Реферат на тему: Політична свідомість і політична культура - Політологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Політична свідомість і політична культура. ПЛАН 1. Вступ. 2. Політична свідомість: сутність і основні характеристики. 3. Політична культура як явище політичного життя. 1.Вступ. Політична свідомість і політична культура як чільні поняття політології характеризують суб’єктивні аспекти політики. Вони містять у собі чуттєві й теоретичні, цілісні й нормативні, національні й підсвідомі уявлення громадян. Означенні поняття допомагають усвідомити й наповнити життя усебічні зв’язки людей з інститутами влади й між собою з приводу участі у справах управління суспільством і державою. В умовах зародження в Україні демократії, політична свідомість і політична культура повинні поступово вийти за межі звичайної сукупності офіційних норм і поодиноких приладів реального ставлення влади, властивих тоталітаризмові. А це передбачає глибоке знання й розуміння особливостей функціювання зазначених суспільно-політичних феноменів людського буття. 2. Політична свідомість: сутність і основні характеристики. Політична свідомість—специфічна форма суспільної свідомості, система відображення в духовному житті людей політичних інтересів і уявлень різних соціальних груп національних спільнот, суспільства в цілому. Політична свідомість безпосередньо детермінована політичним буттям, але на неї, на її характер впливають соціально-економічні, історичні, національні та культурні особливості суспільства, а також глобальні, загальнолюдські проблеми. А втім, політична свідомість не є пасивним відображенням політичного буття. По-перше, вона здатна прогнозувати й моделювати політичні процеси. По-друге, вона впливає на політичне життя суспільства, а через нього—на його економічні, духовні, культурні відносини. По-третє, політична свідомість визначає напрям політичної діяльності соціальних груп, політичних партій і громадянських організацій, політичних лідерів і звичайних особистостей. Тому практика управління суспільними процесами мусить враховувати стан політичної свідомості в усіх проявах, прагнучи до консенсусу в політичних позиціях, сприяти формуванню політичної свідомості, яка б відповідала потребам суспільного процесу. Політична свідомість—явище суперечливе, бо, як ми вже визначали, вона, відображаючи політичне буття, може випереджати його, відставати від нього, відповідати йому. Уважний аналіз суперечностей політичної свідомості дозволяє виявити серйозні вади суспільного організму. Це означає, що в управлінні суспільством важливо не тільки проводити економічний, статистичний аналіз суспільного життя, а й вивчати, досліджувати стан політичної свідомості. Політична наука розглядає політичну свідомість як багато структурне й багаторівневе поняття. Соціологічний аналіз передбачає диференціацію політичної свідомості залежно від її суб’єкта: політична свідомість суспільства, нації, соціальної групи, особистості. З гносеологічного підходу політична свідомість розпізнає на наступних рівнях: емпіричному, буденному, теоретичному, ідеологічному. Першим ступенем духовного відображення політичного життя є емпірична політична свідомість, у якій безпосередньо фіксується практичний досвід політичного суб’єкта. Її часто ототожнюють із буденною свідомістю, але це—різні поняття. Буденна свідомість не є емпіричною, бо криє в собі ідеологічні й теоретичні елементи. Буденна політична свідомість являє собою сукупність ідей, уявлень, поглядів, які виникають безпосередньо з буденної практики тієї чи іншої соціальної групи. Політична наука відзначає, що емпірична та буденна свідомість відображає поверхневі процеси політики без глибинного їх аналізу. Її характеризують соціально-психологічні риси: почуття, настрої, емоції. Безпосередній зв’язок із життям та соціально-психологічні характеристики надають цим видам політичної свідомості особливого динамізму. Як вищий рівень політичної свідомості розглядають політико-теоритичну свідомість, що ґрунтується на сукупності ідей, пог- лядів, знань, які існують на базі наукових досліджень політичних відносин, процесів, глибшого вивчення їхньої сутності, суперечностей, закономірностей розвитку. Однією з суперечностей політичної свідомості сучасного суспільства є суперечність між теоретичним рівнем політичної свідомості та реальним життям. Ця суперечність гальмувала і гальмує розвиток суспільства. Вирішення цієї суперечності перешкоджають догми, стереотипи, міфи, політичної свідомості. Коли людина щира у своїх бажаннях щось практично зробити, висловити свої політичні думки, погляди, то має звіряти свою думку з офіційною, бо не наважується діяти й казати всупереч їй. Система стереотипів “забезпечує” людину соціальну групу суспільство “окулярами”, скрізь які вони замість буття бачать схеми. Політика відкритості суспільства руйнує стереотипи, поступово вирішує суперечності політичної свідомості. Одначе стереотипи в політичній свідомості живуть довго позаяк вони пов’язані з існуючою системою цінностей яка перекручено трактувала об’єктивні потреби суспільного розвитку, але відповідала утилітарним інтересам людей. Вплив стереотипів на політичну свідомість і політичну поведінку є найбільшим у тому суспільстві де порушено моральні та правові принципи, що оцінюють поведінку людей. Перешкодою в розвитку політичної свідомості, вирішенні її суперечностей є політика маніпулювання свідомістю, що проявляється в замовчуванні негативних процесів суспільно-політичного життя та ігноруванні різних поглядів на політичний процес, у відсутності повної та необхідної інформації з якихось політичних питань. Одним з рівнів політичної свідомості є політична ідеологія, що має базою теоретичну свідомість. Характер зв’язку науки та ідеології пов’язаної з історичними та політичними чинниками. Ідеологія – це частина духовного життя суспільства. Суспільні групи та організації формують ідеологічні цінності, без яких неможливе суспільно-політичне життя. За основу політичних явищ у сучасних суспільствах беруться три групи цінностей: національна безпека і незалежність; економічний розвиток і добробут; свобода, права людини, конституційний порядок. Деталізація ідеологічних цінностей, їх упорядкування є предметом оцінок окремих ідеологій чи політичних концепцій різних політичних партій, громадських організацій. Соціологічний аналіз політичної свідомості передбачає використання таких понять, як масова політична свідомість, групова політична свідомість, індивідуальна політична свідомість. Масову політичну свідомість можна визначити як широку сукупність різноманітних за соціологічною основою елементів, які не обмежені лише формами психіки, а належать і до сфери психології, ідеології, емоцій, логіки, буденного й теоретичного знання, раціональних та ірраціональних (у тому числі фантастичних уявлень) і под. Стан масової політичної свідомості фіксується таким явищем, як громадська думка. Громадська думка, по-перше, це політичний інститут, який бере участь у здійсненні влади; по-друге, це сукупна думка різних соціальних груп з приводу тих чи інших явищ та подій дійсності. Громадська думка виконує такі функції: експресивну, контрольну, директивну. Як показує досвід багатьох країн, важливою формою обліку громадської думки, демократичним засобом виявлення позицій більшості населення з актуальних проблем життя суспільства є референдуми. Серед інших каналів відображення громадської думки можна назвати: опитування населення, засоби масової інформації, збори, маніфестації, всенародне обговорення. Різні державні та приватні інститути і служби залучаються до вивчення громадської думки. Громадська думка концентрує в собі як справжні, так і ілюзорні уявлення про дійсність. Вона формується під впливом соціально-економічних, політичних чинників, через ідеологічні засоби та є зброєю в боротьбі різних суспільно-політичних сил за владу. Світова політична історія знає багато прикладів маніпулювання громадською думкою в інтересах певних політичних сил. Урахування громадської думки є ознакою демократичного суспільства. Ми вже відзначали, що політична свідомість – явище суперечливе. Політологи підкреслюють, що в багатьох країнах існує суперечливість між громадською думкою з тієї чи іншої проблеми та політикою, яку проводить уряд, парламент. В одних випадках – це показник того, що для масової політичної свідомості характерне сприйняття дійсності через почуття, емоції, а не через розум, знання; в інших – це свідчення глибокої прірви між народом і правлячою елітою. Якщо звернутися до індивідуального рівня політичної свідомості. То в його структурі можна відокремити три групи однорідних елементів: політичні знання, політичні оцінки і політичні настанови. У процесі відображення різних політичних явищ індивід набуває (з власного досвіду або через засвоєння загальних знань) певних відомостей про політичну сферу суспільства чи її окремі елементи. В купі ці відомості і складають політичні знання особистості. Але людина не лише засвоює та репродукує у процесі своєї діяльності певні знання, а й критично їх переосмислює, співвідносить із власним досвідом, поглядами, переконаннями. Завдяки цим процесам і виробляються політичні оцінки як складова ставлення людини до довкілля. Нарешті, політичні настанови відображають не лише суб”єктивну готовність до реалізації певної моделі поведінки, що формується під впливом політичних знань і оцінок, а й схильність до вироблення певних уявлень про політику, оцінки тих чи інших явищ політичного життя. Загалом, формування такого складного комплексу, як індивідуальна політична свідомість, є процесом і результатом політичної соціалізації, під якою розуміють процес входження індивіда в політичну сферу суспільства, послідовне набуття ним політичних знань і досвіду, сприйняття та засвоєння певних традицій та уявлень, втілення цих надбань у політичній поведінці, активній політичній діяльності. У загально-соціологічному плані процес політичної соціалізації тлумачиться як система суспільної комунікації, внаслідок функціонування якої суб’єкт впроваджується в особливе політичне середовище, засвоюючи загально-значимі стереотипи й моделі поведінки, психологічні настанови, суспільні цінності, напрацьовані впродовж людської історії та певним чином акумульовані й трансформовані суспільством, членом якого є даний суб’єкт. В існуванні системи політичної соціалізації відбувається взаємодія індивідуального, групового та масового рівнів політичної свідомості . Проявом взаємодії політичної свідомості як такої політичної системи суспільства виступають функції політичної свідомості, тобто основні напрямки її пливу на політичну свідомість в цілому. До них належать: когнітивна (пізнання політичної діяльності, завдяки чому формулюються політичні теорії, концепції, суб’єкти набувають певних політичних знань); прогностична ( передбачення руху політичної системи в майбутньому на грунті отриманих політичних знань); моделююча (визначення способів, методів і форм змін у політичній системі суспільства чи змін самої системи); регулятивна ( вплив на спрямованість, активність та інтенсивність діяльності суб’єктів політики); компенсаторна (заміна бажаного, але відсутнього в реальному житті політичного явища); інтегруюча (згуртування людей у межах соціуму на грунті певних спільних поглядів, переконань, цінностей, норм та ідеалів); репрезентативна (відображення, узагальнення, представництво певних політичних інтересів, настанов, очікувань і потреб); комунікативна (пов’язаність окремих елементів політичної системи, через функціонування сталої системи ціннісних орієнтацій). Політична свідомість виявляється тісно пов’язаною з таким структурним елементом політичної системи, як політична культура. Іноді навіть стверджується, що остання “поглинає” політичну свідомість. 3. Політична культура як явище політичного життя. Поняття “політична культура” впровадив у науковий обіг мислитель епохи Просвітництва І.Гердер. Концептуальне осмислення феномена політичної культури почалося з 50-х рр. ХХ ст. У західній політологій розробка цього поняття пов’язана з іменами американських політологів Г.Алмонда та С.Верби і відбувається за такими підходами, по-перше, це розуміння політичної культури як сукупності політичних знань, духовних цінностей, принципів, засобів політичної діяльності, політичного досвіду й традицій. По-друге, політична культура розглядається як загальна характеристика людини, а саме як ступінь її політичного розвитку й активності, уміння впроваджувати політичні знання в практику. По-третє, під політичною культурою розуміють процес, засіб, форму реалізації сутніх сил людини, її знань і переконань у суспільно-політичній діяльності. Політичну культуру можна правильно зрозуміти, лише розглядаючи її як нерозривну частину ширшої загальнонаціональної культури. Погоджуючись із К.Гірцем у тому, що культура являє собою певну структуру певної сукупності понять, з допомогою яких люди формують свій досвід, і, виходячи з того, що політика – одна з головних публічних сфер, де розкриваються ці поняття, можна вирізнити ті з них, які стосуються світу політики. Ці поняття, що є складовими політичної культури, дуже тісно пов’язані з загальнонаціональною культурою, соціокультурними, національно- історичними ,релігійними, національ- но-пихологічними традиціями, звичаями, стереотипами, лідерами і тд. Фундаментальні компоненти національної культури впливають на формування системи політичних переконань і політичної культури в цілому. Політична культура—політичні традиції, норми політичної практики, ідеї, концепції, переконання про взаємовідносини між різними суспільно-політичними інститутами. Поняття “політична культура” включає певні орієнтири та настанови людей щодо існуючої системи в цілому, принципів взаємин окремої людини, суспільства й держави. Політичну культуру можна охарактеризувати як цілісно-нормативну систему, що її поділяє більшість населення, як суб’єкт політичного співтовариства. Політична культура, як відзначає американський політолог Д.Дівайн, це історична система вельми поширених фундаментальних цінностей політичної поведінки. Вона передбачає вивчення таких категорій, як «політична ідеологія», «суверенність», «правління закону». Головним елементом політичної культури є політичний світогляд – складник загального світогляду окремої людини, групи чи іншої соціальної спільноти. Значний вплив на характер політичних орієнтацій, симпатій і антипатій людей має існуюча в суспільстві система світоглядних позицій і ціннісно-нормативних постанов , фундаментальні погляди на людину, суспільство і світ у цілому. Констатація факту існування певного комплексу елементів, що їх можна було б об’єднати в категорію політичної культури, як така не знімає питання про те, як ці елементи реалізуються в конкретному політичному процесі , поведінці різних груп і верств населення. Річ у тім що ті самі політичні настанови цілісно-нормативні орієнтації та ідейно- політичні принципи в різних людей і соціальних груп у конкретній політичній поведінці проявляються по-різному. Це особливо важливо враховувати для оцінки характеристики політичної культури різних країн і народів. Треба брати до уваги існування багатьох регіональних і національних варіацій політичної культури. Скажімо, не можна говорити про єдину для Європи та Близького Сходу, західної півкулі й далекосхідного регіону і т.д. модель політичної культури. Кожній суспільно-політичній системі відповідає особлива, власне, базова модель політичної культури, яка в кожній конкретній країні проявляється в національно-специфічних формах. Зазвичай чільні елементи кожної базової моделі характеризуються універсальністю і визначаються загальноосвітоглядними настановами та орієнтаціями людей незалежно від їхньої національно-державної належності. В цій якості в узагальненій формі вони складають системотворчі компоненти політичної культури, їх поділяє більшість населення відповідних країн. Водночас ці компоненти в кожній окремій країні, як зазначалось вище, проявляються у специфічно національних формах. Це природно, оскільки у формуванні національної самосвідомості, національно ідентичності беруть участь як універсальні так і суто національно-культурні елементи. Американський політолог С.Коен цілком слушно зауважив: “Жодна політична система в жодній країні не буде стабільною, якщо вона не народилася в цій же державі, на її грунті, як результат розвитку власної політичної культури”. Так, суспільно-історичні, національно-культурні, географічні, релігійні та інші особливості формування та еволюції кожної нації й національної самосвідомості вплинути на зміст і форму її політичної культури. З огляду на це необхідно окреслити відповідні моделі політичної культури. Такими вважаються демократична, авторитарна й тоталітарна моделі, що визначаються залежно від панівного типу політичної системи суспільства. Демократична модель передбачає принцип “погоджуватися-не погодуватися” з думками й позиціями інших членів чи груп суспільства. В такому випадку на час вирішення значних проблем в ідеалі відкидається вольове нав’язування позицій однієї частини суспільства іншій його частині. Де не існує свободи, незгоди, там нема і не може бути демократії незалежно від того, яку назву вона має: народної, ліберальної, буржуазна, соціалістична і т.д. Заперечуючи монополію на владу з боку якої-небудь особи, соціальної групи, партії тощо, ліберально-демократична модель стверджує ідею широкого вибору в усіх сферах суспільства. У демократичній моделі важливе місце посідають проблеми співвідношення свободи, рівності, справедливості. В цілому віддається перевага рівності можливостей. Водночас для носія демократичної моделі політичної культури право, правова система в цілому є гарантом свободи окремого індивіда у виборі на власний розсуд морально-етичних цінностей, сфери діяльності. На його думку, закон покликаний гарантувати свободу особистості, недоторканість власності, житла, приватного життя, духовну свободу. В суспільстві має панувати закон, а не люди, функції держави полягають у регулюванні відносин між громадянами на підставі закону. Для нього самоочевидною істиною є право участі в політичному процесі, дотримання правил гри між політичними партіями, всілякими зацікавленими групами, ротація влади в процесі загальних виборів на всіх рівнях влади, інші форми і принципи парламентаризму і плюралістичної демократії. Значній частині населення країн Заходу притаманне амбівалентне ставлення до держави й пов’язаних з нею інститутів. З одного боку, держава – це джерело й гарант закону і моралі, без сильної держави суспільство може опинитись у стані анархії. Тут спостерігається прихильність до позитивного, часто авторитарного, ставлення до держави. З іншого боку «велика» держава може стати інструментом пригнічення й порушення прав людини. У ліберально-демократичній моделі політичної культури політичному плюралізмові відповідає релігійний та ідеологічний плюралізм. Тут і релігія, і ідеологія попри значну різницю між ними однопорядкові явища, вони відокремлені від держави. Політична культура суспільства, що переходить від тоталітаризму до демократії, розвивається досить суперечливо. При цьому вона не завжди має адекватно міцну соціальну базу, часом сприймається частиною населення викривлено, примітивно. За автократичної культури ідеологом визначається сила й неконтрольована влада, яка відкидає демократичні права і свободи громадянина. Така культура не передбачає активної участі має у політичному житті, а ідеологію використовує як знаряддя пасивного послуху. Щоправда, тоталітарний вид цієї культури характеризується єднальною роллю культу лідера, сильною владою з активним залученням громадян до політичного життя відповідно до встановлених політичним лідером принципів. Перехід від однієї до іншої моделі політичної культури є процесом спонтанним, хоча його загальна спрямованість значною мірою залежить від того, в якому напрямі відбувається еволюція політичної системи суспільства в цілому. Окрім загального системного підходу до типологізації політичних культур нерідко застосовуються й інші критерії, які дають змогу повніше описати реально існуюче розмаїття політичних культур та зрозуміти ті чи інші закономірності їх виникнення і функціювання. Так, проводиться диференціація політичних культур залежно від носіїв суб’єктів. Причому подібний аналіз виявляється продуктивнішим як по горизонтальній (виокремлення політичних субкультур у середині одного соціуму), так і по вертикальній (аналіз історично змінних типів політичної культури) осях суспільного розвитку. Нерідко для опису політичної культури суспільства використовуються терміни “субкультура” та “домінуюча політична культура”, за допомогою яких політична культура суспільства загалом визначається крізь призму тієї політичної субкультури, яка, за даних умов виявляється домінуючою. Загальний підхід наближається до класового розуміння феномена політичної культури у тому випадку, коли визначається факт нав’язування політичної культури правлячої еліти всьому суспільству та відповідно придушення альтернативних субкультур. Проте такий сценарій розвитку політичної культури не є аж єдиним, а ні домінуючим поширенням. Справді, виокремлення домінуючої політичної культури ґрунтується на тому, що в реальному політичному житті більш чи менш систематично відбувається ротація влади. Відповідно до цього при владі перебуває певна соціальна група чи окрема її фракція. Очевидно, що політична субкультура правлячої еліти так і контреліти, що прагне до влади, формується спочатку конфронтаційна(політична ж культура правлячої еліти може за певних умов набувати навіть репресивних рис) і лише з часом набуває компромісних обрисів. Це відбувається за рахунок того, що домінування тієї чи іншої політичної культури проявляється не відносно суспільства взагалі, а щодо субкультури контр еліти. Загальна політична культура суспільства вбирає в себе якраз ті цінності та зразки поведінки які залишаються сталими у процесі ротації влади. Таким чином демократичний зміст політичних процесів впливає на формування функціонального, а не конфліктного типу політичної культури. В американській політології поширеним є підхід до типологізації політичних культур, за яким останні розпізнаються на підставі різноступеневого включення особистості в політичний процес. Тобто, на перший план висувається показник політичної залученості індивіда, що дає істотні підстави для розуміння рівня сформованості інститутів політичної соціалізації, а ширше – характеру громадянського суспільства. За таким підходом (він розроблений переважно в дослідженнях Г.Алмонда і С.Верби) визначаються три типи політичних культур: активіський, носії якого повністю включені в політичний процес, визначають його політичний процес, визначають його перебіг і розвиток; підданський, носії якого беруть участь у політичному житті, але позбавлені будь-якої можливості впливати на загальнообов’язкові політичні рішення; патріархальний, носії якого відзначаються низьким рівнем зацікавленості в політичних процесах і зазначай виключені з них. У спеціальній літературі використовуються й інші типології політичних культур, що конструюються завдяки використанню різних критеріїв диференціації. Політична культура виконує важливі функції в політичному житті суспільства. Визначальною є функція забезпечення реалізації соціальних і національних інтересів. Політична культура виконує також функцію освоєння і перетворення політичних відносин в інтересах певних соціальних груп, класів, націй. Їх реалізація пов’язана з теоретичним осмисленням політичного життя та використанням політичних знань у практичній діяльності політичних партій, державних органів. Нормативно-регулювальна функція політичної культури забезпечує злагоджене та динамічне функціонування політичної системи всього суспільства. Через ідеали, політичні норми, традиції, що притаманні суспільству, політична культура стверджує . Важливою її функцією є виховання. Його сутність у формуванні особистості на основі цінностей та норм, які відповідають певним соціальним чи національним інтересам. Комунікативна функція політичної культури виступає як форма зв’язку громадянина з політичною системою, з іншими членами суспільства. До засобів, що реалізують цю функцію, можна віднести освіту, засоби масової інформації, культурно освітні заклади, літературу та мистецтво. Політична культура виконує також прогностичну функцію. Знання стану політичної культури класів соціальних груп населення дає змогу передбачити можливі варіанти її реалізації у практичних діях, у конкретній суспільно-політичній ситуації. ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ 1. Чим різняться між собою масова свідомість і громадська думка? 2. Як співвідносяться національна свідомість і менталітет? 3.Порівняйте політичні культури західного та східного типів за наведеною схемою Критерії розмежування Захід Схід Уявлення про походження Характерні риси ставлення до політики Визнання самодостатності особистості для здійснення повноважень Характер політичної активності Джерела та основний суб’єкт політики Співвідношення особистості, суспільства і держави Тип панування та обґрунтування легітимності політичної влади Ставлення особистості до виконання своїх функцій Ставлення до ускладнення політичного життя (плюралізм чи монізм) Співвідношення влади та власності 4.Як співвідносяться політична і правова свідомість, політична і правова культура? 5. Які чинники визначають політичну культуру сучасного українського суспільства? До якого типу належить остання? ТЕМИ РЕФЕРАТІВ Проблемні інституціоналізації громадянської думки в посткомуністичних суспільствах. Політичні стереотипи в системі політичних уявлень сучасної України. Західні концепції сутності політичної культури. Політична культура сучасної української еліти. ЛІТЕРАТУРА Алмонд Г., Верба С., Гражданская культура и стабильность демократии. Полис – 1992. №4 Баталов Э.Л., политическая культура современного американского общества – М.,1990. Бебик В.М., Головатий М.Ф., Ребалко В.А. Політична культура сучасної молоді, - К., 1996. Гаджиев К.С., Политическая культура: концептуальный аспект, Полис 1991.- №6 Гайворонюк Н., Культура в політиці: реалії та перспективи, Генеза 1994.№2 Дахин В. Политическая культура и власть, Свободная мысль, 1996 №1 Лісовий В.С. Поняття політичної культури. Політична культура українців, феномен української культури: Методологічні загадки осмислення. –К., 1996 Мамут Л.С. Этатизм и анархізм как типы политического сознания.—М., 1989. Попович М.В. Національна культура і культура націй.—К., 1994. Сергиенко П.А. Массовое политическое сознание.—К., 1991. Современные зарубежные исследования политической культуры и политических инструментов.—М., 1887.
1 2 3 4 5 Категория: Політологія \| Добавил: Aspirant (28.06.2014)
Просмотров: 2647 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: