Реферат на тему:Оподаткування доходів фізичних осіб в Україні - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Оподаткування доходів фізичних осіб в Україні. ЗМІСТ ВСТУП.................................................................................................................4 РОЗДІЛ 1. Правова характеристика системи оподаткування фізичних осіб в Україні. Розвиток законодавства, що регулює систему оподаткування фізичних осіб в Україні……………….........9 Правова характеристика спрощеної системи оподаткування фізичних осіб………………………………………………..14 Єдиний податок……………………………….15 Фіксований податок…………………………..19 Фіксований сільськогосподарський податок………………………………………....23 Податок на промисел………………………….26 РОЗДІЛ 2. Правові засади функціонування традиційної системи оподаткування фізичних осіб в Україні. 2.1. Характеристика традиційної системи………………………..29 2.2. Платники податку з доходів фізичної особи………………..31 2.3. Об’єкти оподаткування………………………………………34 2.4. Ставка податку………………………………………………..38 2.5. Нарахування та сплата податку………………………………40 2.6. Пільгове оподаткування фізичних осіб……………………...42 2.6.1. Прибутки, що не оподатковуються…………..43 2.6.2. Податкова соціальна пільга…………………..49 2.6.3. Податковий кредит……………………………52 РОЗДІЛ 3. Відповідальність фізичних осію за порушення податкового законодавства. 3.1. Загальна характеристика податкового правопорушення…..60 3.2. Фінансові санкції за порушення податкового законодавства……………………………………………………………...….67 3.3. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства…………………………………………………………………72 3.4. Кримінальна відповідальність за порушення податкового законодавства…………………………………………………………………76 ВИСНОВКИ………………………………………………………………….80 ДОДАТКИ........................................................................................................84 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ.................99 ВСТУП В умовах, коли в Україні активно розбудовується економіка ринкового типу, коли наша держава прагне стати справді незалежною, економічно могутньою країною, у науці і у практиці висуваються принципово нові підходи до управління народним господарством, серед яких особливе місце посідають фінансові інструменти й важелі. Так чи інакше, але фінансова система, передусім податкова суттєво впливає на формування і зростання валового внутрішнього продукту і національного доходу, на їх розподіл і споживання, а відтак і на розвиток окремих підприємств і галузей народного господарства, на становище і рівень життя широких верст населення. Саме за цих підстав системі оподаткування приділяється дуже велика роль. Система оподаткування — це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань. У сучасних умовах перебудови економіки України, становлення та розвитку ринкових відносин у державі важливе місце займає державне регулювання фінансової діяльності фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, а також накопичень громадян. Одним із вагомих важелів регулювання розподілу між державою та населенням фінансових ресурсів є прибутковий податок з громадян та інші податки, які входять до складу податкової системи України. За рахунок податку з доходів фізичних осіб поповнюються державний, місцеві бюджети. Вибрана тема дипломної роботи є актуальною тому, що оподаткування доходів фізичних осіб є складовою частиною фінансового механізму держави, податки з доходу фізичних осіб відіграють домінуючу роль при наповненні дохідної частини бюджету. Податок з доходів фізичних осіб, що забезпечує надходження до дохідних частин бюджету, закріплений за місцевими бюджетами, що й закладає основу формування міських, сільських та селищних бюджетів. Особливістю оподаткування доходів фізичних осіб є визначення сукупного прибутку за виключенням доходів, що не підлягають оподаткуванню. Такий підхід більше чи менше підходить системі з жорстко централізованими цінами, в умовах постійних змін цін прибутки повинні бути скориговані з урахуванням збільшення вартості фінансових та матеріальних ресурсів, оцінки запасів, формування резервів. Саме тому, зростання прибутків найчастіше здобуває інфляційний характер. Метою даної дипломної роботи є комплексний аналіз процесу оподаткування доходів фізичних осіб в Україні, розкриття значення цього процесу для держави. Задачами дипломної роботи, що витікають з поставленої цілі є: На основі аналізу нормативно-правових джерел і літератури надати загальну характеристику процесу формування і розвитку законодавства ,яке регулює оподаткування доходів фізичних осіб в Україні. Розглянути законодавство, що регламентує основні аспекти спрощеної системи оподаткування фізичної особи. Проаналізувати наукову літературу і положення чинного законодавства і визначити засади функціонування традиційної системи оподаткування доходів фізичних осіб.Дослідити нормативно-правову базу з питань відповідальності фізичної особи перед державою у разі порушення податкового законодавства. Зробити загальні висновки, запропонувати шляхи вдосконалення нормативно-правової бази України у сфері оподаткування фізичної особи. Об’єктом дослідження даної роботи стали нормативно-правові акти України, які регулюють загальні питання формування та реформування системи оподаткування, літературні дані загального характеру, що містять інформацію загального характеру. Предметом вивчення при підготовці даної дипломної роботи стали ті нормативні акти, спеціальна література, статті, що більш повно та конкретно розкривають порядок оподаткування доходів фізичних осіб в Україні. Для вирішення визначених завдань і досягнення поставленої мети були використані приватно-науковий (метод експертних оцінок) та загальнонаукові (діалектичний, системний, формально-логічний, метод аналізу і синтезу) методи дослідження, застосування яких визначило сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння теми дипломної роботи. Що стосується ступеню наукової розробки даної проблеми, то тут необхідно сказати наступне: повно і всестороннє дане питання не розглядалося. У літературі, спеціальних статтях були висвітлені якісь конкретні, окремі моменти, але і на теперішній час вона вважається не досконально вивченою. Новизна цієї дипломної роботи виражена у систематизації більшої частини чинного законодавства по питанням оподаткування доходу фізичних осіб. При написанні дипломної роботи були використані як наукові роботи загального характеру, так і більш спеціалізовані видання, а саме: учбовий посібник Кучерявенко Н.П та Воронової Л.К. «Фінансове право» де висвітлені питання бюджетних, податкових, валютних відносин, виділений фінансово-правовий аспект відносин, що регулюють банківську діяльність, грошовий обіг, ціноутворення; «Податкове право України» під редакцією професора Кучерявенко Н.П. в якому розглядається податкове право як складний інститут фінансового права, розкрито зміст його інститутів, що регулюють оподаткування в Україні; Олійник О.В., Філон І.В. «Податкова система: навчальний посібник» де викладено теоретичні основи оподаткування, історія виникнення та становлення сучасних податків і зборів, наведено механізм оподаткування всіма загальнодержавними і місцевими податками й зборами, окремі питання призначено обліку платників податку і контролю податкових надходжень до відповідних бюджетів; та інші, в яких розглядаються поняття та характеристики оподаткування доходів фізичних осіб в Україні. У дипломній роботі також здійснений аналіз окремих нормативно-правових актів, що регулюють відносини по даному питанню. Це перш за все – Конституція України, Декрети КМУ «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992р., «Про місцеві податки і збори» від 20.05.1993р., доповнений Законом України від 17.06.1993, Закон України від 22 травня 2003 року “Про податок з доходів фізичних осіб» та інші законодавчі акти. Під час підготовки даної роботи були також використані вузькоспеціальні статті, у яких досить детально і конкретно розглядаються окремі питання. Наприклад стаття Ю.В. Ващенко «Правові аспекти спрощеної системи оподаткування в Україні», яка присвячена дослідженню правових аспектів спрощеної системи оподаткування. Проведено аналіз діючого законодавства України щодо оподаткування фізичних осіб, суб’єктів малого підприємництва. Стаття Башинского А. «Фиксирований сельхозналог: предоставляем расчет правильно» детально розглядає порядок заповнення розрахунку цього податку, надає перелік документів, які необхідні для переходу на фіксований сільськогосподарський податок, висвітлює порядок сплати фіксованого сільськогосподарського податку. Стаття Данилова О. «Фиксированный налог» вивчає умови переходу на фіксований податок, визначає порядок отримання патенту, що підтверджує право сплачувати фіксований податок, надає інформацію про ставки фіксованого податку, про його особливості сплати. А у статті В.Іщенко «Адміністративна відповідальність фізичних осіб за правопорушення у сфері оподаткування» розкриває сучасний стан правового регулювання адміністративної відповідальності за податкове правопорушення та перспективи його вдосконалення. Мета і завдання дипломної роботи наперед визначили її структуру: вона складається зі вступу, трьох розділів, висновку і додатків. Наприкінці її розташований перелік використаних джерел і літератури. В першому розділі розкривається правова характеристика системи оподаткування фізичних осіб в Україні. В другій розглядаються правові засади функціонування традиційної системи оподаткування фізичних осіб. В третій главі визначається відповідальність фізичних осіб – платників податків за порушення податкового законодавства. Завершують роботу висновки, список літератури, що була використана при написанні даної роботи та додатки. РОЗДІЛ 1. Правова характеристика системи оподаткування фізичних осіб в Україні.Розвиток законодавства, що регулює систему оподаткування фізичних осіб в Україні. Податок – це одне з основних понять фінансової науки; одночасно економічне, господарське і політичне явище реального життя. Російській економіст М.М. Алексеєнко у 19 ст. писав: «З одного боку, податок – це один з елементів розподілу, одна зі складових частин ціни, з аналізу якої власне і почалася економічна наука. З іншого боку, встановлення, розподіл, стягування і споживання податків становить одну із функцій держави». У розвитку форм та методів стягнення податків можна виділити три великих періоди. На початковому етапі розвитку від древнього світу до початку середніх віків держава не мала фінансового апарату для визначення та збору податків. Вона визначала лише загальну суму коштів, що бажає отримати, а стягнення податків доручалося місту чи громаді. На думку автора, початок розвитку системи оподаткування на території України почалося за часів Древньої Русі. Основним джерелом доходу князів того часу була данина – це, по суті, не регулярний, а надалі все більш систематичний прямий податок. На другому етапі (XVI — початок XIX вв.) в країні виникає системи державних установ, у тому числі й фінансових, і держава бере частину функцій на себе: встановлює квоту оподаткування, спостерігає за процесом стягнення податків, визначає цей процес більш менш широкими рамками. З 16 століття до державної казни починають стікатися податки з публічних бань, шинків, за виготовлення горілки, меду, пива. Цікавий факт, під час правління Петра I був накладений податок на вуса та бороди, якщо особа не хотіла голитися, з неї знімався досить великий штраф. Від даного податку звільнялися тільки жителі Сибіру. Після смерті Петра I вся фінансова система країни почала занепадати. І, нарешті, третій, сучасний, етап – держава бере в свої руки всі функції управління і стягнення податків. Регіональні органи влади, місцеві громади грають роль помічників держави, маючи ту чи іншу ступінь самостійності. Під час знаходження України у складі СРСР власної податкової системи у неї не було. Податкова система почала формуватися відразу ж після проголошення незалежності держави у 1991 році. Хоча Закон УРСР (на той час) «Про систему оподаткування» було ухвалено ще 25 червня 1991 р., все ж до проголошення Акту про незалежність і кілька місяців по тому при оподаткування використовувалися нормативні акти колишнього СРСР. Наступним важливим кроком у формуванні законодавства України про оподаткування були Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» [19], Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» [20], доповнений Законом України від 17.06.1993. Цими документами визначено систему місцевих податків та зборів, що є дуже важливим моментом в історії оподаткування в України. Декрет «Про прибутковий податок з громадян» регулював питання усунення подвійного оподаткування, встановлював об’єкти оподаткування і платників податку, порядок обчислення податку і перерахування його до бюджету, встановлював особливості оподаткування доходів громадян за основним і не основним місцем роботи, від зайняття підприємницькою діяльністю, встановлював порядок оподаткування доходів іноземних громадян та осіб без громадянства. Декрет «Про місцеві податки і збори» визначає види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри та порядок обчислення і спрямований на зміцнення бюджетів місцевого самоврядування.[42, c.43-48] Автор дипломної роботи вважає, що незважаючи на всі недоліки, станом на 1994 рік в Україні все ж сформувалися свої напрацьовані податкові механізми. Поряд з чинними податками з’явилися нові (наприклад, податок на промисел. Даний податок закріплений Декретом КМУ «Про податок на промисел» [21]). У грудні 1994р. ухвалено Закон України «Про державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів» [8], якій введено в дію з 1.01.1996р. згідно з його положеннями створено державний реєстр фізичних осіб – платників та інших обов’язкових платежів як автоматизований банк даних для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, зобов’язаних сплачувати податки. Державний реєстр створюється Головною державною податковою інспекцією України і складається з інформаційного фонду, що міститься у базах даних Головної державної податкової інспекції України, державних податкових інспекцій по Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах і районах у містах. Автор статті «Розвиток оподаткування в Україні: ретроспективний аналіз» Теліцина О. звертає нашу увагу на те, що 1996-1997рр. податкова система України набула значного законодавчого вдосконалення.По-перше це передбачалося Указом Президента України від 31.07.1996р. «Про заходи щодо реформування податкової політики» даний Указ був прийнятий з метою коригування податкової політики відповідно до основних напрямів економічних реформ в Україні, захисту інтересів вітчизняного товаровиробника, посилення податкової та платіжної дисципліни, забезпечення своєчасних надходжень до доходної частини бюджету. По-друге, згідно з Указом Президента України від 22.08.1996 «Про створення Державної податкової адміністрації України і місцевих адміністрацій» з метою посилення контролю за справлянням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, зміцнення виконавської дисципліни працівників податкових органів було реформовано саму систему податкових органів. Автор дипломної роботи підтримує точку зору Теліциної О., і хоче наголосити, що поряд з цими положеннями у 1997 році ухвалено Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування» [9], що відмінив два загальнодержавних обов’язкових платежі (дія цього Закону не поширюється на надходження коштів зі сплати платежів за послуги та інших неподаткових платежів до Державного бюджету України (в тому числі до Фонду соціального захисту інвалідів). Та звернути увагу на те, що наступним моментом розвитку податкової системи України було ухвалення нового Закону України «Про податок на додану вартість» [10] , та внесено зміни до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [15], змінилося законодавство про збори на пенсійне страхування, соціальне страхування, відмінено збір до фонду ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС. У 1998 році приймаються Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» [24] та Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок» [11]. В Указі встановлюються суб’єкти, щодо яких застосовується спрощена система оподаткування, встановлюється право суб’єктів малого підприємництва самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку, зазначається можливість застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб’єкта малого підприємництва та інше. Закон «Про фіксований сільскогосподарський податок» визначає механізм справляння фіксованого сільськогосподарського податку, що сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками у грошовій формі. Великий крок у процесі податкового реформування був здійснений 22 травня 2003, коли був прийнятий Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб», що вступив в силу з 01.01.2004 року. Принциповим нововведенням цього Закону є деталізація термінів [12], зміна ставки оподаткування доходів громадян: з 1.01.2004 встановлено на рівні 13%, незалежно від розміру та місця отримання доходу, а з 1.01.2007 ця ставка становитиме 15%, на відміну від діючого раніше Декрету КМУ, що встановлював наступні ставки оподаткування: Таблиця 1.1 Розмір місячного сукупного оподатко вуваного доходу (у мінімальних місячних заробітних платах) Ставки та розміри податку 1 мінімальна заробітна плата включно не оподатковується від 1 мінімальної заробітної плати + 1 крб. до 10 мінімальних заробіт них плат включно 10% суми, що перевищує мінімальну заро бітну плату від 10 мінімальних заробітних плат + 1 крб. до 20 мінімальних заробіт них плат включно податок з 10 мінімальних заробітних плат + 20 % суми, що перевищує 10 мінімальних заробітних плат від 20 мінімальних заробітних плат + 1 крб. до 30 мінімальних заробітних плат включно податок з 20 мінімальних заробітних плат + 35 % суми, що перевищує 20 мінімальних заробітних плат понад 30 мінімальних заробітних плат податок з 30 мінімальних заробітних плат + 50 % суми, що перевищує 30 мінімальних заробітних плат Отже, ми бачимо, що податкове законодавство України постійно розвивається, реагує на реалії життя. Приймаються нові нормативні акти, повинні ще більш детально регулювати всі виникаючі у цій сфері правовідносини, обговорюється проект Податкового кодексу, основного нормативно-правового акту, що регулює оподаткування. Планується, що він регламентуватиме зокрема, правовий статус платників податків і податкових органів, взаємостосунки між ними, порядок і умови притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства, опротестування дій податкових органів ті їхніх посадових осіб, тощо. 1.2. Правова характеристика спрощеної системи оподаткування фізичних осібЗгідно зі ст..42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом [1]. Відповідно, механізм та гарантії реалізації цього конституційного права можуть бути визначені в законодавстві України. Автор даної дипломної роботи вважає, що в наш час, найбільш актуальною є державна підтримка, у першу чергу, суб’єктів малого підприємництва. Зазначене положення закріплено у Господарському кодексі України. Так, у ньому визначено, що держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього [2, ст.48].В Україні діє спеціальний законодавчий акт, що регулює зазначені відносини, а саме Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 [13]. Відповідно до нього, суб'єктами малого підприємництва є: фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності; юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро. [13, ст.1] Автор роботи хоче звернути вашу увагу на те, що одним з основних напрямів державної підтримки малого підприємництва є спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності. Для суб’єктів малого підприємництва спрощена система оподаткування встановлюється законодавством [13, ст.11], згідно з яким, може застосовуватися спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, яка передбачає: заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку; застосування спрощеної форми бухгалтерського обліку та звітності. Порядок ведення спрощеної системи бухгалтерського обліку та звітності визначається Кабінетом Міністрів України. Дана система може застосовуватися поряд з діючою загальною системою оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва. До спрощеного способу оподаткування можливо віднести, крім єдиного податку, фіксований податок, фіксований сільськогосподарський податок, податок на промисел. Таким чином, відповідно до діючого законодавства України в державі можуть діяти дві системи оподаткування – загальна і спрощена. 1.2.1 Єдиний податок Сплата єдиного податку являє собою спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, особливості застосування якої закріплені в Указі Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» [24]. Автор хоче підкреслити, що застосування такої системи є найбільш розповсюдженим способом оподаткування суб’єктів малого підприємництва. Таким суб’єктам дається право вибору між оподаткуванням по загальній чи спрощеній системі. Платниками єдиного податку є суб’єкти малого підприємництва, а саме: фізичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи: юридичні особи будь-якої організаційної форми та форми власності. Певні категорії осіб не можуть бути платниками єдиного податку [24, п.7]. До них відносяться: суб’єкти підприємницької діяльності, яким для роботи, згідно з Законом України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” [14] необхідне придбання спеціального патенту; довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи; суб’єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам — учасникам та засновникам даних суб’єктів, які не є суб’єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків; фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами; спільну діяльність, тобто діяльність на підставі договору про спільну діяльність, що передбачає об’єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети.Перейти на спрощену систему оподаткування можуть фізичні особи – підприємці, що відповідають певним вимогам. Однією з перших умов не тільки переходу але й подальшого перебування на спрощеній системі – виручка підприємця не повинен перевищувати 500 тис. гривень за календарний рік (тобто з з 1 січня по 31 грудня включно). Так, наприклад, підприємець який у грудні 2005р. отримав виручку 400 тис. гривень, а у січні 2006р. ще 350 тис. гривень, то вн може лишитися платником єдиного податку, якщо окремо за 2005 та 2006 рр. його виручка не прервищуватиме максимально дозволеного розміру [46, с.38-42]. Автору хотілося б розкрити питання про те, які суми необхідно включати в виручку: виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Тут необхідно сказати, по-перше, що виручку підприємець-платник єдиного податку визначає касовим методом, тобто враховує тільки надходженяя на розрахунковий рахунок чи кошти, отримані готівкою. По-друге, виручкою є тільки плата за продукцію (послуги, товари, роботи). До неї не входять суми, що отримані на розрахунковий рахунок чи готівкою, але не пов’язані з продажем (наприклад, відсотки банка, кошти, залучені в кредит чи по договору позики, суми надлишково сплачених податків та зборів, які повертаються платнику у встановленому законом порядку і т.д.). Загалом, на розмір єдиного податку підприємця виручка не впливає, але її необхідно підрахувати для підтвердження самого права бути платником єдиного податку, а також для складання обліку. Другою умовою переходу на сплату єдиного податку є кількість робітників. Якщо підприємець бажає сплачувати єдиний податок в трудових відносинах з ним, враховуючи членів його сім’ї, може перебувати не більше 10 осіб. Тут необхідно розказати докладніше. Приватний підприємець не повинен мати більше 10 робітників одночасно, тобто в один день. А на протязі року у нього можуть працювати скільки завгодно осіб, за умови, що деякі працівники будуть звільнятися, а на їх місце прийдуть інші. [24, ст.1]. Податкова відстежує кількість робітників у приватного підприємця-платника єдиного податку за допомогою Довідки про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку. Приватні підприємці зобов’язані отримувати їх на кожного свого працівника. Останні повинні весь час тримати їх на робочому місці, оскільки працівники контролюючих органів мають право перевіряти їх наявність. Довідка є іменною і дійсна тільки при наявності документа, що встановлює особу. Тому, автор хоче наголосити на наступному моменті, можливість передавати довідки іншим, не вказаним у ній особам, виключена. Прийнявши на роботу нового працівника слід отримати на нього персональну довідку, це треба зробити ще до того моменту, як він почне працювати. При звільненні працівника документ поведтається в податкову, яка його видала. Автор даної дипломної роботи зазначає певні категорії приватних підприємців, які не зможуть стати платниками єдиного податку, це пов”язано з тим, що вони займаються наступними видами діяльності: торгівля лікеро-горільчаними та табачними виробами, паливно-мастильними матеріалами; діяльність у сфері грального бізнесу (у тому числі діяльність, пов’язана з відкриттям казино, інших гральних місць, гральних автоматів з грошовим чи майновим виграшем, проведенням лоторей і розіграшів з виплатою виграшів у готівковій чи майновій формі); обміном іноземної валюти; виробнцтво підакцизних товарів, експорт, імпорт чи іх оптовий продаж; видобування чи виробництво дорогоцінних металів та коштовного каміння, оптова та роздрібна торгівля промисловими виробами із дорогоцінних металів, що повинні ліцензуватися. Ми хочемо звернути увагу на те, що у приватного підпрємця, що переходить на єдиний податок, не повинно бути заборгованостей по сплаті податків та зборів. Це положення закріплено в законодавстві, де говориться, що заява про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності подається не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов’язкових платежів за попередній звітний (податковий) період. [24, ст.4]У тому випадку, коли вже виконані всі законодавчі вимоги, перейти на сплату єдиного податку можливо з початку любого кварталу на вибір підприємця. Для цього, не пізніше ніж за 15 днів до початку вибраного періоду (кварталу) в податковий орган підприємець подає Заяву проправо застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності. Також зазделегідь необхідно сплатити єдиний податок, не менш ніж за місяць, і надати копію відповідного платіжного документу разом з заявою. Податковий орган видає підприємцю Свідоцтво протягом 10 робочих днів після подачі заяви. Якщо ж під час розгляду заяви з’ясується, що підприємець не відповідає висунутим умовам, то йому надають мотивовану відмову у письмовій формі. Свідоцтво видається на 1 календарний рік. Після його закінчення підприємецю автоматично буде вважатися працюючим на загальній системі оподткування. З усього вищезазначеного можна сказати, що чинним законодавством у досить повній мірі врегульовано питання оподаткування по єдиноми податку і порядок переходу на єдний податок. Питання виникають лише відносно ставки податку. На кожен вид підприємницької діяльності депутати місцевії ради встановлюють окрему ставку єдиного податку. Але видів підприємницької діяльності настільки багато, що депутати фізично не можуть скласти їх перелік і встановити окремі ставки. Тому, як правило, зазначають одну окрему ставку для «інших видів діяльності», за якою сплачують податок всі, на чий вид діяльності немає окремої ставки. 1.2.2.Фіксований податок Фіксований податок - один з видів спрощеного оподаткування доходів фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності. Фіксований податок був введений в дію Декретом КМУ «Про прибутковий податок з громадян» [19]. З 1.01.2004р. вступив в силу Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 [12], в якому було збережено право сплачувати фіксований податок, тобто розділ IV Декрету продовжує діяти до моменту введення в дію спеціального закону з питань оподаткування фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності. Таким чином, правила сплати фіксованого податку у зв’язку з прийняттям Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» практично не змінилися. Ми хочемо звернути вашу увагу на такий факт - платниками фіксованого податку можуть бути лише фізичні особи – приватні підприємці. Це можна пояснити тим, що обома вищезазначеними актами платниками визначені тільки фізичні особи (у тому числі фізичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи), тому, виходячи з того, що фіксований податок – це спосіб оподаткування фізичних осіб, юридичні особи не можуть бути платниками фіксованого податку. Законодавством визначені певні умови, за яких фізична особа – приватний підприємець може перейти на спрощену систему оподаткування за фіксованим податком. До них відносяться: 1. Кількість осіб, які знаходяться у трудових відносинах з приватним підприємцем, включаючи членів його сім’ї, не повинна перевищувати 5 чоловік; 2. Валовий дохід від здійснення підприємницької діяльності за останні 12 місяців, що передують місяцю придбання патенту, не повинні перевищувати 7000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (119 000 грн.); 3. Підприємницька діяльність повинна бути пов’язана з продажем товарів та наданні супутніх з таким продажем послуг на ринку та зі сплатою ринкового збору. Автор хоче звернути вашу увагу на той факт, що платникам фіксованого податку забороняється торгівля лікеро-горілчаними та тютюновими виробами. Право на сплату фіксованого податку підтверджується патентом. Форма патенту затверджується Наказом ДПАУ «Про затвердження форми патенту та порядку його заповнення» [26]. У разі обрання способу оподаткування доходів по фіксованому податку приватний підприємець повинен отримати патент. Для цього підприємцю необхідно сплатити фіксований збір, розмір якого встановлюють місцеві ради, а також скласти і подати до податкових органів заяву на отримання патенту. В заяві повинна міститися наступна інформація: прізвище, ім’я, по батькові заявника — платника фіксованого розміру прибуткового податку з громадян; ідентифікаційний номер платника податку; місце здійснення діяльності – вказується територіальне розташування місця здійснення підприємницької діяльності, де патент буде дійсним; вид діяльності (наприклад, роздрібна (дрібнооптова) торгівля на ринках, надання супутніх такому продажу послуг); перелік та ідентифікаційні номери осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником податку, або членів його сім’ї, які беруть участь у здійсненні підприємницької діяльності; інформацію про доходи платника податку від здійснення підприємницької діяльності за останні 12 місяців або про неотримання таких доходів.Та інформація, що стосується доходів приватного підприємця та осіб що знаходяться з ним у трудових відносинах переноситься в патент, тобто патент заповнюється на основі даних, вказания у заяві. Саме тому заявнику необхідно вказувати у заяві точні дані. Податковими органами ці дані не перевіряються, але при цьому законодаством вказується, що відповідальність за достовірність таких даних несе платник фіксованого податку. Для одержання патенту платник податку подає до податкового органу за місцем проживання заяву, складену в довільній формі та документ про сплату фіксованого податку. [19] Податковий орган зобов’язаний видати патент протягом трьох робочих днів з дня прийняття вказаної заяви від платника податку, оформленої належним чином. Або надати мотивовану відмову у виданні патенту. Розміри фіксованого податку встановлюються відповідною місцевою радою залежно від територіального розташування місця торгівлі і не можуть бути менше ніж 20 гривень та більше ніж 100 гривень за календарний місяць для громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність самостійно.Для одержання патенту на здійснення підприємницької діяльності на всій території України, фіксований податок встановлюється у розмірі 100 гривень. Автор хоче звернути вашу увагу на той факт, що у тому разі, коли платник податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім’ї, розмір фіксованого податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу. У такому випадку платник фіксованого податку має право самостійно доплатити 50 відсотків суми встановленого фіксованого податку з розрахунку на кожну додаткову особу та повідомити про це податковий орган, який зобов’язаний внести відповідні зміни до патенту в строки, передбачені для його видачі. Оригінал патента видається приватному підприємцю, і передача його іншим фізичним особам не дозволяється. Працівники приватного підприємця повинні мати на робочому місці завірені (підтверджені) фото-, ксерокопії патента, а також паспорт чи інший документ, що встановлює особу, так як патент вважається дійсним тільки при наявності вказаних документів. Оригінал патенту повинен знаходитися на робочому місці підприємця, а в разі його втрати необхідно отримати дублікат патента, тому що тільки наявність цього документу підтверджує право сплачувати фіксований податок. Дублікат видається тією ж Державною податковою інспекцією, що видавала оргінал, на підставі письмової заяви та довідки з органів Міністерства внутрішніх справ України чи інших уповноважених органів. Патент, його дублікат і фото-, ксерокопії видаються безкоштовно. [26] Приватний підприємець може отримати патент на строк від 1 до 12 календарних місяці на свій розсуд. Вибір строку залежить від періоду, за який приватний підприємець може повністю сплатити фіксований податок. Для отримання патента достатньо сплатити фіксований податок не менше ніж за 1 календарний місяць. У самому патенті відображається термін дії патенту та сума, фактично сплачена за строк дії патенту. Законодавством закріплена можливість подовження сторку дії патенту. У разі подовження терміну дії патенту про це на зворотному боці оригіналу за підписом керівника, а в разі його відсутності — заступника керівника державної податкової інспекції, що видала патент, робиться відмітка: “Термін дії патенту подовжено з (число, місяць (літерами), рік) по (число, місяць (літерами), рік) на підставі (назва документа про сплату фіксованого податку)» [26]. Про подовження строку дії патенту необхідно подати у податкову інспекцію відповідну заяву. Податковий орган зобов’язаний видати патент (з записом про подовження) на протязі трьох робочих днів з дня прийняття вказаної заяви або, в разі недотримання необхідних умов, відмовити в подовженні патенту. По закінченні строку дії патенту підприємець, при бажанні залишитись платником фіксованого податку, повинен отримати новий патент. Автор виводить наступний підсумок з вищевикладеного – сплата фіксованого податку неможлива без отримання у податових органах патенту. Для отримання патенту підприємцю необхідно відповідати певним умовам, що визначені законодавством. Це і розмір валового доходу, і кількість працівників, і окреслене коло діяльності. Сплата фіксованого податку – це виключна перевага фізичної особи – приватного підприємця. 1.2.3. Фіксований сільськогосподарський податокФіксований сільськогосподарський податок - це альтернативна система оподаткування, її планувалось використовувати до 1.01.2004 року, але трмін дії було продовжено до 31.12.2009 року. Законом України «При фіксований сільскогосподарський податок» [11] чітко визначено об’єкт оподаткування. Об’єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку (далі — платники податку) є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах). Отже, з 1.01.2003 платниками фіксованого сільскогосподарського податку можуть бути рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства, які сплачують податок як за сільскогосподарські угіддя (ріллю, сінокоси, пасовища, багаторічні насадженя), так і за землі водного фонду. Продукція сільскогсподарського виробництва – продукція яку виробляють у сільському господарстві і яка відповідає кодам 01.11 - 01.42 та 05.00.1 – 05.00.42 Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97, затвердженого Наказом Держстандарту України від 30.12.1997 року №822. [27] Отже, до продукції сільского господарства зараховують продукцію рослинництва, тваринництва, змішаного сільского господарства, послуги в сільському господарстві, послуги в таринництві (коди 01.11 – 01.42) та рибу, ракоподібні, молюски, іншу водну продукцію, перли (код 05.00.1 – 05.00.42) Законодавством до валового доходу від реалізації сільськогосподарської продукції власного вирбництва вносять також вартість реалізованої продукції: рослинництва і тваринництва власного виробництва; виробленої із сільськогосподарської сировини власного виробництва на власних переробних підприємствах; виробленої з власної сировини на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства; вартість наданих послуг (послуги машинно-тракторного парку, будівельних і ремонтних бригад, інші послуги), пов’язаних із сільськогосподарським виробництвом. [28] Законодавство встановлює певні категорії суб”єктів підприємницької діяльності, які можуть бути платниками фіксованого сільскогосподарського податку. До них відносяться наступні суб’єкти підприємницької діяльності: які належать до сільскогосподарських підприємств; які займаються сільскогосподарською діяльністю (виробництво, вирощування), переробкою, збутом сільскогосподарської продукції. Ця ознака передбачає обов’язкову наявність сільскогосподарських угідь та/або земель водного фонду, у яких сума, одержана від реалізації сільскогосподарської продукції власного виробництва та продуктв її переробки за попередній звітній (податковий) рік перевищує 75% (до 1.01.2004 р. – 50%) загального валового доходу підприємства. У Законі України «Про фіксований сільскогосподарський податок» визначається ставка фіксованого сільськогосподарського податку. Вона встановлюється з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 року, відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,15; для багаторічних насаджень — 0,09; для земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах, — 0,45 відсотка грошової оцінки одиниці площі ріллі по областях та Автономній Республіці Крим. [11] Автору роботи хотілося б звернути вашу увагу на такий факт: грошова оцінка сільськогосподарських угідь у разі необхідності може уточнюватися згідно із законодавством. Крім того, для платників податку, які здійснюють діяльність у гірських зонах та на поліських територіях, ставка фіксованого сільскогосподарського податку з 1га сільскогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,3 для багарічних насаджень – 0,1 [54] Платники податку визначають суму фіксованого сільськогосподарського податку на поточний рік і подають розрахунок органу державної податкової служби за місцем знаходження платника податку до 1 лютого поточного року. Сплата податку проводиться щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем базового звітного (податкового) місяця у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах: у I кварталі — 10 відсотків; у II кварталі — 10 відсотків; у III кварталі — 50 відсотків; у IV кварталі — 30 відсотків.На сьогоднішній час фіксований сільскогосподатрський податок сплачується виключно в грошовій формі. Однак до недавнього часу сільскогосподарські товаровиробники мали право вибору форми його виплати: або грошима, або у вигляді поставок сільскогосподарської продукції заготівельним чи переробним підприємствам, з якими районна адміністрація укладала договір. Кількість продукції, яка поставляється за рахунок фіксованого сільскогосподарського податку, визначалась виходячи з нарахованої до виплати у звітньому періоді суми такого податку та договірної ціни (але не нижче біржевої вартості за вирахуванням витрат, пов’язаних з прийманням продукції) на продукцію. Платники фіксованого податку пераховують кошти на окремий рахунок відділень Державного казначейства України і районах за місцерозташуванням земельної ділянки. Відділення державного казначейства наступного дня після надходження коштів розмежовують та перераховують суми податку у відповідні бюджети і державні цільові фонди та повідомляють податковий орган про суми податку та іх розміщення. Як бачимо, для сільскогосподарський товаровиробників у період структурних змін в економіці та соціальному житті країни сплата фіксованого податку має цілий ряд переваг, серед яких зменшення кількості сплачуваних податків та зборів, істотне полегшення ведення обліку та звітності, яке не потребує спеціальних знань в області оподаткування. 1.2.4. Податок на промисел. Правові засади справляння податку на промисел регулюються Декретом Кабінету Міністрів України "Про податок на промисел" [21]. Платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів. Об’єктом оподаткування є сумарна вартість товарів за ринковими цінами, що зазначається громадянином у декларації, поданій до державної податкової інспекції по району (місту) за місцем проживання, а громадянином, який не має постійного місця проживання в Україні, — за місцем продажу товарів [54]. Не декларується та не оподатковується продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва, а також продаж автотранспортних засобів, які перебувають у приватній власності громадян, якщо вони реалізуються один раз протягом року. Ставка податку на промисел встановлюється в розмірі 10% указаної в декларації вартості товарів, що підлягають продажу протягом трьох календарних днів, але не менше розміру однієї мінімальної заробітної плати. У разі збільшення терміну продажу товарів до семи календарних днів ставка податку подвоюється. Податок на промисел сплачується у вигляді придбання одноразового патенту на торгівлю, вартість якого визначається на підставі вказаної платником сумарної вартості товарів і ставки податку. Сума податку за невикористаним патентом поверненню не підлягає. Мінімальний термін дії одноразового патенту — 3, максимальний — 7 календарних днів. Форма патенту встановлюється Головною державною податковою інспекцією України. Податок на промисел зараховується до місцевих бюджетів за місцем придбання одноразового патенту.Автор звертає вашу увагу, що оскільки здійснення торговельної діяльності з придбанням одноразового патенту не передбачає систематичної підприємницької діяльності, законодавство не містить обов'язку вести облік доходів та видатків платника податку. Водночас, обов'язковою умовою здійснення зазначеної діяльності є продаж товарів виключно на території ринків. Як підсумок, зазначимо, що податкове законодавство не стоїть на місці. Воно постійно розвивається, вдосконалюється. Приймаються нові закони, обговорюється проект Податкового кодексу. Існуюче ж законодавство з питань оподаткування фізичних осіб пропонує нам дві системи оподаткування. Це традиційна (загальна) і спрощена. У цій главі ми досить детально розглядали спрощену систему оподаткування. Про традиційну систему мова піде у наступній.Щодо спрощеної системи, у даній дипломній роботі були розглянуті наступні приклади спрощеної системи оподаткуання фізичної особі – це єдиний податок, фіксований податок, фіксований сільскогосподарський податок і податок на промисел. Відносно зазначених податків законодавством встановлюється певні вимоги, яким повинні відповідати особи, що бажають оподатковуватися за спрощеною системою. Тут і обмеження відносно видів діяльності, і обмеження кількості робітників, і продаж товарів виключно на території ринків, і належність тільки до сільськогосподарських підприємств та інші. Законодавством закріпляються окремі для кожного з податків об’єкти оподаткування, закріплені строки чи конкретні дати коли необхідно подавати до податкових органів документи відносно обліку та звітності підприємства. Але, незважаючи на це, діючі законодавчі акти не на досить високому рівні регулюють зазначені правовідносини. Більшість законодавчих актів застарілі і не відповідають сучасним вимогам. РОЗДІЛ 2. Правові засади функціонування традиційної системи оподаткування фізичних осіб в Україні 2.1. Характеристика традиційної системи Основною метою оподаткування фізичної особи є спорідненість процесів формування бюджетних прибутків та збалансованості бюджетів. Порядок обчислення і сплати податку з доходу є головною відмінною рисою загальної системи оподаткування приватних підприємців. Справляння податку з доходів громадян досить добре врегульовано нормативними актами. А саме: Законом України від 22 травня 2003 року “Про податок з доходів фізичних осіб”[12] , IV розділом Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.93р. №13-92 “Про прибутковий податок з громадян” (зі змінами та доповненнями) [19] та розробленою на його підставі Інструкцією про прибутковий податок з громадян, затвердженою наказом ГДПІ України від 21.04.93 р. №12 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.93 р. за №64 зі змінами і доповненнями. [29] Автор роботи наголошує, що, як зафіксовано в законодавстві, приватні підприємці сплачують податок протягом року шляхом перерахування до бюджету авансових внесків у розмірі 25% річної суми цього податку. Річна сума податку визначається податковими органами на підставі поданої приватними підприємцями декларації. Якщо приватний підприємець тільки починає здійснювати свою діяльність, він подає декларацію про очікуваний (оціночний) у поточному році дохід, а далі – декларацію про фактично отриманий протягом року дохід. Для сплати авансових платежів встановлено такі терміни: до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня, до 15 листопада. У разі значного збільшення або зменшення протягом року доходу приватного підприємця податковими органами провадиться перерахунок сум податку за строками сплати податку, що не настали. Суми податку, сплачені у вигляді авансових платежів, пред’явлених податковими органами, враховуються при остаточному розрахунку суми податку на підставі документального підтвердження факту сплати податку. Крім сплати авансових сум приватні підприємці зобов’язані подавати до податкового органу щоквартально протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, декларації за підсумками діяльності наростаючим підсумком з початку року з урахуванням результатів діяльності у четвертому кварталі. Тобто не пізніше: 10 травня – за І квартал, 9 серпня – за перше півріччя, 9 листопада – за 9 місяців, 9 лютого наступного року – за звітний рік[29].Тут виникає питання – якій дохід треба вважати оподатковуваним? Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, у відсотках до валового доходу, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України. Після закінчення календарного року на підставі поданої підприємцем податкової декларації про фактично одержаний дохід за минулий рік податкові органи проводять остаточні розрахунки податку із сукупного чистого доходу. У разі, якщо сума податку, визначена за остаточним розрахунком із фактичного доходу, перевищує суму податку, сплачену авансовими платежами, різниця підлягає сплаті до бюджету. Якщо ж сума податку за остаточним розрахунком менша за сплачену суму авансовими платежами, різниця підлягає поверненню підприємцю або зараховується в рахунок сплати майбутніх платежів[61]. Автор вважає, що основна перевага традиційної системи оподаткування – це залежність розміру сплачених податків від безпосередніх результатів фінансово-господарської діяльності платника податків. Підприємці – фізичні особи, доходи яких оподатковуються за традиційним способом оподаткування, сплачують також внески до Пенсійного фонду, а також у ряд інших фондів, реєстрація в яких передбачена для осіб, що займаються підприємницькою діяльністю. Розмір внесків у Пенсійний фонд становить 32% від чистого доходу підприємця. При залученні до підприємницької діяльності найманих працівників із фонду оплати праці найманих працівників також нараховується 32% внесків у Пенсійний фонд. Податок з доходів фізичних осіб, виплачуваних найманим працівникам, підприємці утримують при виплаті доходів незалежно від обраного способу оподаткування. 2.2 Платники податку з доходів фізичної особи. Платників податку визначає Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” (зі змінами та доповненнями). Ним визначається у якості фізичної особи - громадянин України, фізична особа без громадянства або громадянин іноземної держави. Там же дається визначення поняття фізичної особи-резидента — фізична особа, яка має місце проживання в Україні, фізичної особи- нерезидента — фізична особа, яка не є резидентом України. У тому випадку, коли фізична особа проживає за кордоном, то її можна вважати резидентом тоді, коли дана особа має місце постійного проживання в Україні. А якщо особа має місце проживання і на Україні і за кордоном, то вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки в Україні. У разі неможливості визначити по цим крітеріям резиденство, фізична особа вважається резидентом якщо знаходиться в Україні не менше 183 днів на протязі періода чи періодів податкового року. Достатньою умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів сім’ї, її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності чи самостійне визначення особою основного місця проживання та території України. Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні факти, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України. Законом закріпюється поняття податкової адреси фізичної особи, в якості якої мається на увазі місце постійного або переважного проживання платника податку, місце його податкової реєстрації.[12] Різні категорії платників податку на прибутки мають рівні можливості в реалізації права на вільний вибір видів діяльності згідно зі своїми можливостями та професійною підготовкою, з урахуванням особистих інтересів та громадської необхідності. В Україні закріплені дві категорії платниківа податку: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України, Дохід з джерелом його походження з України — будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді: 1) процентів за борговими вимогами чи зобов’язаннями, випущеними (емітованими) резидентом; 2) дивідендів, нарахованих резидентом — емітентом корпоративних прав; 3) доходів у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах; 4) доходів у вигляді роялті, іншої плати за використання прав інтелектуальної (у тому числі промислової) власності, отриманих від резидента; 5) доходів у вигляді заробітної плати, нарахованих (виплачених, наданих) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України;6) доходів від надання в оренду (лізинг): нерухомості, розташованої на території України; рухомого майна, якщо орендодавець є резидентом України, або якщо користування таким майном здійснюється на території України, незалежно від того, чи є орендодавець резидентом чи нерезидентом; 7) доходів від продажу нерухомого майна, розташованого на території України; 8) доходів від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об’єкта рухомого майна) підлягає державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню згідно із законом України, або якщо місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України; 9) доходів від здійснення підприємницької діяльності, а також незалежної професійної діяльності на території України; 10) доходів, що виплачуються (надаються) резидентами у вигляді виграшів і призів, у тому числі у лотерею (крім державної); благодійної допомоги, подарунків; 11) доходів у вигляді активів, що передаються у спадщину, якщо такі активи або джерело їх виплати знаходяться на території України; 12) інших доходів як виплати чи винагороди за цивільно-правовими договорами, одержуваних резидентом або нерезидентом, якщо джерело виплати (нарахування) таких доходів знаходиться на території України, незалежно від резидентського статусу особи, що їх виплачує (нараховує). Іноземний дохід — дохід, відмінний від доходу з джерелом його походження з території України. Таким чином, до фундаменту оподаткування фізичних осіб на Україні покладено два основних принципа: 1) принцип рівності у податковій сфері іноземних осіб, осіб без громадянства і громадян держави, на території якої вони отримують прибутки. 2) право держави, громадяни якої отримують прибутки за її межами, оподатковувати ці прибутки, тому що отримані від оподаткування кошти повинні йти на на розвиток виробництва даної території. 2.3.Об’єкти оподаткування Об’єкт оподаткування тісно пов'язаний з категорією платника податку, тому що обов’язок плати податку виникає у платника при наявності у нього об’єкта оподаткування. Існує ряд загальних положень для визначення об’єкта оподаткування при нарахуванні та виплаті податку на прибутки фізичної особи. До них відносяться: доходи - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами. До доходів платника податку також включається звичайна вартість майна, яке передається платником податку за довіреністю іншій особі, якщо умови такої довіреності передбачають право тієї особи продати майно або відчужити його в інший спосіб, крім такої передачі між членами подружжя у межах спільної часткової або спільної сумісної власності. додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його роботодавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (13.05.2014)
Просмотров: 764 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: