Реферат на тему: Культура особистості Юриста - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Культура особистості Юриста. ЗМІСТ ВСТУП………………………………………………………………………………3 РОЗДІЛ 1. Культура особистості Юриста…………………………………….…..4 РОЗДІЛ 2. Соціальне призначення і моральний сенс юридичної професії….…6 РОЗДІЛ 3. Визначення змісту і завдань професійної етики юриста…..…….…12 ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..…16 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………….….17 ВСТУП Етика – не моралізаторство й не читання моралі, наївно вважати, що знайомство з нею зробить погану людину хорошою. Реальна орієнтація на позитивні моральні цінності зумовлюється передусім не пропагандою етичних знань, а загальним станом культури і власним рішенням, власними вольовими зусиллями людей, чоловіків і жінок, для котрих нестерпно принижувати власну гідність, скніти в бездуховності. Однак якщо вже людина обрала шлях відповідальності й добра – для неї не може бути байдужим досвід інших людей, що в різні часи і в різних країнах теж обирали його, теж билися над одвічними проблемами людського духу. Ні любові, ні прагнення до добра навчити неможливо, проте коли вони вже є – душа людини розширюється, розкривається для знань. Пряме завдання етики – допомогти наблизитися до рівня, досягнутого культурою людства в осмисленні хвилюючих нас моральних проблем, і разом з тим. Повніше й виразніше усвідомити неповторність власної ситуації, необхідність творчого зусилля власної волі та думки. Діяльність працівників юридичної професії як су-спільно значуща, необхідна державі і її громадянам, має бути прозорою і у процесі, і за результатами, підконтроль-на громадській думці. Дотримання ними моральних вимог (норм), правових норм чи відхід від них, справедливість чи несправедливість рішень, що приймаються, обґрунто-ваність чи необґрунтованість дій і т. ін. у розвинутих су-спільствах завжди контролюється і оцінюється громадсь-кою думкою. РОЗДІЛ 1. Культура особистості Юриста Творцем, носієм культури є людина. Культура як інтег-ральне поняття відбиває якісний бік людської діяльності, її творчий характер, мотивацію і стимуляцію соціальної активності, механізми соціальної регуляції і саморегуляції тощо. Вона є узагальненою системною характеристикою міри універсальності розвитку людини в її взаємодії з нав-колишнім світом і самою собою. Тобто культура особис-тості – це ступінь духовно-практичної універсальності людини як суб'єкта соціокультурної творчості. Універ-сальність особистості розуміється як всебічність та гар-монійність її розвитку (саморозвитку) на основі реалізації (самореалізації) у перетворюючій діяльності сутнісних (соціальних) людських сил. Культура особистості юриста пов'язується з орієнта-цією на загальнолюдські цінності, домінантні цінності українського суспільства і держави, базові цінності про-фесії. Вони записані у Конституції України, сформульо-вані у Законах «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про арбітражний суд», «Про нотаріат», «Про статус суддів», «Про адвокату-ру», «Про судоустрій» та ін. Культура особистості юриста, її рівень може базува-тись на фундаментальних (чи поверхових, мозаїчних, фрагментарних) знаннях права як складної системи з її галузевою побудовою, на розумінні духу права (а не лише букви). Правознавці, як правило, спеціалізуються у кон-кретних видах (сферах) професійної діяльності за галузевим чи функціональним принципом розмежування і йдеться про досконале володіння своєю фаховою спеціа-лізацією. До того ж це і активна участь у правовому про-світництві населення. Культура особистості юриста – це й засвоєння досвіду професійної діяльності попередників, й вироблення навичок, вмінь, здібностей, що забезпечу-ють ефективне виконання службових обов'язків. Йдеть-ся про професійну компетентність спеціаліста і на теоре-тичному, і на практичному рівнях [1]. Культура особистості юриста проявляється у критич-ному ставленні до себе, до своєї поведінки, діяльності, у здібності до постійного самопізнання, самоаналізу, адек-ватної самооцінки і дій, і вчинків, і думок, і почуттів, а на цій основі до саморегуляції, самовдосконалення. Розви-нений самоконтроль, володіння собою за будь-яких об-ставин, у будь-яких ситуаціях, у тому числі й екстремаль-них, свідчить про присутність сили волі і культури волі. Як свідчить досвід, у певної частини юристів нерідко особистісна культура відстає від вимог життя і служби. Це і орієнтація на егоїстичні чи вузькокорпоративні цінності, невміння й небажання поповнювати і поновлювати знан-ня, брак системних знань, що забезпечують компетентність і ефективність професійної діяльності, низька культура спілкування і мовна культура, порушення правил етике-ту, відсутність потреби у самовихованні, самовдоскона-ленні тощо. Високий інтелектуальний рівень інколи по-єднується з нерозвиненою моральною й естетичною куль-турою. Невід'ємними елементами культури особистості є професійна і моральна культура, які тісно пов'язані між собою у спеціаліста будь-якого профілю, а у юриста їх взаємозалежність має особливо високу ціну. РОЗДІЛ 2. Соціальне призначення і моральний сенс юридичної професії Об'єктом діяльності працівників юридичної професії є людські стосунки, люди, з їх найважливішими інтереса-ми, потребами, проблемами, правами і обов'язками. Не-рідко така діяльність пов'язана з вторгненням у особисте життя людей, а то й з обмеженням їх прав, прийняттям рішень, які впливають на подальшу долю людини. Діяльність таких працівників часто здійснюється в конфліктних умовах, особливо коли йдеться про праців-ників оперативно-розшукового апарату, слідчих, проку-рорів, суддів, адвокатів й ін. Саме їх суспільство уповно-важує відповідно до закону розв'язувати соціальні і міжособистісні конфлікти (кримінальні справи, майнові суперечності, напружені шлюбні стосунки та ін.). Діяльність юрисконсультів, нотаріусів, адвокатів має суспільно необхідний характер, а суддів, прокурорів, слідчих – державну значущість. Вони є посадовими осо-бами, представниками влади, здійснюють владні повно-важення для захисту інтересів громадян, суспільства, дер-жави від різних зазіхань, вирішення соціальних і міжособистісних конфліктів. У своєму спілкуванні з іншими людьми, носіями соціальних ролей, пересічними грома-дянами вони представляють та уособлюють державну вла-ду Надання працівникам юридичних професій не лише правової, але й моральної санкції на проведення відповід-ної діяльності з охорони і захисту прав людини і грома-дянина з використанням владних повноважень покладає на них високу відповідальність за суворе і точне дотримання законності, меж припустимості дій, пов'язаних з виконанням службових обов'язків. В обох випадках йдеть-ся про моральні вимоги до поведінки таких працівників. Закон у цілій низці випадків прямо визначає держав-ний характер рішень, що приймаються ними. Закони, перш за все процесуальні, особливо кримінально-проце-суальні, детально і послідовно регулюють службову діяль-ність працівників правоохоронних органів, особливо суддів, слідчих, прокурорів. їх дії, рішення і за суттю, і за формою (духом і буквою) повинні відповідати закону і вимогам моральної системи суспільства. Дії таких посадових осіб, працівників спрямовані на охорону авторитету державної влади, її органів та їх представників, які мають бути уособленням високої моральної і правової свідо-мості, взірцем моральної і правової поведінки. У той же час відомо, що сучасне українське суспільство трансформується, у динаміці перебуває й діяльність пра-воохоронних і правозастосовчих органів. Розвиток про-цесів і подій має інтенсивний і нерідко конфліктний ха-рактер. Закони, підзаконні акти (адміністративно-правові документи, накази, інструкції, статути та ін.) можуть виз-начити діяльність працівників юридичних професій лише у загальних рисах. їх інтерпретує нерідко керівник служ-бового колективу, а то і сам виконавець. Документи служ-бово-правового характеру не містять чітко визначених рі-шень для нестандартної ситуації, події, тим більше екс-тремальної, а лише визначають межі, у яких ці дії, рішення повинні бути здійснені, прийняті. Межі ці бувають надто широкими. Крім цього, мають місце елементи службової таємниці, конспіративності, конфіденційності. Тут від-сутній традиційний моральний контроль з боку громадсь-кої думки. Тому у багатьох випадках з вказаних причин працівник вимушений діяти, хоча й у межах закону, але на власний розсуд, за своїми переконаннями, звичкою чи правилами «корпоративної» моралі. Вибір оптимального рішення в такій ситуації залежить від рівня моральної культури виконавця. Працівники, які виконують державні обов'язки як представники влади, вирішуючи долі інших людей, по-винні мати підвищене почуття обов'язку, розвинуте по-чуття відповідальності за свої рішення, дії, вчинки. Без високого почуття відповідальності за доручену справу, без глибокого усвідомлення обов'язку правоохоронець не може розраховувати на ефективність своєї праці. Мо-ральні якості працівника юридичної професії є важливою частиною його професійної культури. Усі вимоги моралі конкретно-історичного суспільства повністю поширюються на юристів без будь-яких ви-нятків. Ці вимоги визначають їх поведінку як у сфері службової діяльності, так і в позаслужбовому повсякден-ному житті. Будь-які їх дії мають відповідати закону, його суті, а тому й моральним цінностям, на яких базується закон. Перекручення закону, відхід від нього, неадекват-не його тлумачення й застосування є аморальним за своєю суттю. Аморальним є не лише свідоме порушення закону, а й неправильні, протизаконні дії і рішення, обумовлені поверховими знаннями, некомпетентністю, неорганізо-ваністю, відсутністю поваги до права, внутрішньою не-дисциплінованістю чи неохайністю. Діяльність працівника юридичної професії, як зазна-чалось, базується на загальних моральних і морально-пра-вових принципах гуманізму, справедливості, законності, патріотизму, незалежності, гласності та ін. Принципи мо-ралі це світоглядні орієнтири моральної свідомості, що виражають її вимоги у найбільш загальному сталому виг-ляді. Вони складають сутність моральних аспектів діяль-ності і моральних відносин і є стратегією моральної пове-дінки людини, спільнот, суспільства. Моральні принципи об'єднують моральні норми у тій чи іншій (відповідній) сфері суспільного життя чи діяльності і є основою сталої поведінки людини. Вони є загальними для всього суспільства і особливо важливими для працівників органів про-куратури, юстиції, МВС та ін. Принцип гуманізму (людяності) – провідний, засадничий принцип моралі і права, що визнає людину найви-щою цінністю, вимагає поваги до неї, піклування про неї, орієнтує на захист ЇЇ гідності, прав і свобод, віри в її здатність до самовдосконалення і спрямовує діяльність суспільства, спільнот, соціальних груп та інших соціаль-них суб'єктів на створення умов для повноцінного розвит-ку людини. Гуманізм є головною вимогою сучасної епохи, україн-ського суспільства на сучасному етапі його розвитку. Це не лише основоположний принцип професійної моралі взагалі і юридичної діяльності зокрема, а й службовий обов'язок правоохоронця, який зобов'язує його своєчас-но і швидко реагувати на соціальне і моральне зло, пра-вопорушення, антисуспільні, протизаконні, аморальні дії. Невиконання таких професійних функцій засуджується як законом, так і громадською думкою. Без гуманного ставлення до людини правоохоронцю не стати повно-цінним фахівцем. Людям цього фаху доводиться бути жор-сткими, твердими у боротьбі зі злом, при захисті інтересів людини і суспільства, але у цій жорсткості – вища добро-та, оскільки таким чином забезпечуються умови для ста-більності суспільства, гармонійного розвитку людини, проголошеної у ст. З Конституції України найвищою соці-альною цінністю. Справедливість – це і соціальний, і політичний, і мо-рально-правовий регулятивний принцип, що зобов'язує враховувати всі аспекти діяльності соціальних суб'єктів (індивідів, спільнот, соціальних груп, політичних партій, громадських об'єднань і т. ін.) і встановлювати відповідність між їх заслугами і суспільним визнанням, правами і обо-в'язками, працею і винагородою, злочином і покаранням, діянням і відплатою, метою і засобами її досягнення та ін. Невідповідність у цих співвідношеннях сприймається як несправедливість. Для утвердження справедливості у суспільстві, міжлюдських стосунках і створюється право і правоохоронні органи. Правовій системі належить го-ловна роль у дотриманні справедливості у суспільстві, вона стоїть на перешкоді її порушень1. Справедливість відбивається у законах, які ставлять рівні вимоги до соці-альних суб'єктів, запобігають порушенням інтересів, прав і свобод людини, забезпечують стабільний розвиток су-спільства. Принцип законності є конкретизацією принципу спра-ведливості, тому вони діють у єдності. Законність, тобто підкорення тільки закону, один із найважливіших прин-ципів діяльності працівників юридичної професії. З прин-ципів справедливості і законності випливають важливі вимоги морального характеру. Юрист будь-якої спеціа-лізації повинен керуватись тільки законом, його духом і змістом, не має права піддаватись тиску, впливу, прохан-ням, порадам і т. ін., звідки б вони не йшли. Він здійснює свої функції в інтересах народу, в Ім'я виконання його волі, що виражена у законі. Юрист виступає в очах сус-пільства як носій справедливості і законності і повинен показувати зразок дотримання закону. Порушення зако-ну його охоронцями, носіями справедливості і законності підриває віру в авторитет і непорушність закону. Юристи морально відповідальні перед суспільством, державою, людьми і своєю совістю. Принцип незалежності підкрес-лює незалежність юриста від будь-якої чужої волі, але за-лежність від закону. Патріотизм як моральний принцип означає любов до своєї Батьківщини, свого народу, гордість за його культуру і досягнення, орієнтує на примноження досягнень, вима-гає від правоохоронців захищати інтереси народу, його громадян, служити закону, поважати закон. Це одна із складових патріотизму [2]. До юристів взагалі, а до вершителів правосуддя особли-во суспільство, держава, громадяни ставлять підвищені моральні вимоги. Н. В. Радушна серед бажаних і найбільш важливих якостей судді, за результатами опитування суддів, вказує людяність, неупередженість, принциповість, витримку, ерудицію, а також зібраність, урівноваженість, дисциплінованість, ввічливість та ін. Серед небажаних – упередженість, підозрілість, владність, безтактність [3]. В. В. Леоненко при аналізі морально-психологічного комплексу якостей слідчого основними вважає чесність, принциповість, об'єктивність [4]. В. В. Романов у характеристиці юриста перераховує цілу низку ділових, професійних, моральних і психологічних яко-стей. Серед них – вірність громадянському, професійному обов'язку, громадянська мужність, чесність, непідкупність, принциповість, непримиренність до порушень правопоряд-ку, законності, безкомпромісність у боротьбі з ними, висо-ка моральність, організованість, дисциплінованість, відпо-відальне ставлення до дорученої справи та ін.[5]. Автори навчального посібника «Професійна етика працівників правоохоронних органів» обґрунтували низку специфічних моральних вимог до юристів, які дають уяв-лення про моральні якості, які вони повинні мати. Це гу-манність, терпимість, справедливість, почуття обов'язку, сміливість, мужність, витримка, чесність, патріотизм[6]. У конкретних службах і в цілому в правоохоронних органах основу морально-правової діяльності, підкреслюють авто-ри, складають загальнолюдські моральні цінності, з їх системою норм. Деякі якості визначаються специфікою службової діяльності, умовами ризику, і тому виходять на перший план такі, як мужність, вірність обов'язку, почут-тя справедливості, здатність до самопожертвування. Але є й «свої» моральні норми: обов'язковість нерозголошення інформації, що має конфіденційний характер і отримана виключно у силу можливостей тієї чи іншої служби, й ін. Головною є орієнтація на моральний ідеал служіння добру, боротьба проти зла. В сучасних умовах актуальними стають такі якості правоохоронця, як вміння самостійно вирішувати службові проблеми, завдання, здатність «бра-ти на себе». Вони отримали статус найважливіших про-фесійних якостей юриста [7]. Як уже зазначалося, саме зако-нодавство містить у собі моральні вимоги до діяльності правоохоронних органів та їх працівників. Перелік мо-ральних якостей, необхідних юристу будь-якої спеціалі-зації, подається у морально-професійних кодексах відпо-відних об'єднань. Таким чином, для професії юриста вимоги моралі ма-ють особливий сенс, оскільки істинні законність і право-порядок у суспільстві встановлюються там, де правоохо-ронці спираються на принципи гуманізму, справедли-вості, чесності. Кожен юрист повинен усвідомити, що чим швидше піде у минуле широко поширений на обива-тельському рівні, перекручений погляд, що корисний і хороший той юрист, який вміє «грамотно» обходити за-кон, а не той, хто допомагає правильно його дотримува-тись і тлумачити, тим краще буде і для окремої людини, і для суспільства в цілому. Юридична спільнота України опрацювала і затверди-ла свій документ «Основні засади професійної етики юристів України», що й є узагальненням моральних стан-дартів поведінки юристів, в яких би ланках правової сис-теми України вони не працювали. Вища кваліфікаційна комісія адвокатури при Кабінеті Міністрів України схвалила «Правила адвокатської ети-ки», що вимагає від адвокатів слідування високим етич-ним стандартам поведінки. Названі документи орієнтують на дотримання загаль-нолюдських і національних моральних цінностей, загаль-новизнаних принципів і норм професійної діяльності юристів взагалі та окремих професійних груп юристів зок-рема при виконанні ними професійних обов'язків і в осо-бистому житті. РОЗДІЛ 3. Визначення змісту і завдань професійної етики юриста Професійна етика є одним з підрозділів науки про мораль, її предметом є аналіз буття моралі, що регулює стосунки у сфері певної професійної діяльності людей. Слід підкреслити два принципових положення. З одного боку, моральні засади професійної групи мають ґрунтуватися на загальнолюдських моральних цінностях, системі моральних норм та оцінок, що склалися як результат істо-ричного розвитку суспільства. А з іншого –особливими завданнями професійної етики є обґрунтування мораль-ного значення тієї чи іншої професії для суспільства та людини, професійного морального ідеалу, моральне регу-лювання професійних відносин. Оскільки правові суперечки обумовлені конфліктом інтересів людей, а юридична практика пов'язана з необ-хідністю розв'язання різноманітних конфліктних ситу-ацій, професійна діяльність юриста торкається найважливіших інтересів людей, їх благ, а іноді й долі. Все це на-кладає особливий тягар моральної відповідальності за результати своєї діяльності на суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів та інших працівників юридичного фаху, вима-гає від цих осіб особливих морально-психологічних та вольових якостей. Слід враховувати й те, що до юристів, які працюють у правоохоронних та інших державних органах і наділені владними повноваженнями, ставлять-ся підвищені моральні вимоги ще й як до представників Державних органів і держави, носіїв владних повнова-жень, охоронців закону. Законність та правопорядок є надбаннями сучасного суспільства, без яких воно не може нормально функціо-нувати та розвиватися, тому безперечно в існуванні на-лежного режиму законності зацікавлені усі суб'єкти сус-пільних відносин. Проте конкретну відповідальність за підтримання рівня законності та правопорядку в країні несуть, перш за все, правоохоронці. Вимоги моралі, висока моральна культура для юриста мають особливе значен-ня, оскільки з дією професією пов'язуються уявлення про такі високі морально-правові принципи, як гуманізм, справедливість, законність, об'єктивність тощо, без яких неможливо вирішувати завдання побудови правової дер-жави, демократичного, соціально орієнтованого, гуман-ного суспільства. Натомість, історія свідчить, що права людини часто зневажались можновладцями, а закон та юристи прислуговувалися силі. Не набагато кращою є ситуація, коли права людини проголошуються, але їх не дотримуються, а то й повсякчасно порушують ті, хто повинен захищати. Навіть справедливі закони не можуть застосовуватися ав-томатично. Саме тому у цій сфері соціальної життєдіяль-ності так багато залежить від виконавців, того людського потенціалу працівників правоохоронних органів, який має бути на боці законності і правопорядку, правоохо-ронців, які повинні показувати приклад виконання і моральних, і правових норм. Фахівців-правознавців слід розрізняти за видами і ха-рактером діяльності. По-перше, це юристи, що забезпе-чують правосуддя, – судді, прокурори, слідчі й інші осо-би, що проводять дізнання. По-друге, це адвокати, основ-ним покликанням яких є захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб. По-третє, юристи, що пра-цюють у інших, крім правоохоронних, органах державної влади. По-четверте, юристи, які працюють юрисконсуль-тами та у кадрових службах на різноманітних підприєм-ствах, установах і в організаціях. По-п'яте, це науковці та викладачі правознавчих дисциплін у спеціалізованих і неспеціалізованих навчальних закладах різного рівня акреди-тації та підпорядкування. Залежно від поставленої мети обґрунтованим буде поділ професійної групи юристів і за іншими критеріями, наприклад, за галузевим принципом (МВС, органи судової влади, прокуратура й ін.), сферами діяльності тощо. Звичайно, діяльність представників різних підгруп юридичних професій має свою специфіку, обумовлену ха-рактером суспільних відносин, у яких вони беруть участь, що відбивається на їх морально-психологічних якостях. Але, підкреслимо ще раз, усі юристи керуються у своїй діяльності однорідними принципами, мають бути зорієн-тованими на загальнолюдські моральні цінності, і тому до них, як до представників правничої професії, ставляться єдині за своєю сутністю морально-психологічні вимоги незалежно від конкретної сфери діяльності чи відомчої приналежності. Отже, професійна етика як самостійна галузь етичної науки і водночас підрозділ правознавства має своїми зав-данням вивчення морального змісту права, особливостей реалізації загальних принципів моралі у сфері правничої діяльності, морального потенціалу юридичної професії та особистості юриста. Юридична етика покликана обґрунтувати зміст морального ідеалу юриста-спеціаліста, дос-лідити причини і форми деформацій морально-профес-ійної свідомості та запропонувати засоби їх подолання. До її предмета має бути включено також вивчення форм і методів морального виховання юридичних кадрів, шляхів удосконалення їх моральної і професійної культури. У правовій науці та етиці накопичено певний досвід Дослідження правової практики з позицій дотримання моральних норм, розв'язання на теоретичному рівні мо-рально-юридичних суперечностей. Сформувались такі галузі етичного знання у правознавстві, як судова та міліцейська етики і в цілому юридична етика. Деякі з авторів у межах судової етики виділяють адво-катську та слідчу етику. Так, В. В. Леоненко, С. Г. Любічевта інші вважають, що професійна етика юриста виступає як родове явище, що розв'язує загальні питання і проблеми, а її зміст складається із вчення про загальні моральні принци-пи і норми щодо правоохоронної і правозастосовної діяль-ності юриста. В ЇЇ межах вони виділяють судову етику як вид та її підвиди – слідчу і адвокатську. Ю. М. Грошевой з цьо-го приводу зазначає, що професійна етика окремих юридич-них спеціальностей має вивчати моральні вимоги, що став-ляться суспільством і державою до професійної діяльності суддів, слідчих, прокурорів, адвокатів, оперативних праців-ників органів МВС та СБУ, а також особливості, специфіку та структуру моральних відносин, які виникають під час ви-конання ними функціональних обов'язків. У останній час все більшої актуальності набувають питання, пов'язані з професійною етикою працівників органів внутрішніх справ. Відомий український дослідник цих проблем С. С Сливка звернув увагу на розробку змісту етичних проблем мілі-цейської служби, обґрунтував моральні вимоги до праців-ників міліції, що покликані вплинути на процес правоохоронної діяльності, виконання завдань, поставлених перед міліцією України.0. М. Бандурка обґрунтовує теоретичні основи, етичні засади правоохоронної діяльності, основні моральні вимоги до службовця ОВС. У минулому, коли йшов процес становлення етичної науки та професійної етики, панував деонтологічний підхід, основи якого були закладені ще у XVIII ст. Відомо, що І. Кант, один з родоначальників деонтологічного підходу, обґрунтував категоричний імператив, який пе-редбачав: автономію, суверенність людини як володаря волі і суб'єкта моралі, повагу до неї; рівність усіх у моралі; необхідність розглядати людину як мету, а не як засіб до-сягнення мети; слідування обов'язку і відмову від своєкорисного інтересу. Радянською етичною та правовою наукою на озброєн-ня була взята передовсім остання теза. У межах професій-ної етики взагалі і професійної етики юриста зокрема аналіз проводився лише від належного, яке за своєю природою могло бути лише ідеальним. А те, що існує реально, роз-глядалося лише абстрактно, як похідне від належного, а тому й менш важливе, вторинне. Правова практика, ЇЇ су-перечності, помилки, деформації морально-професійної свідомості аналізувались не як реальні явища, а лише як можливі, гіпотетичні, тому й складні моральні відносини У системах правоохоронної і правозастосовної діяльності так і не стали предметом окремого дослідження. Зокрема, згідно з такою методологічною установкою розкриття проблем формування особистісних якостей юристів йшло від професіограм, нормативних актів, у яких вони були офіційно закріплені [8]. ВИСНОВКИ Професійна етика юриста – складне, багатопланове явище. Поставлені та висвітлені питання не вичерпують коло проблем й повний зміст цього феномену. Чекають на свій розгляд й аналіз такі теми, як моральний зміст Консти-туції України, гуманістична спрямованість міжнародних правових актів з прав людини, моральні засади Криміналь-ного і Кримінально-процесуального кодексів України, мо-ральні начала Цивільного, Цивільно-процесуального кодексів та різних галузей права. Гострими і малоопрацьованими залишаються пробле-ми співвідношення мети і засобів (чи можна для досяг-нення мети використовувати будь-які засоби), службово-го і морального обов'язку в юридичній діяльності, особ-ливо у діяльності працівників оперативно-розшукової служби, слідчих, суддів тощо. Проблема честі, гідності працівників юстиції, прокуратури, міліції, інших органів, з одного боку, те, як вони захищають честь і гідність гро-мадян України, — з другого, теж потребує свого вивчен-ня. Становить інтерес складна, але завжди актуальна про-блема внутрішнього переконання судді. Ще залишається цілиною аналіз морального змісту правової практики в Україні, тобто проблем, як у право-охоронній і правозастосовній діяльності органів, посадо-вих осіб, безпосередніх виконавців реалізується, стверд-жується моральний зміст Основного Закону України і чинного законодавства. Це поле, де могли б попрацюва-ти і правознавці, і соціологи, і психологи й інші фахівці. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Зеленецкий В. С. Компетентность специалиста (о теоретической компетентности практиков и практической компетент-ности теоретиков) // Весы Фемиды. - 2000. - № 4 (16). - С. 48-57. Загальна теорія держави і права / За ред. М. В. ЦвІка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - X.: Право, 2002. - С. 196. Радушная Н. В. Народный судья. Профессиональное мас-терство и подготовка. - М., 1977. -С. 82-105. Леоненко В. В. Профессиональная этика участников уго-ловного процесса. - К., 1978. - С. 36-49. Романов В. В. Военно-юридическая психология: Учебник. Кн. первая. - М., 1991. - С. 162. Профессиональная этика сотрудников правоохранитель-ных органов: Учебное пособие / Под ред. Г. В. Дубова и А. В. Опале-ва. 2-е изд. - М., 2000. - С. 16-17. Профессиональная этика сотрудников правоохранительных ор-ганов.-С.16-17. Стека С.С. Професійна етика працівників міліції.-Львів, 1995.-с. 4-6.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (21.05.2014)
Просмотров: 811 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: