Реферат на тему: Еволюція поняття ”податок” - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Еволюція поняття ”податок”. У різні періоди існування людського суспільства постійно робилися спроби пояснити тер-мін “податок” з різних позицій: економічної, юридичної, моральної тощо. У теоретичне розуміння податку вчені різних шкіл у всі часи вкладали різний зміст. Біль-шістю з них податки сприймаються як примусові стягнення у вигляді обов’язкових грошових пла-тежів з фізичних та юридичних осіб, що вилучаються державою через її переважну владу для забезпечення колективних потреб суспільства. Але існували і полярні теорії, за якими опо-даткування асоціюється з прямим захопленням державою приватного фонду чи майна, а по-даток трактується як легальний грабунок згідно з санкцією влади. Поняття “податок” сягає своїм корінням у глибину віків. У дослідженні природи податку і змі-сту цього поняття необхідно притримуватися логіки поступового і послідовного про-ник-нен-ня в суть явищ і процесів, які асоціюються в сучасній свідомості з відчуженням інди-ві-ду-аль-них доходів і зосередженням їх у загальнонаціональному фонді коштів. Щодо еволюції поняття “податок”, можна виділити приблизно шість етапів його розвитку. На першому етапі податок можна трактувати як дарування. Дари (поклон) були до-бро-віль-ними. Індивідуум сам робив подарунок державі. Дарунок носив випадковий, а не сис-те-ма-тизований характер. На другому етапі, що припадає на ранні стадії державної організації, податком можна вва-жати данину з переможеного народу, військову здобич. Переважно це була плата на-туральними продуктами. На цьому етапі формою оподаткування можна вважати жер-тво-при-несення, але не потрібно вважати, що воно було засновано на добровільних засадах. Же-р-твопринесення було неписаним законом і, таким чином, ставало примусовою платою або збо-ром. Третій етап розвитку припадає на виникнення і розвиток рабовласницьких держав (Ста-ро-да-вня Греція, Стародавній Єгипет, Стародавній Рим). У цей період було встановлено плату за ко-ристування різними благами: за користування джерелами питної води, мито за ввіз товарів то-що. У той же час вільні громадяни, зокрема в Афінах, вважали, що податки свідчать про за-лежність і готові були вносити добровільні пожертвування. Наприклад, заможне населення ан-тичних міст-держав Північного Причорномор’я було звільнене від сплати податків, але вносило великі добровільні внески на розвиток міста. Навіть обрані до ради міста та до колегій не отримували від держави платні, а самі дарували частину своїх доходів місту. Якщо на перших трьох етапах податки були свого роду “індульгенцією” за користування пев-ними благами, то на четвертому з’являється ідея про пожертвування, яке приноситься гро-мадянами в інтересах держави і платник “добровільно” відмовляється від суспільного бла-га. На п’ятому етапі у платника розвивається почуття обов’язку. І тільки на шостому етапі виникає ідея системи податків, яку встановлює держава незалежно від волі платника. Характеризуючи всі етапи розвитку податку, можна зробити висновок, що податок – це еле-мент суспільного буття. На початковому етапі людської цивілізації філософи трактували податок як суспільно не-обхідне і корисне явище, незважаючи на те, що відомі їм податкові форми були варварськими: вій-ськові трофеї, використання праці рабів, жертвопринесення тощо. З розвитком суспільства податкові форми постійно змінювалися, наближаючись до їх су-часного змісту. Незмінною залишалася глибинна сутність поняття “податок” – процес усу-спільнення частини індивідуальних доходів. Довгий час сплата податків мала хаотичних характер. Тому чіткого розмежування в поняттях “по-даток”, “платіж”, “збір” не було. Відсутнє було чітке визначення податку і в Стародавньому Римі, де склалася одна із перших ор-ганізованих податкових систем. В Європі до ХVI–XVII ст. розвинені податкові системи були відсутні. Податкові платежі ма-ють характер разових вилучень. У кінці XVII–XVIII ст. податки стають основним джерелом дохідної частини бюджету. Від-бувається формування перших податкових систем, що включають прямі і непрямі податки. Але держава все більше потребує не тільки системи, але й наукової теорії оподаткування, ос-кільки, за словами французького письменника і вченого Шарля Луї Монтеск’є, ніщо не по-требує стільки мудрості і розуму, як визначення тієї частини, яку із підданих забирають, і ті-єї, яку залишають їм. Починає формуватися наукова теорія оподаткування. Засновником такої теорії вважається виз-начний шотландський економіст і вчений Адам Сміт. У своїй праці “Дослідження про при-роду і причини багатства народів” він формулює принципи оподаткування, дає визначення податковим платежам, визначає їх місце у фінансовій системі держави. На противагу Фомі Ак-вінському, який трактував податок “як дозволену форму грабунку” [2, с. 367] і називав йо-го ознакою рабства, він стверджував, що податки – ознака не рабства, а свободи. Адам Сміт називає податки платою державі за послуги, визначає чотири принципи опо-дат-кування, які він формулює як закони, яким повинен відповідати кожен податок:– принцип справедливості (“Піддані держави зобов’язані брати участь у підтримці уряду, ко-жен по можливості своїх власних коштів, тобто в розмірах доходів, які він отримує під за-хистом держави”);– принцип визначеності (“ Податок, що сплачує кожна окрема особа, повинен бути точно виз-начений, а не довільний. Термін сплати, спосіб стягнення та розмір внеску – все це повинно бу-ти чітко і суворо визначено для платника”);– принцип зручності (“Кожен податок повинен стягуватися у такий час і у такий спосіб, що є найбільш зручним для платника”);– принцип економії (“Податок повинен стягуватися таким чином, щоб він забирав у на-роду якомога менше грошей, понад те, що потрапляє в державне казначейство, і в той же час, щоб зібрані гроші залишались якомога менше часу в руках збирачів”) [3, с. 341–343]. У кінці XVIII ст. великий вклад в основи оподаткування внесли вчені різних країн. У зв’язку зі змінами в поглядах на основі оподаткування розвивалось і визначення податку. Податки порівнювали зі страховою премією, що сплачується за безпеку і гарантію власності ( Ш. Монтеск’є) [4]. У міру розширення державних завдань у податках почали вбачати правильні, періодичні, за-коном встановлені внески громадян, які вони роблять відповідно до їх доходів на користь дер--жави (Л. Штейн) [4]. Д. Рікардо визначає податки як частину доходів від землі і промисловості держави, яку від-дають піддані в розпорядження держави [4]. Найбільш повним на той час було визначення, дане професором А. Вагнером, який трактує по-датки як примусові внески приватних господарств, що частково ідуть на покриття державних (су-спільних) витрат, а частково є засобом, який змінює розподіл народного доходу [4]. Оригінальною є думка Прудона П’єр Жозефа, який називає податок обміном. Ха-ра-к-те-ри-зуючи державу як орган, який своєю діяльністю повинен задовольнити колективні потреби на-селення, Прудон П’єр Жозеф вважає, що держава не повинна втручатись у діяльність, від-ведену приватній ініціативі. Але разом з тим він підкреслює, що є ряд благ, виробництво яких на себе не можуть взяти приватні особи. Їх виробляє суспільство, вони складають спе-ці-аль-ність держави, а тому в обмін на це особи повинні сплачувати податки. Німецький вчений Гок, вивчаючи податок, називає його обов’язком, а зовсім не платою за послуги державі, бо, на його думку, держава – це атмосфера, яка нас оточує. Вона діє на нас, навіть якщо ми не бачимо її присутності. Отже, люди сплачують податки, виконуючи обо-в’язок, для збереження того великого цілого, до якого належить платник. Французькі автори Леруа Больє, Струм називають податки засобом покриття потреб де-р-жави. Необхідно зазначити, що і російська наука не стояла осторонь від проблем, пов’язаних з при--родою оподаткування, визначенням податку та інших питань у даній галузі. Початок ХІХ ст. характеризується розвитком російської фінансової науки. У 1810 році Державною Радою Росії була затверджена програма фінансових перетворень держави – знаменитий “ План фі-нансів”, автором якого був видатний російський економіст і державний діяч М.М. Спе-ра-н-сь-кий. У 1818 році з’явилася перша фундаментальна праця в галузі оподаткування – “Досвід теорії податків”, автором якої виступив видатний російський економіст М.І. Тургенєв. Усі ба-гатства народні, – вважав М. Тургенєв, – витікають із двох головних джерел: сили природи і сили людської. Але для отримання багатства із цих джерел потрібні кошти. Ці кошти знаходяться в різних знаряддях, будівлях, грошах тощо. Цінність цих знарядь, будівель, грошей називається ка-піталом. А він і є одним із джерел податків. Чіткого визначення податку М. Тургенєв не дає, але з характеристики ним податку зрозуміло, що це відрахування із прибутків від землі, із при-бутків від капіталів, із прибутків від праці. М. Тургенєв дає таку класифікацію податків:– податки із прибутків від землі;– податки із прибутків від капіталу;– податки з самого капіталу;– податки з заробітної плати;– податки з усіх джерел доходу;– податки на споживання ( акцизи на сіль, тютюн, алкогольні напої тощо);– надзвичайні податки [5, с. 238–239]. При цьому М. Тургенєв закликав до дуже обережного поводження з податками. Високі податки негативно впливають навіть на сім’ї з середнім достатком. Виходячи із цього, він вва-жав, що предмети, необхідні для життя, повинні бути вільними від податків. Після перемоги в 1917 році соціалістичної революції в Росії стався значний спад у фі-нан-со-вій сфері. Розладнаність економіки призвела до того, що основним джерелом доходів цен-тральних органів Радянської влади стає грошова емісія, а місцеві органи влади існували за ра-хунок контрибуцій. Від повного краху державу врятувало введення в 1921 році нової еко-но-міч-ної політики, яка прийшла на зміну політиці “воєнного комунізму”. Продрозверстка, яка бу-ла основною формою вилучення у сільського населення продукції для забезпечення потреб мі-ста і армії, замінили продовольчим податком. Але система оподаткування, що склалася, ма-ла слабкий податковий апарат, характеризувалася майже повною відсутністю даних для виз-начення фінансового положення різних категорій платників податків, відсутністю будь-якої теоретичної бази. У подальшому фінансова система Радянського Союзу еволюціонувала в напрямі ді-а-ме-т-ра-льно протилежному до процесу загальносвітового розвитку. Від податків вона перейшла до адміністративних методів вилучення прибутків. У ст. 14 Конституції СРСР було записано, що відповідно до принципу соціалізму “Від кожного – по здібностях, кожному по праці” де-р-жава здійснює контроль за мірою праці і споживання [6, с. 3]. Вона визначає розмір податку на доходи, що підлягають оподаткуванню, виступаючи у фінансових відносинах як суб’єкт вла-ди. Відповідно до цього було визначено і поняття податку. Податки в СРСР – це платежі, що вно-сяться в державний бюджет на основі актів вищого органу державної влади або його Пре-зидії юридичними особами і громадянами безоплатно, у визначених розмірах і в ус-та-нов-лені строки, для задоволення загальнодержавних потреб [7, с. 277]. Повна централізація грошових засобів і відсутність будь-якої самостійності підприємств у ви-рішенні фінансових питань поступово підводили країну до фінансової кризи. Після проголошення Україною незалежності почалася кропітка робота зі створення власної по-даткової системи. Податкова система є дуже складним явищем, яке відображає діалектичне по-єднання об’єктивного і суб’єктивного начал. Об’єктивне начало зумовлене об’єктивністю са--мих податків і виражається в тому, що податкова система повинна базуватися на певних на-укових засадах. Вагомий вклад у розробку власної концепції системи оподаткування вніс Закон України “Про систему оподаткування”, прийнятий Верховною Радою України 25 червня 1991 року. У статті 2 названого закону дано визначення податку. Під податком, збором, іншим обо-в’язковим платежем до бюджетів та до державних цільових фондів розуміється вне-сок до бю-джету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний пла-тниками в по-рядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України [1]. Поняття “податок” розглядають у широкому та вузькому значеннях. У широкому розумінні під-податком розуміють будь-які відрахування для фінансування державних видатків (податки, збо-ри, платежі). У вузькому – певний різновид обов’язкових відрахувань, який наділений певними, ха-рак-те--р-ними лише йому ознаками. У законодавстві, спеціальній літературі та практиці оподаткування поряд із категорією “по-даток” використовуються поняття “мито”, “збір”, “акциз”, “відрахування”, “плата”, “ пла-тіж” тощо. З позицій держави немає суттєвого значення, як називається той чи інший платіж, головне для неї – його повне і своєчасне надходження. Для законодавця ці терміни з юридичного погляду є рівнозначними, вони є си-но-ні-ма-ми, оскільки мають одне і те ж значення, а різноманітність їх назв пояснюється практикою, що склалася. Потрібно відзначити, що між цими поняттями існують певні відмінності суто тео-ретичного характеру. Розуміння і чітке визначення терміна “податок” в усіх аспектах є надзвичайно важливим, то-му що сприяє правильному застосуванню норм законодавства, дає можливість визначити об-сяг повноважень суб’єктів податкових відносин. Література: 1. Про систему оподаткування: Закон України від 25.06.91. 2. Все начиналось с десятины: этот многоликий налоговый мир. – М.: Издательская группа “Прогресс / Универс “, 1992. 3. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. – М.: Соцэкгиз, 1935. 4. Антология экономической классики. – М.: Эконов ключ, 1993. 5. Тургенєв Н. Опыт теории налогов. – Спб.: В типографии Н. Греча, 1818. 6. Конституция (Основной Закон) СССР. – М.: Политиздат, 1978. 7. Советское финансовое право: Учебник. – М.: Юрид. лит., 1987. 8. Пушкарьова В.М. История финансовой мысли и политики налогов. – М.: ИНФРА – М, 1996.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (14.05.2014)
Просмотров: 355 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: