Реферат на тему:Криміналістична ідентифікація та діагностика - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Криміналістична ідентифікація та діагностика. План Зміст поняття "криміналістична ідентифікація" та основні етапи розвитку цієї криміналістичної теорії Основи криміналістичної теорії ідентифікації "Ідентифікаційна ознака" та її криміналістичне значення Характеристика об'єктів криміналістичної ідентифікації Поняття криміналістичної діагностики Види криміналістичної ідентифікації та діагностики Форми криміналістичної ідентифікації та діагностики Зміст поняття "криміналістична ідентифікація" та основні етапи розвитку цієї криміналістичної теорії Термін "ідентифікація" походить від латинського слова "identificare", що означає ототожнювати. У криміналістиці він використовується у трьох значеннях. Ним визначають: мету і результат дослідження матеріальних об'єктів, процес дослідження і метод пізнання, що є найважливішою частиною загальної теорії криміналістики. Криміналістична ідентифікація має на меті встановлення індивідуальної тотожності об'єктів, які мають значення для розслідування злочину. Отже, ідентифікація - це процес встановлення конкретного матеріального об'єкта шляхом його виокремлення із заданої сукупності об'єктів за неповторним комплексом ознак, які відображені за обставин, пов'язаних зі злочином. Теорія криміналістичної ідентифікації вважається однією з найбільш розроблених окремих криміналістичних теорій. З моменту формулювання С. М. Потаповим у 1940 р. її основних положень і до сьогоднішнього часу ця теорія займає одне з провідних місць у криміналістичних наукових дослідженнях. Вона стала першою окремою криміналістичною теорією, яка виступала не як сума окремих теоретичних розробок, а як систематизоване знання, як упорядкована система понять. У криміналістичній літературі існують різні думки щодо етапів розвитку теорії криміналістичної ідентифікації. Так, Р. С Бєлкін виділяв три етапи. Перший - з 1940 до 1950 pp. - етап формування загальних основ теорії, П вихідних положень та принципів. Другий - з початку 50-х до кінця 60-х pp. - етап формування на базі загальних положень теорії криміналістичної ідентифікації судово-трасологічної, судово-графічної тощо. Третій - з початку 70-х pp. до цього часу - характеризується як переглядом, уточненням і доповненням окремих загальних положень теорії криміналістичної ідентифікації, так і продовженням дослідження її окремих положень, спробами розширити коло об'єктів ідентифікації, розглядом можливостей застосування нових методів ідентифікації, вивченням її інформаційного, доказового і логічного аспектів, початком математизації та кібернетизації процесів ідентифікації. Загальні принципи теорії ідентифікації розробив С. М. Потапов, який поділив об'єкти на ті, які ідентифікуються, тобто ототожнюються, та ідентифікуючі, тобто ті, за допомогою яких ототожнюють, і називав це основним принципом криміналістичної ідентифікації. На думку С. М. Потапова, саме цей принцип є первинною основою для вирішення питання про те, в яких випадках ідентифікація може дати позитивні результати: у разі здійснення її безпосередньо слідчим або судом; за допомогою реєстраційних методів або шляхом експертизи. Важливий внесок у розвиток теорії криміналістичної ідентифікації зробили А. І. Вінберг, В. Я. Колдін, В. С Мітрічев, М. В. Сал-тевський, Т. А. Седова, М. Я. Сегай, М. В. Терзієв, Б. І. Шевченко. Основи криміналістичної теорії ідентифікації У теорії криміналістичної ідентифікації необхідно виокремлювати її філософську, природно-наукову і правову основи. Філософську основу криміналістичної ідентифікації становлять положення діалектичної теорії пізнання, зокрема, теорія відображення, і особливо-поняття діалектичної тотожності. Вона виходить з того, що всі об'єкти матеріального світу перебувають у постійному русі, розвитку. Взаємодіючи одне з одним, вони відображують свої властивості (ознаки) одне в одному. У різні періоди часу, в різному стані і відображенні кожний об'єкт залишається тотожним тільки самому собі, який відрізняється від будь-якого іншого. Кожний об'єкт характеризується відповідною сукупністю ознак, які й створюють можливість його ототожнення внаслідок відображення ознак, що індивідуалізують об'єкт у його слідах та інших матеріальних чи ідеальних відображеннях. Природно-науковою основою криміналістичної ідентифікації є ті галузі науки і техніки, досягнення яких використовуються для науково обґрунтованих методів ідентифікаційних досліджень і технічних засобів, які застосовуються під час проведення досліджень. Ступінь вдосконалення цих методів і, відповідно, практичні можливості встановлення тотожності залежать від рівня розвитку тих галузей науки і техніки, на досягненнях яких вони засновані. Правовою основою криміналістичної ідентифікації є правові норми, які регулюють діяльність суб'єктів ідентифікаційного процесу. Правова природа криміналістичної ідентифікації та специфіка завдань, які вирішуються за її допомогою, зумовлюють ті риси, сукупність яких відрізняє її від ідентифікації в інших галузях науки і практики. Ідентифікація є криміналістичною, якщо факт тотожності, що встановлюється, має значенн для попередження, розслідування і розкриття злочинів. На відміну від ідентифікації в інших науках, у криміналістиці факт тотожності або її відсутності встановлюється з обов'язковим дотриманням кримінально-процесуальних норм. "Ідентифікаційна ознака" та її криміналістичне значення Ознака є виразом властивостей предмета, його прикметою, здатною характеризувати об'єкт. Для того, щоб ознаку можнг було використовувати як ідентифікаційну, вона має відповідати таким умовам. По-перше, ознака повинна найбільш повно відображати ідентифікаційні властивості предмета, бути відмінною від середніх величин і норм. По-друге, важливою умовою є виразність ознаки, її здатність до постійного стабільного відображення. По-третє, ідентифікаційні ознаки повинні мати властивість стійкості (відносну незмінність). Ідентифікаційні ознаки поділяються на загальні та окремі. Загальні ознаки притаманні однорідним об'єктам, тобто виражають найбільш загальні риси, властиві групі об'єктів (наприклад, високий зріст, округла форма обличчя тощо). Окремими ознаками називають такі, які дають змогу виокремити об'єкт із групи однорідних. Окремими ознаками зазвичай виступають деталі об'єкта. Але сама по собі окрема ознака ще не є достатньою підставою для ідентифікації об'єкта. Це можливо зробити лише на основі індивідуальної сукупності окремих і загальних ознак. У процесі криміналістичної ідентифікації порівнюються сукупності ідентифікаційних ознак. На першій стадії за загальними ознаками встановлюється належність об'єктів, що порівнюються, до одного виду (групи), тобто встановлюється їх групова належність. Якщо особа, яка здійснює ідентифікацію, не встановлює достатньої кількості індивідуальних ознак, тоді процес ідентифікації завершується. За наявності достатніх для індивідуалізації об'єкта ознак може бути доведено тотожність об'єкта і встановлена індивідуально-конкретна тотожність. Тотожність вважається встановленою, якщо із заданої сукупності матеріальних об'єктів був виділений єдиний, який відрізняється від інших індивідуальним комплексом ознак. Схожість об'єктів за тими чи тими ознаками ще не означає їх тотожності. Наприклад, чорнило, яким був виконаний рукописний текст у документі, і чорнило, що міститься у пляшечці, вилученій у підозрюваного, можуть бути одного сорту і мати однаковий хімічний склад. З погляду хімії вони ідентичні, а з позиції криміналістики в цьому випадку можна говорити лише про загальну групову належність. Якщо ж у процесі експлуатації пляшечки з чорнилом У нього будуть внесені такі добавки (зміни), які зумовили індивідуальний хімічний склад, то в такому випадку можна буде встановити тотожність конкретного чорнила як елемента матеріальної обстановки злочину. Характеристика об'єктів криміналістичної ідентифікації Об'єкти ідентифікації поділяються на ті, що ідентифікуються, та ті, за допомогою яких проводять ідентифікацію. Об'єктом, що ідентифікується (тим, якого ототожнюють) називають об'єкт, встановлення тотожності якого є завданням ідентифікації. З огляду на те, що в більшості випадків він не відомий, його ще називають об'єктом, що розшукується. Об'єкти, які ідентифікуються, найчастіше трапляються у кримінальних справах як речові докази. Об'єктом, за допомогою якого проводять ідентифікацію (ототожнюють), називають такий об'єкт, в якому поряд із загальними відобразились і ознаки, що індивідуалізують об'єкт, який розшукується. Такі об'єкти - це здебільшого зразки для порівняльного дослідження, які мають такі якості, як безсумнівність походження від конкретного об'єкта, наявність ознак, що дають змогу порівнювати їх з об'єктами, що ідентифікуються. Ідентифікуючим може виступати смисловий образ об'єкта, зафіксований у пам'яті суб'єкта ідентифікації, що слугує передумовою для проведення такої слідчої дії, як пред'явлення для впізнання. Задана сукупність об'єктів - це така множинність об'єктів, що перевіряються, серед яких неодмінно є об'єкт, який розшукується, та з яких він повинен бути виокремлений. Ця сукупність задається (визначається) обставинами справи, умовами відображення об'єкта, що розшукується, і його загаль-! ними (груповими) характеристиками. Неправильне визначення сукупності об'єктів, які перевіряються, призводить до того, що в заданій сукупності буде відсутнім об'єкт, який розшукується, це й робить ідентифікацію безглуздою. Процес виділення об'єкта, що розшукується, - це процес поступового звуження заданої сукупності об'єктів, які перевіряються за ідентифікаційними ознаками, до того часу, поки не залишиться єдиний об'єкт, який власне і розшукується. Виокремити об'єкт, котрий ідентифікується, із множини тих, що перевіряються, можливо лише за стійкими особливостями, які не зазнають суттєвих змін із моменту відображення до початку ідентифікаційного дослідження. Цей проміжок часу називається ідентифікаційним періодом. Ідентифікаційний період характеризує час, протягом якого об'єкт зберігає ознаки, що його індивідуалізують. Після їх зміни (наприклад, зношування підошви взуття від моменту здійснення злочину до його вилучення й дослідження) ідентифікація стає неможливою. Якщо тотожність встановити неможливо через наявність збіжних ознак у декількох різних об'єктів або об'єкти, що порівнюються, однакові за складом, фізичною структурою чи способом виготовлення, то обмежуються визначенням групової належності. Тобто належності об'єкта, що ототожнюється, до відповідного роду, виду або групи (сорт клею, розлив чорнила, партія паперу тощо). Визначення групової належності є одним із етапів ідентифікації, але може виступати і як самостійне завдання дослідження (наприклад, під час встановлення складу та призначення вилученої речовини). Поняття криміналістичної діагностики Теорія криміналістичної діагностики належать до тих окремих криміналістичних теорій, які лише формуються, та вже мають понятійний апарат та визначені напрямки використання в практиці. Про існування самостійного виду діагностичних досліджень йдеться в різних галузях знань. Так, існують праці з наукових основ діагностики, з діагностики в загальній і судовій медицині тощо. Слово "діагноз" з грецької мови перекладається як "розпізнання", "різновид", "визначення", але розпізнання не всього підряд, а лише сутності та особливостей, наприклад, хвороби на основі всебічного дослідження хворого. В останні роки з'явився термін "технічна діагностика". Але і в цьому випадку за ним стоїть не вирішення можливих техніко-розпізнавальних завдань, а лише їх незначна частина, що подібна до завдань медичної діагностики. Діагностування у загальній теорії розпізнання зразків (і медичне, і технічне) розглядається як один із видів отримання знань про навколишній світ. За словниковим визначенням дієслово "розпізнати" - означає довідатися, визначити щось (когось) за будь-якими ознаками. Отже, термін "розпізнання" охоплює дуже широке коло об'єктів пізнання, про які можуть бути отримані знання за тими чи тими ознаками. Коли ж говорять про діагноз, діагностування, то також мають на увазі отримання знання, але лише щодо деяких видів об'єктів і за чітко визначеною групою ознак. Дослідження діагностичного напряму дають змогу, наприклад, визначити компонентний склад речовини, що досліджується, визначити ступінь зміни матеріалів у результаті дії певних зовнішніх факторів, встановити наявність чи відсутність в об'єкті, що досліджується, відповідних складових, а також його фактичний стан. Значна роль у розвитку криміналістичної діагностики як окремої криміналістичної теорії належить Ю. Г. Корухову та С В. Дубровіну. Криміналістична діагностика будь-якого об'єкта полягає у пізнанні його сутності, призначення, галузевого застосування, причини зміни властивостей тощо. Діагностика встановлює фактичну обставину на основі самих матеріальних об'єктів, їх слідів, інших відображень, що супроводжують здійснення злочину, шляхом дослідження властивостей об'єкта, його відображень, співвідношення фактів тощо. Діагностика встановлює види зв'язків між об'єктами. Термін "діагностика" має три значення: розпізнання, розрізнення й визначення. Криміналістична діагностика акумулює всі ці значення і може бути визначена як окремий метод пізнання механізму злочину на підставі його відображення на об'єктах матеріального світу. Діагностичні дослідження відповідають на запитання: що або хто це, який, для чого? Наприклад, якою рукою і якими пальцями залишені сліди на руків'ї ножа, чи є ознаки витравлення документа, чи є поданий на дослідження предмет вогнепальною зброєю тощо? На відміну від ідентифікації і встановлення групової належності, діагностика не має порівняльного дослідження ознак об'єкта. Об'єкт, що діагностується, може порівнюватися зі стандартами та еталонами. Із цією метою він або сам є досліджуваним, або є матеріальні сліди його існування (рукописний текст, слід контакту тощо). Об'єкт на етапі діагностики не порівнюється з іншими об'єктами у справі з метою встановлення їх зв'язку. Але діагностика є важливим етапом ідентифікаційного дослідження, коли вирішується питання про можливість зіставлення розшукуваного й об'єкта, що перевіряється, цілого та окремого. Водночас, ідентифікація можлива і без попередньої діагностики. Наприклад, можна встановити за мікрорельєфом, що сліди різання, які порівнюються, залишені одним і тим же предметом, хоча точно вид цього предмета не встановлено. Але в цьому випадку констатація того, що кожний слід, який порівнюється, залишений саме ріжучим знаряддям і є ніщо інше, як загальна діагностика роду знаряддя. Види криміналістичної ідентифікації та діагностики У криміналістиці розрізняють окремі види ідентифікації і діагностики: -за матеріально фіксованими зображеннями ознак (людини - за слідами рук, пістолета - за стріляною кулею тощо); -за ознаками загального походження - встановлення цілого за частинами; - за відбитками ознак у пам'яті людини (за мисленим образом); -за описаними ознаками (словесний портрет, криміналістичні обліки тощо). Виділяють також встановлення тотожності об'єктів за їх фотографічними зображеннями. У літературі пропонуються різні принципи класифікації видів ідентифікації та діагностики. За рівнем індивідуалізації розрізняють родову, видову та індивідуальну, за способом відображення інформації- ідентифікацію цілісних структур, розділеного цілого і джерела походження. Залежно від характеру відображення матеріальних об'єктів криміналістичну ідентифікацію розрізняють за матеріально-фіксованими та психофізіологічними відображеннями. При цьому під матеріально-фіксованим відображенням розуміють об'єктивну фіксацію ознак предмета на матеріальних об'єктах. До них належать: сліди, фотознімки, кіноплівки, відеозапис, описування та інші подібні об'єкти. Під психофізіологічним відображенням розуміють уявний образ об'єкта, який зафіксований у пам'яті конкретної особи. Ототожнення за уявним образом може здійснювати тільки людина, в пам'яті якої він зберігається. Залежно від природи властивостей об'єктів, що ототожнюються, закономірностей їх формування і відображення розрізняють декілька видів криміналістичної ідентифікації: ідентифікація особи, ідентифікація предметів, ідентифікація матеріалів і речовин. 1. Ідентифікація особи здійснюється як за матеріально-фіксованими, так і психофізіологічними відображеннями. Матеріально-фіксовані відображення людини проявляються в різного роду слідах рук, ніг, фонограмах голосу, рукописних і машинописних документах, фотографічних зображеннях, а також у продуктах життєдіяльності: слині, крові, потожировій речовині тощо. Ідентифікація особи за психофізіологічними відображеннями здійснюється у вигляді впізнавання розшукуваного об'єкта на основі порівняння з його образом, зафіксованим у пам'яті. 2. Ідентифікація предметів та їх комплектів (сукупності) доцільна під час встановлення знарядь злочину, які використовували злочинці, транспортних засобів, предметів злочинного посягання, знарядь письма, друкарсько-розмножувальних пристроїв тощо. За матеріально-фіксованими відображеннями цих предметів встановлюється: чи цей об'єкт використовувався під час вчинення злочину, чи не вистріляна куля з пістолета, вилученого в обвинуваченого, чи не віддрукований текст документа за допомогою конкретного принтера тощо. Комплекти предметів можуть розглядатись як об'єкт ідентифікації тільки в тому випадку, якщо вони складають у сукупності єдине ціле, відповідну єдність. Наприклад, набір інструментів, які використовувалися при відкриванні сховища. 3. Ідентифікація матеріалів і речовин здійснюється лише втих випадках, коли можливо встановити неповторність відповідного об'єму твердої, рідкої або газоподібної речовини, яка є елементом матеріальної обстановки злочину. Якщо індивідуальність конкретного об'єму речовини не встановлена, то обмежуються визначенням її групової (родової, видової) належності. Висновок про групову належність здійснюється і за особливостями внутрішньої будови і складу матеріалів та речовин. Цей висновок лише частково свідчить про зв'язок об'єкта, який досліджується, з подією злочину, але він дає змогу висувати обґрунтовані версії, перевіряти їх і методом виключення звужувати коло підозрюваних осіб. Ще більше цьому сприяє криміналістична діагностика різних об'єктів. Криміналістична діагностика особи є встановленням загальних і окремих характеристик її образу (рос. "облик") (статі, віку, расової чи національної належності, професії, рівня володіння трудовими навичками тощо) і здійснюється на основі використання найрізноманітнішої за своєю природою інформації з проявів у психофізіологічній сфері. Переважно щодо навичок почерку, письмового та усного мовлення тощо, морфології частин тіла (папілярних узорів пальців рук, кисті, будови голови і частин тіла), будови і функціонування голосового апарату, складу тканин та складових людського організму (шкіри, волосся, крові) і його виділень (слини, запаху, поту). Ступінь розробки наукових основ і методик цієї діагностики досить різний. У діагностиці матеріальних об'єктів умовно можна виокремити два напрями: розпізнавання матеріалів та виробів. Так, у процесі дослідження відкладень мікроволокон і забруднень на одязі ставиться мета визначення виду матеріалу, з яким цей одяг був у контакті. Тканина як об'єкт діагностики належить до виробів текстильної промисловості, але на діагностику цього виробу спеціаліст виходить через діагностику волокон, матеріалів, визначаючи їх природу (натуральні, штучні) або вид (бавовняні, синтетичні). Діагностика матеріалів і виробів - процес багатоетапний. Спочатку на базі класифікацій, які розробляються в науці і техніці, визначається родова чи видова належність об'єктів (фарба автомобільна, скло світлотехнічне тощо). У межах технічної класифікації встановлюється вузька групова належність об'єкта, тобто джерело його походження. І, нарешті, на основі даних про збут-споживання об'єктів цього походження визначаються !х призначення, одержувачі. Отже, криміналістична діагностика включає в себе діагностику товарознавчу, матеріалознавчу та інші, не обмежується ними і виходить на рівень, який максимально наближує до вирішення завдань розшуку. Це своєрідний вид пізнання, метою якого є розпізнання об'єкта, процесу явища. Форми криміналістичної ідентифікації та діагностики Ототожнення об'єктів може здійснюватись у процесуальній формі-висновок експерта, протокол впізнання особи чи предме-: та, або в непроцесуальній формі в сфері оперативно-розшукової діяльності -довідка спеціаліста, оперативне впізнання тощо. Таким чином, криміналістична діагностика, визначення гру-І пової належності та ідентифікація матеріальних об'єктів з ме-] тою вирішення завдань боротьби зі злочинністю залежно від юридичної регламентації здійснюються у процесуальній і або оперативній формах. За напрямками виділяють такі форми ідентифікації: експертна (за матеріально-фіксованими ознаками), оперативно-слідча (пред'явлення для впізнання, ототожнення І об'єкта за описом під час огляду, обшуку та інших слідчих діях),' обліково-реєстраційна (заданими криміналістичної реєстрації). Кримінально-процесуальна форма криміналістичних дослід- і жень, які пов'язані з діагностикою та ідентифікацією, існує на стадії як досудового слідства, так і судового розгляду. Воь здійснюється у вигляді криміналістичних експертиз і такс слідчої дії, як впізнання. Результати криміналістичних експертиз оформляються висновками експерта, а впізнання - протав колами слідчих дій. Оперативна форма криміналістичних досліджень, які пов'я- ] зані з діагностикою, визначенням групової належності та ідентифікацією матеріальних об'єктів, які проходять за оперативними справами, оформляється у вигляді спеціальних досліджень, а оперативне впізнання-довідками. Отже, ідентифікація і визначення групової належності матеріальних об'єктів досить подібні за своїм змістом поняття. Різниця між ними полягає в тому, що під час визначення групової належності використовуються загальні ідентифікаційні ознаки, ідентифікація ж не обмежується цим для її здійснення використовуються, здебільшого, окремі ознаки. У результаті ідентифікації особи шляхом порівняльного дослідження визначається зв'язок того, хто перевіряється (наприклад підозрюваного), і розшукуваного (наприклад, виконавця рукописного тексту) об'єктів, кожний з яких виявляє себе за різних обставин справи. У разі позитивного вирішення ідентифікаційного завдання встановлюється, що обидва вказаних об'єкти - одна і та сама особа.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (22.05.2014)
Просмотров: 1505 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: