Реферат на тему: Україна в умовах незалежності - Політологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Україна в умовах незалежності. Вступ У відповідності з Декларацією про державний суверенітет, Україна — демократична держави, влада в якій здійснюється за принципом її розподілу на три гілки: законодавчу; виконавчу; судову. Законодавча влада України — Верховна Рада. До 1994 р. продовжувала роботу Верховна Рада, обрана ще в 1990 р В 1994 р. було обрано нову Верховну Раду. В Верховній Раді більшість депутатів складали члени КПУ (В 1991 р. КПУ було заборонено на підставі звинувачення у причетності до заколоту, але в 1993 р. була створена нова КПУ, яку очолив П. Симоненко). Виконавча влада України — Кабінет Міністрів на чолі з Прем'єр-міністром. Виконавчу владу призначає Президент за згодою Верховної Ради. Виконавча влада за період з 1991 по 1994 pp. кілька разів змінювалась, а в 1993 р. вся повнота виконавчої влади за рішенням Верховної Ради була надана Президенту України Л. Кравчуку. Л. Кравчука було обрано Президентом України загальнонародним голосуванням 1 грудня 1991 р. В 1992-1994 рр у всіх областях, містах Києві, Севастополі було введено посаду представників Президента — вищих посадових осіб виконавчої влади. Судова влада України — система судів, що контролювалась Генеральною прокуратурою, потребувала реформування, але здійснити реформу судової системи не вдалося. В 1991-1992 pp. було законодавче оформлено процес створення національної армії, а також Служби безпеки, органів і військ внутрішньої служби, Національної гвардії, прикордонної варти. В 1994 р. Президентом України було обрано Л. Кучму. В 1992-1993 pp. Л. Кучма був Прем'єр-міністром. Після відставки з поста Прем'єр-міністра він очолював Раду промисловців і підприємців України. Формування органів державної влади відбувалося в демократичних умовах: Вибори Президента і Верховної Ради здійснювались на альтернативній основі, були загальними, рівними, таємними. В засобах масової інформації широко висвітлювались всі питання, що були пов'язані з формуванням органів державної влади. 1. Конституційні та державотворчі процеси в умовах незалежності Здобувши незалежність, народ України розпочав активну діяльність по створенню своєї демократичної правової держави. Ця розбудова розпочиналась в дуже складних умовах. Необхідно було перш за все здійснити перехід від статусу союзної республіки з обмеженим суверенітетом до статусу самостійної держави. Тому законом Верховної Ради УРСР від 17 вересня 1991 р. до Конституції були внесені зміни і доповнення, які мали на меті зміцнити державний суверенітет республіки. У тексті Конституції слова "Українська Радянська Соціалістична Республіка" і "Українська РСР" були змінені на споконвічну назву нашої держави — "Україна". В розділі Конституції про зовнішньополітичну діяльність і захист Вітчизни розвивалися положення про підвищення ролі України як рівноправного учасника міжнародних відносин. Міжнародне співтовариство з розумінням поставилося до виникнення нової незалежної держави. Україну визнали понад 130 країн світу. Проголошення України незалежною державою обумовило настійну необхідність визначити правовий статус її населення. Він регулювався Конституцією, а також Законом "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 р. та прийнятими відповідно до них іншими законодавчими актами. Ці правові акти передбачали: які особи визнаються громадянами України; порядок набуття українського громадянства; внаслідок яких юридичних фактів може бути втрачено українське громадянство; як визначається громадянство Дітей при зміні громадянства батьків і при усиновленні; які органи держави є правомочними вирішувати питання громадянства і порядок його оформлення; як виконуються рішення з питань громадянства і порядок їх оскарження. Незалежність України відкрила широкі можливості для створення власного демократичного державного апарату, без втручання в цей процес сторонніх сил, з усуненням залишків командно-адміністративної системи управління. До 1996 року розбудова державного апарату першу стадію практично пройшла. Її можна умовно визначити такими подіями: проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 p., підписанням 8 червня 1995 p. Президентом України Л.Кучмою і головою Верховної Ради України О.Морозом Конституційного договору, покликаного усунути кризовий стан влади в країні. На першій стадії створення нового державного апарату України одним з важливих моментів стало прийняття Закону від 14 лютого 1992 р. про внесення змін і доповнень у Конституцію України. Було зроблено спробу більш чітко розмежувати повноваження між законодавчою, виконавчою і судовою владою. Були також затверджені символи України як незалежної держави: Державний герб, Державний прапор і Державний гімн.За Конституцією єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада — представницький орган, депутати якого обираються населенням на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Верховна Рада правомочна розглядати і вирішувати будь-які питання, не віднесені до компетенції органів державної виконавчої або судової влади. Ті ж них які не є такими, вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Порядок призначення, підготовки, проведення референдуму, порядок визначення його результатів передбачено Законом України від 3 липня 1991 р. "Про всеукраїнський і місцеві референдуми". Склад Верховної Ради — 450 народних депутатів, правовий статус яких визначався Законом України "Про статус народного депутата України". Порядок роботи Верховної Ради України визначався її регламентом, прийнятим українським парламентом 27 липня 1994 p. Верховна Рада працювала сесійно. Для організації її роботи утворювалась Президія. З метою здійснення законопроектної роботи, попереднього розгляду і підготовки питань, віднесених до відання Верховий Ради, а також сприяння втіленню в життя законів та підзаконних актів, контролю за діяльністю державних органів і організацій Верховна Рада обирала з числа народних депутатів постійні комісії. їх організацію і діяльність регламентував Закон "Про постійні комісії Верховної Ради України". Уособленням виконавчої влади стали Президент і Кабінет Міністрів. Президент — главою держави і виконавчої влади в республіці. Його повноваження визначили Конституція і закон "Про Президента України". Президент обирався на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на 5 років. Невід'ємною умовою побудови демократичної правової держави, втілення в життя верховенства права є проведення судово-правової реформи, головне завдання якої — становлення сильної, незалежної при здійсненні своїх функцій судової влади. У квітні. 1992 p. Верховна Рада схвалила Концепцію судово-правової реформи. Незабаром після її схвалення Верховна Рада прийняла закони "Про Конституційний Суд України", "Про статус суддів”, "Про організацію судового самоврядування". Судове самоврядування розглядається як одна з найважливіших гарантій забезпечення незалежності судів і суддів. Отже, в Україні було зроблено певні кроки в напрямі становлення судової влади. Найважливою умовою досягнення мети судово-правової реформи є й також удосконалення організації та діяльності попереднього слідства, прокуратури, адвокатури, чітке визначення компетенції Міністерства юстиції, Міністерства внутрішніх справ. Служби безпеки та їх органів на місцях. Цьому завданню підпорядковано, зокрема, закони: від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру", від 19 грудня 1992 р. "Про адвокатуру", від 25 березня 1992 р. "Про Службу безпеки України", від 18 лютого 1992 р. "Про оперативно-розшукову діяльність". У процесі розбудови державного апарату створювалась правова база реформування місцевої влади. У березні 1992 p. був прийнятий Закон "Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування". Ним діяльність Рад обмежувалася здійсненням функцій місцевого та регіонального самоврядування, а виконавчі функції передавалися представникам Президента України в областях і районах, а також у містах Києві і Севастополі. Таким чином, за відносно короткий проміжок часу в основному була створена правова база для забезпечення організації та діяльності державного апарату України. Цей апарат активно працював. Проте безконфліктного функціонування усіх гілок влади, всього державного механізму як у центрі, так і на місцях, на жаль, досягти не вдалось. В діяльності Верховної Ради теж поставало чимало проблем. Практика, що склалася протягом останніх майже п'яти років в організації законодавчого процесу у Верховній Раді, потребувала корінних перетворень. Найбільше проблем виявилося в організації й діяльності виконавчої влади. І це закономірно. Адже інститут президентства як складової частини виконавчої влади є новим для України. Заснування місцевої адміністрації як одного з елементів виконавчої влади було тісно пов'язано з впровадженням в 1992 p. інституту представників Президента України в областях і районах. Але реформування місцевої влади було припинено 3 лютого 1994 p., коли Верховна Рада прийняла Закон “Про формування місцевих органів влади і самоврядування” і повернула владу на місцях Радам народних депутатів та їх виконкомам. Фактично це означало контрреформу у питаннях місцевої влади. Чимало проблем виникало й при реалізації Концепції судово-правової реформи. Все практично звелося до демократизації статусу суддів, а також до розвитку елементів інфраструктури судової влади. Причин такого ненормального стану в організації та діяльності державного апарату України чимало. Однією з них було те, що реформування системи державної влади і місцевого самоврядування відбувалося нерівномірно, нерідко без певної програми.У середині 1995 p. склалася небезпечна ситуація — різко загострилося протистояння владних структур, перш за все суб'єктів конституційного права України — Верховної Ради і Президента. Такий стан взаємовідносин державних органів негативно впливав на всі сторони життя республіки, породивши економічну і політичну кризу і соціальне напруження в суспільстві. Однією з головних причин такого становища була відсутність нової демократичної конституції України. Враховуючи ситуацію, що склалася. Верховна Рада як єдиний законодавчий орган, з одного боку, та Президент, як глава держави і виконавчої влади — з другого, тобто сторони, які одержали свої повноваження безпосередньо від народу, уклали Конституційний договір "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України". Цей договір набрав чинності з моменту підписання його Президентом та Головою Верховної Ради України 8 червня 1995 р. В ст. 61 договору йшлося, що він діє до прийняття нової Конституції. Щодо положень чинної Конституції України 1978 р., то, згідно з Конституційним договором, вони визнані чинними лише в частині, що узгоджується із зазначеним договором. Таким чином, Конституційний договір був основним правовим актом, який на той час мав забезпечити організацію і діяльність державного апарату України в період дії цього акта. Отже, процес створення державного апарату незалежної України є складним і тривалим. Багато проблем у цій справі вирішує нова Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 p. Проголошення незалежності України відкрило реальну можливість створення розгалуженої законодавчої системи. У реформуванні законодавства намітилися три основні напрямки. По-перше, здійснювався і здійснюється процес змін і пристосування чинних правових норм 60—70-х років до ринкової економіки і плюралістичної демократії. По-друге, приймалися і приймаються нові правові акти, також покликані забезпечити їх функціонування. По-третє, в Україні активно проводиться робота по підготовці проектів нових кодексів. Реформуванню піддано усі галузі права. У період, що розглядається, одним з найважливіших правових актів у галузі цивільного права залишається Цивільний кодекс України, затверджений Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 p. Але до нього останнім часом внесені зміни і доповнення відповідно до нового цивільного законодавства України, в тому числі законами України від 7 лютого 1991 p. "Про власність", від 2 жовтня 1992 p. "Про заставу", від 4 лютого 1994 р. "Про авторське право і суміжні права", від 16 червня 1992 р. "Про об'єднання громадян" та інші. 11 липня 1995 p. Верховна Рада внесла істотні зміни до ст. 71 ЦК України, яка визначала загальні строки позовної давності (для громадян — 3 роки, для юридичних осіб — 1 рік). Тепер загальний строк позовної давності встановлений тривалістю 3 роки незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізична особа), юридична особа чи держава. Оновлення ЦК України дає можливість пристосувати його для регламентації майнових відносин в умовах становлення ринкової економіки в Україні. У 1993 p. був прийнятий Повітряний кодекс України, в якому поряд з іншими галузевими нормами містяться цивільно-правові норми, втому числі про страхування цивільної відповідальності повітряного перевізника. Цивільно-правові норми містяться також в окремих указах Президента України, зокрема указ "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів". Значну роль у регулюванні майнових відносин відіграли декрети і постанови Кабінету Міністрів України, наприклад, декрет від 31 грудня 1992 p. "Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається". У сфері цивільного законодавства діє чимало відомчих нормативних актів, деякі з них прийняті останнім часом. Елементами системи цивільного законодавства є також примірні статути кооперативних і громадських організацій, схвалені органами державного управління або прийняті вищими органами кооперативних та інших структур. Триває розвиток законодавства про підприємництво. Правове регулювання в сфері бізнесу здійснювалось шляхом застосування норм у таких найважливіших актах, як закони України від 19 вересня 1991 p. "Про господарські товариства", від 22 квітня 1993 p. "Про аудиторську діяльність", від 14 жовтня 1992 р. "Про банкрутство" та ін.Не залишилось без змін й трудове законодавство. Тут чимало зроблено в галузі захисту трудових прав працівників. Так, були прийняті закони від 14 жовтня 1992 р. "Про охорону праці", від 16 грудня 1993 р. "Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку". 23 червня 1993 p. Кабінет Міністрів України затвердив Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків. Законом від 19 грудня 1993 р. до Кодексу законів про працю України були внесені зміни і доповнення, які стосувалися охорони праці. Одержав подальший розвиток інститут контракту. У березні 1993 p. Кабінет Міністрів України затвердив Положення про порядок укладення контрактів керівником підприємства, що є у загальнодержавній власності, при наймі на роботу, а 19 березня 1994 p.— Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівника. Певні зрушення сталися і в аграрному законодавстві України. Зокрема були прийняті закони від 14 лютого 1992 р. "Про колективне сільськогосподарське підприємство" і від 20 грудня 1992 p. "Про селянське (фермерське) господарство". Дещо було зроблено й в законодавстві про соціальне забезпечення. Були прийняті закони України, які визначали статус ветеранів війни, громадян, які постраждали в результаті чорнобильської катастрофи, Закон від 21 листопада 1992 р. "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та ін. Вносилися зміни і в кримінальне законодавство, причому досить радикальні. У січні 1992 p. Президія Верховної Ради України прийняла Указ про кримінальну відповідальність за підроблення купонів — української валюти перехідного періоду. В березні цього ж року з КК України були вилучені такі види покарання, як заслання і вислання. 17 червня 1992 p. був прийнятий Закон "Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів Української РСР, Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення і Митного кодексу України", де було викладено нову редакцію першої глави Особливої частини КК, в якій визначалися склади державних злочинів. Істотним нововведенням було різке скорочення випадків можливого застосування виключної міри покарання — смертної кари шляхом розстрілу. У період, що розглядається, декриміналізувалося багато складів злочинів. В той же час підвищувалась відповідальність за дії, спрямовані проти конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності, економіки та екологічної безпеки України. Істотні зміни і доповнення були внесені до кримінально-процесуального законодавства. Змінені строки попереднього слідства і тримання осіб під вартою. Був прийнятий Закон "Про оперативно-розшукову діяльність", який посилював гарантії громадян. Законом України від 15 грудня 1992 р. "Про внесення доповнень і змін до деяких законодавчих актів України" КПК України був доповнений рядом статей, які також посилювали гарантії громадян при зверненні їх до суду, Зокрема, заарештований, його захисник тепер мали право звертатися до суду з оскарженням санкції прокурора на арешт. 23 грудня 1993 p. був прийнятий Закон про внесення змін і доповнень до окремих статей КПК України, які розширювали права підозрюваного, обвинуваченого і підсудного на захист. Розробка законодавчих актів та внесення до них змін іноді здійснювались на недостатньому науковому і юридично-технічному рівні, з багатьма неузгодженостями. Мали місце численні факти дублювання та суперечностей між окремими правовими нормами тощо. Оскільки кількість законодавчих актів, прийнятих останнім часом, невпинно зростала, зазначені недоліки не лише створювали небезпеку руйнування існуючої законодавчої бази, а й значно ускладнювали формування нової законодавчої системи, яка б ґрунтувалася на реформованих економічних, соціальних та політико-правових відносинах. Нерідко приймалися правові акти, які викликають здивування, наприклад, ситуація з пенсійним законодавством, де повністю знівельовано значення стажу і якості роботи, її шкідливості. У багатьох галузях права продовжують діяти законодавчі акти і правові інститути, далекі від світових стандартів. Наприклад, в незалежній Україні продовжує діяти КК (з наступними змінами й доповненнями), який відбиває погляди, що охорона держави, власності останньої та інтересів її установ є найважливішим призначенням кримінального права. Можна навести й такий приклад. В українському цивільному судочинстві існує здебільшого "слідчий" тип цивільного процесу, який характеризується тим, що сам суд за власною ініціативою може збирати докази і готувати весь процесуальний матеріал до судового розгляду. Часто це робиться незалежно від бажання сторін, під приводом захисту Їх прав. Наближення цивільного судочинства до загального типу цивільного процесу надасть більше реальних прав сторонам у процесі і звільнить суд від виконання зайвих функцій.Отже, є настійна необхідність корінної реформи правової системи України. Робота в цьому напрямку триває. Розбудова Української незалежної держави, створення її розгалуженої правової системи — складний і тривалий процес, який вимагає великого напруження та зусиль з боку як державних структур, так і громадськості. Уже багато зроблено. Зрушено з місця і розпочато здійснення економічних реформ. Чималими є здобутки у сфері утвердження демократії. Україна стала повноправним членом світового співтовариства. Найважливішим кроком у майбетнє є входження її до Ради Європи. В той же час в процесі державно-правового будівництва існує чимало проблем. Виникали ускладнення у взаємовідносинах між законодавчою і виконавчою гілками влади. Не менш проблемним виявилось й питання про ефективність реалізації чинного законодавства, що істотно відбилося на темпах формування правової держави. Відчувалася нагальна потреба у посиленні контролю з боку судової влади за реалізацією чинного законодавства. Велику роль в розбудові Української правової держави повинна відіграти нова Конституція, яка була прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 p. Ця історична подія посідає одне з головних місць у новітній історії України, яка віднині міцно стоятиме на ґрунті демократії і парламентаризму на фундаменті власної Конституції. 2. Нові тенденції в культурному і духовному житті Наприкінці 80-х — на початку 90-х років культура вперше за більш аніж 70 років позбулася ідеологічного підпорядкування комуністичній партії. Це створювало умови для національного відродження у сфері культури. Але економічна криза 90-х років, зменшення можливостей державної підтримки культури поставили її в принизливу залежність від приватного комерційного фінансування. Ситуація, що склалася в культурному і духовному житті суспільства, є тривожною. Вона вимагає невідкладних заходів по створенню належних умов для подальшого розвитку культури України. Перш за все, мова йде про створення необхідної матеріальної бази, без якої унеможливлюється культурний поступ суспільства. Попри всі економічні негаразди, політичну боротьбу в українській культурі 80 — 90-х років спостерігаються певні позитивні зміни. На цих нових явищах і тенденціях, що за ними стоять, слід зупинитися докладніше. Утвердження принципів плюралізму в культурі • Звільнення культури від диктату комуністичної ідеології. Свобода духовного розвитку людини. • Різноманітність художньої творчості, духовного життя суспільства • Визнання новаторських форм у мистецтві — авангардизму Національне відродження культури • Ліквідація «білих плям» української історії, культури • Повернення читачам раніше заборонених творів (наприклад, романів В.Винниченка, драм М.Куліша, оповідань М.Хвильового, поезії Є.Плужника та ін.) • Визнання творчості багатьох майстрів мистецтва (наприклад, художника Г.Синиці, композиторів Г.Таранова, І.Белзи та багатьох інших). • Українізація • Розширення сфери вжитку української мови Зміни в системі освіти Зміни в системі шкільної освіти • В 1988 р. розпочався і продовжується до нині процес реформування системи освіти на принципах демократизації усього навчально-виховного процесу. • Створення навчальних закладів нових видів: ліцеїв, гімназій, шкіл з поглибленим вивченням певних дисциплін, приватних шкіл. • В навчальному процесі почали використовуватись різноманітні підручники і програми. Зміни в діяльності вузів • Відкриття нових вузів (найбільш авторитетний серед них — Києво-Могилянська академія). • Відкриття комерційних вузів. • Введення платного (контрактного) прийому на навчання. • Введення системи державного ліцензування вузів (надання права на освітянську діяльність) і акредитація (визначення рівня освітньої діяльності вузу). • Гуманізація освіти (зміни у викладанні суспільних наук за обсягом, формою, змістом з метою прилучення студентів до загальнолюдських цінностей). Список використаної літератури 1. Конституція України. – К.: Преса України, 1996. – 80 с. 2. Історія української Конституції / Упоряд. А.Г.Слюсарено, М.В.Томенко. – К.: Право, 1997. – 464 с. 3. Загальна теорія держави і права / за ред. В. В. Копейчиков. – Київ: Юрінком, 2002. 4. Шемшученко Ю. Сила демократії — у силі влади? // Віче. — 1995. - Nб. — С. 9.
1 2 3 4 5 Категория: Політологія \| Добавил: Aspirant (27.06.2014)
Просмотров: 2806 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: