Реферат на тему: Політологія як наука - Політологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Політологія як наука. ЗМІСТ. ВСТУП СУТНІСТЬ ПОЛІТИЧНОГО ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКА. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ. ВИСНОВОК ДОДАТКИ. 1.ВСТУП. Протягом останнього десятиріччя відбувається процес становлення політології – нової для нашого суспільства наукової та навчальної дисципліни. Актуалізація політичного знання необхідна сьогодні як умова і чинник розгортання нових тенденцій в сучасному українському суспільстві, так і органічна частина гуманітарної освіти. І це закономірно. Так завжди буває там і тоді, де і коли будь-який суспільний організм набуває трансформаційних процесів, змінює одні, багато в чому застарілі, а тому неефективні духовно-культурні, державницько-політичні та соціально-економічні засади власного функціонування і створює інші, такі, що відповідають вимогам часу. Саме такі процеси переживає сучасний український соціум. Відродження нації – так охарактеризував основну тенденцію розгортання українства на початку минулого століття Володимир Винниченко. Відродження нації – так можна охарактеризувати основний зміст процесів, які проходять в Україні і сьогодні, на початку ХХІ століття. Україна стала на шлях державної незалежності, самоусвідомлення і самореалізації як окремої цілісності. Історія ж свідчить, що досягнення цієї мети неможливе політичної, державницької нації, без формування серед громадян відповідної політичної культури. Однак історія говорить про те, що створення твердого державницького ґрунту у суспільстві – це тривалий і досить важкий шлях. Перетворення „населення” в народ, націю в будь-який країні вимагало від неї значних зусиль, поступовості в досягненні мети, послідовності і наполегливості. З іншого боку, сучасні перехідні суспільства неминуче відчувають потребу в точних, не обтяжених ідеологічним тлом, знаннях про сутність політичного, механізм його розгортання, форми і методи організаційно-управлінської діяльності держави та інших суб’єктів політичного життя. Тут роль політології як системи знань про галузь політичного функціонування суспільства важко переоцінити. Потреба в ній в сучасному українському суспільстві – це відгук на ті зміни, що відбуваються в нашій країні. Мета даної контрольної роботи, дати відповіді на ряд питань. Насамперед, що таке політика, політичне життя, політичний процес, політична діяльність тощо? Що таке політичне взагалі? Яке походження політичного, в чому його соціальне призначення, специфіка функціонування? Хто є суб’єктом політики? Чи є межі політичного і які вони? Звернемось до розгляду цих та інших питань. 2.СУТНІСТЬ ПОЛІТИЧНОГО ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ. Важко знайти людину, яка не знала б терміну „політика”, „політичне”. Як суспільне явище політика настільки глибоко закорінена в нашому житті, що уявити останнє без політики неможливо. Люди зустрічаються, спілкуються між собою, сперечаються про найрізноманітніші проблеми суспільного житя (втому числі і політичного), висловлюючи при цьому не тільки неоднакові судження про політичне, але й часто зовсім протилежні. І звичайно різноманітна, оскільки „має справу” практично до будь-якої сфери життя людей. Ця різнобічність політичного і проявляється в процесі її осмислення. Причому як на рівні буденної свідомості, так і на рівні теоретичної. В сучасній політології існує безліч підходів до визначенні сутності явища політичного. Так, наприклад, М. Вебер стверджував, що політика у звичайній інтерпретації означає всі види діяльності по самостійному керівництву[1]. Цілий ряд західних авторів настільки абсолютизують важливість політики для життя суспільства, що прямо ототожнюють її з усім різноманіттям соціальної активності людей. Відомий російський дослідник американської політології К. Гаджиєв вважав, що коли мову ведуть про „віт політичного”, то мають на увазі особливу сферу життєдіяльності людей, пов’язану з владними відносинами, з державою і державним устроєм, інститутами, принципами, нормами функціонування, дії яких покликані гарантувати життєдіяльність тієї чи іншої спільності людей, реалізацію їх загальної волі, інтересів і потреб[2]. У філософському енциклопедичному словнику політика трактується як сфера діяльності , пов’язана з відносинами між класами, націями та іншими соціальними групами, ядром якої є проблема завоювання, втримання і використання державної влади. Отже, політика, політичне, як видно навіть з такого короткого опису, є дуже багатозначним поняттям і навіть самостійною проблемою для політичної науки.Прообразом сучасних термінів „політика” та „політичне” є „поліція” або „політейя” – термін, що виник в давньогрецьких містах – державах вживається в дослідженнях Платона та Аристотеля. Сьогодні цей термін трактується по-різному, але можна сказати, що в цілому стародавні позначали ним два взаємопов’язані явища тогочасного суспільного життя. Одним з них була держава як особливий орган управління суспільством і пов’язана з нею суспільна діяльність. Іншим явищем був поліс як форма спільного життя стародавніх греків, яка давала можливість за рахунок певної організації оптимізувати взаємовідносини всередині такої спільності. Це, як правило, проявлялось на рівні міст – держав. Як суспільне явище, політика дуже суперечлива. Це пояснюється тим, що вона досить складна в своїх проявах. Наприклад, політикою є і матеріальна політична діяльність, і духовна. Нерідко вони не тільки не відповідають одна одній, але й прямо взаємо заперечуються. Бо, скажімо, жодна політична програма не може абсолютно точно спрогнозувати майбутній розвиток подій в країні, за кордоном. Крім того, в політиці діють найрізноманітніші класові, групові, національні, індивідуальні інтереси, взаємодію яких також важко передбачити далеко наперед. Як одна із сфер суспільного життя, політика функціонує у взаємодії з іншими сферами. Наприклад з економікою. Політика є концентрованим відображенням економіки, це так. Вона не може бути гуманнішою, ніж економічна система. Однак і економічний розвиток суспільства багато в чому залежить від характеру політичної влади. Якщо політика претендує на роль єдиного знавця законів суспільного розвитку – страждає економіка. Зрештою, це відбивається на темпах її розвитку, рівні життя всього народу. Так було в нашому суспільстві кілька десятиріч. Так буває нерідко при пануванні в країні однієї ідеології, політичної сили, монопольної влади. Політика, безумовно, пов’язана з правом. Здебільшого політична влада намагається оформити себе юридично. В цьому випадку право виступає як продовження політичних процесів у суспільстві. Тому воно не може не відповідати в своїх основах сутності політичного режиму. Важливими внутрішніми факторами політичного є також мораль, соціальна структура суспільства, соціально-психологічні характеристики народу та інші. Серед зовнішніх особливе місце посідають географічні умови країни. Як правило, в політичних процесах задіяна велика кількість учасників. Їх називають суб’єктами політики – носіями предметно-практичної діяльності та пізнання в сфері політичного. Насамперед, це держава та її гілки – законодавча, виконавча та судова. В більшості сучасних країн суб’єктами політичного виступають політичні партії, громадські організації, масові політичні рухи. Суб’єктом політики може бути суспільство в цілому або його значна частина. Нерідко вагому роль в політичних процесах відіграють певні групи людей, окремі політичні лідери тощо. Для одних з них політична діяльність є професійною (діячі політичних, громадських організацій, вчені-політологи, незалежні експерти та ін.), для інших – лише тимчасово професійною (наприклад, для обраних до законодавчих, представницьких органів влади). Громадянське суспільство відноситься до такого суб’єкта політики, для якого політична діяльність не є професійною. Воно залучається до політичних процесів або відчужується від них завдяки певним обставинам. Отже, політика, політичне в цілому в своїй сутності є поєднанням двох взаємопов’язаних і дуже важливих сторін життя суспільства. За своєю природою – це організаційно-управлінська діяльність людей по загальному керівництву і організації суспільними процесами. З іншого боку, політика, політичне – це сфера владних відносин у суспільстві, які неминуче актуалізуються в процесі такого керівництва та організації. Завдяки цьому політичне пронизує собою всі галузі життєдіяльності суспільного організму, виступаючи стержневим елементом і найважливішим показником рівня упорядкованості, організованості суспільства в цілому. Разом з тим, політика у своєму розвиненому вигляді не є якоюсь аморфною діяльністю людей. Вона вирізняють як самостійна галузь суспільного життя, в рамках якої протягом століть сформувались певні відносини (політичні відносини), інститути (політичні інститути – держава з її складною структурою, політичні організації тощо), символіка та інше. 3.ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКАДругий розділ контрольної роботи хочу розпочати з характеристики політології та її предмета. Політологія – це наука про політику, її об’єктом виступає все те, що відноситься до прояву політичного. Можна говорити про кілька основних зрізів об’єкта політичної науки. Перший, найсуттєвіший об’єкт уваги політології – діяльність суб’єктів політичного життя суспільства. Мова іде про державу в цілому, її структурні елементи. Так, політологія піддає аналізу діяльність законодавчої влади (парламенту), виконавчої (уряду, президентських структур, в деяких країнах, монархічних інституцій), судової. В поле зору політології як науки потрапляють і інші учасники політичного життя – політичні партії, громадські організації, політичні лідери тощо. Другий зріз об’єкта політології – це політичні відносини. Це відносини між суб’єктами політичного життя з приводу організації та управління суспільними процесами, а також з приводу влади як найважливішого їх засобу. Наприклад, це відносини між гілками державної влади, між державою, з одного боку, та іншими учасниками політики – політичними партіями, громадськими організаціями, нерідко, засобами масової інформації. Політологія вивчає також відносини між політичними партіями, державами. Об’єктом політології є також відносини між політичними структурами та громадянами. Об’єктом політичної науки є політичні ідеї, теорії, доктрини. Ця наука піддає аналізові, наприклад, ідею поділу влад, теорію консерватизму або лібералізму. Вона обґрунтовує, скажімо, принципи побудови демократичного суспільства, головні процедури його функціонування. Узагальнюючи сказане вище, хочу підкреслити, що універсальним, кінцевим, таким, що проявляється в будь-якому явищі політики об’єктом політології є влада. Коротко можна сказати, що політологія вивчає владу. Разом з тим, глибинним об’єктом політології, є проблема ефективного управління і організації суспільними процесами. Звичайно, політологія досліджує політику не тільки з метою описати останню. В найрізноманітніших політичних подіях, процесах, в діяльності суб’єктів політичного вона намагається вирізнити найбільш суттєве, таке, що повторюється в своїх основних рисах, незалежно від того, де означені процеси відбуваються. Політична наука прагне до розкриття взаємозалежностей певних політичних явищ. Тому можна сказати, що її предметом є закони, закономірності розгортання політичного. Враховуючи ж на те, що ключовим питанням політики є влада, варто відзначити, що політологія є наукою про владу, основні закони і тенденції прояву владних відносин в суспільстві. Одночасно це – наука про закономірності та механізми ефективного управління та організації суспільними процесами в цілому. Перші елементи політичної науки в Європі з’являються вже в часи стародавніх Греції та Риму в творах Платона, Аристотеля, Цицерона. Саме їм належать глибокі за змістом висловлювання щодо сутності та функціонування держави, політики, державної влади. Вже тоді з’явилась одна з перших праць („Держава” Платона), яку можна віднести в ряд політологічних. Варто сказати і про роботу Аристотеля „Політика”. Так були закладені підвалини майбутньої науки. Потім в історії західноєвропейської політичної думки були такі імена, як Августін, Ф. Аквінський, М. Падуанський, Ж. Боден, Н. Макіавеллі, Дж. Локк, Т. Гоббс і багато інших. Однак процес виокремлення науки про політику як самостійної дисципліни, з власним понятійним апаратом і методологічним забезпеченням відбувався поряд з процесом формування основ громадянського суспільства в ХІХ столітті. Саме тоді, наприклад, в Німеччині з’являється перша правова школа, яка ставила за спеціальну мету вивчення держави. В США остаточне оформлення політології як науки припадає на 80-і роки минулого століття, коли керівництво Колумбійського університету прийняло рішення про введення навчального курсу з політології. Тоді ж було вирішено і питання підготовки перших наукових кадрів з відповідною дисципліни. Незабаром політологія була введена в інших вузах США, а в наш час читається практично в усіх із них.Вже з вищесказаного видно, що світ політики, політичного ніколи не перебуває в ізоляції від інших сфер суспільного життя. Навпаки, політичні процеси інтенсивно взаємопов’язані з життям усього суспільного організму. Як теоретична рефлексія політичного, політологія дуже тісно пов’язана з науками, які вивчають інші сфери функціонування суспільства. Насамперед, вона пов’язана з історією, з неї черпає конкретні факти політичного життя, порівнюючи, аналізуючи їх. Свої висновки політологія звіряє з філософією як загальною методологією суспільствознавчих дисциплін. Вагому роль в політологічному дослідженні відіграє соціологія, особливо конкретні соціологічні дослідження. Вони дозволяють політологу одержувати важливу емпіричну інформацію. Пояснюючи ті чи інші події політичного життя, особливо на рівні поведінки малих соціальних груп або індивідів, політична наука звертається до психології. Нерідко можна знайти приклади взаємодотичності політології з біологією, медициною, фізикою та іншими науками. Як і будь-яка наука в процесі власного розвитку виробила категоріальний апарат та методологічну базу. Однак особливість цієї науки в контексті методології пояснюється тим, що вона як окрема наука існує біля одного століття. Сформувавшись як відносно самостійна наукова і навчальна дисципліна в умовах, коли інші науки про суспільство мали досить довгу історію, політологія використала методологічну базу цих наук. Вона не володіє якоюсь особливою методологією вивчення свого предмета, а користується загалом відомими в науці методами наукового дослідження. Особливе місце серед концептуальних підходів у політології займає позитивізм, одним із засновників якого був французький вчений першої половини ХІХ століття О. Кант. В основі цієї теорії лежить ідея про те, що ні наука, ні філософія не можуть і не повинні ставити питання про причини явищ, а лише про те, як вони відбуваються. В дослідженні суспільних процесів (в тому числі і політичних) потрібно звертати увагу лише на факти, конкретні події, описуючи їх. Важливою віхою в становленні політології як науки стало застосування біхевіорізму щодо вивчення та пояснення політичних процесів на рівні малих і середніх політичних груп. В його основі лежить думка про те, що політичні процеси потрібно вивчати, виходячи з характерних особливостей не соціуму, а індивіда. Останній має ряд природних властивостей, які він спрямовує на шляху реалізації потреби влади. Звідси випливає, що завдання політолога – дати точний, реалістичний опис причин та цілей поведінки суб’єкта політичного життя, а також запропонувати орієнтири в його практичній політичній діяльності. Політолог повинен досліджувати не суспільні групи і тенденції їх поведінки, а конкретну мотивацію індивіда, яка спонукала його до конкретних рішень та дій. Таким чином, біхевіорізм прагне вивчати інтереси громадян як головної пружини політичної поведінки і політичних процесів. Біхевіористський підхід в західній політології зіграв значну роль як в становленні методологічної бази цієї науки, так і в прирості практичного знання про політику. Біхевіорізм виступив проти пошуку визначального впливу якогось одного фактора на поведінку людей і таким чином на політичні відносини в цілому. Позитивізм загалом і біхевіорізм, зокрема, спонукали західну політологію до запозичення цілого ряду емпіричних методів з різних суспільствознавчих дисциплін. Поступово емпіричні методи в політології вдосконалювались і зараз виступають основним, безпосереднім засобом одержання первинної інформації про політичні процеси в суспільстві. Одним з емпіричних методів є спостереження. Зміст його полягає в тому, що дослідник не втручається в розвиток подій, а вивчає їх, виступаючи як сторонній глядач. Спостереження проводиться як із заданою метою, так і без неї. Відмінність в цьому разі полягає в тому, що в першому випадку є певна упередженість дослідника: він вивчає даний політичний процес, маючи попередньо певне уявлення про сутність подібного і висунувши гіпотезу його пояснення. Дуже поширеним методом в політології є аналіз. Він може виступати як аналіз політичних подій, здійснювати на основі спостереження, опитування чи інтерв’ю. Аналіз може також стосуватися, наприклад, вивчення поведінки політичного лідера, стандартних і нестандартних моделей його діяльності. Аналізом виступає і вивчення документів: політичних рішень, актів законодавчої влади, теоретичних статей політичного характеру. Метод аналізу передбачає мислене розчленування об’єкта політичного дослідження на окремі частини, елементи з наступним їх вивченням. Наприклад, дослідження стану розвитку сучасної української держави доцільно починати з аналізу її складових: законодавчої влади, виконавчої, судової.В політології застосовується також системний метод. Він одержав особливу популярність в 60-70-і роки ХХ століття на Заході у зв’язку з повною кризою позитивізму. Останній, як відомо, орієнтує переважно на емпіричні методи вивчення політики, не даючи повної можливості системного бачення політичних процесів. Сутність системного методу полягає в зосередженні дослідження на структурі, взаємозв’язку та взаємодії складових частин політичної системи. Причому, при аналізові політичного явища останнє апріорно уявляється як система, що має певну структуру і взаємовпливи її елементів. Такий засновок базується на ідеї про те, що будь-який політичний процес або явище відчуває на собі вплив цілого ряду зовнішніх та внутрішніх факторів. А тому його аналіз буде точним лише за умови досконального вивчення зв’язків цього процесу з іншими. При цьому політологія звертає увагу на такі поняття системного аналізу, як стабільність системи, її адаптація до зовнішніх умов, фактори розвитку та інші. В цьому плані добрим доповненням системного методу є історичний метод. Адже політичне життя суспільства дуже динамічне. Тому, щоб пояснити певні явища політичного, нерідко потрібно повертатись в історію, дослідити їх в розвитку, виявити в них функціонуючи в них закономірності. Вище було сказано про те, що політологія практично не має власних методів вивчення свого об’єкта. Через це мною було розглянуто далеко не весь її методологічний інструментарій, оскільки з ним можна познайомитись, вивчаючи інші гуманітарні та суспільствознавчі дисципліни. Хотілось лише нагадати, що політологія активно застосовує такі методи, як індуктивний, дедуктивний, аналогію, порівняння, моделювання та інші. 4.ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ. Тепер можна перейти до питання про основні функції політології. Насамперед зазначу таке. Політологічна наука, як і цілий ряд інших наук про людину та суспільство, належить до таких, які своїм змістом і висновками надзвичайно впливають на розвиток суспільних процесів. Аналізуючи і даючи оцінку тим чи іншим явищам політичного життя, політолог здатний, наприклад, підсилити певні тенденції в розвитку громадської думку або, навпаки, їх загальмувати. Саме за таких умов політологія як наука може виконувати цілий ряд корисних функцій у розвитку суспільства. Насамперед політологія виконує функцію описову, пояснювальну, пізнавальну. Завдання політичної науки полягає в тому, щоб адекватно, в теоретичній формі відтворювати зовнішній вигляд і внутрішню сутність того чи іншого політичного явища. Крім того, політологія прагне до його пояснення. А саме, вона намагається знайти причини вказаного явища, фактори його зміни в певних умовах. Таким чином, ця наука дає певні знання про сутність та прояви політичного. В першу чергу це знання про владу, як вона здобувається, за яких умов утримується або втрачається. Які фактори впливають на цей процес, яким чином. Пізнавальна функція політології набуває особливої ваги в перехідні періоди життя суспільства. Це і зрозуміло: саме в цей час відбуваються корінні зміни в усьому суспільному організмові, в тому числі в політичній сфері. І вони вимагають нових знань про політику. Призначення політології полягає не лише в тому, щоб точно відображати політичне буття, а й в тому, щоб сприяти поступальному його розвитку. Як наука вона може це зробити двома основними шляхами: теоретично і практично. Сутність теоретичної функції політології полягає в тому, щоб вичленити в історичному досвіді та сучасному політичному житті суспільства певні закономірності, „правила руху” політичного, тенденції його зміни тощо. Таким чином, ця наука створює оптимальні моделі політичного влаштування суспільства, окремих інститутів політичної системи, норм діяльності суб’єктів політики. Крім того, на основі розроблених моделей і виявлених тенденцій політичного розвитку суспільства, регіону, цивілізації в цілому політологія в змозі прогнозувати загальні тенденції розвитку вказаних соціумів що є її прогностичною функцією. Звичайно така роль політичної науки досить обмежена і на це є свої причини. В політиці поки що не виявлені закономірності, які діють так універсально, як, наприклад, закони фізичні. При досить ретельному вивченні історії та сучасних політичних реалій вона в змозі позначити, як мінімум, контури майбутнього політичного розвитку. І чим воно (майбутнє) ближче, тим такі контури чіткіші. Більш ніж століття історія розвитку цієї науки на Заході наочно ілюструє її прогностичні можливості. Важлива функція політології – прикладна, політико-практична. Насамперед вона проявляється в намаганні політичної науки теоретично сконструювати такі моделі політичної діяльності і політичних структур суспільства, за яких це суспільство розвивалося б найоптимальнішим чином. Далі політологія може „конструювати” також відповідні механізми функціонування політичних інститутів, які знову таки б сприяли оптимізації інтересів всіх частин суспільного організму.Крім того, політологія виконує сьогодні, і досить успішно, роль наукової експертизи проектів законів та рішень, що приймаються владою, опозицією, іншими учасниками політичного життя. В багатьох країнах світу провідні (і не тільки) спеціалісти з політичної науки в числі інших залучаються до роботи різних експертних груп для аналізу певного державного документу чи його проекту на предмет відповідності до основних засад політичної системи даної країни, її конституційних норм, системи законодавства, р5альних економічних, фінансових, правових можливостей. Це значно зменшує ризик прийняття несправедливих рішень, і врешті призводить до оптимальної моделі розвитку суспільства. Близько до практичної функції є інструментальна роль політології. Вона полягає в тому, що ця наука виробляє практичні поради суб’єктам політичного життя щодо прийняття рішень. Мабуть, найвідомішим прикладом тут може бути книга відомого італійського політичного діяча Нікколо Макіавеллі, яка називається „Державець”. 5ВИСНОВОК Розглянувши наведені у вступі питання можна підвести риску і коротко підсумувати все викладене в даній роботі. Що ж таке політика? Єдиної відповіді на це немає. В сучасній політології існує безліч підходів до визначення сутності явища політичного Кожен з мислителів, які розглядали цю тему мали своє визначення цього феномену. М. Вебер вважав, що „Поітика у звичайній інтерпретації означає всі види діяльності по самостійному керівництву. М. Дюверже – що політика – організована колективна діяльність людей, спрямована на досягнення ефективності такої діяльності. О. Бовін наводить своє визначення: Політика – сфера діяльності, пов’язана з відносинами між класами, націями та іншими соціальними групами, ядром якої є проблема завоювання, втримання та використання державної влади. Г. Лассуел вважав, що політику необхідно розуміти як певну діяльність, яка спрямована на поділ влади. Отже, політика, політичне – це явище суспільного життя, пов’язане з діяльністю, насамперед, держави як інституційного уособлення влади. Тепер подивимось на це питання з іншого боку, а саме, під кутом зору походження політики, політичного як такого. В своїй праці „ Держава” Платон відзначає, що однією з найсуттєвіших причин виникнення держави є ускладнення людських потреб і необхідність у зв’язку з цим суспільного поділу праці. В результаті цього відносно самостійними стали матеріальна, духовні і організаційно-управлінська діяльність людей. Кожна з них більше не могла здійснюватись всіма членами суспільства. Постійний процес ускладнення людських потреб вимагав того, щоб як матеріальною, так і духовною, так і організаційно-управлінською діяльністю займалися окремі групи людей, які б це робили не випадково, а систематично, певною мірою на професійній основі. Це означає, що та сума повноважень на управління суспільними процесами, що колись належала всім членам суспільства в цілому, перейшло до окремої групи людей. Відбулась концентрація влади, яка уособилась спеціальним органом – державою. Таким чином, політика, політичне з самого початку є відображенням організаційно-управлінських та владних відносин в суспільстві, які інституюються, насамперед, в державі. Спостерігаючи процеси розвитку політичного на Україні, можна зазначити, що процес цей, є дуже динамічним. Зокрема останні події в нашій країні сприяли критичному і глибокому переосмисленню суспільством багатьох проблем політичного. Весь процес розвитку нашого суспільства за роки незалежності, можна розглядати як позитивні етапи на шляху до модернізації суспільства. Для пояснення звернемось до прикладу. Сучасна як західна, так і вітчизняна політична наука стверджують, що модернізація суспільства в ХХ столітті, незалежно від того, де б вона не здійснювалась, не обходилась без жорсткої, сильної, за сутністю своєю авторитарної влади. Це пов’язано, насамперед, з особливостями тих процесів, які характеризують будь-яку модернізацію суспільства. В її основі – перехід від одних політико-державницьких, духовно-світоглядних, соціально-економічних засад функціонування суспільного організму до інших, таких, яких вимагає час. А це завжди пов’язано з певною розбалансованістю, дезорганізацією всієї суспільної системи, що приводить до тимчасового зниження цілого ряду важливих для суспільства показників його розвитку. В таких умовах сильна, жорстка, авторитетна політична влада потрібна як запобігливий механізм проти сповзання суспільства в стан гострих соціально-економічних і політичних конфліктів, громадянських потрясінь. Саме вона здатна в перехідних умовах виконувати роль своєрідного інтегратора суспільної системи. Якщо вивчити досвід побудови демократичного, правового, відкритого суспільства в багатьох країнах світу, можна сформувати наступний висновок, що Україна лише стала на шлях глибоких перетворень. 6.ДОДАТКИ ПРИРОДА ПОЛІТИЧНОГО політика ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ВАЛАДАСпрямована на вирішення завдань Найважливіший соціальний оптимальної (ефективної) для засіб для реалізації природи даного суспільного організаційно-управлінської організму її організації діяльності суспільства ОБЄКТ ПОЛІТОЛОГІЇ ОБЄКТ ПОЛІТОЛОГІЇ – все те, що відноситься до прояву політичного Діяльність суб’єктів політичного життя суспільства (держави в цілому; окремих її гілок; громадських організацій; політичних лідерів; громадян тощо) Політичні відносини (між суб’єктами політичного життя суспільства) Політичні ідеї, теорії, доктрини, концепції ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ В СУСПІЛЬСТВІ ПОЛІТИЧНА ВЛАДА ГЛИБИННИЙ ОБЄКТ ПОЛІТОЛОГІЇ ПРЕДМЕТ ПОЛІТОЛОГІЇ Сутність, природа політичного Узагальнення проявів політичного Механізм прояву політичного ПРЕДМЕТ ПОЛІТОЛОГІЇ Головні закони, закономірності розвитку політичного Головні тенденції розвитку політичного Джерела, рушійні сили політичного життя суспільства, окремих його проявів ПОЛІТОЛОГІЯ В СИСТЕМІ НАУК ПОЛІТОЛОГІЯ ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ФІЛОСОФІЯ ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ ПРАКСЕОЛОГІЯ ІСТОРІЯ КІБЕРНЕТІКА АНТРОПОЛОГІЯ ЛОГІКА МЕДИЦИНА СТАТИСТИКА СОЦІОЛОГІЯ ТЕОРІЯ СИСТЕМ ПСИХОЛОГІЯ СИНЕРГЕТИКА ОСНОВНІ МЕТОДИ В ПОЛІТОЛОГІЇ Системні: структурний функціональний детерміністський історичний тощо Теоретичні: аналіз синтез індукція дедукція моделювання формалізація ідеалізація узагальнення тощо Емпіричні: спостереження опитування анкетування інтерв’ю порівняння аналіз документів опис тощо Діалектика та метафізика як філософсько-світоглядна основа методології політичної науки СПИСКИ ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ М. Вебер / Избранные произведения – М., 1992. К. Гаджиев. Опыт введения в политологию // полис. – 1992. В. Муляр. Політологія / Навчальний посібник. ЦУЛ – 2003. [1] М. Вебер избранные произведения. - М., 1990. – С. 344. [2] К. Гаджиев. Опыт введения в политологию // Плис. – 1992. - №1-2. – С.96.
1 2 3 4 5 Категория: Політологія \| Добавил: Aspirant (27.06.2014)
Просмотров: 1291 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: