Реферат на тему:Конституція України. Основний закон держави - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Конституція України. Основний закон держави. Зміст 1. Конституція України – нормативний акт найвищої юридичної сили 3 2. Тлумачення Конституції 6 3. Основні функції Конституції 9 4. Реалізація Конституції України 13 Література 16 1. Конституція України – нормативний акт найвищої юридичної сили Термін “конституція” походить від лат. constitutio – установлення, устрій. Конституція – категорія історична. Окремі її елементи були сформульовані в працях давньогрецьких філософів, зокрема Платона і Аристотеля, указах імператорів Стародавнього Риму, які мали силу джерела права, в актах конституційного типу – хартіях (Магдебурзьке і Любекське право 13-18 ст.). Ідея створення Конституції виникла в Англії у 17 ст. Поява конституцій пов'язана з епохою буржуазних революцій. Першими конституціями цього періоду вважаються конституції штатів Північної Америки: Декларація прав Віргінії (1776 р.), Біль про права Пенсільванії (1776 р.), Конституція Массачусета (1780 р.), Конституція Північної Кароліни (1776 р.) та інші. Першими конституціями в Європі вважаються конституції Пилипа Орлика 1710 р., Конституції Франції та Польщі 1791 р. Конституція – це як правило, єдиний правовий акт або система таких актів, за допомогою яких народ, чи органи держави, які виступають від його імені, встановлюють основні принципи устрою суспільства і держави, форми безпосередньої демократії, визначають статус державної влади і місцевого самоврядування, механізм їх здійснення, закріплюють права і свободи людини й громадянина. Конституція – це особливий інститут правової системи держави, якому належить правове верховенство по відношенню до всіх її актів. Це не просто закон, а основний закон країни: закон законів. Конституція оформляє національну систему права, об'єднує діюче законодавство, визначає основи законності і правопорядку в країні. Конституцію України було прийнято Верховною Радою України на її п'ятій сесії 28 червня 1996 р. Цей день тоді ж було проголошено державним святом українського народу, оскільки Конституція є Основним Законом держави, який визначає та закріплює підвалини всього суспільного життя, статус людини й громадянина, основи організації та принципи діяльності державного апарату України. Конституція України є основою правової системи нашої держави. Під останньої розуміють сукупність усіх правових явищ, що існують у суспільстві з приводу його створення, реалізації та охорони. Вона зміцнює державу, сприяє її політичному єднанню, соціально-економічному розвиткові суспільства в цілому. Визначальні риси сучасних конституцій такі:  конституції зазвичай пов'язані з закріпленням демократичного ладу, хоч історія знає і винятки з цього права (конституції тоталітарних держав);  сучасні демократичні конституції спрямовані передусім на закріплення прав і свобод людини й громадянина;  народ визнається основним джерелом влади в суспільстві;  державна влада діє на основі принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки;  демократичні конституції найважливішим принципом суспільного життя вважають принцип порозуміння, розумного компромісу між різними соціальними верствами населення та політичними угрупуваннями;  закріплюється принцип ідеологічної багатоманітності, яка звільняє особистість від диктатури панівної думки. Юридичні властивості конституції: 1) конституція – це насамперед, закон, тобто акт виняткової ваги і значення; 2) конституції притаманне юридичне верховенство, найвища юридична сила у порівнянні з іншими правовими актами: ні один акт не може перевищувати конституцію; 3) конституція є основою правової системи країни, її законодавства; поточне законодавство розвиває конституційні приписи, деталізує їх; 4) конституції властивий особливий порядок її прийняття і зміни; 5) існує досить складний механізм реалізації конституції, оскільки її дія відбувається на двох рівнях: на рівні реалізації конституції в цілому та на рівні реалізації конституційних норм. Отже, Конституція України є водночас основним законом і держави, і всього суспільства. Звідси й поняття “конституційний лад” передбачає об'єднання суспільного й державного начал у єдине ціле. Особливо це притаманно конституціям, що були прийняті після другої світової війни, а також після розпаду так званого соціалістичного табору. Прикладом у цьому плані можуть служити Конституція Чеської Республіки 1992 р., Конституція Республіки Хорватія 1990 р., Конституція Республіки Болгарія 1991 р. та основні закони багатьох інших держав. Неважко побачити, що Конституція має як правові, так і політичні ознаки. Отже, Конституція є рівночасно і політичним, і правовим актом. Причому цей правовий акт має найвищу юридичну силу, тобто настановам і вимогам Конституції повинні відповідати всі без винятку правові акти, що видаються і діють у країні (ст.8 Конституції України).Конституція України складається з преамбули, 15 розділів (161 стаття). Конституція починається зі вступної частини, яка традиційно іменується преамбулою. В ній проголошено, що Конституція приймається Верховною Радою “від імені Українського народу”, що його складають “громадяни України всіх національностей”, що її основою є здійснення “українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення”. У преамбулі зафіксовано завдання забезпечення в Україні прав і свобод, гідних умов життя людини, зміцнення громадянської злагоди, розвитку і зміцнення демократичної, соціальної правової держави. 2. Тлумачення Конституції Вихідним в теорії конституції є вчення про її сутність. Сутність конституції – це її внутрішня основа, смисл, найбільш важливі якості і властивості, які визначають всі структурні та функціональні характеристики Основного Закону суспільства і держави. Конституція – явище історичне: вона постійно розвивається і вдосконалюється. Тому і її сутність не може розглядатись як щось застигле та незмінне. Конституція, як правило, – це своєрідний суспільний договір, який фіксує і узгоджує політичні інтереси різноманітних соціальних груп, прошарків, класів тощо. Колишнє розуміння сутності конституції лише як “дійсного співвідношення сил у класовій боротьбі” вже не відповідає реальному стану речей. Конституція, як елемент державно-організованого суспільства, була завжди. Важко заперечувати, що характер своєрідних конституцій носили такі загальновідомі історичні пам'ятки часів рабовласництва-феодалізму, як закони Ману, Хаммурапі, Руської правди тощо. Сутність конституції знаходить своє втілення в найрізноманітніших аспектах. Особливо важливий соціально-політичний аспект. В сучасному постіндустріальному суспільстві конституція має бути механізмом здійснення консенсусу всіх соціальних груп, своєрідним суспільним договором, коли різноманітні верстви суспільства немов передають державі свої повноваження по забезпеченню соціальної гармонії і злагоди на всіх рівнях. Це, безперечно, не означає, що традиційні соціальні та суспільні суперечності зникають зовсім: вони пом'якшуються, набувають нових рис, відступають на задній план. Конституція сьогодні має виражати інтереси не стільки держави, скільки інтереси громадянського суспільства, головною цінністю якого є людина. Це є мірилом соціальної цінності і ефективності конституції. Відтак, між іншим, вирішується давня суперечка: чи є конституція законом суспільства, чи держави. Відповідь однозначна: вона повинна бути основою, правовою базою ефективного рішення загальних справ громадянського суспільства, могутнім засобом його самозбереження і розвитку, забезпечення реалізації прав і свобод людини. Будь-яка конституція виникає і діє насамперед для того, щоб визначити устрій держави, а не суспільства, хоч індиферентною до справ суспільства вона не може бути. Принагідно зауважимо, що нова Конституція України відображає тенденції і закономірності розвитку світового конституціоналізму. Найважливішими з таких тенденцій є:  цілеспрямоване регулювання й перебудова внутрідержавних і міжнародних відносин;  загальна демократизація конституції, політичних режимів, правового статусу особи, виборчого права;  інституціоналізація багатопартійності;  закріплення основних характеристик правової держави, розподіл влад;  впровадження ідей парламентаризму;  запозичення досвіду конституційного будівництва інших країн;  орієнтація на людину і загальнолюдські цінності;  правове зміцнення основ громадського суспільства, розвиток механізмів узгодження інтересів різноманітних соціальних, національних, мовних і релігійних груп;  зниження ідеологічної конфронтації й посилення виховної, морально-етнічної ролі конституції;  розширення масштабів і сфер конституційного регулювання. Конституція України, відповідаючи загальнолюдським конституційним стандартам, втілює в життя конституційні ідеали: здорове екологічне середовище, соціальну захищеність, відповідний рівень життя, право на користування надбанням людства в сфері політики, економіки, культури тощо. В конституційному праві розрізняють фактичну і юридичну конституцію. Конституція фактично – це реально існуючий суспільний устрій, основу якого складають ті об'єктивні відносини, які визначають найбільш суттєві економічні, політичні, соціальні та інші характеристики суспільства. Іншими словами, фактичну конституцію складають економічна, політична та соціальна основа суспільства, які органічно взаємозв'язані між собою. Фактична конституція має місце в будь-якому, в тому числі безкласовому суспільстві. Юридична конституція є офіційним визначенням фактичного порядку речей, засобом правового впорядкування реальних суспільних відносин. Фактична конституція існує незалежно від того, знайшла вона своє юридичне закріплення чи ні.Фактична і юридична конституції – цілком самостійні явища і ототожнювати їх не можна. З іншого боку, юридична конституція може вважатись похідною від фактичної конституції. Фактична конституція не може не визначати структурні та функціональні характеристики юридичної конституції, головними з яких є реальність і відповідність фактичним конституційним відносинам, відсутність яких призводить до фіктивної Конституції. Якщо фактична і юридична конституції збігаються, то конституційна система є реальною. Якщо ж вони не збігаються, існують самі по собі, то конституційна система є фіктивною, нереальною. 3. Основні функції Конституції Сутність конституції в її функціях, які зумовлені її змістом, роллю щодо регулювання спільних відносин, задоволення соціальних потреб. Складність суспільних відносин зумовлює багатоплановість функції та її спрямованість. Одна група таких функцій “обслуговує” потреби конституції, інша – виходить далеко за межі конституції як політико-правового феномену. Конституція виступає як невід'ємний елемент всієї соціальної організації, як соціальне благо, ефективний регулятор і перетворювач суспільних відносин. Функції конституції відображають її вплив на суспільні відносини, зокрема напрями або способи цього впливу. Функції конституції розкривають її сутність щодо тих завдань, які стоять перед суспільством на конкретному етапі його розвитку, причому часом одне і те саме завдання вирішується за допомогою кількох функцій. Функції конституції поширюються на всі сфери суспільного життя, на ті суспільні відносини, які охоплюються дією конституції. Функції конституції мають багато спільного з основними функціями права; більше того , вони базуються на них. За сферами впливу конституції на суспільні відносини насамперед розрізняють такі її функції, як політичну, економічну, соціальну, культурну, ідеологічну. При цьому функції конституції не вичерпуються регулюванням відносин у згаданих сферах. Конституції притаманні також установча, правотворча, системотворча, методологічна, прогностична та інші функції. Зміст і особливості політичної функції визначаються тим, що конституція. Її норми безпосередньо пов'язані з політикою, у зв'язку з чим в конституції закріплюються основні засади політики в різноманітних сферах суспільства і держави. Політична функція конституції полягає в тому, що вона формує найактивніше, найістотніше в політиці: належність влади в країні, внутрішню й зовнішню політику, державний лад. Саме конституція закріплює інтереси і волю народу, його державний та національний суверенітет на найвищому законодавчому рівні. Політична боротьба, взаємовідносини між політичними партіями й іншими політизованими об'єднаннями громадян з приводу завоювання, використання та утримання влади здійснюються на основі правил, визначених у конституції. Таким прикладом у цьому відношенні може бути виборча система, політична спрямованість і принципи якої встановлюються саме конституцією. Зміст економічної функції полягає в тому, що конституція фіксує основоположні суспільні відносини, які складають економічний лад суспільства, базу, на якій функціонують усі інші інститути. Закріплення в конституції фундаменту суспільства, різноманітних форм власності створює необхідні умови для реалізації економічної політики країни, успішного функціонування її господарського механізму. Конституція справляє величезний вплив на волю і поведінку мас. Акумулюючи найбільш істотні моменти світогляду, в основі якого лежить ідея народного суверенітету, суверенітету демократичної, соціальної правової держави, конституція водночас формує певний тип суспільної свідомості, невід'ємною частиною якої є правосвідомість. Це сприяє формуванню позитивних установок, подоланню деструктивних, антигромадських мотивів. З цих позицій можна стверджувати про наявність у конституції ідеологічної (культурної) функції. Установча функція спрямована на здійснення первинного юридичного оформлення найважливіших соціально-економічних і політичних інститутів суспільства. За допомогою установчих норм визначається устрій держави, впроваджуються в життя передусім політичні та управлінські структури, різноманітні інститути демократії, закріплюються система державних органів, визнаються її повноваження. Роль установчої функції конституції, таким чином, полягає в тому, що вона встановлює найважливіші інститути суспільства й держави, визначає їх спрямованість. Найголовніші установчі правові норми започатковані в конституції. Установчий характер мають не тільки окремі її норми, а й уся конституція, бо вона є основою розбудови і діяльності держави і суспільства, всього законодавства, політичних і корпоративних установ країни. Правотворча функція конституції реалізує себе, зокрема, за допомогою норм, які визначають основи правового статусу суб'єктів конституційних відносин: громадян, державних і громадських органів.Охоронна (правоохоронна) функція конституції полягає у забезпеченні належної дії інститутів і норм Основного Закону, що досягається за допомогою спеціального механізму відповідальності. В основі такого механізму лежать конституційні санкції: визнання поведінки неконституційною, скасування чи призупинення дій актів державних органів тощо. Сутність інтегративної функції в тому, що конституція відіграє роль своєрідного інструменту, який об'єднує всі ланки правової системи в одне ціле, причому таке об'єднання – не механічне, безсистемне, а ґрунтується на основі відповідних вимог і принципів. Типовими в цьому відношенні є конкретні норми конституції про економічну систему, які визначають вихідні положення для цивільного, земельного, господарського та інших галузей права. Системотворча функція конституції зводиться не тільки до того, щоб забезпечити цілісність і збалансованість правової системи, її динамізм та стабільність. Вона визначає принципові вимоги щодо призначення, змісту і методів галузей права, окреслює єдині засади правотворчості і застосування права, законності правопорядку, слугує своєрідним нормативним орієнтиром. Таким чином, за місцем і роллю конституції в суспільному житті її основні функції поділяють на соціальні (об'єктивні) і нормативно-правові (технологічні). Соціальними функціями є: політична, економічна, соціальна, культурна та ін. Правові функції: регулятивна, установча, правотворча, інтеграційна та ін. Серед соціальних функцій домінуюча, акумулююча роль належить політичній функції, серед нормативно-правових – установчій, яка об'єднує усі правові функції. Головне призначення конституції – закріплення й гарантування фундаментальних прав людини і громадянина, впорядкування й організація державної влади, утвердження загальнолюдських цінностей, на яких ґрунтується будь-яке суспільство. Її визначальні риси та принципи, як і вся конституційна матерія, що побудована на них, визначаються підвищеною стабільністю. Саме це визначає тривалість життя конституцій. 4. Реалізація Конституції України Конституція несе могутній заряд, який має бути переведений у площину конкретних дій різноманітних суб'єктів. Ось чому проблема дії конституції має неабияке теоретичне і практичне значення, тим більше, що можна говорити про: 1) дію конституції в цілому; 2) дію деяких конституційних інститутів; 3) дію конкретних конституційних норм. При цьому треба мати на увазі проблему набуття чинності конституції. Як правило, конституція вступає в дію з моменту, вказаного в її заключних положеннях чи в особливому законі, який супроводжує її прийняття. Згідно із ст. 160 Конституції України, остання набувала чинності від дня її прийняття. Конституція поширює свій вплив на всі без винятку інституції суспільства і держави, причому всі державні та громадські органи, громадяни і будь-які особи, що перебувають на території країни, повинні поважати її, безперечно виконувати всі її приписи. В цьому полягає загальнообов'язковість конституцій, їх імперативно-владний характер. Як єдиний правовий акт конституція діє в усіх її зв'язках і опосередковуваннях. Механізм такої дії надзвичайно складний та багатогранний, він включає різноманітні канали: політичний, економічний, соціальний, ідеологічний, юридичний, виховний, психологічний тощо. Як Основний Закон суспільства й держави конституція регулює найбільш високий рівень поведінки – спосіб життєдіяльності суспільства. Такий загально конституційний рівень зумовлює узгодженість основних інститутів конституцій, їх збалансованість і взаємодію. Інститут – це блоки, які охоплюють ту чи іншу сферу конституційно-правових відносин: інститут конституційного ладу, прав і свобод громадян, територіальної організації країни, принципів діяльності державних органів тощо. Їм притаманний особливий механізм реалізації, де поряд із звичайними нормами конституції велику роль грають інші не типові приписи, практика, взаємозв'язки з іншими, в тому числі галузевими інститутами тощо. Тут інститути конституції переходять в інститути галузей – права трудового, цивільного, адміністративного тощо. Принципове значення має питання про безпосередню дію конституційних норм, яке особливу вагу набуває в сучасних умовах розбудови української держави. Донедавна таке питання не мало предметного, практичного значення, оскільки “радянська” конституції була переважно декларацією, політико-правовим документом, який не у всіх відношеннях застосовувався. Між тим конституція не може не бути безпосереднім діючим правом, про що свідчать її численні статті. Конституція України – акт всеохоплюючої дії. Вона поширює свій вплив на всі сфери життєдіяльності суспільства, причому цей вплив має ідейно-політичний, морально психологічний та юридичний характер. Це зумовлює зміст та особливості механізму здійснення Конституції, який складається з двох відносно самостійних частин: соціального та юридичного механізму.В соціальному механізмі втілено якості Конституції України як політичного документа, в юридичному – як особливого акта національної системи права. Здійснення Конституції не можна зводити до окремих дій у межах конкретного юридичного процесу. Здійснення Конституції в єдності всіх її сторін забезпечує не тільки конкретні правові результати, бажану поведінку суб'єктів конституційно-правових відносин, а й досягнення цілей та інтересів конституційного регулювання. А такими соціальними інтересами є здійснення повновладдя українського народу, його консолідація, забезпечення вищого розвитку всіх етносів, що проживають на території республіки, реалізація різних економічних, соціальних, екологічних та інших програм, забезпечення прав і свобод громадян України тощо. Таким чином, здійснення Конституції в цілому й її окремих норм – не що інше, як досягнення конституційних цілей та інтересів шляхом правомірної діяльності суб'єктів конституційного права. Реалізація конституційних норм, яка відбувається у чотирьох формах:  застосування;  дотримання;  виконання;  використання. Реалізація – це перетворення, втілення конституційних норм у фактичній діяльності організацій, органів, посадових осіб і громадян. Дотримання норм Конституції означає утримання від здійснення заборонених нею дій. Виконання – обов'язкове здійснення передбачених законом тих чи інших дій. Використання – здійснення учасниками конституційних відносин дозволених нормами права дій, здійснення ними своїх прав. Застосування – це своєрідна форма реалізації конституційних норм, що відрізняється від інших форм змістом, суб'єктами та актами, які вони приймають. Показово, що неоднорідність конституційних норм зумовлює різноманітність форм їх застосування. В одних випадках – це безпосереднє застосування, в інших – разом з нормами галузевого законодавства (опосередковане застосування). Література 1. Конституційне право України: Підручник / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 2000. – 734с. 2. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Київ, 1996 р. – 56с. 3. Правознавство: Навч. посібник / В.І. Бобер, С.Е. Демський, А.М. Колодій та ін.; За ред. В.В. Копєйчикова – 2-ге вид., перероб. та допов. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 704с. 4. Основи правознавства: Проб. Підручник для 9 кл. серед. загальноосвіт. шк. / За ред. І.Б. Усенка. – К.: Ірпінь, 1997. – 416с. 5. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / За ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1999. – 320с
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (14.05.2014)
Просмотров: 3384 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: