Реферат на тему: Народна суверенність - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Народна суверенність. У той час, коли старожитню добу з політично-державного боку характеризували великі імперії, а середньовічну — здебільшого одна універсальна імперія типу Святого Римського Цісарства Німецького Народу й римського папства, — то в нових часах почали творитися т. зв. "національні дер-жави". З кінцем середніх віків європейські народи від-кинули універсальність німецького цісарства, а вису-нули на перше місце ідею суверенності! (верховної влади й незалежности) кожної тодішньої держави. Правні основи для державного суверенітету поклав і французький правник Жан Боден (1530-1596). У своїм головнім творі "Про державу в шістьох книгах" він проголосив гасло, що "нема жодної держави без су-веренної влади". Таким чином пізніше розвинулася наука про повну й абсолютну незалежність кожної, навіть малої, держави, та що в розумінні права всі держави є рівні. Тепер виникло чергове питання, кому саме в дер-жаві належить суверенність — чи монархові, чи одній якійсь тільки верстві народу (шляхті, аристократії, духовенству тощо), чи народові? Відповідь на це пи-тання дав Жан-Жак Руссо (1712-1778). Він, усупе-реч політично-державній концепції англійця Томаса Гоббса (1588-1678) про суверенність монарха, вису-нув тезу, що державна влада має своє джерело в на-роді, якого члени шляхом суспільного договору пере-несли владу над собою на всіх, цебто на нарід. Таким чином нарід став сувереном. Погляд Руссо переміг. Його теорія стала одним із головних гасел Великої Французької Революції. Засада народної суверенності! зайняла панівне місце в демократичному світі. Свою суверенну владу в безпосередній демократії нарід виконує салі шляхом віча або референдуму. Ін-шими словами, нарід сам своїм голосуванням рішає, який має бути закон, вибирає виконавчу владу й суддів. У репрезентаційній демократії нарід виявляє свою су-веренність через вибраних ним представників, зібраних у законодавчих органах держави. Політичне розуміння народу було різноманітне в минулих віках. Треба було довгої й запеклої боротьби супроти станової влади, а опісля — абсолютизму мо-нархів, щоб не тільки шляхта, духовенство й міщани, але ввесь нарід — робітники й селяни — вважалися за повноправних громадян держави, щоб виборче пра-во було загальне, рівне, таємне, безпосереднє та пропорціональне; щоб кожен громадянин був рівним пе-ред законом і мав право голосу, не дивлячись на його стан, майно, освіту, час поселення, родовід та інші. Новітня демократія виставила на підставі природ-ного права постулят, що кожна нація має право само-визначитись, повинна мати свою власну державу й виконувати в ній суверенну владу. Істота народного суверенітету це влада народу, для народу та в інте-ресах народу. Лок був прихильником парляментарної монархії. У своїм творі "Два досліди про уряд він, під впливом політичних відносин, що тоді панували в Англії, видвигнув думку про чотири владі в державі: законодавчу, виконавчу, федеративну та прероґативну. Законадавча влада, він навчав, має вста-новляти загальні закони; виконавча повинна застосо-вувати їх у конкретних випадках; федеративна — репрезентувати державу назовні, зокрема укладати міжнародні договори; а прерогативна — це адміністрація держави в широкому сенсі цього слова, — вона виконує справи, яких не рішає закон. Лок не вдовольнявся теоретичним поділом влади. Він констатував, що цим чотирьом родам державної влади повинні реально від-повідати різні державні влади, а саме: законодавство повинно належати окремій владі в руках народу, а три інші владі — в руках монарха. Англійському фі-лософові поталанило побачити дійсними свої головні принципи в державному будівництві англійського ко-ролівства на кінці 17-го й на початку 13-го в. Загально англійці й тепер придержуються його принципів. Під впливом поглядів Лока постала теорія поділу державної влади Монтеск'є, який спеціяльно два роки був в Англії та ґрунтовно вивчав англійський політичио-державний устрій. У своїй епохальній книзі "Дух законів" Монтеск'є детально опрацював теорію поділу державної влади на законодавчу, виконавчу й судову. Бувши прихильником конституційної монар-хії, він намагався якнайкраще уґрунтувати цю держав-ну форму певними та стійкими засадами. Власне через поділ влади Монтеск'є бажав забезпечити рівновагу поміж владами в державі та громадські свободи її на-селенню. Компетенція кожної самостійної влади в дер-жаві не сміє бути порушена іншою. Крім цього, Мон-теск'є був речником т. зв. "мішаної" форми держави. Він навчав, що найкраща є та державна влада, в якій перемішані елементи монархії, аристократії й демо-кратії. За його поглядом, законодавча влада повинна бути в руках народу й керуватися демократичними принципами; судівництво — в руках освіченої й неза-лежної верстви суспільства й судочинство треба ви-конувати на основі аристократичних засад; врешті виконавча влада повинна бути в руках монарха, бо таким чином забезпечується швидкість і справність адміністрації, як також легкість її організації. Ці три різні влади, на думку Монтеск'є, мають бути суворо розмежовані й цілковито незалежні одна від однієї, цебто самостійні. Такий поділ влади дає запоруку, що ні одна з цих влад не стане абсолютною й таким чи-ном не буде порушена воля громадян. Сполучення цих трьох влад в одних руках, говорив Монтеск'є, призво-дить деспотію азійського типу. Без сумніву, теорія Монтеск'є про поділ державної влади не встояла перед критикою, бо суверенність на-роду не допускає жодного поділу державної влади. Державна влада є одна й неподільна. Мова тут може бути тільки про поділ функцій (напрямків діяльности) органів одної тієї самої державної влади. Однак, не дивлячись на деяку хибність тверджень Монтеск'є, — поділ функцій органів державної вла-ди прийняли всі культурні держави на чолі зі З.Д.А. Ця засада стала спадковою частиною всіх конститу-ційних держав та основ теорії ???. Права людишОРазом із засадою народної суверен-ностей поділом функцій органів державної влади в основу конституційної держави лягла ідея природних і основних прав людини та громадянина. Думка про непорушність прав людини сягає середньовічної до-би. Спорадичні натяки на це ми знаходимо в т. зв. "хартіях вольностей", що запевняли непорушність особи перед свавіллям монархічної влади. Очевидно, за феодального ладу "хартії вольностей" не брали в оборону всіх людей, а тільки осіб лицарського стану. Черговим етапом у кристалізації ідеї прав людини треба вважати релігійну боротьбу 16-го й наступних віків. Головним чином в Англії на тлі релігійного пере-слідування виникла думка про абсолютну волю сум-ління, якої не повинна порушувати державна влада, бо релігія належить до сфери непорушних прав кож-ної людини. Авангардом абсолютної волі релігії для всіх людей в Англії стали баптисти. Вони рішуче ви-ступили проти англійського короля та його засади: "Чия влада — того релігія". Року 1611 вони видали, свою "Деклярацію віри" ("Весіагаііоп оЈ РаіЙІ"), що містила в собі 27 артикулів, за редакцією Томаса Гелвиса (ТЬотаз НеЬууз, 1572-1616), де говориться: "Ми віримо, що влада не повинна вмішуватися в релігійні справи, як також вона не має права змушувати людей визнавати ту чи іншу релігію". Року 1614 появилася в Англії апологія волі сумління за редакцією Леонар-да Бушера п. з. "Спокій релігії або оправдання волі сумління". Врешті 1644 р. ан-глійські баптисти видали короткий огляд свого віро-визнання для масового поширення, де між іншим чи-таємо таке речення: "Ми признаємо обов'язок підпо-рядкуватися державній владі в усьому, крім справ ві-ри". Англія жорстоко переслідувала за це баптистів, називаючи їх "небезпечними революціонерами", і то не тільки королі, але й сам О. Кромвель (1599-1658). За-тяжна релігійна боротьба в Англії закінчилася аж 1689 р., коли то парлямент офіційно схвалив принцип про волю сумління, видавши того року закона про лігійну толеранцію ("Асі о! Тоїегаііоп," 1689). Ідею абсолютної волі сумління англійські баптисти й індепенденти, втікаючи з рідної батьківщини в на-слідок жорстокого релігійного переслідування, заще-мили на американському суходолі. Варто тут згадати про Роджера Вилямса (Ко#ег ТОНата, 1599-1683). Він виїхав із Англії в грудні 1630 року, а до Америки причалив аж через 65 днів, бо зірвалася на Атлантику буря й у значній мірі сповільнила їхню плавбу. Року 1636 Вилямс заснував місто Провиденс і зорганізував на колонії Род Айленд, що згодом стала федеральною державою З.Д.А., конституційний уряд із запевненням абсолютної волі сумління для свого населення. Таким чином перший раз в історії цілого світу засада релі-гійної волі стала наріжним каменем тієї країни. Тому, що того часу Род Айленд із містом Провиденс пере-бував під владою Англії, Вилямс у червні 1643 р. отри-мав ратифікацію на свій конституційний акт від ан-глійського короля Карла І, який був страчений 30-го січня 1649 р. Тоді Вилямс знову звернувся до Англії Гі дня 8-го липня 1662 р. король Карл II ратифікував конституційного акта з повним запевненням релігійної полі для населення Род Айленду. Думка про абсолютну волю сумління еволюціону-вала. Довкола цього релігійного принципу збиралися інші т. зв. "природні права" людини. За прикладом Род Айленду пішли мешканці Бостону, які 1772 р. про-голосили й собі такі права, а далі, Перший Континен-тальний Конгрес 12 колоній у Філядельфії 1774 р. ухвалив індивідуальні права людини, а в них, між ін-шим, проголосив, що всі люди є однаково вільні, не-залежні й мають означені вроджені права, яких дер-жава не сміє позбавляти своїх громадян. Проте "хартії вольностей" і принцип абсолютної волі сумління були тільки тим ферментом, що викликали політичну програму сукупности природних та основних прав громадян у боротьбі людства за кон-ституційну державу. Персломовою датою в цім аспек-ті став день 4-го липня 1776 р., коли то в Філядельфії проголошено незалежність З.Д.А. і союз 13 колоній, розташованих уздовж північного побережжя Атлан-тійського океану, в окремій деклярації, що її названо ПРОГОЛОШЕННЯМ ЛЮДСЬКИХ ПРАВ. Ця декля-рація стала демократичним кредо для всього людства, мала величезний вплив на національне пробудження народів світу й положила тривалі підвалини для де-мократичного конституційного вчення, що в своїй основі є актуальне й за наших часів. Деклярація не-залежності! З.Д.А. з 1776 р. стала зразком для подіб-ної "ДЕКЛЯРАЦІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯ-НИНА", яку дня 2б-го серпня 1789 р. ухвалило Фран-цузьке Національне Зібрання. Французька деклярація проголосила, що всі люди родяться вільними й е рів-ні перед законом. Вона систематично перечислює не-порушні природні й основні права людини та стала складовою частиною першої французької конституції з 1791-го р. Опісля майже в усіх конституціях модер-них держав вміщено заяву, що вони забезпечують не-порушні природні й основні права людини та грома-дянина, цебто громадську, політичну, особисту й го-сподарську волю (свобода особи, дому, паперів, маєт-ку, віри, переконання, слова, зборів, організації, страй-ків, переселення тощо). Правовість держави. До числа засад, що лягли в основу конституційної держави, належить ідея "пра-їювости держави". Держава також мусить бути зв'я-зана своїми правами, щоб таким чином охоронити органи державної влади перед поспішними й неросудливими діями безправства, а з другого боку забезпечити національну безпеку й волю для своїх грома-дян. Державні органи за цим принципом мають придержуватися раз установлених законів, а законів вони не сміють самовільно міняти, як тільки в приписаний спосіб за згодою народних представників. Засада "правовости держави" зродилася на тлі практичних потреб і реальних інтересів політично-дер-жавного життя. Ішло тут про ті лиха й надужиття, які дошкульно відчувалися в абсолютних монархіях, а зокрема дуже різко в Англії. Англійська королів-ська влада часто карала правопорушників не на основі чинних законів, але застосовувала свої власні поста-нови, пояснюючи це тим, що конкретний випадок не був передбачений в наявних законах. Принцип "пра-вовости держави" поклав кінець евентуальному без-правству органів державної влади та краевим авто-хномно-громадським організаціям. Ці чотири засаді — народна суверенність, поділ функцій (діяльносте) органів державної влади, права людини та правовість держави — лягли в основу кон-ституційних держав по всьому світу, а тому й ми будемо керуватися цими принципами при характеристи-ці конституційних актів відновленої Української Держави. Історію відновленої Української Держави в 1917-1919 роках можна поділити на три періоди, а саме: І. Добу Української Центральної Ради, II. Добу гетьма-на Павла Скоропадського й III. Добу Директорії Укра-їнської Народньої Республіки. За цією періодизацією ми тепер розглянемо конституційні акти українських державних формацій, подаючи огляд тих факторів, що викликали ті документи конституційного характе-ру; їхній текст та врешті їхню політично-державну якість.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (15.05.2014)
Просмотров: 310 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: