Реферат на тему:Політична та громадянська освіта як важливі засоби реалізації демократичного потенціалу виборчого процесу в сучасній Україні - Політологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Політична та громадянська освіта як важливі засоби реалізації демократичного потенціалу виборчого процесу в сучасній Україні. В даній статті робиться висновок про необхідність широкого використання системи громадянської і політичної освіти для піднесення ступеня політичної компетентності громадян, що є важливою умовою зміцнення демократичних цінностей в українському суспільстві. The article is dedicated to a series of urgent questions of influencing of the targeted forms political socialization on implementation of a democratic potential of electoral gears in modern Ukraine. In the given article is draw a conclusioned necessity of broad usage of a system of civil and political formation for rise of a level of political competence of the citizens, that is the relevant condition of Українське суспільство зазнає драматичних змін, що насамперед впливає на якість життя народу. Провідними векторами цих змін є взаємовпливові процеси побудови демократичної правової держави, громадянський розвиток української нації та посттоталітарна трансформація суспільства, які поєднуються в процесі конструювання нової громадянської ідентичності. Формування сильного українського громадянства є не тільки показником успішного розвитку суспільства в межах його самого, але є також суттєвим фактором конкурентоспроможності України в світових системних стосунках, в яких надалі все більше значення відіграватиме нова політична культура, показники знання, освіченості, інтелекту суспільств-націй. Право громадян брати участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування знаходиться серед фундаментальних засад будь-яких різновидів демократичних суспільств. Статтею 38 Конституції України [1, с. 16] таке право закріплене і за громадянами сучасної суверенної української держави. Сьогодні воно надало нашому суспільству шанс піти по шляху демократичних перетворень, спираючись на волю більшості громадян. Разом з тим дійсність показала, що мало задекларувати права, необхідно створити в суспільстві таку ситуацію, яка б дозволяла його членам свідомо користуватися правами та виконувати свої обов'язки. Можливість її створення багато в чому залежить від того, наскільки громадяни нашої країни виявлять здатність як під час виборчих процедур, так і поза ними, свідомо робити вибір на користь тих політичних сил, які в дійсності, а не на словах, прагнуть демократичних перетворень, блага своєму народові, визнають необхідність чесного змагання за довіру як підстави для управління його справами. Загалом, мова йде про певний комплекс цінностей, вмінь та знань громадян, які забезпечують їм свідому участь і позицію в політичному житті, можливість виокремити власні політичні інтереси та зіставити їх з інтересами інших та всього суспільства. Саме цей комплекс можна кваліфікувати як політичну культуру громадян. Досвід проведення виборчих кампаній і референдумів, які відбувалися за роки незалежності України, як, власне, і саме політичне життя, вказують на те, що сьогодні значна частина суспільства залишається об'єктом маніпуляцій з боку претендентів на делеговані державні пости, віддають свої голоси за кандидатів, які ніколи і не прагнули представляти саме їх волю, підтримують ті політичні сили, які більше інших зацікавлені в збереженні існуючого становища з усіма негараздами для більшості населення країни. А це значить, що ніхто не є більш серйозною перешкодою на шляху подолання великої кількості проблем громадян нашої держави, ніж вони самі. Практично єдиним шляхом подолання ситуації, що склалася, є підвищення загальної політико-правової культури громадян, які, зокрема, повинні стати свідомими та активними учасниками виборчого процесу як важливого механізму формування представницьких органів влади та делегування повноважень по оптимальному вирішенню існуючих проблем державного життя з точки зору інтересів більшості членів суспільства. При цьому актуальними є питання щодо підвищення правової культури не лише виборців, а й всієї суми суб'єктів виборчого процесу і референдумів. Дана стаття якраз і присвячена розгляду можливих шляхів ефективного впливу на зростання політико-правової культури учасників виборчого процесу як важливого механізму формування демократичної влади в Україні та зміцнення і примноження демократичних надбань нашого суспільства. Особлива увага в ній приділена обґрунтуванню ролі та можливим формам політичної освіти як засобу підвищення громадянської культури виборців та всіх суб'єктів виборчого процесу. Далі слід зауважити, що як у вітчизняній, так і в закордонній науковій літературі даному питанню приділяється певна увага. Зокрема, багато чого вдалося зробити науковим колективам, які долучилися до роботи по створенню низки концепцій громадянської освіти в Україні [2]. Підготовлені концепції дають уявлення про зміст, мету, основні шляхи та засоби формування громадянськості індивідів в сучасній України. Вони, разом з дослідженнями окремих вітчизняних вчених [3], зробили важливий крок в методологічному напрямку дослідження проблем громадянської освіти і виховання. Слід зауважити, що дана проблема викликає помітну увагу і серед дослідників як "близького", так і "далекого" зарубіжжя [4]. Разом з теоретичним дослідженням аспектів впливу громадянської і політичної освіти на формування політико-правової культури громадян в Україні зроблені і певні практичні кроки в цьому напрямку. Так, сьогодні в нашій країні реалізується проект "Освіта для демократії в Україні", який є частиною Трансатлантичної програми підтримки громадянського суспільства, що фінансується урядом США і Європейським Союзом. З кінця 90-х років здійснюється канадсько-український проект "Демократична освіта" (спільно з Міністерством освіти та науки України й Університетом Queen's за фінансової підтримки Канадської агенції міжнародного розвитку - CIDA). Нарешті, ще один проект "Мережа громадянської освіти" реалізується в Україні Радою міжнародних досліджень та обмінів (IREX). Можна було б продовжити ілюстрацію уваги та актуальності зазначеної проблеми, але й так достатньо зрозуміло, що завдання підвищення ролі освіти й виховання громадянина нової України починає усвідомлюватися широким загалом відповідних українських державних та недержавних інституцій. Незважаючи на вказані дослідницькі та практичні заходи, питання вивчення шляхів розбудови політичної освіти в нашій країні залишається на початковому етапі. Сприяння, в якійсь мірі, подальшому просуванню в напрямку усвідомлення важливості заходів по підвищенню політико-правової культури виборців є завданням даної статті. На жаль, незважаючи на свою важливість, освіта виборців, як і сама громадянська і політична освіта, залишаються мало розвиненими в Україні. Хоча виборчі процедури стали стабільним явищем нашого життя, питання про те, "хто є хто" у виборчих перегонах, як і багато інших, практично віддані на відкуп заангажованим засобам масової інформації, які у пошуках легких та відчутних заробітків "виплескують" на громадян масу спотвореної, комусь "вигідної" чи, навпаки, "невигідної" інформації, реакція на яку є цілком очікуваною. Остання президентська виборча кампанія 2004-2005 років стала яскравим свідченням саме такого становища. Одним з важливих результатів такого стану речей є зростаюча зневіра громадян в те, що власне вибори є не чим іншим, а саме виборами. Серед виборців достатньо поширеною є думка про те, що краще не брати участі у виборах, тому що це лише зайвий клопіт, що від їх волі мало що залежить. Такі відчуття підсилюються кроками по відкритому підкупу виборців шляхом роздачі масштабних обіцянок та мілких матеріальних презентів, які інколи погоджуються задовольнитися лише сподіванням на те, що, може, їх не обдурять і життя в одну мить перетвориться на омріяний рай. Практика показує, що такого роду сподівання, частіше всього виявляються марними, а ті, хто їх давав, залишаються безвідповідальними. Таким чином, існує реальна загроза перетворення виборів на процедуру купування у виборців важливих державних посад. В одному з останніх опитувань молоді міста Миколаєва певна увага була приділена електоральній поведінці молоді міста. За його результатами близько 17% представників даної категорії відчували негативні емоції в ході голосування - байдужість та сором, а 25% - не визначилися в своїх почуттях. Показово, що більш ніж 60% респондентів не довіряють своїм політичним обранцям, а близько 70% - ніяким чином, крім самого голосування, не брали участі в виборчих кампаніях. Крім цього, викликає занепокоєння той факт, що на безсвідомому рівні для значної частини людей сьогодні продовжує бути актуальним синдром "доброго царя". Тим самим вони намагаються запобігти власній участі в вирішенні своєї долі. Однією з причин такого становища є нездатність, з боку значної частини суспільства, побачити альтернативні форми влаштування суспільного життя, своєї активної ролі в їх запровадженні. Одвічне побоювання незрозумілого сьогодні продовжує перемагати будь-які перспективні та вигідні для більшості громадян зміни. При такому становищі задекларовані громадянські права інколи навіть лякають значну масу людей. Вони готові відмовитися від власної частки землі чи майна, які їм пропонує держава, впроваджуючи заходи по приватизації, в обмін на просте і зрозуміле для них становище найманих працівників, яких позбавлять необхідності щоденно вирішувати, що, як і для чого вони повинні робити, намагаючись забезпечити свій добробут. Ставши власником засобів виробництва, індивід вимушений піклуватися про їх збереження та використання. Але він не має для цього необхідних навичок, він не знає відповіді на безліч запитань, які виникають у нього при такого роду трансформації. Саме "незнання" породжує побоювання, невпевненість, стає перешкодою на шляху необхідних змін і розвитку. Ми добре розуміємо, що, крім низького рівня політико- правової та економічної освіти населення, на таке ставлення впливає багато інших факторів, тим не менше, на нашу думку, саме ця проблема є багато в чому вирішальною перешкодою в розвитку нашого суспільства, просування до втілення в життя багатьох гуманістичних цінностей та ідеалів. В такій ситуації виникає питання про можливі шляхи подолання становища, що склалося. Не претендуючи на готовність дати рецепти на всі випадки, хотілося б зупинитися, з нашої точки зору, на головному у вирішенні багатьох проблем ствердження і розвитку демократичних засад життя нашого суспільства. Реальне, а не декларативне прагнення політичних сил, і в першу чергу самої держави, демократизувати суспільне життя повинно спиратися на заходи по забезпеченню не ірраціонально-емоційної підтримки їх діяльності з боку широких кіл громадян, а на їх свідому раціонально-прагматичну політичну поведінку. При вирішенні даної проблеми доцільно спертися на досвід окремих демократичних держав, які на шляху свого історичного розвитку вирішували подібні проблеми. Зокрема такий досвід накопичений в сучасній Німеччині, яка в післявоєнний час, як і ми сьогодні, долала наслідки тоталітаризму та результативно використовує його сьогодні на своїх східних землях. Не ставлячи перед собою завдання детально аналізувати досвід організації політичної освіти в Німеччині, дозволимо собі зазначити, що ця справа там поставлена на державний рівень вже достатньо давно. В 1952 році була відтворена Державна служба політичної освіти, що бере свої початки в часи Веймарської республіки. Вона повинна була стати перешкодою на шляху зростання радикальних та націоналістичних ідей, допомогти громадянину посттоталітарної держави адаптуватися до системи децентралізованого прийняття рішень в економіці та сфері демократії. З 1963 року центральний інститут цієї системи називається Федеральний комітет політичної освіти. Для результативного впливу на свідомість населення служба політичної освіти повинна була мати принципові відмінності від тоталітарних пропагандистських відомств за своєю концепцією, напрямками, методами роботи, внутрішньою організацією та місцем серед інших державних органів. Слід звернути увагу на те, що серед найголовніших завдань служби були: поширення об'єктивних історичних знань, знань про механізми функціонування демократії, про досвід іноземних держав, виховання почуття спільності народів світу. Ці завдання з часом змінювалися у відповідності до тих проблем, які виникали на шляху розвитку суспільства. Набутий досвід політичної освіти в Німеччині, безумовно, має величезне значення. Тому одне з важливих завдань сучасних українських дослідників полягає в його вивченні та використанні при вирішенні багатьох вищевказаних проблем сучасного суспільного життя нашої країни. Коли ми ведемо мову про ефективне використання виборчих механізмів для розвитку і ствердження демократичних засад нашого суспільства, необхідно зауважити, що велике значення політична освіта має не тільки для виборців, але і для тих, кому доводиться виступати активними суб'єктами виборчого процесу. Зокрема, мова йде про громадян, які беруть участь в роботі виборчих комісій, є кандидатами, їх довіреними особами, уповноваженими особами політичних партій та виборчих блоків партій, офіційними спостерігачами та агітаторами. Окремих зауважень заслуговує специфіка заходів політичної освіти для окремих груп названих суб'єктів виборчого процесу. Незважаючи на те, що виборчі комісії не є постійно діючими, а утворюються на період проведення виборчих кампаній, вони відіграють в них надзвичайно важливу роль. Члени виборчих комісій повинні мати відповідну політичну культуру не тільки для того, щоб бути здатними орієнтуватися у всій сумі політичних сил, які беруть участь у виборчих змаганнях, а для того, щоб мати тривкі впевнення щодо активної участі в роботі таких комісій, добросовісного виконання покладених обов'язків та вмілого використання наданих прав. Важливість досягнення такого рівня учасниками виборчих комісій підтверджується спробами фальсифікації підсумків виборів, чисельними фактами відмов громадян від участі в роботі комісій. На нашу думку, в практику системи політичної освіти повинно увійти навчання громадян, які входять до складу виборчих комісій, або беруть участь в утворенні зазначених комісій, на базі вищих навчальних закладів. В його ході, з метою підвищення політичної та правової культури громадян, слід передбачити вивчення іноземного досвіду проведення виборів і референдумів, організацію науково-практичних заходів (конференцій, семінарів, тренінгів тощо) з актуальних проблем організації виборчого процесу, референдумів та поточного політичного життя, видання науково- практичних коментарів до законодавства про вибори і референдуми, науково-популярних та навчально-методичних посібників із зразками документів, необхідних для здійснення виборчими комісіями своєї діяльності. Не менш важливими виглядають заходи по політико-правовій освіті таких важливих суб'єктів виборчого процесу, як кандидати, їх довірені особи, уповноважені особи політичних партій та виборчих блоків партій, офіційні спостерігачі. Освітні заходи для даної групи суб'єктів виборчого процесу повинні бути спрямовані на набуття знань про політичну систему і політичні процеси, про правові засади життя демократичного суспільства. Політична освіта даної категорії учасників виборів, крім сказаного, повинна сприяти отриманню навичок необхідних для проведення виборчої кампанії. Зокрема, вони повинні познайомитися з існуючими формами агітації, навчитися організації роботи з виборцями і засобами масової інформації, оволодіти методами аналізу та прогнозування. В реалізації зазначених завдань важлива роль належить лекторіям, політико-правовим клубам і центрам, що можуть утворюватися політичними партіями та іншими об'єднаннями громадян. До процесу підвищення політико-правової культури кандидатів, їх довірених осіб, уповноважених осіб політичних партій та виборчих блоків партій також можуть залучатися засоби масової інформації, навчальні заклади, громадські організації. Таким чином, вживаючи вказаних заходів по створенню системи політичної освіти всіх учасників виборчого процесу стає можливим суттєво підвищити ефективність виборчих механізмів у формуванні найважливіших виборних державних органів та органів самоврядування, головним чином, за рахунок зростання здатності виборців та інших суб'єктів виборчого процесу критично оцінювати політичний процес та свої власні політичні інтереси. В якості висновків слід зазначити наступне. Сьогодні вирішальна роль у підвищенні рівня політичної та правової культури виборців нашої країни належить не тільки школі, але й іншим навчальним закладам, політичним партіям, гурткам при громадських організаціях, різноманітним фондам соціальної спрямованості, суб' єктам молодіжної (державної і недержавної) політики, армії, ЛІТЕРАТУРА Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - С. 16. До числа згаданих концепцій можна віднести "Концепцію громадянського виховання особистості в умовах розвитку Української державності" (АПН України), "Концепцію громадянської освіти в Україні" (Інститут громадянської освіти Національного університету "Києво-Могилянська академія"). Також запропонована на розгляд громадськості Концепція громадянської освіти, розроблена в рамках "Трансатлантичної програми підтримки громадянського суспільства в Україні", що включає в себе проект "Освіта для демократії в Україні". Див.: Аза Л.П. Ростити патріотів, а не перекотиполе. Сучасні тенденції етнокультурної соціалізації молоді // Віче. - 1997. - № 12. - С. 69-77; Ваторопин А.С. Политические ориентации студенчества // Социс. - 2000. - № 6. - С. 39-43; Васютенський В. Про особливості електорального самовизначення громадян України// Українські варіанти. - 1998. - № 1. - С. 37-41; Вашутін О. Політична соціалізація молоді в сім'ї і становлення політичної психології індивіда // Людина і політика. - 2000. - № 5. - С. 67-71; Макеєв С., Надточий А. Політична соціалізація в пострадянській Україні // Політика. - 1997. - № 1; Шахтемірова О. Ціннісні орієнтації та політична свідомість // Нова політика. - 1999. - № 4. - С. 24-27; Остапенко М. Політична свідомість студентської молоді в сучасній Україні // Нова політика. - 1999. - № 4. - С. 28-32 та інші. Див.: Щербинин А.И. Вхождение в политический мир (Теоретико-методологические основания политической дидактики) // Полис. - 1996. - № 5; Стюарт-Хилл Э. Вызовы российской политологии // Полис. - 1997. - № 6; Казанцев А.А. Политическая наука: проблема методологической рефлексии (Обзор круглого стола) // Полис. - 2001. - С. 51-64; Gieseke H. Didaktik der politischen Bildung. Miinchen, 1971; Kuhn H.-W,, Massing P. Politische Bildung seit 1945: Konzeption, Kontroverse, Perspektiven. - Grundfragenund Praxisproblems der politischen Bildung. Bonn, 1992. S.27-29 та інші.
1 2 3 4 5 Категория: Політологія \| Добавил: Aspirant (29.06.2014)
Просмотров: 396 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: