Реферат на тему: Історія зарубіжної криміналістики - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Історія зарубіжної криміналістики. Істо-рія виникнення криміналістичних знань розпочинається з появою перших типів держави і права, коли встановлюва-лись і порушувались певні правила поведінки, звичаї і за-кони. Виникнення перших порушників законів викликало необхідність введення спеціальних правил і методів щодо розкриття і розслідування злочинів, встановлення злочин-ців. Призначаються певні чиновники, які повинні були роз-кривати окремі види злочинів, встановлювати істину (на-приклад, у Древньому Єгипеті — чиновники-писці, нубій-ські негри та ін., у Древньому Вавілоні — писці та судді). Правові документи (Закони царя Хаммурапі, Артхашастра, Книга законів та ін.) містили деякі рекомендації кри-міналістичного характеру щодо збору, дослідження та оцінки доказів судом, але вони мали окремий, розрізнений характер і були пов'язані з певними клятвами, випробу-ванням вогнем, каліченням та клеймінням засудженних. Формування криміналістичних знань здійснювалося в межах процесу (процедури), який був притаманний сус-пільству (наприклад, інквізиційний процес був пов'язаний з отриманням зізнання від допитуваного за допомогою тор-тур). Безумовно, поява криміналістичних засобів, прийомів і методів пов'язана з відправленням правосуддя, слідчої, розшукової та експертної практики. Цікава історія виникнення розшукових органів. Так, у Франції першу розшукову бригаду «Сюрте» («Безпека») в парижській поліцейській префектурі очолив колишній ре-цидивіст Франсуа Єжен Відок. Бригада була створена теж з колишніх кримінальних злочинців за принципом: «Лише злочинець може побороти злочин». В історії російського розшуку відоме прізвище Ванькі Каїна (Івана Осипова) — злодія-рецидивіста, який не лише виконував розшукові функції, а й сам скоював злочини. Лише згодом виникло правило: особи, які притягувались до відповідальності за обвинуваченням у кримінальних злочинах, не приймають-ся на службу в розшукову поліцію. Деякі засоби та прийоми криміналістичної спрямова-ності знайшли своє відображення у правових актах Київсь-кої Русі, а саме у «Руській правді». Літописи XV—XVI ст. свідчать про використання криміналістичних знань, зо-крема, при порівнянні підписів у рукописах, виявленні підробок документів. У XVIII ст. вже були зроблені спроби щодо узагальнення судової практики. Так, І. Т. Посошков у роботі «Про бідність і богатство» (1724) аналізує не тільки судочинство, а й прийоми проведення слідства: випробу-вання вогнем і залізом, позбавлення їжі та води та ін. Для XIX ст. характерною є консолідація криміналісти-чних знань. У 1841 р. виходить праця Я. Баршева «Засади кримінального судочинства з застосуванням до російсько-го кримінального судочинства», в якій були розкриті спо-соби проведення слідчих дій. У 1882 р. А. Бертильон (спів-робітник Паризької поліцейської префектури) запропону-вав метод антропометричної реєстрації й ототожнення злочинців (бертильонаж), розробив методи сигналітичної та метричної фотозйомки, принципи словесного портрета. Дещо пізніше виникає дактилоскопічний метод реєстрації зло-чинців: Вільям Гершель (1877 р.), Генрі Фолдс (1879—1880 рр.), Френсіс Гальтон, Едвард Генрі та ін. Розвитку криміналістики сприяли роботи Г. Гросса, Р. А. Рейса, А. Вейнгарта Ничефоро та багатьох інших, які досліджували засоби і методи збирання доказів, особливос-ті розслідування злочинів. Сформувавшись на рубежі XIX—XX століть в Західній Європі криміналістика як область знань, до якої відносилося «вивчення характеру і форми діяльності злочинців і застосування наукових методів дослідження у розкритті злочинів» (Р. Рейсі), надалі розвивалася в різних країнах під впливом правових систем, що традиційно склалися в них, зокрема, в області кримінального процесу і особливостей організації діяльності поліцейських органів, при яких створювалися криміналістичні установи. В результаті на сьогоднішній день сформувалося декілька різних криміналістичних шкіл зі своїми моделями криміналістики. Основні з них: австро-німецька, романська і англосакська. Правомірно розглядати в якості самостійної і радянську модель криміналістики, яка істотно вплинула на формування цієї науки не тільки в країнах СНД, Східної Європи, але і далекого зарубіжжя.* Австро-німецька модель криміналістики, що сформувалася на працях Г. Гросса і під впливом німецького карно-процесуального законодавства, за своїм змістом складається з розділів «Криміналістична техніка» і «Криміналістична тактика» (деякі автори до останньої відносять також організацію роботи поліції по попередженню злочинів). Прихильники австро-німецької моделі криміналістики із самого початку зв'язували її з розробкою основ попереднього слідства, внаслідок чого склався комплекс тактичних і технічних прийомів, що застосовуються при розслідуванні злочинів. Методика розслідування в якості самостійного розділу цієї моделі криміналістики до цих пір не розглядається. Є лише окремі методичні рекомендації, які часто відносяться до тактичних дій по розкриттю окремих деліктів, але відсутня єдина система побудови методик розслідування злочинів. Останніми роками німецькі криміналісти роблять спроби вирішити її теоретичні проблеми, так само як і проблеми предмета криміналістики, її системи і місця серед інших наук. Проте, до цих пір відсутнє єдине і чітке поняття криміналістики, ясне відмежування її не тільки від природно-технічних, але і від кримінально-правових наук. Ряд авторів (Кляйншмідт, Зелінг, Мерген) вважають криміналістику однією з галузей кримінології, часто змішуючи міждисциплінарні зв'язки з системою науки. Представники романської (Італія, Франція, Бельгія) школи криміналістики користуються термінами «наукова» і «технічна поліція». Відмінність між ними полягає в залежності від рівня техніко-криміналістичної підготовки спеціалістів і особливостей вирішуваних ними задач. Технічна поліція або поліцейська техніка є сукупністю нескладних методів і прийомів виявлення і фіксації слідів, що по суті не вимагають серйозної спеціальної підготовки, але мають характер невідкладності. Наукова поліція — це сукупність наукових методів, запозичених з природних і технічних наук, що дозволяють встановити подію злочину, провести ідентифікацію живих осіб і трупів, різних предметів і речовин, а також певних видів, злочинів або способу дії злочинців по характерних для них слідам (А. Кельнер). При цьому французькі і бельгійські автори відносять до області "наукової поліції" криміналістику, судову медицину, судову токсикологію, судову психологію. Під “криміналістикою” вони розуміють сукупність наукових методів, вживаних при відшуканні, збереженні, вилученні, дослідженні і поясненні слідів, залишених правопорушником на місці злочину або проступку (Ш. Сан'с). В розробці романської моделі криміналістики велику роль зіграли представники французької школи криміналістів А. Бертільон (1853-1914), Е. Окар (1877—1966). Ця школа, як видно, не виділяє в якості самостійних розділів криміналістики питання тактики і методики розслідування злочинів.* Англосакська модель криміналістики розвивалася в умовах, визначених особливостями англійського кримінального процесу, що не знає спеціального органу попереднього слідства. Згідно цієї моделі розслідування провадиться головним чином поліцією, яка збирає докази і передає їх на розгляд мировому або поліцейському судді. Останній розглядає пред’явлені докази у присутності звинуваченого і на їхній основі вирішує питання про передачу обвинуваченого до суду. За таких умов поліцейська техніка виявлення і вилучення речових доказів набуває самостійного значення. В Англії криміналістика із самого початку зв'язувалася з судовою медициною і токсикологією, тому і в даний час вона визначається як галузь знаннь про застосування в судових процедурах методів медицини і інших природних, технічних наук.* Американська модель криміналістики почала формуватися пізніше, ніж європейські моделі, і розвивалася головним чином під впливом англійської моделі криміналістики. Особливості історичного розвитку США, консервативне по своїй природі американське кримінально-процесуальне законодавство і широке розповсюдження на початку XX століття філософії прагматизму визначили вельми скромну роль криміналістики в якості природно-технічного розділу в рамках поліцейської науки, що є конгломератом кримінального права, кримінального процесу, криміналістики і правил поведінки поліцейського (А. II. Гусаків). США в даний час займають провідне становище серед високорозвинутих капіталістичних країн, що обумовлює необхідність більш глибшого огляду сучасного стану американської криміналістики, в якій в тій або іншій мірі виявилися всі основні риси і тенденції сучасної зарубіжної криміналістики. Найбільш важливими для криміналістики є питання про її предмет і природу. Фундаментальні роботи по даній проблемі в США відсутні. Проте ці питання підіймалися в криміналістичній літературі США і знайшли більш менш повну відповідь. Перш за все, звертає на себе увагу уявлення більшості американських авторів про криміналістику як про природно-технічну галузь знання. Одне з таких визначень свідчить, що «криміналістика може бути визначена як професія і наукова дисципліна, яка направлена на виявлення, ідентифікацію, індивідуалізацію і оцінку фізичних доказів шляхом використання природних наук в науково-правових справах». Аналогічне визначення криміналістики дали американські криміналісти В.А. Герджін, Би. Паркер і З. Бетч в докладі на 25-му щорічному засіданні Американської академії судових наук в 1974 р. Таке уявлення про криміналістику практично звужує її зміст до рівня однієї лише криміналістичної техніки. Однак є і інша точка зору, що полягає в тому, що криміналістика у вищезгаданому значенні (криміналістична техніка) є частиною кримінально-правової системи. Це твердження пов'язане з тим, що в США питання поліцейської тактики і методики розслідування злочинів вивчаються в рамках дисципліни, іменованої «Основи кримінального розслідування», тому термін «кримінальне розслідування» в деяких випадках вживається як синонім терміну «криміналістика». Таке розуміння криміналістики припускає її правовий характер, оскільки кримінальне розслідування грунтується на кримінально-процесуальних нормах. Абсолютно очевидний відносно невисокий рівень теоретичних узагальнень і розробок загальних питань криміналістики США, хоча останніми роками інтерес до них американських вчених зріс. Всі вітчизняні автори, що займаються дослідженням американської криміналістики, відзначають повну відсутність в ній якої-небудь строго наукової системи. В підручниках криміналістики матеріал висловлюється довільно, частіше всього по предметному принципу, який в кожного автора свій. Відомий, наприклад, принцип "трьох і" (Identification, Information, investigation — ідентифікація, інформація, розслідування), використаний відомим американським криміналістом П. Кирком. Для прикладу наведемо зміст одного з підручників по криміналістиці (із згаданої роботи А. Н. Русакова): 1. Злочини і їх розслідування. 2. Огляд місця події. 3. Фізичні докази. 4. Опитування. 5. Польові замітки і рапорт. 6. Таємне розслідування. 7. Допит. 8. Криміналістична лабораторія. 9-14. Розслідування деяких видів злочинів. 15. Порушення кримінального процесу. 16. Доказове право. 17. Слідчий як свідок. 18. Психологія в кримінальному розслідуванні. Таке розташування матеріалу абсолютно не вписується ні в яку систему науки криміналістики, але зовсім не свідчить про недостатній науковий рівень освітлення перерахованих в змісті проблем. Американська криміналістика має недостатню теоретичну, але високорозвинуту емпіричну базу. Цей парадокс можна пояснити. По суті криміналістика в США тільки в 50-ті рр. XX століття була визнана наукою. Ще в 40-е рр. навіть відомий американський криміналіст Ч.О.Хара дотримувався концепції криміналістики як мистецтва розслідування відповідно до пануючої у той час філософії прагматизму. Проте в кінці 50-х рр. в американській юриспруденції на зміну прагматизму прийшов новий напрям — правометрія, сповідаюче кількісні методи: ймовірносно-статистичний, математичну логіку, ЕОМ для обробки емпіричного матеріалу. З того часу починається ще більш широке використання досягнень природних наук в розслідуванні злочинів, що привело до нової концепції криміналістики, як вузькоемпіричної прикладної науки. Відповідно до цього основна увага надається розробці методів збирання і дослідження речових доказів, тобто криміналістичній техніці. Слід зазначити, що в американській криміналістиці немає поняття аналогічного нашому «криміналістична техніка» , проте, як свідчить ознайомлення з американськими підручниками з криміналістики, в них можна знайти багато що з того, що складає зміст розділу «криміналістична техніка» нашої вітчизняної криміналістики і криміналістики багатьох європейських країн. При цьому питання криміналістської техніки не зібрані в одному розділі, а розкидані по різних главах. Та все ж, в ній можна виділити, по-перше, загальну частину, в якій дається поняття криміналістичної техніки, висловлюються основи ідентифікації, її принципи, а також класифікація фізичних (речових) доказів і правила роботи з ними. Друга частина присвячена опису слідів, закономірностям їх утворення, прийомам і способам їх виявлення, збирання, фіксації на місці події, використовуваних при цьому технічних засобів. Тут також можна знайти відомості про криміналістичні обліки їх використання, про застосування комп'ютерів, телеустаткувань, підслуховуючих пристроїв і т.п. Третя частина — це по суті опис лабораторних методів дослідження речових доказів, порядку їхнього обліку і зберігання, а також тактичних рекомендацій експерту для виступу в суді. Якщо коротко охарактеризувати кожний з названих вище розділів, то можна відзначити ряд особливостей, властивих американській криміналістиці. В загальній частині висловлені питання теорії ідентифікації, причому у вельми примітивній формі. Більш глибоко ця теорія розглядається в спеціальних роботах, зокрема, П. Кирка. Його концепція криміналістичної ідентифікації істотно відрізняється від нашого вітчизняного аналога. Він розрізняє поняття «ідентифікація» і «індивідуалізація». Під ідентифікацією він розуміє віднесення об'єкту до обмеженого класу або групи. Кожна наука має свою вузьку сферу ідентифікації, яка може відноситися до видів (в ботаніці і зоології), до складів (в хімії), до мінералів (в геології і мінералогії). «Криміналіст розглядає ідентифікацію тільки як прелюдію до його справжньої функції — до індивідуалізації» — твердить П. Кирк. Іншими словами, П. Кирк вважає специфічною задачею криміналістики лише встановлення конкретної тотожності («індивідуалізації»), а встановлення групової належності — задачею інших наук. Це твердження П. Кирка і ряд інших його тверджень можуть бути піддані обгрунтованій критиці. П. Кирк не розрізняє в процесі ідентифікації об'єкти, що ідентифікується і ідентифікуючий об’єкт, хоча вони мають різну природу і вимагають різного підходу. Своєрідно визначає він і пізнавальні можливості ідентифікації в цілому. Розмежовувавши поняття «практична» і «абсолютна ідентифікація», П. Кирк вважає, що «практична тотожність означає лише дуже високу вірогідність, абсолютна тотожність не застосовна до реальних об'єктів». В криміналістиці США практично відсутня наукова класифікація речових доказів. Частіше всього використовується простий перелік предметів і речовин, що знаходяться на місцях злочинів. В цей перелік потрапляють практично всі можливі об'єкти різної природи, субстанції і морфології, включаючи кров, сперму, слину, наркотики, вибухові речовини, грунти, мінерали, відбитки пальців, вогнепальну зброю, боєприпаси, тканини і т.д., і т.п. При цьому виділяється особливий клас об'єктів, званих «слідча допомога», які згодом можуть перейти в категорію речових доказів. Наприклад, фрагмент лакофарбного покриття автомобіля, що залишився на місці ДТП, спочатку розглядається як «слідча допомога», оскільки його колір, разом з іншими фактичниими даними, буде використаний поліцією для розшуку автомобіля, що бере участь в цьому ДТП. Якщо надалі експерт встановить, що знайдений фрагмент лакофарбного покриття відноситься до тієї ж групи покриттів, що і на автомобілі, що перевіряється, він переходить в розряд речових доказів, а при негативному висновку експерта — залишається в колишній категорії — «слідча допомога». В американській криміналістичній літературі зустрічаються такі терміни, невідомі вітчизняній криміналістиці, як «сполучені докази» — це по суті узагальнена назва ідентифікуючих об'єктів і об’єктів, що ідентифікуються; «тілесні докази» — фактично зразки для порівняльного дослідження, одержувані від людини; «следовказуючі докази» — сліди, залишені злочинцем на місці події, які характеризують його фізичні дані. Не дивлячись на відносно розпливчаті межі предмета криміналістики в США, задачі її визначені, методи криміналістичних досліджень розроблені, теоретичні положення знаходять віддзеркалення в монографіях, статтях, наукових докладах. Велику роль у функціонуванні науки криміналістики грає Американська академія судових наук, яка видає престижний «Журнал судових наук США», проводить семінари, наукові конференції з питань експертизи, забезпечує професійний розвиток і підвищення професійного рівня експертів. Криміналістичні знання широко і ефективно застосовуються практичними працівниками в розслідуванні злочинів. Використана література: 1. Криминалистика. под ред. И.Р.Пантелеева, Н.Н.Селиванова, М., ЮЛ, 1988.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (16.05.2014)
Просмотров: 455 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: