Реферат на тему:Державне управління в області адміністративно-політичної діяльності - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Державне управління в області адміністративно-політичної діяльності. І. ВСТУП. Управління адміністративно-політичною сферою – одна з провідних галузей управління в Україні. Ця галузь охоплює багато аспектів життя суспільства і держави. Без оборони, національної безпеки, органів внутрішніх справ (правозахисних органів), органів юстиції неможливо уявити відносини людини і держави. Без регулювання зовнішньої політики неможливо здійснювати міжнародних відносин, підтримки та обміну досвідом. У цій курсовій роботі я розглянув: сферу політичного управління з точки зору адміністративного права, органи управління обороною, національної безпеки, закордонних справ, внутрішніх справ та юстиції України, посадові та службові особи, які працюють в органах управління, їх повноваження, права й обов'язки, а також адміністративну відповідальність за правопорушення, які вчиняють посадові і службові особи під час виконання ними своїх службових обов'язків. Важливість цієї теми не можливо переоцінити оскільки вона є однією з найважливіших тем в адміністративному праві; оскільки за допомогою цієї сфери здійснюється управління не лише в середині держави, а й за її межами (управління закордонними справами). ІІ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ОБЛАСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. В адміністративно-правовій теорії і практиці державного управління до сфери адміністративно-політичної діяльності відносяться такі галузі, як оборона, безпека, внутрішні справи, іноземні справи, юстиція. Органи управління (виконавчої влади) цими галузями є складовою частиною єдиної системи органів виконавчої влади й активно здійснюють функції держави. Особливе місце в цій системі займають оборона й органи, що здійснюють управління нею. Взаємовідносини в системі органів адміністративно-політичної сфери України засновані на сполученні централізації і децентралізації. Кожен нижчий орган по вертикалі підпорядковується вищому. При цьому централізоване управління діяльністю органів гармонічно доповнюється ініціативою й відповідальністю за виконання покладених завдань підпорядкованих йому органів. Для органів адміністративно-політичної сфери є характерним: – єдність мети діяльності – здійснення єдиної політики; – єдність завдань – ефективне використання всіх інструментів управління та контролю для забезпечення належної діяльності та обміну, захисту стабільності і безпеки держави; – єдність функцій – участь у розробці та реалізації політики, забезпечення дотримання законності в межах наділеної компетенції щодо захисту інтересів України. ІІІ. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ОКРЕМИХ ГАЛУЗЯХ АДМІНІСТРАТИВНО-ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. 1) УПРАВЛІННЯ ОБОРОНОЮ Конституції України передбачає захист суверенітету і територіальної цілісності своєї території, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (ст. 17). Прагнучи до мирного співіснування з усіма державами, наша держава підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від можливої агресії Оборона України, як об’єкт управління, являє собою систему політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної [mailto:terex@kahovka.net] агресії або збройного конфлікту (ст. 1 Закону України "Про оборону України" ). Метою оборони є створення необхідних умов для запобігання військового нападу й організації збройної відсічі можливої агресії проти України в будь-який час і при будь-яких обставинах. Правовою основою оборони держави є Конституція України (28 червня 1996 р.); Закон України від 6 грудня 1991 р. "Про оборону", Закон „Про Збройні Сили України", "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав", "Про Раду національної безпеки і оборони України", "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" та ін. Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, Цивільної оборони України, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони. Ці заходи будуються відповідно до Воєнної доктрини держави. Організація оборони України включає: 1) прогнозування та оцінку воєнної небезпеки і загрози; 2) здійснення заходів у зовнішньополітичній сфері, які спрямовані на запобігання збройному конфлікту та відсіч збройній агресії; 3) формування та реалізацію воєнної, воєнно-економічної, військово-технічної та військово-промислової політики держави;4) удосконалення структури, уточнення завдань і функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, розвиток військово-промислового комплексу; 5) забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; 6) підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період; 7) створення державного матеріального резерву та резервних фондів грошових коштів; 8) забезпечення охорони державного кордону України; 9) військово-патріотичне виховання громадян України, 10) забезпечення розвитку воєнної науки, формування науково-технічного і технологічного набутку для створення високоефективних засобів збройної боротьби; 11) захист інформаційного простору України та її входження у світовий інформаційний простір. Правові основи діяльності державних органів щодо забезпечення оборони України. Забезпечення оборони України здійснюється на основі розмежування повноважень державних органів влади в даній сфері. Формування і проведення військової політики України, законодавче регулювання питань сфери оборони здійснюються винятково Верховною Радою України. Відповідно до ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради відносяться: оголошення по представленню Президента України стану війни і висновок світу, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України й інших військових формувань у випадку збройної агресії проти України; затвердження воєнної доктрини і концепції військового будівництва; затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України; заслуховування щорічного (позачергового) послання Президента України про стан оборони держави; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про напрямок підрозділів Збройних Сил України в іншу чи державу про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; Винятково законами України визначаються організація Збройних Сил України, правовий режим воєнного стану і зважуються інші питання в сфері оборони. Важливі функції в сфері оборони покладені на Президента України. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина і в цьому зв’язку Президент має велике коло функцій і повноважень внутрішнього та зовнішнього характеру. Тому цілком природньо, що Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройними Силами України та Голова Ради національної безпеки і оборони України вживає необхідних заходів щодо забезпечення обороноздатності України й постійної бойової готовності її Збройних Сил, зокрема: – призначає на посаду та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; – здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави, присвоює вищі військові звання; – подає на затвердження парламенту України проекту воєнної доктрини, державної програми розвитку озброєння та військової техніки; – затверджує план розвитку і стратегічні плани використання Збройних Сил; – веде переговори і підписує міжнародні та міждержавні договори з військових питань; – встановлює військові свята; – вносить до Верховної Ради подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України та ін. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України; керує діяльністю усіх підпорядкованих йому органів та організацій щодо забезпечення оборони, оснащення Збройних Сил озброєнням, військовою технікою та іншими матеріальними засобами; затверджує плани нагромадження матеріальних ресурсів мобілізаційного резерву; приймає рішення з питань соціальних і правових гарантій військовослужбовців; керує мобілізаційною підготовкою і мобілізаційним розгортанням народного господарства та переведення його на режим роботи в умовах воєнного стану; видає відповідні нормативні акти з цих питань; визначає обсяги матеріально-технічних ресурсів для потреб оборони і Збройних Сил, чисельність громадян України, які підлягають призову на строкову військову службу, порядок проходження ними військової служби; створює, реорганізує та ліквідує військові навчальні заклади, науково-дослідні організації (інститути) Збройних Сил, військові кафедри вищих навчальних закладів, визначає порядок створення і діяльності військових представництв на промислових та інших та інших підприємствах і в організаціях.Міністерство оборони України є органом державного управління Збройними Силами України і несе повну відповідальність розвиток та підготовку до виконання завдань оборони. Міноборони України оцінює військово-політичну обстановку і визначає рівень військової погрози, бере участь у розробці проекту військової доктрини і формуванні оборонного бюджету України, розробляє і подає на розгляд Президенту України проекти державних програм будівництва і розвитку Збройних Сил України, розвитку озброєння і військової техніки, загальної структури і чисельного складу Збройних Сил України, обсягу бюджетних асигнувань на потребі оборони. Міноборони України здійснює керівництво бойовою, оперативно-технічною і морально-психологічною підготовкою військ, військовою наукою, проводить військово-наукові дослідження, організує і забезпечує військово-патріотичне виховання особового складу, здійснює координаційні, контрольні й інші повноваження в сфері оборони. У Міноборони України створюється колегія. Членів колегії і Положення про колегію затверджує Президент України по представленню Міністра оборони України. Генеральний штаб Збройних Сил України – є окремою складовою частиною Міністерства оборони України. У структурі Збройних Сил Генеральний штаб є головним військовим органом по плануванню оборони держави, керування використанням Збройних Сил України, координації і контролю за виконанням задач у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, військовими формуваннями, створеними відповідно до законів України, і правоохоронними органами в межах, установлених законами України, нормативно-правовими актами Президента України і Кабінету Міністрів України. Генеральний штаб очолює Начальник, якого призначає на посаду по представленню Міністра оборони України і звільняє з посади Президент України. Начальник Генерального штабу несе персональну відповідальність перед Радою національної безпеки і оборони України та Міністром оборони України за виконання завдань і здійснення функцій, покладених на Генеральний штаб. Начальник Генерального штабу - перший заступник Головнокомандуючого Збройних Сил. У випадку, коли Міністр оборони України є цивільною особою, Начальник Генерального штабу є Головнокомандуючим Збройних Сил. Начальник Генерального штабу у випадку виконання обов'язків Головнокомандуючого Збройних Сил несе відповідальність за виконання Збройними Силами своїх функцій і виконання покладених на них задач. Генеральний штаб Збройних Сил України: здійснює стратегічне планування застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів для оборони держави, визначає потреби в особовому складі, озброєнні, військовій техніці, матеріально-технічних та ін., необхідних для належного виконання завдань Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, контролює повноту і якість їх отримання, здійснює керівництво у сфері оборони, бере участь у створенні та контролює стан системи управління державою в особливий період, бере участь в організації та контролює підготовку системи зв'язку, комунікацій і в цілому території держави до оборони, бере участь у розробці мобілізаційного плану держави, організовує стратегічне розгортання Збройних Сил України та інших військових формувань, взаємодію з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, радами оборони Автономної Республіки Крим та областей під час виконання завдань оборони держави, бере участь в організації використання та контролю за повітряним, водним і інформаційним простором держави та здійснює його в особливий період, здійснює контроль за станом бойової та мобілізаційної готовності і боєздатності органів управління, організовує комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань військовослужбовцями, проводить розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність в інтересах підтримання у готовності і бойового застосування Збройних Сил України, для чого має у своєму складі відповідний структурний підрозділ, організовує підготовку Збройних Сил України до виконання покладених на них завдань, організовує використання національної системи зв'язку в інтересах оборони, здійснює відповідно до закону управління та регулювання в сфері використання радіочастотного ресурсу, виділеного для цілей оборони, планує та здійснює контроль за військовими перевезеннями всіх видів у державі в особливий період, а також перевезеннями, здійснюваними для Збройних Сил України у мирний час, реалізує інші повноваження, що випливають з цього та інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України. Повноваження Генерального штабу Збройних Сил України визначаються Положенням, затвердженим Указом Президента України від 21 серпня 1997 р. (у редакції від 4 липня 2002 р.).Інші міністерства та центральні органи державного управління, на виробничій базі яких розміщені воєнні замовлення, несуть відповідальність за якість розробки й виготовлення озброєння та військової техніки, поставки продукції, необхідної для потреб оборони і Збройних Сил, та за здійснення заходів щодо забезпечення оборони у воєнний час. Збройні Сили України, їхні види Збройні Сили України є військовою державною структурою, призначеної для збройного захисту суверенітету, незалежності, територіальній цілісності і неподільності України від військового чи нападу в грози військового нападу ззовні. Організаційно Збройні Сили України складаються з військових об'єднань, з'єднань, частин, підрозділів, військових установ і навчальних закладів. До складу Збройних Сил України входять: Сухопутні війська (війська наземної оборони); Війська повітряної оборони (військово-повітряні сили і сили протиповітряної оборони); Військово-Морські Сили. Принципи побудови Збройних Сил України, їхній склад, загальна структура і чисельність, порядок комплектування, дислокації, мобілізації і демобілізації визначаються Законом України від 6 грудня 1991 р. "Про Збройні Сили України" (у редакції від 5 жовтня 2000 р.) і іншими актами законодавства України. Значне місце в керуванні Сухопутними військами Збройних Сил України приділяється трьом оперативним командуванням: Південному, Західному, Північному. У систему Сухопутних військ України входять п'ять армійських корпусів, сім окремих механізованих бригад, дві артилерійські дивізії й інші військові частини, очолювані відповідними командуючими і штабами. Кадри для цього виду військ готують шість самостійних військових інститутів, дві навчальні дивізії і три школи прапорщиків. 2) УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЮ БЕЗПЕКОЮ Під національною безпекою розуміють стан захищеності державного суверенітету, конституційного порядку, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави і прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, зазіхань з боку окремих організацій, груп і осіб. Безпека досягається проведенням єдиної політики в сфері її забезпечення, системою заходів економічного, політичного, організаційно-правового й іншого характеру адекватно погрозам життєво важливим інтересам обличчя, суспільства і держави. Вона охоплює заходи не тільки політичного, економічного, правового, але й екологічного, медичного, військового, а також спеціального характеру. Тому законодавством передбачено, що в здійсненні заходів у відношенні національної безпеки беруть участь органи законодавчої, виконавчої і судової влади, недержавні організації і громадяни. Діяльність органів державного управління у сфері національної безпеки (НБ) носить досить складний характер, який обумовлюється наявністю особливих об'єктів безпеки: особистість її права й свободи; суспільства його матеріальні та духовні цінності. Специфічними рисами цих об'єктів обумовлена об'єктивна потреба створення єдиної системи гарантування НБ України. Загальна система суб'єктів гарантування національної безпеки охоплює:  український народ - громадяни на виборах, референдумах, а також через органи державної влади й органи місцевого самоуправління виказують і реалізують своє бачення у відношенні забезпечення національної безпеки, привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ, захищають власну безпеку;  орган законодавчої влади — Верховна Рада і органи державного управління загальної компетенції — Кабінет Міністрів, місцеві державні адміністрації;  органи державного управління спеціальної компетенції — Міністерство внутрішніх справ; Служба безпеки; Міністерство оборони; Державний комітет у справах охорони державного кордону; Міністерство юстиції; Національне бюро розслідувань; спеціалізовані управління і служби Міністерства закордонних справ; Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи тощо;  правоохоронні органи — органи прокуратури; суди загальної юрисдикції; Конституційний Суд; адвокатура;  громадські структури — адвокатура; Товариство сприяння обороні України; пункти охорони громадського порядку. Таке широке розуміння національної безпеки зумовлює досить велику нормативно-правову базу щодо регулювання суспільних відносин у цій сфері: закони: "Про державний кордон України", "Про Прикордонні війська України", "Про Службу безпеки України", "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", "Про режим іноземного інвестування", "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб", "Про Раду національної безпеки і оборони України", "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України", "Про державну таємницю", "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” та ін.У разі воєнного нападу або загрози збройної агресії проти України Президент приймає рішення про оголошення стану війни, загальну або часткову мобілізацію і своїм указом вводить воєнний стан на всій території України чи в окремих її місцевостях. Про введення воєнного стану та інші заходи з цих питань Президент зобов'язаний невідкладно повідомити Верховну Раду (внести на розгляд); Президент також приймає рішення і видає наказ Збройним Силам на ведення бойових дій (ст. 85, 106 Конституції; ст. 5 Закону України «Про оборону України») Рада національної безпеки і оборони України (далі РНБО) є конституційним координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Вона координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері безпеки і оборони. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України (ст. 107 Конституції). Секретар Ради національної безпеки й оборони призначається Президентом України і входить в число постійних членів РНБО. Він очолює апарат РНБО, який забезпечує організаційно-технічну та інформаційну діяльність Ради національно безпеки і оборони. Персональний склад РНБО формує Президент України. Постійними членами РНБО України за посадою є: Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. Членами РНБО можуть бути керівники міністерств і відомств, зокрема економіки, фінансів, юстиції, надзвичайних ситуацій, охорони здоров’я, а також інші посадові особи, призначені Президентом України. Крім цього, залежно від змісту питання, що розглядається, РНБО можуть залучати до участі в її засіданнях на правах консультантів інших осіб. У засіданнях РНБО України може брати участь Голова Верховної Ради України (ст. 107 Конституції). Компетенція та функція РНБО визначається Законом України „Про Раду національної безпеки та оборони України”. РНБО розробляє основні напрямки стратегії та проекти програм державної політики щодо забезпечення національної безпеки України; розробляє пропозиції з питань вдосконалення системи національної безпеки України; прогнозує наслідки рішень державних органів з питань внутрішньої та зовнішньої політики у галузі національної безпеки; готує рекомендації Президентові України для прийняття рішень у сфері забезпечення безпеки громадян, держави й суспільства; спрямовує і координує діяльність органів державної виконавчої влади у процесі планування та здійснення заходів щодо виконання рішень Ради; розробляє рекомендації щодо забезпечення виникненню надзвичайних ситуацій; готує пропозиції про затвердження, продовження або припинення дії надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях тощо. Рішення РНБО України приймаються на її засіданні постійними членами Ради національної безпеки і оборони і вводиться в дію указами Президента України (ст. 107 Конституції). Рада національної безпеки і оборони відповідно до своїх основних завдань створює постійні, а при необхідності тимчасові міжвідомчі комісії. На них та на апарат РНБО покладається: а) оцінка внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам об’єктів безпеки, виявлення джерел небезпеки; б) підготовка науково обґрунтованих прогнозів зміни внутрішніх та зовнішніх умов і факторів, що впливають на безпеку країни; в) розробка і координація державних програм по забезпеченню національної безпеки України та оцінка їх ефективності; г) нагромадження, аналіз та обробка інформації про функціонування системи забезпечення національної безпеки України, підготовка рекомендацій по їх вдосконаленню; д) інформування РНБО про хід викання її рішень; організація наукових досліджень у сфері безпеки і оборони; е) підготовка проектів рішень РНБО, а також проектів указів Президента України з питань безпеки і оборони; є) підготовка матеріалів для заслуховування на Верховній Раді щорічних позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 85 п.8 ,ст. 106 п.2 Конституції). Службу безпеки України і підлеглі їй органи очолює її Голова, що несе персональну відповідальність за виконання задач, покладених на Службу безпеки України. Його призначає на посаду Президент України. Загальне керівництво діяльністю органів Служби безпеки України здійснюють Президент і Кабінет Міністрів України. Систему Служби безпеки України складають Центральне www.ukrlawyer.narod.ru управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України. Органи Служби безпеки України мають у своєму розпорядженні навчальні заклади, науково-дослідні, експертні і військово-медичні установи та підрозділи, центри спеціальної підготовки, а також підрозділи спеціального призначення.Діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників ґрунтується на принципах законності, поваги до прав і достоїнства особистості, непартійності, єдності системи органів і централізації керування ними, сполучення голосних і негласних методів і засобів діяльності. Діяльність цих органів здійснюється по таких основних напрямках: 1) контррозвідувальних діяльність; 2) боротьба з корупцією й організованою злочинністю; 3) розвідувальна діяльність. Контррозвідувальна діяльність полягає у виявленні, попередженні, припиненні розвідувальної й іншої діяльності спеціальних служб і організацій іноземних держав, а також окремих облич, спрямованої на заподіяння шкоди безпеки України. Сутність боротьби з корупцією й організованою злочинністю складають оперативно-розшукові заходи щодо виявленню, попередженню, припиненню і розкриттю шпигунства, терористичній діяльності, організованій злочинності, корупції, незаконного обороту [mailto:terex@kahovka.net] зброї і наркотичних засобів, контрабанди й інших злочинів; проведенню дізнання і попереднього наслідку по справах, віднесених до компетенції органів Служби безпеки України. Органи Служби безпеки України здійснюють також заходу щодо виявленню, попередженню, припиненню і розкриттю діяльності незаконних збройних формувань, окремих облич і суспільних об'єднань, що мають ціль насильного зміни конституційного порядку України, а також вирішують інші задачі в сфері боротьби зі злочинністю. Розвідувальна діяльність - це комплекс заходів спеціального призначення, спрямованих на інформаційно-аналітичне забезпечення ефективного рішення органами виконавчої влади питань внутрішньої і зовнішньої діяльності, зв'язаних з національною безпекою. Виходячи з цих основних напрямків діяльності, передбачених у Законі, постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. схвалена Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, у якій визначені основні напрямки державної політики національної безпеки України: у політичній сфері - створення механізмів захисту прав громадян, запобігання й усунення спроб утручання у внутрішні справи України; в економічній сфері - недопущення незаконного використання бюджетних засобів, контроль за експортно-імпортною діяльністю; у соціальної сфері - виявлення й усунення причин, що приводять до різкого розшарування суспільства, застосування своєчасних заходів для протидії кризовим демографічним процесам; у військовій сфері - створення ефективних механізмів і проведення комплексних заходів щодо запобігання можливої чи агресії військового конфлікту, локалізації і ліквідації їхніх наслідків, запобігання спроб і усунення порушень державного кордону і територіальної цілісності України; в екологічній сфері - впровадження і контроль за дотриманням науково обґрунтованих нормативів природокористування й охорони навколишнього середовища, контроль за станом навколишньої природного середовища; у науково-технічній сфері - застосування комплексних заходів для захисту і розвитку науково-технічного потенціалу, виявлення й усунення причин науково-технологічного відставання; в інформаційній сфері - застосування комплексних заходів для захисту свого інформаційного простору, виявлення й усунення причин інформаційної дискримінації України й ін. Центральне управління Служби безпеки України відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів СБУ. До його складу входять апарат Голови Служби безпеки України та функціональні підрозділи: розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю, оперативно-технічний, слідчий, урядового зв’язку, фінансовий, військово-медичний та інші згідно з організаційною структурою СБУ. Центральне управління Служби безпеки України видає положення, накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов’язкові для виконання у системі СБУ. Зазначені акти не підлягають виконанню, якщо в них встановлюються не передбачені законодавством додаткові повноваження органів і співробітників СБУ або антиконституційні обмеження прав та свобод громадян. У межах своєї компетенції Центральне управління СБУ вносить Президенту України пропозиції про видання актів з питань збереження державної таємниці, обов’язкових для виконання органами державного управління, підприємствами, установами, організаціями і громадянами. З метою ефективного виконання своїх завдань Службою безпеки України створюються її регіональні органи: обласні управління Служби безпеки України, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи, розміщення і територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України. Регіональні органи безпеки й органи безпеки у військах безпосередньо підлеглі Центральному управлінню Служби безпеки України. У своїй оперативно-службовій діяльності вони незалежні від місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, посадових осіб, партій і рухів.В інтересах державної безпеки органи і підрозділи Служби безпеки України можуть створюватись на окремих державних стратегічних об’єктах і територіях, у військових формуваннях. Важливі функції щодо забезпечення державної безпеки надані Державному комітету у справах охорони державного кордону України.. Державний комітет у справах охорони державного кордону України (Держкомкордон України, Положення про яке затверджено Указом Президента України від 14 вересня 2000 р.) є центральним органом державної виконавчої влади, який реалізує державну політику з прикордонних питань, бере участь у розробці й реалізації загальних принципів правового оформлення і охорони державного кордону України та її виключної (морської) економічної зони, вдосконалені системи заходів щодо забезпечення їх недоторканності, здійснює функції центрального органу управління Прикордонними військами України. Основними завданнями Держкомкордону України є: – забезпечення недоторканності державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах і охорони виключної (морської) економічної зони України; – розробка разом з відповідними центральними органами державної виконавчої влади пропозицій щодо правового оформлення кордонів України із суміжними державами та реалізації міжнародних договорів з питань режиму державного кордону; – забезпечення участі України в міжнародному співробітництві з прикордонних питань і виконання відповідних зобов’язань, що випливають з міжнародних договорів України; – здійснення контролю за виконанням актів законодавства України щодо державного кордону і діяльності Прикордонних військ України; – забезпечення відповідно до законодавства України безпеки працівників охорони державного кордону та їх близьких родичів. Держкомкордон відповідно до покладених на нього завдань: 1) розробляє правовий, економічний та військово-спеціальний механізм охорони державного кордону України та її виключної (морської) економічної зони, визначає види службово-бойової діяльності Прикордонних військ України; 2) здійснює керівництво всіма видами діяльності Прикордонних військ України, забезпечує їхню бойову і мобілізаційну готовність, визначає склад прикордонно-представницького апарату і керує його діяльністю; 3) готує проекти нормативних актів з прикордонних питань; 4) забезпечує дотримання прикордонного режиму в прикордонній смузі; 5) організує роботу по оформленню іноземним громадянам у пунктах пропуску через державний кордон України короткотермінових віз для тимчасового перебування в Україні; 6) здійснює інформаційне забезпечення діяльності Прикордонних військ України, подає статистичні відомості Верховній Раді, Президенту, Кабінету Міністрів України, іншим державним органам; 7) проводить військово-лікарську експертизу; 8) організує поставку й ефективне застосування всіх видів техніки і зброї, створює умови для їх базування, розміщення, утримання, ремонту; 9) проводить роботу по кадровому комплектуванню Прикордонних військ України. Держкомкордон України при виконанні покладених на нього функцій взаємодіє з міністерствами, іншими центральними і місцевими органами державної влади та управління, підприємствами, установами й організаціями усіх форм власності. Держкомкордон в межах своїх повноважень видає на основі й на виконання чинного законодавства накази та інструкції, організує і перевіряє їх виконання, а в необхідних випадках разом з іншими органами державного і господарського управління видає спільні акти. Держкомкордон України очолює голова - командуючий Прикордонними військами України, який відповідно до Закону України "Про Прикордонні війська України" затверджується Президентом України. Голові Комітету - командуючому Прикордонними військами України надається право добровільного призову громадян України на дійсну військову службу у Прикордонних військах України, присвоєння першого офіцерського звання і військових звань до полковника включно, звільнення особового складу військ з дійсної військової служби, утримання поза штатом чисельності, у тому числі військовослужбовців, за рахунок одержуваних від позабюджетної діяльності Комітету коштів. Для погодженого вирішення питань, пов'язаних з охороною державного кордону України та її економічної зони, у Держкомкордоні України утворюється колегія у складі голови Комітету - командуючого Прикордонними військами України, його заступників за посадою, а також інших керівних працівників Комітету. Члени колегії Комітету затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням голови Комітету - командуючого Прикордонними військами України. Засідання колегії проводяться за необхідністю, але не рідше двох разів на квартал. Рішення колегії приймаються більшістю присутніх на засіданні членів колегії і проводяться в життя, як правило, наказами голови Комітету. 3) УПРАВЛІННЯ ЗАКОРДОННИМИ СПРАВАМИСтаття 18 Конституції України зазначає, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Державне управління закордонними справами - це діяльність органів держави, спрямована на проведення зовнішньої політики України. Правовими засадами, що визначають основи зовнішньої політики, повноваження і задачі державних органів України, є: Декларацію про державний суверенітет України від 16 червня 1990 р., Акт про незалежність України від 24 серпня 1991 р., Конституцію України, Заява про без'ядерний статус України від 24 жовтня 1991 р., Основні напрямки зовнішньої політики України й ін. Визначення основ зовнішньої політики України віднесено до повноважень Верховної Ради України. Відповідно до основних напрямків зовнішньої політики України Українська держава реалізує зовнішню політику на таких засадах: — держава здійснює відкриту зовнішню політику, прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав; — держава розбудовує свої двосторонні та багатосторонні відносини з іншими державами та міжнародними організаціями на основі принципів добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи; — держава не є ворогом жодної держави, засуджує війну як знаряддя національної політики та ін. (див. Основні напрямки зовнішньої політики України). До повноважень Верховної Ради України в зовнішньополітичній діяльності відносяться також: заслуховування щорічних і позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє положення України; оголошення по представленню Президента України стану війни і висновок світу, схвалення рішень Президента України про використання Збройних Сил України й інших військових формувань у випадку збройної агресії проти України; надання у встановлений законом термін згоди на обов'язковість міжнародних договорів України і денонсація міжнародних договорів України й ін. Президент України виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави. Як глава держави він представляє Україну в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори й укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає і звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав; здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України. Важливу роль у здійснені зовнішньої політики України грає Кабінет Міністрів України, що забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, реалізує внутрішню і зовнішню політику держави. З метою підвищення ефективності, цілеспрямованості і погодженості в проведенні зовнішньої політики України координація діяльності міністерств, інших органів виконавчої влади й установ у сфері зовнішніх зносин покладається на Міністерство закордонних справ України. Центральним органом державної виконавчої влади у сфері зовнішньополітичної діяльності України є Міністерство закордонних справ України (МЗС).Воно забезпечує у межах своїх повноважень проведення зовнішньої політики України і здійснює координацію діяльності всіх учасників зовнішньополітичних зв’язків. Завдання МЗС: 1.Участь у реалізації державного суверенітету України у сфері зовнішньополітичної діяльності , сприянню піднесенню міжнародного авторитету держави . 2. Забезпечення в межах своїх повноважень проведення єдиного зовнішньополітичного курсу України з метою всебічного розвитку політичних, економічних , гуманітарних , наукових та ін. звязків із зарубіжними країнами. 3. Розробка і участь у здійснені концепції розвитку зовнішньополітичної діяльності держави. 4. Захист прав та інтересів України, її фізичних і юридичних осіб за кордоном. 5. Аналіз зовнішньополітичної діяльності України , розробка і здійснення комплексу заходів , спрямованих на підвищення ефективності зовнішньополітичних зв’язків України (надання організаційно-методичної та інформаційної допомоги учасникам зовнішньополітичних відносин. 6. Організація координація та фінансування роботи представництв України за кордоном, а також сприяння діяльності представництв іноземних держав на території України. У процесі своєї діяльності МЗС України: 1. Розробляє та подає КМУ пропозиції про вирішення стратегічних питань зовнішньополітичних відносин, реалізацію пріоритетних напрямків співробітництва з іншими державами.2.Забезпечує створення сприятливих зовнішньополітичних умов для встановлення і розвитку відносин між Україною та іншими державами на двосторонньому , регіональному та глобальному рівнях. 3.Забезпечує участь України у підготовці міжнародних договорів з іншими країнами і міжнародними організаціями та подає КМУ пропозиції про підписання, ратифікацію, схвалення міжнародних договорів або приєднання до них. 4.Бере участь у роботі міжнародних організацій, органів міжурядових комісій та комітетів, конференцій , конгресів, симпозіумів і нарад з питань міжнародної політики, приймає іноземні делегації для обговорення питань зовнішньої політики. 5. Координує діяльність міністерств інших центральних органів державної виконавчої влади України у сфері зовнішньополітичних відносин. 6. Забезпечує візову політику України, видачі дипломатичних і службових паспортів. При виконанні покладених на нього функцій МЗС України взаємодіє з іншими центральними органами виконавчої влади України, органами АРК, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав. МЗС України в межах своїх повноважень приймає на основі й у виконання діючого законодавства накази, організує і контролює їхнє виконання, а в разі потреби приймає разом з іншими центральними органами виконавчої влади загальні акти. МЗС України здійснює свої повноваження безпосередньо і через дипломатичні представництва України за кордоном, консульські установи України за кордоном, представництва України при міжнародних організаціях, представництва МЗС України на території України, організації й установи, що входять у сферу його керування. Для погодженого рішення питань, що відносяться до повноважень МЗС України, у ньому створюється колегія. Члени колегії МЗС України затверджуються Кабінетом Міністрів України. Рішення колегії проводяться в життя, як правило, наказами Міністра закордонних справ України. До системи МЗС входять: дипломатичні представництва, консульські установи, постійні представництва України при міжнародних організаціях, представництва МЗС в Україні, а також установи й організації, пов’язані з підготовкою, перепідготовкою, підвищенням кваліфікації кадрів. Органами МЗС України за кордоном є дипломатичні представництва України, консульські установи, місії України за кордоном. Дипломатичне представництво України – це постійно діюча установа України за кордоном, покликана підтримувати офіційні міждержавні відносини, здійснювати представництво України, захищати інтереси України, права й інтереси її громадян і юридичних осіб. Керівництво дипломатичним представництвом здійснює МЗС України. Діяльність дипломатичного представництва ґрунтується на положеннях Віденської конференції про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 р., двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорах України, законодавстві України і держави перебування. Правовий статус дипломатичного представництва урегульований Положенням про дипломатичне представництво України за кордоном, затвердженим Розпорядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р. Функції дипломатичного представництва України включають: – представництво України в державі перебування і підтримка з цією державою офіційних відносин; – захист інтересів України, прав і інтересів її громадян і юридичних осіб у цій державі; – ведення переговорів з його урядом; – з’ясування всіма законними способами інформації про положення і події в країні перебування й інформує про їх відповідні органи України; – поширення в країні перебування інформацію про положення в Україні і подіях міжнародного життя; – сприяння розвитку співробітництва в області економіки, культури і науки. Дипломатичне представництво України з доручення Міністра закордонних справ України може виконувати і консульські функції. Очолює дипломатичне представництво України – посол або посланник чи повірений у справах. Він є головним представником України в країні перебування, здійснює керівництво, координацію і контроль за діяльністю всіх установ України, фахівців, посадових і інших облич, що знаходяться в цій державі. Главою дипломатичного представництва України, членами дипломатичного персоналу можуть бути тільки громадяни України, а членами адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналу - як громадяни України, так і громадяни країни перебування при відповідному повідомленні міністра закордонних справ цієї держави. Посол чи посланник призначається указом Президента України по представленню Міністра закордонних справ України у випадку одержання згоди (агреману) на це призначення іноземної держави, у яку він направляється. Повірник у справах України, а також інші члени дипломатичного персоналу призначаються наказом Міністра закордонних справ України.Консульські установи України (Консульське управління МЗС України, представництва МЗС України в Україні, консульські відділи дипломатичних представництв України, генеральні консульства, консульства, віце-консульства і консульські агентства) захищають за кордоном права й інтереси України, юридичних осіб, громадян України, сприяють розвитку дружніх відносин України з іншими державами, розширенню економічних, торгових, науково-технічних, гуманітарних, культурних, спортивних зв'язків і туризму, а також вихідцям з України і їхніх нащадків у підтримці контактів з Україною. Консульські установи здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України, міжнародними договорами і звичаями, а також Консульським статутом України, затвердженим Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. Консульські установи підлеглі МЗС України і діють під загальним керівництвом глави дипломатичного представництва України в країні перебування. Генеральні консульства, консульства, віце-консульства і консульські агентства очолюються відповідно генеральними консулами, консулами, віце-консулами і консульськими агентами. МЗС України за узгодженням із країною перебування визначає місцезнаходження консульської установи, його клас і консульський округ. Консул веде облік громадян України, що постійно чи проживають тимчасово знаходяться в його консульському окрузі, приймає письмові й усні звертання юридичних осіб і громадян України й іноземних юридичних осіб і громадян, надає допомогу у виконанні службових обов'язків членам державних делегацій України й інших представників державних органів України, органам місцевого самоврядування, а також керівникам державних підприємств і установ, що знаходяться в границях його консульського округу. Консул також здійснює військової облік громадян України, виконує доручення слідчого чи судових органів України, обов'язки нотаріуса, реєстратора актів громадського стану, функції охорони і розпорядження майном громадян України; контролює дотримання законодавства держави перебування і договорів, укладених Україною з цією державою, міжнародних договорів, учасниками яких є Україна і країна перебування, щодо громадян України, що знаходяться під арештом, затримані чи позбавлені волі в іншій формі, відбувають чи покарання пропали без звістки. Крім того, на консула покладене рішення питань про паспорти громадян України і віз на в'їзд в Україну, виїзд з України і транзитний проїзд через територію України, а також питань, зв'язаних із громадянством. 4) УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЄЮ Термін „юстиція” у перекладі з латинської (justitia) означає справедливість, законність. Управління юстицією - це діяльність, спрямована на виконання задач зміцнення законності, організації захисту прав і законних інтересів громадян і їхніх об'єднань, підприємств, установ, організацій і держави. Однієї з особливостей [mailto:terex@kahovka.net] юстиції є багатооб’єктність у цій області управління. До об'єктів юстиції відносяться судові установи, нотаріальні контори, органи реєстрації актів громадського стану, судово-експертні установи й адвокатура. Усі вони мають різне правове положення, розрізняються своїм призначенням і характером компетенції. Інша особливість юстиції обумовлена попередньої і полягає в розмаїтості форм і методів управління, що застосовуються органами юстиції. Так, у відношенні державних нотаріальних органів і органів реєстрації актів громадського стану застосовується метод управління; у відношенні судів - метод керівництва шляхом організаційного і матеріального забезпечення судів, з дотриманням принципу незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону; у відношенні органів адвокатури - метод регулювання. У цілому ж керуючий вплив органів управління юстицією носить рекомендаційний характер і зводиться в основному до рішення організаційних питань, оскільки більшість об'єктів у цій сфері є самостійними і незалежними у своїй практичній діяльності. Правову основу в діяльності органів юстиції становлять: Конституція, Закони: "Про нотаріат", "Про органи реєстрації актів громадянського стану", "Про державну виконавчу службу" укази Президента: "Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів виконавчої влади", "Про службу громадянства та реєстрації фізичних осіб", постанови КМУ: "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної влади, органів господарського управління, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер", "Про затвердження Положення про Вищу кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України", "Про утворення в системі органів Міністерства юстиції України служби громадянства та реєстрації фізичних осіб", Положення про Головне управління юстиції Мінюсту України в АРК, обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції, Положення про районний, міський, районний в містах відділ державної виконавчої служби та ін. (див. рекомендовану літературу).Система органів управління в сфері юстиції закріплена постановою Кабінету Міністрів України від 30 квітня 1998р. "Про систему органів юстиції". Її складають: – Міністерство юстиції України; – Головне управління юстиції в АРК; – обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції; – районні, районні в містах управління юстиції, міські (міст обласного значення) управління юстиції. Для здійснення покладених завдань Міністерство може утворювати підпорядковані йому підприємства і організації. До структури органів юстиції входять органи нотаріату, реєстрації актів громадського стану, державна виконавча служба, служба громадянства та реєстрації фізичних осіб, науково-дослідні інститути судових експертиз. Міністерство юстиції України (далі - Мінюст України) відповідно до Положення про нього, затвердженим Указом Президента України від 30 грудня 1997 р. (зі змінами і доповненнями від 15 вересня 1998 р., 31 липня 2000 р., 17 лютого 2003р.), є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної правової політики і державної політики з питань громадянства, міжнаціональних і еміграційних відносин, керує дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за її стан та розвиток. Мін’юст України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України. Міністерство у встановленому порядку в межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана ВРУ. Основними завданнями Мінюсту України є: – забезпечення реалізації державної правової політики; – підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи, сприяння розвитку правової науки; – забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина у визначеній сфері; – підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, його систематизація, розроблення проектів нормативно-правових актів та міжнародних договорів України з правових питань, проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів, www.ukrlawyer.narod.ru державна реєстрація нормативно-правових актів, ведення Єдиного державного реєстру таких актів; – планування за пропозиціями інших центральних органів виконавчої влади законопроектної роботи та роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, координація нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади та контроль за здійсненням такої діяльності; – організація виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів України, робота з кадрами, експертне забезпечення правосуддя організація роботи нотаріату та органів реєстрації актів громадянського стану; – розвиток правової інформатизації, формування у громадян правового світогляду; здійснення міжнародно-правового співробітництва. Мінюст України відповідно до покладених на нього завдань здійснює наступні функції: Мін’юст України відповідно до покладених на нього завдань: 1. забезпечує реалізацію державної правової політики, готує пропозиції щодо проведення правової реформи; 2. готує разом з відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, науковими установами проекти концепцій напрямів розвитку законодавства та їх наукове обґрунтування з урахуванням світового досвіду; 3. розробляє за дорученням президента України, Кабінету міністрів України та власної ініціативи проекти законів та інших нормативно-правових актів, що стосується прав і свобод людини , відносин між громадянином і державною владою і т.д. 4. здійснює правову експертиз щодо відповідності Конституції та законам України, вимогам нормопроектної техніки проектів законів, інших актів законодавства, що подаються на розгляд ВРУ, президента України, КМУ, а також нормативно-правових актів ВР АРК; 5. готує зауваження і пропозиції до прийнятих ВР законів України при підготовці їх на підпис Президентові України 6. координує роботу з проведення судової реформи; 7. вносить Президентові України пропозиції з питань мережі місцевих судів і кількості в них суддів; 8. забезпечує добір та підготовку кандидатів у судді, готує за рекомендаціями відповідних кваліфікаційних комісій суддів матеріали для призначення та обрання суддів, голів судів і т.д. 9. забезпечує ведення судової статистики; 10. здійснює легалізацію всеукраїнських об’єднань громадян і міжнародних громадських організацій, реєструє всеукраїнські і міжнародні благодійні організації. Філії, відділення; 11. організовує роботу установ нотаріату, перевіряє їх діяльність; 12. представляє КМУ за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;13. здійснює правову експертизу на відповідальність Конституції України, законам України проектів міжнародних договорів України, готує висновки щодо здійснення внутрішньодержавних процедур, необхідних для набрання чинності міжнародними договорами України, а також юридичні висновки, інші матеріали, необхідні для набрання чинності міжнародними кредитними договорами України Відповідно до покладених на Мін’юст у структурі міністерства утворюються нові департаменти – правової політики, державної виконавчої служби, громадянства і реєстрації фізичних осіб, реорганізовано управління цивільного та комерційного законодавства, значно розширено законопроектне управління. Сьогодні Міністерство юстиції України має 30 структурних підрозділів центрального апарату, в яких працює 370 осіб. Організаційно Мін’юст побудовано на принципі розмежування повноважень структурних підрозділів центрального апарату, виконання завдань за функціональним, а не галузевим принципом, що наближує Мін’юст за його роллю і функціями до аналогічних міністерств європейських країн .
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (12.05.2014)
Просмотров: 377 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: