Реферат на тему: Місце зобов'язання в праві України - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Місце зобов'язання в праві України. Зобов'язання є основним елементом ме-ханізму приватно-правового регулю-вання відносин, покликане забезпечу-вати пропорційність і стабільність відносин цивільного обороту за допомогою інструмен-тарію, відмінного від суміжних із зобов'язан-ням правових конструкцій. Окремі аспекти проблеми місця зобов'я-зання в системі права були предметом дослі-дження М. Агаркова, О. Красавчикова, Є. Суха-нова, С. Братусь та ін.1. їх сучасне розумін-ня вимагає оновлення усталених підходів з урахуванням існуючих правових тенденцій і колізій. Витребуваність наукових досліджень з достатньою мірою абстракції та конкрети-кою і широтою висновків не сприяє вирішен-ню існуючих проблем судової практики в контексті відмежування зобов'язання від суміжних правових понять. Мета цієї статті полягає в дослідженні існуючих у доктрині підходів щодо відме-жування зобов'язання від суміжних право-вих і позаправових конструкцій. Зобов'язання та абсолютні правовідносини (речові та виключні). Зобов'язання відрізня-ються від інших цивільних правовідносин -речових і виключних. Ці цивільні правовідно-сини оформлюють належність матеріальних і нематеріальних благ і за своєю юридичною природою є абсолютними, оскільки в них конкретним уповноваженим особам проти-стоїть невизначене коло осіб (усі треті особи), які повинні утримуватися від неправомірних посягань на чуже майно і не перешкоджати уповноваженим особам здійснювати їх права {обов'язок пасивного типа). Зобов'язання є відносними правовідно-синами, оскільки характеризуються чітким суб'єктним складом. Тому зобов'язання юри-дичне пов'язує лише конкретну зобов'язану особу. Якщо, наприклад, боржник у пору-шення свого обов'язку провів виконання не-належній особі, то сам уповноважений зазви- 1Красавчиков О. А. Гражданские организациоішо-пра-довне отношения // Избранньїе труди: В 2 т. - М., 2005. -Т 1. — 492 с.; Братусь С. Н. Имущественние й организаци-:еньіе отношения й их правовеє регулирование в СССР// Попроси общсй теории советского права. - М., 1960. чай не має права вимагати будь-чого від цієї третьої особи, оскільки зобов'язання не може створити обов'язку для тих, хто в ньому не брав участі. Але він зможе стягнути збитки із свого контрагента. В абсолютних правовідносинах сутність суб'єктивного права зводиться до права на власну поведінку; у відносних правовідноси-нах вона стає правом вимоги конкретної по-ведінки від зобов'язаних осіб. Тому предмет зобов'язань - це цілком визначені дії з пере-дання майна, провадження робіт, надання послуг або утримання від конкретних дій (наприклад, не розголошувати ноу-хау то-що), а не загальний обов'язок не перешко-джати будь-кому у здійсненні його права, як в абсолютних правовідносинах. Крім того, предметом речових право-відносин можуть бути лише речі, причому індивідуально-визначені, а предметом відно-син інтелектуальної власності є виражені в об'єктивній формі конкретні нематеріальні об'єкти; предметом зобов'язання є поведінка зобов'язаних осіб, пов'язана з переданням відповідних об'єктів цивільного обороту, з приводу яких не може виникнути речових чи виключних прав. Разом із тим зобов'язання тісно пов'язані з речовими та виключними (абсолютними) правовідносинами. Останні закріплюють пе-редумови і результати товарообміну, тобто зобов'язальних правовідносин, що свідчить про їх взаємозв'язок, а іноді навіть про похід-ність зобов'язальних прав від речових і ви-ключних2. Зобов'язання та організаційні відносини. Зобов'язання може бути спрямоване на впо-рядкування процесу з передання майнового блага, тобто на організацію відносин товаро-обороту. Змістом організаційного зобов'я-зання є, як правило, умови майбутнього пе-реходу майнових благ (наприклад, навігацій-ний договір, попередній договір і договір простого товариства). Організаційні відносини перебувають у взаємозв'язку з іншими неорганізаційними майновими та особистими немайновими цивільними правовідносинами, що вияв-ляється в їх можливості виступати переду- ^СухановЕ. А. Понятие обязательства// Гражданское право: В 2 т. - М., 2003. - Т. 2. Полутом 1. - С. 10-12. Є -_ Майданик, 2006 квітень 2006 мовою інших цивільних правовідносин або одним із елементів існуючого цивільно-пра-вового відношення. Залежно від змісту організаційні пра-вовідносини поділяють на1:* організаційно-формуючі (попередні зо-бов'язання);* організаційно-делегуючі (правовідно-сини з обрання керівника юридичної особи, відносини з видачі та відкликання довіре-ності);* організаційно-контролюючі (контроль і технічний нагляд замовника за діями підряд-ника, повноваження з авторського нагляду тощо);* організаційно-інформаційні (інформу-вання підрядником замовника про стан ви-конуваних робіт, обмін інформацією сторо-нами договору комісії). Організаційні цивільні відносини засно-вані на юридичній рівності (на засадах ко-ординації, а не субординації) учасників зо-бов'язання з організаційним змістом. За своїм характером вони прямо чи опо-середковано обслуговують майновий (товар-ний) обіг і є невіддільними від нього, такими, що не мають самостійного значення. Органі-заційні зобов'язання в цілому не спростову-ють положення про виключно майновий ха-рактер зобов'язальних відносин2. Зазначені відносини слід вважати різно-видом цивільних зобов'язань, а не передумо-вою майнових відносин, що регулюються нормами адміністративного права або близь-кими до нього іншими галузями права (фі-нансового, земельного права тощо), в си-лу того, що вони спрямовують поведінку лю-дей і регулюють її на засадах влади та підпо-рядкування3. Ідея про особливий, самостійний характер організаційних цивільно-правових відносин, у тому числі тих, що існують у формі відпо-відних організаційних зобов'язань, мала пере-думовою планово-регульовану економіку, за відсутності якої така позиція не є обґрунто-ваною. Зобов'язання і корпоративні правовідно-сини. Зобов'язання мають схожі ознаки з корпоративними (членськими) правовідно-синами, які також є відносними та майнови-ми. Так, відносини з управління товариством його учасником (участь у формуванні та ро-боті загальних зборів, інших органів уп-равління, контроль за їх діяльністю тощо) є корпоративними, а не зобов'язальними. Во- ^Красавчиков О. А. Гражданские организациопно-правовьіе отпошения. - С. 49, 54-56. ^СухановЕ. А. Понятиеобязательства. - С. 10-12. ^Братусь С. Н. Имущественнис й оргаиизационньїе отношения й их правовеє регулирование в СССР. -С. 104. ни оформлюють не безпосередній товарообіг між учасниками, а організацію управління та використання корпоративного майна, що відрізняє їх від зобов'язань, що виступають юридичною формою конкретних актів това-рообміну, з яких складається цивільний обо-рот4. Носій корпоративного права володіє акцією (часткою, паєм) на праві власності, однак сама'-собою акція (пай, частка) не ста-новить ніякої цінності без здійснення прав, що надаються цими титулами. Учасник гос-подарського товариства не може самостійно їх реалізувати (одержання дивідендів тощо). Разом із тим він і не набуває права вимоги до зобов'язаної особи - господарського товари-ства - емітента корпоративного права. Кор-поративні правовідносини відрізняються від абсолютних правовідносин визначеністю сторін корпоративного правовідношення, що реалізується через дії емітента корпоратив-них прав на користь носія корпоративного права як уповноваженого суб'єкта. Всі носії корпоративного права юридичне пов'язані між собою, оскільки лише спільне здійснен-ня ними своїх прав (участь у голосуванні то-що) є передумовою реалізації права на диві-денди, інших прав, які випливають з во-лодіння корпоративним правом. Право носія корпоративного права може бути порушене як з боку емітента (напри-клад, акціонерного товариства), так і третіми особами (реєстратором акцій), які можуть унеможливити здійснення корпоративного права. Наведене є свідченням вияву ознак аб-солютних та відносних правовідносин у кор-поративних правовідносинах, які мають влас-ну специфіку, що втілюється у зв'язках за ти-пом: кожен із акціонерів - до реєстратора і, як наслідок, - до акціонерного товариства. Об'єктом корпоративних правовідносин є фактична поведінка носіїв корпоративного права щодо здійснення своїх прав та обов'яз-ків. Тому корпоративні правовідносини містять у собі елементи як майнових (оплата акцій, одержання дивідендів), так і немайно-вих правовідносин (участь у загальних збо-рах акціонерів, інших його органах у разі об-рання до них). У літературі цілком слушно обґрунто-вується висновок про визнання корпоратив-них правовідносин специфічним різновидом цивільних правовідносин, які відрізняються від традиційних цивільно-правових відносин5. Зобов'язання та моральні обов'язки (філо-софські зобов'язання). Змістом зобов'язання ^Суханов Е. А. Понятие обязательстаа. - С. 10-12. ^Спасибо-Фатеєва І. В. Правова природа корпора-тивних правовідносин в акціонерних товариствах // Акціонерні товариства: акції, власність, корпоративне уп-равління. - X., 2002. - С. 35-37, 40. №4 є певні права та обов'язки його учасників, що відрізняє його від фактичних (не юридич-них) відносин, у тому числі від моральних, політичних та інших зобов'язань, що не ко-ристуються визнанням з боку держави і не містять у силу цього прав і обов'язків. У зв'язку з цим висновок про припус-тимість немайнових зобов'язань не слід ро-зуміти як можливість визнання такими будь-яких соціальних обов'язків людини, оскіль-ки певна їх частина регулюється не правом, а іншими соціальними регуляторами - норма-ми моралі, релігії тощо. В системі соціальних обов'язків немайнові зобов'язання найбільш тісно пов'язані з моральними обов'язками, які в літературі також отримали назву філо-софських зобов'язань. Філософські зобов'язання - це обов'язки моралі, позбавлені правового характеру в си-лу недоцільності або неможливості надання їм юридичне обов'язкового характеру. На-приклад, не має юридичного характеру обов'я-зок щодо сплати «чайових» офіціанту в рес-торані або обов'язок любити чи ненавидіти певну людину чи їх сукупність (наприклад, трудовий колектив організації роботодавця). Залежно від ступеня юридичної немож-ливості філософські зобов'язання можуть виступати імперативне (абсолютно) або дис-позитивно (відносно) не юридичними кате-горіями. Диспозитивне філософські зобов'язання мають силу лише морального обов'язку за відсутності в намірах його учасників встано-вити (створити) юридичне обов'язкове зо-бов'язання. Так, моральна обіцянка не пали-ти або не грати в карти перетворюється на зобов'язання в результаті волевиявлення його учасників, вираженого в належній формі, зокрема у вигляді договору, який передбачає неустойку за його невиконання. У цих ви-падках закон надає значення наданому зо-бов'язанню не брати участь в азартних іграх, або обов'язку виплатити картярський борг, оскільки в цих ситуаціях йдеться про перет-ворення диспозитивне філософського зо-бов'язання у цивільне зобов'язання (в разі укладення договору про неучасть в азартних іграх) або про натуральне зобов'язання, тоб-то зобов'язання, позбавлене позовного за-хисту (добровільне погашення боргу визна-ється належним виконанням зобов'язання). Імперативне філософські зобов'язання завжди мають характер лише морального обов'язку, незалежності від спрямованості волевиявлення його учасників. Зокрема, до-говір сторін про дружбу або ненависть, будь-який інший абсолютно моральний за харак-тером обов'язок не створюватиме зобов'я-зань для його учасників. У визначених законом випадках мораль-ні обов'язки можуть закріплюватися у право-вих нормах; за певних умов такі обов'язки перетворюються на зобов'язання. Напри-клад, Сімейний кодекс України (ст. 75) перед-бачає моральний обов'язок члена подружжя піклуватися про інше подружжя, який набу-ває юридичне обов'язкового характеру у ви-гляді зобов'язання з піклування. Однак за-кріплення морального обов'язку в законі ав-томатично не надає йому юридичне обов'яз-кового характеру; це можливо лише шляхом його перетворення на зобов'язання відповід-но до умов, передбачених законом. Філософські зобов'язання не підпадають під дію права в цілому. Соціальне регулю-вання моральних обов'язків здійснюється за-собами впливу норм моралі, а не примусом правового характеру. У зв'язку з цим предме-том філософських зобов'язань не можуть бу-ти протиправні дії; для їх суспільного осуду застосовуються правові санкції. Отже, філо-софськими зобов'язаннями мають визнава-тися лише ті не юридичні обов'язки, які не порушують приписи правових норм. Співвідношення зобов'язання та публічного обов'язку. Поняття зобов'язання не можна ототожнювати з категорією «обов'язок», їх можна розглядати як ціле та частину. Обов'язок боржника є основою будь-яко-го зобов'язання, оскільки обов'язок кредито-ра в усіх зобов'язаннях однаковий. Зобов'я-зання відрізняються одне від одного предме-тами обов'язків боржника, підставами їх ви-никнення1. Актуальність питання про співвідношен-ня і відмежування зобов'язання від обов'язку зумовлена існуючою в сучасній правозасто-совчій практиці плутаниною та нечіткістю в питаннях відмежування зобов'язання від публічно-правової повинності, які виника-ють, в одному випадку, між юридичне рівни-ми особами, а в іншому - притаманні відноси-нам, що ґрунтуються не на загальному при-ватно-правовому дозволі (рос.: дозволений), а на засобах прямого адміністративного при-мусу у вигляді управлінського припису дер-жавного органу, адресованого адміністратив-не залежній особі. Незважаючи на те, що осо-ба здійснює суб'єктивне право та дотри-мується суб'єктивного обов'язку на виконан-ня публічно-правового обов'язку (повин-ності), встановленого щодо неї законом, відносини між учасниками визначаються цивільно-правовим зобов'язанням, якщо правовідносини не виникають лише внаслі-док обов'язкового для них владного припису держави. Наприклад, видання акта держав- ^Фогельсон Ю. Б. Избрашше вопросьі общей тсории обязательств. - М, 2001. - С. 87. квітень 2006 ного органу (мобілізаційного завдання) як підстави відповідального зберігання може мати місце лише щодо суб'єктів, які воло-діють майном на праві оперативного управ-ління, тобто спеціалізованих державних ус-танов і казенних підприємств1. В літературі звертається увага на «непри-пустимість поширення терміна «зобов'язан-ня» на інші (неприватно-правові) відноси-ни»2, оскільки до окремих правовідносин, які випливають із норм, прямо передбачених законом, і ґрунтуються на владному підпо-рядкуванні, цивільне законодавство не може бути застосоване. Зокрема, окремі аспекти відносин зберігачів та органів Держрезерву дійсно мають публічно-правову (недоговір-ну) основу. Наприклад, при регулюванні пи-тань, пов'язаних із підставами та порядком відпуску з резерву цінностей, які зберігають-ся, провідну роль відіграє не договір, а розпо-рядчий акт відповідного державного органу управління. Однак це положення стосується лише правовідносин, що випливають із пря-мо передбачених законом норм, і не може бу-ти поширено на весь комплекс відносин із зберігання цінностей державного резерву, в тому числі на вирішення питань майнової відповідальності3. Наведене свідчить про актуальність відме-жування зобов'язання від публічно-правових обов'язків. Зобов'язання як правовідношення необхідно відрізняти від правовідносин, що стосуються інших правових галузей, перш за все публічного права. Поняттям «зобов'язан-ня» охоплюється не будь-яке відносне пра-вовідношення, а лише засноване на засадах юридичної рівності його учасників. За цим критерієм цивільне зобов'язання необхідно відрізняти від зобов'язання сплатити податок, інших публічних обов'язків, які хоч і є майно-вими, але публічно-правовими, а не приватно-правовими. Тому до податкових зобов'язань у принципі не можуть застосовуватися норми зобов'язального і в цілому цивільного права, наприклад про законні проценти за грошови- 1 Рогожин Я. А. Договор хранеиия: вопросьі правопри-менения на стьіке публичншх й частньїх иптересов // Ар-битражная практика. - 2003. - № 3. - С. 60; Лапач В. Обя-зательство, обязапность или повшшость? (Об ответствеи-Ігам отношении к ответственному хранению) // ЗЖ-ЮРИСТ. - 2004. - № 5. - С. 2. ^Суханов Е. А. Осторожно: гражданско-правовьге конструкции // Закоиодательство. - 2003. - № 9. - С. 60. ЗЛапач В. Обязательство, обязапность или повии-ность? (Об ответственном отношении к ответственному хранению). - С. 2. ми зобов'язаннями, про зміну осіб у зобов'я-занні, про способи забезпечення належного виконання зобов'язань тощо4. Зобов'язання є цивільно-правовим, а не міжгалузевим поняттям, і тому не може ви-користовуватися в інших, крім цивільного, галузях права. Тому безпідставні висновки про існування трудових, фінансових, уп-равлінських, господарських, внутрішньогос-подарських та інших зобов'язань5. Зазначені приватно-"публічні чи публічні «зобов'язан-ня» знаходяться за межами предмета цивіль-ного права та ігнорують відмінності приват-них і публічних правовідносин. Аналіз передбаченої чинним Господарсь-ким кодексом (далі - ГК) України категорії «господарське зобов'язання» свідчить про доцільність визнання їх переважної більшості різновидом цивільних зобов'язань, оскільки обидва види зобов'язань ґрунтуються на юри-дичній рівності їх учасників. Виділення зазна-ченої частини цивільних зобов'язань проведе-но переважно за суб'єктним складом їх учас-ників (учасником таких зобов'язань має бути суб'єкт господарювання). Відмежування ци-вільних зобов'язань від передбачених ГК Укра-їни організаційно-господарських зобов'язань має проводитися залежно від характеру право-відносин, які при цьому виникають. За зміс-том норми ст. 176 ГК України одна частина ор-ганізаційно-господарських «зобов'язань» на-буватиме приватно-правового характеру (між суб'єктами господарювання, які разом органі-зують господарське товариство тощо), а інша частина «зобов'язань» матиме переважно пуб-лічно-правовий характер (зокрема, «зобов'я-зання» між суб'єктом господарювання та орга-ном державної влади, наділеним господарсь-кою компетенцією щодо цього суб'єкта, які ви-никають з актів управління господарською діяльністю). В останньому випадку доцільно вести мову не про зобов'язання, а про публіч-но-правові (адміністративні) обов'язки. Отже, нарівні з абсолютними та корпора-тивними правовідносинами, до системи ци-вільних правовідносин відносяться зобов'я-зання, форму яких можуть набувати окремі не юридичні обов'язки (диспозитивна філо-софські зобов'язання), що неприпустимо для публічних обов'язків у силу їх недиспозитив-ного (імперативного) характеру. ^Суханов Е. А. Понятие обязательства. - С. 8. ^Танчук Й. А., Ефимочкин В. Я, Абова Т. Е. Хозяй-ствеїшне обязательства. - М., 1970. - С. 17. №3 ПОНЯТТЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ Роман Майданик, д-р юрид. наук, доцент, професор кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка езважаючи на незмінність сформульо-ваних римськими юристами основ-них підходів щодо поняття зобов'я-зання, воно залишається предметом науко-вих дискусій і неоднозначних оцінок у пра-возастосовчій практиці. В сучасних умовах актуальність цих питань викликана тенден-цією до взаємопроникнення приватних і публічних правовідносин, формування тради-цій наднормативного регулювання в цивіль-ному праві, що вимагає більш адекватного правового регулювання, у тому числі засоба-ми зобов'язального права. Відсутність системних наукових праць і брак традицій судової практики при вирі-шенні конкретних спорів не дає можливості сформувати системний підхід можливих шляхів вирішення правових проблем понят-тя зобов'язання. Мета цієї статті полягає в дослідженні підходів до визначення поняття «зобов'я-зання» та відмежування від суміжних пра-вових та позаправових конструкцій. Цивільний кодекс (далі - ЦК) України визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (креди-тора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші то-що) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509). Сучасна доктрина розглядає зобов'язан-ня таким юридичним відношенням між дво-ма особами, в силу якого одна із них - сгесіі-юг - має право вимагати від іншої - сІеЬіїог -виконання на свою користь певної дії (їасеге) або утриматися від певної дії (поп їасеге, раіі)1. Сутність зобов'язання полягає в «праві однієї особи (кредитора) на певну дію особи зобов'язаної, в пануванні над чужою дією, в підкоренні чужої волі»2. В цьому випадку конкретні особи юридичне пов'язуються між собою і загальною метою є встановлення певного спеціального обов'язку одного на ко- 1Покровский Й. А. Основньїе проблеми гражданского права. - М, 1998. - С. 236. ^Пассєк Е. В. Неимущественньш интерес й непреодо-лимая сила в гражданском праве. - М., 2003. - С. 44. © Р. Майданик, 2006 ристь іншого, певної спеціальної поведінки боржника на користь кредитора3. Будь-якому зобов'язанню притаманна пев-на сукупність визначальних ознак, до яких, зокрема, відносять їх майновий характер4, протиставлення управненій особі (кредитору) конкретної зобов'язаної особи (осіб)5, закріп-лення (опосередкування), переміщення благ (майна, майнових благ)6, активний характер поведінки зобов'язаних осіб7, зумовленість змісту і характеру суб'єктивних прав підстава-ми виникнення та видом зобов'язання8. Зобов'язання - це правовідношення, змістом якого є певні, кореспондуючі одне одному, суб'єктивні права та обов'язки його учасників9. Зобов'язальне правовідношення зазви-чай опосередковує процес переміщення май-на або результатів праці, які носять майно-вий характер, тому зобов'язання в більшості випадків є правовідношенням майновим. Зобов'язальне правовідношення завжди встановлюється з певною (тобто конкретно визначеною) особою і тому носить віднос-ний, а не абсолютний характер. Зобов'язання існує лише між взаємно відомими особами і не створює обов'язків для осіб, які не беруть участі в ньому як сторони (для третіх осіб). У передбачених законодавством або угодою сторін випадках зобов'язання може створю-вати для третіх осіб права, причому як щодо одної, так і обох сторін зобов'язання10. У зобов'язальному правовідношенні зо-бов'язані особи покликані до вчинення певних активних позитивних дій. Покладення на учасника зобов'язання виконання пасивної функції може інколи мати місце, але зазвичай ЗПокровский Й. А. Основньїе проблеми гражданского права. - С. 243. ^Шершеневич Г. Ф. Курс гражданского права. - Тула, 2001. - С. 346. ^Синайский В. Й. Русское гражданское право. - М., 2002. - С. 295; Сібиьов М. М. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. А. Довгерта. - К., 2000. - С. 218. ^Боднар Т. В. Виконання договірних зобов'язань у цивільному праві. - К„ 2005. - С. 11. ^Иоффе О. С. Обязательственное право. - М., 1975. -С. 8-9. ^Цивільне право України: У 2 т. / За ред. Я. М. Шев-ченко. - К, 2003. - Т. 1. - С. 458. ^Рижкова М. А. Судебньш акт й динамика обязатель-ства. - М., 2003. - С. 41. іоТам само. - С. 44-45. 67 березень 2006 така функція не є єдиним юридичним об'єк-том зобов'язання, а виступає як результат або доповнення до позитивних дій суб'єктів. Вирішальне значення для змісту правовідно-шення має надання уповноваженій особі мож-ливості вимагати певної поведінки від зобов'я-заної особи; тому суб'єктивне право називаєть-ся «правом вимоги», а обов'язок - «боргом», уповноважений суб'єкт називається «кредито-ром», а зобов'язаний - «боржником»1. Специфіка змісту зобов'язального право-відношення полягає в тому, що воно завжди є правом не на власні, а на чужі дії2. Зобов'я-зальному правовідношенню властива особ-ливість характеру його реалізації. Право кре-дитора може бути реалізоване лише при ви-конанні боржником своїх зобов'язань3, а не за допомогою вчинення самою уповноваженою особою власних дій щодо певного блага. Визначальна ознака зобов'язального пра-вовідношення полягає також у тому, що кре-дитор вправі вимагати від боржника вчинен-ня дій з надання йому певних благ (переваж-но майнових). Оскільки переважно зобов'язання опосе-редковує переміщення матеріальних благ, воно зазвичай не зводиться до пасивної по-ведінки боржника. При переміщенні благ боржнику необхідно вчиняти певні активні дії. Пасивна поведінка лише супроводжує ак-тивні дії, але не заміняє їх. Однак це не озна-чає, що пасивне утримання не повинно включатися до визначення поняття зо-бов'язання. В окремих випадках негативне зобов'язання здатне виступати не лише до-повненням або наслідком виконуваної борж-ником активної функції. Практиці відомі ви-падки «зобов'язань з негативним змістом»4. Майнові та немайнові зобов'язання. Зобо-в'язання зазвичай оформлюють процес това-рообігу; тому вони відносяться переважно до групи майнових правовідносин. Однак зобо-в'язання може бути спрямоване і на задово-лення немайнового інтересу уповноваженої особи або бути предметом вчинення дій не-майнового характеру. При цьому немайновий інтерес може бути поділений на два види: пов'язаний з майновими відносинами;* не пов'язаний з майновими відносинами. У першому випадку немайновий інтерес пов'язаний з майновим обміном, визначаль-на ознака якого полягає в збереженні майно-вої природи зобов'язання (наприклад, зо-бов'язання з надання медичних, ветеринар- ^Иоффе О. С. Советское гражданское право. - Л., 1958.-С. 370-371. 2Иоффе О. С. Гражданское правоотношение // Избран-ньіе труди по гражданскому праву: Из истории цивилисти-ческой мисли. Гражданское правоотношение. Критика тео-рии «хозяйственного права». - М., 2000. - С. 558-559. ЗГрибанов В. П. Что надо знать каждому о граждан-ском законодательстве. - М., 1978. - С. 84. ^Гражданское право: В 2 т. - Т. 2. Полутом 1. - М., 1999. - С. 13. них послуг тощо). У другому випадку йдеть-ся про немайновий інтерес з немайновим змістом, що є припустимим в силу того, що особливості правовідносин немайнового ха-рактеру не заперечують можливості набува-ти форму зобов'язань з немайновим змістом, однак за умови дотримання загальних умов дійсності зобов'язання. Наявність немайнового інтересу ставить питання щодо припустимості предмета зобо-в'язання у вигляді дій (або утримання від дій) немайнового характеру. З приводу немайнового інтересу в циві-лістиці сформувалися три основних позиції. Пануюча теорія відрізняє від цивільно-правового договору моральне (рос.: нравствен-ное) зобов'язання, оскільки юридична спря-мованість першого пов'язується з можливістю примусу до виконання, при неможливості та-кий договір виступав джерелом моральних зо-бов'язань, не забезпечених судовим захистом. Договірне зобов'язання передбачає не будь-яку, а лише таку домовленість між двома або декількома особами, що має своїм предметом будь-яке юридичне відношення5. Відсутність майнового інтересу не тягне нікчемності зобов'язання, але позбавляє кре-дитора можливості пред'явити боржнику будь-яку вимогу про відшкодування шкоди або збитків. Прихильники цього підходу (Г. Дернбург, Г. Шершеневич, А. Кривцов» О. Йоффе, Є. Суханов) обґрунтовують ви-ключно майновий характер зобов'язання, оскільки «зобов'язаннями називаються лшпе такі правовідносини, які полягають в обо-в'язку боржника виконати на користь креди-тора певну дію, яка має майнову цінність»6. При цьому не заперечується дійсність дого-ворів, які мають своїм предметом немайном інтереси, однак останні не породжують зо-бов'язання, оскільки «зобов'язання тягнуті за собою певні економічні наслідки і тому зо-бов'язання, як і речові права, відносяться дв майнового права»7. Те, що не може бути за-мінено наданням грошової суми, вважають і прихильники цього підходу, з юридичне! точки зору не може стати предметом боргу- Інший, компромісний варіант вирішення; проблеми немайнового інтересу грунтуєтьсш І на ідеї припустимості такого інтересу за умо- і ви забезпечення немайнового зобов'язаній І майновою санкцією (неустойкою), що дає можливість набути майнового характеру та- [ кому зобов'язанню9. ^Кавелин К. Права й обязанности по имуществам « \| обязательствам в применении к русскому законодат ству. - СПб., 1879. - С. З, 63. вДернбург Г. ПандектьІ: Т. 3. Обязательственное І во. - М., 1904. - С. 1. 77о« само. - С. 2-5. ЩилларжК. Ф. Учебник институций римского щ»-ва. - М., 1906. - С. 175. ^Советское гражданское право: Т. 1 / Под ред. Д. М. Гт-кина. - М., 1950. - С. 354. 68 Є. Пассек не поділяє такої думки і вва-жає, що це є створення майнового інтересу штучним шляхом, тобто «доповненням до зобов'язання неустойки, однак майнова цінність, яка визначається таким чином, не випливає із змісту зобов'язання, а вноситься в нього довільно»1. В. Рясенцев також дійшов висновку, що неустойка в немайновому зобов'язанні вико-нує роль результативного засобу впливу на боржника при порушенні ним договору, але при цьому характер правовідношення не змінюється2. У зв'язку з цим ряд авторів обґрунтовують тезу про існування самостій-ного немайнового інтересу, яка заперечує існування будь-якого зв'язку між майновим характером зобов'язальної дії та юридичною силою самого зобов'язання. Прихильники цього підходу вважають припустимим немайновий інтерес в цивіль-ному праві, оскільки взаємовідносини при-ватних осіб не обов'язково ведуть до встанов-лення виключно майнових правовідносин, це можуть бути різноманітні відносини: май-нові, немайнові, а також їх різні поєднання3. Відомий німецький цивіліст Л. Еннекце-рус вважав, що існують різноманітні вимоги, спрямовані на виконання, які не являють майнової цінності; спадкове право може складатися виключно з одних боргів; навіть право власності може поширюватися на речі, які не мають грошової цінності (власність на листи або локони коханої жінки)4. Зазвичай виділяють три групи немайно-юх зобов'язань: послуги (лікарів, адвокатів - безоплат-ний захист свого клієнта тощо);* зобов'язання, які виступали як допов-нення до основного майнового зобов'язання (найм житла із зобов'язанням повернення не пізніше певної години) або до речового права;* непоіменовані зобов'язання (не грати в жарти, не відвідувати розважальних закладів). При цьому розрізнють майновий інтерес в зобов'язанні та майнову цінність предмета зобов'язання. М. Вінавер вважав, що немай-иовий предмет зобов'язання і немайновий інтерес від невиконання зобов'язання - дві різні, хоч і часто змішувані речі5. Прикладом із французької судової прак-тики регулювання немайнових зобов'язань є справа, яку розглянув суд, про угоду, укладе- ^Пассек Е. В. Неимущественншй интерес й непреодо-линая сила в гражданском праве. - С. 33. ^Рясенцев В. А. Неимущественний интерес в совет-ошм гражданском праве // Ученьїе записки МЮИ НКЮ СССР. - М„ 1939. - Вьш. 1. - С. 33. 3Јм В. С., Бердников В. В. «Для них право имеет цен-* ость ...» // Пассек Е. В. Неимущественньш интерес й не-* реодолимая сила в гражданском праве. - М„ 2003. - С. 25. ^Зннекцерус Л. Курс германского гражданского пра-ві: Т. 1. Полутом 1. - М., 1949. - С. 262.* >Винавер М. Из области цивилистики. - СПб., 1908. -С 186. ну між двома громадянами про те, щоб один із них кинув грати в карти. Угода була забез-печена неустойкою і суд Визнав її дійсною6. Іншим класичним прикладом подібних зобов'язань може виступати негативне зо-бов'язання, що виникає на підставі договору про утримання від конкуренції і ґрунтується на угоді підприємців про поділ ринку. За цим договором кожний учасник договору зо-бов'язується не вчиняти певні дії, зокрема не продавати певні товари на певній території тощо в межах, в яких це допускається анти-монопольним законодавством. Подібний характер зобов'язань власти-вий постановочному договору, за яким автор зобов'язується без згоди театру не дозволяти публічне виконання свого твору іншому те-атру того самого міста. Не позбавлені логіки твердження окремих авторів про припустимість майнового харак-теру негативного зобов'язання за умови, якщо утримання від дії спрямоване на більшу ефек-тивність, більшу зручність використання будь-якої речі або на створення можливості користування річчю7. В цьому контексті Ф. Богатирьов справедливо зазначає, що за допомогою негативних зобов'язань можливе надання інших благ, крім речей8. Крім того, користування річчю - не єдиний варіант бла-га, надання якого пов'язане з річчю. Майнове благо може полягати в додатковому прибутку, який отримають підприємці в результаті упо-рядкування ринку на виконання зобов'язання за договором про поділ ринку. Найбільш поширеними є приклади поєд-нання майнового зобов'язання з немайнови-ми елементами. В цьому випадку передача боржником певного майна може бути пов'яза-на для кредитора з різними немайновими інтересами. Так, договір найму житлового приміщення може супроводжуватися такими умовами: повертатися не пізніше певної годи-ни, не тримати тварин, не шуміти, не грати на музичних інструментах тощо. Зазначені не-майнові зобов'язання мають часто не менше значення, ніж майнові зобов'язання. В цих ви-падках невиконання зобов'язання боржни-ком, який не заподіює майнової шкоди, може створити для кредитора неприємності іншого роду. Однак подібний немайновий елемент може мати вирішальне значення в питанні розірвання договору у зв'язку з недотриман-ням немайнових зобов'язань. Окремі інститути прямо закріплюють не-майнові інтереси учасників зобов'язань. Зо-крема, інститут просрочки передбачає мож-ливість припиняти зобов'язання у зв'язку з ^Пассек Е. В. Неимущественньш интерес й непреодо-лимая сила в гражданском праве. - С. 36. 7Агарков М. М. Обязательство по советскому граждан-скому праву. - М., 1941. - С. 41. °БогатьІрев Ф. Об отрицательньїх обязательствах // ЮРИСТ. - 2000. - № 41. - С. 2. 69 березень 2006 втратою інтересу кредитора до подальшого, запізнілого виконання зобов'язання. Хресто-матійний приклад: поставка святкових яли-нок після Нового року. Немайновий інтерес покупця (святкування Нового року з при-крашеною ялинкою в колі сім'ї, друзів тощо) виявляється втраченим, що дає право креди-тору відмовитися від прийняття виконання. В даному випадку немайновий інтерес віді-грає основну роль у відмові в прийнятті ви-конання1. Припустимість існування негативного зобов'язання немайнового характеру має важливе значення для цивільного обороту. Припустимість такого роду зобов'язань не можна виключати, оскільки вони мають об'єктивно значимий інтерес. Негативні зо-бов'язання можуть існувати в силу того, що «змістом зобов'язання може бути право ви-магати вчинення будь-якої взагалі правомір-ної, що має серйозний характер, потребує за-хисту і заслуговує захисту, дії особи»2. Такі зобов'язання навіть опосередковано не об-слуговують майновий (товарний) оборот і ма-ють самостійне значення. Тому їх існування заперечує положення про виключно майно-вий характер зобов'язальних відносин. Ідея про особливий, самостійний харак-тер немайнових зобов'язальних відносин ґрунтується на тезі про те, що предметом зо-бов'язання може бути як майнова цінність, так і немайнове благо, що є корисним особі і тому має споживчу цінність, «може сприяти адекватному задоволенню будь-яких бажань особи»3. Подібний підхід ґрунтується на сфор-мульованих економічною доктриною понят-тях блага, багатства та корисності, цінність яких визначається не стільки матеріальними активами та фінансовими правами, як здат-ністю людини до продуктивної праці4. Мета немайнового зобов'язання полягає не в отриманні матеріальної вигоди (доходу тощо), а в досягненні будь-якого іншого пра-вомірного соціального ефекту в інтересах кредитора або третіх осіб (вигодонабувачів). Соціальний ефект - це реалізований інтерес, тобто вигода, користь, прибуток та заінтересованість (стимули, засоби, шляхи і методи досягнення цієї мети). Ефект немай-нового зобов'язання полягає в реалізації не матеріального, а морального (тобто ідеаль-ного) інтересу. Духовно-моральним інтере- ^Пассек Е. В. Неимущественньш интерес й непреодо-лимая сила в гражданском праве. - С. 38. ^Новицкий Й. Б., Лущ Л. А. Общее учение об обяза-тельстве. - М., 1950. - С. 59. 3Бернсташ П. Против богов: Укрощение риска / Пер. с англ. - М., 2000. - С. 127-128. ^Менгер К. Основания политической зкономии // Австрийская школа в политической зкономии: К. Меигер, Е. Бем-Баверк, Ф. Визер. Сер. «Зкономическое насле-дие». - М., 1992; Бернстайн П. Против богов: Укрощение риска. - С. 127. сом, зокрема, є честолюбство, релігійне по-чуття, відносини патронату, почуття домови-тості^. У випадку встановлення зобов'язання з метою досягнення духовно-морального інтересу, тобто в некомерційних цілях (зо-крема, благодійництво, освіта тощо), соціаль-ний ефект такого зобов'язання полягатиме в отриманні іншого, ніж прибуток, дозволено-го блага, набутого кредитором чи вигодона-бувачем. Цільова спрямованість зобов'язання на досягнення соціального ефекту, не пов'язано-го із отриманням майнової вигоди, не виво-дить такі правовідносини за межі предмета цивільно-правового регулювання, оскільки морально-духовний, ідеальний результат спрямований на відтворення немайнових благ як припустимих об'єктів цивільних прав. Соціальний ефект можна розглядати як «користь» кредитора або вигодонабувача, що означає не лише фінансову вигоду, а і освітню чи іншу соціальну користь. У житті є багато речей більш значимих, ніж гропгі. Іншими словами, користь є матеріальною або моральною вигодою особи. Користь мож-на розглядати як різновид більш широких понять «блага», «добробут». Зважаючи на відсутність легального ви-значення поняття «блага», останнє визна-чається з урахуванням положень сформульо-ваної К. Менгером теорії суб'єктивної цін-ності. Методологічною основою цієї теорії е вчення про блага взагалі і про економічні (господарські) блага зокрема, згідно з яким корисностями визнаються предмети, спро-можні задовольнити людські потреби, які в силу цього називаються благами. Щоб предмет став благом необхідно, щоб збігалися такі чотири умови: людська потре-ба; властивості предмета, які роблять можли-вим задовольнити потребу; пізнання люди-ною цього причинного зв'язку (між потре-бою і корисним предметом); можливість роз-поряджатися предметом з тим, щоб дійсно використати його для задоволення цієї пот-реби. Характер благ є не притаманною їм властивістю. Благо тоді є благом, коли воно пов'язане із задоволенням людських потреб: якщо зни-кає потреба, то зникає й благо. Виділяють та-кож дійсні та уявні блага. Проблема неречових благ розглядається К. Менгером через категорію відношення (УегЬаІіпіззе), яка поширюється як на ре-зультати творчої діяльності (фірма, коло по-купців, авторські права), так і на відносини сім'ї, дружби, кохання, церковні та наукові співтовариства тощо. Із зазначених відносин дійсно благами можуть визнаватися лише ті. ^Беневоленская 3. 9, Доверительное управление иму-ществом в сфере предпринимательства. - СПб„ 2002. -С. 34-37. 70 №3 які ми зустрічаємо в обороті (наприклад, фірма, монополії тощо). К. Менгер вважав, що всю сукупність благ необхідно поділити на такі дві категорії: матеріальні блага (у то-му числі сили природи, оскільки вони є бла-гами) та корисні людські дії чи бездіяльність, з яких найбільшу вагу має праця. Систему благ необхідно розглядати як сукупність ко-рисностей, що включає в себе підсистеми ма-теріальних і корисних людських дій (без-діяльності), здатних до взаємозамінності (субституції)1. Кваліфікація дії як немайнового блага передбачає доведення корисності такого ре-зультату предметно-практичної діяльності хта конкретного кредитора (набувача). Тому в разі виникнення конкретного спору з цього приводу лише суд може вирішити, чи були дп боржника спрямовані «на благо» чи «на ало» кредитора (вигодонабувача), чи досяг-нуто ними соціального ефекту, який очіку-вався2. Отже, метою немайнового зобов'язання є визначений правочином або законом соціаль-ний ефект, зміст якого полягає у користі кре-дитора (вигодонабувача), спрямованій на відтворення духовних благ у вигляді поліп-шення здоров'я, підвищення добробуту, ду-ювно-морального характеру. Немайновий характер негативного зо-бов'язання зумовлює його неділимий харак-тер, що породжує неможливість часткового переводу боргу на нового боржника, ви-никнення дольової множинності осіб як на ^стороні боржника, так і на стороні креди-тора. Застосування негативного зобов'язання має проводитися з дотриманням припусти-мих меж покладення таких зобов'язань на іоржника і недопущення обмеження право-здатності останнього. З метою недопущення кваліфікації по-юадення негативного зобов'язання як відмо-ви від правоздатності боржника важливо встановлювати чіткі межі цього зобов'язан-ня. Таке зобов'язання не повинно носити ^страктний характер. Можливість доведення об'єктивно значи-мого інтересу в негативних зобов'язаннях цюбить припустимим існування зобов'язань з виключно немайновим змістом. Однак шодібні зобов'язання в силу оплатності біль-шості цивільно-правових зв'язків виникають .даше як виняток*. К. Основания политической зкономии // .Іасгрийская школа в политической зкономии. - С. 39-75. ^Беневаленская 3.3. Доверительное управление имуще-сгаом в сфере предпринимательства. - СІК., 2002. - С. 80. 3Гражданское право: Часть вторая / Под ред. Т. Й. Ил-Іарионовой, Б. М. Гонгало, В. А. Плетнева. - М., 2001. -С.ЗІ2. Зобов'язання, як і будь-яке цивільне пра-во в цілому, необхідно розглядати як «право, що регулює взаємні відносини приватних осіб як таких, незалежно від їх відношення до держави. Таким чином, взаємовідносини приватних осіб не обов'язково ведуть до ви-ключно майнових правовідносин...»4. Висновок про припустимість немайново-го характеру зобов'язання випливає також з факту нормативного закріплення вичерпно-го переліку умов його дійсності. Не від-носять до числа істотних умов зобов'язання його майнову характеристику більшість ци-вілістичних правопорядків сучасності, що, однак, значною мірою заперечується на докт-ринальному рівні. Отже, зобов'язання опосередковують не лише акти майнового обміну і можуть бути спрямовані на задоволення немайнового інтересу, не пов'язаного з майновим об'єк-том. Зобов'язання, що не мають грошового інтересу для кредитора, є цілком дійсними. Тому поняття зобов'язання має поширюва-тися на майнові та немайнові відносини, у тому числі з організаційним змістом. Нормативне підґрунтя припустимості існування немайнових зобов'язань зумовле-не диспозитивністю цивільно-правового ре-гулювання і принципом свободи договору. Згідно з наведеними принципами цивільно-го права сторонами можуть бути визначені будь-які, хоч і не передбачені, але такі, що не суперечать законодавству, умови, що не ви-ключає можливості немайнового характеру дій як предмета зобов'язання, у тому числі договірного (ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 509, ч. 1 ст. 626 ЦК, ч. 1 ст. 173 ГК). В умовах наднормативного характеру цивільно-правового регулювання, незважаю-чи на відсутність нормативного втілення, твердження про припустимість існування немайнового характеру зобов'язальних пра-вовідносин мають право на втілення у право-застосовчу практику. Наведене свідчить про можливість вклю-чення в зобов'язальне правовідношення вик-лючно або додатково умов немайнового ха-рактеру5. Отже, зобов'язання є відносним пра-вовідношенням юридична рівних учасників з приводу надання майнових і немайнових благ, в силу якого на боржника покладено один або декілька обов'язків (з кореспондуючими їм правомочностями кредитора) вчинити пози-тивну та (або) негативну дію, спрямовану на задоволення інтересу кредитора. ^Пассек Е. В. Неимущественний интерес й непреодо-лимая сила в гражданском праве. - С. 25. ^Ем В. С., Бердников В. В. «Для них право имеет цен-ность...». - С. 32.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (20.05.2014)
Просмотров: 317 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: