні не вироблено. І це властиво не тільки вітчизняній кримінально-правовій та кримінологічній наукам, які зіткнулися з цією проблемою порівняно недавно. Єдності у визначенні організованої злочинності немає ні в науці, ні в законодавстві країн, які ведуть з нею боротьбу протягом багатьох десятиріч. В одних лише США існує більше десяти нормативних визначень цього явища. [11; ст. 60] Навіть така солідарна організація, як ООН, що має в своєму розпорядженні практично необмежені можливості, в тому числі залучення до вивчення проблеми кращих інтелектуальних сил планети, не могла довгий час однозначно визначитись з поняттям організованої злочинності. Це, зокрема, було зафіксовано VIII конгресом ООН із попередження злочинності і поводження з правопорушниками (Куба, серпень-вересень 1990р.). Матеріали конгресу, підготовлені секретаріатом ООН зафіксували неможливість створення єдиного уніфікованого визначення організованої злочинності через множинність форм її вияву. Проте спроби розробки дефініції тривали і вже через рік у матеріалах міжнародного семінару ООН з питань боротьби із злочинністю (Суздаль, 1991р.) така дефініція з’явилася. У підсумковому документі і семінару організована злочинність була визначена як «відносно масова група стійких і керованих співтовариств злочинців, що займається злочинами як промислом і що створюють систему захисту від соціального контролю з використанням таких протизаконних засобів як насильства, залякування, корупція і крупномасштабні розкрадання». Потрібно зазначити, що приблизне визначення дають і вітчизняні вчені-кримінологи, які займаються цією проблемою. Здається, що наведене визначення при всій позитивності не враховує принаймні трьох ознак організованої злочинності, які визначають її як самостійне явище. По-перше, організована злочинність – це не тільки сукупність «співтовариств злочинців», але і сукупність злочинів, що здійснюються даними співтовариствами, що прямо випливає з поняття «злочинність», розробленого кримінологічною наукою. По-друге, організована злочинність не тільки сукупність співтовариств, але і лідерів злочинного середовища, які не входять до будь-яких співтовариств, не є їх членами, але відіграють ключові ролі в житті організованої злочинності. Можливо, що ця ознака притаманна лише організованій злочинності пострадянського простору у зв’язку з наявністю такого феномену, яким є «злодії в законі» - фігури, що зовсім не відомі іншим країнам світу і які відіграють особливу роль у злочинності країн пострадянської зони. По-третє, організована злочинність завжди має однією з цілей своєї діяльності досягнення влади. Це може бути влада в якійсь одній сфері діяльності, але в кінцевому рахунку – і досягнення політичної влади. З урахуванням висловлених міркувань організована злочинність може бути визначена як відносно масове соціально-кримінальне, системно-структурне явище, що є сукупністю стійких, керованих злочинних формувань (груп, співтовариств) і лідерів злочинного середовища, що займаються вчиненням злочинів як промислом і створюють систему власної безпеки, засновану на використанні комплексу протиправних засобів та методів (корупції, насильства, погроз і т. ін.) і мають на меті досягнення влади в суспільстві, в тому числі політичної. [12; ст. 63] Генеральний секретар ООН у доповіді «Влияние организованной преступной деятельности на общество в целом», (друга сесія Комісії з попередження злочинності і кримінального правосуддя економічної і соціальної ради ООН 13-23 квітня 1993р.), даючи узагальнену характеристику організованої злочинності, виділив 5 основних ознак, що розкривають змістовний аспект цього явища: Організована злочинність – це діяльність не економічній основі. Прибуток виникає або за рахунок надання незаконних послуг або реалізації товарів, вилучених з обігу або шляхом надання законних послуг, або реалізації дозволених товарів, здійснюваних у незаконній формі. Організована злочинність існує в законспірованій формі з жорсткою ієрархічною системою побудови структур, що координують і планують злочинну діяльність. [5] Організована злочинність прагне встановлення монополії у сферах, де вони здійснюють свою діяльність. Організована злочинність здійснює діяльність по легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом. Організована злочинність при проникненні у сферу законного бізнесу привносить у нього злочинні, незаконні методи діяльності. Таким чином, основними параметрами, що визначають видову самостійність організованої злочинності, є такі: її груповий характер (з урахуванням необхідності кримінально-правового визначення даної форми співучасті в структурі вже розроблених наукою форм співучасті в злочині): участь в її функціонуванні лідерів маргінального середовища, що надає їй особливий, вищий статус у порівнянні з іншими видами злочинності; жорстке структурування, системна супідрядність елементів, що утворюють організовану злочинність, і осіб, які входять до неї; неодмінна наявність лідерів (керівника) або вузької групи лідерів (керівників); нелегальний характер злочинної діяльності з постійним прагненням проникнення у сферу легального бізнесу з використанням «чорних» коштів і з привнесенням у нього злочинних методів діяльності; організація системи власної безпеки з використанням методів розвідки, контррозвідки, створенням груп прикриття діяльності з числа корумпованих посадових осіб. [13; ст. 67] Зміст організованої злочинності полягає в тому, що вона є, по суті, системою життя порівняно великих прошарків суспільства. Внаслідок проникнення організованої злочинності у легальний бізнес до сфери її діяльності включає все більше число громадян. Цей процес у свою чергу починає впливати істотним чином на більшість сторін життєдіяльності держави. За деяких умов цей вплив може стати визначальним. [16; ст. 30] Діяльність організованої злочинності може здійснюватися у трьох основних видах: білокомірцевої (економічної) злочинності; гангстерської (бандитської) злочинності і терористичної злочинності. Однак такий розподіл має досить умовний характер адже відбувається постійний процес видового зближення, взаємопроникнення, створення багатопрофільних формувань. По суті організована злочинність є тим, що в кримінологічній науці (Дуайт Сміт, Мерлін Уолш, Роберт Келлі, А. Долгова та ін.) визначається як «злочинне ділове підприємство». У зв’язку з цим рольові функції членів злочинної організації можуть співвідноситися з посадами в легальних структурах, а їх діяльність розглядається як робота, за яку виплачується заробітна плата. Тому організована злочинність є за своєю суттю формою обігу капіталу здобутого злочинним шляхом у сферах тіньової і легальної економіки із залученням в нього широких верств населення з використанням корупції та інших механізмів як злочинного, так і незлочинного характеру, здатних привести до збільшення капіталу або до прискорення процесу його обігу. Внаслідок цього організована злочинність набуває соціально-економічного характеру і політичного значення. Відбувається постійне розмивання меж між гангстерською і білокомірцевою організованою злочинністю, їх злиття і взаємо-підпорядкування, саме тому вивчення організованої злочинності вимагає проведення глибинних досліджень на макрорівні і насамперед з точки зору її впливу на основні інститути суспільства. Утворення злочинної групи, організації – сукупність дій з організації (формування, заснування, створення) стійкого об’єднання у формі злочинної організації чи організованої групи для вчинення одного чи багатьох злочинів. Дії, щодо утворення організованої групи чи злочинної організації за своїм змістом є близькими до дій з організації злочину (підшукування відповідних співучасників, об’єднання їх зусиль, визначення загальних правил поведінки членів групи або організації). Однак основне завдання, яке постає перед організатором у цьому випадку, є іншим – створити (заснувати) стійке об’єднання осіб, в якому поєднати (зробити спільними) їхні зусилля для зайняття злочинною діяльністю. Налагодження функціонування стійкого злочинного об’єднання передбачає встановлення взаємозв’язку в діях окремих учасників об’єднання та діяльності його структурних частин, упорядкування, узгодження їх дій (діяльності) відповідно до загальної структури об’єднання. Створення такого об’єднання є необхідною умовою для досягнення визначеної організатором мети такої діяльності. Для визнання особи організатором злочину за ознакою утворення організованої групи чи злочинної організації слід встановити наявність суб’єктивного моменту, а саме, усвідомлення нею ознак стійких об’єднань співучасників, зазначених у ч. 3 і ч. 4 ст. 28. Керування організованою групою чи злочинною організацією полягає у вчиненні сукупності дій, спрямованих на управління процесом підтримання функціонування (забезпечення існування та збереження організованості) організованої групи чи злочинної організації як стійкого об’єднання осіб або здійснення ними злочинної діяльності. [5] Управління процесом підтримання функціонування організованої групи чи злочинної організації як стійких організаційних об’єднань передбачає: а) забезпечення дотримання загальних правил поведінки, підтримання дисципліни; б) вербування нових членів таких об’єднань; в) розподіл (перерозподіл) функціональних обов’язків їх членів; в) планування вчинення конкретних злочинів зокрема здійснення злочинної діяльності загалом; д) вдосконалення організованої структури об’єднання; е) організацію заходів щодо прикриття діяльності об’єднання. Управління процесом здійснюється організованою групою чи злочинною організацією злочинної діяльності (вчинення конкретних злочинів) включає в себе: а) визначення мети і напрямів такої діяльності, конкретних завдань, які висуваються перед групою чи організацією, їх структурними частинами чи окремими учасниками; б) ініціювання здійснення певного виду злочинної діяльності чи вчинення конкретних злочинів, визначення їх об’єкта, способу вчинення; в) об’єднання і координацію дій окремих учасників, структурних частин об’єднань. Керування організованою групою чи злочинною організацією може здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, доручень, проведення інструктажів, організації звітів про виконання тих чи інших дій, прийнятті рішень про застосування заходів впливу щодо членів злочинного об’єднання за невиконання доручень його керівництва або порушення прийнятих у ньому правил поведінки. У випадках, коли конкретні дії організаційного характеру (організація стійкого злочинного об’єднання або керування ним) утворюють самостійний склад злочину, особу, яка утворила таке об’єднання чи керувала ним, слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфікувати за відповідною статтею особливої частини КК. [13; ст. 29] Забезпечення фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації – це забезпечення організованої групи чи злочинної організації коштами у національній валюті України чи в іноземній валюті. Таке забезпечення передбачає як організацію винним постачання зазначеним об’єднанням фінансів іншими особами, так і здійснення такого постачання ним безпосередньо. Таке забезпечення має місце не лише тоді, коли фінанси поставлені таким об’єднанням у необхідній кількості, а й тоді, коли вони лише частково задовольняли їхні потреби. Воно може спрямовуватись на фінансування як забезпечення функціонування організованої групи чи злочинної організації (придбання техніки, зброї, іншого майна, оренду чи придбання приміщення, видачі коштів членам таких об’єднань як плату за виконання ними відповідних функцій, підкуп представників влади, здійснення розвідувальної та контррозвідувальної діяльності), так і вчинення конкретного злочину (придбання та пристосування знарядь та засобів вчинення злочину, вкладання коштів у незаконну підприємницьку діяльність, виплата винагороди виконавцям та іншим співучасникам злочину тощо). Джерела походження та правова природа фінансів, якими забезпечується злочинна діяльність організованої групи чи злочинної організації, не мають значення для наявності цієї ознаки організаторської злочинної діяльності. Це можуть бути кошти, які належать: особі, що забезпечує таке фінансування, або іншим особам на правах приватної власності, у тому числі іноземним громадянам чи особам без громадянства; державі; організаціям будь-якої форми власності. Вони можуть мати як законне походження, так і бути здобуті незаконним, у тому числі злочинним шляхом. У разі, якщо фінансування забезпечувалось коштами, що мають злочинне походження, дії особи залежно від усвідомлення нею зазначеного факту, а також участі в їх здобування, можуть бути додатково кваліфіковані за відповідними статтями КК, які передбачають відповідальність за відповідні корисливі злочини (викрадення майна, одержання хабара, ухилення від сплати податків, шахрайство з фінансовими ресурсами, вбивство з корисливих мотивів, придбання або збут коштів та майна, одержаних в результаті вчинення злочину, незаконні операції з наркотичними засобами), а також за ст. 209, як вчинення угод з грошовими коштами, здобутими злочинним шляхом. [2] Інше, крім фінансового, забезпечення (матеріально-технічне, інформаційне) злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації за законом не є підставою для визнання особи організатором злочину. Особа, яка здійснює таке забезпечення, може бути визнана організатором лише за умови вчинення нею інших дій, передбачених ч.3 ст.27. Отже, можна сказати, що організована злочинна діяльність є найбільш небезпечною серед усіх форм співучасті. Навіть така організація, як ООН, не могла довгий час однозначно визначитись з поняттям організованої злочинності. У сукупність дій з організації (формування, заснування, створення) стійкого об’єднання у формі злочинної організації чи організованої групи для вчинення одного чи багатьох злочинів і призводить до утворення злочинної групи чи організації. Організація приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації Організація приховування являє собою організацію специфічної форми пособницької діяльності у вигляді переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів здобутих злочинним шляхом, іншого приховання злочинної діяльності зазначеного об’єднання. Організація приховування злочинної діяльності злочинної організації чи групи може виразитись в організації: а) легалізації доходів, отриманих таким об’єднанням злочинним шляхом; б) підкуп працівників органів державної влади з метою неприйняття ними передбачених законом заходів до викриття учасників групи, організації та притягнення їх до відповідальності; в) проникнення учасників такого об’єднання до органів державної влади та органів місцевого самоврядування з метою забезпечення «даху» для злочинної діяльності і злочинної групи чи організації; г) виїзду учасників такої діяльності за межі регіону чи країни; д) збуту предметів, здобутих злочинним шляхом; е) маскування слідів злочину; є) знищення знарядь та засобів вчинення злочинів; ж) фізичного знищення потерпілих, свідків злочинної діяльності, а також співучасників вчинених злочинним об’єднанням злочинів, які могли б виступити як свідки. [16; ст. 94] Якщо приховування, на організацію, групу яких були спрямовані дії особи, саме по суті утворює склад окремого злочину (наприклад, знищення чи пошкодження майна, вбивство, давання хабара, легалізація майна, здобутого злочинним шляхом тощо) і це охоплювалось умислом такої особи, її дії додатково кваліфікуються ще й як організація відповідного злочину. Підбурювачем визнається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження бажання (переконання у бажаності, потребі), викликання рішимості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Оскільки у ч. 4 ст. 27 йдеться про схилення «іншого співучасника», то підбурюванням може бути визнано лише схилення до вчинення злочину особи, яка може бути суб’єктом злочину. Схиляння ж до вчинення злочину, наприклад, неосудної особи не є підбурюванням у кримінально-правовому смислі. У разі вчинення останньою злочину відповідальність за його вчинення як виконавець несе особа, яка схилила до нього. Не може розглядатися як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману для того, щоб, використавши помилку такої особи, досягти певного злочинного результату. У такому випадку відсутня психічна спільність, характерна для співучасті. Закон (ч.4 ст. 27) називає такі способи схиляння іншого співучасника до вчинення злочину: 1) умовляння; 2) підкуп; 3) погроза; 4) примус; 5) схиляння іншим чином. [4] Умовляння означає систематичне або одноразове настійливе прохання (переконання) особи у необхідності вчинення злочину. Підкуп – це надання або обіцянка надання особі матеріальної (надання грошей або майна, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов’язань) або іншої (допомога у працевлаштуванні, вирішення певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності тощо) вигоди у разі вчинення нею злочину. Підбурювання шляхом підкупу може зокрема проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи до вчинення такого злочину іншу особу, обіцяє чи надає останній відповідну матеріальну винагороду чи іншу вигоду, не виконуючи при цьому функцій організатора такого вбивства. Погроза – залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної або іншої шкоди у разі невчинення нею злочину. Примус передбачає домагання від іншої особи вчинити злочин шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншого насильства, пошкодження належного їй чи її близьким майна, поширення певної інформації про таку особу тощо. Під іншим чином схилянням іншого співучасника до вчинення злочину слід розуміти вчинення будь-яких інших, крім зазначених вище, дій, за допомогою яких особа схилила співучасника до вчинення злочину. Це можуть бути : доручення, порада, заклик. Якщо схиляння до вчинення злочину здійснено у вигляді наказу або розпорядження, адресованого підлеглому по службі, то відповідальність за таке підбурювання, а також за виконання зазначених наказу чи розпорядження настає з урахуванням положень, передбачених ст. 41. Підбурювання має місце тоді, коли особа схиляє конкретну особу (осіб) до вчинення конкретного злочину (злочинів). Не визнається підбурюванням схиляння особи до заняття злочинною діяльністю взагалі, коли не йдеться про конкретний злочин. Так само не є підбурюванням і загальні заклики чи пропозиції до вчинення злочину, не адресовані конкретному співучаснику. Вони можуть розглядатися як злочинні лише тоді, коли відповідно до кримінального закону містять ознаки самостійного складу злочину (наприклад, публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади (ч. 2 ст. 109), заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст.295)). Слід зазначити, що в окремих випадках закон передбачає кримінальну відповідальність за підбурювання не до вчинення конкретного злочину, а до зайняття злочинною діяльністю взагалі (наприклад, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304)). Однак, у таких випадках інститут співучасників відсутній, і особа визнається не підбурювателем, а виконавцем відповідного злочину. З об’єктивної сторони підбурювання характеризується лише активними діями, однак воно не передбачає участі підбурювача у самому злочині як виконавця. Воно можливе на стадії підготовки або під час вчинення злочину. Схвалення злочину після його вчинення за загальним правилом не є кримінально караним, за винятком випадків, коли у ньому самому містяться ознаки підбурювання до іншого злочину або воно утворює склад іншого закінченого злочину (наприклад, порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії (ст. 161 ККУ)). Суб’єктивна сторона підбурювання передбачає наявність у винного прямого умислу. [12; ст. 64] Уразі якщо підбурювання особою іншої особи до вчинення певних дій утворює самостійний склад злочину, цю особу слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфікувати за відповідною статтею. Особливої частини КК (наприклад, провокація хабара (ст. 270 ККУ), примушення чи втягнення у заняття проституцією (ч. 2 ст. 303 ККУ)). Пособником є особа, яка сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками. Відповідно до ч. 5 ст. 27 пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину: 1) порадами чи вказівками; 2) надання засобів чи знарядь; 3) усунення перешкод, а так само особа, яка заздалегідь обіцяла; 4) переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом; 5) придбати чи збути такі предмети; 6) іншим чином сприяти приховуванню злочину. Сприяння вчиненню злочину порадами чи вказівками полягає в наданні іншим співучасникам інформації щодо найбільш прийнятних місця, часу, способів вчинення злочину та інших обставин, яка є необхідною для реалізації спільних злочинних намірів. [13; 67] Надання засобів чи знарядь злочину полягає у передаванні іншим співучасникам різних предметів матеріального характеру, за допомогою яких вони можуть здійснювати вплив на потерпілого, предмет злочину чи іншим чином полегшити досягнення злочинного результату (зброя, засоби зв’язку, транспорт, документи, наркотичні засоби тощо). Під усуненням перешкод розуміється ліквідація перепон, що заважають (ускладнюють, унеможливлюють) реалізації злочинного наміру співучасників. Воно може виразитись у залишенні незачиненим приміщення, куди має проникнути виконавець, відключення сигналізації чи, навпаки, її невключенні, виведенні із ладу засобів зв’язку тощо. Переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, а також придбання та збут таких предметів утворюють пособництво лише у випадку, коли вони були обіцяними до початку вчинення злочину чи під час його вчинення. Такі дії можуть виразитись у: а) наданні злочинцю помешкання, підроблених документів; б) приховуванні трупа потерпілого, його знівеченні; г) зберігання грошей чи майна, які були предметом злочину; д) придбанні чи продажу майна, здобутого злочинним шляхом тощо. Форма, в якій іншому співучаснику було обіцяно вчинити зазначені дії, може бути різною і значення для визнання діяння пособництвом не має. Такі дії можуть бути визнані пособництвом і за відсутності обіцянки їх вчинити, якщо через систематичне їх вчинення вони давали підстави виконавцю розраховувати на подібне сприяння з боку пособника. Не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання та збут таких предметів не є пособництвом. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених ст. 198 – це «придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом; ст. 396 – приховування злочину.» Заздалегідь дана обіцянка сприяти приховуванню злочину іншим чином передбачає обіцянку вчинити будь-які інші, крім перелічених у ч. 5 ст. 27 дії, спрямовані на приховування злочину. Це може бути обіцянка знищити кримінальну справу чи предмети, які є доказами у ній, підробити документи, які стосуються особистості виконавця злочину чи правомірності джерел походження предметів, здобутих злочинним шляхом тощо. [13; ст. 94] Відповідно до ч. 7 ст. 27 не є співучастю обіцяне до завершення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин. Такі особи підлягають відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить склад іншого злочину (зокрема, передбаченого ч. 3 ст. 243 – неповідомлення спеціально відповідальним за те особами морських та повітряних суден або інших засобів і споруд, що знаходяться в морі, адміністрації найближчого порту України, іншому уповноваженому органу або особі, а у разі скидання з метою поховання – і організації, яка видає дозволи на скидання, інформації про підготовлюване або здійснене внаслідок крайньої потреби скидання чи невідворотні втрати ними в межах внутрішніх морських і територіальних вод України або у відкритому морі шкідливих речовин чи сумішей, що містять такі речовини понад встановлені норми, інших відходів, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей або живих ресурсів моря чи могло завдати шкоди зонам лікування і відпочинку або перешкодити іншим законним видам використання моря.) Діяння, яке утворює пособництво, може бути виконане до вчинення злочину, в процесі його вчинення або після його вчинення, іншими співучасниками. Останнє можливе лише стосовно заздалегідь обіцяного переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання чи збут таких предметів, іншого сприяння приховуванню злочину. [17; ст. 21] Найчастіше пособник сприяє у вчиненні злочину виконавцю. Але пособництво можуть утворювати і дії по сприянню у вчиненні злочину іншими співучасниками (наприклад, допомога організатору в організації злочину чи керуванні ним). На відміну від підбурювання, з об’єктивної сторони пособництво може виражатися не лише в діях, а й у бездіяльності. За характером дій воно поділяється на інтелектуальне та фізичне. Інтелектуальним є пособництво, яке виражається у наданні порад та вказівок щодо вчинення злочину, а також висловленні заздалегідь обіцянки переховувати злочинця, знаряддя чи засоби злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, іншим чином сприяти у приховуванні злочину. Фізичне пособництво полягає у наданні засобів чи знарядь вчинення злочину або усуненні перешкод. Якщо надання засобів чи знарядь злочину, усунення перешкод чи інші насильницькі дії містять склад іншого самостійного складу злочину, вони потребують додаткової правової оцінки за відповідною статтею Особливої частини КК. Так, якщо вбивство з метою приховування злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяно, то відповідальність настане за умисне вбивство з метою приховати інший злочин (п. 9 ч. 2 ст. 115 – умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення) і за співучасть у вчиненні того злочину, який приховувався. Отже, організація приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації може виразитись в організації: а) легалізації доходів; б) підкуп; в) проникнення учасників таких об’єднань до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; г) виїзду учасників такої діяльності за межі регіону чи країни; д) збуту предметів, здобутих злочинним шляхом; е) маскування слідів злочину; є) знищення знарядь та засобів вчинення злочинів; ж) фізичного знищення потерпілих, свідків, а також тих співучасників вчинених злочинним об’єднанням злочинів, які могли б виступити як свідки. 1.3 Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією Група осіб без попередньої змови – це двоє або більше виконавців, які утворили групу для спільного вчинення злочину без попередньої домовленості між собою про це. Відсутність попередньої змови означає, що виконавці злочину до моменту його вчинення не обговорювали питання про його вчинення, не домовлялись про спільність своїх дій, розподіл ролей тощо. Для цієї групи характерне спонтанне, ситуативне об’єднання зусиль виконавців для досягнення загального злочинного результату безпосередньо перед його вчиненням або в процесі його вчинення. Учасники такої групи можуть бути не знайомі між собою. Діючи як співвиконавці, вони можуть разом розпочинати виконання об’єктивної сторони злочину або долучатись до злочину, вчинення якого іншим співвиконавцем вже розпочалося, але ще не закінчилося. Дії таких осіб мають бути погоджені стосовно об’єкта та об’єктивної сторони злочину, і ці особи повинні усвідомлювати, що діють спільно для досягнення єдиного злочинного результату. При цьому члени такої групи можуть застосовувати різні засоби і знаряддя злочину, діяти стосовно кількох потерпілих одночасно. У судовій практиці як зґвалтування, вчинене групою осіб, кваліфікуються дії кожного із винних, які діяли погоджено щодо кількох потерпілих, хоча кожен із них зґвалтував одну потерпілу. Відсутність попередньої змови не виключає можливості змови між членами такої групи під час виконання ними об’єктивної сторони злочину. Безпосередньо вчинюючи злочин, вони можуть домовлятися при цьому про характер спільних дій, розподіляти ролі, узгоджувати свою подальшу (утому числі посткримінальну) поведінку тощо. Діяльність осіб у складі групи без попередньої змови характерна для вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 293, 294, 296. У деяких випадках цей вид групи передбачено як кваліфікуючу певний злочин ознаку. [10; ст. 64] Для кваліфікації цих діянь за вказаною ознакою не вимагається попередньої змови між учасниками злочину, однак якщо вона мала місце, то їх дії (за відсутності такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб) кваліфікуються як вчинені групою осіб. [10; ст. 70] Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб’єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь – означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об’єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як випливає із ч. 2 ст. 28, домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об’єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі – усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо. Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль. Так, з урахування конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попереднім зговором, до таких дій можуть бути віднесені передача іншому співучаснику зброї, подолання опору потерпілого або приведення його у безпорадний стан з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим виконавцем тощо. Організована група – це стійке об’єднання декількох осіб (трьох і більше суб’єктів злочину) які попередньо зорганізувались для готування або вчинення злочинів. Ознаками організованої групи є: 1) наявність декількох осіб (трьох або більше); 2) попередня їх зорганізованість у спільне об’єднання для готування або вчинення двох чи більше злочинів; 3) стійкість такого об’єднання; 4) об’єднаність злочинів єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану; 5) обізнаність всіх учасників такої групи з цим планом. Організована група є найбільш небезпечним різновидом групи з попередньою змовою. Вона відрізняється від групи з попередньою змовою: 1) стійкістю (для групи з попередньою змовою ця ознака не є обов’язковою); 2) спрямованістю на вчинення двох або більше злочинів (група з попередньою змовою може бути створена і для вчинення одного злочину); 3) кількістю учасників – організована група складається з трьох і більше учасників, тоді як група з попередньою змовою – з двох і більше. [5] Стійкість об’єднання осіб є визначальною рисою організованої групи. Група слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів. Згуртованість групи виражається у її спаяності та одностайності. Ці ознаки, як правило, проявляються у наявності: постійних міцних внутрішніх зв’язків між учасниками групи, загальних правил поведінки, організатора (керівника), чіткого визначення ролі кожного учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану, в якому передбачено розподіл функцій учасників групи і який доведений до їх відома. Важливою ознакою згуртованості є суб’єктивний момент – єдність наміру учасників групи щодо вчинення злочинів, що передбачає усвідомлення кожним з учасників факту об’єднання його з іншими особами в одну групу і прагнення тісно поєднати свої зусилля з іншими учасниками для досягнення єдиного злочинного результату, мотиви учасників групи можуть не збігатися між собою. Стабільність групи виражається у її міцності та постійності. Ці ознаки проявляються у: тривалості, системності та детальній організації функціонування групи, здатності до заміни вибулих учасників, у тому числі шляхом перекваліфікації тих, що залишились, вербуванні нових, прикритті своєї діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб (у тому числі шляхом підкупу службових осіб), наявності необхідних для функціонування групи фінансових та інших матеріальних засобів, зброї, приміщень тощо. [14; ст. 94] Таким чином, стійкість організованої групи означає, що вона має відносно постійний склад учасників з наявністю сильних зв’язків між ними і високого ступеня організованості, одностайності при прийнятті рішень і послідовності у здійсненні злочинних дій. Діяльністю учасників організованої групи може характеризуватися як розподілом ролей, так і співвиконавством або ж поєднанням цих форм співучасті. Згідно з ч. 4 ст. 28 ККУ злочинною організацією визнається об’єднання осіб (суб’єктів злочину), яке: 1) є стійким; 2) є ієрархічним; 3) об’єднує декількох осіб (трьох і більше); 4) за попередньою змовою зорганізоване його членами або структурними частинами для спільної діяльності; 5) метою такої діяльності є: а) безпосереднє вчинення ними тяжких або особливо тяжких злочинів; б) керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб; в) забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. [5] Злочинна організація відрізняється від організованої групи: ієрархічністю, що свідчить про більш високий рівень зорганізованості такого об’єднання; спрямованістю на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів; можливістю визнання нею об’єднання, зорганізованого не лише для безпосереднього вчинення його учасниками зазначених злочинів, а й керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. Останній аспект свідчить про більш широке функціональне призначення злочинної організації, яка на відміну від організованої групи, може створюватися не лише для вчинення злочинів її учасниками, а й для здійснення злочинної діяльності керівного (координуючого) та забезпечувального характеру. Особливістю злочинної організації є також те, що вона може складатися з відповідних структурних частин, бути утвореною на базі кількох організованих груп (бути об’єднанням таких груп). У свою чергу, такі структурні частини можуть виступати як групи (за попередньою змовою чи організовані) чи окремі особи, діяльністю яких полягає у вчиненні злочинів, так і групи чи окремі особи, які здійснюють керівництво чи координацію злочинної діяльності чи забезпечують функціонування відповідних структур самої злочинної організації або інших злочинних груп. [11; ст. 13] Ієрархічність злочинної організації передбачає наявність відповідної системно-структурної побудови об’єднання, яка включає в себе наявність загального керівництва (лідерів), чітко визначену підпорядкованість рядових членів об’єднання його керівником ( у тому числі керівникам структурних частин) вертикальні зв’язки між вищими та нижчими структурними об’єднання, загальновизнані правила поведінки і забезпечення дотримання їх учасниками злочинної організації. Спрямованість на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів означає, що злочинною організацією може бути визнане лише таке об’єднання, діяльність якого має за мету вчинення учасниками цієї організації тяжких або особливо тяжких злочинів. Об’єднання, члени якого зорганізувалися з метою вчинення злочинів невеликої або середньої тяжкості, не може бути визнане злочинною організацією навіть за умови, якщо воно є стійким та ієрархічно структурованим. За наявності для того інших підстав воно може розглядатися як організована група. Водночас спрямованість на вчинення членами об’єднання поряд з тяжкими (особливо тяжкими) також злочинів середньої (невеликої) тяжкості не створює підстав для невизнання такого об’єднання злочинною організацією. Визнання об’єднання злочинною організацією за ознакою керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб передбачає спільну діяльність учасників такого об’єднання чи його структурних частин, яка полягає в організації вчинення злочину (злочинів) іншими особами, керуванні його (їх) підготовкою та вчиненням. При цьому закон (ч. 4 ст. 28) не передбачає, що така злочинна діяльність обов’язково повинна полягати у вчиненні тяжких чи особливо тяжких злочинів. За цією ознакою злочин може бути визнаний як вчинений злочинною організацією і у разі, коли дії винної особи (осіб) полягали у керівництві чи координації вчинення іншими особами (не учасниками злочинної організації) злочинів тільки невеликої або середньої тяжкості. [9; ст. 41] Забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп передбачає створення необхідних умов для існування цих об’єднань і здійснення ними злочинної діяльності. Воно може полягати у фінансуванні такої діяльності, приховуванні її, контррозвідувальному, розвідувальному, правовому, медичному, побутовому, інформаційному забезпеченні, забезпеченні особистої охорони організаторів та керівників злочинної організації чи інших злочинних груп, легалізації доходів, отриманих зазначеними об’єднаннями злочинним шляхом, забезпеченні їх прикриття від соціального контролю, у тому числі від притягнення учасників таких об’єднань до кримінальної відповідальності тощо. Отже, таким чином, виходить, що організована злочинність означає, що вона має відносно постійний склад учасників з наявністю сильних зв’язків між ними і високого ступеня організованості, одностайності при прийнятті рішень і послідовності у здійсненні злочинних дій. Розділ 2. Кримінально-правові ознаки організованої злочинності Слід зазначити, що, так би мовити, «набір» ознак може бути різним залежно від того, який вид організованої злочинності розглядається. Так, з переконливістю можна стверджувати, що така ознака, як озброєність, абсолютно не притаманна чисто білокомірцевій організованій злочинності. І навпаки, ознака відмивання «брудних» грошей більшою мірою притаманно першому виду організованої злочинності, а для другого та третього є необов’язковою. Однак існує «набір» ознак, які є обов’язковими для всіх видів. З кримінально-правової точки зору злочинній організації притаманні такі ознаки. 1. Наявність в організації не менше п’яти осіб (кількісна, або об’єктивна ознака). Може одразу виникнути питання, чому саме п’ять, а не три, не сім, не десять. При тому, що норма вказує на три. Цей показник виводиться з розрахунку мінімальної кількості, членів організації, необхідної для зайняття «посад» у структурі організованого злочинного об’єднання, без яких неможливо вважати таку групу як злочинна організація – керівник, радник, керівник загону, бойовик, особа, що здійснює функції внутрішньої безпеки. Як свідчать результати аналізу діяльності організованих злочинних організацій, їх кількість, як правило, перевищує 10 осіб. В останні часи все більше і більше реєструється злочинних організацій з кількістю, яка перевищує 100 осіб, а в лавах найбільших з них кількість досягає 300-500 членів (за даними МВС Росії, чисельність «солнцевського» угрупування в Москві становить близько 350 осіб, а «чеченського» - перевищує 500). [15; ст. 70] 2. Наявність попередньої домовленості на здійснення злочинної діяльності. Разом з тим вбачається, що для злочинної організації, крім загальної попередньої змови на вчинення злочинів, свідомістю співучасників (членів ЗО) повинен обов’язково охоплюватись факт їх участі саме в злочинній організації. 3. Стійкість. Злочинна організація утворюється для вчинення низки злочинів і характеризується наявністю тісних зв’язків між особами, що входять до її складу. В зв’язку з цим не можна погодитись з позицією Верховного Суду України, яка висловлена, в постанові №12 від 25.12.1992р. «про можливість створення злочинної організації з метою вчинення лише одного злочину». Особливістю цієї форми співучасті саме і полягає в тому, що утворюється і діє організація – найвища форма злочинної співучасті. 4. Озброєність. З кримінологічної точки зору – рівень озброєності злочинної організації, як правило, набагато вищий, аніж у банди. Численні збройні конфлікти на території колишнього СРСР, практична відсутність жорсткого контролю на кордонах, розширення міжнародних злочинних зв’язків призвели до підвищення рівня озброєння злочинців і, насамперед, членів злочинних організацій. Про це свідчить чимало публікацій як у вітчизняній пресі, так і в зарубіжних виданнях. 5. Структурність (розподіл ролей). Ця ознака – чи не найголовніша для визначення злочинної організації. Загальновідома схема злочинної організації – це пірамідальна структура. [16; ст. 24] На верхівці якої перебуває керівник («дон», «батько»). Керівництво організацією він здійснює за допомогою свого радника, який контактує з керівниками загонів («капітанами», «бригадирами»). У підпорядкуванні останніх можуть бути керівники груп («лейтенанти»). Вони безпосередньо керують діяльністю рядових членів угруповання («биків», «торпед»). Діяльність груп, як правило, спеціалізована – одні займаються вимаганням, другі – наркобізнесом, треті – торгівлею зброї і т. п. У найбільш організованих угрупованнях утворюються спеціальні групи, обов’язком яких є виконання вироків. У структурі злочинних організацій обов’язково створюється підрозділ для забезпечення внутрішньої охорони, а також ведення розвідки та контррозвідки. [6] Завдяки такій структурі така підформа досягає високого рівня організацій та конспірації. Ієрархічність побудови злочинних організацій приводить до чіткого розподілу владних і виконавчих функцій всередині структури, що зумовлює надзвичайні труднощі в питаннях притягнення до кримінальної відповідальності представників керівного ядра організованої групи. 6. Наявність спеціальної мети об’єднання, якою є вчинення особливо тяжких і тяжких злочинів. Це абсолютно не виключає можливості вчинення членами злочинних організацій і менш тяжких злочинів, що, однак, може здійснюватись вже паралельно після утворення організації. Спеціальна мета створення злочинної організації може полягати і в керівництві або координації злочинної діяльності інших членів злочинної організації, забезпеченні функціонування як безпосередньо цієї організації, так і інших злочинних організацій. Комплекс кримінально-правових ознак не дає повного уявлення про характеристику злочинних організацій. Для повноти слід розглянути і кримінологічні характеристики, що діють у комплексі із кримінально-правовими. До речі, Пленум Верховного Суду, визначаючи ознаки злочинної організації, основну увагу приділив саме кримінологічним її ознакам. Кримінологічні ознаки організованої злочинності фіксуються як структурні особливості, так і якісні їх характеристики. 1. Високий рівень зв’язків з корумпованою частиною працівників органів державної влади, управління, правоохоронних органів. Фактично діяльність злочинної організації неможлива без наявності цього виду зв’язків. Саме представники цієї групи утворюють так звану Структуру зовнішньої безпеки та забезпечення розвитку легального бізнесу. [5] 2. Регіональний контроль. На початку зародження організованої злочинності ця ознака не проявляла себе так яскраво, як зараз. З набранням сили злочинні організації роблять все більш активні спроби захопити владу над новими територіями, сферами впливу. Це призводить до постійних збройних сутичок, оскільки ні одна група добровільно не передасть іншій територію або сферу впливу, що нею контролюється 3. Наявність загальних правил поведінки. Ця ознака фактично повинна розглядатись у ширшому аспекті і включати в себе існування спільної внутрігрупової мови – сленгу, прийнятого членам групи. Загальні правила поведінки розробляються керівництвом групи і включають у себе правила внутрішнього та зовнішнього спілкування членів угрупування, передусім, вони, регулюють систему субординації всередині групи. При цьому чим вищий рівень організованості, тим суворішими стають ці правила. З часом вони перетворюються на систему повного підпорядкування членів угруповання – і всіх – керівникові. 4. Вербування нових членів. Ця ознака пов’язана з потребою постійного впливу злочинної організації, заміни членів, які вибувають як внаслідок «війн», так і в результаті діяльності правоохоронних органів. 5. Тісний зв’язок з верхівкою традиційної злочинності. Фактично слід вести мову не просто про зв’язок, а про злиття верхівки традиційної злочинності з організованою злочинністю про це свідчать численні приклади. Як правило, в усіх відомих організованих злочинних угрупованнях можна знайти «вора в законі». 6. Масштабний характер злочинної діяльності. На цьому етапі розвитку організованої злочинності більш справедливо вже вести мову про міжрегіональний і про міжнародний характер діяльності організованої злочинності. Скажімо, представники національних злочинних організацій давно проникли в Польщу, Словаччину, Чехію, Угорщину. Достовірно відомо, що національна організована злочинність не тільки тісно співпрацює з такими відомими організаціями, як «Коза ностра», «Тріади», Сицилійська мафія, Колумбійські наркокартелі та ін., а й успішно конкурує з ними в боротьбі за сфери впливу та ринки. [15; ст. 94] Однак існує і зворотний бік цієї проблеми – вторгнення в Україну злочинних організацій з інших країни. Насамперед, це емісари угруповань з кавказької діаспори контролюють в Україні ігровий, наркотичний бізнес, торгівлею зброєю. [16; ст. 44] 7. Політизація злочинної діяльності, тобто встановлення організованими злочинними угрупованнями таких відносин з політичними партіями чи окремими політичними діячами, які б давали реальну можливість впливати на процеси прийняття політичних рішень. 8. Проникнення в легальний бізнес, встановлення контролю над банківсько-комерційною діяльністю. Сучасні організовані злочинні угруповання в абсолютній більшості прикривають своєю діяльністю різноманітними легальними формами господарських об’єднань. Найвищі прибутки досягаються у сфері обігу грошей, а звідси намагання мафії встановити контроль над банками. 9. Легалізація («відмивання») капіталу, накопиченого злочинним шляхом. Ця ознака притаманна злочинній організації на будь-якій стадії її розвитку. 10. Встановлення контролю над засобами масової інформації. Ця діяльність належить до сфери ідеологічної підтримки існування організованої злочинності і виконує, як і будь-яка ідеологічна діяльність надзвичайно важливу роль. Отже, можна сказати, що запропонований перелік ознак злочинної організації не претендує на завершеність. Можуть бути виділені й інші ознаки цього явища. Головне полягає в тому, що вони повинні знайти своє більш чітке закріплення в кримінальному законі для одноманітності його застосування. Розділ 3. Кримінальна відповідальність організаторів та учасників злочинної організації чи організованої групи Правила класифікації діянь учасників злочинної організації і організованої групи залежно від виду співучасників – є він організатором чи іншим учасником таких об’єднань. Відповідно до ч. 1 ст. 30 кримінального кодексу України організатор злочинної організації групи підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені злочинною організацією, групою, якщо вони охоплювались його умислом. Такими, що вчинені злочинною організацією, і організованою групою слід визнавати злочини, вчинення яких здійснювалось усіма чи частиною членів, або хоча б одним із них. Об’єктивним критерієм інкримінування організатору злочинів, вчинених членами організації, групи виступає те, що ці злочини є зрештою наслідком і його діяльності щодо організації цієї злочинної організації, і групи керівництва чи забезпечення її злочинної діяльності. Суб’єктивним критерієм інкримінування є усвідомлення організатором злочинного характеру діяльності членів таких об’єднань і бажання чи свідоме допущення того, щоб така діяльністю ними була здійснена, тобто стосовно вчинюваних членами вказаної організації злочинів умисел організатора може бути прямим або непрямим. Важливо, щоб при цьому був відсутній ексцес виконавця, при якому вчинене ним виходить за рамки умислу організації. [3] На відміну від організатора інші учасники злочинної групи, організації не несуть відповідальності за всі злочини, вчинені таким об’єднанням, навіть за умови, що вони усвідомлювали факт їх вчинення. Вони підлягають відповідальності лише за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен з них. У цьому виявляється принцип індивідуальної відповідальності. Діяння організатора, а також інших членів злочинної організації, групи у випадках, коли та організація, група передбачена в законі як ознака конкретного злочину, слід кваліфікувати за відповідною статтею (частиною статті) особливої частини КК без посилань на ст. 27. За таких обставин ці особи визнаються виконавцями відповідного злочину. За таким правилом правова оцінка вчиненого організатором та іншими учасниками здійснюється і тоді, коли організація керування злочинною організацією, групою участь у них або у вчинюваних ними злочинах утворює самостійний склад злочину, у тому числі кваліфікований. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття діяльності злочинної організації чи групи законодавством України, яке визначає умови діяльності по боротьбі із злочинністю (закони України «Про організаційно-правооперативно-розшукову діяльність»), передбачає як один з методів здійснення цієї діяльності використання гласних і негласних, штатних і позаштатних працівників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованої злочинністю, а також членів організованих злочинних груп, формувань, притягнути до співпраці спецпідрозділами по боротьбі з організованою злочинністю. [5] Зрозуміло, що при виконанні завдань, що ставилися перед ними у зв’язку із розкриттям діяльності організації злочинної, групи ці особи можуть бути поставлені в ситуацію, коли вони своїми діями повинні заподіювати шкоду об’єктам кримінально-правової охорони. Зважаючи на це КК України (ст. 43 ч.1) встановив, що: «1. не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в злочинній організації чи групі з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності». [ Межі відповідальності даної категорії осіб визначаються ч. ч. 2 та 3 ст.43 КК. «2. особа зазначена в частині першій цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі злочинної групи, організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпіли, або тяжкого злочину вчиненого умисно і пов’язаного з сприянням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків. [8; ст.10] 3. Особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною другою цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення вола, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин». Вказана норма суттєво розширює арсенал можливостей спецпідрозділів по боротьбі з одним з найнебезпечніших видів злочинності. Разом з цим вбачається доцільним розширення правил, передбачених цією кримінально-правовою нормою, на всі випадки залучення гласних і негласних працівників правоохоронних органів до вирішення завдань по боротьбі зі злочинністю. Створення організованої групи у випадках, не передбачених статтями Особливої частини КК, тягне кримінальну відповідальність за готування до тих злочинів, для вчинення яких вона була створена. Отже, кримінальна відповідальність – це вимушене зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених КК обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (13.05.2014)
Просмотров: 1054 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: