Реферат на тему: Основні види виборчих систем - Політологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Основні види виборчих систем. Для проведення виборів територія країни (області, міста, району) поділяється на виборчі округи, в межах яких і проводяться вибори. Безпосередньо виборчий процес відбувається на основі виборчих процедур, визначених згідно з механізмами їх реалізації в конкретних виборчих системах. Розглянемо існуючі у світовій політичній практиці види виборчих систем виходячи з таких їх характеристик, як кількість голосів на одного виборця, спосіб комплектації виборців в округи, кількість голосів, що обираються від кожного округу. Мажоритарні виборчі системи Зазначені системи є найпростішими і найпоширенішими. Розрізняють одномандатні, багатомандатні й преференційні мажоритарні системи. У разі одномандатних систем уся територія поділяється на округи. Від кожного округу обирається по одному депутату, який отримує на виборах відносну більшість голосів. За альтернативних виборів мало кому вдається перемогти в першому турі. Тому проводять другий тур голосування, в якому переможцем стає той, хто випередить іншого фіналіста бодай на один голос. Однак існують виборчі системи, в яких другий тур голосування не проводиться. Одномандатна мажоритарна система діє в США, Великобританії, Канаді, Новій Зеландії, Південно-Африканській Республіці, Австралії, Франції та інших країнах. За багатомандатної мажоритарної системи кожен виборець має стільки голосів, скільки обирається депутатів від цього виборчого округу. У такий спосіб обирають депутатів місцевих органів влади Великобританії та Нової Зеландії. А в Японії, наприклад, під час виборів депутатів нижньої палати парламенту виборець має менше голосів, аніж потрібно обрати депутатів (однак все одно більше одного). За багатомандатної мажоритарної системи виборець вирішує питання вибору не тільки "найкращої" партії, а й "найкращого" кандидата. Внаслідок цього в округах, в яких партія має обмежений вплив, вона змушена висувати лише одного кандидата, щоб не розпорошувати голоси "своїх" виборців. Американська система голосування відрізняється тим, що виборці обирають свого президента не безпосередньо, а передовіряючи свої повноваження колегії виборців. Чисельність останніх дорівнює кількості сенаторів від штату плюс кількість членів палати представників Конгресу США. Але якщо висувається два сенатори від кожного штату, то кількість членів палати представників обчислюється виходячи з результатів останнього перепису населення країни. У цьому випадку виборці зобов'язані голосувати за партію, яка отримала просту більшість голосів у конкретному штаті. А відтак перемога (навіть мінімальна) у великому штаті є вагомішою, ніж перемога в кількох штатах з невеликою кількістю населення. До речі, в історії США було три випадки, коли президентом ставала людина, яка загалом отримала меншу кількість голосів виборців, аніж конкурент, але більше голосів уповноважених виборців саме завдяки не зовсім справедливому виборчому механізмові. Однією з удосконалених модифікацій мажоритарної виборчої системи є так звана преференційна виборча система, за якої виборець виводить рейтинг усіх кандидатів. Якщо жоден з них не отримає абсолютної більшості, з усього списку кандидатів виключають того, який набрав найменше "перших місць". Його "перші місця" анулюють і передають тим кандидатам, які у цих же бюлетенях отримали другі позиції. Знову здійснюють підрахунок "перших місць" і виводять з "гри" кандидата, який отримав найменше "перших місць". Така процедура підрахунків повторюється доти, доки необхідна кількість кандидатів не набере абсолютної більшості голосів (тобто 50 % плюс 1). На практиці преференційну систему використовують украй рідко через те, що вона досить складна і не позбавлена недоліків, які має й проста мажоритарна система. Крім того, за такої виборчої процедури виборці, особливо з невисоким рівнем освіти, часто-густо розставляють кандидатів просто за алфавітом. До того ж під час підрахунків виникають помилки, а відтак зрозуміло, що ця система не найкраща для використання в політичній практиці. Запровадження мажоритарної системи проведення виборів за умови "правильного" (з погляду правлячих кіл) визначення кордонів округів може суттєво вплинути на результати виборів, чим, до речі, дуже часто користуються у світовій політичній практиці. Пропорційні виборчі системи Цей вид виборчих систем характеризується розподілом депутатських мандатів пропорційно до кількості — голосів, поданих за кожну з партій у багатомандатних виборчих округах. При цьому кількість мандатів від даного виборчого округу визначається залежно від співвідношення кількості населення округу до загальної кількості населення або виборців країни. За пропорційних виборчих систем виборці голосують передусім за політичні партії, які представлено списком кандидатів. Меншою мірою виборці орієнтуються на конкретну особистість.У деяких виборчих системах пропорційного типу прізвище обраних депутатів називає сама партія. Процедура виглядить таким чином: перед виборами на з'їзді партії або пленумі її правління визначаються з кандидатами, які можуть претендувати на депутатські мандати. (Інакше кажучи, проводиться своєрідний рейтинг кандидатів.) Якщо на виборах ця партія виборола, скажімо, п'ять мандатів, їх отримають п'ять перших з того списку кандидатів. У багатьох країнах виборці, голосуючи, можуть зазначити в бюлетені прізвища одного або кількох кандидатів від цієї партії. У результаті процедури виборів переможе той кандидат, який набере кількість голосів, більшу за встановлену в цьому виборчому окрузі квоту (наприклад, 50 %). У цьому разі основною проблемою є встановлення кваліфікаційного бар'єра, що розділяє кандидата й депутата. Це намагаються зробити так, щоб залишок кількості голосів після ділення на неї загальної кількості зібраних кожною партією голосів в окрузі був мінімальним. Такі виборчі системи поширені в країнах з багатими парламентськими традиціями, з досить високим рівнем політичної культури населення (Австрії, Бельгії, Данії, Італії, Люксембурзі, Норвегії, Швеції). Змішані виборчі системи Змішані виборчі системи базуються на комбінації елементів пропорційної та мажоритарної систем. Найхарактернішим прикладом може бути виборча система Федеративної Республіки Німеччини. Вона відрізняється тим, що одна половина депутатів бундестагу (національного парламенту) обирається за принципами одномандатної мажоритарної системи, інша — за пропорційною системою згідно зі списками кандидатів, які подають партії в кожній з федеральних земель. У першому випадку використовується кваліфікаційний бар'єр для блокування партій, які наберуть менше 5 % голосів виборців. До речі, під час розподілу мандатів на основі голосування за списками голоси, які були подані за партії, що не подолали 5-від-соткового бар'єра або не перемогли хоча б у трьох виборчих округах, не враховуються. Такий спосіб побудови виборчої системи сприяє стабільності партійно-політичної структури суспільства, тому що прихильники "малих" партій змушені голосувати за одну з "основних" партій політичного спектра країни. Але за умов неструктурованості суспільства, якщо більшість партій не подолає кваліфікаційного бар'єра, може виникнути ситуація, коли загальна кількість голосів, поданих за партії-переможниці, буде меншою, ніж у невдах виборчого марафону. Подібна ситуація склалася 1995 р. в російській Думі (нижній палаті парламенту), коли кваліфікаційний бар'єр подолали кілька партій, які загалом отримали менше половини виборців. Зрозуміло, що в такій ситуації використання цієї виборчої процедури призводить до значного, цілком легального перекручення волі виборців, а відтак — і до сумнівів щодо легітимності обраної у такий спосіб влади. Куріальні виборчі системи Куріальні виборчі системи створюються в суспільствах, де існує гостра проблема забезпечення представництва у парламенті нечисленних етнічних або соціальних груп. Для кожної курії передбачаються норми представництва і відповідно до них створюються виборчі округи. За куріальною виборчою системою проводять вибори однопалатного парламенту в Зімбабве, Новій Зеландії, на Фіджі. Аналогічна система функціонувала в Абхазії (Грузія). Своєрідна змішана мажоритарно-куріальна система була використана в СРСР та Росії у 1989-1990 pp., коли КПРС та офіціозні суспільно-політичні організації мали гарантовану кількість мандатів на вищих представницьких органах — з'їздах народних депутатів. Насамкінець варто зауважити, що ту чи іншу виборчу систему правляча еліта обирає, враховуючи такі чинники, як розстановка політичних сил, традиції формування органів влади, форми їх реалізації, політико-психологічна культура суспільства і т. ін. Список використаної літератури: 1. Токвилль А. О. Демократия в Америке. — М., 1992. 2. Україна багатопартійна. Програмні документи нових партій. — К., 1991. 3. .Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. — К., 1993. 4. Шаповал Ю. І. Людина і система: штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні. — К., 1991. 5. Шаповаленко М. В. Роль політичної діяльності у забезпеченні політичної стабільності суспільства: Автореф. дис. ... канд. політ, наук. — К., 1993. 6. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. — М., 1980. 7. Шира Дж. Введение в библиотековедение. — М., 1983. 8. Шуба О. Релігія в етнонаціональному розвитку України. — К., 1999. 9. Щёкин Г. Теория социального управления. — К., 1996. 10. Юридична енциклопедія. — К., 1998. 11. Юрьев А. И. Введение в политическую психологию. — Л., 1992. 12. Яковлів А. Українське право // Українська культура / За ред. Д. Антоновича. — Мюнхен, 1988. 13. Ястржембовский С. Социал-демократия в современном мире. — М., 1
1 2 3 4 5 Категория: Політологія \| Добавил: Aspirant (27.06.2014)
Просмотров: 430 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: