Реферат на тему:Перспективи участі неурядового сектора у місцевому розвитку - Політологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Перспективи участі неурядового сектора у місцевому розвитку. Стаття присвячена питанням співробітництва між основними секторами місцевої громади на основі принципу субсидіарності. Питання розглядається у контексті розбудови громадянського суспільства. The article is devoted to the main issues of cooperation between main sectors of local community by the principle of subsidiary. This problem is given in the context of building civil society. Для нормальної життєдіяльності суспільства в цілому необхідний стійкий, безконфліктний, узгоджений розвиток усіх його підсистем, кожна з яких виконує свої функції. У пропонованій статті автор розглядає принцип субсидіарності, що слугує правильному формуванню і розвитку відносин та зобов'язань соціальних утворень чи структур вищого й нижчого рівнів: держави й суспільства, або великих громад і малих ґруп, чи, наприклад, громадських організацій та їхніх членів, чи сім'ї й особистості, або суспільства стосовно родини тощо. На шляху міжсекторного співробітництва існують певні фактори, що заважають більш плідній взаємодії, з них: низька інформованість про можливості один одного, нерозуміння користі, вигоди співробітництва, взаємна недовіра, відсутність методик взаємодії. Працювати над подоланням таких негативних факторів вимагає необхідність участі всіх секторів суспільства у розробці міської стратегії розвитку. Не менш важливим питанням є розмежування обов'язків. Наприкінці 20 століття нові принципи та організаційні стратегії почали змагатися з попередніми моделями. Ідеї діагональної децентралізації, послаблення адміністративного підпорядкування, фінансування на основі контрактів і проектів, використання близьких до ринку механізмів, нових моделей тимчасових об'єднань і цільового фінансування були запроваджені у різних формах по всій Європі. Щодо базового принципу децентралізації, то ідея автономії була замінена, зрештою, поняттям субсидіарності. Як загальний принцип субсидіарність передбачає, що рішення приймаються на найнижчому рівні повноважень. Хоч останніми роками субсидіарність стала модним терміном у реформах культурної політики, вона залишається відокремленою від нових форм децентралізації, перелічених вище. Як окремий принцип субсидіарність мало сприяє реорганізації та об'єднанню різних форм децентралізації, в кращому випадку вона може служити перешкодою централізаторським тенденціям. Свою назву цей принцип дістав від латинського "subsidium", що означає "допомогу з запасних позицій" (скажімо, у Давньому Римі резервні військові частини йменувалися subsidi- arii cohortes; часто перекладають як принцип допоміжності, або співдопомоги, що, на наш погляд, лише частково відбиває його зміст і на практиці часто може спричинятися до недооцінки цієї найважливішої засади, її перекрученого розуміння. Таким чином, в основі розуміння даного принципу лежать принаймні чотири аспекти, які зобов'язують вище (або більше) співтовариство стосовно нижчого (або меншого, підлеглого): 1) делегування повноважень, компетенції; невтручання у внутрішні справи; за необхідності різноманітна допомога й підтримка; сполучна функція, координація дій понижчих співтовариств. Субсидіарність передбачає не тільки обов'язки вищих структур, але й нижчих: їхню самостійність і активність, самоврядування, співробітництво із вищими суспільними утвореннями та із собі подібними. А цьому, як не можна найбільш заважає укорінені в радянський час стереотипи, що впливають на політичну культуру громадян: чекати милості від держави, вимагати щоб був порядок у дворах і світло на наших вулицях. Цінними для даного дослідження стали законодавчі акти, матеріали науково- практичних конференцій та дані опубліковані на спеціалізованих Інтернет-сайтах. Принципи субсидіарності, теоретичне обґрунтування регіональної політики та регіонального розвитку розглянуто вітчизняними та зарубіжними дослідниками В. Токовенко, Н. Глазуновою, П.Свянєвич, С. Сироткіним, Н. Бровинською І. Грицяком, В. Прошко, К. Линьов, Б. Калиновський. Принцип субсидіарності розглядається як теоретико-практичне підґрунтя взаємодії неурядових організацій та органів місцевого самоврядування. У процесі становлення місцевого самоврядування й сучасної системи міського управління в Україні виділяється два напрямки розвитку демократії. Один із цих напрямків представляє демократію в інтересах окремих корпоративно-регіональних груп, що мають доступ до державних ресурсів. Така демократія існує в рамках моделі номенклатурного капіталізму [1]. Внутрішнім механізмом функціонування подібної суспільно- економічної системи є адміністративний ринок, що є клоном радянської адміністративно- територіальної системи державного управління [2]. Другий напрямок - реальна демократія, орієнтована на створення розвиненого громадянського суспільства із соціально орієнтованою економікою. При цьому на всіх рівнях влади пріоритетне значення приділяється національним інтересам й інтересам основних груп населення. Наявність і рівень розвитку неурядових організацій розглядається сьогодні як один з важливих показників рівня демократії та інтелектуальної конкурентоспроможності країни на світовій арені. В постсоціалістичних державах неурядові організації покликані бути і є впливовими суб'єктами розбудови громадянського суспільства, культури публічної політики, активного політичного попиту на економічні і політичні реформи. Нині в Україні зареєстровано 136 політичних партій і близько 3000 об'єднань громадян та громадських організацій. Вибори Президента України 2004 року та вибори до Верховної Ради 2006 року показали, що надзвичайно довгими є партійні списки та списки кандидатів на посаду президента держави. Проте це кількісні ознаки громадської самоорганізації, які не є визначальними при визначенні рівня їх міцності і впливовості. Якісні ж характеристики інститутів громадської самоорганізації визначаються культурою суспільної участі, яка базується на громадській відповідальності і суб'єктивній впевненості в корисності, а головне - ефективності своєї участі. Своєю чергою, культура політичної участі визначається ступенем укорінення у суспільному житті демократичних ідеалів і цінностей, з одного боку, та здатністю суспільства у разі необхідності задіяти демократичні інститути і механізми для реалізації як загальнонаціональних, так і групових інтересів. Щодо українського суспільства проблеми постають тоді, коли ціннісні системи і світоглядні установки вступають у взаємодію з реальністю, що призводить до розриву між ставленням до демократії та громадянського суспільства та їх інструментальними можливостями. Українці загалом розуміють сутність демократії, пов'язуючи її з концепцією необмежених прав людини (66% респондентів), свободою зібрань, віросповідання, економічне процвітанням (51%), хоча ключові політичні свободи згадували лише 36% респондентів. Водночас рівень песимізму щодо стану демократії нині є небачено високим і становить 64%. Причому 58% з них ще напередодні минулих президентських виборів вважали, що більш демократичною Україна й не стає [3]. Місцеве самоврядування як соціальний феномен і одна з підвалин демократичного суспільства здатне слугувати ефективним механізмом для формування умов сучасної держави, здатної ефективно відповідати на виклики сучасності. Тому е актуальним дослідити норми принципу субсидіарності, і визначити можливі перспективи його реалізації в законодавстві України. Одразу необхідно чітко визначити, що вкладається в зміст цього принципу, який механізм його дії та яким чином можливе його застосування в системі місцевого самоврядування. Теорія розподілу влад на сьогодні діє у всіх демократичних країнах світу. Відповідно до сучасних досягнень теорії права розподіл влади здійснюється на трьох рівнях: інституціональному, функціональному та персональному [4]. Практика реалізації розподілу влади доводить, що його дотримання може тільки в умовах класичної президентської республіки (США). В парламентських державах та в змішаних республіках розподіл влади як загальний принцип визнається, але при цьому парламентська відповідальність уряду зрівноважена повноваженнями президента на поле діяльності законодавчої влади. Україна є президентсько-парламентською державою, тому принцип розподілу влади має більш орієнтовне значення, через те в нашій державі декларуємий розподіл влад з порушеннями на функціональному, персональному, а також на інституціональному рівнях. Роблячи певний підсумок, слід визначити, що слід сформулювати поняття і мету розподілу влади в широкому значенні, яке б включало існування всіх явищ, що пов'язані з принципом розподілу влад в Україні. В дійсності успіх концепції субсидіарності має місце в той час, коли традиційна модель держави поставлена під питання, і обумовлена труднощами розбудови держав Центральної і Східної Європи, в тому числі України, яким необхідно знайти опору для своїх нових демократичних систем. Зростаюча інтернаціоналізація відносин і утворення наднаціональних структур спонукають влади на місцях, вважати, що вони також могли б користуватися повноваженнями в питаннях, які раніше знаходились в компетенції вищих державних органів. Більшість науковців появу терміна "субсидіарності" в дискусіях, пов'язують з необхідністю дати визначення змінам, які сталися у розвитку Європи, які зачіпають різні сфери життя, відображують загальні зміни в суспільстві, були відмічені новим відкриттям в людині, її потребам і потенціалам. Таким чином, невизначеність розвитку сучасних суспільств допомогли висвітлити концепцію, яка має численні корені в філософських та політичних поглядах в рамках європейської думки. Ідея "субсидіарності" представляє собою більше, ніж слово: вона з'являється сьогодні, щоб виразити політичну філософію. Ідея ставить особистість у центр соціальної організації і за цією причиною може бути знайдена в більшості західних ідейних течіях: від політики Аристотеля, визначеної як "мистецтво управління вільними людьми" до ролі, яку святий Фома Аквінський віддавав владі у справі "забезпечення, підвищення і збереження досконалості правлячих" [5]. Основна ідея, яка стоїть за принципом, полягає в тому, що політична влада має втручатися тільки в тих межах, при яких суспільство і складаючи його групи, починаючи від особи до місцевих общин, та інших, ще більших груп, не взмозі задовольнити різні потреби самостійно. Концепція субсидіарністі може бути застосована у відносинах між людиною і суспільством і далі до відносин між суспільством і інститутами влади. Таким чином, субсидіарність, виступає як запрошення переосмислити суспільні відносини у контексті більшої автономії і вести безперервний пошук рівноваги між свободою особистості і різними органами (місцевими і регіональними владами, державами в міжнародному співтоваристві) і необхідною контролюючою владою держави, яка несе відповідальність за безпеку, соціальну згуртованість і загальне регулювання економіки. Принцип субсидіарності існує на трьох рівнях, а саме: організація інститутів влади (розуміється розподіл владних повноважень у цілому, а не тільки на рівні місцевих органів влади - між рівнями, які наділені юрисдикцією і засобами її реалізувати у відповідних сферах своїх повноважень); у якості критерію для формулювання політики; у якості критерію для здійснення політики. Висвітлене вище дає нам можливість сформулювати поняття субсидіарності таким чином: коли ресурси одного суб'єкта недостатні для виконання тих чи інших функцій, досягнення визначених цілей, інший суб'єкт доповнює його ресурси своїми до необхідного і достатнього рівня, або бере на себе виконання його функцій. Представляється можливим дати ще одне визначення субсидіарності, під яким розуміють всю систему функцій і систему повноважень державної влади, які слід розділити між суб'єктами (органами) таким чином, щоб кожна функція відповідала владному повноваженню суб'єкта і найбільш ефективно реалізовувалась саме цим суб'єктом через характер його повноважень. Принцип субсидіарності, якщо його "перекласти" в площину горизонтальних відносин, визначає таке: 1. Неприпустимо вторгатися в компетенцію інших владних суб'єктів. 2. Неприпустимо контролювати діяльність суб'єктів "свого" рівня. 3. Суб'єкти одного рівня повинні забезпечити один одному допомогу і підтримку. Перші два елементи явно вказують на необхідність розподілу компетенції суб'єктів і відносну самостійність в здійсненні ними своїх повноважень. А це в свою чергу вимога функціонального розподілу влад. Крім того, сам тезис про субсидіарність визначає наявність мінімум двох суб'єктів, це і є інституційний розподіл влад. Таким чином, поняття субсидіарності вже містить в собі передумови розподілу влад, тому ми вважаємо що поняття субсидіарності є більш широким по відношенню до розподілу влад. Проблема, коли повноваження не є вичерпним і немає чіткого закріплення функцій за визначеними органами представлена прикладом надання повноважень державними органами місцевому самоврядуванню. Великий інтерес сучасні суспільства проявляють до нового співвідношення відносин між центральною і місцевою владою. Цей принцип присутній в Європейській хартії місцевого самоврядування. Визначення принципу субсидіарності представлено в ч. 3 ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка озаглавлена "Сфера компетенції місцевого самоуправління": "здій-нення державних повноважень, як правило, повинно переважно покладатись на органи влади, найбільш близькі до громадян. Надання будь-яких з цих повноважень іншому органу влади має проводитись з урахуванням обсягу і природи поставленого завдання, а також вимог ефективності та економії"[6]. З цього приводу цікаво висловився референт Комісії з регіональної політики, планування і відносин з регіонами і місцевими владними Європейського парламенту пан Арбелоа Муру, "вважаючи, що повага до місцевого самоуправління, істотна (вагома) серцевина компетенції місцевих влад складають автентичне застосування принципу субсидіарності, і місцеві влади представляють собою рівень політичної участі, найбільш наближено розташований до громадянина." [7]. Частина 2 статті 4 Хартії, в якій зазначено, що "органи місцевого самоврядування в межах, встановлених законом, мають повну свободу дій для здійснення власних ініціатив з будь- якого питання, яке не виключене з їхньої компетенції і не віднесене до компетенції іншого органу влади" [6]. Розкриваючи зміст даної норми, маємо зазначити, що окрім наданих законодавством органам різних рівнів повноваження, може виникнути ситуація, коли стане необхідним і можливим виконання дій, які не регламентовані нормами права. У випадку, коли виникає подібна ситуація місцевого значення і вона не виключена з загальної компетенції, концепція місцевих органів влади як політичних одиниць вимагає від них самостійних дій, які мають бути направлені на досягнення благополуччя свого населення, і наділення цих органів правом брати ініціативу в свої руки при вирішенні цих питань. Однак, державами може бути передбачено у законодавстві загальні норми, на основі яких можуть здійснюватися самостійні дії. Нові перспективи внаслідок відкриття кордонів, складність сучасного суспільства, обмежені можливості для централізованого державного втручання, та все зростаюче бажання громадян приймати участь в процесі прийняття тих рішень, які прямо їх стосуються, - всі ці фактори, сприяють підвищенню уваги до проблем становлення сильного місцевого самоврядування. Принцип субсидіарності здатен надихнути нове життя відносно проблеми розмежування повноважень між центом і місцями. В той же час, це принцип соціальної організації, відповідно до якого визначенні завдання вилучаються із сфери дій індивідуальних громадян чи соціальних груп тільки тоді, коли об'єднання вищого рівня зможе їх виконати більш задовільно і з більшою ефективністю. Це формальний принцип, на основі якого проходить розподіл повноважень між місцевими, регіональними і загальнонаціональними владами [8]. Принцип субсидіарності співіснує з усіма принципами розподілу влади, як по вертикалі, так і по горизонталі. Одразу слід наголосити, що саме принцип "стримувань і противаг" виступає в якості гарантії балансу влади, а отже, і гарантії існування системи розподілу влади на основі субсидіарності. Варіанти розподілу повноважень і функцій між органами державної влади між собою та органами місцевого самоврядування складаються історично і застосувати уніфікований підхід не представляється можливим, тому слід виробляти свій підхід застосування принципу субсидіарності в Україні, основуючись на кращих практиках його застосування сучасними демократичними країнами та в Європейському Союзі. Головне для правової держави - це дотримання базових ЛІТЕРАТУРА Панарин А. С. Криминальная революция и нравственная реставрация // Власть. - 1997. - № 7. Кордонский С. Рынки власти. Административные рынки СССР и России. - М.: ОГИ, 2000. Опитування Міжнародної Фундації Виборчих Систем в межах проекту "Ставлення та очікування: Опитування громадської думки в Україні за 2003 р.". - К., 2004. Проблемы общей теории права и государства / Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. - М., 1999. - С. 576-579. Визначення і межі принципу субсидіарності // Доповідь Координаційного Комітету з місцевих і регіональних органів влади (CDLR), Комуни і регіони Європи, н. 55. Видавництво Ради Європи, 1994 рік. Російська версія. - С. 9-10. Європейська хартія місцевого самоврядування // Місцеве самоврядування. - К., 1997. - № 1-2. - С. 90-94. Муру Арбелоа // Проект доповіді (№ РЕ 204-739) від 20 квітня 1993 року. Про роль місцевих влад в політичному і інституціональному будівництві Європейського Союзу: принцип субсидіарності і комісія регіонів. Визначення і межі принципу субсидіарності // Доповідь Координаційного Комітету з місцевих і регіональних органів влади (CDLR), Комуни і регіони Європи, н. 55. Видавництво Ради Європи, 1994 рік. Російська версія. - С. 9-10.
1 2 3 4 5 Категория: Політологія \| Добавил: Aspirant (29.06.2014)
Просмотров: 312 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: