Реферат на тему:Політологія як наука і навчальна дисципліна - Політологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Політологія як наука і навчальна дисципліна. ПЛАН 1. Політологія в системі суспільних наук. 2. Об'єкт і предмет політології. 3. Структура та функції політології. 4. Методологія політології. 5. Закони і категорії політології 1. Політологія в системі суспільних наук Політологія як наука вивчає політичне життя суспільства в його різноманітних виявах, заглиблюючись у таємниці політики і влади, закономірності діяльності політичної еліти, партій, лідерів, соціальних верств і народних мас. Вона сприяє виробленню світоглядних і ціннісних настанов, вмінню пов'язувати політичні знання із суспільно-політичною практикою. Народження політології зумовлене, насамперед, суспільними потребами в розробленні технологій управління і методик впливу на суспільну свідомість, у теоретичному обґрунтуванні цілей внутрішньої та зовнішньої політики, в оптимізації управлінських рішень за умов розширення обсягів діяльності та владних повноважень держави. Політичне життя є об'єктом вивчення багатьох суспільних наук, поза як у суспільстві кожна подія і кожен факт мають політичне забарвлення. Торкаючись інтересів людей, вони можуть бути відповідно інтерпретовані або мати політичні наслідки. З цієї точки зору суспільство в цілому є політичним. Як зауважив французький політолог Ж. Бюрдо, «реальність нейтральна, політичною ж є свідомість». Певна специфіка політики, а також і те, що всі види людської діяльності, усі суспільні явища пов'язані з політикою, зумовлюють політичний аспект усіх суспільних наук. Водночас є науки, основне завдання яких — дослідження політичного життя. Провідною серед них є політологія, яка являє собою галузь наукового знання, що вивчає політику, закономірності функціонування і розвитку політичної сфери суспільства та політичного життя в контексті виборювання, утримання контролю, реалізації та функціонування політичної влади в суспільстві. Політологія (грец. politika — державні й суспільні справи, logos — слово, поняття, вчення) — наука, об'єктом якої є політика і її відносини з особистістю та суспільством. Як відносно самостійна галузь знань вона сягає своїми витоками сивої давнини. Її розвиток тісно пов'язаний з розвитком філософських знань. Оскільки політика була інтегрована в суспільне буття, філософія як універсальна наука супроводжувала людину все життя, здійснюючи пошук оптимального політичного ладу. Знання про політику, які сформувала антична філософська думка, стали основою політичної філософії наступних епох. Античні мислителі започаткували вивчення політичної мови і політичного ораторства (Платон), дослідили такі політичні, соціальні, моральні цінності, як свобода, право, справедливість, добро та ін. У новітні часи розвивались узагальнюючі, універсальні концепції політики і влади, які отримали політичне, гуманістичне, фундаментально-соціологічне та економічне обґрунтування. Розвиток соціально-орієнтованого філософського знання триває дві з половиною тисячі років, однак ще на початку XX ст. статус політичної філософії, як і політології, не був остаточно визначений. Упродовж XX століття поняття політичної філософії та політології цілком прижилися, а в 50—60-х роках настав «бум» політико-філософських та політологічних досліджень. Політична філософія разом з іншими філософськими дисциплінами досліджує сутнісні засади політики в різноманітних виявах, її причини і наслідки, прагне їх виявити, усвідомити, пояснити. Філософія озброює політологію світоглядом, загальними методами пізнання й теорією мислення, розумінням змісту і соціальної зумовленості політичних явищ, досліджує загальні закони історичного розвитку та форми їх реалізації у діяльності людей, вивчає суспільство як цілісну систему. Створюючи загальну картину світу, філософія дає поштовх до предметних висновків у сфері науки про політику, які конкретизуються в політичній філософії. У пізнанні політичного життя істотна роль належить політичній історії (вивчення і фіксація політичного життя, особливостей його функціонування та розвитку в окремих країнах, з'ясування причинних зв'язків політичних явищ та ін.). Відомі французькі політологи Ж.-П. Кот і Ж. Муньє називають політичну теорію «кровною дочкою історії та права». Для розуміння сутності й функціонального призначення політичних явищ, інститутів важливо знати історію світових політичних вчень, яка досліджує виникнення і розвиток теоретичних знань про політику, владу, державу, право, демократію, генезис політичних категорій, їхній вплив на політичне життя. Історія сприяє використанню генетичних і функціонально-генетичних пояснень під час дослідження політичних подій та явищ, а це важливо для політології.Особливого значення у вивченні політичного життя суспільства набуває політична економія, оскільки без неї не можна зрозуміти природи соціальних суб'єктів, громадянського суспільства. До того ж розвиток різних форм власності, який веде до подальшої диференціації соціальних і політичних інтересів у суспільстві, істотно впливає на характер політичної діяльності, формування наукових уявлень про неї. Предметом аналізу економії є процеси виробництва, розподілу та обміну матеріальних благ. Ці процеси розглядаються в контексті втручання держави до економічної сфери суспільства (реалізацією економічної, суспільної, соціальної політики). Соціологія політики як суспільна наука вивчає соціальні інститути, організації як засоби діяльності соціальних суб'єктів, а отже, закономірно, що політологія використовує результати й методи соціологічного пізнання, характеристики різних соціальних груп. Соціологія постачає науці про політику дані стосовно функціонування суспільства як цілого, а також груп, які входять до нього, і суспільних (політичних) відносин між ними. Надзвичайно важливими є методологічні розробки соціології, що стосуються емпіричних досліджень і насамперед опитувань громадської думки. У вивченні політичного життя суспільства важлива роль належить юридичній науці як системі знань про державу і право, про об'єктивні закономірності їх виникнення і розвитку. Юридична наука розробила понятійний апарат, який активно використовує політологія (держава, демократія, державна влада, право, законність, політичний режим тощо), оскільки рівень розвитку правових норм регуляції суспільного життя є водночас і показником якісного стану розвитку суспільства. За правовими актами минулих епох можна досліджувати характер суспільно-політичних відносин, соціальних настанов і т. ін. Політична психологія досліджує соціально-психологічні компоненти політичного життя суспільства, що формуються на рівні політичної свідомості націй, станів, соціальних груп, урядів, окремих особистостей. Особливого значення набувають ці дослідження під час вивчення громадської думки, політичної соціалізації, конфліктів, електоральної поведінки і т. ін. Політична географія вивчає територіальні аспекти політичного життя суспільства, що розглядається як сукупність багатьох явищ, процесів, суспільних інститутів. Політична антропологія (етнодержавознавство), яка своїм предметом мала інститути управління та їх практичні функції в етнічних співтовариствах, зокрема у примітивних суспільствах і таких, що розвиваються. Завдяки таким дослідженням стає можливим порівнювати різні політичні системи, виокремлюючи етнічні чинники, які визначають політичну поведінку людей. Формальні науки не вносять до політології предметного змісту, проте, такі науки, як теорія систем, кібернетика, статистика, логіка, методологія дають політології форму, кількісне вимірювання і т. ін. Вони сприяють цілісному і динамічному розумінню явищ, аналізу умов, а також процесів втілення ідей і концепцій у практику (праксеологія) Практично всі суспільні науки подають матеріал для аналізу політичних подій і явищ, усебічно висвітлюють різноманітні аспекти політичного життя суспільства, даючи політології свій інструментарій і результати досліджень. Останнім часом наука про політику перетинається також з науками природничими (біологією, екологією та ін.), що розширює сферу застосування як зазначених наук, так і політології. Незважаючи на те, що науки про суспільство висвітлюють різні аспекти політичного життя, демократичний суспільний розвиток виявив потребу в науці, яка б критично осмислювала існуючі політичні системи, режими, механізми реалізації політичної влади, участь соціальних спільнот у політичному процесі, політичні ситуації тощо. За тоталітарного режиму, коли роль суспільних наук зводилася здебільшого до коментування і виправдання існуючих порядків, не було необхідності в розвитку політології. Істотним чинником активізації став вихід мільйонів людей на арену політичного життя, зростання взаємозалежності й суперечливості сучасного суспільства, становлення молодих незалежних держав. За цих умов посилюється взаємодія політичних процесів і політичних систем різних країн, що дає змогу бачити не тільки їх відмінність, а й схожість. Політична наука розвивається в тісному зв'язку з іншими соціальними науками і залишиться творчою галуззю знання лише у тому випадку, якщо збереже таку відкритість у майбутньому. І хоча в кожній країні політологія, поряд із іншими суспільними науками, "прив'язана" до національної специфіки, проте буде штучним протиставлення світовому вченню про політику виділення окремої науки – української політології, адже це свідоме відокремлення від світового політичного процесу. 2. Об'єкт і предмет політологіїЗгідно із вище викладеним розумінням політичної науки, основним об'єктом дослідження політології є політична сфера, яку вивчають і аналізують у поєднанні з особливостями її функціонування і розвитку та зв'язками з економічною, соціальною й духовною сферами суспільства. Отож, об'єктом політології є все те, що відноситься до прояву політичного: – політична сфера, особливості її функціонування і розвитку; – політична дійсність, політичне життя особи й суспільства, політичні відносини; – політичні ідеї, теорії і доктрини, проблеми, події, прогнози, технології політичних процесів. Щодо визначення предмета політології існують різні погляди. Деякі зарубіжні вчені визначають політологію як науку «про авторитетну, легітимізовану, консенсусну владу», тобто владу, що має підтримку суспільства, сприймається ним як обов'язкова, хоч і спирається на примус. В американській енциклопедії політологію визначено як науку про характер і функції держави й уряду, через які держава здійснює владу. Вчені з пострадянських країн також по-різному визначають політологію: як науку про систему закономірних взаємозв'язків соціальних суб'єктів з політичною владою, боротьбу за політичну владу; як сутність, форми й методи політичного владарювання; політичну культуру тощо. Деякі політологи предметом політології вважають вивчення політичних систем як сукупності владних інститутів, а також політичної влади як основи функціонування й розвитку політичних систем. Так, російські політологи Ф. Бурлацький і Г. Шахназаров вважають, що в центрі уваги політології перебувають проблеми політичної влади, її природи і сутності, змісту та механізму здійснення. Однак, на відміну від інших наук, що досліджують ці проблеми, політологія вивчає спосіб організації та здійснення влади. Такий підхід звужує предметне поле політології. На думку російського політолога В. Мшвенієрадзе, предметом політичної науки є вивчення об'єктивних закономірностей світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання полягає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними процесами. Політична наука аналізує структуру державної влади, функціонування політичних інститутів, їх відносини з політичними ідеями і теоріями в різних політичних системах, політичну культуру, взаємозв'язок політики з економікою, з іншими формами суспільної свідомості та діяльності. Останнім часом значного поширення набув системний підхід до визначення предметного поля політології. Згідно з ним її метою є дослідження тенденцій і законів структури, функціонування та розвитку політичного життя соціальних спільнот, залучення їх до діяльності з реалізації політичної влади та політичних інтересів (Ю. Шпак, Ж. Тощенко, В. Бабкін). Виходячи з цього, предметом політології, як раціонального відображення політики, є закономірності політичного життя в усіх його виявах: зміст, структура і функції, місце і роль політичної системи в його розвитку та функціонуванні, у здійсненні політичної влади. Загалом сукупність проблем, досліджуваних політологією, можна поділити на три великих розділи: 1. Соціально-філософське та ідейно-теоретичне підґрунтя політики, системоорганізуючі ознаки й характеристики політичної системи, політичні парадигми, що відповідають конкретно-історичному періоду. 2. Політичні системи та політичні культури, політичні режими, їх порівняльні характеристики, еволюція світових політико-ідеологічних доктрин. 3. Політичні інститути, політичні процеси, політична діяльність і політична поведінка. Предметом політології є певна система знань про політичний об'єкт, а саме: - історико-політичні вчення; - закономірності становлення, функціонування, зміна політичної влади; - джерела, рушійні сили політичного життя суспільства; - сутність, природа, тенденції розвитку, механізми прояву політичного; - конкретні прояви, процеси, відносини політичної дійсності, які вивчаються політологами; - політичні інститути (конституції, центральний уряд, регіональне, місцеве управління, адміністрація та ін.); - політичні партії, групи об'єднання, участь громадян в політиці, громадська думка; - міжнародні відносини. Сюди відносять також такі феномени, як: політична культура, ідеологія, політичні еліти, політичні партії та громадсько-політичні організації, рухи, владні відносини, держава, політична система, політична діяльність, політична поведінка, політичне лідерство, громадська думка й засоби масової інформації в політичному процесі, конфліктологія, етнодержавознавство тощо. 3. Структура та функції політології Структура політології як науки охоплює: 1. Загальну політологію, що вивчає історію і теорію політики, виробляє загальні теоретичні й методологічні основи її пізнання.2. Теорію політичних систем та їх елементів, механізмів функціонування політичної влади, що досліджує проблеми утворення й функціонування держав, партій, суспільно-політичних організацій, політичних режимів шляхом вивчення конституційних та адміністративних питань, економічних та соціальних функцій управління, аналізу політичних інститутів, відносин між суб'єктами політики, політичної культури та комунікації і т. ін. 3. Теорію соціального управління, що вивчає форми й методи управління соціально-політичними, соціально-економічними, адміністративно-правовими та соціально-психологічними процесами, досліджує проблеми участі в політиці. 4. Теорію політичної ідеології, що досліджує роль і функції ідеології в системі політичної влади, історію та розвиток політичних теорій, концепцій, доктрин, особливості їх реалізації та існування в різних суспільствах. 5. Теорію міжнародних відносин, предметом якої є система міжнародних відносин, проблеми національної та світової політики, мирного співіснування держав з різним соціальним устроєм. Її складовими є геополітика, зовнішня політика, міжнародне право, діяльність міжнародних і міждержавних організацій. 6. Практичну політологію, яка здійснює прикладні та порівняльні дослідження в контексті конкретних політичних технологій, специфіку політичного маркетингу та менеджменту в різних суспільно-історичних умовах, проблеми прийняття оптимальних управлінських рішень та ефективності їх реалізації. Структура політології має свою внутрішню логіку й охоплює теоретичні та практичні основи: знання про закономірності функціонування й розвитку політичної діяльності в межах політичних відносин; знання про політичну систему як механізм організації та здійснення влади, про теорію міжнародної політики. На думку Ф. Бурлацького й Г. Шахназарова, структуру політології становлять: теорія політики і політичних систем, міжнародні відносини і світова політика, управління соціальними процесами, політична ідеологія, історія політичних учень. До спеціальних політичних наук відносять політичну географію, політичну психологію, політичну історію, політичну антропологію, політичну семантику, політичну етнографію та ін. Власне політична наука і політологія як навчальна дисципліна мають суттєві відмінності. Політична наука як самостійна сфера знань виникає на рубежі Середньовіччя та Нового часу, коли мислителі почали пояснювати політичні процеси за допомогою "земних", а не релігійно-міфологічних аргументів. Основи наукової політичної теорії закладають Н. Макіавеллі, Ж. Боден, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш-Л.Монтеск'є, Дж. Віко та ін. У цей час спеціальна галузь знань про політику іменується по-різному - політичне мистецтво, політичне вчення тощо. Політична наука охоплює всю сукупність знань з цього предмета. Політологія як самостійна навчальна дисципліна почала формуватися в другій половині XIX ст. Процес остаточного її становлення завершився на Міжнародному колоквіумі з політичних наук ( Париж, 1948 p.), який був організований ЮНЕСКО, і де було визначено зміст предмета цієї науки та рекомендовано включити курс політології для вивчення в системі вищої освіти як загальнообов'язкової дисципліни, а також створено Міжнародну асоціацію політичної науки, метою якої є інтеграція дослідницьких зусиль вчених різних країн, обмін інформацією та підвищення практичної ефективності рекомендацій політичної науки. Отже, як навчальна дисципліна політологія вивчає частину загальнотеоретичного й прикладного матеріалу і дає знання про: - об'єкт, предмет та функції політології; - розвиток світової та вітчизняної політичної думки; - динаміку розвитку політичного життя; - політичні процеси, події та проблеми; - взаємодію політичних інтересів, відносин і діяльності; - розвиток політичних інститутів, норм, свідомості та політичної культури; - об'єкти та суб'єкти політичних процесів; - роль людини в політичному житті сучасного світу; - теорію влади та владних відносин; - політичну систему суспільства; електоральну поведінку; - роль і місце демократії в політичному житті суспільства як способу й умови діалогу, гласного обговорення проблем, взаємного врахування суперечливих інтересів, претензій і переконань суб'єктів політичного процесу; - світовий політичний процес. Поділ політології на теоретичну і практичну(прикладну), який набув широкого вжитку в науці, є доволі штучним, оскільки власне політична наука має яскравий практичний характер, що і визначає її провідні позиції серед суспільних наук. Краще зрозуміти прикладний характер науки про політику допоможе з'ясування основних функцій політології у суспільстві: 1. Теоретико-пізнавальна (тлумачення, інтерпритації), яка передбачає вивчення, систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Теоретичні знання є найбільш досконалою формою обґрунтування практичної політичної діяльності.2. Методологічна (інструментальна, технологічна), яка охоплює способи, методи й принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації надбаних знань. 3. Світоглядна, яка зумовлює утвердження цінностей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб'єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів. Вивчення політології дає змогу зрозуміти, чиї інтереси представляють певні партії, суспільні групи, їхні лідери та державні структури. Ця функція впливає на вміння оцінювати політичні події у зв'язку з конкретними історичними умовами. 4. Описова (дескриптивна), яка досліджує політичну реальність, зіставляючи її з уже існуючими соціально-політичними стандартами і є своєрідним відображенням дійсності. 5. Виховна (освітня), реалізуючи яку найважливіші надбання політичної теорії й практики стають доступними широкому загалу, роблять участь народних мас у політиці свідомою і ефективною. 6. Прогностична (передбачення) функція. Полягає в передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Це необхідно для вироблення механізму раціональної організації політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади, особливо таких її компонентів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус тощо. У нинішніх умовах зростає роль прогнозування політичної поведінки соціальних суб'єктів у різних регіонах країни, наслідків здійснюваних політичних акцій. Процес прогнозування спирається на пізнання об'єктивних законів суспільно-політичного розвитку, політичних інтересів, потреб, стимулів. При цьому беруться до уваги співвідношення політичних сил у суспільстві, їх взаємодія, стан політичної свідомості й культури, національні традиції. Її результатом є гіпотези – прогнози, що спираються на з'ясування тенденцій розвитку даного політичного явища та загальні закономірності соціального процесу. 7. Інтегруюча (ідеологічна, програмова) функція. Виявляється у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. Важливим компонентом у реалізації цієї функції є ідеологія, що охоплює політичні цінності, соціально-політичні ідеали, через які політична наука впливає на політичні процеси, сприяє розвитку політичної соціалізації, політичної культури, національної самосвідомості. Вона спрямована на розробку стратегії та напрямків розвитку суспільства, його політичних інститутів, суспільних структур і політичних процесів. 8. Прикладна (управлінська) функція. Передбачає вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної організації політичних процесів. Вона забезпечує вивчення ефективності політичних рішень, стану .суспільної думки, ставлення громадськості до політичних структур, інститутів і норм. Орієнтована на безпосереднє вирішення проблем, пов'язаних з формуванням знань про принципи й методи практичного регулювання політичних процесів і виконання конкретних завдань. Політика за своєю природою – діяльнісна, тому всі функції політології, їх якість можна виявити і визначити лише виходячи з характеру політичної діяльності суб'єктів Політологія сприяє виробленню правильних орієнтирів у бурхливих політичних потоках, досягненню розумного компромісу між загальнолюдськими, регіонально-національними, локально-груповими та особистими інтересами, запобіганню дезінтеграції суспільства. У цьому реалізується роль політології, яка надає політиці якостей науки і мистецтва. Отже, політологія як наука і як навчальна дисципліна має загальний характер, свій предмет, універсальні та специфічні закони розвитку та виконує ряд важливих функцій. 4. Методологія політології Політологія, як і будь-яка наука, має загальні й специфічні методи дослідження, прийоми, підходи. Зарубіжна політологія застосовує нормативно-онтологічний і емпірико-аналітичний підходи до аналізу політичних явищ. Політика оголошується «сферою вибору, а не необхідності». Поряд із цим застосовуються психологічні та інституційні підходи. Поширений біхевіористський метод, пов'язаний з вивченням політичної поведінки особи і соціальних груп, перевіркою цих досліджень досвідом. Важливим засобом у методологічному арсеналі політології є діалектичний метод. Останнім часом поряд з діалектичним методом у політологічних дослідженнях набуває поширення синергетичний метод (грец. sinergetikos — спільний, узгоджено діючий), який передбачає багатоваріантність, альтернативність вибору шляхів суспільно-політичного розвитку. Метод – це спосіб, шлях дослідження або пізнання, підхід, інструмент, яким користується певна наука для дослідження закономірностей і категорій, що становлять її предмет. У залежності від конкретної мети, виділяють різні методи політичних досліджень: 1. Історичний. Полягає у вивченні політичних процесів, явищ, політичних систем в історичному плані з точки зору їх історичного взаємозв'язку та розвитку.2. Соціологічний. Передбачає з'ясування впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, ідеології і культури. 3. Інституціональний. Вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність (держави, партій, рухів, об'єднань громадян тощо). 4. Емпіричний (прикладний). Досліджує політичну дійсність шляхом використання статистики, насамперед електоральної, спостереження політичних подій, експерименту, сфокусованого групового інтерв'ю, аналізу документів, анкетування і т.д. 5. Системний. Забезпечує цілісне сприйняття об'єкта дослідження і всебічний аналіз зв'язків між окремими його елементами в межах цілого. Розглядає політику як цілісну, складно організовану систему, як саморегульований механізм. 6. Структурно-функціональний. Передбачає розчленування політичного явища на складові частини з подальшим аналізом вивчення їх ролі для суспільства, соціальних змін індивідів. Аналіз взаємозв'язків між рівнем економічного розвитку і політичним устроєм, між ступенем урбанізації населення та його політичною активністю, між кількістю партій і їх впливом на виборчу систему. 7. Соціально-психологічний (біхевіористський). Орієнтує на вивчення поведінки груп, класів, мас і особистостей, що виконують будь-яку політичну діяльність, спрямовану на досягнення тієї чи іншої політичної мети. Орієнтує на вивчення суб'єктивних механізмів, психологічних мотивацій політичної поведінки. Передбачає застосування в політиці методів, які використовуються в природничих науках, а також у соціології. 8. Політичного моделювання. Припускає оперативну оцінку передбачуваного розвитку політичних подій, на основі яких можна прийняти ефективні рішення. 9. Порівняльний. Передбачає співставлення однотипних політичних явищ, наприклад політичних систем, партій, електоратів, з метою виявлення їх загальних рис і специфіки, винайдення найбільш ефективних форм політичної організації чи оптимальних шляхів вирішення завдання. 10. Антропологічний. Вивчення зумовленості політики не соціальними чинниками, а природою людського роду у виявленні біологічних та інших чинників поведінки. 11. Нормативно-ціннісний. Орієнтує на розробку ідеалу політичного устрою, в основі якого – загальне благо, справедливість, повага людської гідності, а також визначає шляхи його практичного втілення. Дозволяє виявити значення для суспільства конкретних політичних процесів, їх ролі у здійсненні загальних й індивідуальних інтересів людей, осіб. Окрім вищезгаданих загальнофілософських методів дослідження політичних об'єктів, політологи у своїх дослідженнях використовують такі загальнонаукові методи як: - аналіз і синтез; - індукція і дедукція; - моделювання; - формалізація; - ідеалізація; - узагальнення та ін. У вивченні політичних процесів застосовують такі основні методологічні принципи: об'єктивність, історизм і соціальний підхід. 1. Принцип об'єктивності. Орієнтує на вивчення об'єктивних закономірностей, які визначають процеси політичного розвитку. Кожне явище розглядають як багатогранне й суперечливе. Об'єктивність наукових висновків базується на доказовості наукових фактів. 2. Принцип історизму. Передбачає розгляд фактів і політичних явищ у конкретно-історичних обставинах, у взаємозв'язку та взаємозумовленості, з урахуванням розстановки та політичної орієнтації соціальних, національних груп, верств, громадських організацій. Оцінюючи політичні системи, важливо брати до уваги генезис, зміст їх компонентів, еволюцію і тенденції розвитку. 3. Принцип соціального підходу. Застосовується для подолання вульгарного соціологізму, міфологізації політичної реальності, протиставлення загальнолюдських, національних і класових ідеалів та цінностей. Соціальний підхід має особливо важливе значення, коли оцінюють програми, реальну політичну діяльність партій, лідерів, їх роль у політичному розвитку суспільства. При цьому беруть до уваги характер соціальних і класових інтересів, співвідношення соціально-класових сил у політичній боротьбі. Соціальний аналіз дає змогу зіставити класові інтереси із загальнолюдськими, оцінити вплив класових сил і партій на розвиток політичних процесів, їх відповідність інтересам народу й світового співтовариства в цілому. На сучасному етапі політологія пішла шляхом використання синергетики, об'єднання методологічних підходів, одночасного використання різних методів дослідження. 5. Закони і категорії політології Закони і категорії політології, як і будь-якої суспільствознавчої дисципліни, є науковими узагальненнями. Закономірне в політичному житті виявляється через діяльність суб'єктів політики та їх взаємодію. Закони політології виражають суть політичних явищ та суттєвий, необхідний, об'єктивний і регулярний зв'язок між ними. Закони політології : - Закони структури. Визначають спосіб організації політичних систем, їх внутрішню визначеність і взаємообумовленість- Закони функціонування. Це суттєві необхідні зразки взаємодії між політичними суб'єктами в процесі їх зміни в часі. - Закони розвитку. Це закони переходу від одного порядку взаємовідносин в системі до іншого, від одного стану структури до іншого. Категорії політології в узагальненій формі виражають основний зміст та ознаки політичних явищ і виступають результатом пізнання політичної сфери соціального життя. Зміст об'єкта й предмета політології знаходить відображення в системі категорій і понять. Категорії політології: Політика, політичні інтереси, політичні цінності, політична боротьба, політична влада, політичний режим, політична демократія, свобода, політична свідомість, політична ідеологія, політична культура, державний лад, політичний інститут, держава, політична система, політична організація, суб'єкт політики, політичні відносини, політична думка, політична діяльність, політичне рішення, політичний процес, політичний конфлікт, політичне лідерство, політична соціалізація та ін. Крім того, в політології широко використовуються поняття і категорії суміжних з нею наукових дисциплін. Отже, в сучасній світовій політичній науці виокремлюють загальні функції політики, які виступають у цивілізованому суспільстві на перше місце (підтримка суспільного порядку, гарантії свободи й гідності громадян, уникнення конфліктів, забезпечення соціальної злагоди). Це зумовлює мету й завдання політичної освіти як складової формування політичної свідомості та культури громадян, їх ціннісних орієнтацій та настанов. Політична освіта спрямована на надання політиці гуманістичного характеру, отримання виявів у політичній діяльності его-центричності, нетерпимості, ідеологізації, раціоналізму. Розв'язанню цих завдань і покликана сприяти сучасна політична наука. Література: 1. Бебик В. M. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. – К., 2000. 2. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. – К.,1997. 3. Бодуен Ж. Вступ до політології. – К., 1995. 4. Брегеда А. Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. – К., 1999. 5. Базар І. M. Політична етнологія як наука : історія, теорія, методологія, праксеологія.- К., 1994. 6. Гаєвський Б. Українська політологія. – К., 1995. 7. Гаєвський Б. Філософія політики. – К., 1993. 8. Гальчинський А. Кінець тоталітарного соціалізму, а що далі ? – К., 1996. 9. Гелей С., Рутар С. Основи політології. -Львів, 1996. 10. Гелей С.Д., Рутар С.М. Основи політології. Навч. посібник. – К., 1999. 11. Пірен M.I. Етнополітика. – К., 1997. 12. Потульницький В. Історія української політології. – К., 1992.
1 2 3 4 5 Категория: Політологія \| Добавил: Aspirant (29.06.2014)
Просмотров: 532 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: