Реферат на тему:Умови становлення громадянського суспільства в Україні (політичні аспекти) - Політологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Умови становлення громадянського суспільства в Україні (політичні аспекти). У статті аналізується концепція громадянського суспільства як сфери недержавних суспільних інститутів і відносин та політичні аспекти процесу його становлення в сучасній Україні. Автором виокремлено політичні інститути громадянського суспільства - конституційно-правові засоби прямої і представницької демократії, політичні партії, групи інтересів, засоби масової інформації, органи місцевого самоврядування як засоби впливу громадянського суспільства на державу і розкрито зміст процесів їх становлення в Україні в роки незалежності. In the thesis a conception of civil society and political aspects ofprocess of its formation in the modern Ukraine are analyzed. Besides the political institutions on the civil society - constitution and law means of direct and representative democracy, political parties, interest groups, mass media, organs the state, and the sense of processes of their formation in Ukraine during the independent years were also В основі ідеї громадянського суспільства лежить проблема взаємовідносин людини з політичною владою, суспільства з державою. Будь-яка, навіть найдемократичніша, держава постійно виявляє тенденцію до розширення своїх повноважень і встановлення тотального контролю над суспільством. Держави можуть зловживати своєю насильницькою функцією - втягувати народи у кровопролитні війни, здійснювати репресії по відношенню до своїх громадян, обкладати їх непомірними податками, вводити жорстокі закони тощо. З метою захисту суспільства від необгрунтованих зазіхань держави, обмеження державного свавілля людство напрацювало низку практичних і теоретичних засобів, до яких відносяться, зокрема, ідеї правової держави і громадянського суспільства. Якщо сенс ідеї правової держави полягає в тому, щоб зв'язати державу правом, підпорядкувати її дії закону, то сенс ідеї громадянського суспільства - підпорядкувати державу суспільству, обмежити свавілля державної влади. У найбільш загальній формі громадянське суспільство звичайно визначається як суспільство, відокремлене від держави (як політичного інституту), сфера недержавних суспільних інститутів і відносин. Таке розмежування дозволяє розглядати суспільство і державу як партнерів, заперечує вивищення держави над суспільством, доводить, що держава є похідною від громадянського суспільства і повинна слугувати йому, а не навпаки, як це нерідко буває. Становлення громадянського, тобто певною мірою незалежного від держави, суспільства є одним з головних завдань демократичного розвитку постсоціалістичних країн. За соціалізму мало місце одержавлення суспільного життя, держава жорстко регламентувала та контролювала всі сфери і види суспільного та приватного життя. Відсутність структур громадянського суспільства і його зворотного впливу на державу була головною причиною того, що соціалістична держава вдавалася до довільних експериментів над суспільством, чинячи над ним насильство. Становлення громадянського суспільства якраз і має за мету поставити державу під контроль суспільства, звести до мінімуму можливу шкоду від неї, обмежити свавілля державної влади. Особливо важливим становлення громадянського суспільства є для України. Відсутність у минулому власної незалежної державності, демократичних традицій політичного життя таїть у собі загрозу переходу після набуття незалежності від соціалістичного етатизму до державного фетишизму, вияви якого в різних формах вже дають ознаки. Подолати тоталітарне одержавлення суспільного життя, нейтралізувати зміщення суспільного розвитку в бік держави може тільки становлення громадянського суспільства. Процес цей є важливим у всіх відношеннях - економічному, соціальному, політичному, правовому, духовному тощо. Особливо важливими у становленні громадянського суспільства є політичні аспекти, пов'язані з формуванням політичних інститутів цього суспільства та його впливом на державу. Виходячи із зазначеного, об'єктом даної статті визначено процес становлення громадянського суспільства в сучасній Україні, а предметом - політичні аспекти цього процесу. Головна мета дослідження полягає у виокремленні та розкритті змісту політичних аспектів процесу становлення громадянського суспільства в Україні. Слід зазначити, що як суспільство, відокремлене від держави, сфера недержавних суспільних інститутів і відносин, громадянське суспільство не було та й не могло бути об'єктом дослідження радянського суспільствознавства. Всеохоплююче одержавлення суспільного життя як головна характеристика тоталітаризму не залишало місця не лише для громадянського суспільства, а й для його наукових досліджень. Сама ідея відокремленого від держави суспільства була неприйнятною для тоталітаризму. Концепція громадянського суспільства інтенсивно розробляється зарубіжними вченими, зокрема: англійськими дослідниками Е.Геллнером, його співвітчизником Дж.Кіном, французькими вченими Ж.Керманом і Р.Фассаером, американськими політологами Е.Арато, Д.Когеном, Дж.Александером, Ф.Шміттером, І.Шапіро, Ч.Тейлором та ін. Проблемі громадянського суспільства приділяють увагу дослідники на пострадянському просторі. Виділяються кілька напрямів, за якими здійснюється вивчення. У першому досліджується ідея громадянського суспільства, її становлення, еволюція, теоретичний зміст на різних етапах історії (В.Біблер, В.Варивдін, К.Гаджієв та ін.). Другий пов'язаний із дослідженням суті, структури, функцій громадянського суспільства, взаємодії його окремих елементів (українські вчені В.Барков, І.Кресіна, М.Михальченко, Г.Щедрова). Третій орієнтований на вивчення діалектики взаємовідносин громадянського суспільства і держави, їх взаємодії у рамках типологічно різних політичних систем (українські дослідники В.Бабкін, В.Селіванов, А.Сінченко, О.Скрипник, Ф.Рудич) [7, с. 41]. Головна увага у переважній більшості відповідних праць як українських, так і зарубіжних дослідників приділяється аналізу загальнотеоретичних проблем концепції громадянського суспільства. Конкретні процеси становлення громадянського суспільства у тій чи іншій країні, у тому числі в Україні, і особливо механізми його впливу на державу, досліджено значно меншою мірою. Проблема взаємин людини і політичної влади, суспільства і держави завжди перебувала в центрі філософської і політичної думки, однак вирішувалася на різних етапах її розвитку по- різному. Упродовж тривалого періоду - від античності до початку Нового часу політичні мислителі ототожнювали суспільство з державою, що було обумовлено тодішньою злитністю громадянського і політичного життя та повною підпорядкованістю індивіда державі. Розмежування суспільства і держави, а також обґрунтування концепції громадянського суспільства розпочалося у зв'язку з появою природного права та суспільного договору і намітилося, зокрема, у творчості Дж.Локка, а пізніше - Ш.Л.Монтеск'є і Ж.Ж.Руссо. Чітко розмежував державу і суспільство Г.Геґель, який виокремив громадянське суспільство як сферу матеріальних умов життя індивідів, що існує не всередині держави, а поряд з нею. У співвідношенні держави і громадянського суспільства він віддавав перевагу першій, вважаючи, що в державі представлена загальна воля громадян, тоді як громадянське суспільство є сферою реалізації часткових, приватних інтересів окремих осіб. К. Маркс, сприймаючи громадянське суспільство також як відокремлену від держави сферу суспільного життя, у той же час на відміну від Геґеля, виходив з ідеї вторинності держави по відношенню до громадянського суспільства, а в кінцевому підсумку - по відношенню до його економічної структури [3, с. 12]. Така еволюція концепції громадянського суспільства як систематизованих поглядів на сферу недержавних суспільних відносин була спрямована на те, щоб обґрунтуванням наявності у членів суспільства природних прав, незалежності матеріальних умов їх життя захистити суспільство від необґрунтованих зазіхань держави. А це означає, що сенс концепції громадянського суспільства існує лише в межах дихотомії "громадянське суспільство-держава" і полягає в обґрунтуванні необхідності утвердження партнерських відносин між суспільством і державою, підпорядкування держави суспільству, обмеження свавілля державної влади. Опозиція "громадянське суспільство- держава" зовсім не означає неполітичності цього суспільства і протиставлення його політичній владі взагалі. Громадянське суспільство є також і політичним утворенням. Політичність громадянського суспільства виявляється у двох основних аспектах: по- перше, у наявності в ньому політичних інститутів - політичних партій, груп, засобів масової інформації, органів місцевого самоврядування та ін., через які воно взаємодіє з державою; по-друге, у самій взаємодії громадянського суспільства з державою, як головним політичним інститутом, будь-які і будь-чиї відносини з яким мають політичний характер. Політико-правовою основою відмежування і незалежності громадянського суспільства від держави є конституційне закріплення і реальне забезпечення прав і свобод особи, що можливо лише у правовій державі, з якою громадянське суспільство перебуває в органічній єдності. Правова держава є правовою формою організації і діяльності публічно-політичної влади та її взаємовідносин з індивідами як суб'єктами права і характеризується трьома найважливішими ознаками: верховенство правового закону, реальність прав і свобод індивідів, організація і функціонування суверенної державної влади на основі принципу поділу влади. Головною ланкою взаємообумовленості громадянського суспільства і правової держави є права і свободи особи. У правовій державі за особою як членом громадянського суспільства визнаються невід'ємні та недоторканні з чийого б то не було боку, у тому числі з боку держави, права і свободи. При цьому, що особливо важливо, визнається, що права і свободи індивідів є надбанням громадянського суспільства, а не даруються державою. Розмежування громадянського суспільства і держави є основою дуалізму прав особи, який виявляється у поділі їх на права людини і права громадянина. Права людини - це права особи як члена громадянського суспільства. До цих прав звичайно відносять різні права і свободи особи, пов'язані з її існуванням та діяльністю як абстрактного індивіда, але в першу чергу до них відносяться природні права - на життя, свободу, власність тощо, які належать особі безпосередньо і не залежать від держави. На відміну від таких прав і свобод права громадянина, за конституційною теорією, встановлюються за домовленістю між громадянським суспільством і державою. Ці права також є надбанням громадянського суспільства і головне їх призначення полягає в тому, щоб забезпечити участь громадянина у державно-політичному житті. Якщо головним соціально-економічним правом особи є право на володіння і користування власністю як базисним інститутом громадянського суспільства, то головним політичним правом особи є її виборче право. Це право дозволяє індивідам і громадянському суспільству в цілому здійснювати вплив на державу, а тому відповідні політико-правові інститути, у першу чергу інститути виборів і референдуму, є інститутами цього суспільства. Формою взаємодії правової держави і громадянського суспільства, держави і суспільства взагалі є політичний режим як сукупність методів і способів здійснення державної влади. Основні особливості взаємодії держави і громадянського суспільства визначаються типом політичного режиму - демократичним, авторитарним чи тоталітарним. Головною ознакою тоталітарного режиму є одержавлення всіх сфер і видів суспільного життя, всеохоплюючий, тотальний контроль держави над суспільством, який спирається на систематичне використання насильства. Суспільство, зі свого боку, не має реальних важелів впливу на державу. Вибори до представницьких органів влади і самі ці органи носять формальний характер. Засоби прямої демократії або не використовуються зовсім, або також є формальними. Відсутня багатопартійність, діяльність громадських організацій спрямовується і жорстко контролюється одержавленою партією. При тоталітарному режимі держава фактично поглинає громадянське суспільство. Відсутність розвинених структур громадянського суспільства, його зворотного впливу на державу є головною причиною того, що остання вдається до довільних насильницьких експериментів над суспільством, не несучи відповідальності за їх згубні наслідки. Головною ознакою авторитарного політичного режиму є концентрація державної влади в руках однієї особи або в одному її органі і зниження ролі інших, передусім представницьких її інститутів. Авторитаризм - це режим жорстокого примушування до підкорення владної волі. На відміну від тоталітаризму авторитарним формам влади притаманні певні елементи демократизму, зокрема автономія особи і суспільства в неполітичних сферах, відмова від тотального контролю над суспільством. При авторитарних режимах зберігається недержавний сектор економіки, держава безпосередньо не втручається в економічні процеси, а при пом'якшених варіантах авторитаризму припускаються поділ влади, багатопартійність, існування громадсько-політичних організацій, проводяться вибори до представницьких органів влади. Однак домінує при цьому виконавча влада, апарат правлячої партії зрощується з держапаратом, переважають силові методи правління. Все це означає наявність при авторитарному політичному режимі громадянського суспільства, але підпорядкованість його владі, державі. Партнером держави громадянське суспільство є лише за умови демократичного політичного режиму. У політичному відношенні демократія означає владу народу. Розуміння демократії як народовладдя ґрунтується на визнанні народу єдиним джерелом влади у суспільстві, суб'єктом визначення характеру і змісту владних функцій, стосовно яких влада відіграє обслуговуючу роль. Демократія передбачає конституціалізм, тобто конституційне закріплення як повноважень органів влади і механізмів їх формування, так і правового статусу особи. Важливою складовою демократичного політичного режиму є багатопартійність, вільна діяльність політичних і громадських організацій, у тому числі опозиційних. Демократія дає кожній особі певну міру свободи, право діяти на власний розсуд в особистому житті, свободу вибору і обрання представників влади, свобод слова, зібрань, асоціацій тощо [4, с. 35]. При демократії держава і громадянське суспільство на паритетних засадах беруть участь у вирішенні тих чи інших суспільних проблем. Як правило, вирішення таких проблем досягається шляхом пошуку компромісу між державною владою і громадянським суспільством, однак пріоритет у їхніх взаєминах у кінцевому підсумку повинен визнаватися за громадянським суспільством, оскільки держава є похідною від нього, а не навпаки [5, с. 12]. Найважливіше політичне завдання громадянського суспільства полягає в тому, щоб встановити контроль над державою, підпорядкувати її своєму впливу, зробити так, щоб держава слугувала суспільству, а не навпаки. Контроль над державою громадянське суспільство може здійснювати лише через свої політичні інститути - тією чи іншою мірою формалізовані явища і процеси політичного життя, до яких належать як самі політичні установи - політичні партії, групи інтересів, засоби масової інформації, органи місцевого самоврядування, так і процеси їх упорядкованого функціонування. До політичних, а точніше політико-правових інститутів громадянського суспільства належать і ті конституційно-правові інститути, які регулюють взаємини громадян і держави. Це передусім інститут конституційного статусу особи з відповідними правами і свободами. До найважливіших політичних інститутів громадянського суспільства належать конституційно-правові засоби прямої і представницької демократії, які є реалізацією політичних прав і свобод громадян. Головним політичним правом особи як громадянина є виборче право, конституційне і в цілому - законодавче закріплення і практична реалізація якого мають принципово важливе значення для становлення громадянського суспільства в Україні. Оскільки вибори як засіб впливу громадянського суспільства на державу є досить далекими від ідеалу народовладдя, то важливо використовувати поряд з ними інші засоби демократії, у першу чергу конституційно-правові засоби прямої демократії, до яких у країнах Заходу відносяться референдум, народна законодавча ініціатива, народний розпуск представницького органу. З усіх цих заходів в Україні конституційно закріплений лише референдум, який у масштабах країни може як призначатися Верховною Радою або Президентом, так і проголошуватися за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян. Однак і референдум є далеко не ідеальним засобом демократії. До того ж в Україні до останнього часу немає правового механізму реалізації народної референдної ініціативи. А все це означає, що поширені в демократичних країнах конституційно-правові засоби прямої демократії як засоби впливу громадянського суспільства на державу в Україні або взагалі не визначені, або ж не діють. До найважливіших політичних інститутів громадянського суспільства, через які воно здійснює вплив на державу, належать політичні партії. Вони є головною ланкою, яка з'єднує громадянське суспільство з державою, забезпечує представництво багатоманітних соціальних інтересів на державному рівні. Але більшість політичних партій України поки що є далекими від свого призначення - бути виразниками соціальних інтересів і представляти їх на державному рівні. Вони обслуговують не суспільні, а передусім вузько групові чи навіть персональні інтереси, наочним підтвердженням чого є наявність багатьох партій однакової ідейно-політичної орієнтації, невідповідність між декларованою ідейною й фактично соціальною і політичною орієнтацією, побудова партій навколо лідерів, численні розколи в партіях та конфлікти в їхньому керівництві [6, с. 291]. Важливими політичними інститутами громадянського суспільства є групи інтересів - добровільні об'єднання людей, створені для вираження і задоволення їх інтересів у відносинах з політичними інститутами, насамперед з державою. Поняття "групи інтересів" є відносно новим для вітчизняної науки про політику. Близьким за змістом до нього є більш звичне для нас поняття "громадські організації". Як групи інтересів у політологічному їх розумінні громадські організації виступають тоді, коли виконують політичні функції, взаємодіють з такими суто політичними інститутами як держава і політичні партії. Групами інтересів є численні і багатоманітні громадські об'єднання. В Україні провідне місце серед цих організацій як груп інтересів належить тим, які є виразниками інтересів суспільних класів. До них можна віднести об'єднання найманих працівників (профспілки) і підприємців. Головне завдання профспілок - захист інтересів найманих працівників у відносинах з підприємцями і державою. За соціалізму профспілки виступали інструментом державної політики, діяли під керівництвом комуністичної партії, тоді як у демократичному суспільстві вони повинні бути в опозиції до влади, виступати незалежним і рівноправним партнером у відносинах з державою. В Україні єдине у минулому і поки що найчисельніше міжгалузеве профспілкове об' єднання - Федерація профспілок України - все ще значною мірою продовжує залишатися інструментом державної політики і є далеким від назрілих у нових соціально-економічних умовах потреб захисту інтересів трудящих [1, с. 62]. У процесі розвитку підприємництва, формування класів власників засобів виробництва в Україні з' являються численні об'єднання підприємців, провідне місце серед яких на сьогодні займає Український союз промисловців і підприємців. Як профспілки, так і об' єднання підприємців прагнуть до представництва відповідних інтересів на державному рівні. Основними формами такого представництва є лобізм і зв'язки з політичними партіями. Відчутний вплив на державну політику громадянське суспільство спричиняє через засоби масової інформації. Інститутом громадянського суспільства є недержавні ЗМІ, а в якості саме політичного інституту цього суспільства вони виступають тоді, коли взаємодіють з політичною владою, державою. Як і громадські організації, за соціалізму ЗМІ також виступали інструментом державної політики. Вони були органами центральних і місцевих комітетів КПСС або повністю залежних від неї органів державної влади чи громадських організацій. Усі ЗМІ діяли в умовах жорсткої цензури і тотального партійно- державного контролю. Після здобуття Україною державної незалежності власниками колишніх компартійних ЗМІ стали Ради, журналістські колективи або окремі особи, утворилася система недержавних ЗМІ. Однак ситуація з недержавними ЗМІ склалася така ж, як і з політичними партіями - вони стали обслуговувати вузькогрупові і навіть персональні інтереси, орієнтуватися на підтримку окремих політиків. Держава, з свого боку, все ще не відмовилася від контролю над ЗМІ, вдаючись часом і до силових методів впливу на них. У результаті ЗМІ поки що не стали "четвертою владою", виразником інтересів громадянського суспільства у його взаємодії з державою. Вони здебільшого є або продовженням законодавчої і виконавчої гілок влади, або ж обслуговують вузькогрупові інтереси. Важливим напрямом становлення громадянського суспільства в Україні є розвиток місцевого самоврядування. Радянська система передбачала, що ради всіх рівнів - від Верховної до сільської були органами державної влади. У межах єдиної владної вертикалі вони формували повністю підконтрольні їм органи виконавчої влади - від уряду до виконкому сільської ради. На ради таким чином покладалися не лише самоврядні функції, а й функції державної виконавчої влади [2, с. 5]. У процесі розбудови української державності відбувається становлення сільських, селищних, міських, районних рад саме як органів місцевого самоврядування. Сільські, селищні і міські ради формують свої виконавчі органи, а на районному і обласному рівні функціонують державні адміністрації як органи виконавчої влади. Таке розмежування відповідає принципу поділу влади і робить ради саме інститутом громадянського суспільства. Але слід зауважити, що законодавча база у галузі місцевого самоврядування вимагає доопрацювання та вдосконалення. Підсумовуючи, можна зробити два висновки. Перший з них полягає в тому, що громадянське суспільство як сфера недержавних суспільних інститутів і відносин є також і політичним утворенням, а сенс його концепції існує лише в межах дихотомії "громадянське суспільство- держава" і полягає в обґрунтуванні необхідності утвердження партнерських відносин між суспільством і державою, підпорядкування держави суспільству, обмеження свавілля державної влади. Другий висновок зводиться до того, що в процесі розвитку України як незалежної демократичної держави в ній відбувається становлення політичних інститутів громадянського суспільства, якими є конституційно-правові засоби прямої і представницької демократії, політичні партії, групи інтересів, засоби масової інформації, органи місцевого самоврядування як засоби впливу громадянського суспільства на державу, однак функціонування цих інститутів як засобів впливу громадянського суспільства на державу ЛІТЕРАТУРА Андрушків Б. Профспілки і суспільство // Віче. - 2002. - № 8. - С. 61-64. Задоянчук О.І. Громадянське суспільство / Київський університет ім. Тараса Шевченка. - Київ, 1999. - 18 с. Історична еволюція концепції громадянського суспільства: Методичні рекомендації до спецкурсу для студентів-політологів / В.А.Демидов. - Чернівці, 2003. - 44 с. Кириченко С.О. Громадянське суспільство і правова держава: поняття та зміст. - К., 1999. - 47 c. Колодій А.Ф. На шляху до громадянського суспільства: Теоретичні засади й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні. - Л., 2002. - 275 с. Моргун В.А. Суспільно-політичні проблеми розбудови громадянського суспільства в незалежній Україні: Історичний аспект. - Донецьк, 2003. - 431 с. Рудич Ф. Громадянське суспільство в Україні: віражі та перспективи сходження // Віче. - 2004. - № 6. - С. 39-44.
1 2 3 4 5 Категория: Політологія \| Добавил: Aspirant (29.06.2014)
Просмотров: 406 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: