Реферат на тему:Розвиток міжнародних інтеграційних процесів (регіональний аналіз) - Політологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Розвиток міжнародних інтеграційних процесів (регіональний аналіз). ВСТУП Необхідність інтеграції України у світове господарство не викликає жодних заперечень. Це усвідомлюють усі учасники політичного та економічного проце-сів у країні. Проте реалізація її є надзвичайно складною справою і потребує спе-ціальних наукових досліджень, інтеграційних процесів на всіх рівнях. Становлення та розвиток глобальної економіки привели до формування наприкінці ХХ століття в планетарних масштабах гігантського комплексу виробничо-збутових структур, глобальної фінансової системи та розгалуженої інформаційної мережі. В цих умовах світовий економічний простір набуває дедалі більше ознак єдиного середовища для здійснення виробничо-господарських, маркетингових та фінансових операцій, яке керується умовами кон’юнктури глобального рівня. Зазначений процес, власне, і характеризується терміном “глобалізація”, який набув значного поширення та вийшов в останні роки за межі професійної економічної лексики. Слід зазначити, що інтеграція економічних процесів є цілком об’єктивним явищем, генетично обумовленим розвитком суспільних процесів. Проте інтеграційні процеси, які відбуваються нині у всіх сферах міждержавних відносин далеко не однозначні і сповнені протиріч. Головним з протиріч розвитку сучасної цивілізації є існування двох протилежних тенденцій: створення різного роду блоків, об’єднань з великою відкритістю економік держав всередині блоків, і подальшим ростом замкнутості таких блоків відносно сторонніх країн, що означає посилення регіоналізації на противагу інтеграційному процесу. За такого розвитку світової економіка клалася з однієї сторони “світова еліта” з розвинутих країн, обсяги торгівлі між якими динамічно ростуть і країн “другого ешелону”, які стоять осторонь основних товарних потоків і яким надзвичайно важко пробитися на міжнародні ринки, через те, що перша група країн прагне не поступитися своїми позиціями. Після розпаду Варшавського договору утворилося цілий ряд країн з так званою перехідною економікою, які зайняли проміжне місце між розвинутими країнами і бідними. Кожна з цих країн старається своїми способами “зайняти місце під сонцем” у світовій економічній системі. Стоїть така проблема і перед Україною, яка в силу економічної кризи впритул наблизилася до країн, які називають бідними. Актуальність даної роботи визначається тим, що: 1. В усіх без винятку країнах з перехідними економіками сьогодні йде інтенсивне дослідження всіх видів міжнародних торгово-економічних відносин, всіх інструментів торгівельно-економічної політики в плані найоптимальнішого застосування для ефективного входження в світовий економічний простір; 2. Зараз проходить остаточний розподіл країн на лідерів і відстаючих і дослідження показують, що розрив між ними не зменшується з часом, а, навіть, збільшується. Тому дослідження сутності і природи явища інтеграції є життєво важливими з огляду на те, що Україна прагне зайняти якомога краще місце в світовій економічній системі. 3. Дослідження тенденцій та закономірностей розвитку світової економічної системи дозволяє в певній мірі прогнозувати розвиток світових тенденцій і розробляти ефективні шляхи зниження їх негативного та підсилення позитивного впливу на національну економіку. Метою даної роботи є вивчення сучасного стану та тенденцій розвитку світової економічної системи, тенденцій розвитку інтеграційних процесів, їх форм та наслідків для України. Для досягнення мети роботи вирішувалося ряд завдань: дослідити сутність та значеня економічної інтеграції на сучасному етапі; розглянути новітні тенденції інтеграційних процесів та форми інтеграції; дослідити місце, яке займає Європейський Союз у світовій економічній системі та Європі; проаналізувати трансформаційні процеси в даному регіональному інтеграційному об’єднанні та оцінити їх значення дляч України. Предметом даної роботи є процес розвитку світової економічної ситеми та сукупність теоретичних та практичних положень, які є основою міжнародних торгівельно-економічних відносин. Об’єктом роботи є інтеграційні економічні процеси на регіональному рівні. Робота складається зі вступу, трьох розділів та висновків. В першому розділі проводиться дослідження сучасних тенденцій в розумінні сутності інтеграції, факторів що зумовлюють її розвиток. Досліджено новітні тенденції економічної інтеграції на регіональному рівні В другому розділі розглядається сучасний стан інтеграційних процесів у Європі. Особлива увага приділена ролі ЄС у формуванні єдиного європейського економічного простору та трансформаційним процесам у даній структурі. Третій розділ присвячено взаємодії України з ЄС в економічній сфері, досліджено політику даного регіонального об’єднання щодо сусідніх країн. Інформаційною базою роботи статистичні матеріали міжнародних організацій, а також фактичний матеріал з вітчизняних джерел. В роботі використовувалися праці українських, російських та закордонних фахівців. Розділ 1 ХАРАКТЕР ТА ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ 1.1. Інтернаціоналізація економічного життя - основа розвитку інтеграційних процесів Однією з відмінних рис функціонування світового господарства другої половини XX століття є інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин. Відбувається розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, економічними угрупованнями, окремими фірмами й організаціями. Ці процеси виявляються в поглибленні міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації господарського життя, збільшенні відкритості національних економік, їх взаємодоповненні, переплетенні і зближенні, розвитку і зміцненню регіональних міжнародних структур. Фахівці вказують, що на сучасному етапі відбувається перехід до якісно нового технологічного укладу ви-робництва, що базується на знаннях, інформаційних ресурсах і технологіях, а також лібералізаційні процеси, що відбуваються у світі, та регіоналізація Новицький В. Національні інтереси України в контексті цивілізаційних детермінант і економічної глобалізації // Економіка України. – 2003. - №7.- С.12-18.; Бэтлер А. Контуры мира в первой половине ХХI и чуть далее // МЭ И МО, 2002. - №1. – С.68-76.. Характерно, що всі ці процеси взаємодії, зближення, співробітництва носять суперечливий, діалектичний характер. Діалектика міжнародних економічних відносин полягає в тому, що прагнення до економічної незалежності, зміцнення національних господарств окремих країн приводить у підсумку до усе більшої інтернаціоналізації світового господарства, відкритості національних економік, поглибленню міжнародного поділу праці Экономическая глобализация и ее роль в современном мировом развитии // Эксперт.— 2003.— № 4 (23). –С.24. . Інтернаціоналізація економічного життя в другій половині XX століття стало провідною тенденцією розвитку сучасного світового господарства. Одна з основних тенденцій глобальної інтернаціоналізації світового господарства як результату розвитку міжнародного подолу праці й міжнародної кооперації виробництва проявляється в утворенні великих зон впливу тієї або іншої держави або групи найбільш розвинених країн. Ці країни й групи держав стають своєрідними інтеграційними центрами, навколо яких групуються інші держави, утворюючи своєрідні материки в океані світогосподарських зв'язків. Як правило, виділяють чотири етапи інтернаціоналізації та становлення світової економічної системи. Перший етап приходиться на доіндустріальну стадію виробництва. Ще близько 10 000 років тому почав зароджуватися торговий обмін, і люди, що жили у відособлених друг від друга родових громадах і племенах, закладали основи взаємовигідного економічного співробітництва. Його першими об'єктами стали надлишки зерна, м'яса й інших благ. З часом товарне виробництво створювало все більш зростаючий обсяг продукції, що надходила з регулярний обмін. З утворенням купців починає розвиватися міжнародна торгівля. Таким чином уже на цьому етапі можна говорити про певну інтернаціоналізацію економічного життя, адже уже племена розуміли, що не все вони можуть виростити і зібрати з того, що їм потрібно, частину їм доведеться отримувати шляхом обміну від інших племен. Другий етап розвитку системи економічного співробітництва виник на індустріальній стадії виробництва. У результаті розпаду замкнутих натуральних господарств і всебічного розвитку ринкових відносин, появи великого машинного виробництва зовнішня торгівля перетворилася в невід'ємну складову частину практично будь-якої національної економіки. Третій етап утворення глобальної економіки наступив на рубежі XIX-XX ст. Тоді вперше виникла всесвітня система господарства. Зміцнілому акціонерному капіталу Заходу стало тісно в рамках внутрішнього ринку. У погоні за новими прибутками він кинувся в інші країни. Поділ світового економічного простору створив для великого капіталу можливість витягати монопольний надприбуток на територіях багатьох залежних країн. Із другої половини XX в. внаслідок швидкого економічного розвитку провідних індустріальних країн й удосконалення засобів міжнародного транспорту та комунікацій відбувся бурхливий розвиток міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля стала усе більше доповнюватися різними формами руху факторів виробництва (капіталу, робочої чинності й технології), у результаті якого за кордон стали переміщатися не тільки готовий товар, але й всі фактори виробництва. Як справедливо вказує професор Новицький В., за своєю природою інтернаціоналізація - це процес розширення господарської діяльності за межі окремих національних економік у ви-гляді багатосторонніх коопераційних контактів з метою підвищення продуктив-ності та ефективності виробництва. Ключовими рисами такої транснаціоналізації ринкової діяльності є усунення перешкод з боку урядів для руху товарів і факторів виробництва, а також подальша активізація міжнародних організацій, які сприяють лібералізації руху товарів і факторів виробництва. Новицький В. Національні інтереси України в контексті цивілізаційних детермінант і економічної глобалізації // Економіка України. – 2003. - №7.- С.14.. Закономірним результатом розвитку міжнародної торгівлі й міжнародного руху факторів виробництва стала економічна інтеграція - вона є особливим етапом інтернаціоналізації господарського життя. Економічна інтеграція — це процес економічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарських механізмів, що приймає форму міждержавних угод й узгоджено регульований міждержавними органами Ратленд П. Глобализация и посткоммунизм // Мировая экономика и международные отношения. – 2002. - №4. – С.15. . Економічна інтеграція характеризується деякими істотними ознаками, які в сукупності й відрізняють її від інших форм економічної взаємодії країн:* взаємопроникненням і переплетенням національним виробничих процесів;* широким розвитком міжнародної спеціалізації й кооперації у виробництві, науці й техніку на основі найбільш прогресивних і глибоких їхніх форм; * глибокими структурними змінами в економіці країн-учасниць; необхідністю в цілеспрямованому регулюванні інтеграційного процесу, розробці скоординованої економічної стратегії й політики;* регіональністю просторових масштабів інтеграції, тому що необхідні передумови першорядно складаються між країнами, де встановилися тісні господарські зв'язки. По змісту інтеграція являє собою переплетення, взаємопроникнення й зрощування відтворювальних процесів країн регіону. З 1947 по 1995 р. у світі було створено більше 60 інтеграційних угруповань. Об'єднання останніх визначалося цілим рядом передумов:* близькість рівнів економічного розвитку й ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються. За рідкісним винятком (НАФТА) міждержавна інтеграція розвивається або між промислово розвиненими, або між країнами, що розвиваються;* географічна близькість країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків загальної границі й історично сформованих економічних зв'язків;* спільність економічних й інших проблем, що коштують перед країнами в області розвитку, фінансування, регулювання економіки економіки, політичного співробітництва й т.д. Економічна інтеграція покликана вирішити конкретних проблем, які реально коштують перед що інтегруються транами;* демонстраційний ефект. У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, звичайно відбуваються позитивні зрушення (прискорення темпів економічного росту, зниження інфляції, ріст зайнятості й т.д.), що робить певний психологічний вплив на інші країни. Демонстраційний ефект виявився, наприклад, у бажанні країн колишнього СРСР якнайшвидше стати членами ЄС, навіть не маючи для цього макроекономічних передумов;* «ефект доміно». Після того, як більшість країн того або іншого регіону стали членами інтеграційного об'єднання, інші країни, що залишилися за його межами, випробовують деякі труднощі, пов'язані з переорієнтацією економічних зв'язків країн, що входять в угруповання, один на одного. Це нерідко приводить навіть до скорочення торгівлі країн, що залишилися за межами інтеграції. У результаті вони також змушені вступити в інтеграційне об'єднання. Наприклад, після вступу Мексики в НАФТА, багато латиноамериканських країн поспішили укласти з нею угоди про торгівлю. У цілому, опираючись на зазначені передумови, країни утворять інтеграційні об'єднання, які, незважаючи на численність у сучасній світовій економіці й різні рівні розвитку, переслідують приблизно однакові цілі. Основними цілями інтеграції можуть бути наступні. 1. Використання переваг економіки масштабів, що забезпечує розширення розмірів ринку, скорочення трансакционных витрат, приплив прямих іноземних інвестицій. Цілі збільшення національних масштабів особливо чітко виражені в інтеграційних угруповань Центральної Америки й Африки. 2. Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Така ціль особливо характерна для країн ЮВА й Близького Сходу. Тут важливе зміцнення взаєморозуміння й співробітництва в політичній, військовій, соціальної й іншій неекономічній областях. 3. Рішення завдань торговельної політики. Регіональна інтеграція розглядається як спосіб зміцнити переговірні позиції країн, що беруть участь, у рамках багатобічних переговорів у ВТО. Крім того, регіональні об'єднання дозволяють створити більше стабільну основу для взаємної торгівлі, про що вже говорилося раніше. 4. Сприяння структурній перебудові економіки. Підключення країн, що створюють ринкову економіку або здійснюють глибокі економічні реформи, до регіональних торговельних об'єднань країн з більше високим рівнем ринкового розвитку розглядається як найважливіший канал передачі ринкового досвіду. Більше розвинені країни, підключаючи своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені в прискоренні їхніх ринкових реформ і створенні там повноцінних ємних ринків. 5. Підтримка молодих галузей національної промисловості, тому що для них виникає більше широкий регіональний ринок. Ця мета була провідної для інтеграційних об'єднань країн Латинської Америки й Африки, розташованих до півдня від Сахари. Об'єктивний зміст інтеграції становить переплетення, взаємопроникнення й зрощування відтворювальних процесів, що забезпечує більше ефективну взаємодію між країнами. У такий спосіб економічна інтеграція має ряд сприятливих умов для взаємодіючих сторін. 1. Інтеграційне співробітництво дає господарюючим суб'єктам (товаровиробникам) більше широкий доступ до різного роду ресурсам: фінансовим, трудовым. матеріальним, до новітніх технологій, а також дозволяє провадити продукцію розраховуючи на більше ємний ринок. 2. Економічне зближення країн у регіональних рамках створює привілейовані умови для фірм країн-учасниць економічної інтеграції, захищаючи їх деякою мірою від конкуренції з боку фірм третіх країн. 3. Інтеграційна взаємодія дозволяє вирішувати усе більше гострі проблеми соціального характеру. Інакше кажучи, у результаті інтеграції окремі групи країн створюють між собою більше сприятливі умови для торгівлі й для міжрегіонального пересування факторів виробництва, чим для всіх інших країн. Подібні регіональні утворення оцінюються позитивним фактором світової економіки, але за умови, що група країн, що інтегруються, лібералізуючи взаємні економічні зв'язки, не встановлює менш сприятливі, чим до початку інтеграції, умови для торгівлі із третіми державами. Всесвітнє господарство - це глобальний економічний організм, у якому склалися взаємозв'язки і взаємозалежності всіх країн і народів планети. В міру свого розвитку всесвітнє господарство починає відбивати зростаючу і міцніючу цілісність світу. В останні десятиліття формується новий глобальний економічний простір. Багато відсталих в економічних відносинах країн, що мали натуральне чи напівнатуральне виробництво, переходять до ринкової економіки. Це сприяє тому, що в міжнародному масштабі більш інтенсивно розвивається вся система ринкових відносин. Процеси інтеграції не мають завершених форм, вони перебувають лише на стадії становлення. Напрями і форми впливу глобалізації на розвиток національних економік окремих держав значною мірою залежать від інтересів впливових особистостей — олігархів, які їх реалізують через діяльність міжнародних структур. Боротьба за розподіл і перерозподіл світового економічного простору і вплив глобалізації на розвиток національних економік здійснюється з позицій трьох-чотирьох економічних центрів, основними з яких прийнято вважати США, Європейський Союз (ЄС), Східно-Азіатські альянси, де провідна роль належить Японії. Реалізаторами процесів інтеграції на даному етапі суспільного розвитку виступають понад 60 регіональних міжнародних угруповань економічного характеру, близько 60 тисяч транснаціональних компаній і корпорацій. Найвпливовішими організаціями міжнародного і світового рівня, через які реалізуються процеси глобалізації, прийнято вважати насамперед такі політичні та економічні організації, як ООН, Світовий банк, МВФ, ЄБРР, СОТ, ГАТТ, МОП та інші. До речі, між цими впливовими організаціями далеко не завжди спостерігаються узгодженість і прозорість при прийнятті спільних рішень. Крім того, часом не виконуються вже ухвалені постанови. Внаслідок цього між різними міжнародними угрупованнями загострюється боротьба за ринки збуту, володіння ресурсами. Саме інтеграція переносить таку боротьбу на міжнародний рівень. Широко відомі торгові суперечки з приводу постачання м'ясних продуктів з Америки до Європи і навпаки. США обклали стовідсотковим митом цілу низку товарів європейського походження (сир рокфор, консерви, шоколад, соки тощо), і це дуже звузило експортні можливості регіону. Причому американські санкції, не зачіпаючи інтересів Великобританії, водночас безпосередньо стосуються таких країн, як Франція, Німеччина, Італія, Данія. Існує багато суперечностей між різними міжнародними економічними центрами, зокрема між ЄС і США. Немає згоди і у справі використання нових видів продуктів, створених на базі досягнень біотехнологій, за допомогою змін у геномі рослин. Цілий ряд транснаціональних компаній («Монканто», «Дюпон», «Доу») активно просувають такі товари на світові ринки, тимчасом як їхні опоненти наполягають на необхідності переконливо довести їх корисність і всебічно вивчити вплив на гени людини. Відомі суперечності між США і Японією щодо експансії автомобільних ринків, електронного обладнання, обчислювальної техніки тощо. Для узгодження міжнародних торговельних угод затверджуються тисячі різних документів, що значно ускладнює просування товарів на ринки збуту, здорожчує продукцію, збільшує трансакційні витрати і врешті-решт знижує ефективність господарювання та прибутковість компаній. Торговими суперечками має займатися Всесвітнє торгове товариство (ВТТ). Але практично існує багато різних факторів, які гальмують розв'язання проблеми. Навіть у межах окремих міжнародних угруповань відбуваються постійні сутички, схрещуються національні інтереси. Більше того, всередині країн, які об'єднались у міжнародні альянси, далеко не всі поділяють думку щодо корисності таких кроків. Це наочно проявилось у країнах Західної Європи під час наради керівників провідних країн з питань глобалізації. Виступи громадськості проти посилення економічної глобалізації мотивовані тим, що за останні роки збільшився розрив між доходами бідних і багатих країн світу. За останні 15 років доходи на душу населення знизились більш як у ста державах світу, а різниця між доходами багатих і бідних держав за останні 30 років зросла у 159 разів! Розвиток процесів глобалізації деякі дослідники безпосередньо пов'язують з наростанням злиденності, спустошенням довкілля, руйнацією національних культур, етнічних особливостей невеликих націй і водночас збагаченням заможних держав. З цим можна погодитись. Але глобалізація — це і прискорення економічного розвитку цілих регіонів, активний обмін інвестиціями, спілкування між людьми різних континентів, доступ до досягнень світової науки тощо. Таким чином, її слід розглядати як складний багатоаспектний процес, наслідки якого можуть бути різними, а отже, їх необхідно передбачати і керувати ними. 1.2. Передумова виникнення та форми існування регіональних інтеграційних об’єднань. Інтеграція як необхідна тенденція світового розвитку міститься у зародковому стані в елементарній клітині ринкового господарства -товарному відношенні. Дослід-жуючи його, К. Маркс звертає увагу на своєрідний характер праці, яка виробляє това-ри, на суперечність між її формою та сутнісним змістом. З одного боку, в ринковій економіці виробництво продуктів має приватну форму: вони виробляються неза-лежними приватними виробниками. "Предмети споживання стають взагалі товарами лише тому, що вони є продукти не залежних одна від одної приватних робіт" Маркс К., Э н г е л ь с Ф. Избранные сочинения. В 9-ти т. Т. 3. М., Политвидав, 1985. -С.143, 145.. Поділ праці та приватна власність відособлюють виробників, і їх праця виступає у при-ватній відособленій формі. З іншого боку, товаровиробники необхідно входять у кон-такт один з одним, оскільки виробляють речі для обміну. Лише в такому ланцюгу взаємозв'язків вони можуть існувати, задовольняти свої потреби. Інакше кажучи, при-ватні роботи фактично здійснюються як ланки сукупної суспільної праці. Отже, у ринковій економіці праця за суттю своєю має суспільний характер. Індивідуальний товаровиробник зберігає статус незалежного суб'єкта господарювання, лише діючи як елемент системи сукупних суспільних ринкових відносин. Це важливий відправний момент для розуміння ынтеграцыъ як генеральної тенденції розвитку суспільного виробництва і еволюції відносин власності залежно від зміни характеру праці. Історія ринкових відносин - від простого товарного виробництва до сучасного ринкового господарства - це історія розгортання і дедалі повнішого прояву сукупного суспільного змісту праці. Технологічною істиною стає переростання індивідуальної праці в кооперативну на різних щаблях її зрілості. Вже на стадії простої кооперації виникає масова продуктивна сила суспільної праці, яка є продуктивнішою від меха-нічної суми сил індивідуальних працівників. На стадії капіталістичної мануфактури на місце індивідуального самостійного ремесла приходить "комбінований сукупний робітник", який складається з однобічних часткових робітників. Змінюються відносини власності. Мануфактура заперечує са-мостійного окремого товаровиробника як такого, оскільки частковий робітник не ви-робляє товару. Лише спільний продукт багатьох часткових робітників перетворюєть-ся на товар. Суспільний характер праці проявляється безпосередньо у сфері ви-робництва, перетворюючи його і значно підвищуючи продуктивну силу праці. Подальший розвиток технічної бази виробництва вимагав застосування колек-тивної праці у великих масштабах. На стадії великого машинного виробництва, коли остаточно утвердилося капіталістичне ринкове господарство, з'ясувалося, що ма-шини функціонують тільки в руках безпосередньо усуспільненої або спільної праці. Отже, кооперативний характер процесу праці стає тут технічною необхідністю, що диктується природою самого засобу праці. Виробництво, яке грунтується на застосуванні систем машин, зумовило значну концентрацію робочої сили і капіталів, зростання масштабів господарської діяльності. Поглибився поділ праці, та посилилася взаємозалежність індивідуальних капіталів. Кожний окремо взятий капітал обертається лише як складова всього суспільного ка-піталу. Таким чином, проявляється багатовікова тенденція: з розвитком ринкових відно-син дрібне, відособлене, роздрібнене виробництво трансформується в єдиний, цілісний суспільний процес. У цьому проявляється суспільний характер виробницт-ва як одна з істотних ознак товарної системи господарства. У політичній економії це явище виражається категорією усуспільнення виробництва: перетворення окре-мих, індивідуально відособлених, роздрібнених процесів виробництва на єдиний су-спільний процес. Його об'єктивною основою є технологічна, зумовлена загальним напрямом НТП на стадії великого капіталістичного машинного виробництва. «Скон-центрувати, укрупнити ці роздрібнені, дрібні засоби виробництва, перетворити їх на сучасні потужні підойми виробництва - такою якраз і була історична роль капіталі-стичного способу виробництва", - зазначав Ф. Енгельс Маркс К., Э н г е л ь с Ф. Избранные сочинения. В 9-ти т. Т. 3. М., Политвидав, 1985. -С.249. . Ця тенденція посилюєть-ся закладеним у природі капіталу прагненням розширення, якісного та кількісного зростання. Двоїстий характер товарного виробництва (приватного за формою і суспільного за змістом) породжує внутрішні суперечності, які розгортаються у міру переходу рин-кової економіки на вищі щаблі зрілості - аж до набуття цими суперечностями гло-бального масштабу. Процес усуспільнення виробництва зумовлював зміну відносин власності. В основі ринкової системи господарства лежить приватна власність, яка ство-рює умови для відособлення господарюючих суб'єктів. Тому суперечність між су-спільною суттю та індивідуальною формою товарного виробництва набирає більш конкретного вираження у суперечності між розглянутим процесом усуспільнення ви-робництва і приватною власністю. Перший з них на основі прогресуючого технічного розвитку збільшує масштаби виробництва і в цьому зв'язку необхідно розширює поле планомірності. Друга, за визначенням, базується на масі роздрібнених, економічно відособлених виробництв, на грі вільних ринкових сил, на конкуренції. У свою чергу, генеральний напрям розвитку визначається усуспільненням виробництва як вира-женням фундаментальних закономірностей технічного і соціального розвитку. Під впливом процесу усуспільнення трансформуються відносини приватної влас-ності, набираючи нових форм. Відбувається її еволюція в напрямку від приватної індивідуальної форми до колективної (головним чином, капіталістичної колективної). Великі масштаби виробництва вимагали відповідних масштабів інвестицій, які не по силах індивідуальному капіталові. Виробництво "виростає" з "вузького панцира" інди-відуальної приватної капіталістичної власності та необхідно скидає його, змінюючи на більш просторі розміри корпоративної приватної власності. У XIX ст. ця суперечність зумовила централізацію капіталів: приватна власність трансформувалася в акціонерну. Технічному і науковому прогресові рамки індивіду-ального капіталу виявилися тісними. Капітал дістав не індивідуального, а колектив-ного власника з новими методами корпоративного планового управління в межах корпорацій. Але мотив руху акціонерного капіталу залишається колишнім - приват-ний інтерес кооперованого капіталіста, що не зняло вихідної суперечності. Приватна власність почала еволюціонувати, насичуючись змістом, нерідко про-тилежним її вихідній сутності. Досі не з'ясовано питання про те, до якої власності -приватної чи колективної - слід відносити акціонерну, оскільки не з'ясовано достат-ньою мірою природу корпоративної власності. Відбувається своєрідна мутація приватної власності, в ході якої вона набирає рис, протилежних своїй вихідній сутності; господар віддаляється від виробництва, отже, згасає сила приватної мотивації праці; розширюється поле планомірної орга-нізації виробництва в рамках корпорацій; принципи розподілу продукту ще більшою мірою відриваються від принципів виробництва. Корпоративна власність створила економічну основу для інтеграції господар-ської діяльності на власному капіталістичному базисі та привела, як уже зазначало-ся, до формування світового ринку. На початок XX ст. усуспільнення виробництва в розвинутих країнах вийшло на новий, якісно вищий, глобальний рівень - утворилася світова система господар-ства. Головні риси світового господарства того часу охарактеризував В. Ленін: кон-центрація виробництва і утворення монополій, які відігравали провідну роль в еко-номіці; нова роль банків, поворот до панування фінансового капіталу; вивезення капі-талу як типове явище світового господарства; поділ світу між монополістичними со-юзами; поділ світу між великими державами Ленин В.И. Избранные произведения. В 3-хт.Т. 1. М., Политвидав, 1978, с. 646-707. . Новітня історія свідчить, що надалі ці відзначені на початку століття тенденції набули інтенсивного розвитку. Підтверджен-ням тому можуть слугувати "хвилі" монополізації економіки і злиттів компаній у 20-і, 30-і та 60-і роки XX ст. Переддень і початок XXI ст. також ознаменувалися безпреце-дентними злиттями найбільших компаній, які відіграють провідну роль у світовій еко-номіці. Наприклад, в аерокосмічній промисловості "Боїнг" поглинув "Локхід", у нафто-очищенні - відповідно, "Екссон" - "Мобіл", а "Шеврон" - "Тексако", в автомобілебуду-ванні-"Даймлер-Бенц"-"Крайслер". У банківській сфері, завдяки злиттю "Дж. П. Мор-ган" і "Чейз Манхеттен", провідну позицію зайняв комерційний банк "Дж. П. Морган -Чейз". Посилюється монополізація і на світовому фондовому ринку. Звертає на себе увагу факт американізації процесу інтернаціоналізації та глобалізації в сучасних умо-вах. Зокрема, після певного послаблення в 70-і роки XX ст. ролі США у світовій фінан-совій системі на рубежі століть відбувається відновлення їх позицій, і в першу чергуза рахунок зміцнення комерційних банків. Серед 40 найбільших світових банків налічувалися 22 япон-ських, 16 європейських і лише 1 американський. У 1996 р. американський "Сity Group Соrр." (активи - 333,8 млрд. дол.) піднявся на 16-е місце. Тепер серед 40 банків, які лідирують у світі, - 5 американських, 17 японських і 28 європейських. Уже в 2000 р. на 1 -е місце серед найбільших банків світу виходить американський " Сitygroup Ing." (902,2 млрд. дол.). Усього в зазначеній групі світових банків уже 6 аме-риканських, тільки 10 японських і колишня кількість європейських Хохлов М. Глобалізація економіки в ракурсі еволюції відносин власності // Економіка України. – 2004. - №2. – с70.. Таким чином, і в цій важливій сфері світогосподарських зв'язків американські монополії відновили своє лідерство. У цілому протягом усього XX ст., коли домінуюче становище зайняли потужні ТНК як найвища форма приватної корпоративної власності, активно розгортався про-цес інтернаціоналізації ринків товарів, капіталів і робочої сили, сформувалися відповідні виробнича і фінансова інфраструктури. Виникли міжнародні економічні союзи, було створено міжнародні організації. Отже, можна зробити висновок, що інтеграційні економічні процеси - це закономірний результат суспільного розвитку під впливом неминучого вдосконалення науково-тех-нічної бази виробництва і його організаційних форм. Злиття окремих економічних утво-рень, відособлених регіональними або державними кордонами, в єдину інтегровану систему можна визначити як технологічну істину суспільного прогресу, яка виражається в усуспільненні виробництва у світовому масштабі. Однак, як і на попередніх стадіях усуспільнення виробництва, процес глобалі-зації входить у суперечність з відносинами приватної капіталістичної власності, які -незважаючи на драматичні результати еволюції відносин власності - зберігають пріо-ритет приватного інтересу. Підпорядкування процесу усуспільнення виробництва, який набув світового мас-штабу, приватним інтересам найбільших монополій, що видаються на міжнародній арені за інтереси держав, породило особливо гострі суперечності минулого століття, що виразилися у глибоких кризах, кривавих війнах, революціях і розколі світової сис-теми. Джерела цих суперечностей не залишилися в минулому, не зникли з ліквіда-цією соціалістичного ладу і розпадом СРСР - вони у своїй істотній частині "транспор-товані" до XXI ст., яке настало. І сьогодні, з одного боку, ми спостерігаємо процес усуспільнення виробництва у глобальному масштабі як результат сучасного НТП. Він розвивається і розширює свої масштаби з силою природного закону, який спря-мовує рух людського суспільства в позитивному напрямі. Таким чином, можна зробити два висновки. По-перше, економічна інтеграція є природний результат прояву глибинних властивостей ринкового господарства, розвитку його суперечностей, і нове полягає не у глобалізації економічних процесів як такій, а в монополізації глобалізації однією з найрозвинутіших країн, що веде до посилення нерівності у світі, до загострення суперечностей. По-друге, слід виділяти два аспекти глобалізації: власне глобалізацію як про-цес усуспільнення виробництва у світовому масштабі на основі сучасного НТП і новітніх інформаційних технологій розвитку світогосподарських зв'язків і соціаль-но-економічну форму глобалізації, в якій вона виступає у наші дні, як і раніше, несучи в собі природу приватновласницьких відносин, зведених до світового масш-табу. Саме соціально-економічна форма глобалізації не відповідає сучасному рівню усуспільнення виробництва, і в цій невідповідності криється коріння сучасних найгостріших суперечностей інтеграції. Економічна інтеграція створює умови для прискорення інтернаціоналізації виробництва країн - учасниць цього процесу, вирівнювання їх основних соціально-економічних параметрів. Схематично процеси, що ведуть до економічної інтеграції, можна виразити наступної взаємозалежної (зі зворотним зв'язком) ланцюжком: розвиток продуктивних сил <-> міжнародний поділ праці <-> інтернаціоналізація виробництва й капіталу <-> економічна інтеграція. На економічну інтеграцію істотно впливають два фактори: науково-технічний прогрес і транснаціональні корпорації. Накопичений досвід розвитку інтеграційних процесів у світовому господарстві свідчить про необхідність проходження чотирьох етапів у становленні й розвитку економічної інтеграції: 1. Утворення зони вільної торгівлі зі скасуванням митних тарифів й інших обмежень між країнами-учасницями. На цій стадії країни-учасниці скасовують взаємні торговельні бар'єри, але зберігають повну свободу дій в економічних зв'язках із третіми країнами. Наприклад, право на скасування або введення нових митних тарифів, або інших обмежень, право на укладання торгово-економічних договорів, угод, альянсів. Внаслідок цього між країнами зберігаються митні кордони й пости, що контролюють походження товарів, що перетинають їхні державні кордони й, відповідно, що перешкоджають пільговому ввозу товарів із третіх країн. Класичним прикладом такої зони вільної торгівлі вважається Європейська асоціація вільної торгівлі, що існує з 1960 року. 2. Утворення митного союзу із установленням єдиних тарифів у торгівлі й у русі робочої сили й капіталу. На цьому рівні інтеграції держави не тільки усувають взаємні торговельні бар'єри, але й засновують єдину систему зовнішніх торговельних бар'єрів і загальних мит стосовно третіх країн. При цьому митні служби на внутрішніх границях скасовуються, а їхні функції передаються відповідним службам на зовнішніх границях. Виникає єдиний митний простір, обмежене межами вхідних у нього держав. Утворення зон преференційної та вільної торгівлі, мит-них союзів впливає на міждержавні відносини лише в сфе-рі обміну, тобто сприяє розвиткові торговельної інтеграції. Як відзначають фахівці, глибші форми міждержавної координації створюють умо-ви для інтеграції і у сфері інвестування й виробництва Moran T. Foreign Investment and Development. Washington (D.C.), 1998. – р. 45.. Прикладом такого утворення є Європейське економічне співтовариство, що переросло в Європейський Союз. 3. Виникнення економічного союзу, що представляє собою початкову фазу реальної економічної інтеграції. На цьому щаблі держави домовляються про вільне переміщення через національні границі не тільки товарів, але й всіх факторів виробництва, включаючи капітал, робочу силу, технології, інформацію. У результаті формується загальний ринковий простір, так званий загальний ринок. 4. Повна інтеграція з єдиною економічною політикою, загальною валютою й органами наднаціонального регулювання. Досягнення цього рівня інтеграції (політико-економічного союзу) припускає, що держави, що вступають у його, з урахуванням досягнутих результатів колишніх етапів інтеграції, домовляються про проведення спільної торговельної, а потім й у цілому економічної політики стосовно третіх країн, а також про уніфікацію систем регулювання економіки. Даний щабель інтеграції припускає узгодження зовнішньої політики країн-учасниць, що дає ще більш широкі можливості для взаємовигідного об'єднання сил і засобів в інтересах господарського розвитку всього союзу в цілому й кожній із країн-учасниць. Останні два етапи можуть містити в собі певні підетапи, зв'язані зі специфікою того або іншого інтеграційного угруповання. Більшість із існуючих у світі інтеграційних угруповань перебуває поки на стадії формальної інтеграції, тобто проходить перший і другий етап інтеграційного розвитку. Нову якість міжнародній мобільності факторів вироб-ництва надають процеси міжнародної регіональної еконо-мічної інтеграції, коли створюються умови для стирання відмінностей між економічними суб'єктами різних держав. Проблематика макроінтеграції досліджена у багатьох нау-кових працях вітчизняних і зарубіжних економістів Філіпенко А.С., Будкін В. С., Гальчинський А. С., Геєць В. М., Дудченко М. А. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть: Навч. посібник для студ. вищих навч. закладів. — К. : Либідь, 2002. — 470с.; Хасбулатов Р. И. Миpовая экономика / Моск. экон. акад. им. Г. В. Плеханова. — М.: ИHСАH, 1994. — 735 с. ; Філіпенко А.С. Економічний розвиток сучасної цивілізації: Навч. Посібник.-К.: ”Знання”, 2000. – 546 с.; Бэтлер А. Контуры мира в первой половине ХХI и чуть далее // МЭ И МО, 2002. - №1. – С.73 –80. . Глобалізація на макрорівні закономірно випливає з регіональної інтеграції, яка історично еволюціонує від зон вільної торгівлі до економічних союзів (Рис.1.1). Міжнародна економічна інтеграція розглядається (особливо в її західноєвропейському варіанті) як трьохрівнева модель. На мікрорівні, тобто на корпоративному рівні, коли окремі компанії вступають у прямі господарські зв'язки, розгортають інтеграційні процеси. На міждержавному рівні, коли цілеспрямована діяльність держави (колективн або однобічна) сприяє інтеграційним процесам переплетення праці й капіталу в межах тієї або іншої групи країн, забезпечує функціонування особливих інтеграційних інструментів. Рис.1.1. Еволюція регіональної інтеграції в напрямку до глобалізації Національний рівень, на якому країни-учасниці добровільно передають ряд політико-економічних функцій. Однак на сьогодні все більшої актуальності набуває транскордонне співробітництво, як особливий вид регіональної інтеграції. Особливого розвитку транскордонне співробітництво набуло в Європі. Поняття транскордонного співробітництва, як зазначає Максименко С., відбиває зміни, що відбулися протягом останніх десятиріч і продовжують відбуватися нині в поглядах політиків різних рангів, науковців і звичайних громадян на функції державних кордонів та роль місцевих громад у налагодженні тісної співпраці між ними по обидва боки кордону . Регіональна політика в країнах Європи. Уроки для України / Київ. центр Ін-ту Схід-Захід / Ред.: С. Максименко. — К.: Логос, 2000. — 170 с. – С.138. Розвиток транскордонного співробітництва тісно пов’язаний з інтеграційними процесами і з взятим, за словами Чижевського К. курсом Європи на стирання кордонів Czyzewski K. The idea of Border in the European Tradition // Regional Contact. – 1995. -№ - 10. Р. 120 (120-128).. Суттєвою ознакою транскордонного співробутництва є те, що воно охоплює не лише громади і органи влади регіоналньного рівня, а й як підкреслює Максименко С. – місцевого, адже існує чимало прикладів коли суб’єктами транскордонного співробітництва виступають муніципалітети, міста, селища. Регіональна політика в країнах Європи. Уроки для України / Київ. центр Ін-ту Схід-Захід / Ред.: С. Максименко. — К.: Логос, 2000. — 170 с. – С.143. В самому простому випадку транскордонне співробітництво є неформальним, характеризується відсутністю взаємних фінансових зобов’язань. Можливо і укладання певних угод між місцевими владами або громадами для розв’язання спільних задачч або проблем, але головною рисою такої найпростішої форми транскордонного співробітництва, є відсутність інституціоналізації Регіональна політика в країнах Європи. Уроки для України / Київ. центр Ін-ту Схід-Захід / Ред.: С. Максименко. — К.: Логос, 2000. — 170 с. – С.144., тобто воно проходить без створення спеціальних транскордонних структур, а просто має в своїй основі спільніть певних інтересів двох або кількох сторін. Більш організованою, інституціональною формою траскордонного співробітництва являються міжрегіональні асоціації. Така форма транскордонного співробітництва має значно ширші межі і більш загальний характер. Так Асоціація європейських прикордонних регіонів, утворена в 1971 р., виконує подвійну роль: являється радником Ради Європи, Європарламенту та Європейської комісії із питань, пов’язаних з проблемами розвитку прикордонних регіонів, і безпосередньо сприяє розвитку регіонів транскордонного співробітництва. Ще одна міжрегіональна асоціація, історію розвитку та причини невдач роботи якої детально висвітлює Зотті Дж., робоча співдружність Альп-Адріа, фактично була першою спробою організації інституціональної співпраці регіонів Західної, Центральної та Східної Європи. Zotti D. G. Problems and Prospects of Transfortier Co-operation. Alpa-Adria and Euro-Region “Istria” // Regional Contact. - 1995. – N10. P.-137-142. Починаючи з початку 60-х років в Європі розвиваються і такі спеціальні економічні утворення як Єврорегіони, які, на сьогоднішній момент є найбільш організованою формою транскордонного співробітництва. Першим таким транскордонним утворенням став єврорегіон “Регіо-Базеленіс” Петренко З. Прикордонні регіони як нова форма міжнародної інтеграції // Економіка України. – 200 С.66. і з того часу дана форма транскордонного співробітництва стає все більш популярною. Транскордонне співробітництво здійснює еволюційний шлях від неформального співробітництва, не обтяженого фінансовими зобов’язаннями до найвищої на сьогоднішній день організаційної форми – єврорегіонів Регіональна політика в країнах Європи. Уроки для України / Київ. центр Ін-ту Схід-Захід / Ред.: С. Максименко. — К.: Логос, 2000. — 170 с. (143-147). Найвищим етапом розвитку транскордонного співробітництва вважає Єврорегіони Зотті Дж., який вказує, що майбутнє саме за цими структурами . Zotti D. G. Problems and Prospects of Transfortier Co-operation. Alpa-Adria and Euro-Region “Istria” // Regional Contact. - 1995. – N10. P.-137-142. Хоча Клімчук Б. П., Луцишин П. В., Луцишин Н. П., Федонюк С. В., Мікула Н. вірно вказують, що на даний момент найбільш розвинуті і численні регіони транскордонного співробітництва в Європі сформувалися у напрямку північ-південь по лінії державних кордонів між Німеччиною, Нідерландами, Бельгією, Люксембургом, Францією та Італією Клімчук Б. П., Луцишин П. В., Луцишин Н. П., Федонюк С. В. Єврорегіон "Буг": зовнішньоекономічна діяльність Волинського суспільно- територіального комплексу / Б. П. Клімчук (ред.), П. В. Луцишин (ред.). — Луцьк : РВВ Волинського держ. ун-ту, 1998. — 204с. , з розпадом соціалістичного табору помітні і нові тенденції. На сьогодні можна говорити про формування ще як мінімум ще двох осей транскордонного співробітництва в Європі: Балтійсько-Адріатичної та Балтійсько-Чорноморської. Формування першої відбувається в рамках транскордонного співробітництва між регіонами Західноєвропейських країн (Німеччина, Австрія та Італія) з однієї сторони та регіонами постсоціалістичних країн (Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини та Словенії) з іншої. Формування другої безпосередньо зачіпає Україну, так як проходитиме по кордонах Польщі, Литви, Румунії, Болгарії, України, Білорусі, Словаччини та Угорщини. На мікрорівні інтеграція відбувається в двох напрямках – горизонтальному та вертикальному. За визначенням сучасного роcійського економіста під вертикальною інтеграцією розуміється встановлення інтеграційних зв’язків з підприємством-постачальником (інтеграція униз) або підприємством-споживачем (інтеграція угору). До вертикальної інтеграції відносять також інтеграцію у мережі підприємств, що спеціалізуються на збуті продукції. У цьому разі йдеться про зміцнення зв’язків між суміжними ланками технологічного та розподільчо-збутового ланцюгів (або ланцюгів додаткової вартості). Методами вертикальної інтеграції виступають: консолідація, угруповання, франчайзинг та цільова пролонгація Філіпенко А.С. Економічний розвиток сучасної цивілізації: Навч. Посібник.-К.: ”Знання”, 2000. – С.146. . Консолідація – це включення фірми, що інтегрується, до основної як підрозділу чи дочірнього підприємства (філії) – злиття або поглинання її основною фірмою. Консолідованою при цьому випадку називатиметься компанія, що здійснює самостійне виробництво більш як 50% продукції. Угруповання – це створення підприємств, що інтегруються, і основної компанії-інтегратора угруповання, пов’язаного чи взаємними відносинами власності (обмін акціями), чи взаємними управлінськими зв’язками (включення до складу ради директорів одного підприємства представників іншого), чи наданням різноманітних послуг (розробка технології, соціально-побутове забезпечення, інформаційно-рекламне обслуговування тощо). Франчайзинг – це надання компанії, що інтегрується, права користування торговою маркою, ноу-хау, матеріально-технічними ресурсами, що належать інтегратору. Цільова пролонгація – це досягнення інтеграції за рахунок свідомого продовження термінів угод про поставки (часом на шкоду ринковій кон’юнктурі) з метою формування довгострокових сталих інтеграційних зв’язків. Під горизонтальною інтеграцією розуміється встановлення інтеграційних зв’язків між підприємствами, що виробляють аналогічну продукцію. До форм горизонтальної інтеграції можна віднести: делегування функцій інтегратору – передання права вирішення низки питань, пов’язаних з інтеграційною діяльністю, основному інтегруючому підприємству; створення асоціацій, тобто органів координації та управління; створення консультативних органів при обмеженні повноважень кожного з підприємств, що інтегрується. У цих випадках деякі питання (скажімо, про ціни на продукцію) підприємства можуть вирішувати лише після затвердження у консультативному органі; створення загальних фінансових органів (банків, холдингів); взаємний обмін акціями або інша форма участі у взаємних прибутках Иванов Ю.В. Слияния, поглощения и разделение компаний: стратегия и тактика трансформации бизнеса. – М.: Альпина Паблишер, 2001. – 244 с.. Якщо брати досвід США, то у воєнні та перші повоєнні роки (1940-1947 рр.), позначені суттєвим зростанням економіки після десятирічного застою Великої Депресії (1930-1939 рр.), корпоративний ринок, як і у передкризовий період, активізував процес злиття фірм саме у напрямі горизонтальної інтеграції. Ідеї вертикальної інтеграції, виголошені Р.Коузом у статті 1937 р., ще не брались до уваги. Після цього впродовж майже 20 років завдяки прийняттю Конгресом США акта Сeller-Kefauver (1950 р.) федеральна влада та регулятивні органи обмежували злиття і поглинання підприємств з метою запобігання їх монополістичної концентрації. До того ж, сталий розвиток світової економіки 1950-60-х років не стимулював корпорації до порушення національного законодавства, і лише кризові явища напередодні валютно-фінансової кризи 1971 р. активізували пошук нових форм злиття конгломеративного типу. Нова хвиля горизонтальної та вертикальної інтеграції за принципами технологічного ланцюга відбулася вже у період «рейганоміки» 1980-х років, коли було знято чимало обмежень на ринку корпоративного контролю. Особливо ж посилився процес інтеграції після короткострокової кризи американської економіки 1990 і 1991 років. А вже з 1992 р. і майже до кінця тисячоліття відбувався інтенсивний процес злиття і поглинання ТНК фірм у різних країнах світу. Причому лідером такої глобалізації світової економіки стала практично уся індустрія США. Таким чином, Р.Коуз вирішив одну з найскладніших проблем реальної економіки ХХ ст. – пошуку оптимуму між «свідомим контролем» мікро- та макроекономіки і її ринковим регулюванням. І основним механізмом пошуку такого оптимуму став постійний облік трансакційних витрат, порівняно з внутрішньофірмовими витратами. При цьому головним ставав не державний контроль, а створення з боку держави умов, що давали можливість ринковому механізму самостійно вирішувати ті складні питання, які породжує сучасна людська цивілізація. Не менший вплив справили ідеї Р.Коуза і на розвиток теоретичної економічної думки. По суті, його «трансакційне господарство і економіка прав власності» поклали початок розвитку так званих «нової інституціональної економічної теорії» та «теорії еволюційної економіки», що тісно пов’язані з сучасною загальною інноваційною теорією циклів суспільного розвитку. Остання розвивається на стику міждисциплінарних досліджень, включаючи аналіз та прогнозування соціально-економічних циклів і криз. Висновки теорії трансакційних витрат через інституції ТНК можуть справляти (і вже справляють!) значний вплив на процеси інтернаціоналізації та глобалізації світового господарства, у тому числі на запобігання кризам у його функціонуванні. Тим самим вони сприяють його плавному еволюційному розвитку, який враховував би помилки та наслідки фінансово-економічних криз 1990-х років, що досить суттєво зачепили й країни СНД. 1.3. Модифікація інтеграційних моделей в умовах глобалізації Як справедливо зазначає Філіпченко А.С., Боринець С.Я., Вергун В.А., у сучасних умовах внаслідок прогресу науки й техніки географічні фактори більше не є перешкодою для розвитку міжнародних відносин. З'явилися всеохоплюючі засоби транспорту і зв'язку. Формування міжнародних продуктив-них сил і виробничих відносин веде до тіснішої економічної та політичної взаємозалежності держав. Будь-яке важливе політичне або економічне рішення, що приймається однією державою, торкається інтересів інших держав; події в од-ній точці земної кулі впливають на стан справ в інших ре-гіонах. Міжнародні економічні відносини: сучасні міжнародні економічні відносини/ Філіпенко А.С., Боринець С.Я., Вергун В.А. и др. -К.: Либідь, 1992. –С.193. Однак не можна повністю погодитися з вищевказаними авторами, які вказують, що на сучасному етапі внаслідок економічної інтернаціоналізації, відбува-ється поступова переорієнтація суспільного розвитку. Вони вказують, що за-мість конфронтаційного протистояння розгортаються про-цеси коеволюції соціальних систем, моделей зростання, об-міну інформацією, передавання досвіду, виявлення найбільш життєздатних, ефективних і прогресивних структур Міжнародні економічні відносини: сучасні міжнародні економічні відносини/ Філіпенко А.С., Боринець С.Я., Вергун В.А. и др. -К.: Либідь, 1992. –С.194.. Події останніх років: війни в Афганістані, Іраку більше вказують на те, що інтеграційні процеси відбуваються не в плані взаємопереплетіння різних економічних систем, а при домінуючій ролі західної моделі, особливо американської. На нашу думку більш адекватно інтернаціоналізацію економічних відносин на сучасному етапі описує модель „Центр-периферія”, на що звертає увагу Яремко Л.А. Яремко Л.А. Фінансова глобалізація і національна економіка // Фінанси України. – 2003. - №10.- С.49. Дана модель наголошує на наявній і навіть узаконеній нерівноправності економічних відносин країн-учасниць світового господарства, наданні їм характеру „домінування-залежність”. При цьому, як справедливо підкреслюють Бордо М., Ейчнгрін Б. та Ірвін Д. інтеграція національних економік і розвиток міжнародних ринків досягла настільки значного рівня, що все зростаюче зпочуття безпорадності урядів країн і націй щодо управління їхньої долею в глобальних ринків товарів, ресурсів, капіталу Bordo. M, Eichngreen B., Irvin D. // . -2003. -№ 7195. –Р.3.. При цьому Новицький В. слушно виділяє тенденцію до збільшення розриву між провідними, найбагатшими державами (сьогодні кажуть про "золотий мільярд" - населення цих країн) і найбіднішими держава-ми світу Новицький В. Національні інтереси України в контексті цивілізаційних детермінант і економічної глобалізації // Економіка України. – 2003. - №7.- С.15. . Причому дуже часто в останніх умови життя погіршувалися не тільки відносно (порівняно з умовами життя в найуспішніших країнах), але й абсо-лютно, що супроводжувалося поширенням жебрацтва, зростанням безробіття і навіть масовим голодуванням. Якщо у 1950 р. доход на душу населення в регіоні Тропічної Африки становив 11% рівня індустріальних держав, то вже на середину 90-х років - тільки 5% Звіт про світовий розвиток Світового банку реконструкції та розвитку. - К.. – 1994. -С. 12-13. . При цьому провідним краї-нам дістається 85% світового доходу, тоді як понад мільярд населення планети перебувають у злиднях . Крім того, внаслідок діяння механізмів нерівномірно-го перерозподілу інформаційних ресурсів і фактичної монополії провідних дер-жав на початку XXI ст. зазначені розриви тільки збільшуються. Таким чином на макрорівні інтеграційні процеси відбуваються в рамках моделі „центр-периферія”, причому, на нашу думку „центр” включає в себе трикутник „ЄС – Японія – США”.
1 2 3 4 5 Категория: Політологія \| Добавил: Aspirant (28.06.2014)
Просмотров: 1257 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: