Реферат на тему: Виборча система і референдум України - Політологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Виборча система і референдум України. 1. Значення виборів в демократичній державі Відповідно до статті 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Народовладдя в Україні реалізується на основі Конституції через інститути безпосередньої (прямої) чи представницької (виборної) демократії. До інститутів безпосередньої демократії, які забезпе-чують ухвалення державного рішення прямим волевиявленням народу, відносять: референдум; обгово-рення проектів нормативних актів; участь у виборах органів державної влади; загальні збори (збір) грома-дян; звіти депутатів і виконавчих органів перед насе-ленням. Представницька демократія — засіб реалізації волі народу через обраних ним представників в орга-ни влади — насамперед, народних депутатів, Прези-дента, депутатів Верховної Ради Автономної Рес-публіки Крим, депутатів органів місцевого самовря-дування. Референдум — голосування населення всієї дер-жави (загальнодержавний референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших питань державного і су-спільного життя. Референдум і вибори мають загаль-ний метод здійснення — голосування, але різняться своїм предметом. Вибори проводяться для визна-чення особи, яка, на думку більшості виборців, най-більш гідна обіймати виборну посаду.[11,c.175] У науковій літературі та в законотворчій практи-ці поряд із терміном "референдум" інколи застосо-вується термін "плебісцит". У багатьох випадках їх-ній зміст рівнозначний. Але між ними вбачають і різницю, яка полягає в тому, що референдум регла-ментується нормами конституційного права певної держави і його предметом може бути досить широке коло питань. Підстави й порядок проведення плебіс-циту в основному врегульовуються міжнародно-пра-вовими актами, і його предметом у більшості випад-ків є вирішення територіальних спорів між різними державами. Залежно від тих чи тих ознак референдуми поділяються на певні види. Розрізняють імператив-ний і консультативний, конституційний і законодав-чий, обов'язковий і факультативний референдуми. Імперативний і консультативний референдуми розрізняються за їхніми юридичними наслідками. Рішення, винесене імперативним референдумом, має загальнообов'язкове значення і не потребує ніякого затвердження. Імперативним, наприклад, був референдум 1 грудня 1991 р., під час якого визнача-лося, бути чи не бути Україні незалежною держа-вою. Результати консультативного референдуму юридичної сили не мають. Його призначення поля-гає в установленні думки голосуючих щодо певного питання. Ця думка може бути врахована, але не є обов'язковою для вирішення державними органами відповідної проблеми. У низці країн консультатив-ний референдум здійснюється під назвою "всенарод-ного обговорення". Конституційним називається референдум, унас-лідок якого змінюється, приймається або відхиля-ється конституція. Якщо ж ці питання вирішуються стосовно до звичайного закону, то референдум нази-вається законодавчим. Обов'язковий референдум — це референдум, про-ведення якого є обов'язковим для вирішення визна-чених Конституцією проблем. Відповідно до ст. 73 Конституції України обов'яз-ковим є всеукраїнський референдум для вирішення питань щодо зміни території України. В інших кра-їнах предметом обов'язкового референдуму визна-чаються, скажімо, затвердження статутів автоном-них територій (Іспанія), затвердження Конституції та змін до неї, розв'язання протиріч між палатами парламенту (Швейцарія) тощо. Якщо ж референдум визначається як один із мож-ливих, але необов'язкових способів вирішення пев-них питань, то він називається факультативним. Це може стосуватися, приміром, затвердження зако-нів, міжнародних угод тощо. Попри те, що референдум розглядається як форма виявлення волі народу, світова державно-правова практика свідчить про юридичну і політичну недо-цільність вирішення певних питань референдумом. Звідси конституції деяких держав забороняють виносити на референдум певне коло питань. У більшості випадків це стосується законів і рішень, пов'язаних із фінансово-бюджетними проблемами, наданням громадянства, амністіями, помилуваннями та з дея-ких інших проблем. Такий підхід має реальні підстави. Якщо уявити, наприклад, ситуацію, в якій проект бюджету відхи-ляється референдумом, то для розгляду нового його проекту необхідний новий референдум. І це може повторюватися кількаразово. Крім того, проведення референдуму потребує витрати значних коштів, а ор-ганізація — певного часу. Отже, кінець кінцем, дер-жава може залишитися без затвердженого бюджету. Конституція України (ст. 74) встановлює, що в на-шій державі не допускається проведення референду-мів щодо законопроектів із питань податків, бюдже-ту та амністії. Всеукраїнський референдум може призначатися Верховною Радою або Президентом України, але тільки в межах визначених Конституцією повнова-жень. Так, Верховна Рада уповноважена призначати всеукраїнський референдум для вирішення питань про зміну території держави. Президент має право призначити його щодо затвердження закону про внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції, а також проголошує референдум за народною іні-ціативою. Ініціатива щодо проведення референдуму визна-ється народною, а значить, обов'язковою до втілення в життя, якщо відповідна вимога виходить не менш як від 3 млн громадян України, які мають право го-лосу. Аби ця ініціатива відображала прагнення на-роду України, Конституція встановлює, що підписи під вимогою про призначення референдуму повинні бути зібрані не менш як у 2/3 областей і не менш як по 100 тис. підписів у кожній з них. Такий порядок надає певним групам громадян України, що мають право голосу, та різним громадським об'єднанням можливість спробувати реалізувати свої політичні ідеї в разі протидії з боку державних структур завдяки наданню через референдум цим ідеям усенарод-ної підтримки.[11,c.176] Конкретні питання, пов'язані з організацією та проведенням референдуму, регламентуються Зако-ном України "Про всеукраїнський та місцеві рефе-рендуми" від 3 липня 1991 р.[5] 2. Поняття виборчої системи і виборчого права Під виборчою системою України розуміється передбачений законодавством порядок формування представницьких органів держави. Усі норми права, які регламентують цей порядок, у сукупності складають виборче право. Основними його джерелами є Конституція України[1], Закони України: "Про вибори народних депутатів України"[2], "Про вибори Президента України"[3], "Про вибори депутатів місцевих рад і сільських, селищних та міських голів"[4], "Про всеукраїнський та місцеві рефе-рендуми"[5]. У цих нормативно-правових актах сформульовано такі головні принципи виборчого права: загального, рівного і прямого виборчого права за таємного голосування; вільного й рівноправного висування канди-датів у депутати; гласності й відкритості; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні ви-борчої кампанії; неупередженості до кандидатів з бо-ку державних органів, установ та організацій, орга-нів місцевого самоврядування; свободи агітації. Детально значення кожного принципу розкрито в останньому розділі даної роботи. 3. Система правових актів у виборах і референдумі Як вже було зазначено в попередньому розділі роботи, основними правовими актами у виборах і референдумі є Конституція України[1], Закони України: "Про вибори народних депутатів України"[2], "Про вибори Президента України"[3], "Про вибори депутатів місцевих рад і сільських, селищних та міських голів"[4], "Про всеукраїнський та місцеві рефе-рендуми"[5]. Законодавство про референдуми. В статті 2 Закону "Про всеукраїнський та місцеві рефе-рендуми" зазначено, що порядок підготовки і проведення всеукраїнського та місцевих референдумів регулюється Конституцією України, цим Законом, а також іншими законодавчими актами України. Порядок підготовки і проведення республіканського і місцевих референдумів у Республіці Крим з питань, віднесених до її відання, регулюються цим Законом і законодавством Республіки Крим Вибори Президента. Відповідно до статті 1 Закону „Про вибори Президента України"[3] Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Виборчий процес здійснюється на засадах: багатопартійності, вільного і рівноправного висування кандидатів у Президенти України; гласності і відкритості, свободи агітації; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Участь громадян України у виборах Президента України є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах. Вибори Президента України є загальними: право обирати мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який на день проведення виборів досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більш як два строки підряд. Організацію і проведення виборів Президента України здійснюють виборчі комісії, які утворюються і діють у порядку, визначеному законами України. Організація і проведення виборів Президента України регулюються Конституцією України, Законом Про вибори Президента України", Законом України "Про Центральну виборчу комісію" та іншими законами України. Вибори народних депутатів України. В статті 1 Закону „Про вибори народних депутатів України" зазначено, що народні депутати України (далі - депутати) обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Кількісний склад Верховної Ради України визначається Конституцією України (450 чол). Вибори депутатів здійснюються за змішаною (пропорційно-мажоритарною) системою: 1) 225 депутатів обираються за пропорційною системою у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі (далі - багатомандатний округ) за виборчими списками кандидатів у депутати (далі - виборчі списки) від політичних партій, виборчих блоків політичних партій (далі - партії (блоки); 2) 225 депутатів обираються за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах (далі - одномандатні округи). Участь громадян України у виборах депутатів є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах. Право голосу на виборах депутатів (право обирати депутатів) мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. Громадяни України, які мають право голосу, можуть брати участь у роботі виборчих комісій як їх члени, а також у проведенні передвиборної агітації, здійсненні спостереження за проведенням виборів депутатів та інших заходах у порядку, визначеному цим та іншими законами України. Вибори депутатів є рівними: громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Кожний виборець на виборах депутатів має один голос у багатомандатному окрузі та один голос - в одномандатному окрузі. Виборець може використати свій голос тільки на одній виборчій дільниці. Вибори депутатів є прямими. Громадяни України безпосередньо обирають депутатів шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), та за кандидатів у депутати в одномандатних округах. Відповідно до статті 9 Закону „Про вибори народних депутатів України" право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, які досягли вісімнадцяти років і мають право голосу. Це право реалізується ними через партії (блоки) або шляхом самовисування у порядку, встановленому цим Законом. Цікавим є , внесений народними депутатами Ю. Ключковським, І. Плющем, Г. Пономаренком, М. Рудьковським, М. Папієвим від 19.11.2002 р. N 1017-7. Але спочатку розглянемо історію цього питання. (далі - Закон) був прийнятий Верховною Радою 18 жовтня 2001 року. За час його чинності до Закону були внесені дві зміни. Протягом січня - жовтня 2001 року народні депутати приймали кілька варіантів Закону. Однак всі варіанти, де йшлося про чисто пропорційну виборчу систему або про домінування цієї системи (обрання за партійними списками більше половини парламенту) не знаходили підтримки у Президента, який накладав вето на такі варіанти. В решті-решт Закон було прийнято в редакції, яка передбачає змішану мажоритарно-пропорційну виборчу систему з рівною кількістю депутатів, які обираються по партійних списках та по одномандатних округах. Такий варіант виборчої системи був підтриманий Президентом і Закон був підписаний. Саме за цим Законом пройшла виборча кампанія 2002 року. Протягом роботи 2-ї сесії Верховної Ради народні депутати вже розглянули декілька проектів законів про вибори народних депутатів. Однак жоден з них не набирав необхідної кількості голосів для прийняття його за основу. вперше вносився народними депутатами 20 вересня 2002 року, однак був доопрацьований та внесений на заміну попереднього. пропонується, щоб вибори народних депутатів відбувалися за пропорційною виборчою системою. Всі депутати мають бути обрані за виборчими списками кандидатів в депутати від політичних партій та їх виборчих блоків у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. Пропонується, щоб право висування кандидатів в депутати реалізовувалося громадянами через партії (блоки). Проектом передбачені два види виборів - чергові та позачергові. Автори проекту пропонують, щоб для проведення виборів територія України була поділена на 250 територіальних виборчих округів. передбачається, що для підготовки і проведення голосування та проведення підрахунку голосів можуть утворюватися три види виборчих дільниць: звичайні, особливі, закордонні. Звичайні дільниці утворюються за місцем постійного проживання виборців; особливі - в місцях тимчасового перебування виборців (у стаціонарних лікувальних закладах, на суднах, на полярних станціях, в установах кримінально-виконавчої системи і т.п.); закордонні - при дипломатичних та інших офіційних представництвах за кордоном. Звичайні дільниці, за проектом, мають утворюватися територіальними виборчими комісіями. Проектом передбачено, що територіальні виборчі комісії формуються Центральною виборчою комісією за поданням центральних керівних органів політичних партій (блоків). Пропонується запровадити пропорційний розподіл керівних посад в територіальних виборчих комісіях між партіями (блоками). Дільничні виборчі комісії повинні формуватися територіальними за поданням місцевих партійних організацій партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу. В дільничних комісіях передбачається пропорційний розподіл керівних посад між партіями (блоками). Проектом передбачається, що партійні списки для голосування на виборах формуються партіями (блоками), які також визначають черговість розташування кандидатів в цих списках. Проектом передбачається, що участь у розподілі депутатських мандатів можуть брати партії (блоки), які подолали 4 % бар'єр. Запропонована проектом пропорційна виборча система повинна стимулювати розвиток політичних партій та політичну структуризацію суспільства. Одним з можливих негативних наслідків застосування пропорційної виборчої системи є можливість проходження до парламенту по партійних списках маловідомих осіб, які не користуються довірою та авторитетом виборців. Тобто чисто пропорційна виборча система, яка пропонується в проекті, не передбачає персональної відповідальності народних депутатів перед виборцями. 4. Принципи виборчого права Принцип загальності означає, що право обирати мають усі громадяни України, яким на день голосу-вання виповнилося 18 років. Це право називається активним виборчим правом і тлумачиться так тому, що будь-які прямі або непрямі пільги чи обмеження щодо виборчих прав громадян України залежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, ставлен-ня до релігії, політичних переконань, роду й харак-теру занять, непередбачені цими законами, забороняються. Що ж до права бути обраним, себто пасивного ви-борчого права, то виборчим законодавством воно роз-глядається по-різному. Так, народним депутатом України може бути обраний громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 21-річного віку і постійно проживає на території України протягом останніх п'яти років Президентом Украї-ни може бути обраний громадянин України, який досяг 35-річного віку, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів ро-ків і володіє державною мовою. А депутатом сільсь-кої, селищної, міської, районної в місті, районної та обласної ради може бути обраний громадянин Украї-ни, який на день голосування досяг 18-рїчного віку, має виборчі права і постійно проживає або працює на території відповідної ради. Принцип рівного і прямого виборчого права озна-чає, що громадяни України беруть участь у виборах народних депутатів, депутатів Верховної Ради Авто-номної Республіки Крим і місцевих рад на рівних засадах і депутати обираються безпосередньо ви-борцями. Таємність голосування на виборах означає, що ніякі форми контролю за волевиявленням виборців не допускаються, а саме голосування відбувається у спеціально обладнаній для цього кабіні чи кімнаті. Під час заповнення бюлетеня в кабіні чи кімнаті для голосування може знаходитися тільки голосуючий. Принцип вільного й рівноправного висунення кан-дидатів передбачає, що всі громадяни України, які мають право голосу, миють право висувати кандида-тів. Вони можуть реалізувати це право як безпосе-редньо, так і через політичні партії, їхні виборчі блоки і трудові колективи, збори виборців. Гласність і відкритість виборчого права означає, що підготування і проведення виборів депутатів завжди здійснюються відкрито і гласно. Рівність можливостей для всіх кандидатів у про-веденні виборчої кампанії як принцип виборчого права повинен розумітися так, що всім кандидатам опісля офіційної їх реєстрації надається можливість участі у виборчій кампанії на рівних засадах, вони мають рівне право на використання державних засо-бів масової інформації на території України, у них рівні можливості щодо матеріально-технічного і фі-нансового забезпечення їх участі у виборчій кампа-нії з боку держави. Принцип неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування вживається та обумовлює існування такого інституту виборчого права, як звільнення кандидата від виробничих або службо-вих обов'язків із збереженням середньої заробітної платні за місцем роботи: кандидати під час виборчої кампанії не можуть бути звільнені з роботи, а також переведені на іншу роботу або посаду без їхньої зго-ди, притягнені до кримінальної відповідальності, заарештовані або піддані заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку без згоди відповідних державних органів. До того ж особи, які насильством, обманом, по-грозами чи в інший спосіб перешкоджають вільному здійсненню громадянином України права обирати та бути обраним, вести передвиборну агітацію, публіч-но закликають або агітують за бойкотування вибо-рів, а також члени виборчих комісій, службові особи державних і громадських органів, які вчинили під-робку виборчих документів, неправильний підраху-нок голосів, порушили таємницю голосування або допустили інше порушення виборчого законодавства, несуть відповідальність, передбачену цим зако-нодавством. До певної відповідальності притягують-ся також особи, які опублікували або в інший спосіб розповсюдили явно неправдиві відомості про кан-дидата. І, нарешті, принцип свободи агітації передбачає, що всі громадяни України, їхні об'єднання, трудові колективи, довірені особи кандидатів мають право вільно та безперешкодно обговорювати програми кандидатів, їхні якості, а також платформи і програ-ми тих партій, блоків, зборів, що їх висунули. При цьому дозволяється вести агітацію як за, так і проти кандидата в усіх засобах масової інформації. Своєю чергою, кандидати також мають право на зустрічі з виборцями — як безпосередньо, так і через довірених осіб. Кандидати можуть здійснювати пе-редвиборчу агітацію в будь-яких формах та будь-якими засобами, що не заборонені законом. Література Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, №254/96-ВР Закон України “Про вибори Президента України” В редакції Закону N 2171-III від 21.12.2000, ВВР, 2001, N 9, ст.38 Закон України „Про вибори народних депутатів України”.//Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 51-52, ст. 265 ( Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2977-III ( ) від 17.01.2002, ВВР, 2002, N 9, ст. 69 ) Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 3-4, ст. 15 )(В резакції Закону N 3014-III від 07.02.2002, ВВР, 2002, N 24, ст.165 ) Закон України „Про всеукраїнський та місцеві референдуми”.// Введений в дію Постановою ВР N 1287-XII ( ) від 03.07.91, ВВР, 1991, N 33, ст.444 ) ( В редакції Закону України N 2628-III ( ) від 11.07.2001 ) Концепція підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні. Схвалена Указом Президента України від 8 грудня 2000 року Загальна теорія держави і права./За ред. В.В.Копейчинкова, К:Юрінком Інтер-1999 р.,. Настюк М. Правознавство. - Львів, Видавництво “СВІТ”, 1994 Основи теорії права: Навчальний посібник/ А.А.Нечитайленко - Харків, 1998. Право: Учебник для вузов/ А.И.Косаров, М.В.Малинкович, С.Д.Покревская и др., Под ред. проф. Н.А.Тепловой, проф. М.В.Малинкович.-2-е изд., перераб. и доп.-М.:Закон и право, ЮНИТИ, 1998. Правознавство. Навчальний посібник./ За ред. В.В.Копейчикова, К.:Юрінком Інтер – 2000р.
1 2 3 4 5 Категория: Політологія \| Добавил: Aspirant (29.06.2014)
Просмотров: 1173 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: