Реферат на тему: Політичний режим в Україні - Політологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Політичний режим в Україні. План 1. Проблема визначення типу сучасного політичного режиму в Україні. 2. Класифікація політичного лідерства М.Вебером за типом правління. 3. Класифікація громадських організацій і рухів. 4. Структура політичної діяльності. 5. Політичні погляди Т.Гоббса. 6. Ліберальний напрямок в українській політичній думці ХХ ст. 7. Концепція національного самовизначення. 1. Проблема визначення типу сучасного політичного режиму в Україні Особливості системи політичних інститутів сучасної України визначаються наступними факторами: По-перше, відносна стабільність (на поверхні) системи, здатна легко трансформуватися в нестабільність через поглиблення конфліктів між основними політичними блоками, в тому числі і всередині державного механізму, а також між різними регіонами. По-друге, система з відносно низьким темпом соціальних процесів і недостатньою сприйнятістю соціальних новин. Самостійна політична система сучасної України молода, фактично не має досить ефективних традицій і досвіду самостійного функціонування. Історичні традиції державної суверенності України практично не зв'язані з процесом реалізації сучасних проблем суспільства. По-третє, політичній системі України властиві централізованість з деякими елементами регіоналізацгї та децентралізації. Система не здійснює повністю комплекс функцій, необхідних для забезпечення нормального функціонування сучасного цивілізованого суспільства. По-четверге, сучасна політична система України - це перехід від неправового до правового типу політичної системи, в якій методи нормативного правового регулювання переважають над методами використання безпосередньо хльових актів органів Іюлііичної влади. Для більшості насслення політична система легітимна. Політична система сучасної України діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації - політичної та соціальної. Причому надзвичайність обставин склалась в усіх сферах суспільства: в природному (фізичному та біологічному) середовищі, де поглиблюється екологічна криза, що зберігає панування нерозумних моделей природокористування (в промисловості та сільському господарстві), загальний генофонд народу зазнає значних втрат; в господарюванні прогресуючою виступає тенденція деградації найважливіших структур життєдіяльності соціуму; в сфері культури (зокрема в сфері освіти) не забезпечується повне відтворення загальної культури відповідно передовим, прогресивним стандартам та потребам прискореного соціального розвитку, спостерігається дальша ерозія масової "практичної моралі", значна частина населення все ще перебуває під впливом "культурного шоку", зв'язаного з швидкими змінами панівних офіційних міфів і відсутністю чіткої національної ідеї; не сформована система ефективних відносин України з іншими державами і міжнародним співтовариством. Особливістю політичної системи сучасної України є перехід до впровадження консенсусної моделі вирішення соціальних конфліктів, миролюбність і неагресивність, позбавлення власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів. Сучасна політична система ще поки не здатна забезпечити зростання рівня і якості добробуту всіх основних верств населення. Політична система є світська, на відміну від атеїстичної або релігійної. Політична система України етатизована (одержавлена) з недосить високим інтелектуальним рівнем політики, з переважанням певних соціальних прошарків реформованої традиційної номенклатури, нової номенклатури - сил, що включаються в контроль над "каналами розподілу" і "нуворишів", здатних "стимулювати" в необхідному для них напрямку діяльності політиків і бюрократичного апарату. Сучасну політичну систему України можна назвати перехідною від соціалістичної до капіталістичної або перехідною від казармового (недемократичного, негуманного) соціалізму до капіталізму, доповнену деякими рисами неокапіталізму, але не як перехідну до демократичного соціалізму. В сучасній Україні існує і специфічний "змішаний" політичний режим, в якому поєднуються ознаки всіх основних чистих різновидів політичних режимів: демократичного, авторитарного, автократичного, диктаторського, тоталітарного, анархічного, охлократичного. Передбачити направлення подальшої еволюції політичного режиму сучасної України досить складно, тому що характер еволюції залежить від надто величезної кількості факторів, і внутрішніх, і зовнішніх. Процес демократизації сучасного суспільства і перетворення політичної системи України обумовлюються рядом особливостей. По-перше, Україна на протязі багатьох століть розвивалась у складі багатонаціональної Російської держави і разом з утворенням досконаліших економічних і соціальних основ об'єднання, природно йшов процес удосконалення політичної системи Російської імперії. По-друге, в умовах унітарного багатонаціонального утворення, Україна позбавлена права і можливості на формування своєї, національно-специфічної державності, а етнічна спорідненість, спільність духовного життя, специфічні народні традиції росіян, українців, білорусів, однаковість долі, особливо в трагічні історичні періоди, формували об'єктивну потребу до єднання на основі однотипних політичних структур. По-третє, умови жорстокої експлуатації народів не тільки на феодально-кріпосницькому, але й на капіталістичному етапах розвитку не могли не викликати до життя національно-патріотичні ідеї самостійного економічного, політичного розвитку. Тим більш, що всі світові імперії, в тому числі і Російська, не є природно-об'єктивними формуваннями, а становили насильницьке створені, або вимушено вибрані об'єднання народів, в яких суспільне життя регулювалося здебільшого не соціально-економічними, базисними факторами, а переважно суб'єктивно-політичною спрямованістю і амбіціями панівних націй, панівних класів, еліт, династій. А це вело до приниження народів, подвійної системи експлуатації, і разом з тим пробуджувало національну самосвідомість, стимулювало передову політичну думку і піднімало народи на національно-визвольну боротьбу. По-четверте, особливості розвитку України найяскравіше виявилися в історичних умовах Росії першої чверті XX ст., що об'єктивно поставили під сумнів "справедливість" існування імперії. Внутрішні економічні, соціально-політичні процеси зажадали глибокого реформування, принципового перетворення всієї політичної системи і політичного режиму суспільства. Цей процес насувався навально, політична свідомість мас пробуджувалась активно, їх готовність до революційно-перетворюючих дій стала настільки очевидною, що неспроможні до життя в умовах зміни фактичної ситуації, старі соціально-політичні структури володарювання виявилися неспроможними забезпечувати стабільність здебільшого нові виробничі та суспільні відносини. В Україні, де поряд з сильними традиціями інтернаціональної єдності народів існують історичні активні націоналістичні і сепаратистські сили, процес становлення і розвитку політичної системи і політичного режиму: капіталістичної держави набуває ряду специфічних особливостей, а діяльність різноманітних політичних структур і рухів насторожує маси, змушує їх ревно оберігати вже надбані політичні цінності. В таких умовах політичні лідери в Україні все ж зуміли використати політичну ситуацію і розгорнули діяльність по створенню такої системи суспільних політичних відносин, що сприймалася б з розумінням народом і його посланцями в представницьких органах влади. В сучасних умовах в Україні здійснюється процес передачі влади на місцях органам самоврядування, а всередині їх - розмежовування законодавчих і виконавчих органів, йде пошук найоптимальніших структур з урахуванням інших країн. В структурі політичних інститутів політичної системи і політичної організації України провідне місце займає держава, що виступає представником всього суспільства, яка є сувереном влади, тобто верховенством влади в межах державних кордонів І незалежністю ззовні. Існування державної влади знаходить відображення в чиновниках, армії, адміністративних органах, органах правопорядку, судах та ін. Держава характеризується як всеосяжна, універсальна політична організація суспільства. Держава оберігає економічні основи суспільства, охороняє умови використання всіх ресурсів: людських, матеріальних, природних в інтересах розвитку суспільства, утримує в покорі супротивників і порушників законів, піклується про вчасне усунення соціальних суперечностей. 2. Класифікація політичного лідерства М.Вебером за типом правління Сучасна полiтологiя дає змогу виявити ряд обов'язкових об'єктивних ознак перетворення iндивiда в політичного лідера. Так, для політичного лідера, що обіймає урядову посаду, заняття політикою -- це не тільки професія. М. Вебер з цього приводу зазначав, що кар'єра політика передбачає таку внутрішню радість, як почуття влади, почуття того, що тримаєш у руках нерв історично важливого процесу. Це почуття здатне підняти професійного політика над рівнем повсякденності. Б. Рассел писав, що в умовах вільного змагання, коли “влада відкрита для всіх”, iмовiрнiше її одержить той, хто більше від усіх цього прагне. Такі люди вiдрiзняються від звичайних винятковим владолюбством. Той, хто не сповнений почуття радості від влади над оточуючими, не може розраховувати на успіх. Справжній лідер, особливо в полiтицi, завжди володіє винятковою самовпевненістю, яка глибоко вкоренилася в його свiдомостi. Щоб стати політичним лідером, людина повинна бути наділена як психологічними, так i соцiально-полiтичними якостями. Маючи на увазі перші, М. Вебер зазначав, що в основному три якості як вирiшальнi обов'язкові для політика: пристрасть, почуття вiдповiдальностi, окомір. Пристрасть у розумiннi орiєнтацiї на сутність “справи”, пристрасну самовiдданiсть їй. Проте однiєї тільки пристрасті недостатньо. Вiдповiдальнiсть за справу, якій служить політик, повинна бути провідною зіркою його дiяльностi. А для цього потрібен окомір, здатність внутрішньо зібрано i спокійно піддаватися впливові реальностей. Іншими словами, потрібна дистанція стосовно речей i людей. Вiдсутнiсть дистанції i тільки такої-- один із смертних грiхiв усякого політика. М. Вебер наголошував, що політика -- це повільне буріння твердих пластів суспільства, яке здійснюється водночас пристрасно i з холодним розрахунком. Культ сильного керівника перейшов у політичну фiлософiю сьогоднішнього дня. Як докази необхiдностi сильного керівника наводяться три основні тези: у випадку кризи сучасного суспільства потрiбнi величезні зусилля, щоб подолати опір бюрократії; на політичну арену вийшли широкі народні маси i коли лідер перебуває з ними у прямому контакті, то це звільняє його від втручання політичних iнститутiв i дає змогу концентрувати владу «з волі народу»; у слаборозвинених країнах неможливо навести порядок без сильного керівника. Якщо мовиться про соцiально-полiтичний аспект, то політичний лідер повинен насамперед мати власну політичну програму i бажання боротися за й здійснення. А для цього потрібно володіти такими особистими рисами, як воля, цiлеспрямованiстъ, настирливість. Необхідно бути також популярним, уміти завойовувати маси. Звичайно, лідер повинен мати час i можливість довести своє лідерство. Нарешті, iстиннiсть лідера виявляється i в тому, що навіть втративши свої офiцiйнi полiтичнi посади, він залишається самим собою. Щодо типів політичного лідерства, то М. Вебер вивів їх із типів влади (правління). Насамперед це лідерство, властиве традиційному правлінню. Воно передбачає віру підлеглих у те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди. Влада правителя пов'язана з традиційними нормами, на які він посилається, організовує свою дiяльнiсть. Правитель, котрий зневажає традиції, може втратити i свою владу. Далі -- харизматичний тип влади (харизма -- винятковий дар, талант, властивий людині), вiдповiдно харизматичний правитель. Це той, при якому влада над іншими ґрунтується на вiрi, що правитель має особливі магiчнi здiбностi. Люди вірять, що він покликаний виконувати якусь наперед визначену мiсiю. Це зумовлює послух підлеглих. i тут влада випливає із особистих якостей правителя, а не від безособового права. Пiдлеглi вірять, що харизматичний лідер принесе бажане, нове. Саме такими правителями М. Вебер вважав керiвникiв революцій, досвідчених далекоглядних політичних дiячiв, релiгiйних лiдерiв. Нарешті, легальне правління означає вибір політичного лідера через демократичні процедури i надання йому повноважень, за зловживання яких він несе вiдповiдальнiсть перед виборцями. 3. Класифікація громадських організацій і рухів Сучасні концепції громадянського суспільства. Громадянське суспільство як сфера самоуправління вільних індивідів та добровільно сформованих громадян. Головні інститути громадянського суспільства. Шляхи формування громадянського суспільства, правової соціальної держави у суверенній Україні. Політичні партії та громадсько-політичні об’єднання. Об'єктивні основи появи і функціонування громадсько-політичних об’єднань, їх базові характеристики. Визначення понять партія, політична організація, партійна система, грома-дська організація. Типи партійних систем. Становлення багатопартійності в умовах незалежної України. Дисидентський рух і його роль у національно-визвольній боротьбі. Типологія сучасних політичних партій, об'єднань і рухів та їх: роль у розбудові української державності: за ідейний спрямуванням - національно-демократичні, ліберально-демокра-тичні, соціалістичні; за типами політичної діяльності - праві, ліві, центристські. 4. Структура політичної діяльності Визначення політичного процесу, його об'єкти і суб'єкти. Сутність і структура політичного процесу. Парцелярні та глобальні процеси. Еволюційні та революційні процеси. Міжнародний політичний процес. Функціональний зміст політичного процесу, його основні стадії. Революція та реформа. Повстання, бунт, путч. Політична криза, політична кампанія. Пряма дія в політиці. Поняття "політична діяльність". Політична ситуація. Раціональне та ірраціональне в політиці. Співвідношення завдань і засобів у політичній діяльності. Політичний екстремізм. Умови обмеження масштабів на-сильства в політиці. Зміст політичної діяльності. Політична пасив-ність та активність. Основні риси політичної діяльності. Політична дія (акція). Політична участь. Стратегія і тактика у політичній діяльності. Представництво у системі політичної діяльності. Партійна форма політичної діяльності. Політичний маркетинг. Основні форми політичної поведінки. Детермінанти поведінки. Зовнішні регулятори політичної поведінки. Специфіка масової поведінки в політиці. Основні ознаки маси. Характерні риси поведінки маси. Два типи маси: публіка і натовп. Динаміка психології натовпу. Регуляція політичної поведінки. Фактори, що зумовлюють регуляцію. Поняття політичного конфлікту. Політичні інтереси та су-перечності як передумова виникнення конфліктів. Об'єкти і суб'єкти політичного конфлікту. Типологія політичних конфліктів. Фази розвитку внутрішньополітичних і зовнішньополітичних конфліктів. Міжнаціональні конфлікти: причини виникнення, фази розвитку. Конфлікт - історично перехідне явище у суспільному житті. Основні методи врегулювання конфліктів: консенсус, уникнення конфліктів, відкладення конфлікту, посередництво, арбітраж, пере-говори. Основні шляхи досягнення національної і соціально-полі-тичної злагоди у сучасному українському суспільстві. Конфліктологічний підхід до сучасної ситуації в Україні. 5. Політичні погляди Т.Гоббса Томас Гоббс (1588-1679) - один з найбільших англійських мислителів. Його погляди відобразили всю суперечливість суспільно-політичного життя Англії в післяреволюційний період. Його політичні симпатії були, скоріш за все, на боці буржуазного дворянства, яке вело боротьбу з реакційним феодалізмом і з революційною демократією. Гоббс - автор концепції громадянського суспільства. Велике протистояння політичних сил справило безпосередній вплив на зміст праць Гоббса "Філософське начало вчення про громадянина" (1642), "Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської" (1651). Скорочено цю працю прийнято називати "Левіафан". У праці "Левіафан" Т. Гоббс розкриває своє розуміння "природного права" і "суспільного договору. У "природному стані", в якому панує загальний страх була неминучою, на його думку, "війна всіх проти всіх". Причини такого стану криються в злих, агресивних рисах людської натури. Подібний стан він висловлює з допомогою римського вислову: Людина людині вовк". Страх смерті, інстинкт самозбереження і природний розум приводять людей до необхідності укладення "суспільного договору", вони створюють державу, добровільно відмовляючись від своїх природних прав тією мірою, якою цього вимагають інтереси миру і самозахисту. Гоббс 6. Ліберальний напрямок в українській політичній думці ХХ ст.
1 2 3 4 5 Категория: Політологія \| Добавил: Aspirant (27.06.2014)
Просмотров: 1289 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: