Реферат на тему: Створення, цілі та принципи ООН - Політологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Створення, цілі та принципи ООН. План Вступ Міжнародна (міждержавна) організація — це об'єднання держав, створене на основі міжнародного договору для виконання визначених цілей, що має відповідну систему органів, володіє правами й обов'язками, відмінними від прав і обов'язків держав-членів, і засноване відповідно до міжнародного права. Таким чином, можна говорити про наступні п'ять ознак (елементів), що складають поняття міжнародної організації: 1) договірна основа, 2) наявність визначених цілей, 3) організаційна структура, 4) самостійні права й обов'язки, 5) заснування відповідно до міжнародного права. Договірна основа полягає в тому, що установчим актом, статутом міжнародної організації є міжнародний договір (як правило, багатосторонній). Наявність визначених цілей — важлива ознака у визначенні поняття міжнародної організації. Цілі організації важливі при встановленні правомірного характеру міжнародної організації, її організаційної структури, компетенції, якою вона наділяється. Міжнародні організації є компонентами міжнародної системи. І, природно, ті закони суспільного розвитку, що впливають на розвиток міжнародної системи, визначають в основних рисах і розвиток міжнародних організацій, їхню соціальну і юридичну природу. 1. Історія створення ООН Вперше ідея організаційного закріплення після закінчення другої світової війни колективних зусиль союзних держав по забезпеченню міцного і тривалого миру була висунута (у загальному виді) у Декларації Уряду Радянського Союзу й Уряду Польської Республіки про дружбу і взаємодопомогу від 4 грудня 1941 р. Московська конференція міністрів закордонних справ СРСР, США і Великобританії прийняла 30 жовтня 1943 р. Декларацію чотирьох держав з питання про загальну безпеку (вона була підписана також представником Китаю), у якій містилося рішення про створення нової міжнародної організації. Це рішення було підтверджено 1 грудня 1943 р. на Тегеранській конференції керівників трьох союзних держав — СРСР, США і Великобританії. На Конференції експертів, що відбулася з 21 серпня по 28 вересня 1944 р. у Думбартон-Оксі (США), представниками СРСР, США і Великобританії був вироблений в основному проект статуту майбутньої організації «Попередні пропозиції щодо створення загальної міжнародної організації по підтримці миру і безпеки». Пізніше проект був схвалений і Китаєм. На Конференції, однак, ряд питань (про порядок голосування в Раді Безпеки, долі підмандатних територій, змісті Статуту Міжнародного Суду і т.п.) залишилися неурегульованим. Ці питання були вирішені на Кримській (Ялтинській) конференції керівників трьох союзних держав у лютому 1945 року. Радянські війська зустрілися з військами союзників на території Німеччини 25 квітня 1945р. Друга світова війна наближалася до завершення. Саме в цей день у Сан-Франциско відкрилася конференція з метою заснування Організації Об'єднаних Націй. На той час то була одна з найбільших дипломатичних Конференцій, у якій брали участь 282 делегати з 50 країн, 1,5 тис. радників, експертів. У Сан-Франциско з'їхалося понад 3,5 тис. дипломатів, політиків, журналістів, аби стати свідками історичної події. Головна мета конференції полягала в тому, щоб ухвалити Статут ООН, визначити її цілі, принципи, структуру, основи функціонування. Проект Статуту вже існував. Він був розроблений ще в 1944 р. в Думбартон-Оксі. Але конференція в Сан-Франциско не стала суто урочистим засіданням. Справа в тому, що проект було підготовлено представниками лише великих країн — США СРСР, Великобританії та Китаю. Малі й середні країни мали свої міркування щодо основ функціонування і цілей нової організації. До того ж не всі принципові питання були остаточно погоджені й між великими державами наприклад, питання про застосування права «вето». Все це спричинило гострі дебати й напружені дипломатичні пошуки взаємоприйнятних рішень. У ході обговорення до проекту Статуту протягом 62 днів роботи конференції було внесено 1200 поправок, уточнень, доповнень. Так, коли обговорювався розділ «Секретаріат», малі країни висунули свої пропозиції на 1000 сторінок. Найскладнішим виявилося питання про право «вето». Малі країни виступали проти цього принципу, розцінюючи його як порушення рівноправності членів ООН. Ситуації додавало напруженості прагнення СРСР до тотального права «вето», що мало поширюватися як на процедурні, так і непроцедурні питання. Завдяки дипломатичним зусиллям усі спірні питання вдалося вирішити. 25 червня 1945 p. Статут ООН був одностайно схвалений, а наступного дня — 26 червня — офіційно підписаний представниками 50 країн — фундаторів ООН. Пізніше Статут підписала також Польща, ставши 51-м членом-фундатором ООН. Статут набрав чинності 24 жовтня 1945 p. До цього часу його ратифікувала більшість членів-фундаторів (29 із 51), включаючи всі п'ять великих держав. Усіма фундаторами Статут був ратифікований до 27 грудня 1945 р-10 січня 1946 р. з відкриттям першої сесії Генеральної Асамблеї Організація Об'єднаних Націй почала функціонувати. Отже, конференція в Сан-Франциско мала величезне історичне значення. Вона породила ООН — головний міжнародний інструмент підтримання і зміцнення миру та міжнародної безпеки, головний міжнародний орган сприяння багатоплановому співробітництву країн і народів. Проголошені Статутом ООН загальнолюдські цінності, права людини, демократичні принципи мирного співіснування справили могутній вплив на весь повоєнній розвиток світу. Людство одержало унікальний форум для спілкування, обміну думками та розв'язання складних міжнародних проблем. На жаль, уже перші повоєнні роки позначилися поворотом країн антигітлерівської коаліції, насамперед США і СРСР, від співробітництва до стратегічного й політичного протиборства, що призвело до «холодної війни» — глобального протистояння двох суспільно-політичних систем. Гострі суперечності міжнародних відносин адекватно віддзеркалювалися в ООН, справляючи згубний вплив на всю її діяльність. Ідеологізація міжнародних відносин перетворила Організацію Об'єднаних Націй на головну арену ідеологічних і політичних баталій, що паралізовувало діяльність її органів, особливо найважливішого з них — Ради Безпеки. Негативні наслідки «холодної війни» виявлялися в усіх сферах, зокрема в питанні про прийняття нових членів в ООН. За Статутом (ст. 4) організація відкрита для всіх миролюбних держав, які беруть на себе зобов'язання, закріплені в Статуті, і можуть виконувати ці зобов'язання. Але для прийняття нового члена необхідні позитивне рішення Ради Безпеки, що ухвалюється за умови згоди постійних членів, і кваліфікована більшість (2/3) присутніх і голосуючих членів Генеральної Асамблеї. Протягом перших десяти років існування ООН організація поповнилася лише дев'ятьма новими членами. Замороження процесу розширення членства ООН було безпосереднім результатом «холодної війни». Американське домінування в ООН, і зокрема в Раді Безпеки, зривало позитивні рішення стосовно кандидатів з радянського блоку, а Радянський Союз, у свою чергу, накладав «вето» на кандидатів із протилежного блоку. Тільки в 1955 p., в умовах певного послаблення «холодної війни» після закінчення війни в Кореї і смерті Й. Сталіна, визначилися зрушення в підході до прийняття нових членів. Було досягнуто домовленості про прийняття «пакетом» 16 нових членів, у тому числі 4 східноєвропейських держав (Албанії, Болгарії, Угорщини та Румунії). 2. Цілі та принципи ООН Цілями ООН є: 1) підтримка міжнародного миру і безпеки і для цього вживання колективних заходів проти порушників миру; 2) розвиток дружніх відносин між усіма націями на основі принципу рівноправності і самовизначення народів; 3) здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру; 4) бути центром для узгодження дій націй у досягненні цих загальних цілей (ст. 1). Для досягнення зазначених цілей ООН діє у відповідності з наступними принципами: суверенної рівності членів ООН; сумлінного виконання ними обов’язків за Статутом ООН; вирішення міжнародних суперечок мирними засобами; відмови від погрози силою чи застосування сили в будь-яких випадках, несумісних зі Статутом ООН; невтручання ООН у внутрішні справи держав; надання всілякої допомоги ООН кожним її членом у діях, що відповідають Статуту ООН, і стримування від допомоги державам, проти яких ООН вживає примусових заходів; забезпечення Організацією такого положення, щоб держави, що не є її членами, у разі потреби діяли відповідно до її Статуту (ст. 2). Членами ООН можуть бути миролюбні держави, що приймуть на себе зобов'язання, які містяться в Статуті, і які, на думку Організації, можуть і бажають ці зобов'язання виконувати (ст. 4). Прийом нових членів до ООН здійснюється Генеральною Асамблеєю більшістю в 2/3 голосів за рекомендацією Ради Безпеки, з дотриманням принципу одноголосності її постійних членів. Оскільки ООН заснована на принципі універсальності, тому що її цілі і предмет діяльності становлять загальний інтерес, будь-яка миролюбна держава, незалежно від суспільно-економічного ладу, може бути членом ООН. Організаційна структура ООН має свою специфіку яка полягає в тому, що органи поділяються на два види: головні і допоміжні. Статутом передбачено 6 головних органів. Близько 300 допоміжних органів було створено головними органами за час існування ООН. Головні органи: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і Соціальна Рада, Рада по Опіці, Міжнародний Суд, Секретаріат. Хоча всі ці органи відносяться до однієї категорії — головних органів, вони різні за своїм значенням і правовим положенням. Найбільш важливі Генеральна Асамблея і Рада Безпеки. Економічна і Соціальна Рада і Рада по Опіці працюють під керівництвом Генеральної Асамблеї, представляючи результати своєї діяльності на остаточне її затвердження. Генеральна Асамблея є єдиним органом, у якому представлені всі держави-члени. Кожна з них має рівноправне положення незалежно від величини, і міжнародного значення. Генеральна Асамблея має широкі повноваження. Згідно ст. 10 Статуту ООН, вона може обговорювати будь-які питання, за винятком тих, котрі знаходяться на розгляді Ради Безпеки. Генеральна Асамблея є вищим органом ООН у забезпеченні міжнародного співробітництва держав в економічній, соціальній, культурній і гуманітарній областях. Вона заохочує прогресивний розвиток міжнародного права і його кодификацію (ст. 13). Генеральна Асамблея має ряд значних повноважень, пов'язаних із внутрішнім життям ООН: обирає непостійних членів Ради Безпеки, членів Економічної і Соціальної Ради, призначає Генерального секретаря (за рекомендацією Ради Безпеки), обирає разом з Радою Безпеки членів Міжнародного Суду, затверджує бюджет ООН і контролює фінансову діяльність Організації й ін. Що ж стосується повноважень Генеральної Асамблеї з питань міжнародного миру і безпеки, то вони істотно обмежені на користь Ради Безпеки. Рішення Генеральної Асамблеї по важливих питаннях приймаються більшістю в 2/3 присутніх і Асамблеї, що беруть участь у голосуванні членів. Ці питання включають: рекомендації у відношенні підтримки міжнародного миру і безпеки, бюджетні питання, прийом нових членів до Організацію й ін. Рішення з інших питань приймаються простою більшістю присутніх, що беруть участь у голосуванні. Резолюції Генеральної Асамблеї носять характер рекомендацій. Рішення (резолюції), що стосуються організаційних, адміністративних і бюджетних питань, є обов'язковими. Генеральна Асамблея має ряд допоміжних органів: Комісію міжнародного права. Комісію з роззброювання. Комітет з використання космічного простору в мирних цілях, Спеціальний комітет звітності про хід здійснення Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам і ін. Рада Безпеки — найважливіший орган ООН. На Раду Безпеки покладена головна відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки (ст. 24). Вона може приймати рішення, обов'язкові для держав-членів (ст. 25). Рада Безпеки визначає існування будь-якої погрози миру, будь-якого порушення миру чи акта агресії і робить рекомендації чи вирішує, які заходи варто почати для підтримки чи відновлення міжнародного миру і безпеки (ст. 39). Рада Безпеки має право приймати рішення про примусові заходи у відношенні держав, що порушили мир чи вчинили акти агресії; ці заходи можуть бути як не пов'язані з використанням збройних сил (повне чи часткове припинення економічних відносин, залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо-, чи інших засобів повідомлення, розрив дипломатичних відносин - ст. 41), так і пов'язані з використанням збройних сил, тобто такі дії повітряними, морськими чи сухопутними силами, які виявляться необхідними для підтримки чи відновлення міжнародного миру і безпеки. Ці дії можуть включати демонстрації, блокаду й інші воєнні операції (ст. 42). Застосування примусових заходів — виняткова компетенція Ради Безпеки. Для застосування примусових заходів з використанням збройної сили держави-члени зобов'язуються надавати в розпорядження Ради Безпеки збройні сили (ст. 43). Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОС) здійснює конкретні задачі в області міжнародного економічного і соціального співробітництва і працює під керівництвом Генеральної Асамблеї. ЕКОСОС проводить дослідження з питань економічного і соціального співробітництва, складає доповіді про результати досліджень і робить по зазначених питаннях рекомендації Генеральній Асамблеї і спеціалізованим установам. Вона уповноважена також готувати проекти міжнародних конвенцій для подання їх на затвердження Генеральній Асамблеї, скликати міжнародні конференції з питань, що входять у її компетенцію, координувати діяльність спеціалізованих установ, укладаючи з ними угоди про співробітництво. Міжнародний Суд — головний судовий орган ООН. Суд виконує дві функції: 1) розглядає суперечки між державами і 2) дає консультативні висновки по юридичних питаннях органам ООН і спеціалізованим установам. Секретаріат складається з Генерального секретаря і допоміжного персоналу. Генеральний секретар призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки терміном на 5 років з можливістю призначення на новий термін у тому ж порядку. Генеральний секретар є головною адміністративною посадовою особою Організації, що здійснює керівництво роботою усього персоналу Секретаріату по обслуговуванню головних органів ООН. Секретаріат здійснює технічне забезпечення роботи сесій всіх органів, опублікування і розсилання звітів, збереження архівів, видання офіційних документів Організації й інформаційних матеріалів. Він реєструє і видає міжнародні договори, що укладаються членами ООН. Аналіз положень Статуту ООН свідчить про те, що ставлення її фундаторів у 1945 p. до проблеми роззброєння мало свої відмінності. Тоді роззброєнню не надавалося провідної ролі в досягненні головної мети: миру й безпеки. Це пояснювалося, мабуть тим, що на той час ще невідомо було про загрозу ядерної зброї, а сумний досвід Ліги Націй не давав підстав для оптимістичних надій щодо реальності ідеї роззброєння. Тому якщо Статут Ліги Надій закликав до скорочення озброєнь. Статут ООН лише проголошував мету регулювання озброєнь. Концепція міжнародної безпеки будувалася на ідеї колективних дій, у тому числі й воєнних, проти порушника миру. Стаття 43 Статуту зобов'язує всіх членів організації надавати Раді Безпеки на її вимогу збройні сили для підтримання міжнародного миру й безпеки. Стаття 45 зобов'язує тримати в стані негайної готовності контингенти національних військово-повітряних сил для спільних міжнародних примусових дій. Створювався Воєнна-Штабний Комітет як допоміжний орган Ради Безпеки дія підтримання міжнародного миру й безпеки і надання їй допомоги у використанні військ, командування ними, а також регулювання озброєнь і «можливого роззброєння» (ст. 47). Статутом не передбачалося створення механізму контролю над озброєнням. ООН відіграла значну роль у процесі деколонізації, її Діяльність у цьому напрямі можна чітко розділити на два етапи. В 1945—1960 pp., коли в ООН домінували колоніальні держави та їхні союзники, антиколоніальні дії організації істотно гальмувалися. Але вже тоді ООН стала форумом для окремих антиколоніальних виступів. На основі Статуту ООН (розділи XI, XII і XIII) була створена більш ефективна система міжнародної опіки над несамоврядними територіями. У ряді випадків ООН втручалася з метою припинення ворожнечі (Індонезія, Кашмір Палестина). Отже, ООН діяла як головна міжнародна антиколоніальна сила. З прийняттям у 1960 р. Декларації про деколонізацію настав новий, більш активний період в антиколоніальній діяльності ООН. Була створена правова основа руху поневолених народів до незалежності. Найбільша заслуга ООН полягала в утвердженні нового порядку у світі, у встановленні справедливих відносин між метрополіями і колоніями, у сприянні економічному, соціальному, культурному й політичному розвиткові новоутворених незалежних держав. Молоді країни ставали повноправними членами Організації Об'єднаних Націй, що забезпечувало міжнародний захист їх національних інтересів. Традиційно проблемами прав людини займалися національні, а не міжнародні структури. В Статуті Ліги Націй про права людини не йшлося, хоча у своїй діяльності Ліга приділяла певну увагу питанням нацменшин. Крутий поворот до захисту прав людини відбувся в роки другої світової війни під впливом масових злочинів, скоєних фашистами. Права людини дедалі більше стають об'єктом міжнародної уваги. У Статуті ООН проблема захисту прав людини згадується 7 разів. Про це мова йде в Преамбулі, ст. 1 (цілі і Принципи), ст. 13 (функції й повноваження Генеральної Асамблеї), ст. 55 (цілі економічного й соціального співробітництва), ст. 62 (функції й повноваження ЕКОСОР) та ст. 76 (цілі системи опіки). У 1946 р. була створена Комісія з прав людини — головний орган ООН зі сприяння і захисту прав людини. Перед Комісією відразу ж постало завдання визначення основних прав і свобод. 10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ухвалила Загальну декларацію прав людини. За неї проголосувало 48 країн, ніхто не проголосував проти. 8 країн утрималося (6 східноєвропейських країн, Саудівська Аравія та Південна Африка). СРСР аргументував свою позицію тим, що Декларація не засуджувала фашизм і агресію, а також не містила розгорнутого тлумачення економічних і соціальних прав. Південна Африка вважала Декларацію нереалістичною, а Саудівська Аравія вбачала в Декларації відображення стандартів західної культури. Хоч формально, як і всі резолюції Генеральної Асамблеї, цей документ не має юридичної сили, але фактично Декларація загальновизнана як обов'язкова для всіх. Це справді історичний документ, а день прийняття Декларації (10 грудня) відзначається у світі як День прав людини. Оскільки одним із принципів ООН є невтручання у внутрішні справи держав, заходи міжнародних органів у сфері прав людини мали свої обмеження. Неурядові організації користувалися більшою свободою дій. Особливу активність у галузі забезпечення прав людини виявляли такі організації, як Міжнародна амністія. Міжнародна комісія юристів. Міжнародна ліга з прав людини. Міжнародна федерація з прав людини та ін. Висновки Можна виділити чотири основних напрямки діяльності ООН: 1) підтримка міжнародного миру і безпеки; 2) розвиток міжнародного співробітництва в соціально-економічній області й в області захисту прав людини; 3) боротьба з колоніалізмом, расизмом і апартеїдом; 4) кодификація і прогресивний розвиток міжнародного права. Діяльність ООН за весь період її існування протікала в гострій політичній боротьбі. Діяльність ООН в області кодификації і прогресивного розвитку міжнародного права безпосередньо пов'язана з прийняттям Генеральною Асамблеєю чи скликуваними по її рішеннях конференціями ряду найважливіших міжнародно-правових актів. До їхнього числа відноситься Декларація про принципи міжнародного права, Пакти про права людини, конвенції по морському праву і т.д. У діяльності ООН маються свої труднощі і недоліки. Так, в останні десятиліття в ООН розвивається діяльність в області економічного і науково-технічного співробітництва на шкоду діяльності в політичній області. Перед ООН як і раніше стоїть багато невирішених проблем, пов'язаних зі зміцненням миру і міжнародної безпеки, із припиненням гонки озброєнь і роззброюванням. Література Ефимов Г. Генеральная ассамблея ООН. – М., 1982. Міжнародне публічне право. – К., 1999. Міжнародні відносини та зовнішня політика. – К., 1999. Организация Объединённых Наций: Сборник документов. – М., 1988. Рощин А. Так начиналась ООН // Международная жизнь. – 1992. – № 7.
1 2 3 4 5 Категория: Політологія \| Добавил: Aspirant (28.06.2014)
Просмотров: 954 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: