Реферат на тему:Норми та джерела кримінально-виконавчого законодавства - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Норми та джерела кримінально-виконавчого законодавства. План 1. Норми та джерела кримінально-виконавчого законодавства 2. Кримінально-виконавчі правовідносини та їх елементи Норми кримінально-виконавчого права - це загальнообов'язкові правила поведінки, які знаходять своє відображення у нормативно-правових актах і регулюють суспільні відносини, що виникають в процесі виконання (відбування) кримінальних покарань. Механізм правового регулювання працює наступним чином. Норми права як правила поведінки безпосередньо впливають на поведінку людей, визначаючи, яким чином людина повинна себе поводити, і тим самим впливають на фактичні суспільні відносини. Норма являє собою основний елемент галузі права. Норми, які регулюють однорідні суспільні відносини в межах однієї галузі, об'єднуються в інститути. Наприклад, у межах галузі кримінально-виконавчого права можемо виділити такі інститути, як інститут виконання покарання у виді позбавлення волі (ст. 43-81 КВК України), інститут звільнення від відбування покарання (ст. 152-155 КВК України) та цілу низку інших. Сукупність інститутів утворює третій, вищий рівень — саму галузь права. Отже, система кримінально-виконавчого права, тобто його внутрішня побудова, може бути представлена у вигляді схеми: норма — інститут -галузь. Норми кримінально-виконавчого права - це встановлені державою загальнообов'язкові правила поведінки, які регулюють суспільні відносини, що виникають в процесі виконання (відбування) кримінальних покарань. Регулюючи суспільні відносини, що виникають при виконанні (відбуванні) кримінальних покарань, норми права регламентують права і обов'язки суб'єктів, що виконують та відбувають покарання. Залежно від характеру правила, що встановлюється тією чи іншою нормою, правові норми можна розподілити на забороняючи, уповноважуючі та зобов'язуючі. Різновидом уповноважуючої норми для засуджених є заохочувальна норма. Норма кримінально-виконавчого права, як і будь-яка інша правова норма, складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Гіпотеза встановлює умови, за яких діє норма, диспозиція визначає правило поведінки або припис, санкція передбачає несприятливі правові наслідки, які наступають за порушення вимог диспозиції норми. Особливістю норм кримінально-виконавчого права є те, що передбачені його нормами санкції викладені, як правило, в окремій нормі. Як і норми будь-якої галузі права, норми кримінально-виконавчого права закріплені у відповідних джерелах. Джерела кримінально-виконавчого права - це акти органів влади або інших уповноважених органів держави, які містять норми кримінально-виконавчого права. Юридичною базою для кримінально-виконавчого права є Конституція України. Безпосередньо норм кримінально-виконавчого права Конституція України не містить, проте в ній визначаються загальні засади суспільного ладу та політики нашої держави, закріплюється принцип верховенства права та закону, визначаються основні конституційні засади державного управління, права, свободи і обов'язки людини та громадянина. В Конституції закріплені загальноправові (конституційні) принципи, які діють у всіх галузях права. У ч. 1 ст. 62 Конституції міститься норма, яка передбачає, що ніхто не може бути підданий кримінальному покаранню, поки його вину не буде доведено в законному порядку і встановлено вироком суду. Крім того, п. 14 ст. 92 Конституції визначає, що виключно законами України визначаються організація і діяльність органів і установ виконання покарань. Взагалі норми Конституції є нормами прямої дії, а всі закони України, в тому числі й норми кримінально-виконавчого законодавства, повинні відповідати її вимогам. До системи джерел кримінально-виконавчого права входять: - Кримінально-виконавчий кодекс України; - інші кодифіковані законодавчі акти (Кримінальний кодекс України, Кодекс законів про працю тощо); - Закони України; - нормативно-правові акти Президента України та Кабінету Міністрів України; - міжвідомчі та відомчі нормативні акти з питань виконання і відбування кримінальних покарань; - міжнародні акти, чинні на території України і ратифіковані Верховною Радою України у встановленому законом порядку. Основним джерелом, що містить конкретні норми кримінально-виконавчого законодавства і регулює порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань, є Кримінально-виконавчий кодекс України, який був прийнятий 11 липня 2003 р. і набув чинності 1 січня 2004 р. Кодекс поділяється на Загальну та Особливу частини і складається з 5-й розділів, 26 глав та містить 166 статей. До КВК в Україні діяв Виправно-трудовий кодекс України, який був прийнятий ще 23 грудня 1970 р. і набув чинності 1 червня 1971 р. Перший Виправно-трудовий кодекс УСРР був прийнятий у 1925 р. (ВТК РРФСР - у 1924 р.) Закони України є актами, які мають вищу юридичну силу і є обов'язковими для виконання на всій території України. Зокрема, Законом України " Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23 червня 2005 р. визначаються основні засади, принципи діяльності, структура та повноваження ДКВС, на яку покладаються завдання щодо здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань. Норми кримінально-виконавчого права можуть міститися у комплексних законах, тобто таких, що містять норми кількох галузей права, в тому числі й кримінально-виконавчого. Так, наприклад, Закон України "Про прокуратуру" визначає завдання, напрямки діяльності прокуратури, її структуру та інше. Але поряд із цим, вказаним законом визначається і порядок здійснення прокурорського нагляду за виконанням кримінальних покарань. Крім того, до таких законів України можна віднести наступні: "Про міліцію", " Про адвокатуру", "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", "Про застосування амністії в Україні", "Про зайнятість населення", "Про соціальну адаптацію осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк", "Про службу у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", "Про державну виконавчу службу" і деякі інші. Норми кримінально-виконавчого права можуть міститися також в Указах та інших актах Президента України. Так, наприклад, Указом Президента України від 22 квітня 1998 р. утворено Державний департамент України з питань виконання покарань, Указом Президента від 31 липня 1998 р. затверджено Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань. Указом Президента України від 19 липня 2005 р. № 1118/2005 було затверджено Положення про здійснення помилування, яке визначає умови і порядок подання клопотань про помилування засудженими, а також порядок їх розгляду уповноваженим органом. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України можуть містити норми, які регулюють окремі питання, що виникають під час виконання покарань: наприклад, порядок оплати праці осіб, засуджених до позбавлення волі, організацію харчування і матеріально-побутового забезпечення цих осіб, а також цілу низку інших питань. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2006 р. № 683 "Про внесення змін до переліку центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів " функції спрямування та координації діяльності Державного департаменту України з питань виконання покарань були покладені на Міністерство юстиції України. Міжвідомчі та відомчі нормативні акти видаються у вигляді наказів, правил, положень, інструкцій відповідних міністерств та відомств з питань виконання та відбування кримінальних покарань. Найбільша кількість відомчих нормативних актів з питань виконання (відбування) кримінальних покарань видається Державним департаментом України з питань виконання покарань. Основним відомчим нормативним актом в цій сфері можна вважати Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі - Правила), введені в дію наказом Департаменту № 275 від 25 грудня 2003 р., які конкретизують норми КВК України з окремих питань виконання і відбування кримінальних покарань у виді арешту, позбавлення та обмеження волі. Наказом Департаменту від 16 лютого 2005 р. № 27 була затверджена Інструкція з організації порядку і умов відбування покарання у виді обмеження волі. Прикладом міжвідомчого нормативного акту є спільний наказ Департаменту, МВС України та Міністерства праці та соціальної політики № 250/1562/342 від 12 грудня 2003 р. "Про порядок взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ та центрів зайнятості населення щодо надання особам, які звільнені від відбування покарання, допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, соціальній адаптації". Спільним наказом Департаменту та МВС України від 19 грудня 2003 р. № 270/1560 затверджено Інструкцію про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. До джерел кримінально-виконавчого законодавства також належать міжнародно-правові акти, ратифіковані у встановленому законом порядку. До таких актів можуть бути віднесені Віденська угода 1989 р.; Європейські конвенції "Про нагляд за умовно засудженими і умовно звільненими правопорушниками " (1964 р.), "Про передачу засуджених осіб" (1983 р.), які були ратифіковані Верховною Радою України й набули чинності для України з 1 січня 1996 р., а також ціла низка інших. Кримінально-виконавчі правовідносини та їх елементи Визначення поняття кримінально-виконавчих правовідносин ускладнюється тим, що вони розглядаються у різних аспектах. Це кримінально-виконавчі правовідносини, які регулюють виконання і відбування кримінальних покарань, кримінально-виконавчі правовідносини, які регулюють звільнення від відбування кримінальних покарань, кримінально-виконавчі правовідносини у сфері відносин між персоналом органів і установ виконання покарань та засудженими тощо. Після вступу у законну силу КВК України 1 січня 2004 р. на наш погляд, суттєво оновилося та удосконалилося законодавство у сфері виконання покарань, у тому числі сформувалася її нова галузь. Кодексом є закріплено утворення в сфері виконання покарань створилась особлива група правовідносин, зміст яких має самостійне правове регулювання. Прийняті протягом 2004-2006 рр. відповідні нормативно-правові акти в цілому завершили роботу щодо створення необхідної законодавчої бази для належного функціонування органів та установ виконання покарань і приведення умов тримання засуджених відповідно до вимог загальновизнаних міжнародних правил і стандартів. І хоча в Україні спостерігається певна активізація наукових розвідок у плані дослідження кримінально-виконавчих правовідносин, на жаль, їх правова природа не набула свого завершення. Наше завдання полягає в обґрунтуванні кримінально-виконавчих відносин, які виникають тільки з приводу виконання та відбування кримінальних покарань. Виконання покарання і відбування покарання є категоріями правовими, які перебувають у сфері кримінально-виконавчих правовідносин, тому процес їх управління неможливий без існування відповідних нормативно-правових актів. Правові основи виконання і відбування покарань містяться в Основному Законі нашої держави - Конституції України, в законах, указах та розпорядженнях Президента України, постановах Кабінету Міністрів України та у відомчих актах Державного департаменту України з питань виконання покарань. Дані проведеного нами контакт-аналізу показали, що кримінально-виконавчі правовідносини протягом 16 років розглядалися вченими а у галузі кримінально-виконавчого права фрагментарно, зрідка у наукових статтях, у більшості випадків лише у підручниках. Таким чином, не буде помилкою стверджувати, що у сфері виконання та відбування покарань теоретичні засади поняття кримінально-виконавчих правовідносини поки що перебувають у методологічній кризі і тому потребують належного науково-методологічного забезпечення. Так, проведений аналіз ст. 1 КВК України, яка визначає мету і завдання кримінально-виконавчого законодавства, показав, що в ній передбачено не тільки порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань, захист інтересів особи, суспільства і держави, виправлення і ресоціалізацію засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, запобігання тортурам на нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. У статті також визначено підвалини, забезпечення виконання завдань (кримінально-виконавчого законодавства). Це принципи виконання кримінальних покарань, правовий статус засуджених, гарантії захисту прав засуджених, їх законних інтересів та обов'язків, порядок застосування до засуджених заходів впливу, система органів та установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності, нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань, участь громадськості у цьому процесі, порядок звільнення від відбування покарань, допомога особам, звільненим від покарань. Крім того, кримінально-виконавче законодавство, відповідно до Конституції України, забезпечує права і свободи людини і громадянина, а відповідно до міжнародно-правових зобов'язань діє в межах міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У свою чергу, мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства проходять через призму таких кримінально-виконавчих правовідносин, які є складовими елементами предмета кримінально-виконавчого права. Структура кримінально-виконавчих правовідносин передбачає, відповідно до теорії права, такі основні елементи: суб'єкти та інші учасники правовідносин, зміст правовідносин, об'єкти правовідносин, юридичні факти. Коротко охарактеризуємо їх. Так, суб'єктами правовідносин взагалі є сторони, які володіють найбільшим обсягом суб'єктивних прав і обов'язків, встановлених нормами права. Тому суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин, а також іншими учасниками правовідносин є юридичні та фізичні особи, які володіють певними суб'єктивними правами і обов'язками, врегульованими нормами кримінально-виконавчого законодавства. До числа суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин чинне законодавство відносить, по-перше, осіб, які відбувають кримінальні покарання, по-друге, органи, установи, які виконують ці покарання, по-третє, персонал слідчих ізоляторів, а також осіб, які підозрюються та обвинувачуються у вчиненні злочину, відносно яких суд застосував запобіжний захід у виді взяття під варту, прокурорів, які забезпечують нагляд за дотриманням законності адміністрацією органів та установ виконання покарань (ст. 22 КВК України); по-четверте, які володіють меншими за обсягом правами і обов'язками інші учасники кримінально-виконавчих правовідносин: громадські організації (ст. 25 КВК України), піклувальні ради (ст. 149 КВК), трудові колективи (ст. 165 КВК), окремі громадяни, рідні та близькі засуджених, які відвідують установи виконання покарань, цивільні особи, які працюють на виробництві в установах разом із засудженими. Таким чином, зміст кримінально-виконавчих правовідносин передбачає сукупність законних інтересів суб'єктів і учасників, їх поведінку, права та обов'язки, які залежать від виду кримінального покарання. Поняття об'єкта кримінально-виконавчих правовідносин охоплює явища і предмети, які реально виникають з приводу правовідносин. Об'єктом правовідносин можуть бути відповідні інтереси його суб'єктів чи учасників (певні блага, інтереси, наприклад, отримання побачення, посилки тощо.). Суттєвий вплив на кримінально-виконавчі правовідносини мають юридичні факти, які мають складових елементи: дії і події, у зв'язку з чим вони можуть виникати, змінюватися або призупинятися. Першоосновою виникнення кримінально-виконавчих правовідносин в якості юридичного факту (дії) є винесення стосовно осудної особи обвинувального вироку або набрання відносно даної особи обвинувальним вироком законної сили, дострокове звільнення особи від відбування покарання, закінчення строку покарання, призначеного судом, чи його виконання, смерть тощо. Змінюються кримінально-виконавчі правовідносини в якості юридичного факту у зв'язку з діями, які ускладнюють його склад, що, в свою чергу, тягне за собою зміни комплексу правовідносин, наприклад, заміна одного виду покарання на інший, особливо коли він погіршує стан засудженого, переведення засудженого з установи відкритого типу до установи закритого типу, зміна рівня безпеки тощо. Призупиняються кримінально-виконавчі правовідносини в якості юридичного факту, як правило, у зв'язку з якоюсь подією. Проведений аналіз норм кримінально-виконавчого законодавства показує, що події як юридичні факти спричиняють виникнення, зміну або призупинення правовідносин залежно від змін і обставин навколишнього середовища. Наприклад, у засудженого закінчився строк покарання, до засудженого законом застосована амністія або, відповідно до Указу Президента України, акт помилування. Таким чином спричинене припинення правовідносин може і дія: наприклад, рішення суду про звільнення за хворобою, у зв'язку вагітністю жінки, яка має дітей до 3-х років тощо. Характерними ознаками кримінально-виконавчих правовідносин є наступні: - визнання суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин не тільки органів і установ, що виконують покарання, осіб, засуджених до відбування кримінальних покарань, а й інших учасників зазначених правовідносин;— нерівнозначність правового положення суб'єктів цих правовідносин відповідно до чинного законодавства; - довготривалість правовідносин, оскільки вони мають реальний строк дії, встановлений вироком суду;— виникнення в процесі виконання і відбування кримінальних покарань не тільки простих, а й складних правовідносин, які можуть містити елементи правовідносин кількох галузей права; - визначеність реалізації кримінально-виконавчих правовідносин шляхом індивідуальної, а не солідарної відповідальності; - суворий контроль та нагляд за дотриманням суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин їх змістовної сторони. Таким чином, кримінально-виконавчі правовідносини — це врегульовані нормами кримінально-виконавчого законодавства взаємовідносини, які виникають, змінюються і припиняються між суб'єктами та іншими учасниками з приводу виконання та відбування покарання. Крім того, необхідно підкреслити, що кримінально-виконавчі правовідносини у сфері виконання та відбування покарань з прийняттям нового КВК України стали більш динамічними і змістовними суттєво вплинули на предмет кримінально-виконавчого права. Сьогодні є очевидним фактом те, що кримінально-виконавче законодавство має свій предмет регулювання, який передбачає сукупність всіх норм кримінально-виконавчих правовідносин. Кримінально-виконавчі правовідносини тісно пов'язані з іншими видами правових відносин, а саме: кримінальними, кримінально-процесуальними, трудовими, цивільними, сімейними, але виникають, змінюються і припиняються вони в межах кримінально-виконавчого законодавства. Так, правове становище суб'єктів цих правовідносин нерівнозначне, вони є довготривалими, оскільки мають реальний строк дії, встановлений судом. У процесі виконання та відбування покарання, як правило, виникають не лише прості, але й складні правовідносини, які можуть міститися елементи правовідносин кількох галузей права (цивільного, трудового, сімейного права). На думку таких російських вчених у галузі кримінально-виконавчого права, як В. Д. Філімонова, О. В. Філімонова, правовідносини, які регулюють поведінку засуджених, мають два рівня свого розвитку. Перший рівень передбачає врегульовані КВК загальні потреби засудженого (харчування, лікування, житло тощо), другий -визначає правовідносини, які регулюють процес виконання і відбування кримінального покарання з подальшим визначенням його застосування до засудженої особи. Правовідносини, які регулюють діяльність органів і установ виконання покарань щодо порядку умов виконання і відбування покарань, забезпечують її основну частину. Такі правовідносини складаються між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав і обов'язків. Крім того, наведені рівні потребують певного уточнення і розширення за рахунок правовідносин, що утворюються у сфері виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, у зв'язку з застосуванням адміністрацією органів і установ виконання покарань Указу Президента України "Про помилування" або Закону України "Про амністію" тощо. Засіб реалізації кримінально-виконавчих правовідносин передбачає дії, які повинні виконувати всі суб'єкти, тому час реалізації правовідносин, як правило, передбачений у нормі статті кримінально-виконавчого законодавства. Необхідно зазначити, що кримінально-виконавчі правовідносини, які регулюють діяльність органів і установ виконання покарань, мають свої відмінності від тих, що регулюють поведінку засуджених. Відмінність полягає в тому, що кримінально-виконавчі відносини, які виникають в процесі відбування покарання, спрямовані на врегулювання нормами кримінально-виконавчого законодавства прав і обов'язків засуджених, а ті, в свою чергу, перебувають у прямій залежності від умов відбування покарання. Таке положення кримінально-виконавчих правовідносин суттєво впливає на процес виправлення і ресоціалізацію засуджених, їх права і свободи. Важливо наголосити, що взаємозв'язок кримінально-виконавчих правовідносин з іншими видами правовідносин полягає у їх спільному впливі на один і той самий суб'єкт або в переростанні кримінально-виконавчих в інші види правовідносин: кримінальні, цивільні тощо. Література 1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. 2. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з утворенням Державного департаменту України з питань виконання покарань" від 11 грудня 1998 р. // Голос України. - 1999. - 19 січня. 3. "Про державні нагороди України" Закон України від 16 березня 2000 р. 4. "Про загальний військовий обов'язок і військову службу". Закон України в редакції від 18.червня. 99 (ст. 5). 5. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення права засуджених і осіб, які тримаються під вартою, на листування з питань, пов'язаних з порушенням прав людини". Заков України від 1 грудня 2005 р. / 36. поточи, законодавства нормат. актів, арбітражної та судової практики. -2006.-№3.-С.2. 6. "Про внесення змін до кримінально-виконавчого кодексу України" Закон України від 16 березня 2006 р. / 36. поточн. законодавства нормат. актів, арбітражної та судової практики. -2006.-№15. -С. 3. 7. "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" Закон України від 23 червня 2005 р. // Юрид. вісник України. -2005. - № ЗО. 8. "Про попереднє ув'язнення" Закон України від ЗОчервня 1993 р. // ВВР України. -1993. - № 35. - Ст. 360. 9. "Про застосування амністії в Україні" // Відомості Верх. Ради України, 1996, Закон України № 48, ст. 263). (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 620/96-ВР від 19.12.96 // Відомості Верх. Ради України, 1997, № 9, ст. 69). 10. Кримінально-виконавчий кодекс України // ВВР України. - 2003. - № 3-4. - Ст. 21. 11. Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар / СтепанюкА. X., Яковець І. С. За заг. ред. СтепанюкаАХ. -X.: ТОВ "Одіссей", 2006. - 560с. 12. Кримінальний кодекс України: Офіційний документ. - К.: Велес, 2006.-151с. 13. Наказ ДДУПВП "Про затвердження Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань" № 270/1560 від 19.12.2003. 14. Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ: Наказ ДДУПВП № 110 від 5. червня. 2000. 15. Положення "Про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України". -К., 2000. 16. Про практику призначення судами кримінального покарання: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 22 від 22.12.95 (пп. 4, 6, 9-13,17). ХІ.Антипов В. Проблеми застосування до неповнолітніх певних видів кримінального покарання // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 8. - С. 134-137. 18. Байдуж В, П. Шляхи удосконалення системи підбору та навчання кадрів для служби в підрозділах ДКВС України. - К.: ДДУПВП, 2006. -25 с. 19. Бандурка А. М., Денисова Г. А., Трубников В. М. Общая теория социальной адаптации освобожденных от отбывания наказания (правовой и социальной-психологический анализ уголовно-исправительной политики по реабилитации осужденных). - Харьков-Запорожье: НУВД ЗГУ, 2002. - 440 с. 20. Бандурка А. М., Севастьянов В.П, Правовое положение осужденных к лишению свободы: Пособие. - X., 1997.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (13.05.2014)
Просмотров: 716 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: