Реферат на тему:Деякі теоретичні аспекти професійної діяльності юриста - Право - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Деякі теоретичні аспекти професійної діяльності юриста. У статті досліджується процес формування професійної культури майбутніх юристів. Характеризуються різноманітні види людської діяльності. Визначаються основні компоненти структури професійної діяльності юриста. Аналізується поняття "комунікативна компетенція юриста". Ключові слова: діяльність; навчальна діяльність; професійна діяльність; юридична діяльність; професійна культура; професійна компетенція; комунікативна компетенція; комунікативні вміння. Формується професійна культура юриста поетапно і супроводжується неперервним процесом виховання, освіти та специфікою юридичної діяльності. Існуюча досі система підготовки у вузах великою мірою спрямована на теоретичне осмислення переважно компонентів професійної діяльності (предметів навчального циклу), а не на професію загалом з її варіативними, неповторними нюансами. Процес формування особистості професіонала і період навчання у вузах зумовлюється, з одного боку, синтезом здібностей, активності та спрямованості особистості, з іншого – вимогами діяльності, що детерміновані особливостями її змісту, засобами та умовами організації. Отже, проблема формування професійної культури майбутніх юристів потребує розгляду низки супутніх понять, як-от: діяльність, види професійної діяльності, готовність студентів до професійної діяльності. Проблема діяльності була предметом дослідження багатьох учених, зокрема Л.І. Анцифірова, А.Г. Бала, М.В. Деміна, М.С. Кагана, О.М. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна та ін. Навчальна діяльність у вищій школі на психологічному і педагогічному рівнях розглядалася О.М. Алексюком, Б.Г. Ананьєвим, С.І. Архангельським, В.П. Безпалько, Т.В. Габай, М.І. Дьяченко, В.І. Загвязинським, І.І. Ільясовим, Л.А. Кандибович та ін., як специфічна діяльність, головною особливістю якої є професійна направленість, тобто набуття досвіду вирішення навчально-пізнавальних завдань, пов’язаних з формуванням професійної майстерності. Наприклад, М.С. Каган під діяльністю розуміє "спосіб існування людини, а людину розглядає як "діяльну істоту". До структури діяльності автор відносить такі її складові: матеріально-практичні, інтелектуальні, духовні операції; зовнішні і внутрішні процеси; "діяльністю є робота думки такою ж мірою, як і діяльність руки, процес пізнання такою ж мірою, як людська поведінка" [6, с.5]. О.М. Леонтьєв розглядає діяльність як "систему, що входить до системи відношень суспільства, поза цими відношеннями людська діяльність зовсім не існує" [13, с.82]. Діяльність кожної людини, зауважує автор, залежить від її місця в суспільстві, від умов, що випадають на її долю, від того, як вона складається в неповторних індивідуальних обставинах. Основною характеристикою діяльності є її предметність. Залежно від предмета діяльності розрізнюють і різні види діяльності, її спрямованість. Отже, діяльність – найвищою мірою динамічна система, у ній постійно відбуваються трансформації: акт діяльності втрачає мотив і перетворюється на дію, що реалізує інше ставлення до світу, іншу діяльність; навпаки, дія може набути самостійної спонукальної сили і стати актом діяльності; дія може трансформуватися в операцію, почати реалізувати певні цілі. Різні діяльності можна класифікувати за різними ознаками. Головною з них є якісна своєрідність діяльності і за цією ознакою можна виділити трудову, ігрову, пізнавальну діяльності (і дії) як види діяльності. Іншим критерієм є зовнішній, матеріальний, або ж внутрішній, теоретичний характер діяльності або дії – це різні форми діяльності. Зовнішні і внутрішні форми діяльності взаємозалежні і переходять одна в одну в процесах інтеріоризації і екстеріоризації. При цьому дія одного виду або типу може входити як утворювальний елемент у діяльність іншого типу або виду: теоретична дія може входити до складу практичної, зокрема трудової діяльності, трудова дія – до складу ігрової діяльності і та ін. [12]. Навчання виступає як вид діяльності, метою якого є набуття людиною знань, умінь та навичок. Метою та предметом навчальної діяльності є саме певні знання та вміння [16, с.132]. Б.М. Теплов вважає, що у процесі навчання загальні знання, уміння та здібності набувають іншого соціо-особистісного статусу – вони, будучи вихідною базою, переростають у професійну майстерність [21, с.20]. Отже, діяльність людини лежить у самій основі існування суспільства та його розвитку, формування його цінностей. Вона є джерелом життя людини, а, також розвитку та формування її як особистості. Основними видами діяльності, які притаманні людині і відповідають загальним потребам, а точніше – видам соціальної людської активності, є спілкування, гра, навчання і праця. Усім цим видам діяльності властивий розвиваючий характер [16, с.131]. У розмаїтті людських діяльностей особливе місце посідає професійна діяльність. Дефініція "професія" визначається як рід занять, трудової діяльності, що потребує певних знань і навичок та є для когось джерелом існування; фах, спеціальність, ремесло, кваліфікація [17, с.826], вона "потребує певної підготовки і є зазвичай джерелом існування, відображає стійкий розподіл праці за основними напрямами виробництва, службової діяльності" [2, с.4]. Професійну діяльність, на наш погляд, можна визначити як специфічну людську форму цілеспрямованої активності в конкретній трудовій галузі, що зумовлена потребами життєдіяльності в суспільстві, яка направлена на реалізацію цих потреб, зміст якої становить доцільна його зміна і перетворення. Всі види людської діяльності, незважаючи на їхні відмінності, мають одну будову. Між окремими видами діяльності існують чітко визначені залежності, знаючи які, можна за одними елементами діяльності будувати інші [14]. Така робота передбачає розвиток передусім базисного обсягу загальних інваріантних дій та операцій, які, своєю чергою, сприяють ефективнішому відпрацюванню навчальних здібностей. Будь-яка професійна діяльність складається із взаємодії людини-фахівця як суб’єкта цієї діяльності з предметом (об’єктом) праці за допомогою знаряддя, що є найрухливішою, найактивнішою структурною частиною цієї діяльності і піддається змінам. Професійна зумовленість багаторазової (повторюваної) взаємодії суб’єкта і об’єкта праці дає можливість виявити закономірні професійні дії, яким відповідають однакові сукупності психічних процесів, станів, умінь і навичок, якостей особистості. Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, О.В. Запорожець, О.М. Леонтьєв, О.О. Смирнов та ін. у своїх працях визначили основні компоненти психологічної структури професійної діяльності, як-от: мета діяльності; умови, за яких відбувається діяльність; особливості і специфіка предмета (об’єкта) і знарядь взаємодії; шляхи і засоби досягнення мети діяльності. На думку Е.Е. Карпової, саме професія, об’єднує, інтегрує масу людей, визначаючи їхню подібність у поглядах, оцінках, нормах поведінки і діяльності, поглинаючи індивідуальне буття соціальним способом існування. Включена в систему суспільного виробництва і відповідних до неї суспільних відносин, професія утворює в них самостійну структуру, що стає об’єктом цілеспрямованого регулювання з боку суспільства і його державних структур [7, с.161]. Є.А. Клімов, запропонував авторський метод класифікації різних видів професій за предметом і метою праці, за характером дій, знаряддями праці та її умовами [8]. Так, за предметом праці всі професії автор поділяє на біономічні (природа), техномічні (техніка), сигномічні (знаки), артономічні (художні образи), і соціономічні, за О.М. Леонтьєвим (взаємодія людей). Відповідно до цього, Є.А. Клімов визначив п’ять схем професійної діяльності "Людина – Природа", "Людина – Техніка", "Людина – Знак", "Людина – Образ", "Людина – Людина". Професія юрист, за Є.А. Клімовим, належать до професій "Людина – Людина". На його думку, цей тип професії визначається такими якостями: стійким хорошим самопочуттям у ході роботи з людьми, потребою у спілкуванні: здібністю подумки ставити себе на місце іншої людини, здібністю швидко розуміти наміри, настрій, думки інших людей, здібністю швидко орієнтуватися у взаємовідносинах людей, здібністю добре розуміти, тримати подумки знання щодо особистісних якостей багатьох і різних людей тощо. [5, с.175]. Людині цієї професійної схеми, вважає Е.А. Климов, притаманне: вміння керувати, вчити, виховувати, "здійснювати корисні дії обслуговування різних потреб людей"; вміння слухати і вислуховувати; широкий кругозір; "душезнавська спрямованість розуму, спостережливість до прояву почуттів, розуму і характеру людини, до її поведінки, вміння чи здібність подумки уявляти, моделювати саме її внутрішній світ, а не приписувати їй свій власний чи якийсь інший, знайомий їй з досвіду"; "проектувальний підхід до людини, що заснований на впевненості – "людина завжди може стати кращою"; здатність до співпереживання; спостережливість; "глибока і оптимістична переконливість щодо правильності ідей служіння народу загалом; вирішення нестандартних ситуацій; високий ступінь саморегуляції [9, с.147]. Водночас Є.А. Клімов дає перелік протипоказань до цього типу професій. З-поміж них: дефекти і невиразність мовлення, "замкненість, зануреність у себе, некомунікабельність, яскраво виражені фізичні недоліки, неспритність, надмірна повільність, байдужість до людей, відсутність ознак безкорисного інтересу до людини – інтересу "просто так" [9, с.36-40]. На нашу думку, всі професійні протипоказники прямо стосуються всіх видів юридичних, правоохоронних професій. Ці вимоги суспільної практики та професійної діяльності знаходять своє відображення в Конституції України, постановах Верховної Ради України, рішеннях Міністерства внутрішніх справ. Так, згідно із Законом України "Про міліцію" [18], працівники правоохоронних органів повинні організовувати свою діяльність на принципах законності, гуманізму, поваги до особистості, соціальної справедливості, брати участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяти в межах своєї компетентності державним та громадським органам, закладам та установам. Сферу юридичної діяльності, як вважають М.І. Мельник та М.І. Хавронюк [15] характеризують такі властивості: по-перше, вся юридична діяльність, відбувається лише відповідно до норм чинного законодавства, тільки у встановленому ним порядку і з дотриманням цілої низки спеціальних процедур; по-друге, юридична діяльність є завжди владною діяльністю, тобто такою, яка здійснюється за допомогою правового впливу і має загальнообов’язковий характер. [15, с.22]. Тобто юридична діяльність – це вид трудової діяльності в соціокультурній сфері, що зумовлена потребами правового захисту життєдіяльності людини в конкретному мікро- чи макросередовищі. Сутність і специфіку юридичних спеціальностей досліджувало чимало вчених (В.Г. Андросюк, О.М. Бандурка, В.Л. Васильєв, В.Р. Волков, В.О. Коновалова, Н.М. Кононенко, А.Р. Ратинов та ін.). Загальну характеристику юридичної діяльності дає В.Л. Васильєв [1]. Автор відзначає, що ця діяльність насамперед пов’язана з нормами права, а окремі її види містять означене поняття вже у самій її назві: правозастосувальна, правоохоронна, правозахисна тощо. Усі юридичні професії характеризуються надзвичайним розмаїттям професійних завдань, в основі яких лежать правові норми. Діяльність кожної юридичної спеціальності тією чи іншою мірою містить такі сторони: організаційну, соціальну, пошукову, реконструктивну, комунікативну, посвічувальну. Юридична діяльність цілковито підпорядковується правовому регулюванню і саме це, на думку В.Л. Васильєва, накладає відбиток на особистість кожного юриста. Юрист уже на етапі планування своєї діяльності подумки зіставляє свої майбутні професійні дії з нормами законодавства, що регламентують ці дії. Провідною стороною всіх юридичних діяльностей, за В.Л. Васильєвим, є комунікативна діяльність, що відбувається в умовах правового регулювання, що надає особливого відтінку спілкування юриста. Для більшості юридичних професій характерні: висока емоційна напруженість, пов’язана здебільшого з негативними емоціями, з необхідністю їх приховувати, а емоційну розрядку відкладати на більш тривалий період часу; здійснення особливих владних повноважень, що надають право і обов’язок застосовувати владу від імені закону, призводить до формування професійно підвищеного почуття відповідальності за наслідок своїх дій; наявність організаційних здібностей – організація власної роботи впродовж дня, тижня, в умовах ненормованого робочого дня. Організація спільної роботи з іншими посадовими особами, правоохоронними органами та іншими сторонами в кримінальному процесі; подолання опору з боку окремих осіб, мікрогруп; творчий процес праці [1, с.201-202]. В.Л. Васильєв розробив професіограму юриста, в якій виділено два поняття, які є близькими, проте не збігаються за змістом, – компетенція і компетентність. Ці поняття мають безпосередню причетність до професійної підготовки. Професійна компетенція (лат. соmpеtеntіа – належність по праву) – коло питань, вирішення яких входить в обов’язки фахівця. За "Словником української мови", "компетентний" – який має достатні знання в якій-небудь галузі; який з чого-небудь добре обізнаний; тямущий [20, т.IV, с.250]. Професійна компетентність відображає рівень володіння необхідними знаннями та вміннями. У "Словнику іншомовних слів" компетентність – 1) володіння компетенцією, 2) володіння знаннями, які дають можливість судити про щось, а компетенція, у свою чергу, – коло питань, повноважень, в яких дана особа володіє знаннями, досвідом і може фахово їх розв’язати. Дослідниця "мінімальної компетенції" Вівіан де Ландшеєр визначає компетентність у широкому розумінні – як "поглиблене знання або засвоєне вміння" [11, с.30]. Комунікативну компетенцію вчені визначають як конгломерат знань, мовних і немовних умінь та навичок спілкування, що людина набуває в ході природної соціалізації, навчання і виховання. "Без сумніву, важливу роль при цьому відіграють природні дані і потенціал індивіда" [19, с.26]. Водночас Є.С. Кузьмін і Ю.М. Ємельянов зауважують, що "гени людини слугують лише модуляторами, а інформацію її мозок бере не з генів, а з оточуючої її культури" [7, с.8]. За словами Н.В. Кузьміної, комунікативна компетенція передбачає "здібність до продуктивного спілкування в обмежених і продиктованих умовах", що накладаються службовим обов’язком [10, с.89]. Відтак одним із головних критеріїв оцінки продуктивності комунікативної компетенції, за Н.В. Кузьміною, є здібність фахівця в такий спосіб будувати свої взаємовідносини в ході спілкування із співрозмовником, щоб викликати в нього довіру до себе. Ф.К. Думка стверджує, комунікативна компетенція юриста – це передусім уміння спілкуватися з різними верствами населення. Саме у спілкуванні реалізуються соціальні, соціально-психологічні і соціально-педагогічні залежності людей та їхні різноманітні суспільні та міжособистісні відносини. Це вміння вступати в контакт з людьми, будувати спілкування з урахуванням вікових та індивідуально психологічних властивостей кожної особистості та окремих груп громадян; своєчасне і адекватне визначення емоційно-психічного стану співрозмовника, його інтересів і нахилів; контроль за плином спілкування [3, с.93]. Отже, успішна професійна діяльність юристів потребує наявності в них певних умінь, які формуються під впливом навчання, праці, інших обставин життя. Тобто система підготовки майбутніх юристів у вузах повинна бути спрямована на теоретико-практичні аспекти майбутньої професійної діяльності, що буде запорукою якісного виконання ними службових обов’язків. Література Васильев В.Л. Юридическая психология. – СПб; – М., 1998. Горбач Н.Л. Формування пізнавальної самостійності курсантів вищих навчальних закладів МВС як основа підвищення їхньої професійної підготовки: Навчальний посібник. – К., 1999. Думко Ф.К. Підготовка курсантів до професійно-педагогічної роботи з неблагополучними сім’ями. Дис… канд. пед. наук: 13.00.04. – Одеса, 2000. – 212с. Ємельянов Ю.Н., Кузьмин Е.С., Теоретические и методологические основы социально-психологического тренинга. – Л., 1985. Зимняя И.А. Педагогическая психология. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1987. Каган М.С. Человеческая деятельность (опыт системного анализа). – М.: Наука, 1974. Карпова Е.Е. Сутність професійно-педагогічної діяльності // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2001. – №2. – С.159-165. Климов Е.А. Как выбрать профессию. – М., 1990. Климов Е.А. Развивающийся человек в мире профессий. – Обнинск, 1993. Кузьмина Н.В. Психологическая структура деятельности учителя. – Гомель, 1976. Ландшеер В. Концепция "минимальной компетентности" // Перспективы: вопросы образования. – 1988. – №1. – С.27-34. Леонтьев А.А. Психология общения. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Смысл, 1997. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., 1975. Леонтьев А.Н. О формировании способностей // Вопросы психологии, 1970. – №1. – С.7-17. Мельник М.І., Хавронюк М. І. Суд та інші правохоронні органи. Правоохоронна діяльність. Закони і коментарі. – К., 2000. Немов Р.С. Психология: В 3 кн. – Кн.1. Общие основы психологии. – 2-е изд. – М.: Просвещение: ВЛАДОС, 1995. Новий тлумачний словник української мови: У 4 т. – К.: Аконіт, 1999. – Т.3. Про міліцію: Закон України. Сластенин В.А. Формирование личности учителя советской школы в процессе профессиональной подготовки. – М.: Просвещение, 1976. Словник української мови: В 11 т. / Ред. колегія: І.К. Білодід, А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк та ін. – К.: Наук. думка. – Т. , – 1971. – 550с.; Т. , – 1973. – 840с.; Т.9, – 1978. – 916с. Теплов Б.М. Избранные труды: в 2 т. – М.: Педагогика, 1985. – Т.1.
1 2 3 4 5 Категория: Право \| Добавил: Aspirant (15.05.2014)
Просмотров: 660 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: